ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.01.2026Справа № 910/14034/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНГО"
до Фізичної особи-підприємця Броварського Дмитра Валерійовича
про стягнення 104 396, 87 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНГО" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Броварського Дмитра Валерійовича (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 104 396, 87 грн., з яких: 84 639, 96 грн. - основного боргу, 3 982, 24 грн. - 3 % річних та 15 774, 67 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати поставленого товару за видатковими накладними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.11.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Планетна, буд. 12/2, м. Київ, 03143.
З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 27.11.2025 ухвали Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Як зазначає позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНГО" було поставлено відповідачу товар на загальну суму 239 419, 79 грн, на підтвердження чого надано наступні видаткові накладні: №625 від 10.03.2025 на суму 1410,00 грн.; №1085 від 01.04.2024 на суму 6509,99 грн.; №1134 від 01.04.2025 на суму 2640,00 грн.; №1221 від 04.04.2024 на суму 53 399,98 грн.; №1326 від 08.04.2024 на суму 47 679,96 грн.; №1496 від 15.04.2025 на суму 21 249,96 грн.; №1676 від 24.04.2024 на суму 2 899,99 грн.; №1726 від 26.04.2024 на суму 36 960,00 грн; №2719 від 16.07.2024 на суму 8 439,98 грн.; №3556 від 30.09.2024 на суму 7 319,99 грн.; №3627 від 03.10.2024 на суму 17 669,99 грн.; №3026 від 21.07.2025 на суму 33 239,95 грн., як підписані представниками сторін.
Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме сплачено 154 779, 83 грн за отриманий товар за видатковими накладними №625 від 10.03.2025; №1085 від 01.04.2024; №1134 від 01.04.2025; №1221 від 04.04.2024; №1496 від 15.04.2025; №1676 від 24.04.2024; №2719 від 16.07.2024; №3556 від 30.09.2024; №3627 від 03.10.2024; №3026 від 21.07.2025, що підтверджується платіжними інструкціями №@2PL447660 від 10.07.2024, №907 від 28.08.2025, №869 від 10.03.2025, №875 від 31.03.2025, №880 від 19.08.2025, №881 від 19.08.2024, №869 від 21.02.2025, № 867 від 21.02.2025, № 880 від 16.04.2025, № 898 від 21.07.2025, № 846 від 01.11.2024, № 892 від 01.10.2024, № 893 від 02.10.2024, внаслідок чого за Фізичною особою-підприємцем Броварським Дмитром Валерійовичем утворилась заборгованість у розмірі 84 639, 96 грн. за видатковими накладними №1326 від 08.04.2024 на суму 47 679,96 грн. та №1726 від 26.04.2024 на суму 36 960,00 грн.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 84 639, 96 грн. за видатковими накладними №1326 від 08.04.2024 на суму 47 679,96 грн. та №1726 від 26.04.2024 на суму 36 960,00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 982, 24 грн. - 3 % річних за періоди: з 09.04.2024 по 10.11.2025 та з 27.04.2024 по 10.11.2025, а також 15 774, 67 грн. - інфляційних втрат за періоди: квітень 2024 - жовтень 2025 та травень 2024 - жовтень 2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Отже, позивач, укладаючи із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті поставити товар та отримати кошти за поставлений товар.
Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 239 419, 79 грн, на підтвердження чого надано наступні видаткові накладні: №625 від 10.03.2025 на суму 1410,00 грн.; №1085 від 01.04.2024 на суму 6509,99 грн.; №1134 від 01.04.2025 на суму 2640,00 грн.; №1221 від 04.04.2024 на суму 53 399,98 грн.; №1326 від 08.04.2024 на суму 47 679,96 грн.; №1496 від 15.04.2025 на суму 21 249,96 грн.; №1676 від 24.04.2024 на суму 2 899,99 грн.; №1726 від 26.04.2024 на суму 36 960,00 грн; №2719 від 16.07.2024 на суму 8 439,98 грн.; №3556 від 30.09.2024 на суму 7 319,99 грн.; №3627 від 03.10.2024 на суму 17 669,99 грн.; №3026 від 21.07.2025 на суму 33 239,95 грн., як підписані представниками сторін.
Також, позивачем на виконання вимог ст. 201 Податкового кодексу України було сформовано та зареєстровано в ЄРПН наступні податкові накладні: №28 від 01.04.2024, № 45 від 02.10.2024, № 67 від 03.10.2024, № 108 від 10.07.2024, № 133 від 10.03.2025, №166 від 04.04.2024, №240 від 08.04.2024, № 259 від 21.07.2025, №364 від 30.09.2024, № 638 від 31.03.2025, № 659 від 26.04.2024, № 370 від 15.04.2025, № 599 від 24.04.2024, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме сплачено 154 779, 83 грн за отриманий товар за видатковими накладними №625 від 10.03.2025; №1085 від 01.04.2024; №1134 від 01.04.2025; №1221 від 04.04.2024; №1496 від 15.04.2025; №1676 від 24.04.2024; №2719 від 16.07.2024; №3556 від 30.09.2024; №3627 від 03.10.2024; №3026 від 21.07.2025, що підтверджується платіжними інструкціями №@2PL447660 від 10.07.2024, №907 від 28.08.2025, №869 від 10.03.2025, №875 від 31.03.2025, №880 від 19.08.2025, №881 від 19.08.2024, №869 від 21.02.2025, № 867 від 21.02.2025, № 880 від 16.04.2025, № 898 від 21.07.2025, № 846 від 01.11.2024, № 892 від 01.10.2024, № 893 від 02.10.2024, внаслідок чого за Фізичною особою-підприємцем Броварським Дмитром Валерійовичем утворилась заборгованість у розмірі 84 639, 96 грн. за видатковими накладними №1326 від 08.04.2024 на суму 47 679,96 грн. та №1726 від 26.04.2024 на суму 36 960,00 грн.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Разом з тим, відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар після його прийняття по видатковим накладним №1326 від 08.04.2024 на суму 47 679,96 грн. та №1726 від 26.04.2024 на суму 36 960,00 грн., а саме:
- за видатковою накладною №1326 від 08.04.2024 строк оплати настав 09.04.2024, тож починаючи з 10.04.2024 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання;
- за видатковою накладною №1726 від 26.04.2024 строк оплати настав 27.04.2024, тож починаючи з 28.04.2024 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання;
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 84 639, 96 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 982, 24 грн. - 3 % річних за періоди: з 09.04.2024 по 10.11.2025 та з 27.04.2024 по 10.11.2025, а також 15 774, 67 грн. - інфляційних втрат за періоди: квітень 2024 - жовтень 2025 та травень 2024 - жовтень 2025.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, як зазначено судом вище, прострочення виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною №1326 від 08.04.2024 відбулося починаючи з 10.04.2024, а за видатковою накладною №1726 від 26.04.2024 починаючи з 28.04.2024, в той же час розмір інфляційних втрат нараховано позивачем вірно.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 3 975, 30 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за періоди з 10.04.2024 по 10.11.2025 нараховані на суму боргу 47 679, 96 грн та з 28.04.2024 по 10.11.2025 нараховані на суму боргу 36 960, 00 грн, а також сума інфляційних втрат у розмірі 15 774, 67 грн за періоди з 10.04.2024 по 31.10.2025 нараховані на суму боргу 47 679, 96 грн та з 01.05.2024 по 31.10.2025 нараховані на суму боргу 36 960, 00 грн, відтак вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНГО" підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНГО" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Броварського Дмитра Валеріойвича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНГО" (вул. Волинська, буд. 48/50, офіс 413, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код - 31201563) 84 639 (вісімдесят чотири тисячі шістсот тридцять дев'ять) грн 96 коп. - заборгованості, 15 774 (п'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 67 коп. - інфляційних втрат, 3 975 (три тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 30 коп. - 3 % річних та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 24 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков