ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.11.2025Справа № 910/9236/25
Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу
за позовомДержавного підприємства "Медичні закупівлі України" (01601, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 7)
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дойч-Фарм" (02002, місто Київ, вулиця Сверстюка Євгена, будинок 21, кімната 506)
простягнення 5 240 062 грн 61 коп.
Представники сторін:
від позивачаНечай О.Д.
від відповідачаКовальчук Ю.О.
24.07.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Медичні закупівлі України" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дойч-Фарм" про стягнення 5 240 062 грн 61 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про закупівлю № 09/424-10/2024 від 08.10.2024 не виконав взяті на себе зобов'язання у строк встановлений договором, у зв'язку з чим позивачем нараховано 5 240 062 грн 61 коп. штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 відкрито провадження у справі № 910/9236/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.09.2025.
02.08.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
14.08.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
В підготовчому засіданні 08.09.2025 суд, протокольною ухвалою, постановив оголосити перерву до 20.10.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні на 10.11.2025.
20.10.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
20.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 10.11.2025 суд, керуючись пунктом 3 частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.11.2025.
25.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення.
26.11.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення.
В судове засідання 27.11.2025 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивач в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити. Представник відповідача в повному обсязі підтримав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
У судовому засіданні 27.11.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
08.10.2024 між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дойч-Фарм" (постачальник за договором, відповідач у справі) укладено договір про закупівлю № 09/424-10/2024 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити замовнику фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується в специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, а замовник прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Якщо інше не передбачено цим договором, за загальним правилом, оплата продукції за цим договором здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати (пункт 3.4 договору).
Згідно з пунктом 4.1 договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за цим договором у строк, вказаний у специфікації (додаток № 1).
Згідно пункту 5.1 договору постачальник, не менше ніж за 14 (чотирнадцять) робочих днів до дати запланованої відправки продукції в пункт призначення, зобов'язаний надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим договором, скановані копії наступних документів:
- рахунок-фактура (інвойс), що викладений українською мовою або супроводжується перекладом українською мовою, та який містить опис продукції (номенклатуру), дані про її кількість з вказанням одиниці виміру, ціну за одиницю продукції (у т.ч. із обов'язковим визначенням ціни за одиницю продукції у гривні), загальну суму (у т.ч. із обов'язковим визначенням загальної суми у гривні), назву виробника, зазначення країни виробництва (пакування, фасування, фрахтування, відправлення), серію, строк придатності, відомості про особу, відповідальну за складання рахунку-фактури (інвойсу);
- сертифікат якості (сертифікат аналізу) серії продукції, що видається виробником на продукцію, яка постачається, складений відповідно до вимог, встановлених в Україні;
- у разі, якщо сертифікат якості (сертифікат аналізу) серії продукції не містить інформацію щодо термінів придатності продукції у форматі: дд.мм.рррр. - роз'яснення виробника продукції із зазначенням дати виготовлення продукції та терміну придатності продукції у форматі: дд.мм.рррр.;
- пакувальний лист, що описує вміст кожної коробки;
- сертифікат походження від виробника, який охоплює всі одиниці продукції, що постачається (за наявності);
- чинний документ, виданий Державною службою України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, що підтверджує відповідність умов виробництва продукції вимогам до виробництва продукції в Україні, або копії чинних сертифікатів відповідності умов виробництва лікарських засобів вимогам GMP, видані компетентним органом Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Канади, Швейцарської Конфедерації, Нової Зеландії, Австралії, Японії, Ізраїля, держав - членів Європейського Союзу на виробничі дільниці (зазначені у реєстраційному посвідченні, виданому Міністерством охорони здоров'я України, або в матеріалах реєстраційного досьє), які є відповідальними за випуск (сертифікацію) серії готової продукції, яка постачається (буде постачатися) в Україну, викладених мовою оригіналу (мовою, відмінною від державної), та їх автентичний переклад на державну (українську) мову;
- реєстраційне посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн;
- інструкцію для медичного застосування продукції, затверджену Міністерством охорони здоров'я України, а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - інструкцію для медичного застосування продукції, викладену мовою оригіналу (мовою, відмінною від державної), короткої характеристики продукції, викладеної мовою оригіналу (мовою, відмінною від державної), затверджені відповідно до нормативних вимог країни виробництва, з перекладом таких інструкції та короткої характеристики державною (українською) мовою;
- макет упаковки кожної одиниці продукції, що постачається, у форматі PDF.
- висновок про якість ввезеного в Україну лікарського засобу (у випадку, якщо лікарський засіб ввозиться з-за кордону резидентом та планується до реалізації/безоплатної передачі на території України).
Протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання документів, зазначених у пункті 5.1. цього договору, замовник перевіряє копії наданих постачальником документів та підтверджує постачальнику свою готовність прийняти поставку або надає свої зауваження. Таке підтвердження або зауваження направляються постачальнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим договором. У разі надання замовником зауважень до наданих постачальником документів або відомостей, що вказані в них, постачальник не має права відправляти продукцію. Зауваження до документів постачальника підлягають усуненню і повторному погодженню із замовником. Прострочення поставки із зазначених у цьому пункті причин вважається простроченням з вини постачальника (пункт 5.2 договору).
Відповідно до пункту 7.1.1 договору У разі, якщо на дату укладення цього договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 60 (шістдесят) календарних днів з дати укладення цього договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
У відповідності до пункту 8.3.1 договору у разі недотримання постачальником вимог підпунктів 7.1.1, 7.1.2 пункту 7.1 цього договору, з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2. цього договору, стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.
Згідно з пунктом 10.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов'язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє протягом строку, вказаного у специфікації (додаток № 1), а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
Як додаток № 1 до договору сторонами підписано специфікація, відповідно до якої сторонами погоджено, що у відповідності до пункту 1.1. договору про закупівлю № 09/424-10/2024 від 08.10.2024 під продукцією, що постачається за договором за напрямом(-ами) профілактики, діагностики та лікування "Хіміотерапевтичні препарати, радіофармпрепарати та препарати супроводу для лікування онкологічних хворих», розуміється: фармацевтична продукція - Оксаліплатин 50 мг, Оксаліплатин 100 мг; ДК 021:2015, код 33600000-6 (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UA 2024-09-05-012869-a)".
У відповідності до пункту 3.1. договору загальна ціна договору складає 106 457 231 грн 59 коп. (пункт 3 специфікації).
Пунктом 4 специфікації встановлено, що у відповідності до пункту 4.1 договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за договором, а саме партія № 1 - ОКСАЛІПЛАТИН ДЛЯ ІН'ЄКЦІЙ (Оксаліплатин 50 мг) 46 076 флаконів та ОКСАЛІПЛАТИН ДЛЯ ІН'ЄКЦІЙ (Оксаліплатин 100 мг) 57 474 флаконів до 03 лютого 2025 року включно.
На виконання вимог договору замовник виконав своє зобов'язання, а саме здійснив попередню оплату за договором, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.10.2024 № 8114.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю № 09/424-10/2024 від 08.10.2024 щодо надання реєстраційного посвідчення на продукцію у строк встановлений договором, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача 5 240 062 грн 61 коп. штрафу, нарахованого на підставі пункту 8.3.1 договору.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Дойч-Фарм" вказує, що реєстрація лікарського засобу виконується Міністерством охорони здоров'я України на підставі експертизи поданої заяви та реєстраційних матеріалів (реєстраційного досьє). Експертизу проводить державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України". Процедура розгляду відповідної заявки на оформлення реєстраційного посвідчення не залежить від будь-яких дій відповідача, а здійснюється Міністерством охорони здоров'я України відповідно до механізму проведення державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, застосування яких в Україні допускається тільки після такої реєстрації, що передбачений відповідним Порядок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 №376.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою договором поставки.
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до норм статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як визначено статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору про закупівлю № 09/424-10/2024 від 08.10.2024, не виконано зобов'язання щодо своєчасного надання позивачу у строк, встановлений пунктом 5.1 договору, сканованих копій документів, зокрема реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 8.3.1 договору.
Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не приймаються судом до уваги оскільки укладаючи договір, відповідач шляхом вільного волевиявлення зобов'язався виконати роботи у встановлений у цьому договорі строк, та прийняв настання відповідних несприятливих для нього наслідків, що передбачені цим договором у разі порушення його умов.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено існування обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині штрафу суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми та штрафу судом встановлено, що розмір штрафу перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за ненадання сканованої копії реєстраційного посвідчення у розмірі 5 240 062 грн 61 коп., визнаються судом обґрунтованими.
Проте, відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, в обґрунтування чого вказує на відсутність прямої вини Товариства в несвоєчасному виконанні спірних зобов'язань, на відсутність доказів понесення позивачем збитків та зазначає, що штрафні санкції є неспіврозмірними та невиправданими,
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази та зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на лікарські засоби, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на 90 %, що становить 524 006 грн 26 штрафу.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дойч-Фарм" (02002, місто Київ, вулиця Сверстюка Євгена, будинок 21 кімната 506, ідентифікаційний код 40581739) на користь Державного підприємства "Медичні закупівлі України" (01601, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 7, ідентифікаційний код 42574629) 524 006 (п'ятсот двадцять чотири тисячі шість) грн 26 коп. штрафу та 62 880 (шістдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн 75 коп. витрат по сплаті судового збору
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено: 14.01.2026
Суддя Н.Плотницька