номер провадження справи 17/145/25
14.01.2026 Справа № 908/3655/25
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників клопотання АТ “НАЕК “Енергоатом» за вих. від 07.01.26 про зупинення провадження у справі № 908/3655/25
за позовною заявою: національного наукового центру “Харківський фізико-технічний інститут», 61108, м. Харків, вул. Академічна, буд. 1
до відповідача: акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», 71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133
про стягнення 423 293,83 грн
04.12.25 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд» надійшла позовна заява за вих. від 04.12.25 національного наукового центру “Харківський фізико-технічний інститут» (далі ННЦ “ХФТІ») про стягнення з акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (надалі АТ “НАЕК “Енергоатом» в особі філії “ВП “ЗАЕС» АТ “НАЕК “Енергоатом») заборгованості за договором про надання послуг від 12.09.22 № 172/22/48-121-04-22-11291 у розмірі 423 293,83 грн, а саме: 310 831,70 грн основного боргу, 28 025,95 грн. 3 % річних та 84 436,18 грн індексу інфляції (інфляційних втрат).
Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 908/3655/25 між суддями, 05.12.25 вказану позовну заяву передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 10.12.25 судом позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3655/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.
24.12.25 до суду в системі «Електронний суд» надійшов відзив за вих. від 24.12.25, в якому представник відповідача заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволені позову в повному обсязі.
01.01.26 до суду в системі «Електронний суд» надійшла відповідь за вих. від 01.01.26 на відзив відповідача (зареєстровано канцелярією суду та передано судді 02.01.26), в якій представник позивача підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
07.01.26 до суду в системі «Електронний суд» надійшла заява за вих. від 07.01.26 про розподіл судових витрат, в якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 3 485,70 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
07.01.26 до суду в системі «Електронний суд» від надалі АТ “НАЕК “Енергоатом» надійшло:
- заперечення за вих. від 07.01.26 на відповідь на відзив, в якому представник останнього заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволені позову в повному обсязі;
- клопотання за вих. від 07.01.26 про зупинення провадження у справі, в якому представник останнього просить суд зупинити провадження у справі № 908/3655/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Клопотання мотивоване наступним (дослівно):
«… З огляду на наявну судову практику, зокрема правові позиції викладені Верховним Судом у справах № 910/9680/23; № 908/1162/23, Відповідач вважає за необхідне заявити клопотання про зупинення розгляду справи, до вирішення питання з подібних правовідносин, виходячи з наступного.
Позивач в позовній заяві посилається на договір про надання послуг № 172/22/48-121-04-22-11291, укладений 12.09.2022 та Акт № 1 наданих послуг, який було підписано сторонами договору 30.09.2022. Послуги були виконані Позивачем в строк з серпня 2022 по вересень 2022 для підприємства, що зареєстроване на окупованій території.
Таким чином, Позивач самостійно вказав, що послуги були фактично надані за договором від 12.09.2022 та оформлені відповідним правочином - Актом № 1 від 30.09.2022, що є нікчемними.
Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового Кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією», вся Енергодарська територіальна громада з 04.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації військами РФ.
Частиною другою статті 13 Закону передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Таким чином Позивач з березня по вересень 2022 року не мав права надавати будь-які послуги для Відповідача, який зареєстрований на окупованій території та не мав права переміщувати їх результати.
При цьому будь-які підписані представниками сторін у справі договори та акти наданих послуг в період часу з березня по вересень 2022 є нікчемними правочинами, що не мають жодних правових наслідків (крім пов'язаних з їх недійсністю).
Ключовим для розв'язання спору є питання застосовності законодавчих обмежень, що регулюють провадження господарської діяльності та проведення розрахунків із суб'єктами господарювання, зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях України переміщення товарів (робіт, послуг) на/з тимчасово окупованих територій України.
Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством Касаційного господарського суду 7 березня 2024 року розглянув касаційну скаргу у справі № 910/9680/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індіан Ісатекс Солар" (далі - ТОВ "ІІС") до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - ДП "ГП") про стягнення заборгованості. У цій постанові дійшов висновку, що з огляду на приписи статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" його дія поширюється на спірні правовідносини у цій справі. Відтак суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 зазначеного Закону.
Ухвалою від 27 березня 2024 року колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 908/1162/23 на розгляд об'єднаної палати на підставі частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 7 березня 2024 року у справі № 910/9680/23.
3 жовтня 2025 року Об'єднана палата Касаційного господарського суду розглянула означену справу №908/1162/23 відмовилась відступати від раніше викладених висновків у подібних правовідносинах.
Ухвалою від 05.11.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу № 280/5808/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування вищевказаних норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 7 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 908/1162/23 та від 3 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Зазначеними виснувано, що вищенаведеними постановами фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Водночас законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов'язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення означених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду у означених вище справах, оскільки вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов'язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію.
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 236 ГПК України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. …».
07.01.26 до суду в системі «Електронний суд» надійшло заперечення за вих. від 07.01.26 на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, в якому представник позивача просить суд відмовити відповідачу в задоволені клопотання про зупинення провадження у справі № 908/3655/25.
Заперечення позивача мотивоване наступним (дослівно):
«… Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень 05.11.25 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду направлено на розгляд Великої Палати справу №280/5808/23 щодо застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати, зокрема наступні:
При цьому, Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тому, на переконання колегії суддів, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
У вищенаведених постановах (постанова від 07.03.2024 по справі №910/9680/23, постанова від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23) вказане не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
При цьому, рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13- 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Отже Великою Палатою вирішується питання щодо поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України.
Правовідносини у справі № 908/3655/25 не є подібними, оскільки предметом спору у справі №280/5808/23 є повернення підприємству (юридичній особі), що має зареєстровану юридичну адресу на тимчасово окупованій території, з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами. Тобто, фактично предметом спору є переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України.
У справі № 908/3655/25 предметом спору є стягнення грошових коштів з Відповідача, юридична адреса якого місто Київ, на користь Позивача, юридична адреса якого місто Харків. Визначення відповідача АТ НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» АТ НАЕК «Енергоатом» жодним чином не впливає суть виниклих правовідносин.
Тобто, на вирішення справи № 908/3655/25 не впливає питання відносно території виконання договору та наявності або відсутності підстав для застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Таким чином, ННЦ ХФТІ вважає, що відсутні правові підстав для зупинення провадження у справі № 908/3655/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду. …».
Розглянувши клопотання АТ “НАЕК “Енергоатом» за вих. від 07.01.26 про зупинення провадження у справі № 908/3655/25, суд залишає його без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Причиною зупинення провадження у справі згідно вказаної норми Господарського процесуального кодексу України є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим зумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення (ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України). Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень 05.11.25 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду направлено на розгляд Великої Палати справу № 280/5808/23 щодо застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати зокрема наступні:
“При цьому Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тому, на переконання колегії суддів, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
У вищенаведених постановах вказане (маються на увазі постанови КГС в тому числі по справі № 908/1162/23, див. за змістом ухвали) не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
При цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Отже Великою Палатою вирішується питання щодо поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України.
Суд відзначає, що у справі № 908/3655/25 предметом спору є стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 12.09.22 № 172/22/48-121-04-22-11291, а саме «Розробки звіту з підтвердженням виконання проектних критеріїв для енергоблока № 3 ВП ЗАЕС».
Частиною 2 ст. 131 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» унормовано, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в т.ч. автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Тобто, жодним чином на вирішення даної справи не впливає питання відносно території виконання договору (переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в т.ч. автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами) та наявності або відсутності підстав для застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
З огляду на викладене вище в тексті цієї ухвали, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі № 908/3655/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Таким чином, враховуючи предмет позову у даній справі, суд у задоволенні клопотання АТ “НАЕК “Енергоатом» за вих. від 07.01.26 про зупинення провадження у справі № 908/3655/25 відмовляє.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 227, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні клопотання акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» за вих. від 07.01.26 про зупинення провадження у справі № 908/3655/25 - відмовити.
Екземпляр даної ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання - 14.01.26 та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя В.Л. Корсун