номер провадження справи 27/171/25
09.01.2026 Справа № 908/3299/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна, розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТТОРГБУД" (вул. Незалежності, буд. 4, кв. 22, м. Гребінка, Лубенський район, Полтавська область, 37400, ідентифікаційний номер юридичної особи 40964506)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ФОРВАРД" (вул. Гоголя, буд. 173, кв. 2, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний номер юридичної особи 45642303)
про стягнення 120 990 грн 81 коп.
без виклику сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТТОРГБУД" звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ФОРВАРД" про стягнення 100 000 грн 00 коп. боргу, 16 746 грн 37 коп. інфляційних нарахувань, 4 244 грн 44 коп. 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3299/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі № 908/3299/25, номер провадження 27/171/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 03.11.2025 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 25.11.2025.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Ухвала суду від 03.11.2025, яка була направлена на адресу відповідача повернулася на адресу суду з відміткою засобу поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 2042053 від 25.11.2025, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ФОРВАРД" є: вул. Гоголя, буд. 173, кв. 2, м. Запоріжжя, 69095, що відповідає адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.
Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).
Крім того, відповідач був повідомлений про розгляд справи шляхом розміщення ухвали суду на сайті Господарського суду Запорізької області та надсилання примірника ухвали суду, підписаного кваліфікованим електронним підписом на електронну адресу відповідача: tdforvard2024@gmail.com, доставка підтверджується довідкою про доставку електронного листа на електронну адресу відповідача - 04.11.2025.
Виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 08.01.2026.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
13.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТТОРГБУД" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ФОРВАРД" (Покупець) укладено договір поставки № 13/05/2024 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити ліс круглий та дошку обрізну, іменовані далі Товар, у кількості, асортименті згідно накладних, які є його невід'ємною частиною, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 2.1 Договору, ціна одиниці товару (метри кубічні) встановлюється у гривні для кожної окремої партії товару згідно накладних, яка є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п. 2.2 Договору, розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника.
Покупець може здійснювати оплату Товару по факту поставки або здійснювати передоплату або оплату з відстроченням платежу (п. 2.3 Договору).
На виконання Договору Постачальник здійснив поставку круглих лісоматеріалів за такими видатковими накладними: - № 130 від 15.05.2024 на суму 251 164,80 грн (43,2 м3, лісоматеріали 15-19, L=4 м); - № 131 від 16.05.2024 на суму 257 560,20 грн (44,3 м3, лісоматеріали 20-24, L=6 м); - № 132 від 17.05.2024 на суму 256 978,80 грн (44,2 м3, лісоматеріали 15-19, L=4 м); - № 145 від 25.05.2024 на суму 263 374,20 грн (45,3 м3, лісоматеріали 15-19, L=4 м).
Відповідно до п. 2.4 Договору загальна сума Договору складає суму всіх накладних. Загальна сума всіх накладних склала 1 029 078 грн 00 коп.
Відповідно до матеріалів справи, Товар прийнято у повному обсязі Покупцем без зауважень, що підтверджується підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Форвард» Солопа Олександра Сергійовича зокрема і у товарно-транспортних накладних: № 130 від 15.05.2024, № 131 від 16.05.2024, № 132 від 17.05.2024,№ 145 від 25.05.2024.
Відповідно до п. 4.1 Договору, кількість товару приймається за видатковими накладними, а у разі невідповідності якості чи кількості Покупець зобов'язаний скласти дефектний акт.
Жодних дефектних актів Покупцем не складено, що підтверджує відповідність поставленого товару за якістю та кількістю.
Постачальником було виставлено Покупцю рахунок на оплату № 127 від 13.05.2024 на загальну суму 825 588 грн 00 коп.
В даному рахунку зазначаються такі послуги як: лісоматеріали 15-19 см, L= 4,0 м: 100 м3, сума без ПДВ - 484 500,00 грн., лісоматеріали 20-24 см, L= 6,0 м: 42 м3, сума без ПДВ - 203 490 грн 00 коп.
Рахунок № 127 від 13.05.2024 на загальну суму 825 588 грн 00 коп. Покупцем сплачено у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 67 від 14.05.2024, у якій зазначено: «Сплата за круглі лісоматеріали, згідно рахунка № 127 від 13.05.2024, у т.ч. ПДВ 20% = 137 598,00 грн.».
Даним рахунком Покупцем фактично здійснено передоплату, що відповідає п. 2.3 Договору.
Постачальником також було виставлено Покупцю рахунок на оплату № 138 від 21.05.2024 на суму 203 490 грн 00 коп.
В даному рахунку зазначаються такі послуги як: лісоматеріали 15-19 см, L=4 м: 32,7 м3, сума без ПДВ - 158 431,50 грн., лісоматеріали 20-24 см, L=6 м: 2,3 м3, сума без ПДВ - 11 143,50 грн.
Рахунок № 138 від 21.05.2024 на загальну суму 203 490 грн 00 коп. Покупцем сплачено частково у розмірі 103 490 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 89 від 31.05.2024, у якій зазначено: «Часткова сплата за круглі лісоматеріали, згідно рахунка № 138 від 21.05.2024 р., у т.ч. ПДВ 20% = 17 248,33 грн.».
Згідно з актом звірки взаємних розрахунків, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Форвард» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворитторгбуд» становить 100 000 грн 00коп., що відповідає неоплаченій частині рахунку № 138 від 21.05.2024.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, наявність заборгованості стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Правовідносини сторін є господарськими.
Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений Договір поставки № 13/05/2024 від 13.05.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 662 ЦК продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Нормами статті 664 ЦК визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Згідно зі статтею 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства
Відповідно до частини першої статті 666 ЦК, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (частина друга статті 666 ЦК).
Відповідно до статті 683 ЦК, якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 268 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або зазначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати заборгованості в розмірі 100 000 грн 00 коп. суду не надав.
Відповідно до п. 6.1 Договору усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів.
На виконання п. 6.1 Договору Постачальник направив на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Форвард» (tetmar0207@gmail.com) претензію вих. № 439 від 13.12.2024 щодо прострочення оплати за поставку лісоматеріалів із проханням погасити заборгованість, що підтверджується скріншотом відправлення з електронної поштової скриньки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворитторгбуд».
Електронна адреса Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Форвард» не зазначена у Договорі, водночас претензію було направлено на адресу tetmar0207@gmail.com, оскільки з цієї електронної адреси раніше (зокрема 13.05.2024) надходили документи від представників Покупця.
Факт листування та отримання кореспонденції з цієї адреси підтверджується скріншотом із вхідним листом від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Форвард».
Повторна претензія вих. № 04/1-4171 від 06.08.2025 була направлена 08.08.2025 рекомендованим листом з оголошеною цінністю та описом вкладення на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Форвард», зазначену в Договорі. Факт направлення підтверджується відтиском штемпеля відповідальної особи поштового зв'язку на описі вкладення, фіскальним чеком про оплату послуг поштового відправлення та накладною з інформацією про відправлення через АТ «Укрпошта». Водночас, зазначене відправлення не було отримано Покупцем у зв'язку із закінченням строку зберігання, що підтверджується скріншотом із офіційного сайту АТ «Укрпошта» (сервіс відстеження поштових відправлень - вкладка «Трекінг»), де відображено повний шлях руху листа. Лист надісланий поштовим відправленням за належною адресою, вважається належно направленим, навіть якщо адресат не отримав його у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки Покупець не здійснив повну оплату за поставлені лісоматеріали за рахунком № 138 від 21.05.2024 на суму 100 000 грн 00 коп., чим порушив п. 1.1 Договору.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 100 000 грн 00 коп. є обґрунтованими та документально підтвердженими.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4 244 грн 44 коп. 3 % річних та 16 746 грн 37 коп. інфляційних нарахувань.
Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Таким чином, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми, це не звільняє його від відповідальності визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Також відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25), враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (п.п. 115-117 постанови).
Разом з тим, суд зауважує, що заяви відповідача по суті справи (відзив, заперечення письмові пояснення) не містять звернень до суду з проханням про зменшення відсотків річних).
Факт порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого товару у повному обсязі підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Перевіривши наведені позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд встановив, що їх здійснено правильно, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 746 грн 37 коп. підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
Як вже зазначалося рахунок № 138 від 21.05.2024 на загальну суму 203 490 грн 00 коп. відповідачем сплачено частково у розмірі 103 490 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 89 від 31.05.2024, у якій зазначено: «Часткова сплата за круглі лісоматеріали, згідно рахунка № 138 від 21.05.2024 р., у т.ч. ПДВ 20% = 17 248,33 грн.».
Отже відповідачем не здійснено його оплату у повному обсязі. Строк оплати прострочено з 22.05.2024, відповідно до ст. 692 ЦК України.
Судом перевірено розрахунки позивача за ст. 625 ЦК України, та встановлено, що нарахування 3% річних здійснюється за період з 29.05.2024 по 27.10.2025 і до стягнення підлягає 4 244 грн 44 коп. 3% річних.
Відповідачем контррозрахунку суду не надано.
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем 4 244 грн 44 коп. 3 % річних та 16 746 грн 37 коп. інфляційних нарахувань є правомірним, в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Позивач, уклавши договір № 13/05/2024 від 13.05.2024 розраховував на отримання оплати у розумні строки за поставлений товар, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов'язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за поставлений товар у передбачені строки у повному обсязі не здійснена.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
У даному випадку кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі надати пояснення та докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати переконливість поданих доказів та позицій у справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Натомість відповідач не представив суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, заявлених до нього вимог належним чином і в установленому законом порядку не спростував, доказів проведення розрахунків з позивачем не надав.
Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зазначити в рішенні суду, що органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати 3 % річних, та інфляційні відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України за такою формулою: «Борг * Кількість днів прострочення * 3/100%/365 днів».
Так, згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченомурозділом VI цього Кодексу.
Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Слід зауважити, що санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.
Це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Такі правові висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24).
Використовуючи в абз. 1 ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10 ст. 265 ЦПК України) сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.
Отже, враховуючи зміст ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України), суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
Можливості нарахування інфляційних втрат, ч. 10 ст. 238 ГПК України (частини 10, 11 ст. 265 ЦПК України) не містять.
Враховуючи викладене, правовий аналіз наведених вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності. Натомість позивач просить зазначити у рішенні про нарахування 3 % річних та інфляційних, що не відповідає положенням даної статті Кодексу.
За даних обставин, зважаючи на те, що позиція позивача з даного приводу не є чіткою (просить зазначити у рішенні і про нарахування 3 % річних і про нарахування інфляційних), а вибір одного чи іншого виду нарахування не належить до повноважень суду при прийнятті рішення, вимоги позивача про зазначення в рішенні суду про нарахування трьох відсотків річних та інфляційних задоволенню не підлягають.
В цій частині суд зазначає, що сторона не позбавлена права звернутися з окремим позовом про стягнення відповідних 3 % річних та інфляційних втрат у періоди, які не були охопленні під час розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ФОРВАРД" (вул. Гоголя, буд. 173, кв. 2, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний номер юридичної особи 45642303) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТТОРГБУД" (вул. Незалежності, буд. 4, кв. 22, м. Гребінка, Лубенський район, Полтавська область, 37400, ідентифікаційний номер юридичної особи 40964506) 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. боргу, 16 746 (шістнадцять тисяч сімсот сорок шість) грн 37 коп. інфляційних нарахувань, 4 244 (чотири тисячі двісті сорок чотири) грн 44 коп. 3% річних, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено і підписано 13.01.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вир
шення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.