вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"14" січня 2026 р. Cправа № 902/1548/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ІНВЕСТ ОЙЛ" (вул. Велика Васильківська, буд. 72, офіс 73, м. Київ, 03150)
до: Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" (вул. Некрасова, буд. 12 А, с. Джулинка, Бершадський р-н, Вінницька обл., 24450)
про: стягнення 148 442,83 грн
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ІНВЕСТ ОЙЛ" до Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" про стягнення за Договором поставки нафтопродуктів №76 від 19.12.2023 148 442,83 грн штрафних санкцій, з яких 109 111,20 грн штрафу, 34 135,88 грн пені, 1 892,28 грн інфляційних втрат та 3 303,47 грн 3 % річних.
Ухвалою суду від 14.11.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1548/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
У визначений судом строк відзиву від відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
19.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Інвест Ойл" (постачальник, позивач) та Фермерським господарством "Довгополюк" (замовник, відповідач) був укладений Договір поставки нафтопродуктів №76 (надалі -Договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність відповідача нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили, що ціна на Товар, що буде постачатися окремими партіями на підставі цього Договору, є договірною та буде визначатися Сторонами в рахунках-фактурах, видаткових накладних.
При цьому, пунктом 5.3. Договору обумовлено, що Постачальник має право відвантажити Покупцю Товар без передплати. Сторони домовилися, що у такому випадку Покупець зобов'язується сплатити за поставлений Товар протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки Товару, що зазначена у видатковій накладній на Товар та/або в товарно-транспортній накладній на Товар, та/або Акті приймання-передачі Товару, в залежності від базису постачання.
Сторони пунктом 6.2 Договору передбачили, що у разі порушення строків оплати за поставлений товар Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період такого прострочення, за кожний день затримки від суми заборгованості, до моменту повної оплати поставленої партії Товару, не обмежуючись шестимісячним строком передбаченим п. 6 ст. 232 ГК України.
Також, в пункті 6.3. Договору передбачили, що у разі порушення строків оплати за поставлену партію Товару понад 10 (десять) календарних днів, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 20 (двадцяти) % від суми простроченого платежу.
Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє протягом одного року, але в будь-якому разі до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим Договором. У випадку відсутності заяв сторін про розірвання Договору не пізніше ніж за 1 місяць до моменту закінчення строку, встановленого в цьому пункті Договору, Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.
Вказаний договір підписано та скріплено печатками сторін.
Позивачем здійснено поставку нафтопродуктів, що підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №00000000783 від 19.07.2025, за якою поставлено товар, що зазначено у видатковій накладній №783 від 19.07.2025 року на суму 545 556,00 грн.
Позивач стверджує, що на виконання умов Договору він неодноразово здійснював поставки пального Відповідачу, які він оплачував. Однак, відповідач оплату не провів за видатковими накладними:
Так, відповідач здійснив оплату за поставлений товар з порушенням встановлених строків:
19.09.2025 - на суму 245 556,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №692 від 19.09.2025;
03.10.2025 - на суму 150 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №757 від 03.10.2025;
01.11.2025 - на суму 150 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №111 від 01.11.2025.
На підтвердження наявності заборгованості, сторони підписали Акти звірки взаєморозрахунків, згідно яких станом на 31.07.2025 року заборгованість відповідача складала 545 556,00 грн.
Відтак, оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивач вважає, що до стягнення підлягають: штраф в сумі - 109 111,20 грн, інфляційні втрати - 1 892,28 грн, 3% річних в сумі - 3 303,47 грн, пеня - 34 135,88 грн за визначені позивачем періоди прострочення.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення про стягнення за Договором поставки нафтопродуктів №76 від 19.12.2023 148 442,83 грн, з яких 109 111,20 грн штрафу, 34 135,88 грн пені, 1 892,28 грн інфляційних втрат та 3 303,47 грн 3 % річних за періоди з 23.07.2025 по 18.09.2025, з 19.09.2025 по 02.10.2025, з 03.10.2025 по 31.10.2025.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2, 3 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - зі ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно частини 1 та частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно з п. 5.3. Договору поставки - постачальник має право відвантажити Покупцю Товар без передплати. Сторони домовилися, що у такому випадку Покупець зобов'язується сплатити за поставлений Товар протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки Товару, що зазначена у видатковій накладній на Товар та/або в товарно-транспортній накладній на Товар, та/або Акті приймання-передачі Товару, в залежності від базису постачання.
Судом встановлено, що позивач здійснив поставку товару на суму 545 556,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №783 від 19.07.2025.
В підтвердження здійсненої поставки позивачем також надано відповідні товарно-супровідні документи, а саме ТТН №00000000783 від 19.07.2025.
Отже, факт поставки є підтвердженим, доказів наявності передплати за поставлений товар матеріали справи не містять, а отже керуючись пунктом 5.3. Договору поставки, строк оплати поставленого товару настав 20.07.2025.
Матеріали справи не містять доказів сплати за поставлений товар у встановлені договором строки.
Також, сторонами проведено звірку взаємних розрахунків за Договором поставки нафтопродуктів №76 від 19.12.2023 станом на 31.07.2025, за результатами якої підтверджено наявність боргу у відповідача на суму 545 556,00 грн.
У відповідності до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, суд вважає, що термін виконання зобов'язань відповідача не підлягає відтермінуванню, а у спірних правовідносинах відсутні форс-мажорні обставини, що звільняють відповідача як від обов'язку виконання зобов'язання, так і від відповідальності за невиконання зобов'язання, отже позивач правомірно застосовує до відповідача штрафні санкції за період з 23.07.2025 по 31.10.2025 (день повної сплати заборгованості відповідачем).
Стосовно вимог по стягненню штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Пунктом 6.2 Договору поставки передбачено, що у разі порушення строків оплати за поставлений товар покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період такого прострочення за кожен день затримки від суми заборгованості до моменту повної оплати поставленої партії товару не обмежуючись шестимісячним строком передбаченим п. 6 ст. 232 ГК України.
Здійснивши розрахунок за допомогою підсистеми "Ліга:закон", суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір пені у сумі 34 135,88 грн, є нарахованим вірно, відтак вимоги щодо стягнення пені у розмірі 34 135,88 грн підлягають задоволенню.
Пунктом 6.3. Договору поставки передбачено, що у разі порушення строків оплати за поставлену партію товару понад 10 (десять) календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20 (двадцять) % від суми простроченого платежу.
Здійснивши арифметичну перевірку заявленої до стягнення суми штрафу, суд зазначає, що заявлена до стягнення сума штрафу у розмірі 109111,20 є такою, що нарахована вірно, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Здійснивши перевірку за допомогою підсистеми "Ліга:закон" заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 892,28 грн та 3% річних у сумі 3 303,47 грн, суд зазначає, що їх розмір нараховано вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк визначений умовами Договору, суд встановив, що такі розрахунки відповідають вимогам чинного законодавства, боргові періоди визначені вірно, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Разом з тим, судом встановлено, що на момент подання позовної заяви, основна заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня, тобто відповідач виконав свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у повному обсязі, однак з простроченням терміну їх виконання.
Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та відсотків річних є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Отже, приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги такі обставини:
- позивачем не подано доказів, які підтверджують факт понесення збитків в зв'язку з простроченням виконання зобов'язання відповідачем;
- ненавмисність дій відповідача, які призвели до прострочення виконання зобов'язання.
- вжиття заходів щодо повного виконання договору;
- відсутність основної заборгованості на день подання позовної заяви.
Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру штрафу та пені на 50% і таким чином стягненню підлягає 54 555,60 грн штрафу та 17 067,95 грн пені.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, суд зазначає, що позивачем заявлено судові витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на правничу допомогу, дані витрати підтверджуються Договором про надання правової допомоги №2/11/25 від 12.11.2025, попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, Ордером серія СА № 1141627 від 12.11.2025.
Розділом 3 Договору про надання правової допомоги №2/11/25 від 12.11.2025 передбачено, що Сторони погодили наступний розмір гонорару за надання правової допомоги Клієнту та порядок його сплати: 10 000,00 грн - фіксована сума гонорару, яку Клієнт сплачує протягом 10 (десяти) робочих днів з часу прийняття відповідним судом першої інстанції рішення за результатом розгляду справи.
Пунктом 3.2. Договору Сторони погодили, що розмір гонорару є фіксованим, та не залежить від об'єму необхідних робіт, пов'язаних з отриманням доказів, підготовкою, складанням та подачею заяв та доказів до суду, кількості судових засідань (в разі проведення судових засідань з участю сторін (їх представників)) і охоплює всі необхідні дії, необхідні для захисту прав та інтересів Клієнта, що пов'язані з предметом договору.
Пунктом 3.3. Договору сторони обумовили, що 3.3. винесення судом першої інстанції рішення щодо предмета договору є підставою для сплати Клієнтом гонорару в порядку, визначеному п. 3.1. Договору, та не потребує складення сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.
З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 191, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фермерського господарства "ДОВГОПОЛЮК" (вул. Некрасова, буд. 12 А, с. Джулинка, Бершадський р-н, Вінницька обл., 24450, код ЄДРПОУ - 37908406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ІНВЕСТ ОЙЛ" (вул. Велика Васильківська, буд. 72, офіс 73, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ - 43655813) 54 555,60 грн - штрафу, 17 067,95 грн - пені, 1 892,28 грн - інфляційних втрат, 3 303,47 грн - 3 % річних, 2 422,40 грн - витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
У частині стягнення 54 555,60 грн штрафу та 17 067,95 грн пені відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Примірник повного судового рішення направити сторонам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 14 січня 2026 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи;