ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 січня 2026 року Справа №903/846/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК КБР" на рішення Господарського суду Волинської області від 27.10.2025 (суддя Дем'як В.М., повне рішення складено 30.10.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БК КБР"
до Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації
за участю Заступника керівника Волинської обласної прокуратури
про визнання недійсним правочину
за участю:
представника позивача - не з'явився,
представника відповідача - не з'явився,
прокурора - Мельничук Л.О.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.10.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Враховуючи висновки судово-економічної експертизи від 03.06.2022 №386/22-22, судово-товарознавчої експертизи від 22.06.2022 №СЕ-19/114-22/8447-ВМ та судово-товарознавчої експертизи від 22.05.2023 №КСЕ-19-22/49707-ТВ, а також як преюдиційне згідно ч.4 ст.75 ГПК України рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/211/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025, суд першої інстанції зазначив, що поставлені ТОВ "БК КБР" за контрактами №1 та №2 бронежилети не відповідають стандартам ДСТУ 8782:2018 (невідповідність останніх ІV-VІ класу захисту та маркуванню), бойові шоломи не відповідають стандартам ДСТУ 8835:2019 (невідповідність І класу захисту та маркуванню).
Відтак, суд дійшов висновку, що ТОВ "БК КБР" не виконало зобов'язання за контрактом №1 від 13.03.2022 щодо поставки бронежилетів та бойових шоломів придатних для використання військовослужбовцями Збройних Сил України, оскільки вказаний товар не відповідає критеріям надійності, витривалості та безпечності, не здатні задоволити відповідно до свого призначення потреби споживача - захист життя та здоров'я військовослужбовців, а також не придатні до мети, з якою товар такого роду використовується.
Окрім того, зауважив, що пробій поставлених ТОВ "БК КБР" бронежилетів та бойових шоломів свідчить про неможливість усунення недоліків товару, оскільки усунути відповідні пробої згаданих засобів індивідуального захисту фізично неможливо, що у свою чергу зумовлює необхідність придбання нового товару відповідної якості.
З огляду на викладене, та із врахуванням положень ст.673, 675, 678 ЦК України, а також вимог ч.3 ст.214 ЦК України щодо форми відмови від правочину, суд першої інстанції дійшов висновку, що Управління правомірно відмовилось від контракту №1 від 13.03.2022 та як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Апелянт, зокрема, вказує, що прокурором не наведено належних доводів на підтвердження того, що відповідач не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави у даній справі, тобто, заява прокурора не містить належних обґрунтувань, як того вимагає ч.4 ст.53 ГПК України і ст.23 Закону України "Про прокуратуру", а тому не підлягала задоволенню.
Скаржник вважає, що покладені в основу судового рішення висновки судових експертиз не є належними доказами у справі, оскільки не містять фактичних даних і інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування і не можуть слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини, з урахуванням обставин справи.
Також звертає увагу, що умовами контракту визначено, що покупцем обладнання є Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної адміністрації, а не Збройні Сили України в особі Військової частини НОМЕР_1 , тобто позивач не здійснював поставку захисного обладнання безпосередньо Збройним Силам України. Крім того, в укладеному контракті №1 від 13.03.2022 відсутні будь-які умови щодо технічних характеристик товару бронежилетів та захисних шоломів.
Апелянт зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 є власником поставленого обладнання, а тому саме Військова частина наділена правом звернення до суду за захистом своїх прав у разі виявлення факту передачі обладнання невідповідної якості. Відповідач, в свою чергу, не здійснював користування придбаним у позивача обладнанням, а, натомість, на умовах контракту, без жодних зауважень щодо якості, комплектації, кількості і технічним характеристикам прийняв від позивача товар і одразу ж розпорядився ним шляхом передачі цього товару на користь військової частини.
У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вважає, що прокурором у відповідності до ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" підтверджено підстави представництва інтересів держави у даній справі та дотримано порядок подання заяви про вступ у справу: заяву подано до початку розгляду справи по суті; у заяві обґрунтовано загрозу порушення інтересів держави; у заяві обґрунтовано неналежне здійснення та неможливість належного здійснення захисту інтересів держави відповідачем; перед поданням заяви про вступ у справу прокурором попередньо повідомлено відповідача про намір її подання; у заяві обґрунтовано взаємопов'язаність справи №903/846/25 та №910/7161/25, а також обґрунтовано необхідність комплексного захисту державних інтересів з урахуванням обставин спору в обох справах.
Прокурор зауважує, що з експертних висновків вбачається, що вони є обґрунтованими, містять докладний опис проведеного дослідження, чіткий висновок з поставленого перед експертами питання, а ТОВ "БК КБР" не довів суду належними та допустимими в розумінні ст.73, 76-79, 86, 269 ГПК України доказами в чому саме полягає неповнота або неясність висновків експертів, вищевказані твердження скаржника ґрунтуються виключно на власних припущеннях. При цьому, позивач в суді першої інстанції не клопотав про призначення додаткових чи повторних експертиз, виклик та допит у суді експертів, що проводили експертизи тощо.
Також вказує, що посилання позивача на те, що в укладеному контракті №1 від 13.03.2022 відсутні будь-які умови щодо технічних характеристик товару "бронежилетів та захисних шоломів", суперечить положенням ст. 673 ЦК України та ст.15, 180, 268 ГК України, та жодним чином не звільняло позивача від обов'язку поставити "бронежилети та захисні шоломи", які за технічними стандартами відповідатимуть вимогам для Збройних Сил України.
Окрім того, зазначає, що факт подальшої передачі поставлених позивачем бронежилетів та шоломів військовій частині НОМЕР_1 не може беззаперечно свідчити, що лише військова частина вправі звертатися до суду про стягнення коштів, оскільки з урахуванням ч.2 ст.678 ЦК України, правом на відмову від контракту № 1 належить виключно покупцю, яким згідно контракту №1 є відповідач, а не військова частина НОМЕР_1 .
Прокурор просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання, призначене на 08.01.2026 року, сторони не забезпечили явку своїх уповноважених представників. При цьому, керуючись ст.42 ГПК України, відповідач подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі його представника. Натомість, позивач про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги відповідне клопотання відповідача та той факт, що явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція апелянта, викладена в апеляційній скарзі і про її зміну будь-яких заяв або клопотань він не подавав, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БК КБР" та Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації було укладено контракт №1 (т.1, а.с.15-16), згідно з п.1 якого продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплати товар. Перелік обладнання, яке є предметом даного контракту, вказується в додатках, які є невід'ємними частинами даного контракту. Кожне замовлення на постачання оформлюється окремим додатком де вказується асортимент, вид, кількість, ціна і умови поставки.
Згідно з п.2 контракту, якість обладнання, що постачається, повинна відповідати встановленим стандартам і технічним умовам виробника. Гарантійний термін на обладнання з боку продавця становить 12 місяців. У випадку, якщо протягом гарантійного терміну буде необхідна заміна дефектного обладнання або його частин, продавець зобов'язується здійснити цю заміну за свій рахунок.
Пунктом 4 контракту сторони погодили, що платежі здійснюються в українській гривні на підставі окремих додатків до даного контракту. Усі витрати, пов'язані з переказом платежу, здійснюються покупцем. Якщо покупець не переводить повну суму протягом вищевказаного часу, продавець має право переглянути умови контракту. Частковий платіж дозволяється.
Відповідно до п.5 контракту, упаковка, в якій відвантажується обладнання, повинна забезпечувати, за умови належного обходження з вантажем, збереження обладнання при його транспортуванні. Маркування повинно відповідати стандартам заводу-виробника, на ній повинні бути вказані реквізити покупця. У випадку невідповідності цим умовам обладнання не буде прийняте і буде повернуте продавцю.
Згідно з додатком №1 до контракту №1 від 13.03.2022 сторонами визначено, що ТОВ "БК КБР" поставляє 650 захисних жилетів та 650 касок на загальну суму 24857820 грн, в т.ч. ПДВ 4142970 грн., а покупець сплачує 24857820 грн. Поставка обладнання продавцем здійснюється протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця, згідно вимог чинного законодавства (т.1, а.с.17).
На виконання умов контракту ТОВ "БК КБР" у період з 25.03.2022 по 15.04.2022 поставило Управлінню з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації 650 захисних жилетів та 650 бойових шоломів, а Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації здійснено оплату даного товару у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними №19 від 10.04.2022, №24 від 15.04.2022, №25 від 15.04.2022, №8 від 25.03.2022 та відповідними платіжними інструкціями (т.1, а.с.19-22)
У подальшому придбане Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації у ТОВ "БК КБР" обладнання згідно контракту№1 передано на потреби військової частини НОМЕР_1 .
05.03.2025 року Управління з питань оборонної роботи та взаємодії правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації надіслало ТОВ "БК КБР" заяву (повідомлення) про відмову від контракту №1 від 13.03.2022, у зв'язку із невиконанням продавцем умов зобов'язання щодо поставки обладнання належної якості (т.1, а.с.8-10).
08.04.2025 року покупцем повторно надіслано продавцю заяву (повідомлення) про відмову від контракту №1 від 13.03.2022 аналогічного змісту (т.1, а.с.11-13).
Позивач, вважаючи правочини у вигляді одностороннього розірвання відповідачем контракту №1 від 13.03.2022, які оформлені повідомленнями від 05.03.2025 та 08.04.2025, недійсними, звернувся з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України , зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 202 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що заяви (повідомлення) про відмову від контракту №1 є односторонніми правочинами.
Відповідно до ч.1-3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
За змістом ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов недопускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом наведених положень закону, одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже, є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і в разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо в договорі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі контракту №1 від 13.03.2022, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
У відповідності до ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За положеннями ч.1, 2, 4 ст.673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.
Згідно ст.675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Умова договору щодо якості продукції характеризує предмет купівлі-продажу (поставки) з точки зору придатності до використання за цільовим призначенням. Якість продукції - це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції (товарів) і зумовлюють її здатність задовольнити відповідно до свого призначення потреби споживача. Предметом договору купівлі-продажу (поставки) може бути річ тільки належної якості, що обумовлена договором.
Вимоги щодо якості товару визначаються сторонами в договорі або встановлюються законом. У разі відсутності таких вимог у договорі чи законі на продавця покладається обов'язок передати товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (постанови Верховного Суду від 28.03.2023 по справі №904/8414/21, від 12.09.2024 по справі №910/13396/23, від 12.02.2025 по справі №916/128/24).
За умовами п.2 контракту, якість обладнання, що постачається, повинна відповідати встановленим стандартам і технічним умовам виробника. Гарантійний термін на обладнання з боку продавця становить 12 місяців. У випадку, якщо протягом гарантійного терміну буде необхідна заміна дефектного обладнання або його частин, продавець зобов'язується здійснити цю заміну за свій рахунок.
Пунктом 5 контракту встановлено, що упаковка, в якій відвантажується обладнання, повинна забезпечувати, за умови належного обходження з вантажем, збереження обладнання при його транспортуванні. Маркування повинно відповідати стандартам заводу-виробника, на ній повинні бути вказані реквізити покупця. У випадку невідповідності цим умовам обладнання не буде прийняте і буде повернуте продавцю.
Частиною 3 ст.680 ЦК України визначено, що якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.
Відповідно до ст. 688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Враховуючи гарантійний термін на обладнання встановлений п.2 контракту, Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної адміністрації звернулось до ТОВ "БК КБР" з претензією від 25.04.2022, згідно якої повідомило про наявність недоліків щодо якості товарів (пробій бронежилетів) та необхідність заміни товару або повернення грошових коштів.
У відповідь на дану претензію ТОВ "БК КБР" листом від 27.04.2022 повідомило, що не відмовляється від своїх зобов'язань щодо поставленого обладнання та зобов'язується замінити його, або повернути сплачені кошти після повернення товару.
Однак, ТОВ "БК КБР" не здійснило заміну неякісного товару та не повернуло сплачені за нього кошти.
Відтак, у зв'язку із невиконанням продавцем умов зобов'язання щодо поставки обладнання належної якості, Управління з питань оборонної роботи та взаємодії правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації надіслало ТОВ "БК КБР" заяви (повідомлення) про відмову від контракту №1 від 13.03.2022.
Право покупця в односторонньому порядку відмовитись від договору купівлі-продажу встановлено ст.678 ЦК України, зокрема, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
За змістом ч. 2 ст. 678 ЦК України покупець на власний вибір вправі або відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми або вимагати заміни товару.
Підставами для відмови від договору купівлі-продажу на підставі ч. 2 ст. 678 ЦК України є те, що покупцю передано товар з істотними порушеннями щодо його якості (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення).
Як вбачається із сертифікатів кінцевого споживача, наданих Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної адміністрації постачальнику - ТОВ "БК КБР", все поставлене обладнання буде передано формуванням, правоохоронним органам та збройним силам, підпорядкованим уряду України.
З огляду на викладене, поставлені ТзОВ "БК КБР" товари (бронежилети та бойові шоломи) повинні відповідати ДСТУ 8782:2018 "Засоби індивідуального захисту. Бронежилети. Класифікація. Загальні технічні умови", ДСТУ 8835:2019 "Засоби індивідуального захисту. Шоломи кулезахисні. Класифікація. Загальні технічні умови", а також стандартам, встановлених для військовослужбовців Збройних сил України, тобто каски та шоломи мають відповідати І класу захисту за ДСТУ 8835:2019, а захисні жилети (бронежилети) - ІV-VІ класу захисту згідно зі стандартом ДСТУ 8782:2018.
Оцінюючи наявність підстав для відмови покупця від контракту у зв'язку із порушенням продавця щодо якості товару, колегія суддів враховує, що обставини закупівлі вказаного обладнання (бронежилети та бойові шоломи) досліджувались у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022030000000061 від 20.04.2022, згідно якого встановлено наявність порушень інтересів держави, що полягає у неналежному виконанні ТОВ "БК КБР" умов зобов'язання щодо якості товарів - спеціальних засобів індивідуального захисту військового спрямування, поставлених у період дії воєнного стану на виконання контрактів, в тому числі №1 від 13.03.2022.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022030000000061 від 20.04.2022 отримано висновки судово-економічної експертизи від 03.06.2022 № 386/22-22, судово-товарознавчої експертизи від 22.06.2022 № СЕ-19/114-22/8447-ВМ та судово-товарознавчої експертизи від 22.05.2023 № КСЕ-19-22/49707-ТВ, з яких вбачається, що поставлені ТОВ "БК КБР" за контрактом №1 бронежилети не відповідають стандартам ДСТУ 8782:2018 (невідповідність останніх ІV-VІ класу захисту та маркуванню), бойові шоломи не відповідають стандартам ДСТУ 8835:2019 (невідповідність І класу захисту та маркуванню).
До відповідних висновків експерти дійшли, зокрема, але не виключно, за наслідками дослідження та опрацювання протоколів випробувань бронежилетів та бойових шоломів №21.914 від 29.04.2022 та № 20.300 від 29.04.2022, проведених відділом випробувань ДНДІ МВС України, висновків судово-балістичних експертиз № СЕ-19-22/10140-БО від 24.05.2022 та №СЕ-19-22/10090-БЛ від 23.05.2022, проведених експертами ДНДЕКЦ МВС України.
Як вбачається із вказаних протоколів випробувань та висновків судово-балістичних експертиз, поставлені ТОВ "БК КБР" бронежилети та бойові шоломи не витримали балістичних випробувань щодо стійкості до засобів ураження, які згідно ДСТУ 8782:2018 "Засоби індивідуального захисту. Бронежилети. Класифікація. Загальні технічні умови" та ДСТУ 8835:2019 "Засоби індивідуального захисту. Шоломи кулезахисні. Класифікація. Загальні технічні умови" пред'являються до бронежилетів 4 класу захисту та бойових шоломів 1 класу захисту.
Окрім того, експертами при проведенні згаданих експертиз та балістичних випробувань досліджувались відібрані у випадковий спосіб бронежилети та бойові шоломи із кожної однорідної партії, що відповідає вимогам ДСТУ 8782:2018 "Засоби індивідуального захисту. Бронежилети. Класифікація. Загальні технічні умови" та ДСТУ 8835:2019 "Засоби індивідуального захисту. Шоломи кулезахисні. Класифікація. Загальні технічні умови".
Разом з тим, апеляційним судом також враховується, що відповідно до висновків судових експертиз, поставлені ТОВ "БК КБР" бронежилети та бойові шоломи не відповідають стандартам щодо їх маркування.
Таким чином, висновками вказаних експертиз підтверджено істотність недоліків поставленого ТОВ "БК КБР" за контрактом №1 обладнання, яке не можу бути використане Збройними Силами України за прямим призначенням в умовах правового режиму воєнного стану, а якість поставленого обладнання ставить під загрозу життя та здоров'я військовослужбовців.
Колегія суддів, надаючи оцінку вказаним висновкам експертиз як доказам в межах розгляду даної справи, враховує, що відповідно до ч.3 ст.2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3, 4 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (п. 105), чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної (господарської) справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній (господарській) справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.
Таким чином, враховуючи викладене, а також дотримання експертами при проведенні експертних досліджень усіх умов та вимог, зважаючи на обізнаність експертів про передбачену ст.384 та ст.385 КК України кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, апеляційний суд вважає, що висновки експертів відповідають вимогам ст.98, 101 ГПК України та є належними та допустимими доказом у розумінні ст.76, 77 ГПК України в межах даної справи, зокрема, щодо істотних недоліків поставленого ТОВ "БК КБР" за контрактом №1 від 13.03.2022 обладнання, яке не може бути використане Збройними Силами України за прямим призначенням.
Доводи апелянта щодо недослідження експертом інформації про те, що надані для експертного дослідження товари були поставлені позивачем на користь відповідача за контрактом № 1 від 13.03.2022, не заслуговують на увагу, оскільки встановлення належності об'єкта експертного дослідження саме до товару за зазначеним контрактом не належить до сфери спеціальних знань експерта та не впливає на правильність зроблених ним висновків.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що, як убачається з висновку експерта від 22.05.2023 року, цей висновок складено за результатами комплексної судової експертизи з урахуванням висновків балістичних та товарознавчих експертиз, що спростовує твердження апелянта про надходження зразків захисного обладнання не в оригінальному пакуванні постачальника.
Зазначена обставина також спростовує доводи апелянта про отримання об'єкта дослідження експертом-товарознавцем в пакуванні з маркуванням "МВС України. Експертна служба", оскільки проведенню товарознавчої експертизи передувало проведення балістичних експертиз.
Водночас, на підтвердження власних доводів про поставку товару за контрактом № 1 із нанесеним маркуванням виробника ТОВ "БК КБР" позивач суду належних та допустимих доказів не надав, у тому числі жодних висновків експертів, які б спростовували наявні в матеріалах справи висновки експертиз.
Апеляційний суд також враховує, що невідповідність встановленим стандартам і технічним умовам, передбаченим пунктом 2 контракту №1, у процесі використання поставлених та оплачених шоломів і бронежилетів підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/211/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025.
Судами встановлено, що поставлені ТОВ "БК КБР" за контрактом № 1 бронежилети та бойові шоломи не можуть бути використані військовослужбовцями Збройних сил України за призначенням у період дії воєнного стану, оскільки критично не відповідають вимогам щодо їх якості (пробій бронежилетів та бойових шоломів).
За наведених обставин, суди дійшли висновку, що поставлені ТОВ "БК КБР" бронежилети та бойові шоломи мають істотні недоліки та порушення щодо їх якості, оскільки встановлені недоліки (пробій бронежилетів та бойових шоломів, відсутність маркування) не можливо усунути фізично, що зумовлює необхідність придбання іншого товару належної якості.
При цьому, істотні недоліки щодо якості товару (пробій бронежилетів та бойових шоломів, відсутність маркування) виникли не внаслідок неправильного використання товару Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної адміністрації чи військовою частиною, а відповідні недоліки були наявні ще на момент передачі ТОВ "БК КБР" товару.
За наявності визначених ст.75 ГПК України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема частиною четвертою цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок міститься у п. 4.26 постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19).
Отже, виходячи з вищевикладеного, враховуючи принцип обов'язковості судових рішень згідно ст.129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основний елемент верховенства права, рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/211/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025, та відповідно набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при його ухваленні обставини є преюдиційними для спірних правовідносин на підставі ч.4 ст.75 ГПК України.
Згідно правових висновків Верховного Суду постанова від 10.05.2018 у справі №910/22541/16 можливість реалізації права на відмову від договору у випадку його істотного порушення продавцем, пов'язується з дотриманням форми повідомлення про відмову, а отже пов'язано із вимогами ч.3 ст.214 ЦК України, відповідно до якої відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин.
Із урахуванням встановленого факту істотної невідповідності бронежилетів та бойових шоломів вимогам щодо їх якості, підтвердженого висновками судових експертиз, а також рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/211/24, яке має преюдиційне значення відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, і з огляду на дотримання відповідачем форми повідомлення про відмову від договору, передбаченої ч.3 ст.214 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність відмови Управління від контракту № 1 від 13.03.2022 на підставі ч.2 ст.678 ЦК України.
Доводи апелянта про те, що правом на відмову від контракту наділена військова частина НОМЕР_1 , якій були передані поставлені бронежилети та бойові шоломи, апеляційний суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки контракт № 1 укладено саме між ТОВ "БК КБР" (продавцем) та Управлінням (покупцем), а право на відмову від договору відповідно до ч.2 ст.678 ЦК України належить виключно покупцеві.
Щодо тверджень скаржника про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, колегія суддів враховує, що прокурором дотримано порядок подання заяви про вступ у справу, зокрема, заяву подано до початку розгляду справи по суті; у заяві обґрунтовано загрозу порушення інтересів держави та неналежне здійснення та неможливість належного здійснення захисту інтересів держави відповідачем; перед поданням заяви про вступ у справу прокурором попередньо повідомлено відповідача про намір її подання; у заяві обґрунтовано необхідність комплексного захисту державних інтересів з урахуванням обставин спору взаємопов'язаних справ №903/846/25 та №910/7161/25 (у якій прокурор здійснює представництво інтересів держави).
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру", наявність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі відповідача, а також, як наслідок, безпідставність відповідних доводів апелянта.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Волинської області від 27.10.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БК КБР" задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Волинської області від 27.10.2025 у справі №903/846/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК КБР" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "14" січня 2026 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.