79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" січня 2026 р. Справа № 907/562/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників:
від позивача (скаржника) - Туз І.Я. (керівник)
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації від 22 серпня 2025 року
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 липня 2025 року (повний текст підписано 06.08.2025), суддя Мірошниченко Д.Є.
у справі № 907/562/25
за позовом Департаменту з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця, Закарпатська область
про стягнення 3 443 415,30 грн
встановив:
16 травня 2025 року Департамент з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» про стягнення 3 443 415,30 грн - заборгованості за договорами поставки.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16 липня 2025 року у справі № 907/562/25 позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 045 760,30 грн, з яких: 2 022 405 грн - збитків та 23 355,30 грн - попередньої оплати. Здійснено розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Суд у рішенні зазначає про доведеність понесення позивачем збитків в сумі 2 022 405 грн за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 та порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару на суму 23 355,30 грн попередньої оплати за договорами поставки № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024. Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем, як постачальником за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 передано, а позивачем, як покупцем прийнято у власність визначений умовами договору товар (дизельне паливо та бензин А-95) в асортименті, кількості та за ціною, що визначені в договорі та специфікації (додаток № 1 до договору) на загальну суму 3 420 060,00 грн; аналіз умов договору щодо необхідності проведення розрахунків за поставлений товар протягом 30 днів з моменту його отримання покупцем у власність та належно оформлених товаросупровідних документів (накладної, рахунка-фактури тощо) свідчить про виконання відповідачем свого обов'язку саме з поставки товару, оскільки такий оплачений позивачем в повному обсязі. Відтак, судом встановлено, що зобов'язання між сторонами договору в частині обов'язку відповідача передати у власність позивача визначений договором товар припинилося відповідно до ст.599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами договору, у зв'язку з чим, суд визнав невідповідними аргументи позивача про стягнення спірної за цим договором суми як попередньої оплати за пальне, водночас встановив, що з урахуванням положення абзацу 2 пункту 4.3 договору № СК3-00425 від 09.04.2024 з моменту отримання покупцем товару у власність від постачальника, зобов'язання між сторонами трансформувалися у правовідносини зі зберігання товару, який вважається переданим на зберігання постачальнику з моменту оплати належним чином оформлених рахунків-фактур. Судом встановлено, що відповідач на виконання умов укладеного між сторонами договору № СК3-00425 та відповідно до повної оплати рахунків-фактур отримав на зберігання товар (бензин А-95 та дизельне паливо) на загальну суму 3 420 060 грн, з яких покупцю частково повернуто товар: бензин А-95 в кількості 10 000 л та дизельне паливо в кількості 17 405 л на загальну суму 1 397 655 грн, відтак, вартість неповернутого із зберігання товару складає 2 022 405 грн. Доказів повернення оплаченого покупцем товару по договору № СКЗ-00425 в повному обсязі матеріали справи не містять, відтак суд дійшов висновку про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання позивачу у встановленому в законі та визначеному у договорі порядку (на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар). За таких обставин, суд дійшов висновку, що сума 2 022 405,00 грн підлягає до відшкодування позивачу, як сума понесених ним збитків, а заявлена позивачем до стягнення сума 1 397 655 грн збитків за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 не підлягає задоволенню, як непідтверджена та необґрунтовано заявлена.
Крім цього, надаючи оцінку правовідносинам, які склались між сторонами на підставі укладених між ними двох інших договорів поставки № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024, суд зазначив, що такі містять відмінні від договору № СКЗ-00425 від 09.04.2024 умови щодо набуття права власності на товар, який пов'язаний безпосередньо з моментом фактичного отримання товару на АЗС постачальника, у зв'язку з чим, до вказаних правовідносин суд застосував положення статті 693 ЦК України. Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу товару (бензину А-95 та дизельного палива) в обсязі, який був оплачений, позивачем зазначено лише про часткову поставку дизельного палива в кількості 150 л на суму 7 123,50 грн. Відповідач проти позову не заперечив, доказів виконання зобов'язання за договорами поставки № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024 щодо передачі позивачу товару в повному обсязі або повернення суми 23 355,30 грн не надав, а відтак суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення зазначеної суми як попередньої оплати є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Частково не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач - Департамент з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 липня 2025 року у справі № 907/562/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 397 655,00 грн за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення було частково неправильно встановлено фактичні обставини справи та відповідно в цій частині неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у претензії №1 від 17.03.2025, надісланій відповідачу, позивачем визнано часткову поставку товару за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024, а саме: бензину А-95 в кількості 10 000 л та дизельного палива в кількості 17 405 л на загальну суму 1 397 655 грн. Наголошує, що станом на момент пред'явлення претензії від 17.03.2025 позивач не міг знати, що у квітні 2025 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області поверне отримані від позивача штрих-картки назад, у зв'язку із тим, що здійснити заправку транспортних засобів пально-мастильними матеріалами на АЗС “ANP» не вдалось через відсутність автомобільного бензину та дизельного пального в мережі АЗС. Поряд з цим, зазначає, що талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС, а тому підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про передання постачальником покупцеві товару за договором, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали право покупцеві на отримання відповідної кількості товару (палива) за договором в майбутньому; з моменту передання відповідачем за видатковими накладними скретч-карток на пальне позивачу, останній набув право на отримання нафтопродуктів в об'ємах, які зазначені у видаткових накладних; передача талонів на пальне (скретч-карток), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар, а саме: бензин та дизельне паливо. Крім цього, апелянт акцентує увагу на особливості та специфіці закупівлі та використання Департаментом з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації паливних товарів: предметом договорів є паливно-мастильні матеріали, які закуплені позивачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №775 від 30.09 2015 «Про затвердження Порядку створення та використання матеріальних резервів (крім державних) для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків», та є частиною Львівського регіонального резерву матеріально-технічних ресурсів. Основна мета зберігання у Резерві пально-мастильних матеріалів у талонах - це необхідність швидкої передачі пального на випадок надзвичайної ситуації об'єднаним територіальним громадам, Збройним Силам України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій та іншим структурним підрозділам органів державної влади на території не тільки Львівської області, але й за її межами. Також наголошує, що у претензії № 1 (вих. № 43/04/01 від 17.03.2025) була вказана інформація, актуальна станом на дату її пред'явлення, проте це не означає, що така інформація є остаточною та не може коригуватись в подальшому; суд першої інстанції не з'ясовував і не досліджував вказані обставини, а лише обмежився формулюванням наявним у претензії, та не врахував, що відповідач не заперечував проти позову, відтак наведене, а також відсутність будь яких дій з боку відповідача, які б свідчили про невизнання ним суми боргу на стадії досудового врегулювання спору, виключала необхідність додаткового доказування цих обставин. У зв'язку з наведеним, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).
Представник позивача (скаржника) в судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 липня 2025 року у справі № 907/562/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 397 655,00 грн за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України).
Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу щодо прийняття рішення уповноваженою особою про намір укласти договір від 03 квітня 2024 року вирішено визначити переможцем процедури закупівлі згідно з предметом закупівлі ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (Бензин А-95 та Дизельне паливо) учасника відкритих торгів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (переможець) та повідомлено про намір укласти договір.
09 квітня 2024 року між Департаментом з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації (в тексті договору - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (в тексті договору - постачальник) укладено договір № СК3-00425, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 постачальник зобов'язався поставити покупцеві товар, згідно ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (Бензин А-95 та Дизельне паливо), а покупець - прийняти і оплатити його вартість на умовах, викладених в розділі 3 даного договору.
Найменування та ціна товару, що поставляється, вказуються у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а в разі їх відсутності - в накладних, що мають силу специфікації до договору (п.1.2 Договору).
Згідно з п.2.2 Договору термін дії паливних карток на Бензин А-95 та Дизельне паливо повинен бути безстроковим.
У п.3.1 Договору сторони погодили, що загальна сума цього договору складається з загальної вартості товару відповідно до наданих видаткових накладних 3 420 060 грн з ПДВ, в тому числі 20 400 грн з ПДВ - з державного бюджету та 3 399 660 грн з ПДВ - з місцевого бюджету.
Ціна за 1 літр Бензину А-95 становить 51,00 грн, за 1 літр Дизельного пального - 51,00 грн (п.п.3.2, 3.3 Договору).
Пунктами 4.1, 4.2 Договору сторони погодили термін поставки товару - до 31.12.2024; місце отримання товару - АЗС постачальника.
Відповідно до п.4.3 Договору після погодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару (партії товару) постачальник надає за видатковою накладною покупцю талони/скетч-карти, смарт-карти на пальне встановленої форми відповідного номіналу (далі у тексті - картки на пальне або картки). Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар.
Згідно з п.4.4 Договору картка на пальне є товаро-розпорядчим документом на товар, на підставі якого здійснюється відпуск товару на АЗС. Картка на пальне не є розрахунковим чи платіжним засобом. Для отримання товару (пального на АЗС) покупець пред'являє оператору АЗС картку на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію картки на пальне і, на підставі цього, здійснює відпуск товару відповідної марки та кількості. При відпуску товару, картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару відповідного асортименту та кількості.
Датою відпуску товару є дата отримання оператором АЗС картки на пальне від клієнта. Термін дії талонів/скетч-карток, смарт-карток є безстроковим (п.п.4.5, 4.6 Договору).
Відповідно до п.п.5.1, 5.2 Договору розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначений у договорі. Розрахунки за поставлений товар здійснюються по безготівковому перерахунку протягом 30 днів з моменту отримання покупцем товару та належно оформлених товаросупровідних документів (накладної, рахунка-фактури тощо). У разі затримки (відсутності) бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 14 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
Згідно з п.6.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2024 року або до повного виконання сторонами договірних зобов'язань.
У відповідності до Специфікації, що є додатком № 1 до Договору, сторони погодили обсяг замовленого товару: бензину А-95 - 33 330 л вартістю 51,00 грн/л (з ПДВ), загальною вартістю 1 699 830 грн та дизельного палива - 33 730 л вартістю 51,00 грн/л (з ПДВ), загальною вартістю 1 720 230 грн. Загальна вартість товару за Специфікацією становить 3 420 060 грн.
На виконання умов договору постачальником виставлено покупцю рахунки-фактури: № 0003/0000609 від 11.04.2024 на суму 3 399 660,00 грн; № 0003/0000656 від 17.04.2024 на суму 2 295,00 грн; № 0003/0000804 від 14.05.2024 на суму 2 550,00 грн; № 0003/0000925 від 04.06.2024 на суму 2 040,00 грн; № 0003/0001024 від 19.06.2024 на суму 9 435,00 грн; №0003/0001159 від 16.07.2024 на суму 4 080,00 грн.
Вказані рахунки оплачені покупцем, що підтверджується копіями платіжних інструкцій на відповідні суми, а саме: № 260 від 12.04.2024, № 267 від 17.04.2024, № 351 від 14.05.2024, № 437 від 04.06.2024, № 491 від 19.06.2024, № 559 від 16.07.2024.
За твердженнями позивача відповідачем не здійснено поставки товару (бензину та дизельного пального) за договором № СК3-00425 від 09.04.2024.
Поряд з тим, 18 березня 2025 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 01 (вих.№ 43/04/01 від 17.03.2025), в якій заявив вимогу про повернення 2 022 405 грн вартості непоставленого товару за договором № СК3-00425 від 09.04.2024 та зазначив, що на виконання договірних зобов'язань позивач здійснив оплату на користь відповідача в сумі 3 420 060 грн, в той час як постачальником поставлено товар лише частково, а саме: бензин А-95 в кількості 10 000 літрів та дизельне паливо в кількості 17 405 літрів; залишок товару, який постачальником не передано, а покупцем не отримано становить: бензин А-95 в кількості 23 330 літрів (х 51 грн) на суму 1 189 830 грн та дизельне паливо в кількості 16 325 літрів (х 51 грн) на суму 832 575 грн; загальна сума непоставленого товару 2 022 405 грн.
Крім цього, судом встановлено, що 01 листопада 2024 року сторонами укладено ще два договори поставки: № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д (надалі - Договори), які є аналогічними за своїми умовами, а предметом поставки за такими є бензин А-95 (для генераторів) (договір № СКЗ-00681Б) та дизельне паливо (№ СКЗ-00682Д).
Згідно з п.2.1 Договорів товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Відповідно до п.3.2 Договорів їх загальна сума становить 11 957,70 грн та 18 521,10 грн - відповідно.
У п.4.1 Договорів сторони погодили, що умови оплати, а саме: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується в рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.
Строк поставки товару визначено до закінчення терміну дії довірчого документа (скретч-картки); місце поставки - АЗС постачальника; умови постачання - самовивезення. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (п.п.5.1-5.3 Договорів).
На виконання умов договору поставки № СКЗ-00681Б від 01.11.2024 постачальником виставлено покупцю рахунок-фактуру № 0003/0001635 від 01.11.2024 на суму 11 957,70 грн, який оплачений останнім у строк, передбачений договором, що підтверджується платіжною інструкцією № 901 від 01.11.2024 на вказану суму.
На виконання умов договору поставки № СКЗ-00682Д від 01.11.2024 постачальником виставлено покупцю рахунок-фактуру № 0003/0001636 від 01.11.2024 на суму 18 521,10 грн, який оплачений останнім у строк, передбачений договором, що підтверджується платіжною інструкцією № 902 від 01.11.2024 на відповідну суму.
Позивач стверджує, що за договором № СКЗ-00681Б від 01.11.2024 відповідачем не здійснено поставки товару (бензину) взагалі, а за договором № СКЗ-00682Д від 01.11.2024 поставку товару (дизельного пального) здійснено частково в кількості 150 літрів на загальну суму 7 123,50 грн (150 літрів х 47,49 грн).
18 березня 2025 року позивач звернувся до відповідача з претензіями № 02 (вих.№ 44/04/01 від 17.03.2025) та № 08 (вих.№ 42/04/01 від 17.03.2025), з вимогами щодо повернення сум оплаченого товару, у зв'язку з його непоставкою за договором № СКЗ-00681Б від 01.11.2024 - 11 957,70 грн та за договором № СКЗ-00682Д від 01.11.2024 - 11 397,60 грн.
У травні 2025 року Департамент з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з цим позовом про стягнення з ТОВ «Волинь НП» 3 443 415,30 грн - заборгованості за договорами поставки.
Як зазначалося вище, місцевий господарський суд позовні вимоги задоволив частково: ухваливши стягнути з відповідача на користь позивача 2 045 760,30 грн, з яких: 2 022 405 грн - збитків за договором № СК3-00425 від 09.04.2024 та 23 355,30 грн - попередньої оплати за договорами № СКЗ-00681Б та № СКЗ-00682Д від 01.11.2024. У задоволенні решти позовних вимог (щодо стягнення 1 397 655 грн за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024) суд відмовив, що стало предметом апеляційного оскарження позивачем рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ст.664 ЦК України).
Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом вище, на виконання умов договору № СК3-00425 від 09.04.2024 сторонами підписано Специфікацію, що є додатком № 1 до Договору, в якій погоджено обсяг замовленого товару: бензину А-95 - 33 330 л вартістю 51,00 грн/л (з ПДВ), загальною вартістю 1 699 830 грн та дизельного палива - 33 730 л вартістю 51,00 грн/л (з ПДВ), загальною вартістю 1 720 230 грн. Загальна вартість товару за Специфікацією становить 3 420 060 грн.
На виконання умов договору відповідачем виставлено позивачу рахунки-фактури: № 0003/0000609 від 11.04.2024 на суму 3 399 660,00 грн; № 0003/0000656 від 17.04.2024 на суму 2 295,00 грн; № 0003/0000804 від 14.05.2024 на суму 2 550,00 грн; № 0003/0000925 від 04.06.2024 на суму 2 040,00 грн; № 0003/0001024 від 19.06.2024 на суму 9 435,00 грн; №0003/0001159 від 16.07.2024 на суму 4 080,00 грн, які оплачені позивачем, що підтверджується копіями платіжних інструкцій: № 260 від 12.04.2024, № 267 від 17.04.2024, № 351 від 14.05.2024, № 437 від 04.06.2024, № 491 від 19.06.2024, № 559 від 16.07.2024.
Поряд з тим, 18 березня 2025 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 01 (вих.№ 43/04/01 від 17.03.2025), в якій заявив вимогу про повернення 2 022 405 грн вартості непоставленого товару за договором № СК3-00425 від 09.04.2024 та зазначив, що на виконання договірних зобов'язань позивач здійснив оплату на користь відповідача в сумі 3 420 060 грн, в той час як постачальником поставлено товар лише частково, а саме: бензин А-95 в кількості 10 000 літрів та дизельне паливо в кількості 17 405 літрів; залишок товару, який постачальником не передано, а покупцем не отримано становить: бензин А-95 в кількості 23 330 літрів (х 51 грн) на суму 1 189 830 грн та дизельне паливо в кількості 16 325 літрів (х 51 грн) на суму 832 575 грн; загальна сума непоставленого товару 2 022 405 грн.
Згідно з ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У зв'язку з наведеним добросовісність у правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісними, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися так, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ними ставляться. І навпаки - реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.
Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав, потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства.
Подібні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що у звязку із відсутністю заперечень відповідача, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що не спростовані відповідачем.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.3, 4 ст.13 ГПК України).
Слід зазначити, що копія претензії № 01 (вих.№ 43/04/01 від 17.03.2025), в якій позивачем визнано факт поставки відповідачем товару за договором № СК3-00425 від 09.04.2024, а саме: бензину А-95 в кількості 10 000 літрів та дизельного палива в кількості 17 405 літрів, долучена самим позивачем до позовної заяви та на таку позивач посилається як на доказ у справі.
Наведені в апеляційній скарзі обставини та долучені до неї нові докази, які не були подані до суду першої інстанції, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано неможливості подання таких доказів до місцевого господарського суду разом із позовною заявою чи під час розгляду справи.
Статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).
При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
За наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 397 655 грн - заборгованості за договором № СКЗ-00425 від 09.04.2024.
Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16 липня 2025 року у справі № 907/562/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту з питань цивільного захисту Львівської обласної державної адміністрації - без задоволення.
Матеріали справи № 907/562/25 повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 14 січня 2026 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.