"08" січня 2026 р. Справа №907/906/23(907/916/24)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
Представники сторін не з?явилися.
розглянувши апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вх. ЗАГС №01-05/3479/25 від 26.11.2025)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.10.2025 (повна ухвала - 19.11.2025, суддя О.Ф. Ремецькі)
у справі №907/906/23(907/916/24)
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБС-Трейд", м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполо Компані", м. Київ
про стягнення 5 170 000,00 грн
у межах справи №907/906/23
за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, м. Ужгород
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБС-Трейд", м. Ужгород
про банкрутство
Ухвалою від 31.10.2023 Господарський суд Закарпатської області відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ "ВБС-Трейд"; визнав грошові вимоги ГУ ДПС у Закарпатській області до боржника у розмірі 20 748 347,38 грн; ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначив розпорядником майна ТОВ "ВБС-Трейд" арбітражного керуючого Носань Наталію Сергіївну.
Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ВБС-Трейд" у встановленому законодавством порядку.
Постановою від 28.05.2024 суд припинив процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна; відкрив ліквідаційну процедуру; ліквідатором боржника призначив арбітражного керуючого Носань Н.С..
05.11.2024 до суду надійшла позовна заява ТОВ "ВБС-Трейд" до відповідача - ТОВ "Аполо Компані" про визнання недійсною майнової дії ТОВ "ВБС-Трейд" щодо перерахування коштів у розмірі 5 170 000,00 грн.
Ухвалою від 08.11.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №907/906/23 (907/916/24) у порядку загального позовного провадження. Залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ГУ ДПС у Закарпатській області.
Рішенням від 26.02.2025 Господарський суд Закарпатської області позов задовольнив повністю. Визнав недійсним майнові дії ТОВ «ВБС-Трейд» щодо перерахування коштів у загальному розмірі 5 170 000,00 грн згідно платіжного доручення № 12 від 24.09.2020, № 20 від 25.09.2020, № 17 від 25.09.2020, № 52 від 26.10.2020, № 65 від 06.11.2020 на користь ТОВ "Аполо Компані"; стягнув з ТОВ "Аполо Компані" на користь ТОВ «ВБС-Трейд» суму 5 170 000,00 грн отриманих коштів; стягнув з ТОВ "Аполо Компані" в дохід Державного бюджету України суму 62 040,00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На примусове виконання зазначеного рішення суду 06.05.2025 видано наказ.
30.06.2025 до суду від ТОВ "ВБС-Трейд" надійшла скарга про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Савчука К.П. про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.06.2025 по виконавчому провадженні №78143938.
Подана скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем передчасно прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, при цьому матеріали виконавчого провадження, наявні в Автоматизованій системі виконавчого провадження (надалі - АСВП), не підтверджують фактичну відсутність майна у боржника, що нібито стало підставою для такого повернення. Скаржник вважає, що державний виконавець не вжив достатніх заходів для виявлення майна боржника та забезпечення виконання рішення суду. Зокрема, перевірка наявності рахунків боржника була здійснена лише один раз з моменту відкриття провадження, без проведення повторних запитів у встановлений строк, а також в АСВП відсутні відомості про отримання виконавцем даних щодо балансу боржника.
Крім того, державним виконавцем не здійснювався виїзд за юридичною адресою боржника та не складалися відповідні акти, що унеможливлює встановлення наявності рухомого чи нерухомого майна, у тому числі такого, що могло перебувати за місцем знаходження боржника та не бути зареєстрованим у реєстрах.
Також згідно з даними АСВП державний виконавець не здійснював виклик керівника боржника та не витребовував пояснення від відповідальних осіб щодо невиконання наказу суду від 06.05.2025 у цій справі. Окрім цього, державний виконавець не звертався до суду із питанням застосування заходів впливу, зокрема тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника за межі України.
З огляду на викладене, скаржник вважав, що має місце бездіяльність державного виконавця, яка свідчить про порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» та неналежне виконання покладених на нього обов'язків.
Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 16.10.2025 скаргу представника ТОВ "ВБС-Трейд" на постанову головного державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України задовольнив, визнав незаконною та скасував постанову головного державного виконавця Савчука К.П. про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.06.2025 по виконавчому провадженні №78143938.
Вказана ухвала суду мотивована тим, що державний виконавець, попри обов'язок діяти своєчасно, ефективно та в повному обсязі, не вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для реального виконання судового рішення та належної перевірки майнового стану боржника. Суд встановив, що з матеріалів, завантажених до АСВП, не вбачається належного вчинення дій, спрямованих на встановлення активів боржника та реагування на невиконання рішення: не направлялися вимоги посадовим і матеріально відповідальним особам боржника про надання пояснень щодо невиконання рішення, не здійснювалося належне використання наданих виконавцю повноважень для контролю за виконанням та застосування заходів впливу, зокрема не вирішувалося питання про притягнення керівника боржника до відповідальності чи звернення до суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України за наявності підстав. Водночас суд зазначив, що посилання виконавця на неотримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не спростовує факту невчинення ним відповідних процесуальних дій.
За таких обставин суд дійшов висновку, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена передчасно, а бездіяльність виконавця свідчить про порушення вимог Закону та принципу обов'язковості виконання судових рішень, у зв'язку з чим постанову про повернення виконавчого документа скасував, а скаргу задовольнив.
Шевченківський відділ ДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.10.2025 у справі №907/906/23(907/916/24) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
Апелянт покликається на те, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з неправильним застосуванням норм права та з висновками, які не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки державним виконавцем були вжиті передбачені законом заходи для розшуку майна боржника (запити до ДФС щодо рахунків, до МВС щодо транспортних засобів, перевірка реєстрів нерухомості та іншого майна, вихід за адресою боржника), однак майна та рахунків не виявлено, що, на думку апелянта, давало підстави для повернення виконавчого документа на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Також апелянт зазначає, що дії, на які послався суд (виклик керівника боржника для пояснень і звернення до суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду), є диспозитивним правом виконавця, а не його обов'язком, і можуть застосовуватися лише за наявності доказів ухилення від виконання рішення; сам факт невиконання, на думку апелянта, не свідчить про ухилення.
Окремо апелянт наголошує, що закон передбачає не лише завершення провадження через фактичне повне виконання, а й інші підстави завершення, зокрема повернення виконавчого документа за відсутності майна у боржника.
У поданому відзиві ТОВ "ВБС-Трейд" зазначає, що доводи апелянта є безпідставними та не підтверджені належними доказами, оскільки згідно з матеріалами виконавчого провадження, наявними в АСВП, державним виконавцем було направлено лише по одному запиту (до МВС, ДФС та щодо отримання інформації, що становить банківську таємницю), тоді як інші виконавчі дії та документи, на які посилається апелянт, в АСВП відсутні і до апеляційної скарги не додані.
Також звертає увагу, що формальний підхід до виконання рішення та невикористання виконавцем усіх передбачених законом повноважень не може виправдовуватися диспозитивністю окремих заходів, оскільки Інструкція з організації примусового виконання рішень зобов'язує виконавця застосовувати всі права та повноваження для забезпечення повного і своєчасного виконання рішення.
Крім того, зазначає, що виконавець не направляв вимоги та виклики посадовим особам боржника для надання пояснень щодо невиконання рішення, через що неможливо встановити факт ухилення боржника, а отже, виконавець фактично не створив підстав для застосування більш суворих заходів, у тому числі звернення до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду.
Окремо вказує, що запит до ДФС щодо рахунків був здійснений лише один раз, попри вимоги ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» щодо проведення перевірки майнового стану боржника не рідше одного разу на два тижні, тому висновок про відсутність рахунків ґрунтується на одноразовій перевірці та не може вважатися належним підтвердженням фактичного фінансового стану боржника.
Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.10.2025 залишити без змін.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
08.01.2026 в судове засідання представники учасників справи не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. Зазначене підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронних кабінетів учасників справи.
Разом з тим, після завершення судового засіданні у справі від ліквідатора позивача надійшло клопотання, у якому покликаючись на відсутність технічноі? можливості (через позапланове відключення світла) приєднатись до відеоконференціі?, просить судове засідання провести без участі представника ТОВ «ВБС-Трейд».
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КузПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Закон України "Про виконавче провадження" (надалі - Закон) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Вказаним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних виконавців.
Згідно із ст.1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами 1, 2 ст. 18 Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
22.05.2025 державний виконавець, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №78143938 з примусового виконання рішення суду у цій справі. Копію вказаної постанови надіслав боржнику для виконання та стягувачу до відома.
Того ж дня державний виконавець, керуючись ст. 42 Закону та відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (надалі - Інструкція), виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника суму мінімальних витрат: 457,92 грн, а також, керуючись ст. 3, 27, 40 Закону, виніс постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 517 000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується таке.
Згідно з відповіддю Державної фіскальної служби України на запит державного виконавця про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи встановлено, що боржник не має відкритих рахунків у банківських установах.
Згідно з відповіддю Міністерства внутрішніх справ України на запити державного виконавця щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів встановлено, що за боржником таке майно не зареєстровано.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо боржника встановлено, що за боржником нерухомого майна не зареєстровано.
Згідно відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів встановлено, що за боржником зазначеного майна не зареєстровано. Згідно довідки про власників пакетів голосуючих акцій (5 відсотків і більше) акціонерних товариств встановлено, що боржник не є власником акцій.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо надання інформації чи є боржник засновником (учасником) інших юридичних осіб встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записів не знайдено.
Згідно з інформацією, яка міститься в Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, встановлено, що за боржником вказаного майна не зареєстровано. Згідно інформації, яка міститься в Судновій книзі Україні, встановлено, що за боржником вказаного майна не зареєстровано.
Державний виконавець вказав, що здійснюючи вихід за адресою реєстрації боржника: місто Київ, вулиця Черняховського, будинок 16/30, офіс 8, боржника та належного йому майна не виявлено.
Враховуючи викладене, 19.06.2025 державний виконавець, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Суд апеляційної інстанції вважає правомірними висновки суду першої інстанції про неправомірність (передчасність) винесення державним виконавцем вказаної постанови.
Частиною 8 ст. 48 передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 17.02.2021 у справі №904/3525/18 зробив правовий висновок щодо застосування ч. 8 ст. 48 Закону, такого змісту: періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом, тобто такі перевірки мають вчинятися державним виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому, сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що державним виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч. 8 ст. 48 Закону, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. Водночас відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника (подібний за змістом правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16).
Судом встановлено, що державний виконавець, на виконання приписів ч. 8 ст. 48 Закону, лише одноразово здійснив перевірку щодо виявлення рахунків боржника та щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника і його майнових прав.
Таким чином, державний виконавець допустив порушення ч. 8 ст. 48 Закону та невчинив повних і своєчасних виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу у цій справі.
Окрім цього, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Із наявних в матеріалах виконавчого провадження документів, завантажених до АСВП, вбачається, що вимоги на адресу посадових осіб боржника про надання пояснень щодо невиконання судового рішення, яке набрало законної сили - не направлялися, до суду для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника за кордон державний виконавець не зверталася.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що виклик керівника боржника для пояснень і звернення до суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду є диспозитивним правом виконавця, а не його обов'язком, і можуть застосовуватися лише за наявності доказів ухилення від виконання рішення; сам факт невиконання, на думку апелянта, не свідчить про ухилення.
У контексті зазначеного, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 07.08.2018 у справі №910/25970/14, відповідно до якого висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в країну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що закон передбачає юридичні наслідки у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належних до виконання зобов'язань в повному обсязі або частково.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що державний виконавець не встановив наявність або відсутність об'єктивних обставин ухилення керівником ТОВ "Аполо Компані" від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду, які б зумовлювали відсутність у виконавця підстав для застосування повноважень, передбачених п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначене є суттєвим у контексті встановлення обставин щодо необхідності вжиття виконавцем інших вичерпних та дієвих заходів для забезпечення виконання судового рішення.
Доводи державного виконавця, щодо неотримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не спростовують обставин не надсилання вимог до посадових осіб боржника.
Разом з цим, за ухилення від виконання розпоряджень виконавця особа, в якої перебуває майно боржника, несе відповідальність відповідно до закону (ч. 5 ст. 53 Закону).
Всупереч наявним у державного виконавця повноваженням на вжиття заходів для контролю за невиконанням вимог державного виконавця, зокрема шляхом притягнення керівника боржника до адміністративної відповідальності, жодної із цих дій не вчинялося.
Державним виконавцем належними та допустимими доказами не спростовано вказаних обставин неналежного виконання ним своїх обов'язків.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов'язковості судових рішень. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов'язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним. Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов'язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте, оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам принципів верховенства права і обов'язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні (постанова ВП ВС від 10.09.2025 у справі №367/252/24).
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (п. 9 ч.1 ст. 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься у п. 7 ч. 3 ст. 2 ГПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв'язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.
Отже, з урахуванням наведеного, суд першої інстанцій належним чином з'ясував недотримання державним виконавцем вимог, зокрема, ст. 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження» щодо неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій, а тому дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення скарги стягувача на дії/бездіяльність державного виконавця.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апелянтом не спростовано правомірних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, у зв?язку зі чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду - без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Шевченківського відділу ДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.10.2025 у справі №907/906/23(907/916/24) - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Повний текст постанови складено та підписано 14.01.2026.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК