"11" січня 2026 р. Справа №914/2450/22(914/2957/24)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді (доповідача) МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
Представники сторін не з?явилися.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “-Автотехсервіс-»(вх.ЗАГС №01-05/1857/25 від 17.06.2025 )
на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 (повне рішення - 29.05.2025, суддя Чорній Л.З.)
у справі № 914/2450/22(914/2957/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “БНК-Україна», м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “-Автотехсервіс-», Тернопільська область, м. Тернопіль
про стягнення 5 900 178,90 грн заборгованості
у межах справи №914/2450/22
за заявою Товариства з обмеженоювідповідальністю Бел-Петрол Трейдінг, м.Львів
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “БНК-Україна», м.Львів
Суть спору.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ “БНК-Україна». Визнано грошові вимоги ТОВ “Бел-Петрол Трейдінг» до боржника у розмірі 325 736 124,00 грн заборгованості та 24 810,00 грн судового збору. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Коваля Віталія Валерійовича.
Постановою суду від 24.05.2023 припинено процедуру розпорядження майном ТОВ “БНК-Україна» та повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Коваля В.В.; боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Коваля В.В.
Судом оприлюднено на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повідомлення про визнання ТОВ “БНК-Україна» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
29.11.2023 через систему “Електронний суд» ТОВ “БНК-Україна» подало позовну заяву до відповідача ТОВ “-Автотехсервіс-» про стягнення 5 900 178,90 грн заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами був укладений договір поставки товару від 27.11.2020 № 361-ДТ-20/Д, а також додаткова угода № 14 від 28.12.2021, на виконання умов якої позивач здійснив поставку партії дизельного пального. За результатами здійснених господарських операцій сторони підписали акт звіряння взаємних розрахунків. Разом із тим, на думку позивача, відповідач допустив порушення умов договору та додаткової угоди, оскільки повний розрахунок за отриманий товар здійснений не був.
У зв'язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 344 821,63 грн, 192 551,20 грн трьох процентів річних, 94 034,74 грн інфляційних втрат, 2 422 771,24 грн пені, а також 70 802,15 грн судового збору.
Господарський суд Львівської області рішенням від 21.05.2025 позов задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ «-Автотехсервіс-» на користь ТОВ «БНК-Україна» 2 344 821,63 грн заборгованості, 192 551,20 грн 3% річних, 94 034,74 грн втрат від інфляції, 2 422 771,24 грн пені та 70 802,15 грн судового збору та визначив органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення право нараховувати 3% річних за формулою: сума 3% річних = С х 3 х Д : 365 : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення): - на суму боргу 2 344 821,63 грн за період з 26.11.2024 до моменту виконання рішення суду.
Вказане рішення мотивоване тим, що позивач належними доказами підтвердив факт поставки відповідачу дизельного пального у кількості 540,45 т на суму попередньої вартості 15 807 513,96 грн (видаткова накладна, акцизні накладні, документи Укрзалізниці), а також встановив неповну оплату цієї поставки, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованості у розмірі 2 344 821,63 грн. Суд визнав належним доказом підтвердження розміру боргу акт звірки взаєморозрахунків від 22.02.2022, оскільки він підписаний сторонами та скріплений печатками, а заперечення відповідача щодо підпису спростовані висновком почеркознавчої експертизи.
Враховуючи прострочення виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України, а також пені відповідно до умов договору (з урахуванням погодженого сторонами подовженого строку нарахування штрафних санкцій).
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ “-Автотехсервіс-» подало апеляційну скаргу , в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини між сторонами вже були предметом судового розгляду в іншому провадженні, за результатами якого апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, оскільки сторони не укладали актів приймання-передачі нафтопродуктів за остаточною ціною, яка відповідно до умов договору підлягала визначенню після поставки. На думку апелянта, у цій справі позивач фактично змінив правову природу своїх вимог, заявивши їх не як стягнення остаточної ціни, а як стягнення нібито заборгованості за попередньою ціною, що є штучною зміною підстав позову та спрямовано на обходження правових висновків апеляційного суду у попередній справі.
Апелянт зазначає, що обов'язок з попередньої оплати товару був ним виконаний у повному обсязі. Зокрема, за рахунком на попередню оплату від 04.01.2022 відповідач сплатив повну суму вартості 1080 тонн дизельного пального у розмірі 31 671 770,59 грн, що підтверджується платіжними документами. Відтак твердження позивача про наявність заборгованості за попередньою ціною не відповідають дійсності.
Також скаржник вказує, що поставка дизельного пального 07.02.2022 у кількості 540,45 тонн не є окремою самостійною поставкою, як це безпідставно зазначив суд першої інстанції, а є частиною погодженого сторонами місячного обсягу 1080 тонн за додатковою угодою № 14. Вартість цієї поставки була повністю включена до загальної суми попередньої оплати, а платіж у сумі 309 770,59 грн є останнім платежем у межах узгодженого обсягу, а не додатковою чи окремою оплатою.
Також вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розміру фактично сплачених сум та вартості поставленого товару, оскільки ці висновки не узгоджуються ані з первинними бухгалтерськими документами, ані з власними твердженнями позивача про відсутність доповнень і актів за остаточною ціною. На переконання апелянта, за відсутності таких документів відсутні правові підстави для висновку про наявність боргу.
Крім того, апелянт наголошує, що сторони не укладали жодних доповнень до додаткової угоди № 14, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується самим позивачем. За таких обставин, вимоги про стягнення грошових коштів, а також похідні вимоги про інфляційні втрати та проценти, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Окремо зазначає, що суд безпідставно послався на акт звіряння розрахунків як на доказ існування заборгованості. Такий акт не є первинним бухгалтерським документом, не містить підтвердження підписання його уповноваженою особою відповідача та сам по собі не може свідчити про визнання боргу без підтвердження відповідними первинними документами.
Також апелянт ставить під сумнів належність і допустимість висновку почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що відповідач не був належним чином ознайомлений з її результатами, а сама експертиза, на його думку, проведена з порушенням методичних рекомендацій щодо надання зразків для дослідження, у зв'язку з чим не може бути покладена в основу судового рішення.
З огляду на наведене, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, покликається на те, що попередній судовий спір між сторонами за додатковою угодою №14 не є тотожним цьому провадженню. У раніше розглянутій справі предметом позову було стягнення остаточної ціни товару, тоді як у цій справі позивач заявив вимоги про стягнення саме попередньої ціни, визначеної умовами договору. Відсутність доповнень до додаткової угоди та актів за остаточною ціною вже була встановлена апеляційним судом і не підлягає повторному доказуванню, тому доводи апелянта про їх ненадання є безпідставними.
Звертає увагу на те, що відповідач не заперечує факту отримання дизельного пального в кількості 540,45 тонн, що підтверджується належними первинними документами. Поставка здійснена за попередньою ціною, однак оплачена не в повному обсязі. Сума заборгованості визначається як різниця між попередньою вартістю поставленого товару та фактично сплаченими коштами.
Заперечення апелянта щодо акта звірки взаємних розрахунків є необґрунтованими. Акт підписаний сторонами 22.02.2022 та є останнім погодженим документом між ними. Дійсність підпису директора відповідача підтверджена висновком судової почеркознавчої експертизи, а правова позиція щодо значення такого акта відповідає практиці Верховного Суду.
Відповідач не надав доказів повної сплати попередньої ціни, не запропонував альтернативного розрахунку заборгованості та не довів наявності підстав для звільнення від обов'язку оплати поставленого товару. Відтак вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
11.12.2025 в судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. Зазначене підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронних кабінетів сторін.
Разом з тим, в матеріалах справи наявне клопотання апелянта про розгляд справи за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.
Фактичні обставини справи.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.11.2020 між ТОВ “БНК-Україна» (постачальник) та ТОВ “-Автотехсервіс-» (надалі - покупець) укладено договір 361-ДТ-20/Д поставки товару (надалі - договір поставки дизельного пального).
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити у період: з грудня 2020 року по листопад 2021 року нафтопродукти, надалі - товар, паливо дизельне ДТ-Л/З-К5, сорт С/F (з поліпшеними температурними характеристиками) виробництва ВАТ “Мозирський НПЗ»/ВАТ “Нафтан» у кількості до 8 640 тонн (+/-10 % в опціоні постачальника).
Як визначено в абз. 2 пп. 1.1.1. договору, кількість товару в конкретній партії, опціон, термін поставки, ціна та вартість кожної узгодженої до поставки партії товару визначаються відповідними додатковими угодами, які є невід'ємною частиною договору (надалі - додаткова угода) і укладаються сторонами на місячний період в порядку, передбаченому п.1.1.2 договору, якщо інше не буде погоджено сторонами.
Також 28.11.2020 між ТОВ “БНК-Україна» (постачальник) та ТОВ “-Автотехсервіс-» укладено договір поставки товару № 361-А92-20/Д (надалі - договір поставки бензину). Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити у період: з грудня 2020 року по листопад 2021 року нафтопродукти (надалі - товар), бензин неетильований виробництва ВАТ “Мозирський НПЗ» у кількості до 2 880, 00 тонн (+/-10 % в опціоні постачальника).
За умовами укладеного між сторонами договору поставки передбачено здійснення покупцем 100% передоплати протягом п'яти банківських днів від дати виставлення продавцем рахунку на оплату узгодженої місячної партії товару. Підставою для здійснення оплати за товар, що поставляється у відповідності до цього договору, є рахунок-фактура постачальника (пункти 2.3, 2.4 договору поставки).
Як визначено в аб. 2 пп. 1.1.1. договору, кількість товару в конкретній партії, опціон, термін поставки, ціна та вартість кожної узгодженої до поставки партії товару визначаються відповідними додатковими угодами, які є невід'ємною частиною договору і укладаються сторонами на місячний період в порядку, передбаченому п.1.1.2 договору, якщо інше не буде погоджено сторонами.
Відповідно до п 1. додаткової угоди №14 до договору поставки дизельного пального передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти паливо дизельне ДП-3-К5, сорт F виробництва ВАТ “Мозирський НПЗ» (надалі - товар) та оплатити його за попередньою ціною і в обсягах, визначених в таблиці п.1 додаткової угоди №14.
Як визначено п. 2 додаткової угоди №14, товар поставляється покупцю на умовах 100% передоплати протягом п'яти банківських днів від дати виставлення постачальником рахунку на оплату узгодженої місячної партії товару. У разі відсутності переоплати в установлений термін, постачальник має право скасувати номінацію неоплаченої партії (частини партії) і передоплати даний обсяг. Розрахунок остаточної ціни за поставлений товар здійснюється після поставки узгодженої партії товару і закінчення коригувального періоду, що зазначені у додатковій угоді, і формується в місяці, коли стали відомі всі складові остаточної ціни та оформляється сторонами доповненням до відповідної додаткової угоди.
Пунктами 2.7, 2.8 договору поставки передбачено, що ціна по кожній партії товару є попередньою, згідно з додатковою угодою, і остаточною, згідно з доповненням до відповідної додаткової угоди. Попередня ціна визначається і фіксується сторонами у додатковій угоді. Оплата за товар покупцем за попередньою ціною є однією з умов для початку поставки товару постачальником. Розрахунок остаточної ціни за поставлений товар здійснюється після поставки узгодженої партії товару і закінчення котирувального періоду, що зазначені у додатковій угоді, та формується в місяці, коли стали відомі всі складові остаточної ціни, і оформляється сторонами доповненням до відповідної додаткової угоди.
Пунктом 8 додаткової угоди №14 передбачено, що остаточна ціна товару, який поставляється згідно з цією додатковою угодою, буде визначена у національній валюті України при оформленні доповнення до даної додаткової угоди за формулою.
На виконання умов додаткової угоди №14 позивачем здійснено поставку партії пального в кількості 540,45 тонн за попередньою ціною 15 807 513,96 грн, в тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №1452 від 07.02.2022, копію якої долучено до позовної заяви. Судом встановлено, що вказана видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих юридичних осіб.
Також, позивач надав для додаткового підтвердження отримання відповідачем товару в кількості 540,45 тонн копії акцизних накладних та квитанцій про підписання відповідачем вказаних акцизних накладних:
- акцизна накладна форми «П» № 40 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК-Україна» на 61 750 ,00 кг;
- акцизна накладна форми «П» № 41 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК-Україна» на 59 900,00 кг; -
акцизна накладна форми «П» № 42 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК- Україна» на 62 400,00 кг;
- акцизна накладна форми «П» № 43 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК- Україна» на 62 100,00 кг;
- акцизна накладна форми «П» № 44 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК- Україна» на 59 700,00 кг;
- акцизна накладна форми «П» № 45 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК- Україна» на 61 200,00 кг;
- акцизна накладна форми «П» № 46 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК- Україна» на 48 500,00 кг;
- акцизна накладна форми «П» № 47 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК- Україна» на 63 200,00 кг;
- акцизна накладна форми «П» № 48 від 07.02.2022 підписана електронним цифровим підписом ТОВ «БНК- Україна » на 61 700,00 кг.
29.10.2024 ліквідатор позивача звернувся із запитом про надання інформації та документів до Філії «Центр транспортної логістики» АТ «Українська залізниця», в якому просив надати документи, які підтверджують передачу вантажів за відправленням з номером №23327717 фактичним вантажоодержувачам. На вказаний запит Філія «Центр транспортної логістики» АТ «Українська залізниця» надала інформацію про те, що згідно з листом ТОВ «БНК-УКРАЇНА» від 04.02.2022 вантаж (паливо дизельне ДТ-З-К5 сорт F), який прибув за накладною №23327717 було переадресовано за новим перевізним документом за наступними реквізитами: Одержувач: ТОВ «-Автотехсервіс-» (ідентифікаційний номер 23588912), станція призначення: Березовиця-Острів РФ «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», про переадресування вантажів видано відповідний наказ №435 від 05.02.2022 та оформлена накладна №36468791. Копії вказаних документів долучено до відповіді на запит.
Факт отримання товару відповідачем в кількості 540,45 тон також підтверджується накладною наданою на запит ліквідатора ТОВ «БНК-Україна» філією Центр транспортної логістики АТ «Укрзалізниця» № 36468791 від 07.02.2022.
Позивач долучив до позовної заяви копію акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2022 по 21.02.2022, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб, за змістом якого заборгованість ТОВ «-Автотехсервіс-» перед ТОВ «БНК-Україна» за додатковою угодою №14 до договору№361-ДТ-20/Д станом на 21.02.2022 становить 2 344 821,63 грн. В акті звіряння взаємних розрахунків вказано дату його складання - 22.02.2022.
У пункті 3.15 договору від 27.11.2020 № 361-ДТ-20/Д визначено порядок дій сторін стосовно оформлення і погодження акту звірки взаєморозрахунків, згідно з яким щомісяця, в термін до 18 числа кожного місяця та/або після відвантаження в повному обсязі місячної партії товару та формування остаточної ціни, постачальник складає акт звірки взаєморозрахунків в двох екземплярах, який підписується уповноваженою особою і завіряється круглою печаткою постачальника, та надсилає його електронним поштовим відправленням з подальшим направленням покупцю за допомогою поштового відправлення відповідно до п. 9.9 та п. 9.10 вказаного договору. В свою чергу покупець не пізніше 2-х робочих днів від дати отримання акту звірки взаєморозрахунків на електронну поштову адресу зобов'язаний забезпечити його підписання уповноваженою особою, завірити круглою печаткою та надіслати постачальнику електронним поштовим відправленням з подальшим направленням за допомогою поштового відправлення відповідно до п. 9.9 та п. 9.10 договору. Покупець має право в ті ж терміни надіслати свої заперечення щодо надісланого постачальником акту звірки взаєморозрахунків. Датою підписання акту звірки взаєморозрахунків є дата підписання його покупцем. Акт звірки є документом, що підтверджує стан взаємних фінансових зобов'язань між сторонами станом на кінець періоду, зазначеному в акті. Сторони повинні забезпечити підписання актів уповноваженими особами.
В період уже судового розгляду цієї справи в спрощеному провадженні, 24.02.2025 ліквідатор ТОВ «БНК-Україна» звернувся до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ із заявою про проведення почеркознавчої експертизи та поставив на вирішення питання: Чи виконаний підпис в графі «від Товариства з обмеженою відповідальністю «-Автотехсервіс-»» документу «Акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.02.2022-21.02.2022 між Товариство з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" і Товариство з обмеженою відповідальністю «-Автотехсервіс-» за договором ДУ №14 від 28.12.2021 договір №361-ДТ-20/Д»» (дата складання документа: 22.02.2022) Богайчуком Борисом Івановичем чи іншою особою?
Для дослідження експерту було надано як оригінал самого акту, так і оригінали документів, підписання яких визнається відповідачем. За одним із документів, які надані для дослідження (договір поставки товару від 27.11.2020 №361-А92-20/Д) відповідач звернувся із грошовими вимогами до боржника.
За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз МЮУ № 1021-Е складено висновок від 03.03.2025, відповідно до якого експертом надано відповідь про те, що підпис розташований в рядку «від Товариства з обмеженою відповідальністю «- Автотехсервіс-» у Акті звіряння взаємних розрахунків за період: 01.02.2022 р.-21.02.2022 між Товариство з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" і Товариство з обмеженою відповідальністю «-Автотехсервіс-» за договором ДУ №14 від 28.12.2021 договір №361-ДТ-20/Д»» (дата складання документа: 22.02.2022) виконано ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції ухвалою від 05.03.2025 клопотання позивача задовольнив, поновив строк для подання доказів та долучив до матеріалів справи лист ТОВ «БНК-Україна» №01-27/914/2450/22/699 від 24.02.2025; висновок від 03.03.2025 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ №1021-Е; заяву ТОВ «-Автотехсервіс-» з вимогами до боржника №1 від 22.03.2023 з додатками.
Оцінка суду.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суд першої інстанції встановив, що позивач поставив, а відповідач отримав товар за додатковою угодою №14 до договору поставки в кількості 540,45 тон за попередньою ціною 15 807 513,96 грн, проте сплатив лише 13 462 692,33 грн. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 2 344 821,63 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені висновки суду першої інстанції є помилковими та суперечать фактичним обставинам справи.
Так, згідно з п. 2.7 договору ціна по кожній партії товару є попередньою, згідно з додатковою угодою, і остаточною, згідно з доповненнями до відповідної угоди. Попередня ціна визначається і фіксується сторонами у додатковій угоді. Оплата за товар покупцем за попередньою ціною є однією з умов для початку поставки товару постачальником.
Пункт 2.3 договору та п. 2 додаткової угоди визначають умови оплати. 100% передоплати здійснюється протягом п'яти банківських днів від дати виставлення продавцем рахунку на оплату узгодженої місячної партії товару.
Водночас відповідно до п. 2.8 договору, п. 2 додаткової угоди розрахунок остаточної ціни за поставлений товар здійснюється після поставки узгодженої партії товару і закінчення коригувального періоду, що зазначені у додатковій угоді, та формується в місяці, коли стали відомі всі складові остаточної ціни, і оформляється сторонами доповненням до відповідної додаткової угоди.
Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що відповідно до п. 1 додатковоі? угоди сторони визначили місячнии? об'єм поставки дизельного пального у січні 2022 року, якии? за Додатковою угодою №14 становить 1080 тонн дизельного палива згідно специфікаціі?.
При цьому, відповідно до п. 3.7 договору товар відвантажується партіями, зазначеними у відповідній додатковій угоді до цього договору, згідно з графіком поставок або відвантажувальної рознарядки.
Вартість погодженого до поставки товару у січні 2022 року станом на день укладення додатковоі? угоди становила 31 588 704,00 грн. включаючи ПДВ,
Таким чином, згідно умов договору та додаткової угоди №14 до нього, сторони погоди як об?єм товару, який має бути поставлено, так і суму попередньої оплати (попередня ціна товару).
Разом з тим, абз. 2 п. 2 додатковоі? угоди зазначає, що розрахунок остаточноі? ціни за поставлении? товар здіи?снюється після поставки узгодженоі? партіі? товару і закінчення коригувального періоду, що зазначені у додатковіи? угоді, і формується в місяці, коли стали відомі всі складові остаточноі? ціни та оформляється сторонами доповненням до відповідноі? додатковоі? угоди.
Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів звертає увагу, що стягнення заборгованості по сплаті остаточної ціни товару, поставленого на виконання додаткової угоди №14 до договору поставки дизельного пального, була предметом розгляду у справі №914/2450/22(914/3289/23). Предметом позову у цій справі є стягнення попередньої, а не остаточної ціни товару за додатковою угодою №14 до договору поставки дизельного пального.
Так, у мотивувальній частині постанови Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі №914/2450/22(914/3289/23) встановлено, що за твердженням позивача статочна ціна партії товару за додатковою угодою №14 становить 36 903 652,34 грн.
Також в межах розгляду вказаної справи судом встановлено, що за додатковою угодою №14 ТОВ «БНК-Україна» здійснено поставку товару на користь ТОВ «-Автотехсервіс-» за остаточною ціною 36 903 652,34 грн, а ТОВ «-Автотехсервіс-» здійснено оплату в розмірі 31 671 770,59 грн.
При цьому, суд вказав, що сторонами не заперечується, що ТОВ "БНК-Україна" виконало умови договорів у частині поставки товару, а відповідачем сплачено за вказаний товар суму попередньої ціни.
Таким чином, з урахуванням зазначеного та п. 4 ст. 75 ГПК України, факт поставки товару за додатковою угодою №14 до договору поставки та факт сплати попередньої ціни за такий не потребує доказування при розгляді цієї справи.
Щодо доводів позивача про те, що що відповідач не заперечує факт отримання товару в кількості 540,45 тонн, що також підтверджується накладною, наданою на запит ліквідатора ТОВ «БНК-Україна» філією Центр транспортної логістики АТ «Укрзалізниця», а також копіями акцизних накладних та квитанцій про підписання відповідачем вказаних акцизних накладних колегія суддів зазначає таке.
Так, відповідач у цій справі дійсно не заперечує факт отримання вказаного товару. Більше того, вказаний факт встановлено рішенням суду у вказаній вище справі.
Разом з тим, позивач не вказує, а суд першої інстанції залишив поза увагою те, що згідно умов договору (п. 3.7) товар відвантажується партіями, зазначеними у відповідній додатковій угоді до цього договору, згідно з графіком поставок або відвантажувальної рознарядки.
Матеріалами справи підтверджується, що на підставі п. 1 додаткової угоди № 14 до договору місячний об'єм поставок за додатковою угодою № 14 становив 1080 тонн, а попередня вартість пального 31 588 704,00 грн, включаючи ПДВ.
07.02.2022 відповідач п?ятьма платежами (15 500 000,00+362 000,00+11 300 000,00+4 200 000,00+309 770,59) здійснив оплату позивачу, згідно виставленого 04.01.2022 рахунку.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що поставка в 540, 45 тон палива не була окремою поставкою, а включаються в об'єм інших поставок за додатковою угодою №14 загальним об'ємом 1080 тонн. Відтак сплачена відповідачем сума у розмірі 31 671 770,59 грн з ПДВ є сплатою попередньої ціни на виконання п. 2 додаткової угоди №14. Зазначене підтверджується копіями рахунку та платіжних інструкціи? кредитового переказу коштів, які містяться у матеріалах справи.
Як обґрунтовано зазначив відповідач та не спростував позивач, сторони не змінювали умов додатковоі? угоди №14, в тому числі і в частині перегляду об'єму палива, що підлягав поставці за нею у січні 2022 року.
Щодо наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків від 22.02.2022, який було взято судом першої інстанції до уваги та покладено в основу ухваленого рішення, то колегія суддів вважає вказаний доказ таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги у цій справі, позивач покликався, зокрема, на акт звіряння взаємних розрахунків між сторонами від 22.02.2022, в якому міститься інформація, що ТОВ «-Автотехсервіс-» має заборгованість перед ТОВ «БНК-Україна» в сумі 2 344 821,63 грн, яка виникла на підставі додаткової угоди №14 від 28.12.2021 до договору №361-ДТ-20/Д.
Відповідно до вказаного вище висновку судової почеркознавчої експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ від 03.03.2025, експертом підтверджено, що підпис в графі виконано Богайчуком Борисом Івановичем, директором ТОВ «-Автотехсервіс-». Відтак позивач вказував, що доводи відповідача про те, що акт підписано неуповноваженою особою ТОВ «-Автотехсервіс-» є необґрунтованим.
Відповідно до ч. 3 ст. 98 ГПК України, висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Згідно з ч. 4 цієї ж статті висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Частиною першою ст. 101 ГПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Згідно з ч. 5 ст. 101 ГПК України, у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону України «Про судову експертизу», з метою забезпечення єдиного підходу при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз, наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 за № 53/5 затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (надалі - Інструкція) та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (надалі - Рекомендації).
Відповідно до 3.1. Інструкції експертиза проводиться після подання органом (особою), який (яка) її призначив(ла), матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства та цієї Інструкції.
До експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи (залучення експерта), об'єкти, зразки для порівняльного дослідження та, за клопотанням експерта, - матеріали справи (протоколи оглядів з додатками, протоколи вилучення речових доказів тощо) ( п. 3.2. Інструкції)
Пункт 3.4. Інструкції передбачає, що вилучення об'єктів, що підлягають дослідженню, та відібрання зразків оформлюються протоколом згідно з вимогами процесуального законодавства. У них, крім загальних реквізитів такого роду документів, зазначається, які саме зразки були вилучені або відібрані, їх кількість, умови відбору або вилучення, а також інші обставини, що мають значення для вирішення поставлених питань. Протокол підписується всіма особами, які брали участь у вилученні об'єктів, відібранні зразків.
Об'єкти дослідження надсилаються в експертну установу (експертові) в упаковці, яка забезпечує їх збереження, та засвідчуються особою у передбаченому законодавством порядку. Речові докази і порівняльні зразки упаковуються окремо.
Відповідно до п. 3.5. Інструкції, коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
Вимоги щодо оформлення та відібрання матеріалу для здійснення почеркознавчої експертизи містяться також у розділі 1 вказаних вище Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень у більш детальному та розгорнутому вигляді.
Відповідно до п. 1.3. підпункту 1 «Почеркознавча експертиза» розділу І «Криміналістичні експертизи» Рекомендацій для проведення досліджень особа, яка залучила експерта, повинна надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов'язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов'язаними зі справою, так і не пов'язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням такої експертизи.
Пункти 1.6.-1.8. Рекомендацій передбачають, що відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджувального об'єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи тощо), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити.
У разі коли тексти, що досліджуються, і особливо підписи виконувались на бланках (касові ордери, квитанції, поштові перекази, платіжні відомості тощо), експериментальні зразки слід відбирати на таких самих бланках або на папері, що розграфлений відповідно до бланка.
Якщо розташування підпису, що досліджується, не визначається характером документа, експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах як лінованого, так і нелінованого паперу.
Після нанесення 10 - 15 експериментальних підписів аркуші паперу треба міняти.
Експериментальні зразки посвідчуються органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта). У посвідчувальному написі зазначаються прізвище, ім'я та по батькові виконавця, а також особливості зразка (написані лівою рукою, спеціальним шрифтом тощо).
Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше, ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше, ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5 - 8 аркушів.
Водночас п. 1.4. Рекомендацій визначає, що перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи особа, яка залучила експерта, має пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, чого у цій справі не було зроблено.
Таким чином, судовою колегією встановлено, що під час підготовки та проведення почеркознавчої експертизи не було дотримано обов'язкових вимог зазначених нормативних актів. Зокрема, всупереч підрозділу 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій, експерту не були надані належним чином відібрані вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису особи, яка підлягала ідентифікації. Крім того, порушено вимоги п. 1.4. Рекомендацій, оскільки вільні та умовно-вільні зразки підпису до приєднання їх до матеріалів справи не були пред'явлені особі, підпис якої досліджувався.
Недотримання встановленого порядку відбору та оформлення зразків почерку є істотним порушенням методики проведення почеркознавчої експертизи, оскільки без дотримання цих вимог неможливо гарантувати достовірність та об'єктивність отриманих експертних висновків. За таких умов сам по собі факт виконання дослідження державною спеціалізованою установою не усуває допущених процесуальних і методичних порушень.
Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
З урахуванням наведеного, відповідно до ст. 104 ГПК України, суд оцінює висновок експерта у сукупності з іншими доказами та дійшов висновку, що зазначений експертний висновок не відповідає критеріям належності та допустимості доказів. Відтак він не може бути покладений в основу судового рішення.
На підставі наведених обставин, оскільки висновок почеркознавчої експертизи не може бути взятий судом до уваги як належний і допустимий доказ у цій справі, а тому підлягає відхиленню судом як такий, що отриманий з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 21.12.2020 у справі №916/499/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виклав правовий висновок, згідно якого акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь- яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Водночас Верховний Суд у постанові від 21.12.2020 по справі №916/499/20 звернув увагу на те, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, лише за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або іншій уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Оскільки саме на акт звіряння взаємних розрахунків від 22.02.2022, достовірність підпису на якому намагався підтвердити позивач за допомогою вказаної експертизи, позивач посилався як на доказ існування заборгованості, а допустимих і належних доказів підтвердження підписання цього акту уповноваженою особою відповідача суду не надано, такий акт звіряння не має належної доказової сили.
Таким чином, акт звіряння взаємних розрахунків від 22.02.2022 не підтверджує наявності заборгованості ТОВ «-Автотехсервіс-» перед ТОВ «БНК-Україна».
Окрім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що послідовність та добросовісність поведінки учасників цивільних (господарських) правовідносин є складовою загальних засад цивільного законодавства. Зміна позивачем правової позиції з вимог про стягнення заборгованості за остаточною ціною на вимоги про стягнення заборгованості за попередньою оплатою, за відсутності зміни фактичних обставин та договірних умов, свідчить про суперечливу поведінку (venire contra factum proprium), яка не узгоджується з принципами добросовісності, справедливості та правової визначеності.
Як було зазначено вище, посилаючись на порушення відповідачем умов договору та додаткової угоди, позивач стверджував, що повний розрахунок за отриманий товар здійснений не був, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача суму заборгованості, а також похідні нарахування.
Разом з тим суд апеляційної інстанції встановив, що спірні правовідносини між тими ж сторонами, з того ж договору поставки та тієї ж додаткової угоди № 14, вже були предметом судового розгляду в іншій справі. У іншій справі позивач обґрунтовував свої вимоги наявністю заборгованості за остаточною ціною товару, яка відповідно до умов договору та додаткової угоди підлягала визначенню після поставки на підставі визначеної договором формули. За результатами апеляційного перегляду в тій справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, зокрема у зв'язку з відсутністю належних документів, що підтверджують визначення та погодження сторонами остаточної ціни.
Натомість у цій справі позивач заявив вимоги, обґрунтовуючи їх уже не заборгованістю за остаточною ціною, а нібито неповною оплатою попередньої ціни товару. Така зміна підходу до правової природи спірних грошових вимог, на переконання суду апеляційної інстанції, є істотною та не може розцінюватися як допустиме коригування правової позиції без урахування попередньої поведінки сторони у спорі.
З аналізу умов договору поставки та додаткової угоди № 14 вбачається, що остаточна ціна товару розраховується саме на основі погодженої сторонами попередньої ціни з урахуванням визначених договором показників та формули. Тобто попередня ціна є складовою механізму формування остаточної ціни і не існує ізольовано від неї. За таких обставин, твердження позивача про наявність заборгованості за попередньою ціною фактично перебуває у логічному та правовому зв'язку з питанням визначення остаточної ціни, яке вже було предметом судового розгляду та оцінки в іншій справі.
Отже, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки взаємозв'язку попередньої та остаточної ціни, не врахував попередню процесуальну поведінку позивача та правові висновки, зроблені судами у пов'язаній справі, а тому дійшов передчасного висновку про наявність у відповідача заборгованості за договором та, як наслідок, стягнув пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Це призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення рішення, яке не відповідає встановленим обставинам справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про покладення судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції на позивача.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “-Автотехсервіс-» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/2450/22(914/2957/24) скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
3. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції залишити за позивачем.
4. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "БНК-Україна" (79012, м. Львів, вул. Академіка Сахарова А., буд. 42, каб. 407; код ЄДРПОУ 36949031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “-Автотехсервіс-» (46003, м. Тернопіль, вул. За Рудкою, буд. 33, офіс 40; код ЄДРПОУ 23588912) 106 203, 23 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнення судового збору здійснити з дотриманням вимог п. 1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК