Справа: № 2а-2600/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кочан В.М.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
"03" грудня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Губської О.А. та Земляної Г.В. при секретарі Бурді Л.М., за участю апелянта, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Президента України, третя особа на стороні відповідача Печерський районний суд міста Києва про визнання неправомірним та скасування Указу Президента України № 542/2001 від 24.07.2001 року, -
27.07.2001 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірним і скасувати Указ Президента України №542/2001 від 24.07.2001 року, яким його було звільнено з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 липня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Конституцією України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони :1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням сесії Київської міської ради народних депутатів 25 жовтня 1994 року позивача було обрано суддею Печерського районного суду м. Києва терміном на десять років.
Указом Президента України від 24 червня 1998 року №679\98 позивача було призначено головою Печерського районного суду м. Києва.
Рішенням Вищої ради юстиції №237 від 18 липня 2001 року внесено подання Президенту України про звільнення позивача з посади судді та голови Печерського районного суду м. Києва за порушення присяги судді.
Указом Президента України від 24 липня 2001 року №542\2001 позивач звільнений з посади судді Печерського районного суду м. Києва за порушення присяги судді.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №2-852/01 від 10 грудня 2001 року у задоволенні скарги позивача на дії (рішення №237 від 18 липня 1998 року) Вищої ради юстиції відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2002 року рішення Шевченківського районного суду від 10 грудня 2001 року залишене без змін, а апеляційна скарга позивача - без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на день прийняття оскаржуваного Указу, орган, який обрав позивача на посаду судді, не міг у відповідності до законів приймати рішення про звільнення судді з посади за порушення присяги.
На день видання оскаржуваного Указу позивач не був обраний суддею безстроково, а тому не міг бути звільненим за порушення присяги Верховною Радою України.
Таким чином, станом на час видання оскаржуваного Указу, звільнити позивача з посади судді за порушення присяги міг тільки Президент України.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 5 ч. 4 ст.126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Відповідно до ст. 128 Конституції України перше призначення на посаду судді строком на п"ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного суду України, обираються Верховною радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
У відповідності до п. 12 Перехідних положень Конституції України судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.
Статтею 22 Закону УРСР "Про судоустрій України" в редакції від 24 лютого 1994 року було передбачено, що судді районних (міських) судів обираються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів строком на десять років. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, обираються строком на п'ять років.
Станом на день звільнення позивача з посади судді норма ст. 22 Закону визначала, що судді місцевих судів обираються Верховною Радою України безстроково у порядку, встановленому законом. Судді місцевих судів, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються Президентом України строком на п'ять років у порядку, встановленому законом.
Так як перехідними положеннями Конституції України не передбачено збереження порядку призначення та звільнення суддів, який існував до моменту її прийняття, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач не міг бути звільненим за порушення присяги Верховною Радою України, так як не був обраний суддею безстроково.
Компетенція органів влади (посадових осіб) щодо обрання призначення суддів визначається статтею 128 Конституції України. Так, судді обираються Верховною Радою України безстроково, а перше призначення судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України.
Відповідно до частини 7 статті 10 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Оскільки призначення суддів на визначений строк та їх звільнення згідно норм чинного законодавства здійснює Президент України, відтак судді призначені на призначені на визначений строк відповідно до норм законодавства, що втратили чинність, підлягають звільненню главою держави.
Відповідно до пункту п'ять частини п'ятої статті 126 Конституції України порушення присяги судді є підставою для звільнення такого судді з посади органом, який його обрав або призначив.
Враховуючи наведене Президент України мав компетенцію видати Указ про звільнення ОСОБА_2 з посади судді у зв'язку з порушення ним присяги судді.
Також колегія суддів зазначає, що подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв'язку з порушення ним присяги було внесено Президенту України 18 липня 2001 року. На підставі цього подання Президентом видано Указ від 24 липня 2001 р., яким позивача звільнено із займаної ним посади судді.
Повноваження Вищої ради юстиції щодо внесення подання про звільнення суддів з посади передбачено пунктом першим статті 131 Конституції України.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»питання про звільнення судді у зв'язку з порушенням присяги судді Вища рада юстиції розглядає після надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою.
При цьому колегія суддів зазначає, що Законом УРСР «Про судоустрій України»в редакції від 24.02.1994 передбачалось, що судді районних (міських) судів обираються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами народних депутатів строком на 10 років. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір обираються строком на 5 років.
Станом на день звільнення ОСОБА_2 Перехідними положеннями Конституції України не передбачено збереження порядку призначення та звільнення суддів, який існував до моменту її прийняття.
На день видання оскаржуваного Указу ОСОБА_2 не був обраний суддею безстроково, а тому міг бути звільнений з посади за порушення присяги виключно Президентом України.
Таким чином, посилання позивача на необґрунтовані висновки суду першої інстанції, є абсолютно безпідставними, та юридично неспроможними, оскільки вони ґрунтуються на власному суб'єктивному аналізі позивачем обставин справи, Конституції України та норм законів України «Про судоустрій»та «Про статус суддів», об'єктивно нічим не підтверджуються та не ґрунтуються на чинному законодавстві України.
Отже, Вища рада юстиції мала право розглянути, за власною ініціативою, наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 без висновків кваліфікаційної комісії.
Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що факт наявності в оскаржуваному Указі описки стосовно назви суду, в якому на посаді судді працював позивач, не може бути підставою для скасування Указу.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що Указ Президента України №542/2001 від 24.07.2001 року відповідає вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 липня 2010 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: М.В Межевич
судді: О.А. Губська
Г.Г.Земляна