Справа: № 2/612 (2-а-13671/08) Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
Іменем України
"04" листопада 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Петрика І.Й.,
суддів: Земляної Г.В.
Парінові А.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою громадянки Демократичної республіки Конго ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року у справі за позовом громадянки Демократичної республіки Конго ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування неправомірного рішення,-
Позивач (громадянка Демократичної республіки Конго ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування неправомірного рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року у задоволені позову було відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення або направити справу на новий розгляд.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відмовляючи в задоволенні позову позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 1 Закону біженець -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України.
Статтею 6 Закону встановлено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців; збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону.
Відповідно до статті А (2) Конвенції 1951 р. про статус біженців, особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознакою належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів та знаходиться за межами країни своєї громадської належності та не може скористуватися захистом своєї країни, кваліфікується як біженець.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»передбачено, що статтею 11 Закону України «Про біженців»передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів, як умови прийняття заяви.
Судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця.
Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї -з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Суди можуть використовувати інформацію про стандарти визначення статусу біженця та країни походження біженця, розміщену на офіційних сайтах Державного комітету України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною виїзду з Демократичної Республіки Конго позивача стало переслідування її урядовою воєнною групою, яка мала намір її вбити, через те, що позивач зустрічалась з журналістом, який написав статті про президента Конго Жозефа Кабілу і мав намір оприлюднити деякі факти з його життя. Згаданого журналіста з його дружиною було вбито, після чого почали переслідувати позивачку з метою отримання певної інформації. Крім того, позивач заявила, що через тиждень по тому невідомими особами був здійснений обшук в її оселі. Проте документальних підтверджень наведеним обставинам не надала.
У відповідності до абзацу 7 ст. 11 Закону до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Також судом першої інстанції встановлено, що позивач залишила країну громадянської належності 20.07.07р. В серпні прибула до Кенії, де знаходилась близько місяці. 15.09.2007р. з Кенії позивачка прибула на територію України.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про біженців»статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
Враховуючи, що позивачка не скористалася захистом країни, громадянкою якої вона є, а також з огляду на те, що позивачка до прибуття в Україну перебувала в третій безпечній країні -Кенії, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно винесено рішення відмову у задоволенні позовних вимог.
Вимогами ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, які підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, постановив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 197, 200, 205, 206 КАС України -
Апеляційну скаргу громадянки Демократичної республіки КонгоОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: