Справа № 524/15053/25
Провадження № 1-кп/524/317/26
14 січня 2026 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря - ОСОБА_2 ,
з участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
обвинуваченої - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці кримінальне провадження № 12025170500002004 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Кременчука Полтавської області, українка, громадянка України, освіта середня, працює ПП «Аура - А» - підсобний робітник, не одружена, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, інвалідом, депутатом, учасником бойових дій не являється, зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) від 11.05.2011 в п. в ст. 3 встановлює, що «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім?і чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім?єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Встановлено, що 19.10.2025 року близько 19.00 години, більш точного часу під час досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходився разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в приміщенні квартири АДРЕСА_2 , де між ними, під час вживання алкогольних напоїв, на ґрунті виниклих особистих неприязних відносин, виник словесний конфлікт.
У ході вказаного словесного конфлікту, у ОСОБА_5 виник умисел, спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 маючи виниклий умисел, направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання наслідків, взяла з полиці шафи молоток та металевою частиною, а саме бойком, нанесла один удар зліва по тім'яній ділянці голови ОСОБА_4 , спричинивши тим самим останньому тілесні ушкодження.
Згідно висновку судово-медичної експертизи за № 1295 від 21.10.2025 р. ОСОБА_4 виявлене тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забій головного мозку легкого ступеню, переломи кісток склепіння, гематома м?яких тканин лівої тім?яної ділянки, рана лівої тім?яно-скроневої ділянки. Дане тілесне ушкодження утворилося від удару тупим, твердим предметом із обмеженою контактуючою поверхнею, що характерно для удару молотком, та за ступенем тяжкості відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень за критерієм небезпечних для життя.
Свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення обвинувачена ОСОБА_5 визнала повністю, пояснивши про обставини що відповідають вступній частині вироку.
Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердив покази обвинуваченої, не наполягає на призначенні покарання пов'язаного з позбавленням волі.
Враховуючи те, що обвинувачена та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, за згодою учасників процесу, суд, провів судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил ч.3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченої та вивченням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої, а також ті докази, які підтверджують позовні вимоги прокурора, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі. Судом роз'яснено учасникам судового провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому розгляд провадження провадився відносно обвинуваченої в межах пред'явленого їй обвинувачення.
При встановлених обставинах, суд вважає, що винуватість обвинуваченої у вчиненні вищезазначеного злочину у судовому засіданні доведена повністю.
Умисні дії ОСОБА_5 , які виразились в умисному тяжкому тілесному ушкодженні потерпілому ОСОБА_4 , тобто умисному тілесному ушкодженні, яке є небезпечне для життя в момент заподіяння, суд кваліфікує за ч.1 ст. 121 КК України.
Вирішуючи питання про обрання обвинуваченій ОСОБА_5 міри покарання суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відносяться до тяжкого злочину, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, працює. Враховується також сімейний стан, стан здоров'я та вік обвинуваченої.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої суд вважає повне визнання вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої судом є вчинення кримінального правопорушення відносно особи, з якою винна перебуває у сімейних відносинах, а також вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що для виправлення та перевиховання обвинуваченої ОСОБА_5 , попередження нових злочинів, їй має бути призначене необхідне й достатнє покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене.
В той же час, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченої до скоєного, наявність обставин, що пом'якшують покарання, особу обвинуваченої, усвідомлення нею своєї вини, а також той факт, потерпілий не наполягає на покаранні у виді реального позбавлення волі, суд приходить до переконання про можливість на підставі ст. 75 КК України звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання, з випробуванням, із встановленням їй іспитового строку.
Крім того, положеннями ч.ч.1,3 ст. 91-1КК України передбачено, що в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників.
Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
Отже на думку суду, з метою зміни насильницької поведінки обвинуваченої ОСОБА_5 у майбутньому та формування у неї неагресивної моделі поведінки у стосунках, як з потерпілим, так і з оточуючими, до обвинуваченої слід застосувати обмежувальні заходи у вигляді направлення ОСОБА_5 для проходження програми для кривдників строком на три місяці.
Такі обмежувальні заходи із покладенням обов'язку будуть сприяти виправленню обвинуваченої покращенню психологічного здоров'я потерпілого, а призначене судом покарання та обмежувальні заходи у своїй сукупності будуть необхідними і достатніми для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових злочинів.
При вирішенні питання щодо заявленого прокурором цивільного позову про стягнення витрат на лікування потерпілого, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст.12, ст.36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, уповноважений пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян у порядку, передбаченому цим кодексом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.
Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 № 545 «Про затвердження Порядку обчислення розміру фактичних витрат охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння, зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету використання», сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, у якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.
Як встановлено судом, у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями потерпілий перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному медичному підприємстві «Лікарня інтенсивного лікування «Кременчуцька», де на його лікування витрачено 2 500,51 грн.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину.
Частиною 3 статті 1206 ЦК України передбачено, якщо лікування проводилось закладом охорони здоров'я, що є у державній власності або у власності територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Підсумовуючи вище викладене, заявлений прокурором цивільний позов про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого у сумі 2 500,51 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22.10.2025 року необхідно скасувати.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити їй покарання у виді 5 (п'яти ) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк на 2 (два) роки, поклавши відповідно до ст. 76 КК України обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
На підставі ст. 91-1 КК України застосувати до засудженої ОСОБА_5 обмежувальні заходи, поклавши на неї обов'язок пройти програму для кривдників протягом трьох місяців.
Цивільний позов прокурора задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави в особі Національної служби здоров'я України витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 2 500,51 грн., які перерахувати на номер рахунку: UA 108999980313020115000016706; код отримувача 37959255, отримувач - ГУК у Полт.обл./тг м. Кременчук/24060300, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП).
Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22.10.2025 року на тимчасово вилучене майно.
Речові докази: виріз з тканини зі слідами РБК, молоток - знищити, флеш - носій зберігати в матеріалах справи, оптичний диск з комп'ютерною томографією ОСОБА_4 - повернути власнику.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку. Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Суддя ОСОБА_7