Справа № 357/15337/25
Провадження № 2-п/357/11/26
іменем України
12 січня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Кича М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква заяву представника відповідача - адвоката Яресько Тараса Віталійовича про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 357/15337/25, -
В грудні 2025 року адвокат Яресько Тарас Віталійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 357/15337/25.
В обґрунтування поданої заяви зазначив, що 02.12.2025 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі № 357/15337/25 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Проте, заявник не був фактично повідомлений про розгляд справи у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області незважаючи на те, що у рішенні суду зазначено, що заявник про дату, час та місце розгляду справи вважається повідомленим належним чином. Отримати повідомлення про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 фізично не міг, оскільки останній є діючим військовослужбовцем, що перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.11.2024 року та листом військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2025 року. Відтак, відповідач не був обізнаний про наявність судової справи за його участю, про наявність щодо нього судової справи останній дізнався шляхом перегляду сайту Судової влади України, що спричинило неможливість йому скористатись своїми процесуальними правами.
В зазначення підстав , якими обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача зазначив, що виходячи з правових висновків Великої Палати Верховного Суду, «правомірне користування кредитом» можливе лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Поза межами цього строку проценти в розумінні статті 1048 ЦК України нараховуватись не можуть, а правовий режим відносин сторін змінюється: договірні регулятивні проценти припиняються, і застосуванню підлягає виключно частина друга статті 625 ЦК України як охоронна норма, що регулює наслідки прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, Кредит надається строком на 23днів (далі - «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця. Жодний інший строк сторонами Кредитного договору не узгоджувався, Графіки розрахунків - не оновлювалися, інша загальна вартість кредиту - не зазначалася. Тобто, строк кредитування за Кредитним договором закінчився 05.07.2021 року. Втім позивач стверджує що згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, з 06.07.2021 року до 03.10.202 року, за ставкою 2,2% на добу. Так, відповідно до п. 3.6 Кредитного договору, Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Лояльного Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні 212 ст. ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних умовах. Відповідно до п. 3.7 Кредитного договору - зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного Періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. Таким чином, пункти 3.6 та 3.7 формально передбачають продовження строку користування кредитом у разі прострочення повернення коштів і визначають таке продовження як відкладальну обставину в розумінні ст. 212 ЦК України. Як вбачається з розрахунку заборгованості, після спливу встановленого договором строку кредитування Кредитор почав застосовувати механізм, передбачений п.п. 3.6, 3.7 Договору, і, посилаючись на факт неповернення кредиту, продовжив строк користування кредитом. Однак така модель так званої автопролонгації суперечить як змісту ст. 212 ЦК України, так і загальним засадам зобов'язального права. Умови п. 3.6 та 3.7 не передбачають жодних активних дій з боку Позичальника для продовження строку кредитування, а сам факт прострочення виконання зобов'язання Кредитор визначив як відкладальну обставину, що начебто автоматично продовжує строк користування кредитом. Фактично ж просте неповернення кредиту у строк, погоджений сторонами, розглядається як юридична підстава для продовження дії договору та подальшого нарахування процентів за ставками, встановленими договором.
Судова практика виходить з протилежного підходу. Невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань не може бути підставою для звільнення боржника від відповідальності, а тим більше - не може розглядатися як «відкладальна умова» у розумінні ст. 212 ЦК України, оскільки відкладальною є саме така обставина, щодо настання якої невідомо, відбудеться вона чи ні. Добросовісний кредитор, укладаючи договір зі споживачем, розраховує на повернення кредитних коштів та процентів у межах чітко визначеного договором строку, а обов'язком споживача є своєчасна сплата кредиту і процентів у межах цього строку. Несвоєчасне повернення кредиту або його неповернення взагалі є саме порушенням договірних зобов'язань, а не відкладальною умовою, з настанням якої пов'язується продовження строку дії договору. У разі порушення зобов'язання застосовуються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків тощо (стаття 611 ЦК України). Тобто наслідком прострочення є відповідальність боржника, а не «оновлення» строку кредитування і продовження права кредитора нараховувати договірні проценти так, наче строк договору ще не сплив. Посилання Позивача на конструкцію «відкладальної обставини» не змінює правової природи події, яка фактично відбулася. Невиконання боржником обов'язку повернути кредит у погоджений строк є класичним випадком прострочення грошового зобов'язання, наслідки якого прямо врегульовані ст. 610, 612, 625 ЦК України. Використання в договорі термінології «відкладальна обставина» не може перетворити прострочення виконання (неповернення боргу в строк) на новий період правомірного користування кредитом. По суті, п.п. 3.6-3.8 договору намагаються надати кредитору можливість стягувати «проценти за користування кредитом» за ст. 1048 ЦК України за період, коли позичальник вже не має права правомірно не повертати борг.
Більше того, у даному випадку, договір передбачає підвищену процентну ставку за користування кредитом після закінчення «Лояльного періоду», що фактично покликано компенсувати кредитору ризики прострочення. Така підвищена ставка має очевидні ознаки міри відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Продовження строку кредитування через «автопролонгацію» виключно у зв'язку з неповерненням кредиту, по суті, перетворює порушення зобов'язання на підставу для подальшого стягнення договірних процентів, що суперечить природі відповідальності боржника і призводить до подвійного навантаження на споживача.
Як вбачається з Графіку платежів (додаток №1) Кредитного договору що є невід'ємною його частиною, 05.07.2021 року Відповідач повинен був повернути Позивачу кошти у загальному розмірі 9978,50 грн, з яких 7000,00 грн - тіло кредиту, та 2978,50 грн - проценти за користування кредитом в межах строку 23 дні.
Будь-яких інших узгоджених сторонами Кредитного договору припущень щодо іншого розміру загальної вартості кредиту не існує.
Оскільки договором не передбачено іншої загальної вартості кредиту, аніж зазначена сума, то буть-які інші припущення є нікчемними в силу п.9 ч.1, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, з розрахунку заборгованості, наданого Позивачем вбачається що Відповідач здійснював платежі на рахунок погашення Кредиту на загальну суму 10,00 грн, які були спрямовані кредитором на погашення незаконно нарахованих поза строком кредитування процентів. Враховуючи незаконність нарахування процентів поза строком кредитування, дані кошти слід врахувати як погашення частини процентів за користування кредитом що були нараховані в межах 23-х денного строку кредитування.
Таким чином, реальна заборгованість перед Позивачем яку Відповідач має та визнає складає: 9978,50,00 - 10,00 грн = 9968,50 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту - 7000,00 грн та заборгованості за процентами - 2968,50 грн.
Просив прийняти заяву про перегляд заочного рішення до розгляду та скасувати заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02.12.2025 по справі № 357/15337/25 і призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 95-104).
Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана заява була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18 грудня 2025 року (а.с. 112) головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І. та отримана для розгляду разом з матеріалами цивільної справи № 357/15337/25 провадження № 2/357/6445/25 19 грудня 2025 року.
Ухвалою судді від 22 грудня 2025 року прийнято заяву про перегляд заочного рішення до розгляду та призначено судовий розгляд заяви на 12 січня 2026 року о 16 год. 30 хв. (а.с. 116).
07.01.2026 судом за вх. № 591 отримано заяву уповноваженого представника відповідача - адвоката Яресько Тараса Віталійовича, в якій останній просив судові засідання по цивільній справі № 357/15337/25 провадження № 2-п/357/11/26 проводити за його участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (а.с. 120-122).
Ухвалою суду від 12.01.2026 задоволено заяву представника відповідача - адвоката Яресько Т.В. та постановлено проводити розгляд справи за його участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (а.с. 124-125).
Учасники справи в судове засідання 12 січня 2026 року не з'явились.
12.01.2026 судом за вх. № 1711 отримано заяву уповноваженого представника відповідача - адвоката Яресько Тараса Віталійовича, в якій останній просив розгляд справи провести без участі відповідача ОСОБА_1 та його представника, заяву про перегляд заочного рішення підтримують в повному обсязі та просять задовольнити (а.с. 126-127).
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» свого представника в судове засідання не направило, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна Довідка про доставку електронного документу (а.с. 118)
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Інші заяви чи клопотання про відкладення судового засідання до суду не надходили.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Як зазначено вище, представник відповідача скористувався своїм правом, визначеним в ч. 3 ст. 211 ЦПК України, про що зазначено в прохальній частині заяви.
Відповідно до ч.1 ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи № 357/15337/25 провадження № 2/357/6445/25, заяву про перегляд судового рішення разом з додатками, дійшов висновку, що заяву про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
В вересні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Ухвалою судді від 01 жовтня 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 04 листопада 2025 року (а.с. 25-26).
04 жовтня 2025 року розгляд справи було відкладено до 02 грудня 2025 року у зв'язку із неявкою відповідача (а.с. 34).
Позивач ТОВ «Кошельок» в судове засідання свого представника не направив, звертаючись з позовом, в прохальній її частині, за підписом представника позивача, адвоката Гурського Германа Юрійовича, який діє на підставі довіреності від 18.05.2025 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 58-59) просив суд розгляд справи здійснювати без участі позивача та його представника, не проти ухвалення заочного рішення суду (а.с. 10).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Однак, на адресу суду повернулися поштові конверти, причина повернення працівниками пошти вказана, як адресат відсутній (а.с. 33, 60).
Так, кореспонденція із суду направлялася на адресу відповідача ОСОБА_2 за адресою його реєстрації, відповідно до отриманої судом інформації з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.
Тому, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи .
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як не надходило і відзиву на позовну заяву позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд ухвалив здійснити заочний розгляд справи.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за Договором про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3321701914-369665 від 13.06.2021 у загальному розмірі 23 828,50 гривень, витрати понесені на правову допомогу в сумі 3 000 гривень та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 гривень, загалом 29 250,90 гривень (двадцять дев'ять тисяч двісті п'ятдесят гривень дев'яносто копійок) (а.с. 66-91).
Копію вищевказаного судового рішення 03.12.2025 було направлено судом відповідачу поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу його зареєстрованого місця проживання (а.с. 94).
Вищевказане рішення суду на час розгляду заяви законної сили не набрало.
У відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, підставами для перегляду заочного рішення є одночасно наявність доказів, що мають істотне значення для справи та відсутність відповідача в судовому засіданні з поважних причин.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, судом, згідно норм чинного цивільно-процесуального законодавства, були вжиті всі заходи щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату час та місце розгляду справи, проте останній в судове засідання не з'явився, кореспонденцію з суду дійсно не отримував.
Разом із тим, з'ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають істотне значення для справи, не досліджувались судом при розгляді справи у зв'язку із неявкою відповідача та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення. Проте, представником відповідача жодних належних доказів, що б підтверджували необґрунтованість вимог позивача до заяви не додано.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що справу було розглянуто у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Варто зазначити, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
Згідно ч.3 ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення, та у такому випадку згідно ч.4 цієї статті у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заява про перегляд заочного рішення не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 284,287,288, 353 ЦПК України, суд,-
Заяву представника відповідача - адвоката Яресько Тараса Віталійовича про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 357/15337/25, - залишити без задоволення.
Роз'яснити заявнику, що відповідно до пункту 4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 12 січня 2026 року.
Суддя О. І. Орєхов