07 січня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 687/942/25
Провадження № 22-ц/820/188/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т. В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А. М.
розглянув у порядку частини 1 статті 369 ЦПК України цивільну справу № 687/942/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Савченко Ярославом Васильовичем, на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 03 листопада 2025 року, у складі судді Борсука В.О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором №101881843 від 13.08.2021 у розмірі 85836,00 грн, витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 25000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір №101881843, за умовами якого товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит на суму 12000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за його користування, нараховані згідно з умовами цього договору. Сторони дійшли згоди, що проценти за користування кредитом становлять 36,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково шляхом переказу коштів на картковий рахунок. Договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.
Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана уся інформація. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору.
Строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
30 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір №30-11-65, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101881843.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №101881843.
Тому, позивач ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до відповідачки по кредитному договору №101881843.
Загальний розмір заборгованості за договором № 101881843 від 13.08.2021 становить 99636,00 грн, з яких: 12000,00 грн - сума заборгованості за кредитом (за тілом кредиту); 87636,00 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просив стягнути заборгованість за даним договором у розмірі 85836,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 73836,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 03 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №101881843 від 13.08.2021 у розмірі 48036 грн, судовий збір у розмірі 1355,58 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 13990 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачка не виконала належним чином зобов?язання по кредитному договору, а тому на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в межах строку кредитування. Сторони погодили строк дії договору 30 днів з можливістю пролонгації, тому після спливу визначеного договором позики строку кредитування, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняються, отже вимога позивача щодо стягнення з відповідачки процентів за договором за період з 11.11.2021 по 23.02.2022 є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Савченко Я.В.,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував відсутність доказів, що підтверджують підписання апелянткою кредитного договору електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора. З долучених позивачем документів неможливо встановити отримання скаржником будь-яким чином одноразового ідентифікатора, реєстрації відповідачки в інформаційно-телекомунікаційних системах кредитора та ідентифікації номера телефону. Зазначає, що документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, проте надані позивачем документи не доводять факту наявності у відповідачки заборгованості за кредитним договором. Матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів, що номер банківської карти належить саме відповідачці.
Крім того, не зазначено номер банківської карти ні в укладеному договорі, ні в інших, підписаних ніби від імені відповідачки, документах про надання кредиту. Відтак, відсутня можливість ідентифікувати належність відповідачці зазначеної банківської картки, оскільки повної інформації щодо банківської картки не надано. Разом з тим, позивачем жодним чином не доведено факту наявності у позивача права вимоги до апелянта та факту переходу права вимоги до позивача. Тому, позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведено факту наявності у відповідачки заборгованості по кредитному договору.
Апелянтка вважає, що враховуючи час на підготовку матеріалів для подання позовної заяви, незначну складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату правничої допомоги не є співмірним із складністю справи, часом, витраченим представником позивача на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих представником позивача послуг, що свідчить про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 13990 гривень.
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 26 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до положень статті 369 ЦПК України за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Коллект Центр» зазначив, що факт ідентифікації відповідачки підтверджується довідкою про ідентифікацію, за якою на номер телефону відповідачці було направлено одноразовий ідентифікатор, яким було підписано договір. Крім того, відповідачка не заперечує, що всі відомості, вказані в заявці-анкеті є коректними, зокрема: прізвище, ім'я, по батькові, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін; сторонами було досягнуто домовленість щодо всіх істотних умов, в тому числі щодо порядку нарахування та оплати процентів за договором, можливості продовження строку користування кредитними коштами в порядку та на умовах, визначених договором; позичальник був ознайомлений з умовами договору, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору, що свідчить про прийняття таких умов.
Твердження апелянтки про те, що вона не отримувала кредитних коштів не заслуговують на увагу, при цьому відповідачка вказує лише на недоведеність факту перерахування їй кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає.
Зазначає, що нарахування процентів здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного і погодженого сторонами договору. Сторони договору погодили умови щодо строку кредитування та випадок автоматичної пролонгації договору без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодилася на такі умови. Тому, кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору.
Зауважує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача, тому вимоги апеляційної скарги у даній частині є необґрунтованими.
Оскільки спір виник через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом, враховуючи складність справи, великий обсяг доказів, які необхідні дослідити та описати, вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу є обґрунтованою.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справи
Встановлено, що 13 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 101881843.
Згідно із п. 1.1. даного договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Сума (загальний розмір) кредиту становить 12000 грн; кредит надається строком на 30 днів з 13.08.2021 (строк кредитування); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 12.09.2021 (пункти договору 1.2.-1.4.).
Відповідно до умов договору комісія за надання кредиту: 0,00 грн, яка нараховується за ставкою 0,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 36,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором - фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2., 2.3. цього договору (пункти 1.5.1.- 1.7.).
Згідно з п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Договір про споживчий кредит №101881843 від 13.08.2021 підписано ОСОБА_1 із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором F20403.
Відповідно до довідки про ідентифікацію, виданої ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 , з якою укладено договір №101881843 від 13.08.2021, акцепт договору позичальником підписано аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора F20403, який відправлено на телефон НОМЕР_1 .
Відповідно до квитанції «ПриватБанк» LIQPAY здійснено платіж 13.08.2021 на суму 12000 грн на картку НОМЕР_2.
Згідно із листом АТ КБ «ПриватБанк» від 29.09.2025 на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 .
З виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором № б/н за період 13.08.2021-19.09.2025 вбачається, що ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_3 13.08.2021 за допомогою системи LiqPay здійснено переказ коштів у сумі 12000 грн.
30 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 30-11-65, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 101881843.
Відповідно до реєстру боржників від 30.11.2021 до договору № 30-11-65 від 30.11.2021 ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 48036,00 грн.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит.
Відповідно до реєстру боржників від 10.01.2023 до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 99636,00 грн.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Коллект Центр», відповідачка має за кредитним договором заборгованість, яка становить 99636 грн.
Позивачем визначено розмір заборгованості у розмірі 85836,00 грн, з яких: 12000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 73836,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
Судом встановлено, що договір про споживчий кредит №101881843 від 13.08.2021 підписано відповідачкою з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження укладення в електронній формі договору про надання споживчого кредиту №101881843 від 13.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 позивач надав його паперову копію, в якій зазначено реквізити відповідачки, в тому числі паспортні дані, ідентифікаційний код, місце проживання, а також інформацію щодо умов кредитування. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був введений ОСОБА_1 , особу якої попередньо ідентифіковано ТОВ «Мілоан», і на вказаний нею номер телефону відправлено одноразовий ідентифікатор F20403для акцептування вищевказаного договору. Наведене також підтверджується довідкою про ідентифікацію, складеною ТОВ «Мілоан».
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, договір вважається укладеним.
Даний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Тому, по кредитному договору, укладеному з відповідачкою, у письмовій формі було досягнуто згоду щодо істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування процентної ставки.
Посилання апелянтки, що позивачем не підтверджено факт укладення кредитного договору та надання кредитних коштів на його виконання не заслуговують на увагу та спростовуються наявними у справі доказами.
Зокрема, відповідно до договору №101881843 від 13.08.2021 відповідачка отримала кредит у розмірі 12000 грн.
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку по наданню кредиту відповідачці підтверджується квитанцією ПриватБанку LiqPay від 13.08.2021 про зарахування коштів згідно з договором №101881843 в розмірі 12000 грн на картку НОМЕР_2.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 та відповідно до виписки по даному рахунку 13.08.2021 через систему LiqPay здійснено переказ на картку в розмірі 12000 грн.
Відповідачкою не надано доказів, які б спростовували факт перерахування їй кредитних коштів ТОВ «Мілоан».
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.
Умовами договору про споживчий кредит № 101881843 від 13.08.2021 передбачено, що кредит надається строком на 30 днів з 13.08.2021, термін повернення кредиту і сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 12.09.2021. Також сторони передбачили можливість пролонгації умов договору, зокрема, на пільгових або стандартних (базових) умовах. Для пролонгації на пільгових умовах позичальник мала вчиняти дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (п. 2.3.1.1.), а для пролонгації на стандартних умовах позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не більше 60 днів (п. 2.3.1.2.)
Відповідно до п.2.2.2. договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п.2.2.3. договору. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачкою дій, щодо продовження строку кредитування, зокрема, сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту, що свідчить про пролонгацію договору на стандартних (базових) умовах. Тому шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, такий строк продовжено, але не більше як на 60 днів. За умовами договору, якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6. договору.
Відповідно до п. 2.3.1, 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору продовження строку кредитування може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах. Так, для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 договору.
Також позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням усіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п.1.6. договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Так, у кредитному договорі сторони належним чином узгодили умови та відповідний розмір процентної ставки, на підставі яких позивачем здійснювалося нарахування заборгованості по процентам, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення процентів по кредиту, які нараховано в межах строку кредитування з урахуванням пролонгації (30 днів кредиту+60 днів пролонгації), що становить 36036 грн.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості по кредитному договору з відповідачки на користь позивача у загальному розмірі 48036,00 грн, з яких: 12000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 36036,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
При цьому, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Пунктом 59 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75 (далі - Положення) визначено, що банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як клієнтські рахунки та виписки з них. Відповідно до пункту 62 Положення виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктом 63 Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 07 грудня 2022 року у справі №298/825/15-ц.
Представником позивача на підтвердження позовних вимог та наявної заборгованості по кредитному договору у ОСОБА_1 в суді першої інстанції надано виписку за кредитним договором, якою підтверджується рух коштів по рахунку відповідачки, а саме зняття та списання коштів, поповнення картки готівкою.
Посилання апелянтки на відсутність у позивача права вимоги до відповідачки не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
В обґрунтування заявлених позовних вимог на підтвердження переходу до позивача ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за договором від 13 серпня 2021 року № 101881843 позивач надав суду документи: договір факторингу від 30 листопада 2021 року № 30-11-65, укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал»; акт приймання-передавання Реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу №30-11-65 від 30.11.2021, реєстр боржників до договору факторингу №30-11-65 від 30.11.2021; договір про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр»; акт прийому-передачі реєстру боржників за договором №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023; акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023; реєстр боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023.
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним між нею та ТОВ «Мілоан» кредитним договором №101881843 від 13.08.2021.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідачки на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачкою не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
Наявними в матеріалах справи договорами факторингу, витягами з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та спростовується те, що позивач не набув права вимоги по кредитному договору та не мав права нараховувати заборгованість за кредитом в межах строку кредитування.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що правильними висновки суду першої інстанції про те, що відбулась заміна кредитора на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги за кредитним договором №101881843 від 13.08.2021, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
При пред'явленні позову представник позивача просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн.
Суд першої інстанції, виходячи з принципу пропорційності задоволених позовних вимог стягнув з відповідачки на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13990 грн.
Колегія суддів надавши оцінку даному доводу апеляційної скарги, вважає за доцільне зазначити.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В позовній заяві представник позивача просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн та долучив документи на підтвердження понесених витрат.
На підтвердження заявлених витрат позивачем надано: договір № 01-07/2024 від 01.07.2024 про надання правничої допомоги ТОВ «Фінансова компанія «Коллект Центр» Адвокатським об'єднанням «Лігал ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги №1384 від 01.08.2025, з якої вбачається, що АО «Лігал ассістанс» надає послуги ТОВ «Коллект Центр» по супроводу щодо примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором №101881843 та перелік наданих послуг із витраченим часом на загальну суму 25000 грн; витяг з акту №13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 з описом наданих послуг на загальну вартість 25000 грн.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц.
На підтвердження відповідних витрат на правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Відповідачка ОСОБА_1 була повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, отримала копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками по справі, що підтверджується рекомендованим повідомленням від 14.10.2025. При цьому, в суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_1 не висловила заперечення щодо заявленого позивачем розміру судових витрат на правничу допомогу та не просила про зменшення розміру стягнення даних витрат.
З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2024 року адвокатське об'єднання «Лігал ассістанс» взяло на себе зобов'язання надавати правову допомогу ТОВ «Коллект Центр» в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, на підставі звернення клієнта у формі заявки на надання юридичної допомоги. Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги №1384 від 01.08.2025 АО «Лігал ассістанс» надає послуги ТОВ «Коллект Центр» по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором №101881843, а саме: надання усної консультації (2 години) варість 4000 грн, підготовка пропозицій (3 години) вартість 6000 грн, складання позовної заяви про стягнення боргу (5 годин) вартість 15000 грн.
Згідно із витягом з акту №13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 до договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 об'єднання надало клієнту юридичні послуги у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 по кредитному договору № 4101881843, а клієнт прийняв послуги на загальну вартість 25000 грн.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з принципу пропорційності задоволених позовних вимог та відсутності заперечення відповідачки щодо зменшення розміру судових витрат, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13990 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.
Судові витрати
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Савченко Ярославом Васильовичем, залишити без задоволення.
Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 03 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 січня 2026 року.
Судді: Т. В. Спірідонова
Р. С. Гринчук
А. М. Костенко