8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3710/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
при секретарі судового засідання: Трофименко С.В.
за участю представників учасників процесу:
позивача: Прокоп'єв Костянтин Євгенович (в залі суду).
відповідача: не з'явився.
третьої особи: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛУБ «СНЕ» (Україна, 61064, Харківська область, місто Харків, Профспілковий Бульвар, будинок 64, код ЄДРПОУ 33120570),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент реєстрації Харківської міської ради (61003, Україна, Харківська область, місто Харків, майдан Павлівський, будинок 4, код ЄДРПОУ 40214227),
про припинення трудових відносин,-
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ:
На розгляд Господарського суду Харківської області через систему "Електронний Суд" надійшов позов ОСОБА_1 (далі - Позивач/ ОСОБА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Сне» (далі - Відповідач/Товариство/ТОВ «Клуб «СНЕ») про визнання припиненими трудових відносин та виключення відомостей з реєстру.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.10.2025 відкрито провадження у справі № 922/3710/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі. Дозволено Позивачу до 03.11.2025 надати суду додаткові пояснення щодо окремого питання - обґрунтування для залучення Департаменту реєстрації Харківської міської ради як третьої особи.
28.10.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№ 25039) щодо залучення третьої особи.
Ухвалою суду від 31.10.2025 задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент реєстрації Харківської міської ради.
07.11.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департаменту реєстрації Харківської міської ради надійшли пояснення (вх.№ 25994) в порядку статті 168 ГПК України, які 17.11.2025 протокольною ухвалою прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 08.12.2025, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 22.12.2025.
У судовому засіданні 22.12.2025 суд, у відповідності до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 12.01.2026.
У судове засідання 12.01.2026 представник позивача підтримав позов, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник третьої особи в судове засідання 12.01.2026 не з'явився, у відповідності до пояснень (вх. № 25994 від 07.11.2025), просив суд здійснювати розгляд без його участі.
Представник відповідача в судове засідання 12.01.2026 не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до вимог статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до частин 1, 3 якої, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Водночас відповідно до частин 1, 2 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
В силу наведених законодавчих положень, сторона у справі не позбавлена права особисто брати участь у судовому процесі або мати декілька представників з метою забезпечення представництва своїх інтересів у судовому засіданні. При цьому приймати участь в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні суду або в режимі відеоконференції.
Разом з тим, суд приймає до уваги, що відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004р. та інші).
Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи, що участь в судовому засіданні є правом учасників справи відповідно до статті 42 ГПК України, а явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, суд вважає, що неявка представника відповідача в призначене судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Крім того, Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві також не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Оскільки Відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3710/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки Відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, враховуючи, що представник відповідача був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не повідомив суд про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за відсутності представника відповідача.
12.01.2026, суд, відповідно до частини 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
I.АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач, як Директор (одноосібний виконавчий орган) Відповідача звернувся до Товариства та його учасників із заявою про звільнення з посади та скликання позачергових загальних зборів для вирішення питання про припинення трудових відносин, однак загальні збори товариства не відбулись через неявку учасників товариства, у зв'язку з чим позивач просить припинити трудові відносини з відповідачем та виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості про директора відповідача, яким значиться позивач.
Позиція відповідача.
Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позиція третьої особи.
У поясненнях на позов третя особа зазначила, що Департамент реєстрації Харківської міської ради є структурним підрозділом міської ради, який відповідає за реалізацію державної політики у сферах реєстрації нерухомості, бізнесу (ЮО та ФОП), ведення Реєстру територіальної громади, реєстрації місця проживання/перебування громадян та надання відповідних адміністративних послуг.
В той же час, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначений множинний суб'єктний склад осіб які уповноважені на вчинення реєстраційних дій.
III. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
Виклад обставин справи, встановлених судом.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб СНЕ» зареєстровано 31.08.2004 за кодом ЄДРПОУ 33120570, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань було вчинено запис №1480102000000001021.
Протоколом загальних зборів учасників від 21.01.2013 затверджено Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» у новій редакції.
22.01.2013 проведена державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, про що вчинено запис 14801050012001021.
Згідно пунктів 1.2 та пункту 3.3 Статуту Товариства статутний капітал у розмірі 170 500,00 грн розподілений між наступними учасниками:
1. Громадянин РФ ОСОБА_2 , розмір вкладу у вигляді грошових коштів у сумі 85 250,00 грн, частка в статутному капіталі Товариства 50%;
2. Громадянин України ОСОБА_1 , розмір вкладу у вигляді грошових коштів у сумі 85 250,00 грн, частка в статутному капіталі Товариства 50%.
Згідно з пунктом 2.1. метою створення Товариства є отримання прибутку.
За приписами пункту 4.1 та 4.12 Статуту Товариства, органами управління Товариством є загальні збори учасників і Директор. Виконавчим органом Товариства є Директор, обраний Загальними зборами учасників. Директор здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства і є підзвітним Загальним зборам Учасників.
Відповідно до пункту 4.6. Статуту про проведення Загальних зборів Учасників, учасникам надсилається письмове повідомлення з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання зборів. Будь-хто з Учасників Товариства вправі вимагати розгляду питання на Загальних зборах Учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання Загальних зборів Учасників, Учасникам Товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного. З питань не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх Учасників, присутніх на Загальних зборах Учасників.
Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. засвідчено справжність підпису учасників Товариства на Статуті та зареєстровано в реєстрі за номером № 64,65.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є керівником Товариства.
03.05.2025 ОСОБА_1 вийшов зі складу учасників Товариства, що підтверджується актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «КЛУБ «СНЕ» та передав на користь громадянина України ОСОБА_3 частку у статутному капіталі ТОВ «Клуб «СНЕ», код ЄДРПОУ 33120570, у розмірі 85 250,00 грн.
21.08.2025 ОСОБА_1 склав заяву про звільнення його з займаної посади Директора ТОВ «Клуб «СНЕ» з 01.10.2025 за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. Заява була направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» засобами поштового зв'язку 21.08.2025, що підтверджується описом вкладення з накладною та поштовим чеком з номером відправлення 6103901897900 від 21.08.2025.
ОСОБА_1 також направив на адресу засновників ТОВ «Клуб «СНЕ»: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , повідомлення про скликання за його ініціативою позачергових загальних зборів учасників ТОВ «КЛУБ «СНЕ» на 01.10.2025 о 11 год. 00 хв. за адресою: 61064, місто Харків, Профспілковий бульвар, будинок 64, з наступними питаннями порядку денного загальних зборів учасників:
1. Про обрання голови загальних зборів учасників ТОВ «Клуб «СНЕ».
2. Розгляд заяви ОСОБА_1 від 21.08.2025 про звільнення з посади директора ТОВ «Клуб «СНЕ» за власним бажанням з 01.10.2025; припинення трудових відносин з ОСОБА_1 з 01.10.2025.
3. Обрання нового директора ТОВ «Клуб «СНЕ» або тимчасового виконувача його обов'язків.
До повідомлення учасникам Товариства про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Клуб «СНЕ», ОСОБА_1 додав копію заяви від 21.08.2025 про звільнення з посади директора ТОВ «Клуб «СНЕ» за власним бажанням.
Як свідчать матеріали справи, 21.08.2025 Позивач засобами поштового зв'язку направив повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учаснику Товариства ОСОБА_3 на адресу його місцезнаходження: АДРЕСА_2 , що підтверджується описом вкладення з накладною з номером відправлення 6103901897919.
В той же час, у зв'язку з неприйняттям відділеннями АТ «Укрпошта» поштового відправлення, що адресоване на адресу учасника Товариства ОСОБА_2 (місцезнаходження: російська федерація, проспект рязанський, будинок АДРЕСА_3 ) в якому містилось повідомлення від імені ОСОБА_1 про скликання загальних зборів від 21.08.2025, заява ОСОБА_1 про звільнення з посади директора ТОВ «Клуб «СНЕ» від 21.08.2025, опис вкладення до цінного листа, ОСОБА_1 21.08.2025 через адвоката ОСОБА_4 звернувся із заявою до АТ «УКРПОШТА» з проханням надати акт (лист-відповідь) про можливість або неможливість здійснення поштового відправлення.
Листом АТ «Укрпошта» від 01.09.2025 на заяву ОСОБА_1 було повідомлено, що з 24 лютого 2022 року відділення поштового зв'язку АТ «Укрпошта» не здійснюють пересилання поштових відправлень на територію російської федерації.
01.10.2025 об 11.00 учасники ТОВ «Клуб «СНЕ» не з'явились на позачергові загальні збори, які були скликані за ініціативою Директора Товариства за адресою: 61064, м. Харків, Профспілковий бульвар, будинок 64.
01.10.2025, у зв'язку з неявкою учасників ТОВ «Клуб «СНЕ» на позачергові загальні збори 01.10.2025 о 11.00, ОСОБА_1 склав акт про те, що позачергові загальні збори Товариства не відбулись.
Звертаючись до суду із позовом, Позивач зазначив, що бездіяльність Відповідача щодо вирішення питання про його звільнення з посади директора (керівника) Товариства, свідчить про порушення його трудових прав, зокрема, його права бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.
Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень частин 1, 2 та 6 статті 96-1 Цивільного кодексу України, права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
У відповідності до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов'язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов'язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудових відносин одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов'язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №448/362/22 року від 14.06.2023 року.
Предметом спору у цій справі є визнання припиненими трудові відносини між ТОВ «Клуб «СНЕ» та ОСОБА_1 як директора (керівника) Товариства та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань з відомостей про юридичну особу відомості про ОСОБА_1 як директора (керівника) ТОВ «Клуб «СНЕ».
За приписами частини 1 та 2 статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку (стаття 84 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб Сне» зареєстровано 31.08.2004, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань було вчинено запис № 1480102000000001021 та учасниками товариства є: ОСОБА_5 (громадянство Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (громадянство України, місцезнаходження АДРЕСА_2 ), а керівником Товариства є Позивач - ОСОБА_1
Правовий статус Товариств з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю, порядок створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначено Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Частиною 1 статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (частина 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Згідно з приписами частини 1 статті 31 вищевказаного закону загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: з ініціативи виконавчого органу товариства; 2) на вимогу наглядової ради або ради директорів товариства; 3) на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.
За приписами пункту 4.1 та 4.12 Статуту Товариства, органами управління Товариством є загальні збори учасників і Директор. Виконавчим органом Товариства є Директор, обраний Загальними зборами учасників. Директор здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства і є підзвітним Загальним зборам Учасників.
Відповідно до пункту 4.6. Статуту про проведення Загальних зборів Учасників Учасникам надсилається письмове повідомлення з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання зборів. Будь-хто з Учасників Товариства вправі вимагати розгляду питання на Загальних зборах Учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання Загальних зборів Учасників, Учасникам Товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного. З питань не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх Учасників, присутніх на Загальних зборах Учасників.
Врахувавши вищезазначені норми Закону та Статуту, Позивач, як виконавчий орган Товариства, ініціював проведення позачергових загальних зборів учасників Товариства на 01.10.2025 об 11 годині 00 хвилин за адресою місця реєстрації Товариства, а саме: АДРЕСА_4 .
З наявного в матеріалах справи повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників Товариства вбачається, що Позивачем запропоновано включити до порядку денного загальних зборів учасників Товариства вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» за власним бажанням та обрання нового директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» або тимчасового виконувача його обов'язків.
Вказане повідомлення разом із заявою про звільнення з посади Позивач відправив Товариству з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» на адресу його реєстрації: АДРЕСА_4 , що підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення та фіскальним чеком від 21.08.2025 № 6103901897900, та учаснику Товариства ОСОБА_3 на адресу його реєстрації: АДРЕСА_5 , що підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення та фіскальним чеком від 21.08.2025 № 6103901897919.
В той же час, повідомлення Позивача про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «КЛУБ «СНЕ» на адресу учасника Товариства ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , неможливо було відправити до російської федерації, оскільки з 24.02.2022 АТ «Укрпошта» не здійснює пересилання поштових відправлень на територію російської федерації.
Незважаючи на всі вчинені позивачем дії, спрямовані на ініціювання, організацію та проведення загальних зборів учасників Товариства, вказані збори не відбулися у зв'язку з неявкою учасників, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з якими керівником Товариства визначається ОСОБА_1 .
Крім того, в матеріалах справи міститься акт від 01.10.2025 в якому Позивачем зафіксовано, що учасники Товариства: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не з'явились, у зв'язку з чим позачергові загальні збори Товариства не відбулись.
Така бездіяльність учасників Відповідача свідчить про порушення його трудових прав, зокрема, його права бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суду не надано жодних доказів на підтвердження розгляду Відповідачем заяви Позивача про його звільнення у встановленому порядку та прийняття загальними зборами учасників Товариства рішення або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів чи фактів, що заперечують викладені Позивачем позовні вимоги.
Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
У рішенні №1-рп/2010 від 12.01.2010 Конституційний Суд України також наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Наведені висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, від 10.09.2019 у справі №921/36/18 та від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 97 Цивільного кодексу України). Частинами першою - четвертою статті 99 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.
Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (стаття 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Загальні збори учасників є вищим органом товариства (частина перша статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (пункт 7 частини другої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
У той же час, відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписами статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Статтею 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи роботодавця або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу.
За частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства або підприємства. По суті, директор об'єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися статтею 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.
Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відтак, аналізуючи вищевикладені приписи законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі №758/1861/18.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником (директором) Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» є ОСОБА_1 .
Зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час з будь-яких підстав, що є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Таким чином, припинення повноважень одноособового виконавчого органу Товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень Кодексу законів про працю України, та відбувається на підставі прийняття загальними зборами учасників Товариства відповідного рішення про припинення повноважень директора.
Наказ про звільнення директора з посади має видаватися на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства, але при його ухваленні мають бути дотриманими права особи, яка звільняється, а також гарантії, що визначені трудовим законодавством України. Трудове законодавство має застосовуватися при оформленні наказу про звільнення керівника з посади на підставі статті 38 КЗпП України, зокрема, у відповідному наказі про звільнення.
Судом встановлено за матеріалами справи, що Позивачем було дотримано процедуру звільнення з посади директора (керівника) Товариства, а саме: було надіслано учасникам Товариства повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників Товариства з метою розгляду заяви Директора про звільнення, вирішення питання про звільнення з посади Директора та призначення на посаду іншої особи або тимчасового виконувача обов'язків директора Товариства.
Однак, загальні збори Відповідача проведено не було, рішення про звільнення Позивача з посади не прийнято, тому, з урахуванням встановленого статтею 43 Конституції України принципу заборони примусової праці, така бездіяльність порушує права Позивача.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), відтак дії учасників господарських правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.
Приписами статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява №21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65)).
Частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).
При цьому Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).
Із поданих доказів суд встановив, що реалізуючи своє конституційне право на свободу праці Позивач добросовісно виконав усі дії для свого звільнення, зокрема, написав заяву про звільнення, звернувся до учасників Товариства Відповідача з повідомленням про проведення загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про його звільнення з посади директора.
Проте, станом на момент розгляду даної справи загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» щодо прийняття рішення про звільнення Позивача з посади директора (керівника) за його власним бажанням на підставі його заяви, не проведено. Наразі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань досі містяться відомості про Позивача як керівника Відповідача.
Відповідно до трудового законодавства України керівник Товариства (Директор), кооперативу (голова), як і будь-який інший працівник має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.
Разом з тим особливість звільнення директора (керівника) полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
З матеріалів справи вбачається, що учасниками Відповідача не вжито жодних заходів щодо розгляду питання звільнення Позивача та прийняття відповідного рішення, зокрема, за відсутності заперечень щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора, відтак, за висновками суду, Відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не вчинив юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» та оформлення припинення трудових відносин, що свідчить про порушення вимог трудового та цивільного законодавства і обмеження трудових прав позивача щодо можливості вільно обирати працю, як це передбачено статтею 43 Конституції України.
Судом констатується, що в даному випадку Позивач не має можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин у визначеному законодавством порядку, що порушує її право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.
В силу положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до вимог частини 2 статті 5 ГПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред'явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Клуб «СНЕ», ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем.
При цьому, суд наголошує, що неявка учасників Товариства на загальні збори для розгляду питання щодо звільнення Позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У даному випадку положення закону щодо попередження учасника (засновника) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку учасника фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора/керівника) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Разом із тим, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 року в справі № 127/27466/20.
Матеріали справи не містять жодних доказів у розумінні статей 77-79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом Товариства заяви Позивача про звільнення з посади директора Відповідача за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора (керівника) Товариства на підставі рішення загальних зборів учасників Відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.
Зважаючи на викладене, а також враховуючи те, що Позивач у визначений чинним законодавством України строк повідомив учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ» про своє волевиявлення на звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, однак Відповідач (загальні збори його учасників) не вчинив жодних дій на припинення означених трудових відносин, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
З аналізу приписів частини 1 статті 25 вищевказаного Закону слідує, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2023 у справі №920/1034/21 та від 28.05.2020 у справі №910/7164/19.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та у постанові Верховного суду від 17.01.2024 у справі №904/9070/21.
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вищевказаний висновок послідовно заснований у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №927/238/22, від 20.03.2024 у справі №826/10598/17 та від 13.03.2024 у справі №910/12046/23.
За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене, у зв'язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин Позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Клуб «СНЕ», суд також дійшов висновку про задоволення вимоги Позивача щодо виключення з відомостей про директора (керівника) Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛУБ «СНЕ» Масліна Ігор Вікторович з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ІV СУДОВІ ВИТРАТИ.
Розподіл витрат на оплату судового збору.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору через подання позовної заяви позивачем в електронній формі.
Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛУБ «СНЕ» (Україна, 61064, Харківська область, місто Харків, Профспілковий Бульвар, будинок 64, код ЄДРПОУ 33120570) на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України (за власним бажанням) з дати набрання рішенням законної сили.
Виключити відомості про директора (керівника) Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛУБ «СНЕ» (код ЄДРПОУ 33120570) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛУБ «СНЕ» (Україна, 61064, Харківська область, місто Харків, Профспілковий Бульвар, будинок 64, код ЄДРПОУ 33120570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрат зі сплати судового збору у розмірі 4 844,80 грн.
Видати наказ після набрання законної сили рішення суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "13" січня 2026 р.
СуддяВ.С. Юрченко