36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
13.01.2026 Справа № 917/1965/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою фізичної особи-підприємця Голобородько Любов Вікторівни (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Приватного підприємства «ЛІСНИЙ МАСШТАБ» (37600, Полтавська обл., м.Миргород, вул. Котляревського, 3В, ЄДРПОУ 40293843)
про стягнення 136298,85 грн.
без виклику представників сторін,
Фізична особа-підприємець Голобородько Любов Вікторівна звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства «ЛІСНИЙ МАСШТАБ» про стягнення 136298,85 грн. заборгованості по договору поставки №09-01/25 від 09.01.2025, в т.ч.: основний борг (невиконане зобов'язання) - 96 000,00 грн., пеня - 18 668,27 грн., 3% річних - 1 806,58 грн., інфляційні втрати - 4 848,00 грн., реальні збитки - 14 976,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 24.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Ухвала була надіслана в електронний кабінет відповідача. Згідно довідки про доставку електронного листа документ доставлено до електронної кабінету 24.10.25.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/965/25.
Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
09 січня 2025 року між Позивачем (Замовником) та Відповідачем (Постачальником) було укладено Договір поставки №09-01/25 (далі - Договір).
Умовами договору, визначено, зокрема, таке:
- 1.1. Предметом Договору є відвантаження Постачальником Замовнику товару: паливні брикети з деревини листяних порід типу Піні-Кей (далі за текстом «Товар») в асортименті, кількості та за цінами, згідно Специфікації, що надається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а Замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.
- 2.1. Ціна цього Договору становить: 322 000,00 грн (триста двадцять дві тисячі гри 00 коп.), з ПДВ.
- 3.1. Розрахунки за поставлений товар проводяться Замовником шляхом перерахунку авансового платежу в розмірі 100000,00 грн. (сто тисяч гривень, 00 коп.) на розрахунковий рахунок Постачальника та сплатою залишку після відвантаження Товару.
- 5.6. Постачальник зобов'язується виконати умови договору щодо поставки товару в повному обсязі до 28 лютого 2025 року.
- 7.1. У разі не виконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором.
- 7.2. Види порушень та санкцій за них установлені Договором: у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки. Сплата пені не звільняє Сторону від виконання прийнятих на себе зобов'язань по Договору поставки.
- 13.1. Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 28 лютого 2025 року. Зобов'язання з оплати діють до їх повного виконання.
До Договору сторони підписали Специфікацію №1 (далі - Специфікація).
Відповідно до Специфікації Постачальник зобов'язувався відвантажити Покупцю, а Покупець прийняти Паливні брикети з деревини листяних порід «Ріпі Кау» у кількості 46 тон загальною вартістю 322 000,00 грн у т.ч. ПДВ.
На виконання пункту 4.1 Договору, Позивач здійснив попередню оплату у розмірі 100 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4235-9516-СМ0К-014М від 14.01.2025 р.
Позивач вказує, що:
- Товар не був поставлений у встановлений договором термін (28.02.2025) та станом на дату подання позову (15.10.2025);
- грошові кошти не повернуті в повному обсязі.
- 10 липня 2025 року Відповідач здійснив часткове повернення коштів у розмірі 4 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням (Додаток №3). Таким чином, залишок невиконаних зобов'язань становить 96 000 грн.
- Позивач неодноразово звертався до Відповідача (23 квітня 2025 року - направлено лист-запит про причини невиконання договору; 29 квітня 2025 року - отримано відповідь Відповідача з обіцянкою врегулювати ситуацію; 25 серпня 2025 року - направлено офіційну претензію з пропозицією врегулювання спору в добровільному порядку. На останню претензію Відповідач не відповів, зобов'язання не виконав, кошти не повернув.
Тому, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 136298,85 грн. заборгованості по договору поставки №09-01/25 від 09.01.2025, в т.ч.: основний борг (невиконане зобов'язання) - 96 000,00 грн., пеня - 18 668,27 грн., 3% річних - 1 806,58 грн., інфляційні втрати - 4 848,00 грн., реальні збитки - 14 976,00 грн.
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як підтверджується матеріалами справи, спір у ній виник з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №09-01/25 від 09.01.2025 від 09.01.2025 .
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні за змістом положення передбачено частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (частина 1 статті 693 Цивільного кодексу України).
За умовами укладеного між сторонами договору з урахуванням Специфікації №1 Відповідач зобов'язався поставити Позивачу товар - паливні брикети з деревини листяних порід типу Піні-Кей загальною вартістю 322 000 грн (з ПДВ) до 28 лютого 2025 року. Оплата вартості Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахунку авансового платежу в розмірі 100000,00 грн. на розрахунковий рахунок Постачальника та сплатою залишку після відвантаження Товару.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач па виконання умов Договору здійснив попередню оплату у розмірі 100 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4235-9516-СМ0К-014М від 14.01.2025 р.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Строк поставки товару за Договорм складає до 28 лютого 2025 року включно.
Докази поставки товару позивачу на виконання договору матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно наданих у матеріали справи доказів, 10 липня 2025 року Відповідач здійснив часткове повернення коштів у розмірі 4 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням. Таким чином, залишок невиконаних зобов'язань становить 96 000 грн.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
У постанові від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19 (пункти 74, 83-85) Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, що зобов'язання постачальника з повернення суми попередньої оплати товару виникає у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки, який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлює протиправний характер неповернення грошових коштів. Відтак з наступного дня після спливу строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникає зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, яке є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування трьох процентів річних та інфляційних на суму боргу є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на наведені правові норми та правові позиції, а також те, що обумовлений сторонами строк поставки товару закінчився 28 лютого 2025 року і товар не було поставлено, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо повернення йому 96 000,00 грн. сплаченого авансу та стягнення 1 806,58 грн. 3% річних (період розрахунку: з 01.03.2025 по 15.10.2025), 4 848,00 грн інфляційних (період розрахунку: лютий 2025 - вересень 2025).
Крім цього, відповідно до 7.2 Договору поставки №09-01/25, у разі порушення строків поставки Постачальник сплачує Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається з розрахунків позивача, на підставі наведеного пункту він нарахував пеню у розмірі 18 668,27 грн., період розрахунку: з 01.03.2025 по 15.10.2025.
Суд враховує, що шестимісячний строк для нарахування пені, передбачений ст. 232 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) спливає 01.09.2025, коли Господарський кодекс України втратив чинність. А тому нарахування пені вже не підлягає обмеженню шестимісячним строком.
Перевіркою правильності нарахування пені помилок не виявлено, а тому вимога про стягнення пені підлягає задоволенню.
Крім того, позивач заявив до стягнення 14 976,00 грн збитків.
Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам щодо понесених збитків та наявності правових підстав для задоволення таких вимог, суд керується наступним.
За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Отже, за загальним правилом позивач у спорі про стягнення збитків повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й наявність таких збитків, обґрунтованість їх розміру, причинний зв'язок між ними та поведінкою відповідача, надати докази, які б підтверджували реальну, а не абстрактну можливість отримання відповідної суми доходів.
Верховний Суд у постанові від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20, зокрема, зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Суд зауважує, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький по змісту правовий висновок, викладений і у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже, чинним законодавством України чітко визначаються випадки, коли особа має право на відшкодування збитків і що до їх складу включається, і жодна із вказаних обставин не наведена позивачем у позовній заяві.
Зокрема, у постановах Верховного Суду у справі № 910/386/22 від 01.02.2024, № 906/267/23 від 22.01.2024, № 906/435/22 від 21.11.2023 № 910/3022/22, від 09.11.2023, зокрема, вказано, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника у вигляді відшкодування збитків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, позивач стверджує, що Внаслідок невиконання Відповідачем договірних зобов'язань він був змушений придбати аналогічний товар у іншого постачальника за вищою ціною, що призвело до реальних збитків. Зокрема, 25 лютого 2025 року Позивач був змушений придбати паливні брикети Піні-Кей у ФОП Якимчук Олександр Євгенійович за Рахунком №15 від 24.02.2025 на суму 176 256,00 грн за 23,04 тонни товару, оскільки Відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором.
За розрахунком позивача, він був змушений придбати 23,04 тонни товару за підвищеною ціною, переплативши 650 грн за кожну тонну (У ФОП Якимчук він закупив товар на загальну суму 176 256 у кількості 23,04 тонн із розрахунку 7 650,00 грн/тонну, у той час як за Договором з Відповідачем він мав закупити товар на загальну суму 322 000 у кількості 46 тон із розрахунку 7 000,00 грн/тонну, різниця в ціні становить 650 грн за кожну тонну). Збитки позивачем розраховані таким чином: 23,04 т * 650 грн = 14 976,00 грн.
При цьому, позивач вказує, що вказані збитки є прямим наслідком невиконання Відповідачем договірних зобов'язань.
Разом з тим, суд відмічає, що позивачем належним чином не обґрунтовано протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини відповідача, що свідчить про відсутність причинного зв'язку між невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором та понесеними позивачем, як він зазначає, витратами у вигляді укладення договорів з іншими контрагентами.
Оскільки відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків, вимога позивача про стягнення з відповідача 14 976,00 грн. збитків не підлягає задоволенню.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу (невиконаного зобов'язання) у розмірі 96 000,00 грн., пені у розмірі 18 668,27 грн., 3% річних у розмірі 1 806,58 грн., інфляційних втрат у розмірі 4 848,00 грн., підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В частині вимог про стягнення реальних збитків у розмірі 14 976,00 грн. суд у позові відмовляє за необгрунтованістю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог частково, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 2156,24 грн.
Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «ЛІСНИЙ МАСШТАБ» (ЄДРПОУ 40293843) на користь фізичної особи-підприємця Голобородько Любов Вікторівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 96 000,00 грн, пеню у розмірі 18 668,27 грн, три проценти річних у розмірі 1 806,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 848,00 грн, а також 2156,24 грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. У іншій частині позову відмовити.
4. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Киричук О.А.