ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2026Справа № 910/12976/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Метал Груп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димовент Плюс»
про стягнення 506 372, 94 грн.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ Метал Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димовент Плюс» про стягнення 506 372, 94 грн, з яких: 416 000, 00 грн - основної заборгованості, пені у розмірі 72 076, 27 грн, інфляційних втрат у розмірі 11 321, 55 грн та 3 % річних у розмірі 6975, 12 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов'язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки від 12.12.2024.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду сторони отримали у встановленому законом порядку.
12.11.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не заперечую щодо основною суми заборгованості у розмірі 416 000, 00 грн, однак просить зменшити розмір штрафних санкцій до розумного розміру, визначеного судом з урахуванням принципу співмірності з урахуванням обставин воєнного стану.
Оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
12.12.2024 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки № 8501/К, за яким постачальник зобов'язується у термін, встановлений Договором, передати у власність покупця нержавіючу металопродукцію/металопрокат, а відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених Договором (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.3. Договору, строк поставки товару: протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання на поточний рахунок постачальника 100 % попередньої оплати, якщо інше не обумовлено Сторонами у рахунках або Специфікаціях.
Згідно п. 2.7. Договору, право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару покупцю/першому перевізнику в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Датою отримання покупцем партії товару та супровідних документів є дата видаткової накладної.
14.02.2025 між позивачем та відповідачем підписано Специфікацію № 2 на загальну суму 461 682, 01 грн., що включає в себе вартість товару - 456 682, 01 грн. та вартість транспортних послуг - 5000, 00 грн.
Відповідно до вказаної Специфікації № 2 позивач зобов'язаний був поставити визначений в Специфікації товар протягом лютого 2025 року, а відповідач здійснити повну оплату товару протягом 30 календарних днів з дати поставки товару.
Позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав належним чином, поставивши товар загальною вартістю 456 682, 01 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 84729 від 18.02.2025, а також товарно-транспортною накладною № АВ180225-000559 від 18.02.2025.
За умовами Специфікації № 2 відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар протягом 30 календарних днів з дати поставки товару, тобто в строк до 20.03.2025 включно.
Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату за поставлений відповідно до видаткової накладної № 84729 від 18.02.2025 товар - в сумі 40 682, 01 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 709 від 14.02.2025, а також відшкодував транспортні витрати в сумі 5000,00 грн, відповідно до платіжного доручення № 1101 від 30.06.2025, в наслідок чого залишився неоплаченим товар на загальну суму 416 000, 00 грн, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву свою заборгованість перед позивачем у розмірі 416 000, 00 грн визнав у повному обсязі.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, змістом взаємних договірних зобов'язань сторін є обов'язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов'язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.
Господарським судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на умовах визначених договором, що підтверджується наведеною вище видатковою накладною, яка підписана відповідачем без зауважень. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 416 000, 00 грн.
З огляду на те, що строк оплати за поставлений товар настав та визнання відповідачем у відзиві на позовну заяву основну суму заборгованості, враховуючи відсутність доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 416 000, 00 грн підлягає задоволенню.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до 7.1. Договору, у випадку порушення строку оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день порушення строку оплати.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 72 076, 27 грн пені за період з 21.03.2025 по 10.10.2025.
Господарський суд міста Києва, враховуючи викладене та здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, у заявленому розмірі.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення за період з 21.03.2025 по 10.10.2025 трьох відсотків річних у розмірі 6975, 12 грн та інфляційних втрат у розмірі 11 321, 55 грн.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, Господарський суд міста Києва вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 11 321, 55 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 6975, 12 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить зменшити штрафні санкції пеню, три відсотка річних та інфляційні втрати, у зв'язку з тим, що діяльність відповідача постраждала від наслідків війни, що призвело до значного погіршення фінансового стану.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Посилання відповідача на військовий стан, в силу вимог чинного законодавства не дають підстав для звільнення його від виконання грошового зобов'язання за договором поставки.
Відповідачем не доведено та не підтверджено доказами, що військова агресія рф проти України прямо вплинула на неможливість своєчасного виконання ним взятих на себе зобов'язань за договором, який був укладений у період війни і за яким відповідач зобов'язаний був передбачити настання можливих негативних наслідків у період дії договору.
Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави комерційного ризику відповідача за порушення умов договору щодо сплати пені у вигляді її зменшення відсутні.
Щодо зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорними, додатковими до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю тобто, інфляційні втрати та 3 % річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, а тому відмова в їх задоволенні за наявності форс-мажорних обставин буде необґрунтованою. Вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 23.03.2023 № 920/505/22.
Крім того, в п. 43. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 по справі № 910/4590/19 вказано, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.
Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги, яка в даній справі визнана відповідачем та задоволена судом.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДИМОВЕНТ ПЛЮС» (01042, місто Київ, пров. Новопечерський, будинок 19/3, корпус 3, офіс 2, ідентифікаційний код 45523865) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВ МЕТАЛ ГРУП» (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМА, будинок 5, ідентифікаційний код 36441934) заборгованість у розмірі 416 000 (чотириста шістнадцять тисяч) грн 00 коп., пеню у розмір 72 076 (сімдесят дві тисячі сімдесят шість) грн 27 коп., 3 % річних у розмірі 6975 (шість тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 321 (одинадцять тисяч триста двадцять одна) грн 55 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 7595 (сім тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять) грн 59 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва