ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2026Справа № 910/13007/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка - Текст Плюс»
до Міністерства оборони України
про стягнення 218 400, 00 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка - Текст Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 218 400, 00 грн.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідні заяви по суті.
10.11.2025 від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву.
27.11.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка - Текст Плюс» надійшла відповідь на відзив.
01.12.2025 від Міністерства оборони України надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
При цьому Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника Рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України № 4469/07 від 02.05.2013 та Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.03.2012 Папазова та інші проти України, (заява № 32849/05 від 19.08.2005, №20796/06 від 19.04.2006, №14347/07 від 20.03.2020, №40760/07, від 08.08.2007).
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 5011-46/18261-2012
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд -
20.11.2023 між Міністерством оборони України (далі - Замовник/Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка - Текст Плюс»(далі - Постачальник/Позивач) було укладено договір № 286/3/23/396 про закупівлю для державних потреб (далі - Договір).
Пунктом 12.1. Договору передбачено, що Постачальник забезпечує виконання своїх зобов'язань за Договором в грошовій формі у розмірі 1% від суми Договору (Платіжне доручення від 15.11.2023 № 663 на суму 218 400 грн.
Згідно п. 5.2. Договору строк поставки Товару визначений у специфікації до Договору (п. 1.3.), а саме: до 15.12.2023.
Пунктом 5.9. Договору Сторони передбачили, що датою поставки Товару вважається дата, вказана одержувачем Товару у Посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року за № 1461/31329 (зі змінами).
Позивач посилається на те, що пунктом 1 розділу ІІ Наказу який викладено в редакції: «Постачальник до початку поставки товару за договором письмово повідомляє представника замовника оголошенням про готовність партії товару до приймання та місце здійснення приймального контролю товару за якістю. Після отримання оголошення представник замовника протягом трьох робочих днів розпочинає приймальний контроль товару за якістю у приміщеннях постачальника.»
14.12.2023 Позивачем направлено Оголошення Відповідачу.
15.12.2023 між Сторонами було підписано акт № 68 відбору зразків товару, в якому зазначено, що представником Замовника отримано партію 10000 комплектів та було відібрано 8 зразків для направлення акредитованій лабораторії для проведення лабораторних випробувань.
Цього ж дня Відповідачем було видано Оголошення № 1 ТОВ «НІКА-ТЕКСТ ПЛЮС» від 15.12.2023 за підписом представника Замовника ОСОБА_1. про передачу Товариством уніформи на приймальний контроль саме 15.12.2023.
На думку Позивача, в розумінні ст. 664 ЦК України, та 5.9. Договору, Товар було поставлено саме 15.12.2023, тобто без пропуску строку, а тривалість лабораторних досліджень, тривалість складання і підписання Міністерством акту приймального контролю товару за якістю, видаткової накладної тощо не впливає на момент поставки товару Товариством, перебуває поза межами контролю і впливу Товариства, а тому не може мати наслідком висновок про несвоєчасну поставку.
Згідно п. 12.2. Договору Замовник повертає Постачальнику забезпечення виконання Договору не пізніше 5-ти банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов'язань.
Позивач зазначає про те, що з його сторони Договір було виконано, однак Відповідач відмовився повертати кошти, в зв'язку з чим Позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені статтею 11 Цивільного кодексу України. Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки та із договорів.
Проаналізувавши умови Договору, суд дійшов висновку, що за своєю юридичною природою даний договір є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що належним виконанням зобов'язання є виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи встановлено, 20.11.2023 між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка - Текст Плюсбуло укладено договір № 286/3/23/396 про закупівлю для державних потреб.
Пунктом 12.1. Договору передбачено, що Постачальник забезпечує виконання своїх зобов'язань за Договором в грошовій формі у розмірі 1% від суми Договору (Платіжне доручення від 15.11.2023 № 663 на суму 218 400 грн.
Згідно п. 5.2. Договору строк поставки Товару визначений у специфікації до Договору (п. 1.3.), а саме: до 15.12.2023.
Пунктом 5.9. Договору Сторони передбачили, що датою поставки Товару вважається дата, вказана одержувачем Товару у Посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року за № 1461/31329 (зі змінами).
Оскільки Товар позивачем було поставлено Міністерству оборони України у строки передбачені п. 1.3 договорів (до 15.12.2023), настали умови для повернення забезпечення виконання договорів.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до Специфікації, визначеною пунктом 1.3. Договору №447 встановлено, що строком поставки є 15.12.2023.
Відповідно до пункту 5.9. Договорів датою поставки Товару вважається дата вказана одержувачем Товару у Посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт І розділу II), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року № 375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329 (зі змінами).
Пунктом 12.3. Договору встановлено, що підставою для повернення забезпечення виконання цього Договору є виконання Постачальником всіх умов Договору в частині строків (термінів), асортименту, якості, кількості, комплектності і виключно за цінами згідно умов цього Договору.
Відповідно до пункту 12.4. Договору замовник не повертає забезпечення виконання Договору та перераховує грошові кошти, визначені пунктом 12.1 Договору до Державного бюджету України у разі, якщо Постачальник порушив умови Договору в частині якості, та/або кількості, та/або асортименту, та/або комплектності Товару, та/або строків (термінів) постачання Товару. 4.5.
Згідно з пунктом 12.2. Договору за письмовим зверненням Постачальника Замовник повертає Постачальнику забезпечення виконання Договору не пізніше 5-ти банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов'язань, крім випадків передбачених пунктом 12.4.
Таким чином, умовами договорів чітко визначено, що датою поставки Товару вважається дата, що вказана одержувачем Товару у Посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт І розділу II), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року № 375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329 (зі змінами).
Як вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2023 року Позивач Оголошенням №1 пред'явив на приймальний контроль якості представнику Відповідача товар за Договором.
Актом №1/958 від 19 грудня 2023 року підтверджено якість товару вимогам нормативної та/або технічної документації.
20 грудня 2023 року Позивачем було поставлено на склад військової частини НОМЕР_1 товари, передбачені Договором, у кількості 10 000 одиниць, що підтверджується:
- повідомленням №1;
- посвідченням НОМЕР_2 від 20 грудня 2023 року;
- повідомленням-підтвердженням №977 від 20 грудня 2023 року;
- рахунком-фактурою №20/12 від 20 грудня 2023 року;
- видатковою накладною №20/12 від 20 грудня 2023 року.
Вказане вище свідчить, що товар за Договором було поставлено позивачем 20 грудня 2023 року, в той час як за договором граничний строк - 15.12.2023, що свідчить про порушення позивачем строків поставки Товару.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Щодо посилання позивача на те, що повідомлення-підтвердження є внутрішнім документом Замовника (відповідача), який не підписує позивач, і є підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України у централізованому порядку та дата зазначена в такому повідомлені не може вважатися датою поставки Товару.
Відповідно до пункту 5.9. Договору датою поставки Товару вважається дата, що вказана одержувачем Товару у Посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до Додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт І розділу II), що затверджений наказом Міністерства оборони України 19 липня 2017 року № 375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2017 року за № 1461/31329 (зі змінами).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. При цьому.це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справа № 664/2854/17-ц, від 27 листопада 2024 року у cправі № 910/15075/23.
Господарський суд міста Києва зазначає, що п. 5.9. Договору був узгоджений Сторонами, шляхом їх підписання та скріплення печатками. Жодних змін в частині дати поставки Товару Сторонами до Договору не вносилось.
Відтак, Сторони Договору досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його у письмовій формі та підписали. Факт підписання договору сторонами не оспорюється.
Таким чином, сторони повинні дотримуватись умов договору за будь-яких обставин, навіть якщо вона не розуміє їх зміст.
З огляду на умови п. п.12.2 - 12.4 Договору відсутні підстави повернення внесеного забезпечення.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів, дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд бере до уваги висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші докази, заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 255 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва