ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2026Справа № 910/12900/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства «Львів - Пласт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ежімо»
про стягнення 933 788, 12 грн.
Без виклику представників сторін.
Приватне підприємство «Львів - Пласт» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ежімо» про стягнення 933 788, 12 грн, з яких: 673 488, 00 грн - основна заборгованість, пеня у розмірі 96 295, 58 грн, інфляційні втрати у розмірі 128 632, 58 грн та 3 % річних у розмірі 35 371, 96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов'язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки від 10.10.2023 № 10102023.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду сторони отримали у встановленому законом порядку.
Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
10.10.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 10102023, за яким постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію в асортименті, іменовану далі по тексту договору - товар (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору, товар поставляється постачальником покупцеві партіями, на кожну партію товару постачальник виписує видаткову накладну.
Згідно п. 3.1. - 3.3. Договору, ціна на товар є договірною і вказується в накладних. Оплата товару відбувається покупцем шляхом перерахування коштів у національній валюті - гривні на поточний банківський рахунок постачальника, зазначений в даному договорі. Оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунку постачальника протягом 10 календарних днів після отримання товару покупцем, але не пізніше 30.12.2023 року.
На виконання умов Договору у період з 08.11.2023 по 04.12.2023 позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1 115 688, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №8/11-14 від 08.11.2023 на загальну суму 41 760, 00 грн; № 9/11-4 від 09.11.2023 на загальну суму 34 800, 00 грн; № 10/11-8 від 10.11. 2023 на загальну суму 104 400, 00 грн; № 13/11-5 від 13.11.2023 на загальну суму 125 280, 00 грн; № 14/11-16 від 14.11.2023 на загальну суму 41 760, 00 грн; № 16/11-12 від 16.11. 2023 на загальну суму 27 840, 00 грн; № 17/11-5 від 17.11.2023 на загальну суму 28 560, 00 грн; № 20/11-10 від 20.11.2023 на загальну суму 37 800, 00 грн; № 21/11-13 від 21.11.2023 на загальну суму 50 400, 00 грн; № 22/11-4 від 22.11.2023 на загальну суму 28 560, 00 грн; № 23/11-6 від 23.11.2023 на загальну суму 52 800, 00 грн; № 24/11-10 від 24.11.2023 на загальну суму 39 600, 00 грн; № 27/11-13 від 27.11.2023 на загальну суму 37 800, 00 грн; № 28/11-9 від 28.11.2023 на загальну суму 42 480, 00 грн; № 29/11-6 від 29.11.2023 на загальну суму 24 561, 60 грн; № 30/11-19 від 30.11.2023 на загальну суму 25 200, 00 грн; № 1/12-7 від 01.12.2023 на загальну суму 25 200, 00 грн та № 4/12-7 від 04.12.2023 на загальну суму 346 886, 40 грн.
Позивач вказує, що всупереч умовам договору, отриманий товар відповідачем сплачено частково лише у розмірі 442 200 грн у зв1язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 673 488, 00 грн.
Крім того позивач вказує, що товар прийнятий відповідачем без жодних зауважень, що підтверджується підписаними обома сторонами вказаними видаткових накладними та актом звірки взаємних розрахунків між сторонами.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію від 18.09.2025 щодо погашення заборгованості у розмірі 673 488, 00 грн, яка задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, змістом взаємних договірних зобов'язань сторін є обов'язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов'язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.
Господарським судом міста Києва встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на умовах визначених договором, що підтверджується наведеними вище видатковими накладними, які підписані відповідачем без зауважень. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 673 488, 00 грн.
Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)).
З огляду на те, що строк оплати за поставлений товар настав, ненадання відповідачем контррозрахунку заборгованості, як і будь-яких заперечень на позов, враховуючи відсутність доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 673 488, 00 грн підлягає задоволенню.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до п. 5.3 Договору, при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 96 295, 58 грн пені за період з 01.01.2024 по 30.06.2024.
Господарський суд міста Києва, здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, дійшов висновку про його неточність, а тому за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 95 742, 02 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 35 371, 96 грн 3 % річних за період з 31.12.2023 по 30.09.2025 та 128 632, 58 грн інфляційних втрат за період з 01.01.2024 по 30.09.2025.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, Господарський суд міста Києва вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в розмірі 128 632, 58 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 35 371, 96 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В якості доказів понесення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем надано Договір про надання правничої допомоги від 08.05.2023 № 08/05, Додаткова угода № 5 до Договору, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.08.2018 серія ЛВ № 001072, ордер від 14.10.2025 серія ВС № 1407504 та Акт наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги від 17.10.2025.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 21.01.2021 № 280/2635/20 відшкодування судових витрат на правничу допомогу у разі підтвердження їх обсягу надання послуг і виконання робіт, підлягають відшкодування незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати позивача на правничу допомогу у відповідності до пропорційного розміру задоволених позовних вимог у розмірі 39 976, 25 грн.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 11 198, 82 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕЖІМО» (03036, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 89-А, ідентифікаційний код 21501203) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛЬВІВ-ПЛАСТ» (79024, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ БОГДАНІВСЬКА, будинок 17, ідентифікаційний код 25229229) заборгованість у розмірі 673 488 (шістсот сімдесят три тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн 00 коп., пеню у розмір 95 742 (дев'яносто п'ять тисяч сімсот сорок дві) грн 02 коп., 3 % річних у розмірі 35 371 (тридцять п'ять тисяч триста сімдесят одна) грн 96 коп., інфляційні втрати у розмірі 128 632 (сто двадцять вісім тисяч шістсот тридцять дві) грн 58 коп., правнича допомога у розмірі 39 976 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят шість) грн 29 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 198 (одинадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн 82 коп.
3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва