Справа № 346/4376/25
Провадження № 1-кп/346/407/26
12 січня 2026 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді: ОСОБА_1 , секретар судових засідань: ОСОБА_2 , за участю: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 і його захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 42024092780000137, в якому ОСОБА_4 (який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Бзів Баришівського району Київської області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; середньою-спеціальна освіта; одружений; раніше не судимий; проходив військову службу за призовом під час мобілізації у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат»), обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України,
а сторонами та іншими учасниками кримінального провадження є: з боку обвинувачення - прокурор: ОСОБА_3 з боку захисту - обвинувачений: ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,
Щодо обвинувачення, яке суд вважає доведеним:
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022, «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_4 , 28.11.2023 року призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації до лав ЗСУ. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2024 року №9-РС солдата ОСОБА_4 , зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду стрільця-санітара мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_1 . (а.с. 2-7). А згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2024 № 138, солдата ОСОБА_4 увільнено із посади стрільця-санітара мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону т зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цінності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Проходячи військову службу у вищевказаній військовій частині солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
При цьому, згідно з п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника)
Згідно з Указом Президента України №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», воєнний стан в Україні запроваджено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому продовжено по теперішній час. Таке рішення було ухвалено у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
І згідно з статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Про введення в дію воєнного стану старшому солдату ОСОБА_4 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України №64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.
1. Солдат ОСОБА_4 будучи обізнаним із вище зазначеними вимогами законодавства, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, 13.03.2024 року, вчасно не з'явився до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) після завершення лікування у медичному закладі КНП «Госпіталь ветеранів війни» Житомирської обласної ради» та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням, проводячи службовий час на власний розсуд до 29.03.2024 року.
29.03.2024 року солдат ОСОБА_4 самостійно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 та припустив до виконання службових обов'язків за посадою.
Отже, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, а саме: як військовослужбовець, не з'явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Суд вважає доведеним вказане формулювання обвинувачення, оскільки його зміст добровільно та свідомо визнав обвинувачений ОСОБА_4 безпосередньо у судовому засіданні. Вказані в обвинуваченні обставини ОСОБА_4 не оспорював і просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо таких обставин (як і прокурор та захисник) через, що суд на підставі частини 2 статті 349 КПК України, попередньо виконавши всі умови для її застосування, визнав недоцільним дослідження доказів щодо вказаних обставин обвинувачення. І тому суд вважає, що діяння, у вчиненні якого ОСОБА_4 звинувачує прокурор, дійсно мало місце.
Також суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що вказане діяння ОСОБА_4 дійсно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Суд враховує те, що ОСОБА_4 добровільно і свідомо визнав свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, і суд також вважає саме його винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Таким чином, суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення в осудному стані, умисно, яке правильно кваліфіковано прокурором за ч.5 ст.407 КК України. І у вчиненні цього правопорушення винен саме ОСОБА_4 .
2. Надалі солдат ОСОБА_4 діючи умисно та повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, з метою ухилитись від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану 22.05.2025 року вчасно не прибув до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) після завершення лікування у КНП «Міська клінічна лікарня № 16» м. Кривий Ріг та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням, проводячи службовий час на власний розсуд до 30.05.2025 року.
30.05.2025 року солдат ОСОБА_4 самостійно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Отже, ОСОБА_4 повторно вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, а саме: як військовослужбовець, не з'явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Суд вважає доведеним вказане формулювання обвинувачення, оскільки його зміст добровільно та свідомо визнав обвинувачений ОСОБА_4 безпосередньо у судовому засіданні. Вказані в обвинуваченні обставини ОСОБА_4 не оспорював і просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо таких обставин (як і прокурор, і захисник) через, що суд на підставі частини 2 статті 349 КПК України, попередньо виконавши всі умови для її застосування, визнав недоцільним дослідження доказів щодо вказаних обставин обвинувачення. І тому суд вважає, що діяння, у вчиненні якого ОСОБА_4 звинувачує прокурор, дійсно мало місце.
Також суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що вказане діяння ОСОБА_4 дійсно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Суд враховує те, що ОСОБА_4 добровільно і свідомо визнав свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, і суд також вважає саме його винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Таким чином, суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 повторно вчинив кримінальне правопорушення в осудному стані, умисно, яке правильно кваліфіковано прокурором за частиною 5 статті 407 КК України. І у вчиненні цього правопорушення винен саме ОСОБА_4 .
3. Надалі солдат ОСОБА_4 діючи умисно та повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, з метою ухилитись від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану 21.06.2025 року вчасно не прибув до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) після завершення лікування у військовій частині НОМЕР_2 та незаконно, без поважних причин, перебував поза її розташуванням, проводячи службовий час на власний розсуд до 22 липня 2025 року. 22.07.2025 року солдат ОСОБА_4 доставлений службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 до П'ятого слідчого відділу (з дислокацією у м.Івано-Франківську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові.
Отже, ОСОБА_4 повторно вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, а саме: як військовослужбовець, не з'явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Суд вважає доведеним вказане формулювання обвинувачення, оскільки його зміст добровільно та свідомо визнав обвинувачений ОСОБА_4 безпосередньо у судовому засіданні. Вказані в обвинуваченні обставини ОСОБА_4 не оспорював і просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо таких обставин (як і прокурор та захисник) через, що суд на підставі частини 2 статті 349 КПК України, попередньо виконавши всі умови для її застосування, визнав недоцільним дослідження доказів щодо вказаних обставин обвинувачення. І тому суд вважає, що діяння, у вчиненні якого ОСОБА_4 звинувачує прокурор, дійсно мало місце.
Також суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що вказане діяння ОСОБА_4 дійсно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Суд враховує те, що ОСОБА_4 добровільно і свідомо визнав свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, і суд також вважає саме його винним у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Таким чином, суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 тричі вчинив кримінальне правопорушення в осудному стані, умисно, яке правильно кваліфіковано прокурором за ч.5 ст.407 КК України. І у вчиненні цих правопорушень винен саме ОСОБА_4 .
Щодо покарання.
Обставин, які б виключали кримінальну протиправність діяння ОСОБА_4 або звільняли його від кримінальної відповідальності судом не встановлені, а тому ОСОБА_4 підлягає покаранню за вчинені ним три кримінальні правопорушення, два з яких повторно, за частиною 5 статті 407 КК України, на загальних підставах.
Позиція прокурора. З урахуванням щирого каяття, але вчинення злочинів повторно, обвиунваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років і 1 місяць.
Позиція захисника. З урахуванням щирого каяття він заслуговує на призначення йому найменого покарання, позбавлення волі на 5 років.
Позиція обвинуваченого. Від висловлення думки щодо покарання відмовився.
Суд погоджується із прокурором у тому, що обставинами, які на підставі пункту 1 частини 1 статті 66 КК України відносяться до обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття обвинуваченого у вчиненні усіх трьох злочинів. Також наявні обставини, що обтяжують покарання, які передбачені статтею 67 КК України, а саме вчинення двох із трьох злочинів повторно.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, і суд враховує, що: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (частина 1); покарання має на меті не тільки кару і виправлення засуджених, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частина 2); покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (частина 3).
Разом з цим суд застосовує і положення статті 65 КК України за якими: суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 53 КК; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (частина 1); особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (частина 2); підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 КК (частина 3); більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК (частина 4).
При цьому застосовуючи вказані норми кримінального права, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, щодо правильного їх застосування, викладений ним у постанові від 26.06.2018 року у справі № 570/3743/15-к, в якій зазначається, що покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тож вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за вчинені ним три кримінальні правопорушення, передбачені ч.5 ст.407 КК України, суд виходить з наступного:
- санкція частини 5 статті 407 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років;
- суд враховує положення Загальної частини КК України, які є застосовними для призначення покарання ОСОБА_4 , зокрема ті, що вказані вище і нижче за текстом;
- суд враховує конкретні обставини (що вказані у формулюванні обвинувачення), за яких ОСОБА_4 вчинив три кримінальні правопорушення, кожне з яких, за ступенем тяжкості, в силу положень частини 5 статті 12 КК України, є тяжким злочином та кваліфікуються за ч.5 ст.407 КК України;
- ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Бзів Баришівського району Київської області, громадянин України; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.78: вимога щодо судимостей); має середню спеціальну освіту (а.с.75-76: військовий квиток); одружений (а.с.75-76 військовий квиток); має сина якому 20 років; проходив військову службу за призовом під час мобілізації у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат»; судимостей не має (а.с.78: довідка про відсутність судимостей); під спостереженням лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра не перебуває (а.с.85,86: довідка);
- ОСОБА_4 вчинив три кримінальні правопорушення з прямим умислом, але обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого є його щире каяття;
- обставинами, які обтяжуть два з трьох злочинів, є їх вчинення повторно;
- наслідком вчинених ОСОБА_4 кримінальних правопорушень є порушення встановленого порядку несення ним військової служби.
Таким чином, з урахуванням викладених судом обставин, які він застосовує у їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_4 слід призначити покарання, що передбачене ч.5 ст.407 КК України, тобто позбавлення волі, але не на мінімальний строк, як просив захисник 5 років, і не на 5 років і 1 місяць, як просив прокурор, а на строк: 5 років і 3 місяці. Позаяк незважаючи на щире каяття, обвинувачений вчинив три кримінальні правопорушення, а не одне чи два, при цьому два з них повторно. Тому суд не бачить підстав для призначення мінімального покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років чи 5 років і 1 місяць. Тому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 3 місяці буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, як ним самим, так і іншими особами. При цьому суд відзначає, що підстав для застосування ст.69 чи ст.75 КК України, з огляду на їх зміст та викладені вище обставини, не має. Також суд відзначає, що
Щодо запобіжного заходу
Обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою слідчої судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.07.2025 року (а.с.10) обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. І в останнє, ухвалою судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17.11.2025 року строк його дії продовжено до 15.01.2026 року (а.с.58-62).
Суд вважає, що оскільки суд визнав вину обвинуваченого та призначив йому покарання у виді позбавлення волі, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити до набрання вироком законної сили.
Щодо перебування обвинуваченого під вартою.
Вирішуючи питання про зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання, суд бере до уваги перебування обвинуваченого під вартою з 23.07.2025 року по 12.01.2026 року.
У зв'язку із чим слід зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі: строк перебування ним під вартою за період з 23.07.2025 по 12.01.2026 року, а також з 13.01.2026 по день набрання цим вироком законної сили (оскільки суд продовжує строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили), рахуючи 1 день тримання його під вартою за 1 день позбавлення волі.
Щодо процесуальних витрат.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 118 КПК України передбачено, що процесуальні витрати складаються з витрат, пов'язаних із залученням експертів. А згідно з частиною 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
І хоча суд ухвалює обвинувальний вирок, в силу положень частини 2 статті 124 КПК України, оскільки сторона обвинувачення не надала суду документально підтверджені витрати на залучення експерта чи експертів, підстав для розподілу судових витрат не має.
Наявність інших витрат не доведено.
Щодо речових доказів і документів.
В силу положень частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатись до набрання рішенням законної сили. При цьому, частина 9 статті 100 КПК України прямо передбачає, як суду треба вирішити питання про долю конкретних речових доказів і документів.
Однак, в матеріалах справи речові докази відсутні, а тому підстави для вирішення питань щодо їх долі, відсутні. Документи - слід залишити в матеріалах кримінального провадження.
Інші процесуальні питання.
Підстави, для вирішення судом інших питань, передбачених ст.368 КПК України - відсутні.
Таким чином, на підставі всього вище викладеного та керуючись статтями 1-33,36,37,42,45-52,55,61-62,75-110,113-129,170-211,290-293,318-371,373-377,392-395,532 КПК України суд
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні ним трьох кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
Призначити ОСОБА_4 , за вчинені ним три кримінальні правопорушення, передбачені частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України основне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років і 3 (три) місяці.
Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід у виді тримання ОСОБА_4 під вартою продовжити до набрання цим вироком законної сили.
Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі: строк перебування ним під вартою за період з 23.07.2025 по 12.01.2026, а також з 13.01.2026 по день набрання цим вироком законної сили (оскільки суд продовжує строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили), рахуючи 1 день тримання його під вартою за 1 день позбавлення волі.
Документи - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Розподіл судових витрат - не проводити.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківвської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а особами, які не були присутні під час проголошення вироку, оскільки не викликались - з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім під час його проголошення в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області.
Суддя: ОСОБА_1