Справа № 277/1243/25
іменем України
"12" січня 2026 р. селище Ємільчине
Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, представника позивача - А.Р. Німченко, розглянувши в селищі Ємільчине за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - позивач), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором №3626902 від 18.09.2021 у розмірі 22392 грн 75 коп.
В обґрунтування позовних вимог представник ТОВ «Коллект Центр» зазначив наступне.
18 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладений договір про споживчий кредит №3626902, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000 грн., зі строком кредитування 30 днів та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на день, стандартна процентна ставка становить 5%.
Позивач вказує, що за договором факторингу набув прав вимоги за вищенаведеним договором. Станом на день подання позову, заборгованість за кредитним договором становить: 22392,75 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 4500 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 17892,75 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за комісією, пенею та штрафами, інфляційними збитками та 3% річних - 0 грн.
Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитами, позивач просить суд стягнути з відповідач на свою користь заборгованість у загальному розмірі 22392,75 грн.
Ухвалою суду від 08.10.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подала відзив на позовну заяву, де вказала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявні в матеріалах справи сторінки договору позики, у вигляді паперової копії, було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою. Наголошує, що не укладала договір позики, який долучав представник позивача в якості копій до позовної заяви, не погоджувала проценту ставку. Жоден доказ по справі не підтверджує її підписання кожної сторінки договору з усіма його умовами.
Вказує, що оскільки не укладала договір з ТОВ «Мілоан», в тому числі в електронній формі, необґрунтованими є вимоги про стягнення з неї процентів за ставкою, яку вона нібито погодила у цьому договорі.
Право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору. Починаючи з цієї дати, нарахування процентів первісним кредитором вже не відповідало вимогам закону та договору. Відповідно і наступний кредитор який набув права вимоги за договорами, не отримав право на стягнення з позичальника безпідставно нарахованих відсотків. Наголошує при цьому, що первісний кредитор міг нарахувати максимально 15 грн відсотків,
Крім того, відповдіач вказує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони. Позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача.
Щодо стягнутих судових витрат на правничу допомогу, то з матеріалів справи не вбачається, що гонорар в сумі 13000 грн взагалі стосується надання правової допомоги по справі щодо стягнення заборгованості конкретно з відповідача. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач подав відповідь на відзив, де зазначив, що позивачем належним чином підтверджений факт укладення кредитного договору шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Звертає увагу суду, що кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає. При цьому позивач зазначає, що відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили.
Щодо оригіналів документів первинного бухгалтерського документу щодо фактичного перерахунку грошових коштів позичальнику від кредитора, додатково уточнив, що як позивач, так і первісні кредитори, об'єктивно позбавлені можливості надати первинні бухгалтерські документи на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки не є банками в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовими установами і діють відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Разом з тим, первісний кредитор є небанківською фінансовою установою та здійснює свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства та на підставі спеціальної ліцензії може надавати лише одну фінансову послугу: надання коштів у позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту. Здійснення переказу коштів не охоплюються цією ліцензію, а отже, для видачі кредитів в безготівковій формі, первісний кредитор має залучати надавача платіжних послуг.
У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
З умов даного договору вбачається, що прострочення зобов'язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором вбачається, що нарахування процентів відбувалося в межах встановленого договором строку кредитування.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід прав вимоги кредитними договорами, укладеними з відповідачем. Щодо повідомлення про заміну кредитора, то повідомлення боржника здійснювалось первісними кредиторами відповідно до умов укладених договорів відступлення прав вимоги.
Щодо витрат на правничу допомогу, то позивач вказує, що сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою відповідача.
Ухвалою суду від 03.11.2025 у справі витребувано докази, відкладено судовий розгляд справи.
У судовому засіданні 05.01.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
У судовому засіданні 05.01.2026 суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 12.01.2026.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 18 вересня 2021 року ОСОБА_1 заповнила анкету-заяву на кредит №3626902, за результатами розгляду якої 18.09.2021 між первісним кредитором - ТзОВ «Мілоан» та позичальником був укладений договір про споживчий кредит №3626902 (а.с.7а-7д, 61).
Відповідно до його умов кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 Договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 Договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, та проценти за користування кредитом.
Загальний розмір кредиту становить 5000 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 18.09.2021 року. Термін повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом 18.10.2021.
Комісія за надання кредиту становить 0 грн. Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (Розділ 1 Кредитного договору).
Цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби та підписується позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (СМС) на мобільний номер телефону позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання цього кредитного договору (Розділ 6 Кредитного договору).
Також до матеріалів позовної заяви позивачем долучено правила надання коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту ТзОВ «Мілоан» (в редакції від 13.07.2021 року), паспорт споживчого кредиту (Додаток № 2 до Договору), графік платежів, які підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, та у зазначених документах міститься інформація, необхідна для укладення договору про споживчий кредит, його виконання та порядку погашення заборгованості (а.с.48, 60, 62-66).
Ідентифікація клієнта підтверджена довідкою про ідентифікацію (а.с.67).
Згідно п. 2.1 Кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
18 вересня 2021 року ТзОВ «Мілоан» перерахувало кредитні кошти в розмірі 5000 грн. на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 ) , що підтверджується квитанцією Liqpay, та відповіддю АТ КБ «Приватбанк» від 21.11.2025 про належність рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 та зарахування на даний рахунок 18 вересня 2021 року 5000 грн (а.с. 68,167-170).
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628,629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти)однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи(вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Оскільки у наявних в матеріалах справи: копії Договору про споживчий кредит №3626902 від 18.09.2021 з Додатками до нього зазначені всі істотні умови кредитного договору, зокрема: сума кредиту, строк користування кредитом, процентна ставка за користування кредитом, комісія, графік платежів; вказаний Кредитний договір з Додатками до нього, підписані власноручним електронним підписом відповідача (одноразовим ідентифікатором L48094), про що також свідчить довідка про ідентифікацію (а.с. 67), суд вважає, що відсутні підстави вважати, що відповідач не підписував кредитний договір та не був проінформований про всі істотні умови кредитного договору.
Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про споживчий кредит»).
Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому за змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Споживче кредитування».
За змістом положень ст.ст. 512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Нормами ст.ст. 1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Положеннями ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.
26 січня 2022 року між ТзОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) було укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83 (а.с. 29-41).
З копії Реєстру боржників до Договору факторингу № 26-01/2022-83 від 26.01.2022, вбачається, що ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №3626902 від 18.09.2021 на сумарну заборгованість 22392,75 грн, яка складається з: 4500 грн заборгованості за тілом кредиту, 17892,75 грн заборгованості за процентами (а.с.42-43).
В свою чергу 10.01.2023 року між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (позивач) було укладено Договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с. 9-23).
Відповідно до п. 5.1. Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги сторони погодили, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору реєстри боржників та документацію на умовах та в порядку визначених цим договором. Первісний кредиторо має право передавати документацію в тому числі у вигляді копій договорів. При цьому, умови передачі документації будуть вважатись виконаними.
З копії Реєстру боржників до Договору №10-01/2023 про відступлення(купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року вбачається, що ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (позивач) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №3626902 від 18.09.2021 на сумарну заборгованість 22392,75 грн, яка складається з: 4500 грн заборгованості за тілом кредиту, 17892,75 грн заборгованості за процентами. Порядок нарахувань та погашень заборгованості по вказаному кредиту відображено у розрахунку заборгованості, складеному попереднім кредитором ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (а.с. 8, 24-28).
Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (позивач) набуло право вимоги за Договором про споживчий кредит №3626902 від 18.09.2021 щодо боржника ОСОБА_1 .
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань за Договором про споживчий кредит №3626902 від 18.09.2021 та допустив перед позивачем заборгованість, яка згідно розрахунку становить 22392,75 грн та складається з: 4500 грн заборгованості за тілом кредиту, 17892,75 грн заборгованості за процентами (а.с. 8а).
Щодо укладеності договору, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:
1) у паперовому вигляді;
2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною 6 статті 11Закону №675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частиною 8 статті 11Закону № 675-VIII у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 18 вересня 2021 року ОСОБА_1 на веб сайті miloan.ua створила анкету-заяву на кредит № 3626902, за якою того ж дня погоджено надання кредиту в розмірі 5000 грн (а.с.61).
Того ж дня між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 3626902.
Договір про споживчий кредит № 3626902 та додатки до нього, зокрема, графік платежів за договором про споживчий кредит та паспорт споживчого кредиту, було підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора «L48094», який був надісланий на мобільний телефон відповідача НОМЕР_3 .
Позичальник підтвердила, що до укладення цього договору ознайомилася з наявними схемами кредитування, отримала у письмовій формі паспорт кредиту; до укладення договору отримала проект цього кредитного договору разом із додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомилася з усіма його умовами, у тому числі з викладеними Правилами надання фінансових кредитів товариством, що розміщенні на веб сайті miloan.ua; умови договору їй зрозумілі та вона підтверджує, що договір адаптовано до її фінансового стану, надала згоду на передачу товариству своїх персональних даних та їх обробку, тощо (пункт 5 договору про споживчий кредит).
Із зазначеного вбачається, що позичальник належним чином була ознайомлена із сукупною вартістю кредиту та його складовими, на що погодилася, засвідчивши своїм одноразовим цифровим підписом.
Сторони погодили, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку із чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (пункт 6.4 договору).
Також сторони погодили графік платежів, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, порядок повернення кредиту, розрахунок загальної вартості споживчого кредиту та реальної річної процентної ставки.
Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, відповідачка частково виконувала умови договору, здійснивши часткове погашення кредиту, однак у передбачений договором строк кредит не повернула.
Аналогічні висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20.
Доводи відповідачки про те, що матеріали справи не містять доказів погодження кредитних умов і підписання нею кредитного договору одноразовим ідентифікатором, що на думку відповідача суперечить положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а тому між сторонами не було укладено договору позики, який долучив позивач в якості копій до позовної заяви, є необґрунтованими та такими, що суперечать наявним у справі доказам.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 підписала договір про надання споживчого кредиту та анкету-заяву на кредит, а також графік платежів та паспорт споживчого кредиту, які є додатками до споживчого кредиту, електронним підписом, а саме одноразовим ідентифікатором L48094, що відповідає як умовам цього Договору, так і положенням статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Щодо нарахування відсотків, суд зазначає наступне.
Згідно п. 2.2.2. нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.
Пунктом 2.2.3. договору передбачено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову ) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової згоди Позичальника.
Згідно п. 2.3.1. продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином: 2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства запосиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору.
Відповідно п. 2.3.1.2. пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Так збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонганаії) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умова пільгових умовах, дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Як вбачається з п. 2.3.2. Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної (их) обставин(и) щодо якої (их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно дост.212 Цивільного кодексу України, і яка(i) полягає(ють) у:
а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах згідно п.2.3.1.1Договору та розділу 6 Правил;
б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п.2.3.1.1, п.2.3.1.2. Договору.
Після настання визначених в підпунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п.1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п.1.4, змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особистому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. оновленим графіком платежів, застосовуються умови визначені оновленим графіком.
Згідно п. 2.4.1. позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Таким чином, згідно вищевказаних умов договору, нарахування відсотків за користування кредитом відбувалось у зв'язку з пролонгацією кредитного договору (25.10.2021 відбулася сплата комісії за пролонгацію), тобто відсотки продовжували нараховуватись за договором як плата за отримання кредиту.
При цьому, суд зазначає, що ТОВ «Мілоан» відповідно до умов договору мало право нараховувати відсотки не більше як за 90 днів за період з 18.09.2021 по 17.12.2021 на суму 9792,75 грн, що відповідає умовам договору (30 днів - пільговий період, 60 днів - період пролонгації на стандартних умовах) (а.с.69-70).
ТОВ «Мілоан» та новий кредитор ТзОВ «Вердикт Капітал» також продовжували нараховувати відсотки поза межами строку, передбаченого договором, та за період з 18.12.2021 по 01.01.2022 та з 26.01.2022 по 23.02.2022 додатково нарахували заборгованість за відсотками в сумі 8100 грн (а.с.8).
Отже, за таких умов договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише за 90 днів, починаючи з дня укладення договору.
А тому суд приходить до висновку, що саме сума процентів за користування кредитом в розмірі 9792,75 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані уст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування за Договором про споживчий кредит саме у 90 днів, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
У постанові об'єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит).
З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач не подав належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позовні вимоги в частині нарахування заборгованості по процентах, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором про споживчий кредит №3626902 від 18.09.2021 в загальному розмірі 14292,75 грн, яка складається з: 4500 грн заборгованості за тілом кредиту, 9792,75 грн. заборгованості за процентами за період з 18.09.2021 по 17.12.2021 (а.с.72-73).
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
При такому вирішенні позову, з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1545,5 грн (63,8%).
В ч. 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Також відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13000 грн представником позивача було додано копії договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, укладеного між ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об'єднанням «ЛІГАС АССІСТАНС», заявки на надання правничої допомоги № 840 від 01.08.2025, витягу з акту № 13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 року (щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості) та прайс-листа, відповідно до яких загальна сума гонорару за надання правової допомоги складає 13000 грн. (а.с. 53-59).
З урахуванням наведених норм права, конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, розміру наданої правової допомоги та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, а також беручи до уваги те, що позов задоволено частково, суд приходить до висновку, що клопотання позивача про стягнення на його користь із відповідача понесених витрат на правову допомогу підлягає до часткового задоволення, а саме у розмірі 3000 грн.
Вказану суму суд вважає співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Керуючись ст. ст.2, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором №3626902 від 18.09.2021 у розмірі 14292 (чотирнадцять тисяч двісті дев'яносто дві) грн 75 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у сумі 1545 грн 50 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн.
В задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 10000 грн - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Житомирського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 44276926)
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Повне судове рішення складено 12 січня 2026 року.
Суддя Т. Г. Корсун