Справа № 577/3533/25
Провадження № 2/577/43/26
07 січня 2026 року м. Конотоп Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Потій Н.В.,
за участі секретаря Волошко І.С.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому у судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Конотопі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення неустойки і відшкодування моральної шкоди,
І. Стислий виклад позиції сторін.
19 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 через підсистему "Електронний суд" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить зобов'язати відповідача невідкладно виселитися із житлового приміщення (звільнити жиле приміщення): кімнату АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_1 572000 грн. неустойки за період з 15.08.2024 по 28.05.2025, 250000 грн в рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, та стягнути судові витрати.
Свої вимоги мотивує тим, що 04.05.2023 між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позички нерухомого майна (надалі Договір), за умовами якого передав, а відповідач прийняв у строкове безоплатне користування кімнату № 51 (надалі жиле приміщення), що також підтверджується Актом приймання-передачі жилого приміщення від 04.05.2023. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 договору строк користування жилим приміщення становить тридцять п'ять місяців з дня укладання договору і підписання сторонами Акта приймання-передачі жилого приміщення. Відповідно до підпункту 2.2.2. пункту 2.2. статті 2 договору відповідач, взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати комунальні та інші послуги, пов'язані із користуванням жилим приміщенням, а також нести інші витрати, пов'язані з його утриманням. Однак, наведені договірні умови відповідачем були грубо порушені, оскільки плата за комунальні послуги своєчасно не здійснювалась, станом на 01.04.2024, загальна сума заборгованості по комунальним платежам складала 8569,71 грн, а саме: 2259,43 грн за послуги з теплопостачання; 4203,40 грн - з управління багатоквартирним будинком; 74,28 грн - по вивезенню сміттю; 2032,60 грн. - з водопостачання. Підпунктом 3.1.3 пункту 3.1. договору передбачено безумовне право позивача розірвати договір в односторонньому порядку, з письмовим попередженням про це відповідача не пізніше ніж за два дні до моменту розірвання договору. Тому, беручи до уваги вищенаведені обставини, а також те, що жиле приміщення необхідно позивачу для особистих потреб, керуючись підпунктом 3.1.3. пункту 3.1. договору позивач письмовим попередженням від 26.04.2024 повідомив відповідача про розірвання укладеного між ними договору з 15.05.2024 та, враховуючи приписи підпункту 2.2.7. пункту 2.2. статті 2 договору, заявив вимогу повернути йому жиле приміщення в задовільному стані протягом 2-х днів після розірвання договору, тобто до 17.05.2024 включно. Письмове попередження від 26.04.2024 відповідач отримав 03.05.2024, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №4160701547545 та №416070154I7553. Між тим, за наполегливими проханнями відповідача дата розірвання договору і повернення позивачу жилого приміщення за Договором була відтермінована на два місяці - до 15.07.2024. Отже, враховуючи відповідні домовленості та згідно підпункту 2.2.7. пункту 2.2. статті 2, пункту 5.6. статті 5 Договору відповідач повинен був повернути жиле приміщення та оформити Акт приймання-передані до 17.07.2024 включно. Однак, досягнуті домовленості і свої обов'язки відповідач вкотре не виконав. У вимозі від 06.08.2024 позивач також зазначив, що про готовність в передачі/поверненні позивачу жилого приміщення відповідач має невідкладно повідомити позивача письмово за поштовою адресою: АДРЕСА_2 ; в іншому випадку це питання буде предметом судового розгляду, у зв'язку з чим позивач буде вимагати також застосування передбачених пунктом 4.3. статті 4 договору санкцій у вигляді неустойки в розмірі 2000,00 гривень за кожен день затримки в поверненні жилого приміщення та відшкодування судових витрат. Між тим, це звернення позивача відповідачем було проігноровано. Всі вищевказані факти були встановлені рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02.12.2024 по справі №577/4539/24 провадження 2/577/1271/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виселення та стягнення штрафних санкцій і неустойки, яке набрало законної сили.
Відповідно до пункту 4.3. статті 4 Договору за несвоєчасне повернення відповідачем жилого приміщення позивачеві після розірвання договору відповідач сплачує на користь позивача неустойку в розмірі 2000,00 гривень за кожен день затримки в поверненні жилого приміщення. Враховуючи зміст письмового попередження позивача від 26.04.2024 та досягнуті домовленості щодо 2-х місячного строку відтермінування, датою розірвання Договору є 15.07.2024. Тому згідно підпункту 2.2.7. пункту 2.2. статті 2, пункту 5.6. статті 5 Договору дата, коли жиле приміщення мало бути повернуто за Актом приймання-передачі - 17.07.2024. За період затримки в поверненні жилого приміщення з 17.07.2024 по 15.08.2024 вищевказаним рішенням суду від 02.12.2024 по справі №577/4539/24 з відповідача на користь позивача стягнуто 30000,00 грн. неустойки. Однак, до цього часу відповідач продовжує протиправно користуватись зазначеним жилим приміщенням позивача, відмовляючись його звільняти. Більш того, на порушення підпункту 2.2.2. пункту 2.2. статті 2 Договору створена відповідачем сума заборгованості по комунальним платежам продовжує збільшуватись. Зокрема, станом на 01.05.2025 заборгованість за постачання теплової енергії складає 5087,25 грн., а за послуги з водопостачання 6238,50 грн. За період з 15.08.2024 по 28.05.2025 (день складання даного позову) незаконна затримка з боку відповідача в поверненні жилого приміщення складає 286 днів. Відтак, на підставі пункту 4.3. статті 4 Договору відповідач має сплатити неустойку за затримку в поверненні жилого приміщення в розмірі 572000,00 грн. (286 х 2000 = 572000).
Порушенням з боку відповідача права власності позивача на жиле приміщення, позивачу була завдана моральна шкода. Так, моральні страждання та переживання позивача полягають у невизначеності ситуації, що склалася; стресі через необхідність шукати інше житло; позбавленні особистого простору, який дає власне житло; відчутті безпорадності через відсутність можливості повною мірою володіти, користуватися та розпоряджатися своїм жилим приміщенням на власний розсуд. Розмір заподіяної моральної шкоди позивач оцінює в сумі 250000,00 грн. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи складається із судового збору за подання позову та 120000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката (а.с. 1-5).
30 червня 2025 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 через підсистему "Електронний суд" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача неустойку за період затримки в поверненні жилого приміщення по АДРЕСА_3 , а саме 572000 грн. неустойки за період з 29.05.2025 по 30.06.2025. Свої вимоги обґрунтував тим, що з 29.05.2025 по 30.06.2025 (день складання даного позову) незаконна затримка з боку відповідача в поверненні жилого приміщення складає 33 дні. Відтак, на підставі пункту 4.3. статті 4 Договору відповідач має сплатити неустойку за затримку в поверненні жилого приміщення в розмірі 66000,00 грн. (33 х 2000 = 66000). Судові витрати просить покласти на відповідача (а.с. 44 - 46).
11 листопада 2025 року представник позивача Тукман Є.Г. повідомив, що в прохальній частині позову від 30.06.2025 допущено описку і правильний розмір неустойки за період з 29.05.2024 по 30.06.2025 становить 66000 грн. (а.с. 119).
Відзив на позов не надходив.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 23.06.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення неустойки за період з 15.08.2024 по 28.05.2025 та відшкодування 250000 моральної шкоди, призначено підготовче судове засіданні на 29 липня 2025 року о 09:00 год. (а.с. 38)
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду від 02.07.2025 прийнято до розгляду та відкрити провадження у справі за позовом заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за період з 29.05.2024 по 30.06.2025 та об'єднано в одне провадження з позовом про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення неустойки за період з 15.08.2024 по 28.05.2025 і відшкодування моральної шкоди; підготовче судове засідання призначено на 29.07.2025 на 09:00 год. (а.с.73).
29.07.2025 закрити підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с.8).
06.11.2025 задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 , доручено Східному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити адвоката для здійснення представництва інтересів відповідача у цивільній справі та забезпечити прибуття призначеного адвоката до суду для участі в розгляді справи 11.11.2025 року о 13:30 год. (а.с.115).
11.11.2025 та 26.11.2025, за клопотанням представника відповідача адвоката Наталич Г.В. судове засідання відкладено (а.с.121-122,129).
16.12.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку із перебуванням головуючої на лікарняному (а.с.133).
Представник позивача у судове засідання 07.01.2026 не з'явився, надав заяву з проханням розгляд справи провести у його відсутності, позовні вимоги підтримує і просить задовольнити (а.с. 135).
Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав і прохав відмовити в позові, мотивуючи тим, що договір позички не підписував і не укладав, договір нотаріально не посвідчений. При цьому дійсно до 30.06.2025 року, до часу взяття під варту, він проживав у кімнаті АДРЕСА_1 . За усною домовленістю з ОСОБА_3 , за проживання сплачував 1000 грн, але підтвердження сплати немає. Згоден, що був борг зі сплати комунальних послуг, які вже відраховуються з його пенсії за рішенням суду. Просить врахувати, що є особою з інвалідністю ІІІ групи та перебуває під вартою.
Представник відповідача адвокат Наталич Г.В. також прохала суд відмовити у задоволенні позову.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно Договору позички від 04.05.2023 року, укладеного між ОСОБА_3 (Позичкодавець) та ОСОБА_1 (Користувач), останньому у безоплатне користування була передана кімната АДРЕСА_1 на строк 35 місяців (далі Договір) (а.с. 12-13).
За цим Договором відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати комунальні та інші послуги, пов'язані з користуванням жилим приміщенням, а також нести інші витрати пов'язані з його утриманням (п.п. 2.2.2. п. 2.2. розділу 2 Договору). Крім того, повернути Позичкодавцю жиле приміщення в задовільному стані (не гіршому, ніж на момент передачі жилого приміщення Користувачеві) протягом 2-х днів після розірвання або закінчення строку дії Договору (п.п. 2.2.7. п. 2.2. розділу 2 Договору).
У підпункті 3.1.3. пункту 3.1. розділу 3 Договору визначено, що позичкодавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку з письмовим попередженням про це Користувача не пізніше ніж за два дні до моменту розірвання Договору.
Отже, Договором передбачена одностороння відмова від договору, яка кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно п.п. 4.2., 4.3. розділу 4 Договору за кожне будь-яке порушення чи недотримання Користувачем умов даного Договору Користувач повинен сплатити на користь Позичкодавця штраф в розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначених законодавством України станом на час пред'явлення про це вимоги Позичкодавцем. За несвоєчасне повернення Користувачем жилого приміщення Позичкодавцеві після розірвання Договору Користувач сплачує на користь Позичкодавця неустойку в розмірі двох тисяч гривень за кожен день затримки в поверненні жилого приміщення.
26.04.2024 власник житла ОСОБА_3 направив ОСОБА_1 письмове попередження про розірвання з 15.05.2024 Договору позички внаслідок невиконання його умов, зокрема щодо несплати останнім заборгованості з комунальних послуг, а також необхідності звільнення кімнати, підтвердивши відмову від Договору (а.с. 15).
Дане повідомлення отримано Користувачем 03.05.2024 року (а.с. 20).
У подальшому сторони за взаємною домовленістю відстрочили виселення на два місяці, тобто до 15.07.2024, про що свідчить вимога про виселення і передачу жилого приміщення направлена позивачем відповідачу 06.08.2024 року (а.с. 17).
Як вбачається з довідки ФОП ОСОБА_5 від 18.04.2024, заборгованість за вивезення сміття за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01.04.2024 становить 74,28 грн. (а.с.21).
Відповідно до довідки КП ВУВКГ від 18.04.2024, заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01.04.2024 становить 2032,60 грн. (а.с.22).
Згідно довідки ТОВ ЖЕД «Південна» від 18.04.2024 заборгованість за послуги управління багатоквартирним будинком станом на 01.04.2024 становить 4203,40 грн (а.с.23).
З довідки КП «Теплогарант» вбачається, що заборгованість за послуги теплопостачання за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01.04.2024 становить 2259,43 грн. (а.с.24).
Відповідно до довідки ТОВ ЖЕД «Південна» від 04.07.2024 заборгованість за надання послуг з управління багатоквартирним будинком на 01.07.2024 складає 3815,20 грн (а.с.25)
Згідно довідки КП ВУВКГ від 09.07.2024, заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_3 , особовий рахунок НОМЕР_1 , станом на 01.07.2024 становить 2127,20 грн. (а.с.26).
З довідки КП «Теплогарант» вбачається, що заборгованість за послуги теплопостачання за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01.07.2024 складає 1137,17 грн. (а.с.27)
Відповідно до довідки КП ВУВКГ від 12.05.2025, заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_3 , особовий рахунок НОМЕР_1 , станом на 01.05.2025 становить 6238,50 грн. (а.с.28).
Згідно довідки КП «Теплогарант» від 12.05.2025 заборгованість за адресою: АДРЕСА_3 станом на 01.05.2025 по комунальному підприємству «Теплогарант» за постачання теплової енергії складає 5087,25 грн (а.с.29).
Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 02.12.2024, яке набрало законної сили 02.01.2025, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено частково; виселено ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 46000 грн. (штраф та неустойка) та 915 грн. 13 коп. судових витрат (судового збору), а всього 46915 грн. 13 коп. (а.с. 30-34).
З позову вбачається, що станом на 30.06.2025 відповідач продовжує протиправно користуватись даним жилим приміщенням позивача, відмовляючись його звільняти.
Вироком Конотопського міськрайонного суду від 01.09.2025 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 70 КК України та призначено покарання у виді 6 р. позбавлення волі з конфіскацією всього майна належного на праві власності, окрім житла (а.с.103-105).
IV. Норми права.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст. 627 ЦК визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною.
Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) заначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків».
Тлумачення ст. 651 ЦК України свідчить, що договір може бути розірваний на підставі рішення суду в разі, якщо він не розірваний за згодою (домовленістю) сторін або внаслідок односторонньої відмови від договору.
За положеннями ст.ст. 827, 828 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.
Приписами ст. 833 ЦК України унормовано, що користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування та зобов'язаний: користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.
Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором (ст. 835 ЦК).
Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (ст. 836 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК).
Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (стаття 836 ЦК України).
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право, - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 3 ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги.
У разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (ст. 169 ЖК).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
V. Оцінка суду.
Суд вислухавши відповідача та представника відповідача, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому так і кожному окремо, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що між сторонами було укладено договір позички від 04.05.2023 року, укладений між ОСОБА_3 (Позичкодавець) та ОСОБА_1 (Користувач), останньому у безоплатне користування була передана кімната АДРЕСА_1 на строк 35 місяців (далі Договір). Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що він не підписував зазначений договір як неспроможні, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження своїх заперечень. Крім того, суд враховує презумпцію правомірності правочину яка закріплений у статті 204 Цивільного кодексу України принцип, згідно з яким будь-який правочин вважається дійсним (правомірним), якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом недійсним.
Суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 порушив вимоги вищевказаного договору, що встановлено рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02.12.2024 року яким ОСОБА_1 виселено з кімната АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та стягнуто 46000 грн. (штраф та неустойка) (а.с.13-18).
У разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (ст. 169 ЖК).
З огляду на викладене, позовна вимога про зобов'язання відповідача невідкладно виселитися із житлового приміщення (звільнити жиле приміщення) не підлягає задоволенню, враховуючи, що ОСОБА_1 не виконав свого обов'язку щодо звільнення жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим і був виселений в судовому порядку, про що ухвалено рішення Конотопського міськрайонного суду від 02.12.2024, яке набрало законної сили 02.01.2025.
Вирішуючи вимоги в частині стягнення неустойки, суд враховує, що відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням суду. При цьому, стаття 551 ЦК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд зазначає, що 24.02.2022 року рф було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв'язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого продовжено. Зазначене є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України доказуванню не підлягає.
Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 вироком Конотопського міськрайонного суду від 01 вересня 2025 року засуджений за ч.1 ст. 307, ч.2 ст. 307, ч 1. ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві власності майна, окрім житла. Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу, залишено раніше встановлену - тримання під вартою, строк відбування покарання рахується з моменту взяття під варту - із 30 червня 2025 року (а.с. 103-105). З вироку також вбачається, що ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності із 04.03.2020р., по загальному захворюванню опорно-рухового апарату.
Приймаючи до уваги наведені обставни, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, суд вважає, що зменшення розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції. Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір неустойки до 40000 грн.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 40000 грн. неустойки, в іншій сумі неустойки суд відмовляє, у зв'язку зі зменшенням.
Щодо стягнення моральної шкоди, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714 цс 19), що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Крім того, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Таким чином, виходячи із характеру, тривалості, обсягу та змісту моральних страждань позивача внаслідок порушення відповідачем умов договору, врахувавши принципи розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн.
VІ. Судові витрати.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується наступним.
Згідно із ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем ОСОБА_3 при зверненні до суду був сплачений судовий збір, а саме 30.06.2025 в розмірі 968,96 грн (а.с. 43) та 28.05.2025 в розмірі 968,96 грн, а всього (а.с. 6 на звороті).
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК з відповідача слід стягнути на користь позивача 8024,96 грн. судового збору.
Позов було пред'явлено на загальну суму 888000 грн (822000 грн + 66 грн = 888 грн), а задоволено на 46000 грн, тобто на 5% (43000*100/88800=5).
Пропопорційно до задоволених вимог з відповідача підлягає стягненню 96,86 грн ( 1937,20*5/100 = 96,86 грн).
Згідно із ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Ч.2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
13.08.2025 представник позивача Тукман Є.Г. надав письмову заяву у якій прохає стягнути з відповідача понесені судові витрати згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 13.08.2025 (а.с. 92).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем наданий договір про надання правничої допомоги від 15.01.2024, укладений між ОСОБА_3 та адвокатом Тукман Є.Г., відповідно до якого вартість наданої адвокатом правової допомоги у межах даного договору становить 3000 грн. за кожну годину роботи адвоката (а.с.67,68,94); акт приймання-передачі наданих послуг від 13.08.2025, згідно якого адвокатом надано клієнту правові послуги: 27.05.2025 здійснення особистого прийому клієнта для надання консультацій та узгодження питання формування правової позиції в аспекті захисту інтересів клієнта-дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 1,5 год.; розроблення, структуризація та складання процесуальних документів по справі №577/3533/25; позовної заяви від 30.06.2025, оформлення документальних матеріалів додатку позовної заяви, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 7 год.; 13.08.2025 надання клієнту усних роз'яснень зі спірних правовідносин по справі №577/3533/25 в суді першої інстанції в аспекті захисту інтересів клієнта на прикладі правозастосовної практики в аналогічних справах, - дії у формі окремої позасудової процедури загальною тривалістю 0,5 год. Сторони погоджують, що загальна тривалість часу, протягом якого здійснювалася допомога клієнту у формі надання послуг становить 9 год. (а.с.93)
Враховуючи вищевикладене, та обсяг необхідних адвокатом послуг, час, витрачений адвокатом на надання послуг, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на правничу допомогу, що відповідатиме критерію розумності їхнього розміру, виходячи з обставин цієї справи.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Керуючись ст. 15, 16, 551, 626-629, 651, 827, 828, 833 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 40000 грн неустойки, 3000 грн моральної шкоди, 3000 грн витрат на правничу допомогу та 96,86? грн судового збору, а всього 46 096,86 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_2 ).
Представник позивача: адвокат Тукман Євген Григорович (адреса: м. Конотоп, вул. Деняка,5, РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Представник відповідача: адвокат Наталич Ганна Вікторівна (адреса: м. Конотоп, РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 ).
Повне рішення суду складено 12 січня 2026 року о 09:00 год.
Суддя Н. В. Потій