Рішення від 12.01.2026 по справі 991/3299/25

Справа № 991/3299/25

Провадження 2/991/17/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2026 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі:

головуючої судді Широкої К.Ю.,

суддів Олійник О.В., Саландяк О.Я.,

за участі секретарів судового засідання Севрюк К.А., Шиманської Д.Т.,

представника позивача - прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Стрільцова І.С.,

відповідача ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

відповідача ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Федоровича В.Б. (у режимі відеоконференції),

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Римарука Ю.І. (у режимі відеоконференції),

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Крамаренко К.С. (у режимі відеоконференції),

представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Межирицького А.О. (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,

ВСТАНОВИВ:

1. Рух судового провадження

До Вищого антикорупційного суду надійшла вищезазначена позовна заява.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовну заяву було передано колегії суддів у складі головуючої судді Широкої К. Ю., суддів Олійник О.В., Саландяк О.Я.

Ухвалою суду від 01.05.2025 провадження у справі було відкрито у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 02.06.2025, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на подачу заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 02.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

05.01.2026 під час судового засідання, після завершення судових дебатів, судом на підставі положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 12.01.2026.

2. Стислий виклад позиції сторін провадження

2.1. Зміст позовної заяви (Т. 1, а.с. 1-33)

Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Львові, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024140150000031 від 02.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, а саме за фактом незаконного збагачення начальником Державної екологічної інспекції Карпатського округу ОСОБА_5 .

01.09.2024 ОСОБА_5 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України. 28.05.2025 обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні скеровано до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області для розгляду по суті.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 6, актового запису про смерть № 599 від 20.03.2025, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.04.2025 у справі № 344/3755/25 кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 , який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку зі смертю обвинуваченого. Ухвала суду про закриття кримінального провадження набрала законної сили 14.04.2025.

При виконанні повноважень, передбачених ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», ч. 5 ст. 290 ЦПК України, у тому числі опрацювання листа Івано-Франківської обласної прокуратури з відповідними матеріалами кримінального провадження № 62024140150000031 від 02.02.2024, інформації Державного бюро розслідувань, а також Національного агентства з питань запобігання корупції щодо моніторингу способу життя особи, уповноваженої на виконання функцій держави, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою виявлено відомості про набуття ОСОБА_5 , як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, необґрунтованих активів на загальну суму 19 942 359,19 грн.

Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою встановлено, що ОСОБА_5 , обіймаючи посаду начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу, прямо або опосередковано набув наступні активи:

1) квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2723651526040, набута ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , 19.04.2023 (дата державної реєстрації права власності на створене нерухоме майно) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, від 24.03.2021 за ціною 729 400,00 грн. Відповідно до договору дарування від 16.06.2023 № 1166 право власності на дане майно зареєстровано за донькою ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (далі також - Актив № 1);

2) транспортний засіб марки та моделі Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , вартістю 2 660 310,00 грн, набутий дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , 27.04.2021 на підставі договору купівлі-продажу № 941565, акту прийому-передачі автомобіля від 28.04.2021 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 виданого 12.05.2021 (далі також - Актив № 2);

3) нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 123023526101, набуте дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , 21.02.2022 на підставі договору купівлі-продажу № 226, ринковою вартістю за висновком експерта станом на дату набуття 4 987 814, 00 гривень. Відповідно до договору дарування від 11.05.2022 № 403 право власності на дане майно зареєстровано за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (далі також - Актив № 3);

4) квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2868510326040, набута ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , 26.01.2024 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, № М19-07-02 від 05.04.2022 за ціною 1 014 548,00 гривень, придбана за дорученням ОСОБА_5 (далі також - Актив № 4);

5) квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2681269926040, початково набута у власність 16.01.2023 ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_7 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, від 13.06.2019, вартістю, відповідно до висновку експерта від 11.12.2024 № 968/24-28 станом на дату набуття - 1 187 108,00 гривень, а згодом набута у власність ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі договору дарування від 01.03.2023 № 385 (далі також - Актив № 5);

6) транспортний засіб марки та моделі Mercedez-Benz G 63 AMG 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 , набутий дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , на підставі договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 за ціною 9 363 179,19 грн. Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 09.06.2024 перереєстровано на нового власника ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_10 (далі також - Актив № 6).

Набуття активів № 1, 2, 3, 5, 6 здійснювалося безпосередньо у власність ОСОБА_5 , у тому числі спільну сумісну власність з ОСОБА_3 , з подальшою перереєстрацією окремого майна на інших осіб. Попри реєстрацію майнових прав на деякі активи за іншими особами ОСОБА_5 фактично зберігав за собою правомочності власника. У свою чергу, актив № 4 був набутий ОСОБА_5 опосередковано, а саме через надання відповідного доручення ОСОБА_4 , яка є номінальним власником цього нерухомого майна.

У позовній заяві наведено фактичні обставини, які вказують на зв'язок ОСОБА_5 з активами № 1-6 та їх необґрунтованість, тобто наявність передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці між вартістю активів та законними доходами ОСОБА_5 , а також зроблено висновок про недостатність законних доходів ОСОБА_5 для набуття спірних активів за їх повною ринковою вартістю.

У зв'язку з вищевикладеним на підставі ст. 290-291 ЦПК України Спеціалізована антикорупційна прокуратура у позовних вимогах просила: 1) стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави актив № 1 загальною вартістю 729 400 грн; 2) стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави актив № 2 загальною вартістю 2 660 310 грн; 3) стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави актив № 3 ринковою вартістю станом на дату набуття 4 987 814 грн; 4) стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави актив № 4 загальною вартістю 1 014 548 грн; 5) стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як спадкоємців першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , в дохід держави актив № 5 загальною вартістю 1 187 108 грн; 6) стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави актив № 6 загальною вартістю 9 363 179,19 грн.

2.2. Зміст відзиву на позовну заяву, поданого відповідачем ОСОБА_4 (Т. 13, а.с. 1-4)

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_4 заперечила проти доводів позовної заяви в частині вимоги визнати необґрунтованим та стягнути в дохід держави актив № 4, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

В обґрунтування своїх заперечень відповідачем зазначено про те, що доводи позивача про наявність зв'язку ОСОБА_5 , як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, з активом № 4 зводиться до трьох фактів: 1) попереднє укладення ОСОБА_5 договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому стосовно об'єкту нерухомості, власником якого в подальшому стала ОСОБА_4 ; 2) наявність листування протягом 3 днів в 2024 році між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в якому міститься згадування про актив № 4; 3) відсутність у ОСОБА_4 офіційно отриманих доходів, які були б достатні для придбання активу № 4.

Разом з тим, ОСОБА_4 є власницею квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав (право власності зареєстроване 24.01.2024р) та технічним паспортом № 2538-07/23. Право власності було набуто в результаті належного та повного виконання нею своїх зобов'язань за Договором № М19-07-02 від 05.04.2022р. укладеного з ТОВ «Млинарське». Згідно з умовами цього договору ОСОБА_4 сплатила на користь ТОВ «Млинарське» 1 014 548 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 06.04.2022р. на суму 190488,00 грн.; від 08.04.2022р. на суму 60000,00 грн., від 13.04.2022р. на суму 35000,00 грн., від 18.04.2022р. на суму 11400 грн., від 05.07.2022р. на суму 52500,00 грн., від 07.07.2022р. на суму 165440,00 грн., від 06.10.2022р. на суму 250480,00 грн. та від 05.02.2023р. на суму 249240,00 грн. В свою чергу, на виконання своїх зобов'язань ТОВ «Млинарське» за актом приймання-передачі приміщення № 22 від 17.01.2024р. передало квартиру АДРЕСА_5 .

Жоден з перелічених вище первинних та платіжних документів не містить ознак причетності до цієї операції ОСОБА_5 . Доказів підписання цих документів або внесення платежів за дорученням ОСОБА_5 позивачем не надано.

В подальшому ОСОБА_4 щодо власного майна вчиняла дії, які за звичайних обставин здійснюються власниками нерухомості, як-то: 1) зареєструвала своє місце проживання у вказаній квартирі. Відповідно до довідки № 6776 від 12.02.2025р. за цією адресою зареєстрована лише ОСОБА_4 . Більше жодна особа не зареєстрована та не була зареєстрована; 2) уклала договори з обслуговуючими компаніями на отримання комунальних послуг та інших послуг, пов'язаних з проживанням в квартирі (послуги Інтернет-провайдера, обслуговування домофону). Самостійно здійснювала витрати зі сплати вартості отриманих комунальних послуг за цією адресою; 3) самостійно уклала договори на виготовлення кухонних та м'яких меблів для квартири за вказаною адресою.

Щодо причетності ОСОБА_5 до придбання нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому через укладення ним з ТОВ «Млинарське» договору від 16.02.2022р. № М19-07-02, то з цього приводу під час досудового розслідування кримінального провадження № 62024140150000031 і ОСОБА_5 , і ОСОБА_4 надавали слідчим органам чіткі, логічні та не суперечливі пояснення.

Так, ОСОБА_4 під час допиту в якості свідка пояснила, що з ОСОБА_5 її пов'язували давні відносини ще з дитинства, оскільки останній товаришував з її батьком, який рано помер. Коли ОСОБА_4 ще неповнолітня сама приїхала на навчання до обласного центру, ОСОБА_5 опікувався нею, допомагав із проживанням, обранням навчального закладу та іноді допомагав фінансово, адже в ОСОБА_4 фактично не було родичів. Він продовжував цікавитись справами відповідачки й після закінчення навчання та початку трудової діяльності. Тож коли ОСОБА_4 вирішила придбати квартиру, то вона радилась з цього питання з ОСОБА_5 . На початку 2022 року квартира вже була обрана, але ОСОБА_4 вимушена була поїхати працювати в Закарпатську область. У це час почався ріст цін на нерухомість, а також збільшувався попит від потенційних покупців, тож ОСОБА_5 , який був обізнаний в питаннях придбання нерухомості порадив ОСОБА_4 якнайшвидше укласти договір, щоб зафіксувати ціну та не втратити можливість придбати квартиру в місці, яке було обране. Оскільки ОСОБА_4 не мала можливості приїхати до Івано-Франківська в цей період, то ОСОБА_5 запропонував укласти такий договір в її інтересах, а оскільки довіреності на представлення інтересів оформлено не було, то після консультацій із забудовником ОСОБА_5 16.02.2022р. уклав договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому № М19-07-02, від свого імені та вніс перший внесок в розмірі 106 400 грн з грошей ОСОБА_4 , яка зберігала їх на своєму робочому місці в приміщенні, яке належить ОСОБА_5 . Як тільки ОСОБА_4 повернулась до Івано-Франківська, ОСОБА_5 написав заяву про розірвання договору та повернення йому грошового внеску. Після цього ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому від 05.04.2022р. № М19-07-02 і в подальшому всі дії щодо виконання умов договору та розпорядження майном вчинювала самостійно без участі ОСОБА_5 . Доказів протилежному зміст позовної заяви та доданих до неї матеріалів не містить.

Щодо спілкування між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в месенджері WhatsApp, під час якого обговорювалось придбання побутової техніки, то позивачем, в порушення вимог абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України, не наведено будь-якого логічно-послідовного взаємозв'язку такого спілкування із можливими діями ОСОБА_5 , тотожними за змістом здійсненню права розпорядження нерухомим майном. Зміст наданих позивачем скріншотів свідчить, що ОСОБА_4 радилась з ОСОБА_5 щодо побутової техніки, яку вона планує придбати в свою квартиру, що є логічним продовження їх багаторічного спілкування, в якому ОСОБА_5 виступав як особа, що опікується життям доньки свого померлого товариша.

Щодо відсутності у ОСОБА_4 офіційних отриманих доходів, достатніх для придбання нерухомого майна, то, по-перше, позивач не наводить доводів та фактів, які б стверджували, що кошти на придбання нерухомості були надані відповідачу саме ОСОБА_5 , а саме це є єдиною підставою для визнання такого активу необґрунтованим в межах даного провадження. По-друге, життєві обставини ОСОБА_4 свідчать, що вона мала можливість накопичити суму, необхідну для придбання нерухомого майна за період з 2017 по 2022 роки з джерел, відмінних від офіційної заробітної плати.

Так, як зазначала ОСОБА_4 під час допиту ІНФОРМАЦІЯ_2 , відразу після досягнення повноліття вона почала працювати на різних роботах, в основному неофіційних, з метою накопичити кошти на власне житло. З цією метою в період 06.10.2017 по 19.12.2017 року вона перебувала на території Польщі, де працювала на заводі Avon Operations Polska Sp. z o.o. в місті Гавролін та отримувала ринкову заробітну плату, яка і стала первинним заощадженням для придбання квартири в 2022 році. Крім того, ОСОБА_4 отримала спадщину від свого батька, яка складалась з грошового вкладу в банківській установі в сумі приблизно 50 000 грн., що на момент отримання складало еквівалент 4000 доларів США, з частки транспортного засобу марки RENAULT, модель Trafic, випуску 2004 року, яка була нею відчужена на користь ОСОБА_6 , а також з частки квартири за адресою АДРЕСА_6 , яка в подальшому була відчужена на користь ОСОБА_6 згідно договору купівлі-продажу від 06.07.2021р. за суму 209 544,00 грн., що на момент отримання складало еквівалент 8000 доларів США.

Також відповідачка працювала в ТОВ «Фінансова компанія «Константа М» на посаді касира пункту обміну валют, і в силу доступ до інформації про курси валют, наявності вільних обігових коштів мала можливість заробляти на курсових різницях та збільшувати свої заощадження.

Таким чином, надані позивачем докази свідчать лише про попереднє придбання активу ОСОБА_5 , його короткострокове спілкування з ОСОБА_4 з приводу придбання побутової техніки, та невідповідність офіційно отриманих доходів ОСОБА_4 вартості набутого майна, що не є достатньо переконливими для висновку про придбання вищезазначеної квартири за дорученням ОСОБА_5 або що останній може прямо чи опосередковано вчиняти щодо цього майна дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження. Про факт користування вказаною квартирою з боку ОСОБА_5 в позовній заяві не зазначено, доказів цьому не надано.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач ОСОБА_4 просила відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання необґрунтованою та стягнення в дохід держави належної їй на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_3 (актив № 4).

2.3. Зміст відзиву на позовну заяву, поданого відповідачем ОСОБА_2 (Т. 18, а.с. 1-10)

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 висловив заперечення проти позовних вимог в частині визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів № 3 та № 6. Заперечення відповідача ОСОБА_2 обґрунтовані наступним.

Щодо активу № 3

Вказане майно набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2022 та в подальшому було відчужено ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11.05.2022. Твердження позивача про те, що « ОСОБА_7 купив салон штор VERONA за 698 000 грн. та через 4 місяці продав ОСОБА_3 , що на 102 000 грн. дешевше і не є логічним, отже вказані ціни не відповідають дійсності» є передчасними та надуманими, адже ціна у договорі встановлюється за угодою, що не заборонено чинним законодавством, з урахуванням звіту про оцінку майна ЛКПАТЮ634731 від 21.02.2022 року.

Кошти за вказане майно ОСОБА_7 передав саме ОСОБА_2 у розмірі, обумовленому договором. Таким чином, даний актив юридично набуто ОСОБА_3 , однак фактично вартість нерухомого майна сплачено ОСОБА_2 для подальшого дарування ОСОБА_3 . ОСОБА_1 . Згода чоловіка покупця, ОСОБА_5 , про передачу дружиною коштів, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя, вчинені у положеннях договору та заяві нотаріусу, були здійснені для правильного юридичного оформлення договору купівлі-продажу, однак ніяким чином не свідчать та реально не підтверджують наявність у родини ОСОБА_1 тих грошових коштів, що були сплачені ОСОБА_2 в рахунок вартості нежитлового приміщення. Крім того, вказані обставини жодним чином не вказують на те, що ОСОБА_5 міг прямо чи опосередковано вчиняти або вчиняв щодо нежитлового приміщення дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним

Щодо активу № 6

Під час досудового розслідування та моніторингу способу життя особи, уповноваженої на виконання функцій держави, ОСОБА_5 були надані пояснення, що його дружина ОСОБА_3 купила автомобіль за рахунок коштів зятя ОСОБА_2 . Однак через відсутність даних у декларації ОСОБА_5 про отримання доходу/позики/подарунку від ОСОБА_2 , зроблено висновок про сплату вартості за транспортний засіб власними коштами родини ОСОБА_1 , що не відповідає дійсності.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знайомі близько 15 років, а з листопада-грудня 2021 року перебувають у відносинах та проживають разом, 19.07.2024 року між ними укладено шлюб. Однак в період до 27.09.2023 року (до винесення рішення Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області) ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_9 , хоча фактично проживали окремо, не були пов'язані спільним побутом тощо. З метою уникнення поширення правового режиму спільного сумісного майна на те майно, що було придбане ОСОБА_2 для ОСОБА_1 , та подальшого його розподілу в ході розлучення її із колишнім чоловіком право власності на таке майно реєструвалося за матір'ю ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та в подальшому було подароване останньою доньці.

Викладені позивачем обставини щодо надходження позовної заяви ОСОБА_9 про розірвання шлюбу до суду 28.08.2023, що нібито «повністю суперечить наданим поясненням суб'єкта декларування» є недостовірними з огляду на особливості особистих відносин колишнього подружжя, актуальних питань поділу спільного майна, набутого за тривалий періоду шлюбу, а тому тривалість періоду юридичного оформлення розірвання шлюбу не може піддаватися оцінці та слугувати прямим чи непрямим доказом якогось факту.

Кошти на купівлю даного транспортного засобу у серпні 2023 року надавав саме ОСОБА_2 , хоча за договором купівлі-продажу покупцем дійсно є ОСОБА_3 , яка в подальшому переоформила набуте майно на доньку ОСОБА_1 на підставі договору дарування за незначний проміжок часу (договір купівлі-продажу укладено 26.08.2023, акт приймання-передачі автомобіля укладено 05.09.2023, договір дарування укладено 16.10.2023). Вказане здійснювалося, зокрема, і з мотивів зменшення податкових навантажень, враховуючи нульову ставку податку на доходи фізичних осіб в разі укладення договору дарування між особами першого ступеня спорідненості.

Твердження позивача про те, що з 01.09.2021 по 21.02.2022 від ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 не надходили кошти не є достатнім доказом відсутності передачі коштів готівкою, адже переважно в такий спосіб ОСОБА_1 і отримувала грошові кошти від ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 є керівником товариства з обмеженою відповідальністю «СОНІМАВА» (Sonimava Trans, LLC), що здійснює діяльність в Сполучених Штатах Америки та приносить значний дохід. Із 14.03.2017 року до виготовлення ОСОБА_2 всіх необхідних документів для здійснення підприємницької діяльності закордоном та зміни керівника в 19.01.2022 уповноваженою особою вказаної юридичної особи була його матір, ОСОБА_10 . Проте до цього ОСОБА_2 теж фактично здійснював підприємницьку діяльність закордоном, неодноразово привозив із собою готівку в іноземній валюті, крім того при відвідуваннях України готівку привозила йому і матір, батько, сестра та племінниця. Здебільшого при поверненні в Україну ОСОБА_11 та ОСОБА_2 перевозили через державний кордон готівку в меншій сумі, ніж необхідна для декларування.

Таким чином до вищевказаних періодів у ОСОБА_2 готівкою зберігалися більш ніж достатні суми грошових коштів в іноземній валюті для купівлі дороговартісних речей та нерухомості, а на картках обліковувалась лише частина наявних коштів. Тому Національним агентством на підставі вказаних у позові даних необґрунтовано встановлено відсутність фінансової спроможності ОСОБА_2 надати кошти ОСОБА_3 на придбання автомобіля, оскільки відомості щодо його майнового стану аналізувалися вибірково (так, наприклад, щодо майнового стану ОСОБА_9 та ОСОБА_1 долучено виписки з відомостями податкового органу про надходження коштів за період з 2004 по 2023, а щодо ОСОБА_2 долучено лише виписки з двох банківських рахунків за вищевказані періоди).

Крім того, позивачем вказано, що попри значні доходи ОСОБА_2 у нього були відповідні витрати (купівля дороговартісних транспортних засобів та нерухомості), при цьому позивачем долучено та проаналізовано виписки по його картках лише за період 01.01.2019 по 31.12.2023 (валютна картка у АТ КБ «Приватбанк») та за період 25.02.2021 по 31.08.2023 (гривнева картка у АТ КБ «Приватбанк»).

Також позивачем наведено твердження про купівлю ОСОБА_2 07.11.2023 року автомобіля Land Rover Range Rover Autobiography 2024 р. в. вартістю 7 338 681,35 грн. Однак визначення такої вартості автомобіля у договорі купівлі-продажу не відповідає факту здійснених ОСОБА_2 витрат саме у цьому розмірі у визначений період, оскільки ним було здійснено лише часткову оплату в сумі 1 754 000, грн., а залишок від вартості автомобіля сплачено у 2024 році.

Таким чином, твердження позивача про неможливість оплати придбаного автомобіля Mercedes-Benz G 63 AMG 2023 року випуску ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_3 за рахунок наданих ОСОБА_2 коштів є помилковим.

Набуття автомобіля саме для ОСОБА_1 та в її інтересах підтверджується, зокрема тим, що відповідно до п. 10.13 Договору купівлі-продажу автомобіля № 0352607020 від 26 серпня 2023 року, контактними даними Покупця вказано: e-mail ІНФОРМАЦІЯ_3 , телефон НОМЕР_11 (контактні дані ОСОБА_1 ).

Крім того, додатковою угодою до Договору від 28.08.2023 року сторони погодили, що платежі по виставлених рахунках-фактурах на суму 5 565 196,00 здійснює ОСОБА_1 .

Таким чином, подальші фактичні дії по придбанню автомобіля здійснювала саме ОСОБА_1 , хоча юридичне оформлення права власності здійснювалось щодо ОСОБА_3 . Висновок позивача про те, що « ОСОБА_1 просила батька придбати для неї вказаний транспортний засіб» не підтверджений ані наведеними фактичними даними, ані доказами у вигляді вирваних із контексту розмови та діалогу в месенджері.

При цьому ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність із 2006 року, відповідно до наданих позивачем даних із податкових органів мала щорічні доходи як фізична-особа підприємець (щороку із 2013 по 2020 не менше 900 тисяч гривень, в 2021 році - 1 355 210,24 грн, у 2022 році - 1 726 659,40 грн., у 2023 році - 4 704 183,33 грн.). Якщо взяти сумарно отримані ОСОБА_1 доходи за вказаний період здійснення підприємницької діяльності, то накопичених нею грошових коштів, що в основному зберігались в іноземній валюті, було більш ніж достатньо для купівлі даного автомобіля, якби вона хотіла здійснити його купівлю повністю за свої кошти.

Таким чином, позивачем не наведено жодних доказів, які б свідчили, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто ОСОБА_5 , могла прямо чи опосередковано вчиняти або вчиняла щодо автомобіля дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

З урахуванням викладеного, відповідач ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання необґрунтованим та стягнення в дохід держави нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 123023526101 (актив № 3), а також в частині визнання необґрунтованим та стягнення в дохід держави транспортного засобу марки та моделі Mercedez-Benz G 63 AMG 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 (актив № 6).

2.4. Зміст відзиву на позовну заяву, поданого відповідачем ОСОБА_1 (Т. 18, а.с. 11-20)

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 висловила заперечення проти позовних вимог в частині визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів № 1, 3, 5, 6. Заперечення проти позовних вимог обґрунтовані наступним.

Щодо активу № 1

В період до 27.09.2023 року (до винесення рішення Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області) ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_9 , хоча фактично проживали окремо, не були пов'язані спільним побутом тощо. З метою уникнення поширення правового режиму спільного сумісного майна на вказану квартиру та подальшого її розподілу в ході розлучення її із колишнім чоловіком право власності на таке майно реєструвалося за батьком ОСОБА_1 . ОСОБА_5 та в подальшому було подароване останнім доньці. Вказане здійснювалось крім того з метою зменшення податкового навантаження, враховуючи нульову ставку податку на доходи фізичних осіб в разі отримання майна на підставі договору дарування.

Викладені позивачем обставини щодо надходження позовної заяви ОСОБА_9 про розірвання шлюбу до суду 28.08.2023, тобто майже через 2,5 роки після придбання нерухомого майна не заслуговують на увагу з огляду на особливості особистісних відносин колишнього подружжя, необхідність набуття жінкою власного майна за час шлюбу, актуальних питань поділу спільного майна, набутого за тривалий періоду шлюбу, а тому характер взаємовідносин та тривалість періоду юридичного оформлення розірвання шлюбу не може піддаватися оцінці та слугувати прямим чи непрямим доказом якогось факту.

Крім того вказаний договір купівлі-продажу від 24.03.2021 стосується нерухомого майна, що буде створено в майбутньому, а за вказаних обставин майно створюється за тривалий проміжок часу після укладення таких договорів, здебільшого на початку будівництва нерухомості.

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни від 24.03.2021 року, вартість квартири становить 729 400,00 грн. Оплата вартості квартири відповідачкою підтверджується, зокрема, долученим до позову платіжним дорученням, проведеним банком 07.09.2021, згідно якого більшу частину із вказаної суми коштів внесла на рахунок продавця ПФ «Галицький двір» саме ОСОБА_1 .

До своїх пояснень старшому слідчому П'ятого слідчого відділу територіального управління ДБР в м. Львові Антошко М. І. від 02.08.2024 року ОСОБА_5 надав пояснення, що квартира була придбана не за його кошти, крім того долучив квитанції про оплату від 07.09.2021 (вказавши платником ОСОБА_1 ) та від 28.10.2022 року (вказавши себе платником).

Вилучені під час обшуку документи у вищевказаній квартирі (заява-приєднання до умов договору розподілу природного газу, рахунки за спожитий газ, за послуги розподілу газу) не підтверджують та не можуть підтверджувати фактичне користування майном ОСОБА_5 та придбання вказаного майна в його інтересах, оскільки рахунки на оплату послуг не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Висновки позивача про те, що « ОСОБА_5 продовжував сплачувати комунальні послуги за вказаною адресою навіть після договору дарування, що також спростовує твердження про намір придбати квартиру саме дочкою, а не суб'єктом декларування» безпідставні та необґрунтовані, не підтверджені будь-якими доказами, адже жодних рахунків де платником вказано ОСОБА_5 позивачем до суду не надано, крім того не надано результатів проведення будь-яких слідчих розшукових дій, вчинених з метою отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів щодо фіксування факту користування вказаною квартирою ОСОБА_5 , оплати ним комунальних послуг тощо.

У зв'язку із особистою зайнятістю через здійснення підприємницької діяльності та виховання п'ятьох неповнолітніх дітей ОСОБА_1 попросила батька - ОСОБА_5 оформити необхідні документи по газопостачанню на нього, тому рахунки для оплати наданих послуг формувалися газопостачальником на ім'я ОСОБА_5 , однак всі рахунки сплачувала саме ОСОБА_1 через інтернет-банкінг «Приват24». Відповідні оплати комунальних послуг проводилися ОСОБА_1 як регулярні платежі. Вказане свідчить про усвідомлення нею, як користувачем відповідного банківського рахунку, необхідності систематичного списання грошових коштів за житлово-комунальні послуги наданих за адресою АДРЕСА_1 .

Наявність фінансової можливості здійснити купівлю даного майна ОСОБА_1 підтверджується тим, що тривалий час (з 2006 року) вона здійснює підприємницьку діяльність. Відповідно до наданих позивачем даних із податкових органів ОСОБА_1 мала щорічні доходи як фізична-особа підприємець (щороку із 2013 по 2020 не менше 900 тисяч гривень, в 2021 році - 1 355 210,24 грн, у 2022 році - 1 726 659,40 грн., у 2023 році - 4 704 183,33 грн.).

Якщо взяти сумарно отримані ОСОБА_1 доходи за вказаний період здійснення підприємницької діяльності, то накопичених нею грошових коштів, що в основному зберігались в іноземній валюті, було більш ніж достатньо для купівлі квартири за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, вартість даного об'єкта нерухомого майна об'єктивно не є високою в порівнянні з доходами та майновим станом ОСОБА_1 (включаючи дані про доходи фізичної особи-підприємця та інші особисті заощадження), які дозволяв їй самостійно оплатити повну вартість квартири.

Враховуючи, що даний актив набуто ОСОБА_1 за її власні кошти, придбано саме для проживання в ній ОСОБА_1 , то це майно не підлягає визнанню необґрунтованим активом та стягненню в дохід держави.

Щодо активу № 3

Вказане майно набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2022 та в подальшому було відчужено ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11.05.2022. Придбання даного нежитлового приміщення здійснювалось ОСОБА_2 за його кошти для ОСОБА_1 .

Враховуючи перебування ОСОБА_1 на той час у шлюбі із ОСОБА_9 , з метою надання майну правового режиму приватної власності, до набуття майна у власність була залучена матір ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка придбала вказане приміщення та через незначний проміжок часу віддарувала його доньці на підставі договору дарування.

Продавцем за договором купівлі-продажу від 21.02.2022 виступив товариш ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , вони обумовили саме таку вартість майна з урахуванням звіту про оцінку майна ЛКПАТЮ634731 від 21.02.2022 року. Розрахунки проводились між ними особисто, факт отримання грошових коштів продавець підтвердив підписанням договору. Крім того, приблизно за таку вартість дане майно було придбано самим ОСОБА_7 .

Таким чином, даний актив юридично набуто ОСОБА_3 , однак фактично вартість нерухомого майна сплачено ОСОБА_2 для подальшого дарування ОСОБА_3 . ОСОБА_1 .

Згода чоловіка покупця, ОСОБА_5 , про передачу дружиною коштів, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя, вчинені у положеннях договору та заяві нотаріусу були здійснені для правильного юридичного оформлення договору купівлі-продажу, однак ніяким чином не свідчать та реально не підтверджують наявність у родини ОСОБА_1 тих грошових коштів, що були сплачені ОСОБА_2 в рахунок вартості приміщення за адресою АДРЕСА_7 .

Твердження позивача про те, що позовна заява ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу надійшла до суду 28.08.2023, а шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 19.07.2024, тобто майже через рік після придбання автомобіля ніяким чином не можуть ні доводити, ні спростовувати будь-які факти, оскільки стосуються особистих відносин.

Крім того слід вказати, що вказане майно було набуте та відчужено в період часу, коли чоловік ОСОБА_3 . ОСОБА_5 не перебував на державній службі, а отже, не був особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що свідчить про невідповідність активу № 3 вимогам ст. 290 ЦПК України та відповідно неможливість пред'явлення відносно нього позову.

Щодо активу № 5

ОСОБА_4 починаючи з 2016 року отримувала фінансову допомогу від ОСОБА_5 як товариша свого батька. Таким чином, бажаючи компенсувати зазначені витрати нею було подаровано ОСОБА_5 квартиру за адресою АДРЕСА_4 .

Позов у цій частині пред'явлено до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як осіб, що відповідно до ст. 1261 ЦК України є першою чергою спадкоємців за законом та відповідно до ст. 55 ЦПК України мають бути правонаступниками майна ОСОБА_5 .

Однак вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки на даний час ніхто із спадкоємців першої черги не звертався до нотаріуса із заявою при прийняття спадщини, відповідно спадкова справа не заведена. Крім того, ані позивачеві, ані відповідачам невідомо про наявність чи відсутність заповіту ОСОБА_5 , тому визначити коло спадкоємців - належних відповідачів по справі в цій частині позовних вимог не видається можливим.

Крім того, в долучених матеріалах кримінального провадження достовірно встановлено наявність в ОСОБА_5 ще однієї дитини - доньки ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_12 ). Причини не зазначення ОСОБА_12 серед кола спадкоємців першої черги за законом залишаються невідомими. З урахуванням цього позов в частині вимог щодо активу № 5 пред'явлений до неналежних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

Щодо активу № 6

З метою уникнення поширення правового режиму спільного сумісного майна на автомобіль та подальшого його розподілу в ході розлучення із колишнім чоловіком ОСОБА_9 право власності на таке майно реєструвалося за ОСОБА_3 та в подальшому було подароване останньою доньці, як і щодо інших активів, які придбавав для ОСОБА_1 ОСОБА_2 під час перебування її в шлюбі із ОСОБА_9 .

Кошти на купівлю даного транспортного засобу надавав ОСОБА_2 , хоч за договором купівлі-продажу покупцем вказано ОСОБА_3 , яка в подальшому переоформлювала набуте майно на доньку ОСОБА_1 на підставі договору дарування за незначний проміжок часу (договір купівлі-продажу укладено 26.08.2023, договір дарування укладено 16.10.2023).

Вказане здійснювалося також враховуючи нульову ставку податку на доходи фізичних осіб в разі укладення договору дарування між особами першого ступеня спорідненості.

Твердження позивача про те, що з 01.09.2021 по 21.02.2022 від ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 не надходили кошти не свідчать про те, що ОСОБА_2 не надав такі кошти готівкою, а саме так ОСОБА_1 отримувала кошти від ОСОБА_2 .

Для щонайменшого залучення ОСОБА_3 до процедури купівлі автомобіля у зв'язку із необхідністю їздити у м. Львів, контактувати з представниками сервісного центру ОСОБА_1 вказала свої контакти у договорі купівлі-продажу (відповідно до п. 10.13 Договору купівлі-продажу автомобіля № 0352607020 від 26 серпня 2023 року, контактними даними Покупця вказано: e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 , телефон НОМЕР_11 ).

Крім того, додатковою угодою до Договору від 28.08.2023 року сторони погодили, що платежі по виставлених рахунках-фактурах на суму 5 565 196,00 здійснює ОСОБА_1 . Решта коштів були перераховані та надані ОСОБА_1 .

Таким чином, подальші фактичні дії по придбанню автомобіля здійснювала саме ОСОБА_1 , хоча юридичне оформлення права власності здійснювалось щодо ОСОБА_3 . Вказаний автомобіль було відчужено ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.2024 року ОСОБА_2 , враховуючи, що всі кошти для придбання були надані саме ним та він виявив намір переоформити на себе право власності, щодо чого ні в кого не могло виникнути будь-яких заперечень, оскільки всім було відомо, що саме за його кошти було придбано дане майно.

З урахуванням викладеного, відповідач ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави: квартири за адресою: АДРЕСА_8 ; нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; транспортного засобу марки Mercedez-Benz G 63 AMG 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 .

2.5. Зміст відзиву на позовну заяву, поданого відповідачем ОСОБА_3 (Т. 18, а.с. 21-27)

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 висловила заперечення проти задоволення позовних вимог в частині визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів № 2, 3, 5, 6. Заперечення проти позовних вимог обґрунтовані наступним.

Щодо активу № 2

На момент набуття права власності ОСОБА_3 на цей об'єкт рухомого майна її чоловік - ОСОБА_5 був звільнений з посади начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу, а, отже, не був державним службовцем, тобто особою, зазначеною у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції". Ці обставини свідчать про те, що транспортний засіб не відповідає всім вимогам, передбаченим ст. 290 ЦПК України, а відповідно виключають можливість визнання його необґрунтованим та стягнення в дохід держави.

Щодо активу № 3

Вказаний актив набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2022 та за невеликий проміжок часу подаровано доньці ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 11.05.2022. Придбання даного нежитлового приміщення здійснювалося ОСОБА_2 для ОСОБА_1 за його кошти, хоча покупцем за договором є ОСОБА_3 .

Вказане відбувалося у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на той час у шлюбі з ОСОБА_9 та необхідністю набуття ОСОБА_1 майна на праві приватної власності, а не спільної сумісної як набутого під час шлюбу, з врахуванням ставки податку при придбанні майна на підставі договору дарування між особами першого ступеня спорідненості.

Продавцем за договором купівлі-продажу від 21.02.2022 був ОСОБА_7 , товариш ОСОБА_2 . Вартість майна була визначена на підставі звіту про оцінку майна ЛКПАТЮ634731 від 21.02.2022. Розрахунки проводились між ними, факт отримання грошових коштів продавець підтвердив підписанням договору, жодних власних коштів чи коштів чоловіка ОСОБА_3 за купівлю даного приміщення ОСОБА_7 не надавала.

Крім того, у період набуття цього активу ОСОБА_5 був звільнений з посади начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу та не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що виключає можливість визнання такого активу необґрунтованим та стягнення в дохід держави.

Таким чином, даний актив юридично набуто ОСОБА_3 , однак фактично вартість нерухомого майна сплачено ОСОБА_2 для подальшого дарування ОСОБА_3 . ОСОБА_1 .

Щодо активу № 5

Звернення із цією позовною вимогою до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мотивується позивачем як до осіб, що відповідно до ст. 1261 ЦК України є першою чергою спадкоємців за законом та відповідно до ст. 55 ЦПК України мають бути правонаступниками майна ОСОБА_5 . Як на момент звернення із позовною заявою, так і на момент надання відзиву на позов спадкову справу не заведено, коло спадкоємців не встановлено, учасникам даної судової справи невідомо про наявність заповіту, складеного ОСОБА_5 , таким чином позов у цій частині не підлягає задоволенню з огляду на його пред'явлення до неналежних відповідачів.

Щодо активу № 6

Вказаний актив набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2023 та за невеликий проміжок часу відчужено доньці ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 16.10.2023. З аналогічних мотивів, як і щодо нежитлового приміщення, ОСОБА_3 реєструвала за собою право власності на майно, придбане ОСОБА_2 для ОСОБА_1 для подальшого дарування останній.

Щодо придбання транспортного засобу ОСОБА_3 здійснювала суто необхідні юридичні дії, фактично щодо купівлі авто з автомобільним салоном спілкувалася саме ОСОБА_1 , так само як і вносила кошти отримані від ОСОБА_2 . ОСОБА_3 було внесено частину коштів, які їй надала ОСОБА_1 , в рахунок оплати автомобіля, оскільки продавець поставив вимогу про те, що третя особа не може повністю здійснити оплату, а покупець за договором повинен внести хоча б 1/3 частину коштів від свого імені.

Вищенаведене переконливо свідчить про той факт, що сім'я ОСОБА_1 (дочка та її чоловік ОСОБА_2 ) матеріально підтримувала Відповідача ( ОСОБА_3 ) із наявних у них спільних зароблених грошових коштів та заощаджень, надавши грошові кошти на придбання транспортного засобу та нерухомого майна.

Крім того, позивач не з'ясував обставин, наявності у Відповідача ( ОСОБА_3 ) та її покійного чоловіка ОСОБА_5 доходів та заощаджень у період, коли ОСОБА_5 не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» № 263-ІХ не набрав чинності.

Крім того, ні транспортним засобом Mersedes-Benz G 63 AMG кузов НОМЕР_13 , 2023 р.в., номерний знак НОМЕР_8 , ні нежитловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 ніколи особисто не користувався, не придбавав їх та не видавав жодних доручень щодо розпоряджень зазначеним майном третім особам. Більше того, придбанням, користуванням та розпорядженням спірного майна займалася безпосередньо ОСОБА_3 за фінансової допомоги зі сторони своєї дочки ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 .

Тобто, ОСОБА_5 ні прямо, ні опосередковано не вчиняв щодо вищевказаних активів жодних дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження ними.

З урахуванням викладеного, відповідач ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави: транспортного засобу марки та моделі Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 ; нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; транспортного засобу марки Mercedez-Benz G 63 AMG 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 .

2.6. Інші заяви по суті справи

У встановлений судом строк сторонами справи не було подано будь-яких інших заяв по суті справи.

3. Позиції учасників справи під час судового розгляду

3.1. Сторона позивача

Прокурор підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог позивачем було надано пояснення, які відповідають змісту позовної заяви.

3.2. Сторона відповідача

3.2.1. Відповідач ОСОБА_3 та її представник Крамаренко К.С.

Відповідач ОСОБА_3 під час судового розгляду в судові засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце їх проведення. Судовий розгляд проводився за відсутності ОСОБА_3 , представництво якої в судових засіданнях здійснювалося адвокатом Крамаренко К.С.

У свою чергу, адвокат Крамаренко К.С. заперечила проти задоволення позовних вимог в частині, що стосується визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів № 2, 3, 5, 6. В обґрунтування своїх заперечень представником відповідача було надано пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву. Пояснень та заперечень щодо іншої частини позовних вимог, не було надано.

3.2.2. Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_14 .

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні 26.11.2025 погодилась надавати показання щодо обставин справи та пред'явлених позовних вимог в якості свідка відповідно до ст. 234 ЦПК України. Будучи допитаною в якості свідка, ОСОБА_1 надала показання наступного змісту.

ОСОБА_1 має вищу освіту за спеціальністю бухгалтера, досвід роботи на посаді бухгалтера, а також досвід роботи в салоні штор. Також ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, займається підприємницькою діяльністю приблизно з 2004 року, річний оборот підприємницької діяльності становить приблизно 4-5 млн грн.

ОСОБА_5 за свого життя був батьком ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 є її матір'ю. Також ОСОБА_1 має рідну сестру - ОСОБА_12 , з якою вже багато років не спілкується та не підтримує жодних зв'язків. ОСОБА_1 знала ОСОБА_4 тривалий час, однак спілкуватися вони розпочали лише після початку кримінального провадження № 62024140150000031 за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України. З ОСОБА_2 ОСОБА_1 познайомилась до 2021 року. Після знайомства між ними були дружні стосунки, а в 2021 році вони почали зустрічатися та спільно проживати. У 2024 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружились, на момент судового розгляду продовжують перебувати у шлюбі.

Першим чоловіком ОСОБА_1 був ОСОБА_9 , з яким вона більше двадцяти років перебувала у стосунках та від шлюбу з яким має п'ятьох дітей. Стосунки з ОСОБА_9 були складними та постійно змінювалися. ОСОБА_9 дуже заможна людина, має велику кількість рухомого/нерухомого майна, бізнесів тощо. Батьки ОСОБА_9 також мають значні статки. Приблизно наприкінці 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 перестали спільно проживати, а ОСОБА_1 почала зустрічатися з ОСОБА_2 , який на підтвердження серйозності своїх намірів та готовності зустрічатися з ОСОБА_1 почав дарувати їй рухоме та нерухоме майно. Поступово ОСОБА_1 дійшла висновку про необхідність припинення шлюбних відносин з ОСОБА_9 , однак боялася розлучатися, оскільки могла залишитися сама з п'ятьма дітьми, яких ОСОБА_9 не збирався утримувати.

ОСОБА_1 підтвердила, що офіційний процес розірвання шлюбу був ініційований ОСОБА_9 влітку 2023 року. Ті обставини, що ОСОБА_1 з 2021 року фактично припинила шлюбні відносини з ОСОБА_9 та бажала розірвати з ним шлюб і при цьому зустрічалася з ОСОБА_2 , однак не подавала позовну заяву про розірвання шлюбу, сама ОСОБА_1 пояснила особистими причинами, зокрема, ставленням дітей до розірвання шлюбу між батьками.

При розірванні шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 не було будь-якого спору про поділ спільного майна. Питання про поділ майна, що було набуто під час перебування у шлюбі, взагалі не вирішувалося, оскільки все майно оформлювалося на батьків ОСОБА_9 , у зв'язку з чим ОСОБА_1 не мала можливості довести, що таке майно є спільним майном подружжя. Однак ОСОБА_1 боялася, що у випадку безпосереднього оформлення на неї майна, яке купувалося для неї ОСОБА_2 , ОСОБА_9 зможе претендувати на це майно як таке, що було набуто під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_9 у шлюбі. У зв'язку з цим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було прийнято рішення про те, що все майно, яке ОСОБА_2 купує для ОСОБА_1 до моменту розірвання її шлюбу з ОСОБА_9 , буде оформлюватися на її батьків ( ОСОБА_5 та/або ОСОБА_3 ) з наступним безоплатним відчуженням (даруванням) цього майна на користь ОСОБА_1 . Використання такої схеми оформлення права власності на майно дозволяло уникнути режиму спільної сумісної власності, а також давало підстави для застосування нульової ставки оподаткування при даруванні майна.

При цьому ОСОБА_1 пояснила, що не володіє юридичними знаннями, а тому не розуміла, що оформлення рухомого та нерухомого майна на ОСОБА_5 та ОСОБА_3 може створити якісь проблеми, пов'язані з необхідністю обґрунтування законності походження цього майна. Після початку кримінального провадження № 62024140150000031 за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, ОСОБА_1 під час спілкування з ОСОБА_5 дізналась про те, що ОСОБА_5 не хотів відмовляти ОСОБА_1 в оформленні її майна на нього, оскільки вона була його дочкою.

З приводу набуття активу № 1 ОСОБА_1 зазначила наступне. Спірний актив купувався ОСОБА_1 , для неї та за її кошти, що були зароблені та накопичені за результатами здійснення підприємницької діяльності. Розрахунок за квартиру здійснювався шляхом внесення готівкових коштів у касу банку з наступним переказом на банківський рахунок забудовника. Одну частину вартості активу № 1 ОСОБА_1 оплатила особисто, а для оплати іншої надала грошові кошти ОСОБА_5 та попросила його внести ці кошти на рахунок забудовника. Для чого розрахунки за актив розподілялися між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 сама ОСОБА_1 не пам'ятає. Актив № 1 оформлювався на ОСОБА_5 за проханням ОСОБА_1 з метою уникнення поширення на нього режиму спільного майна з ОСОБА_9 . Також ОСОБА_1 просила ОСОБА_5 оформити на його ім'я всі особові рахунки, пов'язані з оплатою житлово-комунальних послуг. У подальшому спірний актив був подарований ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 . З моменту набуття активу № 1 ОСОБА_5 був лише номінальним власником, не володів, не користувався та не розпоряджався квартирою, у тому числі не оплачував житлово-комунальні послуги. Всі правомочності щодо цього майна здійснювала ОСОБА_1 та несла витрати, пов'язані з його утриманням. На даний момент часу в квартирі знаходиться офіс ОСОБА_2 . Всі особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг досі відкриті на ім'я ОСОБА_5 , здійснювати дії щодо їх переоформлення ОСОБА_1 не збирається, оскільки вважає формальністю.

Актив № 3 фактично був придбаний ОСОБА_2 за його особисті кошти для ОСОБА_1 з метою доведення серйозності своїх намірів щодо стосунків з нею. Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_9 . ОСОБА_1 мала бізнес у виді салону штор, однак після розірвання шлюбу вона була вимушена покинути цей бізнес, оскільки ОСОБА_9 попросив її залишити нежитлове приміщення, що було надано ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності. Одного разу ОСОБА_2 повідомив, що його товариш ОСОБА_7 продає нежитлове приміщення, та запитав з приводу придатності цього приміщення для здійснення підприємницької діяльності з продажу штор. ОСОБА_1 оглянула приміщення та повідомила, що воно їй підходить, після чого ОСОБА_2 повідомив, що купить це майно для неї. ОСОБА_1 хотіла, щоб актив № 3 був оформлений на неї у встановленому законом порядку, однак ОСОБА_2 заперечив проти цього та зазначив, що не збирається ділити куплене ним майно з ОСОБА_9 під час розірвання його шлюбу з ОСОБА_1 . У зв'язку з цим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли рішення про оформлення права власності на актив № 3 на ОСОБА_3 . ОСОБА_1 запитала у матері з приводу можливості оформлення на неї спірного майна, на що ОСОБА_3 погодилась. Оформлення договору купівлі-продажу активу № 3 здійснювалося у приміщенні приватного нотаріуса, де були присутні ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У подальшому актив № 3 був подарований ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

З приводу набуття активу № 6 ОСОБА_1 зазначила наступне. У ОСОБА_1 був день народження, під час святкування якого вона побачила у знайомого автомобіль тієї ж марки та моделі, що й спірний актив. ОСОБА_1 дуже сильно сподобався зазначений автомобіль, у зв'язку з чим вона жартома зазначила ОСОБА_2 про те, що хоче мати такий автомобіль у своїй власності. У свою чергу, ОСОБА_2 повідомив, що купить транспортний засіб для ОСОБА_1 . Через деякий час ОСОБА_2 дав ОСОБА_1 грошові кошти для придбання активу № 6, а саме: одну частину грошових коштів у сумі 200 000 доларів США ОСОБА_2 передав готівкою, а іншу частину грошових коштів у сумі приблизно 1,5 млн грн ОСОБА_2 перерахував на банківські рахунки ОСОБА_1 , що були відкриті в АТ «Універсал Банк» та АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поїхали до м. Львова Львівської області, де був розташований відповідний автосалон. ОСОБА_2 з допомогою менеджера автосалону підібрав для ОСОБА_1 потрібний автомобіль. Оскільки на момент придбання активу № 6 ОСОБА_1 вже перебувала в офіційному процесі розірвання шлюбу з ОСОБА_9 , то було прийнято рішення про оформлення спірного автомобіля на ОСОБА_3 . Однак менеджер автосалону повідомив, що особа, на яку буде здійснюватися оформлення автомобіля, обов'язково має сплатити хоча б частину його вартості.

У зв'язку із зазначеним розрахунки за актив № 6 здійснювалися наступним чином: частину вартості автомобіля в сумі приблизно 1,5 млн грн ОСОБА_1 оплатила шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок автосалону; інша частина вартості автомобіля була оплачена ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за готівкові грошові кошти, що були надані ОСОБА_2 . Так, ОСОБА_1 передала автосалону готівкові грошові кошти спочатку в сумі 130 000 доларів США, а пізніше ще в сумі 70 000 доларів США, які в обмінному пункті автосалону були конвертовані в національну валюту. Готівкові грошові кошти в національній валюті ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вносили у касу автосалону для оплати вартості активу № 6. ОСОБА_3 сплатила приблизно 3 млн грн за актив № 6.

Актив № 6 був оформлений на ОСОБА_3 . Всі витрати, пов'язані з реєстрацією транспортного засобу на території України та оформленням його на ім'я ОСОБА_3 , були покриті за рахунок ОСОБА_1 . Через деякий час ОСОБА_3 подарувала актив № 6 ОСОБА_1 , на ім'я якої цей автомобіль не оформлювався. При цьому ОСОБА_1 пояснила, що намагалася здійснити переоформлення активу № 6 на своє ім'я, однак через складнощі, які виникли у цьому процесі (великі черги та відсутність талонів в сервісному центрі), вирішила, що автомобіль залишиться зареєстрованим на ім'я ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 не міг придбати актив № 6 та після цього подарувати ОСОБА_1 , оскільки у такому випадку потрібно було б сплачувати податки.

Коли розпочалися обшуки в межах кримінального провадження № 62024140150000031 за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, то ОСОБА_2 почав переживати за правову долю майна, яке було придбано ним для ОСОБА_1 , однак оформлено на ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , у зв'язку з чим попросив переоформити актив № 6 на нього. ОСОБА_1 не могла цього здійснити, оскільки автомобіль не був оформлений на її ім'я, а тому відповідний договір був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 підтвердила, що грошові кошти від ОСОБА_2 почала отримувати приблизно з кінця 2021 року, однак не заперечувала, що безготівкові перекази грошових коштів від його імені на банківські рахунки могли мати місце і до 2021 року. Грошові кошти від ОСОБА_2 . ОСОБА_1 отримує систематично як готівкою, так і в безготівковий спосіб. При цьому ОСОБА_1 пояснила, що безготівкових переказів від ОСОБА_2 набагато більше, ніж вбачається з виписок по банківським рахункам, оскільки такі перекази могли здійснюватися як безпосередньо від імені ОСОБА_2 , так і від імені третіх осіб, але за дорученням ОСОБА_2 . Тому деякі безготівкові перекази від третіх осіб насправді були переказами від ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 повідомила, що після смерті ОСОБА_5 спадщину не приймала та не знає як це робити. Також ОСОБА_1 не обізнана з приводу прийняття спадщини іншими спадкоємцями ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 підтвердила, що у 2019 році робила благодійні внески до виборчого фонду кандидата на пост Президента України, однак суму цих внесків не пам'ятає.

У свою чергу, адвокат Федорович В.Б. заперечив проти задоволення позовних вимог в частині, що стосується визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів № 1, 3, 5, 6. В обґрунтування своїх заперечень представником відповідача було надано пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву. Додаткових пояснень, заперечень, у тому числі щодо іншої частини позовних вимог, не було надано.

3.2.3. Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_15 .

Відповідач ОСОБА_2 у судових засіданнях, що були призначені на 19.11.2025 та 26.11.2025, погодився надавати показання щодо обставин справи та пред'явлених позовних вимог в якості свідка у порядку ст. 234 ЦПК України. Будучи допитаним в якості свідка, ОСОБА_2 надав показання наступного змісту.

ОСОБА_2 більше 10 років займається підприємницькою діяльністю у сфері логістики на території США, особисто опікується управлінням та контролем за бізнесом, для чого регулярно їздить за кордон. Річний оборот підприємницької діяльності становить більше 100 млн доларів США, а річний дохід - близько 1 млн доларів США. Податки з прибутків від підприємницької діяльності ОСОБА_2 сплачує на території США, у зв'язку з чим його доходи не підлягають оподаткуванню на території України. На території Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 має власний будинок, станцію технічного обслуговування транспортних засобів, склади, транспортні засоби в кількості більше ста одиниць. Також на території США на постійній основі проживають мати, батько та рідний брат ОСОБА_2 , які можуть тимчасово приїжджати до України у своїх справах.

Сам ОСОБА_2 з 2020 року більшість часу проводить на території України, де займається здачею нерухомості в оренду, а також колись займався бізнесом у сфері регулярних/нерегулярних перевезень. З 2019 року ОСОБА_2 набував велику кількість рухомого/нерухомого майна на території України. Придбання нерухомості здійснювалося, у тому числі, на підставі договорів про пайову участь. ОСОБА_2 має заощадження в акціях, облігаціях та інших цінних паперах, а також у криптовалюті, готівкових коштах, на банківських рахунках та в нерухомості.

ОСОБА_2 підтвердив, що в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має валютний рахунок, який поповнюється за рахунок доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також гривневий рахунок. У випадку необхідності поповнення гривневого рахунку ОСОБА_2 звертається до осіб, яким потрібні грошові кошти (долари) на території США, після чого між ними відбувається наступний обмін - ОСОБА_2 переказує грошові кошти (долари) на американські рахунки зазначених осіб або оплачує на території США потрібний їм товар, або дає доручення про видачу готівки, а зазначені особи передають ОСОБА_2 грошові кошти в національній валюті шляхом їх перерахування на відповідний банківський рахунок. Сам ОСОБА_2 свій гривневий рахунок готівкою не поповнює.

З ОСОБА_5 . ОСОБА_2 був особисто знайомий, мав хороші стосунки з ним, ставився до нього як до батька. ОСОБА_2 може охарактеризувати ОСОБА_5 як добру та порядну людину. При цьому ОСОБА_2 підтвердив, що ОСОБА_5 міг говорити неправду. ОСОБА_2 не знав, що ОСОБА_5 обіймав якусь посаду в органах державної влади, оскільки ОСОБА_5 постійно звільняли та поновлювали, фактично службової діяльності ОСОБА_5 не здійснював. Відповідно ОСОБА_2 був знайомий з дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_3

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не мали спільного майна, бізнесів та інтересів. ОСОБА_2 не користувався майном подружжя ОСОБА_1 , а останні не користувалися майном ОСОБА_16 . Подружжя ОСОБА_1 не оформлювало своє майно на ОСОБА_2 , однак ОСОБА_2 майно, яке купувалося для ОСОБА_1 (у тому числі активи № 3, 6), оформлював на ОСОБА_5 та/або ОСОБА_3 .

З ОСОБА_4 ОСОБА_2 познайомився лише після початку кримінального провадження № 62024140150000031 за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України. Про обставини її спілкування з ОСОБА_5 ОСОБА_2 нічого не відомо.

З ОСОБА_1 ОСОБА_2 знайомий більше 10 років. З 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у стосунках, спільно проживають та мають спільний побут, а з липня 2024 року перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі. На даний момент ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обговорюють можливість переїзду до США на постійне місце проживання, у зв'язку з чим перебувають у процесі отримання та оформлення потрібних документів для ОСОБА_1 та її дітей.

Обставини розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . ОСОБА_2 маловідомі. ОСОБА_2 відомо, що ОСОБА_9 та його батьки дуже заможні люди, мають значне майнове становище. При розірванні шлюбу ОСОБА_9 не залишив ОСОБА_1 будь-якого майна, а ОСОБА_1 не претендувала на майно, що було набуто під час перебування у шлюбі. Крім того, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 попросили покинути приміщення, в якому вона здійснювала підприємницьку діяльність.

Також ОСОБА_2 підтвердив, що перебував в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у період з 14 червня 2016 року по 29.02.2024. Зазначений шлюб був фіктивним, оскільки реєструвався виключно для отримання ОСОБА_2 документів, які дають право на перебування на території США. ОСОБА_18 - це дочка найкращої подруги матері ОСОБА_2 та є громадянкою США, а тому в комерційних цілях погодилася допомогти ОСОБА_2 отримати необхідні документи шляхом реєстрації фіктивного шлюбу.

Оскільки ОСОБА_2 був у процесі отримання необхідних документів для перебування на території США, то не міг швидко розлучитися з ОСОБА_17 , у тому числі навіть після початку стосунків з ОСОБА_1 . У протилежному випадку контролюючі органи влади США могли помітити ознаки фіктивності зазначеного шлюбу. Тому шлюб з ОСОБА_17 було розірвано лише після того, як пройшов певний час з моменту завершення процедури отримання всіх необхідних документів.

ОСОБА_2 підтвердив показання свідка ОСОБА_7 щодо обставин набуття активу № 3. ОСОБА_2 також зазначив, що купував актив № 3 для ОСОБА_1 за свої кошти, однак оформлення майна здійснювалося на ОСОБА_3 . Оформлення активу № 3 на ОСОБА_3 здійснювалося за вказівкою ОСОБА_1 , виконанням якої ОСОБА_2 хотів засвідчити серйозність своїх намірів щодо стосунків з ОСОБА_1 . Розрахунки за спірний актив здійснювалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в готівковий спосіб у приміщенні нотаріуса, де оформлювався відповідний договір купівлі-продажу.

Необхідність придбання активу № 3 для ОСОБА_1 ОСОБА_2 пояснив тим, що до моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_9 . ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність з продажу штор та мала відповідне приміщення для цього. Однак після розірвання шлюбу ОСОБА_1 вимушена була покинути зазначене приміщення. Оскільки ОСОБА_2 хотів допомогти ОСОБА_1 та зробити внесок у розвиток їх родини, то вирішив придбати для ОСОБА_1 актив № 3, де було відкрито салон штор. Дохід від активу № 3 є доходом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і використовується ними в спільних цілях.

Ті обставини, що під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62024140150000031 ОСОБА_2 надавав показання, в яких повідомляв про те, що розрахунок за актив № 3 здійснювався ним шляхом перерахування грошових коштів на іноземний рахунок ОСОБА_7 , ОСОБА_2 пояснив неправильним викладом змісту його показань. У кінцевому підсумку ОСОБА_2 зазначив, що розрахунок за актив № 3 здійснювався між ним та ОСОБА_7 у готівковий спосіб у приміщенні нотаріуса.

З приводу набуття активу № 6 ОСОБА_2 надав показання наступного змісту. На початку 2022 року ОСОБА_2 вирішив придбати для ОСОБА_1 та її дітей відповідний автомобіль сімейного типу, для чого у відповідності до побажань ОСОБА_1 придбав транспортний засіб Range Rover Autobiography. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 очікували, що автомобіль приїде з-за кордону у найближчий час, однак станом на 2023 рік він не був поставлений на територію України. У зв'язку з цим вони вирішили придбати ще один автомобіль. Під час перебування в автосалоні ОСОБА_1 побачила «кубік» (позначення автомобіля марки та моделі Mercedes-Benz G 63 AMG) та попросила подарувати їй цей автомобіль, на що ОСОБА_2 погодився. Оскільки ОСОБА_1 вже перебувала в офіційному процесі розірвання шлюбу з ОСОБА_9 , то домовилися, що автомобіль буде оформлений на ОСОБА_3 . При цьому автосалоном було виставлено вимогу про сплату частини грошових коштів особою, яка буде виступати покупцем за договором.

ОСОБА_2 зазначив, що для оплати вартості активу № 6 він перерахував на банківські рахунки ОСОБА_1 близько 1,5 млн грн, а також передав їй готівку в сумі 200 000 доларів США. Зазначені грошові кошти були сплачені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь автосалону за придбання активу № 6. Витрати на реєстрацію спірного автомобіля на території України, його оформлення на ОСОБА_3 , добровільне страхування (КАСКО) також покривалися за рахунок ОСОБА_2 .

Через деякий час з моменту придбання активу № 6 ОСОБА_3 подарувала автомобіль ОСОБА_1 , на ім'я якої транспортний засіб не переоформлювався.

Після початку кримінального провадження № 62024140150000031 ОСОБА_2 почав переживати щодо можливої конфіскації активу № 6, який був придбаний за його законні доходи, у зв'язку з чим попросив переоформити автомобіль на нього. ОСОБА_2 зазначив, що не купував актив № 6 у ОСОБА_3 , а укладення договору купівлі-продажу було формальністю для переоформлення автомобіля на ім'я ОСОБА_2 . Жодних розрахунків за договором купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не проводилося. При цьому чому в цих цілях не міг бути укладений договір дарування активу № 6 ОСОБА_2 не зміг пояснити.

Вечірній час складання нотаріусом всіх документів, пов'язаних з оформленням договору купівлі-продажу активу № 6, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , сам ОСОБА_2 пояснив тим, що цей час був зручний для нього з огляду на специфіку його роботи. Ці обставини не пов'язані з поданням та розглядом клопотань про накладення арешту, у тому числі, на актив № 6 у межах кримінального провадження № 62024140150000031.

З моменту придбання активу № 6 ОСОБА_5 не володів, не користувався та не розпоряджався спірним транспортним засобом. Автомобіль протягом всього часу перебував у володінні та користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На момент судового розгляду спірним активом користується ОСОБА_2 .

На питання з приводу того, чому ОСОБА_2 не міг безпосередньо придбати майно з подальшим даруванням на користь ОСОБА_1 або не міг придбати це майно з наступним переоформленням на ОСОБА_1 вже після розірвання її попереднього шлюбу, ОСОБА_2 зазначив, що діяв у відповідності до прохань та вказівок ОСОБА_1 та над можливими варіантами оформлення права власності на спірне майно не задумувався.

ОСОБА_2 дійсно оплачував спільний відпочинок подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 з її дітьми за кордоном. Оплачувати їх відпочинки почав з 2021 року і продовжує це робити станом на сьогодні. Подружжя ОСОБА_1 в обмін на це нічого не давало та не пропонувало ОСОБА_2 . У такий спосіб ОСОБА_2 хотів зробити приємно батькам своєї дружини.

ОСОБА_2 підтвердив, що у 2019 році під час виборів Президента України разом з ОСОБА_5 робив внески у виборчий фонд кандидата на пост Президента України. Точну суму своїх внесків та внесків ОСОБА_5 ОСОБА_2 не пам'ятає.

ОСОБА_2 підтвердив, що приблизно 15 років тому притягувався до кримінальної відповідальності за внесення завідомо недостовірних даних, пов'язаних з наданням особі дозволу (візи) на в'їзд до іншої держави. Тоді ОСОБА_2 був власником туристичного агентства, яке займалося оформленням документів для отримання дозволів (віз) на в'їзд до інших держав та перебування на їх території. Особою, якій потрібен був відповідний дозвіл, було зроблено «неправильні речі», а ОСОБА_2 підписав відповідні документи, що призвело до внесення завідомо недостовірних даних до відповідних реєстрів.

У свою чергу, адвокат Римарук Ю.І. також заперечив проти задоволення позовних вимог в частині, що стосується визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави активів № 3, 6. В обґрунтування своїх заперечень представником відповідача було надано пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву. Додаткових пояснень, заперечень, у тому числі щодо іншої частини позовних вимог, не було надано.

3.2.4. Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_20 .

Відповідач ОСОБА_4 під час судового розгляду в судові засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце їх проведення. Судовий розгляд проводився за відсутності ОСОБА_4 , представництво якої в судових засіданнях здійснювалося адвокатом Межирицьким А.О.

У свою чергу, адвокат Межирицький А.О. заперечив проти задоволення позовних вимог в частині, що стосується визнання необґрунтованим та стягнення в дохід держави активу № 4. В обґрунтування своїх заперечень представником відповідача було надано пояснення, які відповідають змісту відзиву на позовну заяву. Додаткових пояснень, заперечень, у тому числі щодо іншої частини позовних вимог, не було надано.

4. Норми права, що підлягають застосуванню для врегулювання спірних правовідносин, фактичні обставини, встановлені судом, та мотиви, з яких суд виходить при ухваленні рішення

Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора (ч. 1 ст. 290 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України (у редакції Закону України № 4496-IX від 17.06.2025, що була чинною на момент здійснення судового розгляду) позов пред'являється, зокрема, щодо:

активів, набутих після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів", якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів" набрав чинності 28.11.2019. На момент набрання ним чинності положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було закріплено на рівні 2007 грн.

Таким чином, у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниця між вартістю спірних активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави, має становити не менше 1 505 250 грн (750 * 2007 грн).

Для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (ч. 3 ст. 290 ЦПК України).

Згідно з приписами ч. 4 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред'явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Термін "активи" означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на рахунках/електронних гаманцях, у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Під "набуттям активів" слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Фактичне володіння через третіх осіб (частина четверта статті 290, пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України) «за дорученням»: 1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; 2) означає набуття суб'єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; 3) вчинення дії «за дорученням» може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб'єкта декларування, а суб'єкт декларування, у свою чергу, отримує вигоду від набутого активу, тоді як «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження», означає: 1) можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; 2) трактується ширше передбаченої статтею 16 ЦК України складової права власності (постанова КЦС ВС від 16.10.2024 у справі № 991/366/22, провадження № 61-12631св22).

Про можливість суб'єкта декларування прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, можуть свідчити різні обставини, які мають бути оцінені судом у сукупності, зокрема, але не виключно: (1) користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб'єктом декларування; (2) систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб'єктом декларування (при чому таке користування не обов'язково має бути постійним або безперервним); (3) наявність між власником та суб'єктом декларування родинних, дружніх або інших зв'язків, відносин підпорядкування тощо; (4) набуття активу номінальним власником на підставі правочину, в якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов'язана із суб'єктом декларування в інтересах якої набувається актив; (5) фінансова неспроможність третьої особи самостійно набути актив у власність; (6) створення суб'єктом декларування умов для набуття активів третьою особою; (7) здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов'язаних з утриманням активу; (8) здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов'язаних з ефективним використанням активу; (9) поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби; (10) можливість суб'єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, членами своєї сім'ї); (11) можливість суб'єкта декларування відмовитися від активу; (12) можливість суб'єкта декларування впливати на долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо.

Будь-який із зазначених критеріїв як окремо так і в сукупності з іншими може свідчити про спроможність особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вчиняти щодо активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, якщо ця особа здійснює усвідомлений вольовий акт. Без волі особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вчинення таких дій неможливе. Вольовий компонент визначає динаміку відносин особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з активом, необґрунтованість якого презюмується.

Отже, дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження в сенсі визнання активів необґрунтованими, повинні трактуватися ширше передбаченої ст. 316 ЦК України складової права власності.

У свою чергу, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" (п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що: «обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню»;

«тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide)» (GOGITIDZE AND OTHERS v. GEORGIA, № 36862/05, § 91, 105, ЄСПЛ, 12 серпня 2015 року).

Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося дві різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються: процедурою вилучення майна: конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві; стандартами доказування, які застосовуються: для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість в конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див.постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23)).

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим: виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в: ЦК; ЦПК; Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності; характеризується суб'єктами, до яких може бути пред'явлений позов про визнання активів необґрунтованими, є публічні особи та «пов'язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК) (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23)).

Правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб'єктів така конструкція нехарактерна і невластива; законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23)).

Згідно з ст.291 ЦПК суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.

При цьому положенням абз.2 ч.2 ст.81 ЦПК визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов'язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч.2 ст.290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.4 ст.89 ЦПК).

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність (ст. 12 ЦПК України). Зміст цього принципу розкривається в тому числі через те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. При чому обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони. Тобто застосовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні. Такий підхід при оцінці доказів становить процесуальну особливість інституту цивільної конфіскації.

Як доказування зв'язку суб'єкта декларування з активом (ствердження чи заперечення опосередкованого набуття його через третіх осіб), так і доказування необґрунтованості активу за вартісним критерієм, у кінцевому рахунку може зводитись не тільки і не стільки до надання кожною з протилежних сторін своєї сукупності доказів на підтвердження своєї позиції, які суд має зважити (співставити), і визначити ту сторону, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони, скільки до співставлення версій сторін, пояснення ними фактів, встановлених на підставі загальної сукупності доказів, наданих суду. Вирішення судом питання «переваги більш вагомих доказів» або «балансу імовірностей» в такому випадку може трансформуватися в питання - яка з протилежних версій сторін видається більш переконливою (правдоподібною) і такою, що заслуговує на довіру. Зазначене відповідає положенням ст.80, 89 ЦПК та не протирічить положенням ч.6 ст.81 ЦПК, яка передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КЦС ВС від 24 березня 2021 року у справі №320/4186/18, від 08 червня 2022 року у справі №757/18772/19-ц, п.81 постанови ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Отже, використаний в національній системі термін «більша переконливість доказів» означає, що існують розумні підозри вважати, що факт скоріше має місце. При цьому, вказаний стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

При вирішенні питання про визнання активів необґрунтованими для задоволення позовних вимог достатньою є підтверджена доказами сукупність фактичних обставин, з якими закон пов'язує набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відповідна різниця між їх вартістю та законними доходами.

Застосування для визнання необґрунтованих активів методів цивільного процесу пов'язане з покладенням на відповідача тягаря доказування обґрунтованості набуття майна. Власник активу має довести законність походження майна, а якщо має місце опосередковане набуття через третіх осіб, - спростувати свій зв'язок з цим активом. Доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна у сумісності з неможливістю власником цього майна довести протилежне достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням вищевикладеного, в межах даної справи суд, вирішуючи позовні вимоги по суті, за результатами змагального судового процесу на підставі переваги більш вагомих доказів має з'ясувати наступні обставини:

1) чи має суб'єкт, який за твердженням позивача набув необґрунтовані активи, статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

2) чи поширюються на активи, про необґрунтованість яких стверджує позивач, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28.11.2019;

3) чи наявний зв'язок активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

4) чи відбулося набуття особою активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, а саме:

(а) особою, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпосередньо у власність

(b) іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що

(і) таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,

або

(ii) особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

5) чи можливо на підставі поданих доказів встановити, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів були набуті за рахунок законних доходів;

6) чи відповідають заявлені позивачем об'єкти ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи;

7) чи є сукупність доказів позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів відповідачів.

Враховуючи, що позовні вимоги стосуються декількох об'єктів рухомого та нерухомого майна, які згідно з позицією позивача у різні періоди часу або безпосередньо набуті ОСОБА_5 , у тому числі з подальшим відчуженням на користь відповідачів, або опосередковано набуті ним завдяки третім особам, враховуючи характер та вид такого майна, конкретні обставини його набуття, а також враховуючи кількість відповідачів, які пов'язані зі спірними активами та до яких пред'явлено позовні вимоги, суд вважає за доцільне з'ясувати обставини, що позначені у п. 1-2 вище, одночасно щодо всіх спірних активів, а обставини, що позначені у п. 3-7 вище, - окремо щодо кожного спірного активу.

Зазначений спосіб викладення тексту судового рішення забезпечить надання рішенню лаконічності та достатньої обґрунтованості без зайвого, надмірного викладення тексту і його повторення, а також у випадку не підтвердження статусу ОСОБА_5 як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, або не підтвердження можливості застосування цивільної конфіскації до спірного майна звільнить суд від обов'язку встановлення інших обставин, що входять до юридичного складу, який використовується при оцінці активів як необґрунтованих.

4.1. Щодо наявності у ОСОБА_5 статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, на момент стверджуваного набуття спірних активів

Наказом Державної екологічної інспекції України № 62-о від 02.03.2020 (Т. 2, а.с. 116) ОСОБА_5 з 03.03.2020 було призначено на посаду начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу.

Зі змісту особової картки державного службовця № 110, заведеної на ім'я ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 122-129), присяги державного службовця від 03.03.2020 (Т. 2, а.с. 130), довідки Державної екологічної інспекції Карпатського округу Державної екологічної інспекції України від 20.06.2024 (Т. 2, а.с. 131) судом встановлено, що 03.03.2020 ОСОБА_5 склав присягу державного службовця та приступив до виконання службових обов'язків начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу. Зі змісту наведених документів також вбачається, що посада, яку обіймав ОСОБА_5 , належить до категорії «Б» посад державної служби.

З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку, що 03.03.2020 ОСОБА_5 набув правовий статус державного службовця.

Відповідно до пп. в п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про запобігання корупції» державні службовці є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, та суб'єктами, на яких поширюються вимоги антикорупційного законодавства.

Таким чином, з 03.03.2020 ОСОБА_5 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави у розумінні п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

Наказом Державної екологічної інспекції України № 447-о від 11.12.2020 (Т. 2, а.с. 117) ОСОБА_5 звільнено з займаної посади датою, яка є першим робочим днем наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, у зв'язку з вчиненням державним службовцем дисциплінарного проступку.

Зі змісту особової картки державного службовця № 110 (Т. 2, а.с. 122-129) встановлено, що вищезазначеною датою звільнення ОСОБА_5 з посади державної служби є 24.12.2020.

З відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі № 300/3980/20 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_5 до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції Карпатського округу, про визнання протиправними і скасування наказів, зобов'язання поновити на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням суду першої інстанції від 20.04.2021, зокрема, визнано протиправними та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України № 443-о від 10.12.2020 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_5 », наказ Державної екологічної інспекції України № 447-о від 11.12.2020 «Про звільнення ОСОБА_5 », а також поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу з 25.12.2020.

Наказом Державної екологічної інспекції України № 51-тр/р від 28.04.2021 (Т. 2, а.с. 118) на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі № 300/3980/20 скасовано наказ Державної екологічної інспекції України № 443-о від 10.12.2020 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_5 », наказ Державної екологічної інспекції України № 447-о від 11.12.2020 «Про звільнення ОСОБА_5 » та поновлено ОСОБА_5 на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу з 25.12.2020.

З відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі № 300/3980/20 задоволено апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України, скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 у справі № 300/3980/20 та повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 .

Наказом Державної екологічної інспекції України № 129-тр/р від 15.09.2021 (Т. 2, а.с. 119) на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі № 300/3980/20 скасовано наказ Державної екологічної інспекції України № 51-тр/р від 28.04.2021 «Про поновлення ОСОБА_5 ».

З відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постановою КАС ВС від 26.05.2022 у справі № 300/3980/20 касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 задоволено частково, скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 змінено в мотивувальній частині щодо мотивів задоволення позовних вимог.

Наказом Державної екологічної інспекції України № 46-тр/т від 07.06.2022 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 та постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 300/3980/20 скасовано наказ Державної екологічної інспекції України № 129-тр/р від 15.09.2021 «Про скасування наказу Держекоінспекції від 28.04.2021 № 51-тр/р «Про поновлення ОСОБА_5 ».

Таким чином, звільнення ОСОБА_5 з посади державної служби, що мало місце 24.12.2020, за результатами судового вирішення публічно-правового спору визнано незаконним, а самого ОСОБА_5 поновлено на займаній посаді з 25.12.2020.

Наказом Державної екологічної інспекції № 45-тр/т від 19.03.2024 (Т. 2, а.с. 121) ОСОБА_5 з 19.03.2024 звільнено з посади начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу, у зв'язку з застосуванням відповідного дисциплінарного стягнення.

Відомості про те, що ОСОБА_5 після 19.03.2024 був поновлений на займаній посаді у матеріалах справи відсутні, як і відсутні відомості про те, що після 19.03.2024 ОСОБА_5 обіймав будь-яку іншу посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Докази того, що у періоди між звільненням та поновленням на займаній посаді державної служби ОСОБА_5 займався іншою оплачуваною діяльністю, у матеріалах справи відсутні та сторонами справи не надані.

Вирішуючи питання щодо впливу вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням суб'єкта декларування з посади державної служби, на наявність у цього суб'єкта правового статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, в разі незаконного звільнення працівника і поновлення його на попередній роботі запис про звільнення визнається недійсним. Стаж роботи особи, яка була незаконно звільнена, а потім поновлена, вважається безперервним і така особа вважається застрахованою особою.

Отже, стаж трудової діяльності/публічної служби особи вважається безперервним та включає в себе період вимушеного прогулу, який зумовлений незаконним звільненням.

Аналогічний висновок викладено в постанові КАС ВС від 30.11.2022 у справі № 580/2613/19 (провадження № К/9901/5071/20).

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання середньої заробітної плати.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року N 9-рп/2013 у справі N 1-18/2013 Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, працівник вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу є тотожною з правовою природою заробітної плати (постанова ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку, що якщо період вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави, зараховується до трудового та страхового стажу такої особи, є підставою для нарахування та виплати заробітної плати, а в період такого прогулу особа не займалася іншою оплачуваною діяльністю, то в цілях інституту цивільної конфіскації відсутні достатні і розумні підстави для розділення періоду державної служби особи на проміжки часу, коли вона дійсно займала посаду та виконувала покладені на неї обов'язки і коли вона фактично не працювала внаслідок незаконного звільнення. Тобто державний службовець у розумінні п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК України вважається особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та є суб'єктом антикорупційного законодавства безперервно протягом всього періоду державної служби, включаючи періоди вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням.

При цьому навіть ті обставини, що в період вимушеного прогулу особа, уповноважена на виконання функцій держави, займалася іншою законною оплачуваною діяльністю та отримувала законний дохід з інших джерел, з безумовністю не виключає можливості пред'явлення до такої особи позову відповідно до положень ст. 290 ЦПК України, однак такі доходи повинні враховуватися при визначенні обґрунтованості тих чи інших активів.

Більше того, системний аналіз положень Розділу IV та Розділу VII ЗУ «Про запобігання корупції» дає можливість констатувати, що навіть після правомірного припинення службової діяльності особи, уповноваженої на виконання функцій держави (наприклад, внаслідок звільнення за власним бажанням тощо), на таку особу деякий час продовжують поширюватися окремі вимоги антикорупційного законодавства, у тому числі вимоги щодо фінансового контролю та декларування майнового стану. Це логічно узгоджується з тим, що за відсутності такого контролю після припинення публічної служби особи необґрунтовані активи, які протягом перебування її на публічній службі приховувалися від контролюючих та правоохоронних органів, без будь-яких перешкод будуть вводитися у майнове становище суб'єкта декларування. Тобто у такому випадку механізм звільнення навмисно міг би використовуватися для легалізації необґрунтованих активів.

З вищевикладених міркувань суд відхиляє заперечення відповідачів щодо неможливості пред'явлення позовних вимог до окремих активів як таких, що були набуті у період між звільненням та поновленням ОСОБА_5 на посаді. Оскільки 1) звільнення ОСОБА_5 було визнано незаконним у судовому порядку, а сам ОСОБА_5 у кінцевому підсумку був поновлений на займаній посаді, 2) період вимушеного прогулу був зарахований до трудового, страхового стажу та стажу державної служби ОСОБА_5 , а також використовувався для обрахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3) у період між звільненням та поновленням на посаді ОСОБА_5 не займався іншою оплачуваною діяльністю, то набуття окремих активів у період вимушеного прогулу ОСОБА_5 не свідчить про те, що ці активи набуті ОСОБА_5 не в якості особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

На підставі цього суд доходить висновку, що ОСОБА_5 у період часу з 03.03.2020 по 19.03.2024, протягом якого відбулося стверджуване набуття спірних активів, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, що з урахуванням положень ч. 4 ст. 290 ЦПК України дає можливість пред'явлення позову про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх в дохід держави.

4.2. Щодо поширення на спірні активи положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28.11.2019

Позовні вимоги щодо активів № 1-6 пред'явлені з підстав абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України, згідно з приписами якого позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред'явлено щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів", якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що правовою підставою набуття активу № 1 був договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, який був укладений 24.03.2021 та розрахунки за яким проводилися у 2021 році. Сам актив № 1 у виді квартири був створений 19.04.2023, коли за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності, що у подальшому безоплатно відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 .

Правовою підставою набуття активу № 2 був договір купівлі-продажу № 941565, який був укладений 27.04.2021 та розрахунки за яким проводилися у 2021 році. Право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на актив № 2 виникло у 2021 році.

Правовою підставою набуття активу № 3 був договір купівлі-продажу № 226, який був укладений 21.02.2022 та розрахунки за яким проводилися у 2022 році. Право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на актив № 3 виникло у 2022 році і в цьому ж році безоплатно відчужено на користь ОСОБА_1 .

Правовою підставою набуття активу № 4 був договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), що буде створено в майбутньому, який було укладено 05.04.2022 та розрахунки за яким також проводилися у 2022 році. Сам актив № 4 у виді квартири був створений 26.01.2024, коли було зареєстровано право власності за ОСОБА_4 , яка згідно з позиції позивача при укладенні договору та проведенні розрахунків за квартиру діяла за дорученням ОСОБА_5 .

Правовою підставою набуття активу № 5 був договір дарування від 01.03.2023, за яким ОСОБА_4 безоплатно відчужила квартиру на користь ОСОБА_5 , що мало наслідком реєстрацію права власності за ним.

Правовою підставою набуття активу № 6 був договір купівлі-продажу № 0352607020, який був укладений 26.08.2023 та розрахунки за яким проводилися у 2023 році. Право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на актив № 6 виникло так само у 2023 році і в подальшому було поступово відчужено до відповідача ОСОБА_1 , а нею - до відповідача ОСОБА_2 .

З наведеного вбачається, що правові підстави (відповідні договори) виникнення права власності на спірні активи, виникнення самого права власності на них, а також розрахунки за укладеними договорами здійснювалися у період перебування ОСОБА_5 на посаді державної служби, тобто коли ОСОБА_5 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Відповідно з матеріалів справи простежується, що всі спірні активи були набуті після 28.11.2019.

Таким чином, на спірні активи поширюються положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів».

Зі змісту витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (Т. 2, а.с. 8) вбачається, що 02.02.2024 було зареєстровано кримінальне провадження № 62024140150000031 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, а саме за фактом набуття керівником одного із регіональних органів активів, вартість яких більше ніж на шість тисяч п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує його законні доходи.

28.02.2025 у межах кримінального провадження № 62024140150000031 складено та затверджено обвинувальний акт (Т. 4, а.с. 17-35), яким ОСОБА_5 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України. Зі змісту сформульованого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_5 , працюючи на посаді начальника Державної екологічної інспекції Карпатського округу - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Карпатського округу, у період з 03.03.2020 по 19.03.2024 набув активів вартістю 20 388 669,19 грн, що більше ніж на шість тисяч п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує його законні доходи.

В обвинувальному акті серед майна, що є предметом незаконного збагачення, зазначається: 1) квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_9 (не є предметом позовних вимог); 2) квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (актив № 1); 3) транспортний засіб марки та моделі Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 (актив № 2); 4) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (актив № 3); 5) квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 (актив № 4); 6) квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 (актив № 5); 7) транспортний засіб марки та моделі Mercedez-Benz G 63 AMG 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 (актив № 6).

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62024140150000031 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, направлено до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області для розгляду пред'явленого обвинувачення по суті.

Згідно з актовим записом про смерть № 599 від 20.03.2025, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_14 від 20.03.2025 (Т. 4, а.с. 14-16) ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Департаментом адміністративних послуг (Центром надання адміністративних послуг м. Івано-Франківська) Івано-Франківської міської ради складено відповідний актовий запис.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.04.2025 (Т. 4, а.с. 36-51) кримінальне провадження № 62024140150000031 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку зі смертю обвинуваченого. Відповідно до відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала суду від 08.04.2025 про закриття кримінального провадження набрала законної сили 16.04.2025.

Таким чином, судом встановлено, що спірні активи № 1-6 набуті після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (після 28.11.2019) та в період перебування ОСОБА_5 на посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави (у період з 03.03.2020 по 19.03.2024), а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, предметом якого були спірні активи № 1-6, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 , і ухвала суду про закриття кримінального провадження набула статусу остаточної.

У зв'язку з вищевикладеним верхня межа різниці між вартістю спірних активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави, про яку зазначається в абз. 1 ч. 2 ст. 290 ЦПК України, в межах даної справи не застосовується. При вирішенні питання необґрунтованості спірних активів підлягає застосуванню лише нижня межа різниці між вартістю спірних активів та законними доходами, яка для кваліфікації активів як необґрунтованих має у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». Тобто нижня межа різниці між вартістю спірних активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави, має становити не менше 1 505 250 грн (750 * 2007 грн).

На підставі зазначеного суд констатує, що відносно спірних активів № 1-6 відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України може бути пред'явлено позов про визнання їх необґрунтованими та стягнення в дохід держави. У свою чергу, вказані активи підлягають стягненню в дохід держави, якщо за результатами судового розгляду у сукупності буде встановлено 1) зв'язок активів з ОСОБА_5 та набуття ним цього майна в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України; 2) відсутність/недостатність у ОСОБА_5 законних доходів для придбання спірних активів; 3) необґрунтованість активів, тобто наявність різниці між вартістю активів та законними доходами ОСОБА_5 щонайменше в розмірі 1 505 250 грн.

4.3. Щодо необґрунтованості квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (актив № 1), та необґрунтованості транспортного засобу марки та моделі Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 (актив № 2)

Необґрунтованість таких активів визначається стороною позивача з огляду на їх сукупну вартість. Застосування сукупного підходу до визначення необґрунтованості майна мотивовано позивачем тим, що зазначені активи загальною вартістю 3 389 710 грн були набуті подружжям ОСОБА_1 в одному звітному періоді, у 2021 році, з різницею в часі в один місяць.

У свою чергу, відповідачі не заперечували проти перевірки обґрунтованості активів № 1-2 виходячи з їх сукупної вартості.

Вирішуючи питання можливості застосування сукупного підходу до кваліфікації активів № 1-2 як необґрунтованих, суд звертає увагу, що предметом доказування у справах цієї категорії є конкретний актив, фінансова можливість придбання якого має бути зіставлена із законними доходами суб'єкта декларування в конкретний момент його набуття. Суд, досліджуючи докази сторін, з'ясовує зв'язок з відповідачем кожного активу, вартість кожного активу і спосіб набуття кожного активу. За такою ж логікою має враховуватися і дата набуття кожного активу. Якщо відбувається кілька покупок із значними часовими інтервалами, потрібно визначати доходи/витрати суб'єкта у кожний із відповідних періодів, після чого наявна різниця між їх вартістю і законними доходами суб'єкта декларування має бути складена між собою.

Лише якщо в період від першого до останнього набуття активів у особи не було доходів (або були суто формальні) або випливає, що вже на момент першої покупки особа витратила суттєво більше, ніж могла мати, а на другу покупку коштів тим більше не було, можливо в сукупності розглядати питання про неможливість охоплення обох (чи кількох) покупок законними доходами. Тобто у певних ситуаціях сукупний підхід може мати місце, коли протягом усього проміжку часу між першою та останньою покупками у особи не було достатніх законних доходів; вже на момент першої покупки суб'єкт витратив більше, ніж міг мати на законних підставах; подальші придбання відбувалися без змін у фінансовому становищі, що могло б обґрунтувати появу нових доходів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно з матеріалів позовної заяви набуття активів № 1-2 здійснювалося в один звітний період (у 2021 році) з невеликим розривом у часі, зважаючи на те, що згідно з позицією позивача як сукупна вартість активів, так і вартість кожного з них перевищувала законні доходи ОСОБА_5 , а витрати на придбання активу № 2, що здійснювалися раніше за розрахунки за актив № 1, фактично перевищували законний дохід ОСОБА_5 і унеможливлювали здійснення будь-яких розрахунків за актив № 1, зважаючи на те, що сторона відповідача не наполягала на окремій перевірці обґрунтованості кожного з цих активів і не заперечувала проти застосування сукупного підходу, суд вважає за можливе перевірити обґрунтованість активів № 1-2 з огляду на їх сукупну вартість, яка складає 3 389 710 грн.

4.3.1. Щодо зв'язку активів № 1, 2 з ОСОБА_5 та набуття ним зазначених активів в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України

За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов'язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Чинне законодавство не розкриває поняття «зв'язок особи з активом», щодо якого ставиться питання про його необґрунтованість, не визначає критеріїв такого зв'язку. Разом з тим, в світлі обставин цієї справи мова йде про конкретні речі матеріального світу - нерухоме майно у виді квартири та транспортний засіб. Отже, при визначенні зв'язку активу, про необґрунтованість якого стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, необхідно дослідити правову або фактичну пов'язаність цієї особи з відповідними речами.

Актив № 1

Судом встановлено, що 24.03.2021 між приватною фірмою «Галицький двір» та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому (Т. 5, а.с. 48-50), відповідно до п. 1.1 якого ПФ «Галицький двір» зобов'язалося передати ОСОБА_5 об'єкт нерухомого майна, який буде створений в майбутньому, а ОСОБА_5 зобов'язався прийняти його у відповідності до умов даного договору та оплатити кошти за нього.

Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору об'єктом нерухомого майна до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на двокімнатну квартиру № 25, загальною площею 75,80 квадратних метрів, що розташована на 4 поверсі багатоквартирного житлового будинку з приміщенням громадського призначення, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_28.

Відповідно до п. 1.3, 1.5 договору купівлі-продажу сторонами погоджено закінчення будівництва на 2 квартал 2022 року. Крім того, сторони узгодили, що право власності ОСОБА_5 на квартиру, що продається за цим договором, підлягає реєстрації. При цьому право власності на квартиру виникає в ОСОБА_5 з моменту повної оплати вартості квартири, зазначеної у протоколі погодження договірної ціни, та підписання акту прийому-передавання майна, але не швидше завершення будівництва (створення майна) та прийняття його до експлуатації.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу від 24.03.2021 (Т. 5, а.с. 48-50) загальна вартість квартири погоджується сторонами протоколом погодження договірної ціни. Оплата коштів здійснюється ОСОБА_5 шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок ПФ «Галицький двір». Загальна сума договору не є остаточною і підлягатиме перерахунку після повного завершення будівництва об'єкта.

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни від 24.03.2021, який є додатком № 1 до договору купівлі-продажу від 24.03.2021 (Т. 5, а.с. 51), ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_5 погодили, що вартість квартири, виходячи з площі, що зазначена у п. 1.2 договору, складає суму в національній валюті України в розмірі еквівалентом 729 400 грн. Також сторони погодили, що ОСОБА_5 має сплатити зазначену суму грошових коштів до 20 червня 2021 року.

12.04.2023 між ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_5 підписано акт № 25 здавання-приймання завершених будівництвом житлових приміщень (Т. 5, а.с. 52), згідно з положеннями якого ОСОБА_5 приймає на виконання умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, від 24.03.2021 двокімнатну квартиру АДРЕСА_11 .

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (Т. 5, а.с. 48-50), що 24.03.2021 був укладений між ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_5 , було створено актив № 1 і на підставі цього ж договору в ОСОБА_5 виникло право власності на актив № 1.

19.04.2023 право власності ОСОБА_5 на актив № 1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Т. 6, а.с. 181-183).

02.05.2023 між ОСОБА_5 та АТ «Оператор газорозподільної системи ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ» було укладено договір сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача № 62SN760-7262-23 (Т. 2, а.с. 212-214), згідно з положеннями якого АТ «Оператор газорозподільної системи ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ» взяло на себе зобов'язання з надання послуг сервісного (технічного) обслуговування майна, яке перебуває у власності ОСОБА_5 , а саме квартири АДРЕСА_12 . У свою чергу, ОСОБА_5 зобов'язався у встановлений сторонами строк та порядку оплатити вартість наданих послуг. Серед погоджених сторонами послуг сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача передбачено, зокрема, технічне обслуговування внутрішнього газопроводу, побутової газової плити.

02.05.2023 ОСОБА_5 шляхом підписання відповідної заяви також приєднався до умов типового договору розподілу природного газу (для побутового споживача) (Т. 2, а.с. 216), на підставі якого АТ «Оператор газорозподільної системи ІВАНО-ФРАНКІВСЬКГАЗ» зобов'язалося надавати послуги розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . Серед переліку газових приладів, які встановлено в квартирі, зазначається котел-колонка та газова плита, а кількість зареєстрованих осіб (споживачів) - одна особа. На підставі цієї заяви на ім'я ОСОБА_5 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_15 , а також присвоєно в межах газорозподільної мережі ЕІС-код (56ХМ16С40297487N).

16.06.2023 між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір дарування № 1166 (Т. 5, а.с. 54-55), відповідно до якого ОСОБА_5 подарував, тобто передав безоплатно у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_12 .

Відповідно до п. 6 договору дарування сторони оцінили дарунок в 100 000 грн.

Відповідно до п. 8, 9 договору дарування ОСОБА_5 засвідчив, що в квартирі, яка є предметом договору, ніхто не зареєстрований та не проживає, в тому числі малолітні та неповнолітні діти права користування квартирою не мають. ОСОБА_5 також запевнив, що актив № 1 набутий ним у період перебування в шлюбі з ОСОБА_3 , яка надала свою згоду на укладення договору дарування.

Таким чином, через два місяці з моменту набуття права власності на актив № 1 ОСОБА_5 безоплатно відчужив квартиру на користь ОСОБА_1 , яка була його донькою (Т. 5, а.с. 119). Зазначені обставини учасниками справи не заперечувалися.

У той же час, з долучених до позовної заяви інформаційного листа та рахунків за надані житлово-комунальні послуги (Т. 2, а.с. 218-222) вбачається, що протягом 2023-2024 років особові рахунки щодо постачання житлово-комунальних послуг за адресою активу № 1 були відкриті на ім'я ОСОБА_5 , а сам ОСОБА_5 користувався житлово-комунальними послугами, які надавалися за місцезнаходженням активу № 1, зокрема, послугами постачання та розподілу природного газу, а також регулярно оплачував такі послуги.

При цьому ОСОБА_5 , уклавши 24.03.2021 з ПФ «Галицький двір» договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, та сплативши за цим договором грошові кошти в сумі 729 400 грн, тим самим вчинив у 2021 році правочин, видаток за яким перевищував 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 01.01.2021 (перевищував 113 500 грн). Внаслідок цього відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції» ОСОБА_5 у декларації особи, уповноваженій на виконання функцій держави, за 2021 рік у розділі «Видатки та правочини суб'єкта декларування» був зобов'язаний відобразити відомості про вчинений правочин та здійснений за ним видаток. Однак, як вбачається з декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2021 рік (Т. 2, а.с. 70-73), ОСОБА_5 зазначеного обов'язку декларування не виконав.

Необхідність декларування видатків за правочином, яким передбачено будівництво об'єкта нерухомості та виникнення права власності на нього у майбутньому, у випадку перевищенням розміру такого видатку 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня звітного року, узгоджується з роз'ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції (питання № 94, веб-доступ: https://wiki.nazk.gov.ua/4353/).

Крім того, ОСОБА_5 , набувши у 2023 році право власності на актив № 1 вартістю 729 400 грн внаслідок завершення його будівництва у відповідності до договору купівлі-продажу від 24.03.2021, тим самим вчинив у 2023 році правочин, на підставі якого в нього виникло право власності на нерухоме майно, вартість якого перевищувала 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (перевищувала 134 200 грн). У зв'язку з цим відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції» ОСОБА_5 у декларації особи, уповноваженій на виконання функцій держави, за 2023 рік у розділі «Видатки та правочини суб'єкта декларування» був зобов'язаний відобразити відомості про вчинений правочин та набуття права власності на нерухоме майно за ним. Однак, як вбачається з декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2023 рік (Т. 2, а.с. 50-62) ОСОБА_5 зазначеного обов'язку декларування не виконав.

Необхідність декларування правочину, за яким не здійснювалися видатки у звітному періоді, але за яким у звітному періоді набуто право власності на майно, вартість якого перевищує 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, узгоджується з роз'ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції (питання № 177, веб-доступ: https://wiki.nazk.gov.ua/4637/).

Крім того, суд звертає увагу, що безоплатне відчуження ОСОБА_5 у 2023 році активу № 1 на користь ОСОБА_1 також підлягало б відображенню у розділі «Видатки та правочини суб'єкта декларування» декларації ОСОБА_5 за 2023 рік, якщо вартість об'єкта відчуження перевищувала 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (питання № 73, веб-доступ: https://wiki.nazk.gov.ua/4306/). Однак ОСОБА_5 не тільки безоплатно відчужив актив № 1 на користь близької особи (доньки), але й вартість дарунку в договорі дарування від 16.06.2023 була визначена на рівні 100 000 грн, тобто набагато нижче за вартість набуття такого майна та нижче «порогу» декларування.

Вищезазначені обставини у своїй сукупності дають можливість дійти висновку, що ОСОБА_5 навмисно приховав набуття активу № 1 та свій зв'язок з цим майном, у тому числі шляхом безоплатного відчуження нерухомого майна на користь своєї доньки.

Таким чином, з матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_5 набув актив № 1 безпосередньо у власність, не відобразивши набуття права власності на нерухоме майно у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за відповідний рік, і протягом двох місяців з моменту набуття права власності безоплатно відчужив зазначений актив (уникаючи обов'язку декларування правочину щодо відчуження) на користь відповідача ОСОБА_1 , яка була його донькою, і при цьому ОСОБА_5 фактично продовжив користуватися зазначеною квартирою та зберіг правомочності щодо розпорядження зазначеним майном.

Обставини продовження користування ОСОБА_5 активом № 1 після безоплатного відчуження права власності на користь доньки - відповідача ОСОБА_1 , у тому числі без оформлення правових відносин між ними щодо користування цим майном, наявність між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 родинних відносин батька та доньки відповідно, приховування активу № 1 від декларування, здійснення ОСОБА_5 витрат, пов'язаних з утриманням активу № 1 - усі ці обставини вказують на те, що відповідач ОСОБА_1 була лише номінальним власником активу № 1, у цей же час ОСОБА_5 був фактичним (реальним) власником квартири та мав всі правомочності щодо неї.

Вищевикладені обставини дають можливість дійти висновку про наявність зв'язку активу № 1 з ОСОБА_5 та набуття ним цього активу у власність розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, а саме - безпосереднє набуття ОСОБА_5 спірної квартири у свою власність з подальшим безоплатним відчуженням на користь пов'язаної особи (доньки) із збереженням за собою правомочностей, тотожних праву розпорядженню нерухомим майном.

У відзиві на позовну заяву (Т. 18, а.с. 11-20) відповідач ОСОБА_1 заперечила зв'язок ОСОБА_5 з активом № 1. Зміст цих заперечень також викладено у п. 2.4 судового рішення. Аналізуючи наведені у відзиві заперечення, суд звертає увагу на наступне.

Версія про те, що ОСОБА_1 не бажала поширення режиму спільного сумісного майна на актив № 1 у зв'язку з перебуванням на той момент у шлюбі з ОСОБА_9 , шлюбні відносини з яким фактично були припинені та з яким ОСОБА_1 перебувала в процесі розлучення, за обставин даної справи не спростовує зв'язок ОСОБА_5 з активом № 1. Ця версія жодним чином не спростовує та не відміняє тих обставин, що саме ОСОБА_5 був покупцем за договором купівлі-продажу активу № 1 і що саме ОСОБА_5 першочергово набув право власності на цей актив.

Суд вважає малоймовірними ті обставини, що ОСОБА_1 у процес начебто набуття нею права власності на актив № 1 залучила ОСОБА_5 , який був державним службовцем, мав офіційні доходи та обов'язок декларування свого майнового стану, який, у свою чергу, міг підлягати перевірці контролюючими органами.

Тобто, якщо ОСОБА_1 хотіла уникнути поширення режиму спільного сумісного майна на актив № 1 за рахунок його оформлення на номінального власника ( ОСОБА_5 ) з подальшим переоформленням на неї на підставі договору дарування, то для цього ОСОБА_1 обрала, на переконання суду, найбільш нелогічний та найважчий спосіб, оскільки залучила до цього процесу суб'єкта декларування. Набуття такого майна ОСОБА_5 із рівнем його офіційних доходів створило питання щодо законності походження майна. При цьому за таких обставин ОСОБА_5 не виконав вищезазначеного обов'язку декларування правочину щодо активу № 1, що лише посилило сумніви у законності спірного майна.

Таким чином, ОСОБА_1 , начебто намагаючись уникнути поширення режиму спільного сумісного майна на актив № 1 шляхом залучення свого батька до процесу оформлення права власності, лише створила додаткові перешкоди для себе у такий спосіб.

Суд критично оцінює показання ОСОБА_1 щодо необізнаності з юридичними особливостями процесу декларування та щодо необізнаності з приводу того, що оформлення спірного активу на ОСОБА_5 могло створити проблеми з обґрунтуванням законності походження майна. Малоймовірно, що ОСОБА_1 , маючи нормальні стосунки з ОСОБА_5 (іншого під час судового розгляду не встановлено), не знала про те, що її батько є державним службовцем, а отже, і суб'єктом декларування та зобов'язаний подавати декларації з відображенням свого майнового стану. Також малоймовірним є те, що ОСОБА_1 , не знала про юридичні особливості процесу декларування та ризики, які можуть виникнути у випадку оформлення активу № 1 на ОСОБА_5 , але знала як обійти правовий режим спільної сумісної власності подружжя та обов'язок сплати податків з операцій щодо нерухомості. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та самозайнятою особою, що дає підстави вважати наявність у неї більшого обсягу юридичних знань, ніж у пересічної людини.

Навіть якщо припустити, що ОСОБА_1 дійсно не зналася на цьому, то ОСОБА_5 , будучи державним службовцем та суб'єктом декларування, не міг не знати про вимоги антикорупційного законодавства та обов'язки, пов'язані з декларуванням, а тому достеменно розумів всі ризики, які можуть виникнути у випадку оформлення на нього активу № 1, який начебто купувався ОСОБА_1 . Досить малоймовірним є те, що ОСОБА_5 , розуміючи всі ці ризики, «не міг відмовити» ОСОБА_1 (як про це відповідач зазначала у своїх показаннях) в оформленні на нього її майна, оскільки за таких обставин видається, що ОСОБА_5 обумовив виникнення питань до себе, пов'язаних з обґрунтуванням законності походження цього майна.

Крім того, на переконання суду, обґрунтування стороною відповідача обставин оформлення активу № 1 на ОСОБА_5 та подальшого безоплатного відчуження на користь ОСОБА_1 обставинами розірванням шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 є спробою сторони відповідача пояснити одні обставини за рахунок інших непов'язаних обставин.

Так, хоча право власності щодо активу виникло у 2023 році у зв'язку з завершенням його будівництва, однак виникнення речового права на таке нерухоме майно не відбулось би без укладення договору та здійснення розрахунків за ним у 2021 році.

У той же час, станом на 2021 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_9 не перебували в офіційному процесі розірвання шлюбу, який було розпочато лише у серпні 2023 року. Сам шлюб між ними було розірвано 27.09.2023 рішенням Івано-Франківського районного суду Івано-Франківської області у справі № 352/1999/23 (Т. 4, а.с. 10-12). При цьому позовна заява про розірвання шлюбу була подана ОСОБА_9 , а ОСОБА_1 не заперечувала проти розірвання шлюбу, вказавши про це у заяві про розгляд справи за її відсутності. Судом встановлено, що при розірванні шлюбу та після цього між ОСОБА_1 і ОСОБА_9 не вирішувалося питання про поділ спільного майна.

Тобто, офіційно процес розірвання шлюбу був ініційований ОСОБА_9 лише через два роки після укладення договору купівлі-продажу активу № 1 та здійснення розрахунків за ним. При цьому розірвання шлюбу не супроводжувалося поділом спільного майна подружжя.

Учасниками справи не заперечувалися ті обставини, що станом на 2021 рік (як стверджує ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 фактично були припинені, сам шлюб продовжував існувати формально, а фактично ОСОБА_1 перебувала у відносинах з ОСОБА_2 .

Однак за таких обставин малоймовірно, що ОСОБА_1 протягом двох років зберігала офіційні шлюбні відносини з ОСОБА_9 (попри їх фактичне припинення), що обумовлювало збереження презумпції спільності їх майна, хоча в цей же період начебто мала потребу у придбанні майна, у тому числі, але не виключно активу № 1. Бездіяльність ОСОБА_1 щодо нерозірвання шлюбу з ОСОБА_9 , який продовжував існувати лише формально, створювала для самої ж ОСОБА_1 штучні перешкоди у набутті права власності на майно, що потребувало махінацій з оформленням активу на ОСОБА_5 та подальшого безоплатного відчуження на користь вже самої ОСОБА_1 .

Суд піддає сумніву ті обставини, що ОСОБА_1 , прийнявши рішення про офіційне припинення шлюбних відносин з ОСОБА_9 шляхом розірвання шлюбу, маючи потребу у придбанні майна і при цьому не бажаючи поширення на це майно режиму спільності з колишнім чоловіком, протягом двох років чекала поки ОСОБА_9 , з яким шлюбні стосунки фактично були припинені, подасть позовну заяву про розірвання шлюбу, а не зробила цього самостійно чи, наприклад, хоча б не уклала з ОСОБА_9 договір про поділ майна подружжя, в якому, зокрема, можна було б визначити особисту приватну власність ОСОБА_1 на все майно, що буде набуто до розірвання шлюбу. У своїх показаннях ОСОБА_1 також не надала будь-якого розумного пояснення цим обставинам.

Непослідовності цій версії додають і ті обставини, що стороною відповідача не доведено, що ОСОБА_9 претендував на майно ОСОБА_1 або що в них був хоч якийсь спір щодо спільного майна, на основі чого можна було б зробити висновок про обґрунтованість побоювань ОСОБА_1 щодо поширення на актив № 1 режиму спільної сумісної власності та необхідність його оформлення на третіх осіб. Ба більше, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у своїх показаннях зазначили, що ОСОБА_9 та його батьки є заможними особами з великою кількістю рухомого/нерухомого майна, бізнесами тощо, що також посилює сумнів у побоюваннях ОСОБА_1 з приводу того, що ОСОБА_9 міг претендувати на її майно.

Крім того, сторона відповідача не надала обґрунтованої відповіді на питання, чому ОСОБА_1 , маючи начебто потребу у придбанні майна, не залучила до процесу набуття активу № 1 відповідача ОСОБА_2 , з яким на той момент вже тривалий час була знайома. У такому випадку ОСОБА_1 могла б передати ОСОБА_2 грошові кошти для придбання активу № 1, щоб після цього ОСОБА_2 подарував нерухоме майно самій ОСОБА_1 . Набуття майна у такий спосіб виключило б можливість поширення на нього режиму спільності та виникнення будь-яких питань щодо законності набуття, а відповідно і можливості звернення в дохід держави. У такому випадку зберігається лише обов'язок сплати податку, що, однак, на переконання суду, з огляду на задовільне майнове становище ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (про що стверджується в їх відзивах на позовну заяву) та невелику вартість нерухомого майна, що визначала базу оподаткування, не становило б для них надмірного навантаження та суттєво не вплинуло б на їх майнове становище.

Навіть якщо погодитися з версією сторони відповідача про набуття активу № 1 ОСОБА_1 , то суд вважає малоймовірним те, що ОСОБА_1 , розуміючи рівень офіційних доходів свого батька та його обов'язок з декларування, жодним чином не зафіксувала передачу грошових коштів ОСОБА_5 для придбання активу № 1 з метою обґрунтування законності набуття ним цього майна.

За таких обставин пояснення набуття ОСОБА_5 права власності на актив № 1 версією шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 суд розцінює як спробу виправдати появу активу в ОСОБА_5 обставинами, що насправді не були пов'язані з набуттям цього активу. Суд надає перевагу версії, що саме ОСОБА_1 використовувалася в якості номінального власника активу № 1, у той час, коли його реальним власником був ОСОБА_5 .

У матеріалах справи наявні однакові копії двох квитанцій (Т. 3, а.с. 343, Т. 5, а.с. 26, 53), що стосуються договору купівлі-продажу активу № 1. Разом з тим, копії однієї квитанції (Т. 3, а.с. 343, Т. 5, а.с. 26) виготовлені в спосіб, що унеможливлює з'ясування та дослідження їх змісту (дуже погана якість копіювання). При цьому учасниками справи не надано копії цього документа в належній якості. У свою чергу, копії іншої квитанції (Т. 5, а.с. 53) є копією платіжного доручення № 58032279 від 07.09.2021, за яким АБ «УКРГАЗБАНК» перерахувало на рахунок ПФ «Галицький двір» грошові кошти в сумі 399 400 грн з призначенням платежу наступного змісту: «Гарантійний внесок за нерухоме майно, згідно договору № б/н від 24.03.2021, від ОСОБА_1 , в т.ч. ПДВ від ОСОБА_1 ».

У цьому аспекті суд звертає увагу, що зі змісту платіжного доручення платником значиться АБ «УКРГАЗБАНК», а ОСОБА_1 згадується лише в призначенні платежу в якості начебто платника. Це дає розумні підстави вважати, що грошові кошти були сплачені готівкою через касу банку і фактичним платником не обов'язково мала бути ОСОБА_1 . У свою чергу, призначенням платежу є гарантійний внесок за нерухоме майно, однак жодним положенням договору купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому, який 24.03.2021 укладався між ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_5 і на підставі якого було створено актив № 1, не передбачено умов щодо необхідності здійснення гарантійного внеску. Датою платежу є вересень 2021 року, хоча протоколом погодження договірної ціни ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_5 погодили, що кінцевим терміном проведення розрахунків за актив № 1 є червень 2021 року, а відомостей про те, що строки розрахунків було відтерміновано чи продовжено у матеріалах справи не міститься.

Таким чином, платіжні доручення про начебто оплату ОСОБА_1 вартості активу № 1 на підставі укладеного ОСОБА_5 договору містять відомості про зовсім іншого платника, стосуються гарантійного внеску, який не передбачений умовами договору, складені вже після закінчення строку проведення розрахунків за актив № 1. За таких обставин платіжні доручення, на які ОСОБА_1 посилається у своїй запереченнях, не можуть бути враховані судом на підтвердження здійснення нею оплати вартості активу № 1.

Оскільки суд вважає недоведеними обставини участі ОСОБА_1 у розрахунках за актив № 1, то суд не вбачає потреби у проведенні аналізу її майнового становища та наявності достатніх доходів для сплати коштів за актив № 1.

Проте, навіть якщо брати до уваги зазначені платіжні доручення і враховувати їх як такі, що свідчать про оплату ОСОБА_1 активу № 1, то за вищевикладених обставин, які вказують на номінальну участь ОСОБА_1 у придбанні активу № 1, суд вважає досить вірогідною ситуацію, за якої такі платежі могли здійснюватися ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_5 .

Суд не погоджується з доводами ОСОБА_1 , що документи, які були вилучені під час обшуку активу № 1, зокрема, заяви, рахунки щодо житлово-комунальних послуг, які складені на ім'я ОСОБА_5 , не можуть свідчити про зв'язок ОСОБА_5 з активом № 1. Навпроти, вказані документи підтверджують як правову, так і фактичну пов'язаність ОСОБА_5 з цією квартирою, оскільки засвідчують виникнення між ОСОБА_5 та виконавцями житлово-комунальних послуг відповідних правовідносин, здійснення постачання та споживання таких житлово-комунальних послуг, а також проведення розрахунків між ОСОБА_5 та виконавцями таких послуг. Зазначені документи не вказують, що ОСОБА_5 постійно користувався цією квартирою, однак підтверджують факт здійснення ним витрат на утримання цього майна, навіть тоді, коли він вже не був формальним власником квартири.

Обставини здійснення ОСОБА_1 витрат на утримання активу № 1, зокрема, оплату житлово-комунальних послуг через регулярні платежі в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не знайшли свого жодного доказового підтвердження. При перегляді виписок по рахункам ОСОБА_1 , які відкриті у вказаному банку (Т. 6, а.с. 233 - папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - файл «Відповідь_Приватбанк»), встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала витрати по утриманню майна, яке не є предметом спору, однак не встановлено жодного платежу, який можна було б ідентифікувати як такий, що стосується утримання активу № 1.

В аспекті вищевикладеного суд звертає увагу, що досить малоймовірною виглядає ситуація, за якої особа, стверджуючи, що нерухоме майно купувалося нею та для неї, однак з оформленням на третю особу, набуваючи після цього це ж майно у свою власність на підставі договору дарування, будучи формальним власником майна протягом декількох років, не може надати жодного доказу своєї фактичної пов'язаності з майном (проживання, оплати житлово-комунальних послуг, здійснення ремонту тощо). Такі обставини лише підтверджують відсутність фактичного зв'язку спірного майна з ОСОБА_1 .

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , будучи згідно з її твердженнями формальним та фактичним власником активу № 1, маючи достатні процесуальні можливості, у встановлений законом строк не надала жодних доказів, які б підтверджували її фактичну пов'язаність з активом № 1.

На підставі вищевикладеного суд вважає заперечення ОСОБА_1 щодо відсутності зв'язку активу № 1 з ОСОБА_5 необґрунтованими та недоведеними.

Таким чином, судом встановлено зв'язок активу № 1 з ОСОБА_5 , а також набуття ним активу № 1 безпосередньо у власність як в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

Актив № 2

Судом встановлено, що 27.04.2021 між ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу/поставки автомобіля № 941665 (Т. 3, а.с. 143), відповідно до п. 1.1 ст. 1 якого ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» взяло на себе зобов'язання поставити ОСОБА_3 в строк та на умовах, визначених договором, а ОСОБА_3 зобов'язалася оплатити і прийняти у власність поставлений ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» один новий автомобіль 2021 року випуску, марки Volkswagen, моделі Touareg, номер кузова НОМЕР_4 , комплектація якого вказана у специфікації.

Відповідно до ст. 3 договору купівлі-продажу ціна автомобіля на дату укладення договору складає 2 660 310 грн. ОСОБА_3 зобов'язалася сплатити ціну автомобіля шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» банківським переказом у наступному порядку: ОСОБА_3 перераховує ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» платіж в розмірі 1 375 000 грн не пізніше 28.04.2021; а решту вартості автомобіля в сумі 1 285 319 грн ОСОБА_3 може сплатити за рахунок кредитних коштів ОСОБА_5 , отриманих в АТ «Кредобанк».

Відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до договору купівлі-продажу/поставки автомобіля № 941665 від 27.04.2021 (Т. 3, а.с. 144), ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» та ОСОБА_3 погоджено поставку автомобіля з наступною комплектацією: марка Volkswagen, модель Touareg, 2021 року випуску, чорного перламутрового кольору, номер кузова НОМЕР_4 , V8 TDI, дизель, 4.0 л, 422 кінських сили, 8-ступ. автоматична коробка передач.

28.04.2021 ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» видало ОСОБА_3 накладну № 13132061 (Т. 5, а.с. 63) на оплату автомобіля Volkswagen, модель Touareg, номер кузова НОМЕР_4 , в якій загальна вартість транспортного засобу так само визначена в сумі 2 660 310 грн.

28.04.2021 між ОСОБА_5 та АТ «КРЕДОБАНК» було укладено кредитний договір № 38482/2021 (Т. 3, а.с. 148-157), відповідно до п. 2.1 якого АТ «КРЕДОБАНК» зобов'язалося надати ОСОБА_5 кредит в сумі 1 499 533,10 грн з терміном повернення до 27.04.2023 на наступні цілі:

- для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ»;

- для оплати страхового платежу по КАСКО в сумі 199 523,25 грн;

- для оплати комісії банку за видачу кредиту.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного кредитного договору ОСОБА_5 доручив АТ «КРЕДОБАНК» здійснити видачу кредиту шляхом зарахування кредитних коштів на відкритий в банку транзитний рахунок з наступним переказом суми кредиту з цього рахунку за такими реквізитами:

- в сумі 1 285 310 грн - на поточний рахунок ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ»;

- в сумі 199 523,25 грн - за страхування транспортного засобу на умовах повного КАСКО на поточний рахунок ПАТ «СК «Арсенал страхування»;

- в сумі 14 699,85 грн - для оплати комісії банку за видачу кредиту.

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору № 38482/2021 від 28.04.2021 (Т. 3, а.с. 148-157) забезпечення виконання зобов'язань за договором здійснюється, зокрема, шляхом застави майнових прав за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 .

28.04.2021 між ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» та ОСОБА_3 було підписано акт приймання-передачі автомобіля (Т. 5, а.с. 73), згідно з яким у порядку передбаченому умовами договору купівлі-продажу автомобіля № 941665 від 27.04.2021 ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» передало, а ОСОБА_3 прийняла наступний автомобіль: марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , загальною вартістю 2 660 310 грн.

Зі змісту акта звірки взаємних розрахунків за період 2021 року, руху коштів за інтервал дат по контрагентам (Т. 5, а.с. 74-76) вбачається, що

- 28.04.2021 ОСОБА_3 перерахувала на рахунок ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» грошові кошти в сумі 1 275 000 грн в якості часткової оплати за договором купівлі-продажу автомобіля № 941665 від 27.04.2021;

- 28.04.2021 АТ «КРЕДОБАНК» перерахувало на рахунок ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» грошові кошти в сумі 1 285 310 грн на виконання умов кредитного договору № 38482/2021 від 28.04.2021, що був укладений з ОСОБА_5 , та з метою часткової оплати за договором купівлі-продажу автомобіля № 941665 від 27.04.2021;

- 28.04.2021, 29.04.2021, 30.04.2021 ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» було перераховано також 100 000 грн в якості часткової оплати за договором купівлі-продажу автомобіля № 941665 від 27.04.2021.

Зі змісту листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16-11810-2024 від 04.12.2024 та додатків до нього (Т. 2, а.с.98-110) вбачається, що право власності на автомобіль марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , а самому автомобілю присвоєно державний номерний знак - НОМЕР_3 .

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу/поставки автомобіля № 941665 від 27.04.2021 (Т. 3, а.с. 143) відповідач ОСОБА_3 набула право власності на автомобіль марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 .

Разом з тим, зі змісту свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_16 від 18.08.2005 (Т. 4, а.с. 13) встановлено, що 11 жовтня 1980 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_21 ) було зареєстровано шлюб, про що відповідним органом реєстрації актів цивільного стану складено актовий запис № 1940. Факт перебування ОСОБА_3 у шлюбі з ОСОБА_5 у період з 1980 року по момент смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не заперечувався учасниками справи.

Таким чином, на момент набуття автомобіля марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 , відповідач ОСОБА_3 перебувала в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

У зв'язку з цим суд звертає увагу, що статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема і з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові КЦС ВС від 22.01.2020 року у справі № 711/2302/18 зроблено висновок, що «наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя».

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що набуття активу № 2 у період перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в офіційно зареєстрованому шлюбі, а також за умов укладення ОСОБА_5 кредитного договору для часткової оплати вартості зазначеного активу і здійснення його страхування, тобто за умов укладення ним кредитного договору в інтересах сім'ї, створює презумпцію їх спільної сумісної власності на цей автомобіль. Оскільки під час судового розгляду учасники справи не спростували зазначену презумпцію та в цілому не заперечували проти режиму спільності майна, набутого ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у період їх шлюбу, то суд також констатує, що автомобіль марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 , був набутий у спільну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

В аспекті цього судом також враховано, що в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2021 рік (Т. 2, а.с. 71) ОСОБА_5 задекларував набуття його дружиною ОСОБА_3 права власності на актив № 2, а також задекларував отримання кредиту від АТ «КРЕДОБАНК» у розмірі 1 499 523 грн.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_3 мали рівні права щодо володіння, користування та розпорядження активом № 2.

Конструкція п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України та законодавча техніка викладення цього нормативного припису не дає підстав ототожнювати «набуття активу у власність особи, уповноваженої на виконання функцій держави» лише з ситуаціями, за яких така особа набуває певний актив у приватну власність. Відсутність конкретизації виду та типу власності, в яку можуть набуватися активи, орієнтує на те, що під набуттям активів у власність особи, уповноваженої на виконання функцій держави, слід розуміти як набуття їх у приватну власність, так і набуття у спільну (часткову або сумісну) власність.

На підставі цього судом встановлено, що актив № 2 було набуто ОСОБА_5 у власність як в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

Крім того, в межах кримінального провадження № 62024140150000031 від 02.02.2024, яке проводилося відносно ОСОБА_5 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, ухвалою слідчого судді Івано-Франківського апеляційного суду від 06.03.2024 (Т. 6, а.с. 139-140) було надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_5 , зокрема, аудіо-, відеоконтроль особи, обстеження публічно недоступного місця, житла чи іншого володіння особи, а також приміщення службового кабінету ОСОБА_5 з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю.

Зі змісту протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у виді аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_5 № 12-08-04/703т від 06.06.2024 (Т. 6, а.с. 143-148) та додатку до нього у виді відеозаписів «2024-04-16_10-51-17», «2024-04-16_10-56-22», «2024-04-16_11-01-27», які записані на DVD-R диск з відповідним маркуванням чорного кольору (Т. 6, а.с. 233 - папка «НСРД»), судом встановлено, що 16.04.2024 о 10 год. 42 хв. до службового кабінету ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_1 ) ввійшла невстановлена органом досудового розслідування особа (далі - НО), після чого між ними мала місце розмова наступного змісту:

*розмова про можливість ОСОБА_5 переїхати до Америки*

ОСОБА_5: «І це. А найкраще, що мені сподобалось, це я зрозумів, що я якби проїхав Домінікану , Гаїті повністю переїхав острів аж до Куби, всьо подивився… Карибське море аж туди… робота легка, розумієте? Просто робота легка. І бабки платять і якби… ну не можу я якби… спати рівно… розуміючи, що мене такий товариш кличе. Та й жінка казала, що якщо хочеш їдь, подивися. Ну лодку дають, катер. Машини дають. Гроші дають. Готелі дають»;

НО: «Ну-ну. Та я чув, що ви собі якусь машину файну собі прикупили?»;

ОСОБА_5: «Ну та я знаю наскільки вона файна…»;

НО: «

Але тисне чи нє?»; ОСОБА_5: « То дурне таке … »;

НО: « Чуєте, а коли прокатаєте? »;

ОСОБА_5: «То таке… Ну я би сказав, що вона якби… не для їзди якби в місті…»;

НО: «А чо? Нє та то би за місто… трохи притопити… Там скільки кубів?»;

ОСОБА_5: «Чотири і два»;

НО: «Це обше капєц. А скільки кінських сил?»;

ОСОБА_1 : «П'ятсот… по моєму п'ятсот двадцять шість»;

НО: «Це обше триндєц. Чуєте, а чо ви так саме Мерседес? Ну цей Таурег якби тоже нормальна машина… Він тисне у вас і ладує просто капєц. Ще і ерлайн»;

ОСОБА_5: «Ну в мене ОСОБА_24 хотіла… візьми, давай купим. Давай то, давай то. Ну давай!»;

НО: « Ну то якби не жіноча машина, то «кубік »;

ОСОБА_1 : «Ну давай… та й вона зараз їздить… а тепер дивлюся класна безпека, там серйозно. Безпека розумієте. От і… по безпеці там вона…»;

НО: «Чуєте, а Ви по трасі пробували втопити?»;

ОСОБА_5: «Так»;

НО: «Але краще йде як Таурег чи нє?»;

ОСОБА_5: «Ну я би сказав, Таурег він рєзвіший… Він обтікаємий… дуже велика. Цей не може так набрати як Таурег набирає…»;

….

ОСОБА_5: «Ну так. Між ними німці зробити Таурег, це якби… але вони більше не роблять таких Таурегів »;

НО: «Та чо, я дивився, що нібито є якийсь рестайловий»;

ОСОБА_1 : «Але моєї комплектації немає»;

НО: «Нє?»;

ОСОБА_5: «Ні. Сємдесят чотири машини було в цій комплектації»;

НО: «Та то трохи дорого та й люди не дуже мають грошей»;

ОСОБА_1 : « Якби цей Таурег не був такий дорогий, якби в Ауді взяти… та Ауді буде в рази, ну не в рази…»;

НО: «Та буде… за сотку… за сто тисяч…»;

ОСОБА_5: «Так, на сорок тисяч буде дорожче, а цей … двигун працює цей краще»;

….

ОСОБА_5: «Аво мій Таурег, скільки йому, два з чимось років, ну якби на десіть тисяч впав»;

НО: «Нє та то якби так, але якщо машина в два рази дорожча то… ну ви на Таурезі втратили десіть відсотків, а там якби втратили десіть відсотків то…»;

ОСОБА_1 : «Так то є різниця….»;

НО: «Це зовсім інша цифра розумієте. Хіба що не будуть робити нові моделі, то цей буде в ціні триматись. Але ви самі трохи їздите, трохи тиснете чи нє?»;

ОСОБА_5: «Їздив якби. Але якби… зараз в місті, то я їду або на Мерседесі цьому Джі Ел Есі або на своєму Таурегу. Що є. Підперли мою, то я пішов другу забрав якби…».

З наведених фрагментів розмови вбачається, що ОСОБА_5 , перебуваючи у службовому кабінеті, спілкується з невстановленою особою, зокрема, про транспортний засіб, який за назвою моделі, роком придбання, технічними характеристиками відповідає активу № 2, що дає можливість констатувати, що в ході розмови ОСОБА_5 обговорював саме автомобіль марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 . У свою чергу, зміст наведеного обговорювання, яке стосується активу № 2, дає можливість підтвердити, що з 2021 року, коли було придбано автомобіль, по 16.04.2024, коли відбувалася зафіксована розмова, ОСОБА_5 активно користувався зазначеним автомобілем як особистим.

Сторона відповідача, зокрема, відповідач ОСОБА_3 , яка є формальним власником активу № 2, не заперечували набуття ОСОБА_5 активу № 2 у власність, а також зв'язок цього транспортного засобу з самим ОСОБА_5 .

З урахуванням цього судом встановлено зв'язок активу № 2 з ОСОБА_5 , а також набуття ним активу № 2 безпосередньо у власність як в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

4.3.2. Щодо набуття активів № 1-2 за рахунок законних доходів

Враховуючи обставини набуття права власності на активи № 1-2, а також погоджені в договорах порядки та строки проведення розрахунків за це майно, при вирішенні питання наявності законних доходів для придбання зазначених активів суд в наступній хронологічній послідовності має з'ясувати: 1) чи дозволяли законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на кінець квітня 2021 року сплатити на користь ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» особисті грошові кошти в сумі 1 375 000 грн в якості часткової оплати за транспортний засіб марки Volkswagen, моделі Touareg, кузов НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_3 ; 2) з'ясувати чи мало подружжя ОСОБА_5 реальну потребу в укладенні з АТ «КРЕДОБАНК» кредитного договору № 38482/2021 з метою отримання кредитних коштів в сумі 1 285 310 грн для подальшого перерахування на користь ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» в якості часткової оплати за актив № 2, чи укладення цього кредитного договору було спрямовано на створення формальної видимості законності походження джерел придбання відповідного активу; 3) чи дозволяли законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на червень 2021 року (кінцевий термін розрахунків за актив № 1 сплатити на користь ПФ «Галицький двір» особисті грошові кошти в сумі 729 400 грн в якості повної оплати за квартиру АДРЕСА_12 .

Відповідно до п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України термін "законні доходи" означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції".

Відповідно до п. 7, 8 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб'єкта декларування або членів його сім'ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи; наявні у суб'єкта декларування або членів його сім'ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах.

При цьому враховуючи еквівалентний характер грошей (грошових активів), неможливість множинного витрачання однієї й тієї ж суми коштів, а також зміст та форму декларації, що подається особою, уповноваженою на виконання функцій держави до НАЗК в електронній формі, суд дійшов висновку, що доходи попередніх періодів в будь-якому випадку трансформуються або в (1) активи та видатки, які підлягають декларуванню в наступному році (придбані об'єкти нерухомості, об'єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, цінні папери, корпоративні права, нематеріальні активи, наявні (накопичені) грошові активи, видатки, що перевищують поріг декларування), або у (2) видатки чи придбане рухоме майно, які за своєю вартістю не досягають порогу декларування. Тобто доходи усіх попередніх періодів поглинаються даними декларації за наступний звітний період або є такими, що витрачені на дрібні («допорогові») придбання. Тому задекларовані доходи різних періодів не можуть додаватися між собою для цілей перевірки обґрунтованості активу за вартісним критерієм.

Крім того, при перевірці обґрунтованості активів суд буде виходити з реальної фінансової спроможності ОСОБА_5 придбати активи за законні доходи. Це означає, що для обґрунтування можливості придбати актив (активи), що є предметом позову у справах цієї категорії, не можуть враховуватися (всупереч законам логіки, арифметики) двічі: (1) фактично здійснені видатки (безповоротного характеру) на проживання та інші цілі, підтверджені документально; (2) не витрачені на момент придбання спірного активу грошові активи відповідача (заощадження, кошти на рахунках, вклади тощо).

Аналогічні висновки викладено в постанові АП ВАКС від 14.12.2022 у справі № 991/366/22 (провадження № 22-ц/991/5/22).

Чи дозволяли законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на кінець квітня 2021 року сплатити на користь ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» особисті грошові кошти в сумі 1 375 000 грн в якості часткової оплати за актив № 2

Залишок грошових коштів, що міг перебувати у розпорядженні подружжя ОСОБА_1 на початку 2021 року

Зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2020 рік (Т. 2, а.с. 74-80) ОСОБА_5 було задекларовано наступні доходи: 220 641 грн (заробітна плата ОСОБА_5 ), 169 704 грн (пенсія ОСОБА_5 ), 25 200 грн (пенсія ОСОБА_3 ), 20 240 грн (проценти, які ОСОБА_3 отримала від Державного ощадного банку України). Серед грошових активів ОСОБА_5 також задекларовано 18 000 доларів США заощаджень, які належать ОСОБА_3 .

Крім того, у декларації відображено фінансове зобов'язання ОСОБА_5 перед АТ «КРЕДОБАНК», яке виникло 16.11.2018 в сумі 1 245 557 грн, залишок якого на кінець 2020 року складав 634 330 грн.

До позовної заяви також долучено DVD-R диск (Т. 6, а.с. 233), на якому міститься папка з файлами під назвою «1ДФ», в якій у свою чергу містяться файли з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку, у тому числі щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку (файл «суб'єкт+дружина»), які сформовані на запит № 213 від 10.04.2024, судом встановлено, що у 2020 році ОСОБА_5 отримав також страхове відшкодування на суму 16 661,70 грн, а ОСОБА_3 - основну суму фінансової поворотної допомоги на суму 22 000 грн. Зазначені доходи не відображені у декларації ОСОБА_5 за 2020 рік.

Таким чином, законний сукупний дохід подружжя ОСОБА_1 у 2020 році становив - 474 446,70 грн + 18 000 доларів США. Якщо переводити доларові заощадження в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ станом на кінець 2020 року (28,2746), то законний сукупний дохід подружжя за 2020 рік становив - 983 389,50 грн (474 446,70 + 508 942,80).

Зі змісту відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7- 240508/45015 від 16.05.2024 (файл «Відповідь_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - папка «Рахунки_Приватбанк»), що міститься на доданому до позовної заяви диску (Т. 6, а.с. 233), судом встановлено, що на ім'я ОСОБА_5 відкрито три рахунки: НОМЕР_17 - 15.02.2022; НОМЕР_18 - 11.06.2014; НОМЕР_19 - 05.06.2019.

У свою чергу, на ім'я ОСОБА_3 у вказаному банку відкрито два рахунки: НОМЕР_20 - 13.03.2014; НОМЕР_21 - 01.09.2022.

Аналіз обігу грошових коштів на зазначених рахунках дає можливість зробити висновок, що з 2020 року ОСОБА_5 користується лише рахунками НОМЕР_17 (далі - рахунок 0217) та НОМЕР_18 (далі - рахунок 1317). ОСОБА_3 відповідно до 01.09.2022 користувалася лише одним рахунком - НОМЕР_20 .

З матеріалів справи також вбачається наявність у ОСОБА_3 станом на 2020 рік рахунку в Державному ощадному банку, однак виписки по цьому рахунку учасниками справи не надано.

З довідок Пенсійного фонду України № 951 від 14.06.2024, № 950 від 14.06.2021, довідок Державної екологічної інспекції України № 9-13 від 20.06.2024 (Т. 2, а.с. 84-94, 135-139) вбачається, що пенсію ОСОБА_3 отримувала через банківську установу, що, зважаючи на відсутність обігу грошових коштів на рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за 2020 рік, дає можливість припускати, що пенсія виплачувалася на рахунок в Державному ощадному банку України.

У свою чергу, ОСОБА_5 пенсію та заробітну плату отримує на банківський рахунок НОМЕР_22 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Оскільки, як вбачається з декларації за 2020 рік, пенсія та заробітна плата були основними та єдиними доходами ОСОБА_5 , то відповідно обіг грошових коштів на рахунку НОМЕР_22 має вирішальне значення при визначенні залишку коштів на початок 2021 року.

На рахунку 1317 на початок 2020 року знаходилися особисті кошти ОСОБА_5 у сумі 806,71 грн. Надходження на рахунок 1317 за 2020 рік склали 355 639,75 грн. Джерелами цих надходжень є заробітна плата та пенсія (352 810,38 грн), інші надходження (нарахування процентів, скарбничка тощо) - 2829,37 грн.

У свою чергу, витрати особистих коштів на поточні потреби (товари, роботи, послуги) на рахунку 1317 за 2020 рік склали 349 947,06 грн, з яких: 142 131,62 грн перераховано на рахунок 0217, а 65 200 грн знято готівкою. Інша сума коштів витрачена на інші потреби.

Таким чином, залишок особистих коштів на рахунку НОМЕР_22 ОСОБА_5 на початку 2021 року складав 5 692,69 грн (без урахування комісії, яку банк брав за надходження та витрати, що в цілому немає значного сукупного ефекту на визначення остаточної суми).

На рахунку 0217 на початок 2020 року була кредитна заборгованість у розмірі 40 545 грн, яка утворилася внаслідок використання ОСОБА_5 кредитного ліміту. З виписки по рахунку видно, що ОСОБА_5 активно використовує кредитний ліміт. У зв'язку з цим при визначенні витрат та реального залишку коштів суд враховує лише витрати особистих коштів ОСОБА_5 (у тому числі ті, що пішли на погашення кредитної заборгованості), а не витрати коштів, які надавалися банком в кредит.

Надходження на рахунку 0217 за 2020 рік склали 403 366,31 грн, що майже дорівнює сукупному доходу подружжя ОСОБА_1 за 2020 рік. Джерелом цих надходжень є перекази з рахунку 1317 (142 131,62 грн), готівкове поповнення картки через банкомат (243 000 грн), інші надходження (18 234,69 грн).

У свою чергу, витрати особистих коштів, у тому числі на погашення кредитної заборгованості, на рахунку 0217 за 2020 рік склали 399 800,93 грн. При цьому, як вбачається з виписки, ОСОБА_5 не знімав готівку з картки за рахунок власних грошей (тільки декілька разів за рахунок кредитних грошей). Таким чином, залишок особистих коштів на першому рахунку ОСОБА_5 на початку 2021 року складав 3 565,38 грн, що вбачається з виписки по рахунку.

На рахунку ОСОБА_3 ( НОМЕР_20 ) на початку 2020 року був залишок грошових коштів у сумі 908 грн. Надходжень та витрат грошових коштів у 2020 році не було. Відповідно залишок грошових коштів на початку 2021 року так само становив 908 грн.

Оскільки основними та єдиними джерелами доходів ОСОБА_5 у 2020 році була заробітна плата та пенсія, які виплачувалися на рахунок 1317, то відповідно надходження на цей рахунок грошових коштів у сумі 352 810,38 грн є надходженням заробітної плати та пенсії після вирахування податків та обов'язкових зборів. Відповідно саме ці кошти були основними для покриття витрат на поточні потреби, перерахування коштів на інший рахунок, зняття готівки.

Витрати з рахунку НОМЕР_22 у сумі 142 131,62 грн є одночасно надходженням на рахунок 0217, що були використані для погашення кредитної заборгованості, і є частиною загальних витрат на рахунку НОМЕР_23 у сумі 399 800,93 грн. Витрати з рахунку 1317 у сумі 65 200 є зняттям готівки, що могло лише частково покрити внесення готівки на рахунок НОМЕР_23 у сумі 243 000 грн, внаслідок чого виникає питання щодо джерел походження іншої частини готівки в сумі 177 800 грн.

Таким чином, сукупні витрати тільки одного ОСОБА_5 за двома рахунками (при умові, що знята готівка в 65 200 грн була покладена на рахунок НОМЕР_23 ) за 2020 рік становили 542 416,37 грн (142 615,44 грн (витрати на поточні потреби по рахунку 1317) + 399 800,93 грн (витрати по рахунку 0217), що значно більше ніж сукупний дохід подружжя ОСОБА_1 за цей період. І хоча витрати на поточні потреби перевищували законні доходи на рахунках ОСОБА_5 все одно був залишок особистих коштів.

Оскільки документально підтверджені витрати ОСОБА_5 за 2020 рік не відповідають річному законному доходу подружжя ОСОБА_1 за 2020 рік, враховуючи відсутність підтвердження законності джерел поповнення рахунку 0217 готівкою в сумі 177 800 грн, суд не може враховувати залишок грошових коштів за 2020 рік на рахунках ОСОБА_5 при визначенні його фінансової можливості придбання активу № 2 у квітні 2021 року, хоча цей залишок і є відносно невеликим.

За таких умов суд констатує, що на початок 2021 року у розпорядженні подружжя ОСОБА_1 перебували лише 18 000 доларів США як законні заощадження за 2020 рік. Іншого залишку грошових коштів з їх законних доходів не могло залишитися.

Доходи та витрати подружжя ОСОБА_1 станом на квітень 2021 року

Зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2021 рік (Т. 2, а.с. 71-73) судом встановлено, що станом на 31.12.2021 ОСОБА_5 задекларував наступні доходи: 142 756 грн (заробітна плата ОСОБА_5 ), 226 080 грн (пенсія ОСОБА_5 ), 30 033 грн (пенсія ОСОБА_3 ), 72 133 грн (заробітна плата ОСОБА_3 ).

За цей же період ОСОБА_5 позначає збільшення валютних заощаджень до 33 000 доларів США та 450 000 грн, а також набуття транспортного засобу (активу № 2) загальною вартістю 2 660 310 грн та набуття нежитлового приміщення загальною вартістю 700 000 грн.

У декларації за 2021 рік ОСОБА_5 не відображає грошове зобов'язання перед АТ «КРЕДОБАНК», що виникло 16.11.2018 в сумі 1 245 557 грн та залишок якого на кінець 2020 року складав 634 330 грн. Ці обставини дають можливість констатувати, що зазначений залишок грошового зобов'язання був погашений у 2021 році.

При цьому ОСОБА_5 у декларації зазначає виникнення перед АТ «КРЕДОБАНК» іншого грошового зобов'язання від 28.04.2021 (отримання кредиту для часткової оплати вартості активу № 2) в сумі 1 499 523 грн, з яких тільки в 2021 році вже було сплачено 749 761 грн. Відповідно залишок цього кредитного зобов'язання на кінець 2021 року становив 749 761 грн.

З відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податку (файл «суб'єкт+дружина» - папка «1 ДФ» - папка, Т. 6, а.с. 233), які сформовані на запит № 213 від 10.04.2024, судом встановлено, що у 2021 році ОСОБА_5 отримав соціальну допомогу у загальній сумі 14 254,14 грн, а ОСОБА_3 - страхове відшкодування та основну фінансову поворотну допомогу у загальній сумі 31 661,50 грн. Відомості про ці доходи не відображені у щорічній декларації.

Таким чином, законний сукупний дохід подружжя ОСОБА_1 у 2021 році становив 516 917,64 грн (сума доходів за 2021 рік [142 756 грн + 226 080 грн + 30 033 грн + 72 133 грн + 14 254,14 грн + 31 661,50 грн]) + 33 000 доларів США (заощадження) + 450 000 грн (заощадження). При конвертації доларових заощаджень в гривневий еквівалент сукупний дохід за 2021 рік становить 1 857 917,64 грн.

При цьому з декларації за 2022 рік (Т. 2, а.с. 66) судом встановлено, що валютні заощадження подружжя ОСОБА_1 у 2022 році тільки зросли до 41 000 доларів США та 610 000 грн. Таким чином, заощадження з 18 000 доларів США у 2020 році зросли до 33 000 доларів США та 450 000 грн у 2021 році, після чого зросли до 41 000 доларів США та 610 000 грн у 2022 році. Зазначені обставини дозволяють зробити висновок, що ані у 2021 році, ані у 2022 році заощадження подружжя ОСОБА_1 не використовуватися для придбання спірних активів, а лише накопичувалися. Законність джерел збільшення заощаджень в такому обсязі за такий період часу з таким рівнем доходів подружжя ОСОБА_1 також є сумнівним.

З урахуванням зазначеного, у 2021 році подружжя ОСОБА_1 мало лише 516 917,64 грн законних доходів, що могли бути використані для придбання рухомого/нерухомого майна, а також оплати поточних витрат (роботи, товари, послуги).

При цьому станом на 28.04.2021 (на момент придбання активу № 2 та проведення розрахунків) сукупні законні доходи ОСОБА_5 становили 1 263,84 грн (заробітна плата (Т. 2, а.с. 138)) + 59 599,92 грн (пенсія (Т. 2, а.с. 87)) + 6 116,61 грн (соціальна допомога) = 66 980,37 грн.

На цей же момент сукупні доходи ОСОБА_3 становили 72 133 грн (заробітна плата у повному розмірі, що задекларований у 2021 році, оскільки невідомо, коли саме та в яких частинах отримувався цей дохід) + 8 600 грн (пенсія (Т. 2, а.с. 84) + 4 000 грн (фінансова поворотна допомога) = 84 733 грн.

Таким чином, сукупний дохід подружжя ОСОБА_1 станом на кінець квітня 2021 року складав 151 713,37 грн, який міг бути використаний для будь-яких цілей.

При проведенні аналізу виписок по рахункам ОСОБА_5 (Т. 6, а.с. 233 - файл «Відповідь_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - папка «Рахунки_Приватбанк») за період з 01.01.2021 по 31.04.2021 встановлено, що на рахунку 0217 надходження за вказаний період становлять 10 000 грн, що є переказом з рахунку 1317. При цьому витрати на поточні потреби за цей період складають 9 743,72 грн. Таким чином, станом на квітень 2021 залишок грошових коштів на рахунку НОМЕР_23 ОСОБА_5 складав 256,28 грн (якщо не враховувати залишок коштів на рахунку за 2020 рік).

На рахунку 1317 за період з 01.01.2021 по 31.04.2021 було 67 038,25 грн надходжень, з яких 66 864,82 грн - заробітна плата та пенсія, 173,43 грн - інші джерела. Витрати на рахунку 1317 за цей період склали 68 318 грн, з яких 10 000 грн - переказ на рахунок 0217, 13 000 грн - зняття готівки. Всі інші витрати здійснені на поточні потреби і не пов'язані прямо чи опосередковано з придбанням активів. Таким чином, станом на квітень 2021 залишок грошових коштів на рахунку 1317 складав 0 грн (якщо не враховувати залишок коштів на рахунку за 2020 рік).

Таким чином, сукупні витрати ОСОБА_5 , що не пов'язані з придбанням активу № 2, за період з 01.01.2021 по 31.04.2021 склали 55 061,72 грн (45 318 грн (витрати на поточні потреби по рахунку 1317 за вирахуванням переказу на рахунок 0217 та зняття готівки) + 9 743,72 грн (витрати на поточні потреби по рахунку 0217).

Надходжень на рахунках ОСОБА_3 за 2021 рік не зафіксовано, серед витрат лише 170 грн на оплату штрафів.

Відповідно станом на кінець квітня 2021 року різниця між законними доходами подружжя ОСОБА_1 та витратами, не пов'язаними з придбанням спірних активів, становила 109 481,65 грн (151 713,37 [сукупний законний дохід подружжя станом на кінець квітня 2021 року] - 55 231,72 грн [сукупні витрати подружжя на поточні потреби станом на кінець квітня 2021] + 13 000 грн [готівка ОСОБА_5 , за умови, що він її не витратив на поточні потреби]). Таким чином, станом на кінець квітня 2021 року подружжя ОСОБА_1 могло використати лише 109 481,65 грн для оплати вартості активу № 2.

Оскільки частка вартості активу № 2, що була сплачена у квітні 2021 року подружжям ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу/поставки автомобіля № 941665 від 27.04.2021, становить 1 375 000 грн, а станом на квітень 2021 року подружжя ОСОБА_1 мало лише 109 481,65 грн (залишок законних доходів з вирахуванням витрат на поточні потреби та без врахування заощаджень, що не використовувалися), то суд доходить висновку, що законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на квітень 2021 року не давали їм можливості сплатити на користь ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» грошові кошти в сумі 1 375 000 грн в якості часткової оплати вартості активу № 2.

Навіть якщо не враховувати поточні витрати подружжя ОСОБА_1 , то станом на квітень 2021 року в них було лише 151 713,37 грн законних доходів, чого також явно недостатньо для здійсненої ними часткової оплати вартості активу № 2. Більше того, навіть річного законного доходу подружжя ОСОБА_1 за 2021 рік в сумі 516 917,64 грн недостатньо для здійсненої ними часткової оплати вартості активу № 2.

Зазначені обставини вказують на те, що подружжя ОСОБА_1 без законного залишку коштів за 2020 рік та без використання наявних грошових заощаджень, які тільки збільшилися у 2021 році, у квітні 2021 року понесли витрати на часткову оплату вартості активу № 2 в сумі, що в два з половиною рази перевищує їх сукупний законний дохід за цілий 2021 рік без вирахування витрат на поточні потреби. Тобто, витрати на придбання активу № 2 повністю поглинули всі законні доходи за весь 2021 рік.

Чи мало подружжя ОСОБА_1 реальну потребу в укладенні з АТ «КРЕДОБАНК» кредитного договору № 38482/2021 з метою отримання кредитних коштів в сумі 1 285 310 грн для подальшого перерахування на користь ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» в якості часткової оплати за актив № 2, чи укладення цього кредитного договору було спрямовано на створення формальної видимості законності походження джерел придбання відповідного активу

Вирішення цього питання має значення з огляду на приписи ч. 2 ст. 292 ЦПК України, відповідно до якої якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. Тобто, набуття активу частково за рахунок законних доходів і частково за рахунок доходів, законність походження яких не підтверджено, може обумовлювати вирішення питання визнання активу необґрунтованим частково та стягнення активу у відповідній частині в дохід держави.

Отримання кредитних коштів для оплати вартості активу може бути як реальним законним доходом, що використовувався для цих цілей, так і формальним обґрунтуванням законності походження самого активу. Про формальність кредитного договору, зокрема, може свідчити повернення кредиту в короткий строк та за відсутності для цього фінансової можливості.

Матеріали позовної заяви не містять детального розрахунку заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором № 38482/2021 від 28.04.2021 (Т. 4, а.с. 120-129), який був укладений з АТ «КРЕДОБАНК» для фінансування часткової оплати вартості активу № 2 в розмірі 1 285 310 грн. Це позбавляє суд можливості конкретно визначити хронологію та порядок погашення ОСОБА_5 кредитної заборгованості.

У зв'язку з цим суд використовує відомості декларацій ОСОБА_5 , в яких відображається сума грошових коштів, що сплачена на погашення зобов'язання в поточному періоді, а також залишок самого грошового зобов'язання.

Зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2021 рік (Т. 2, а.с. 70-73), тобто за період, коли було отримано від АТ «КРЕДОБАНК» кредитні кошти в сумі 1 285 310 грн для часткової оплати вартості активу № 2, вбачається, що у цьому ж році ОСОБА_5 погашає кредитну заборгованість на суму 749 761 грн, а залишок грошового зобов'язання на 2022 рік складає 749 761 грн.

Тобто, ОСОБА_5 , маючи сукупно з ОСОБА_3 законний дохід в сумі 516 917,64 грн за весь 2021 рік, до кінця цього ж року повертає АТ «КРЕДОБАНК» половину кредиту в сумі 749 761 грн і при цьому здійснює також інші витрати, у тому числі на часткову оплату вартості активу № 2. Погашення кредитної заборгованості у такому розмірі могло відбутися лише за рахунок заощаджень, однак останні не використовувалися, а лише збільшувалися. Таким чином, законних доходів для погашення кредитної заборгованості у 2021 році в сумі 749 761 грн у подружжя ОСОБА_1 не було.

Зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2022 рік (Т. 2, а.с. 64-67) вбачається, що у 2022 році кредитна заборгованість ОСОБА_5 перед АТ «КРЕДОБАНК» зменшується на 684 761 грн, а залишок грошового зобов'язання на 2023 рік складає 65 000 грн. Тобто, у 2022 році ОСОБА_5 додатково повертає АТ «КРЕДОБАНК» кредит в сумі 684 761 грн. Законні доходи подружжя ОСОБА_1 за 2022 рік дозволяли здійснити сплату кредиту в цій сумі лише без урахування витрат (у тому числі на придбання інших спірних активів у зазначеному році), що в цілому є неможливим та лише посилює сумніви в наявності у подружжя ОСОБА_1 реальної потреби в кредитних коштах.

На переконання суду обставини, за яких ОСОБА_5 у 2021 році набуває грошове зобов'язання перед АТ «КРЕДОБАНК» в сумі 1 499 523 грн, кінцевим строком виконання якого сторони погоджують квітень 2023 року, і вже у 2022 році майже повністю повертає кредитні кошти (половину з них в рік отримання кредиту), не маючи достатніх для цього законних доходів, вказують на те, що укладення кредитного договору № 38482/2021 було спрямовано на створення формальної видимості законності походження джерел придбання активу № 2.

Внаслідок цього грошові кошти, що були перераховані АТ «КРЕДОБАНК» на користь ТОВ «АЛЬЯНС-ІФ» в сумі 1 285 310 грн в якості часткової оплати вартості активу № 2, не можуть бути враховані судом при визначенні наявності у ОСОБА_5 законних доходів для придбання активу № 2. Відповідно актив № 2 підлягає перевірці на необґрунтованість в розмірі повної своєї вартості - 2 660 310 грн.

Чи дозволяли законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на червень 2021 року (кінцевий термін розрахунків за актив № 1) сплатити на користь ПФ «Галицький двір» особисті грошові кошти в сумі 729 400 грн в якості повної оплати за квартиру АДРЕСА_12

З урахуванням обставин, що були встановлені вище, суд констатує, що витрати подружжя ОСОБА_1 на придбання активу № 2 (у тому числі з урахуванням погашення у 2021 році половини кредитної заборгованості), що здійснювалися у квітні 2021 року, повністю поглинають сукупні законні доходи подружжя ОСОБА_1 за весь 2021 рік та не дають жодної правомірної фінансової можливості у строк до червня 2021 року здійснити придбання ОСОБА_5 активу № 1 загальною вартістю 729 400 грн. Ці обставини додатково підтверджують можливість застосування сукупного підходу до визначення необґрунтованості активу № 1 та № 2.

Таким чином, відповідно до ст. 291 ЦПК України судом не встановлено, що активи № 1 та № 2 були набуті ОСОБА_5 за рахунок законних доходів.

4.3.3. Щодо різниці між вартістю активів № 1-2 і законними доходами ОСОБА_5 .

Визначення різниці між вартістю активів і законними доходами особи (і відповідно необґрунтованість активів) відбувається за такою формулою:

Р = ЗД (ОД+НГА) - ВА,

де

Р - різниця між вартістю активів і законними доходами особи

ЗД - законні доходи

ОД - отримані суб'єктом декларування та членами його сім'ї доходи

НГА - наявні у суб'єкта декларування та членів його сім'ї грошові активи

ВА - вартість активу, щодо якого заявлений позов

Сукупна вартість активів № 1-2 становить 3 389 710 грн (729 400 + 2 660 310). У свою чергу, законні доходи подружжя ОСОБА_1 за 2021 рік (без урахування витрат на поточні потреби) становлять 516 917,64 грн. Заощадження не враховуються, оскільки у 2021 році не використовувалися, а лише накопичувалися.

Таким чином, різниця між вартістю активів № 1-2 та законними доходами ОСОБА_5 (при умові, що він взагалі їх не витрачав) становить 2 872 792,36 грн (3 389 710 - 516 917,64 грн), що перевищує мінімальну межу різниці, яка визначена у ч. 2 ст. 290 ЦПК України. Якщо враховувати історію витрат, які були здійснені подружжям ОСОБА_1 і описані у п. 4.3.2 судового рішення, то вказана різниця взагалі не підлягає застосуванню, оскільки подружжя ОСОБА_1 не мало вільних грошових коштів для придбання спірного майна.

За таких обставин суд доходить висновку, що активи № 1-2 є необґрунтованими та набуті ОСОБА_5 за відсутності для цього законних доходів.

4.3.4. Чи є сукупність доказів Позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів Відповідачів

Застосовуючи принцип переваги більш вагомих доказів, суд акцентує увагу на тому, що сторона відповідача не надала жодних доказів стосовно активів № 1-2. Всі заперечення відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , які є формальними власниками спірних активів, будуються на доказах, наданих стороною позивача, та зводяться до представлення суду власної версії подій набуття спірного майна. За таких умов суд на підставі одних і тих самих доказів фактично має вирішити чия версія подій (позивача чи відповідачів) стосовно набуття активів № 1-2 є більш переконливою.

При цьому суд звертає увагу, що ОСОБА_3 , будучи формальним власником активу № 2, заперечення проти необґрунтованості цього активу зводить лише до того, що цей актив було набуто у період між звільненням та поновленням ОСОБА_5 на займаній посаді, тобто у період, коли ОСОБА_5 начебто не був особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Будь-яких інших пояснень, доводів, заперечень, у тому числі щодо законності джерел походження коштів на оплату транспортного засобу, відповідачем ОСОБА_3 не надано.

Враховуючи, що зазначені доводи ОСОБА_3 вже проаналізовані у п. 4.1 судового рішення, суд не вбачає підстав для повторного викладення власних висновків з цього приводу. У свою чергу, оскільки будь-яких інших доводів/версій щодо активу № 2 стороною відповідача не наведено, суд доходить висновку, що версія сторони позивача про необґрунтоване набуття ОСОБА_5 активу № 2 є більш переконливою та ймовірною з огляду на встановлені фактичні обставини.

Натомість заперечення відповідача ОСОБА_1 щодо необґрунтованості активу № 1 зводяться фактично до відсутності зв'язку ОСОБА_5 з вказаним активом, констатації того, що ОСОБА_5 був використаний в якості номінального власника майна для уникнення режиму спільності майна ОСОБА_1 з колишнім чоловіком, а також констатації того, що саме ОСОБА_1 є реальним власником активу № 1.

Зазначені заперечення проаналізовані судом у п. 4.3.1 судового рішення, де їх визнано необґрунтованими та недоведеними. Суд не вбачає потреби у додатковому аналізі цих заперечень та повторному викладені висновків з цього приводу.

Оскільки будь-яких інших доводів/версій щодо активу № 1 стороною відповідача не наведено, суд доходить висновку, що версія сторони позивача про необґрунтоване набуття ОСОБА_5 активу № 1 є більш переконливою та ймовірною з огляду на встановлені фактичні обставини.

Таким чином, за результатами повного, всебічного, змагального судового розгляду на підставі дослідженої сукупності більш вагомих належних, допустимих, достовірних доказів суд вважає доведеним, що активи у виді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (актив № 1), та транспортного засобу марки та моделі Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 (актив № 2), є необґрунтованими та підлягають стягненню в дохід держави.

4.4. Щодо доцільності застосування сукупного підходу до визначення необґрунтованості активів у виді нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (актив № 3), та квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (актив № 4)

Визначення необґрунтованості активів № 3-4 здійснюється позивачем, як і у випадку з активами № 1-2, з огляду на їх сукупну вартість. Необхідність застосування сукупного підходу так само мотивовано тим, що зазначені активи загальною вартістю 6 002 362 грн були набуті подружжям ОСОБА_1 та третьою особою за дорученням ОСОБА_5 в одному звітному періоді, у 2022 році.

Разом з тим, керуючись міркуваннями, що були викладені судом у п. 4.3 судового рішення, зважаючи на версії та докази сторони відповідача щодо вказаних активів, а також зважаючи на те, що набуття активу № 4 здійснювалося в опосередкований спосіб (за твердженням позивача), суд вважає за доцільне провести оцінку обґрунтованості активів № 3-4 окремо. У випадку встановлення зв'язку активів з ОСОБА_5 та підтвердження відсутності у ОСОБА_5 законних доходів для придбання цих активів з метою визначення їх необґрунтованості в цілях ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці між вартістю кожного активу та законними доходами ОСОБА_5 будуть складені між собою. Перевищення сукупної різниці між вартістю активів та законними доходами мінімальної межі, передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України, буде свідчити про необґрунтованість таких активів.

4.5. Щодо необґрунтованості нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (актив № 3)

4.5.1. Щодо зв'язку активу № 3 з ОСОБА_5 та набуття ним зазначеного активу в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України

Судом встановлено, що 20.10.2021 між ОСОБА_27 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 2227 (Т. 5, а.с. 79-80), відповідно до п. 1, 2 якого ОСОБА_27 зобов'язалася передати у власність та продати, а ОСОБА_7 зобов'язався прийняти та купити нежитлові приміщення, що розташовані в будинку АДРЕСА_2 , і сплатити їх вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі. Відчужувані нежитлові приміщення складають площу в 208,8 квадратних метрів.

Відповідно до п. 4, 5 зазначеного договору купівлі-продажу продаж нежитлових приміщень вчинено за ціною 698 000 грн, що визначена на підставі звіту про оцінку майна ЦПОЯФБ016259 від 19.10.2021, виданого оцінювачем ТОВ «Архекспертус».

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що є підприємцем, здійснює господарську діяльність у сфері оренди нерухомості та будівництва. Додатково до цього ОСОБА_7 за освітою кухар другого розряду та завжди мріяв займатися ресторанним бізнесом, мати власне кафе. Наприкінці 2021 року ОСОБА_7 вирішив втілити свою мрію в життя. Перед відкриттям ресторанного бізнесу ОСОБА_7 не прораховував можливі ризики, не прописував фінансовий план, не мав будь-якого «холодного розуму та розрахунку», а керувався виключно дитячою мрією. На той момент в центрі м. Івано-Франківська продавалося нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_13 (актив № 3). Нежитлове приміщення розташовано в центрі міста, навпроти будівлі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, розміщено в будинку у підвальному приміщенні, хоча по документам оформлено на цокольному поверсі. На думку ОСОБА_7 , це приміщення ідеально підходило для відкриття власного кафе, у зв'язку з чим він вирішив купити зазначену нерухомість.

Актив № 3 ОСОБА_7 купував приблизно за 700 000 грн, всі податки, збори та інші обов'язкові платежі за операцію купівлі-продажу сплачував у встановленому законом порядку. На момент придбання нежитлове приміщення потребувало ремонту, переобладнання під ресторанну справу. Приблизно за два тижні ОСОБА_7 зробив ремонт всередині приміщення, закупив потрібне обладнання, отримав необхідні ліцензії, найняв працівників, яких оформив як фізичних осіб-підприємців, після чого відбулося відкриття кафе « Чорне і біле ». Офіційного відкриття кафе не було, якогось тематичного чи унікального ремонту в приміщенні не робилося, сам заклад був орієнтований на дорослу частину населення.

Ресторанний бізнес у ОСОБА_7 йшов не найкращим чином, були великі витрати на персонал, обладнання, а також обслуговування самого приміщення (тільки на опалення виходило по 100 000 грн в місяць). Оскільки доходи були невеликими, у тому числі через карантинні обмеження, то кафе у кінцевому підсумку стало збитковим. Крім того, сам бізнес був складним для ОСОБА_7 , у зв'язку з чим він вирішив припинити діяльність кафе, а саме приміщення продати. При цьому ОСОБА_7 підтвердив, що продавав саме нежитлове приміщення, а не кафе як бізнес.

Для продажу активу № 3 ОСОБА_7 звертався до ріелторів, які повідомляли, що продати нежитлове приміщення такої площі в центрі міста буде складно. Однак ОСОБА_7 був готовий продати цю нерухомість за будь-яку ціну, щоб позбутися витрат на її утримання. Про свій намір продати актив № 3 ОСОБА_7 також повідомляв ОСОБА_2 , з яким вони дуже давно знайомі та мають дружні стосунки. За результатами розмов та переговорів у лютому 2022 року ОСОБА_2 повідомив, що зможе викупити у ОСОБА_7 зазначене нежитлове приміщення, однак оформлення нерухомості потрібно буде зробити на третю особу. ОСОБА_7 було непринципово, на кого у подальшому буде оформлено майно, оскільки запропоновані ОСОБА_2 умови угоди, особливо щодо вартості об'єкта нерухомості, повністю влаштовували ОСОБА_7 . У такий спосіб ОСОБА_2 та ОСОБА_7 домовилися про купівлю-продаж активу № 3.

З матеріалів справи встановлено, що 21.02.2022 між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 266 (Т. 5, а.с. 81-82), відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 прийняла у власність нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 208,8 квадратних метрів.

Відповідно до п. 1.6 зазначеного договору купівлі-продажу чоловіком ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надано згоду на передачу дружиною коштів, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя та на укладення договору.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу від 21.02.2022 продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчинено за 596 000 грн, які отримані ОСОБА_7 від ОСОБА_3 до укладення цього договору.

Натомість свідок ОСОБА_7 у своїх показаннях зазначив, що ОСОБА_3 була лише номінальним власником активу № 3. Саме ОСОБА_2 фактично купував нерухомість у ОСОБА_7 , однак просив оформити її на ОСОБА_3 . Договір купівлі-продажу укладався в приміщенні приватного нотаріуса Довгалюка Богдана Вікторовича, де були присутні ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , а також сам нотаріус та його помічник. Після підписання всіх необхідних документів ОСОБА_2 в приміщенні нотаріуса готівкою передав ОСОБА_7 грошові кошти в якості оплати за актив № 3. Вартість нежитлового приміщення була визначена за домовленістю сторін на підставі звіту про оцінку нерухомого майна, який був виконаний на замовлення нотаріуса та ОСОБА_7 .

Ті обставини, що у жовтні 2021 року ОСОБА_7 придбав актив № 3 за 698 000 грн, а вже через чотири місяці, у лютому 2022 року, продав його за 596 000 грн, сам ОСОБА_7 пояснив складністю бізнесу, а також бажанням якомога швидше продати нерухомість з огляду на високу вартість її утримання.

З матеріалів справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу № 266 від 21.02.2022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Т. 5, а.с. 116) зареєстровано право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Аналогічно до ситуації з активом № 1 (п. 4.3.1 рішення) у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2022 рік (Т. 2, а.с. 65) всупереч вимогам п. 10 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції» ОСОБА_5 не відобразив ані видатків за договором купівлі-продажу № 266 від 21.02.2022, ані виникнення права спільної власності на актив № 3, ані набуття членом сім'ї відповідного майна.

Згідно з висновком про вартість об'єкта оцінки, складеного 21.02.2022 суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_28 , довідкою про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази даних звітів про оцінку № 13-20220221-0003750871 від 21.02.2022 (Т. 3, а.с. 337-341) нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 208,8 квадратних метрів, суб'єктом оціночної діяльності станом на 21.02.2022 за порівняльним підходом до визначення ринкової вартості оцінено в 596 000 грн.

11.05.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування нежитлових приміщень № 403 (Т. 2, а.с. 204-205; Т. 5, а.с. 128-129), відповідно до п. 1 якого ОСОБА_3 дарує, тобто передає безоплатно у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 208,8 квадратних метрів.

Відповідно до п. 7 договору дарування сторони оцінили дарунок в 400 000 грн.

Відповідно до п. 9 договору дарування ОСОБА_3 заявила, що нежитлові приміщення, які відчужуються за цим договором, набуті нею за час перебування в шлюбі з ОСОБА_5 , який надав згоду на укладення договору дарування.

Свідок ОСОБА_7 підтвердив, що після відчуження ним активу № 3 на користь ОСОБА_2 з оформленням майна на ОСОБА_3 сам актив був відчужений на користь ОСОБА_1 , де з допомоги ОСОБА_2 було відкрито бізнес у виді салону штор.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі зазначеного договору дарування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Т. 2, а.с. 206) за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Всупереч вимогам п. 10 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції» у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2022 рік (Т. 2, а.с. 65) ОСОБА_5 не відобразив правочин щодо відчуження нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , як правочину, на підставі якого припинено спільну власність на майно, вартість якого перевищувала 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб станом на 01.01.2022 (124 050 грн).

Набуття ОСОБА_3 активу № 3 у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , надання останнім нотаріально засвідченої згоди на використання коштів подружжя для придбання активу № 3, а також нотаріально засвідченої згоди на відчуження активу № 3 як такого, що був набутий у період їх шлюбу - усі ці обставини вказують на те, що актив № 3 було набуто у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що учасниками справи спростовано не було. Відповідно з міркувань, що викладені судом у п. 4.3.1 судового рішення, це свідчить про набуття активу № 3 у власність ОСОБА_5 у розумінні ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

Обставини недекларування ОСОБА_5 факту набуття права власності на актив № 3, як і обставини недекларування ним факту припинення права власності на актив № 3 шляхом безоплатного його відчуження на користь своєї доньки, у сукупності з обставинами набуття цього майна за ціною, що є значно нижчою за його ринкову вартість - усі ці обставини вказують на те, що ОСОБА_5 навмисно приховав факт набуття активу № 3 та свій зв'язок з цим майном.

Таким чином, з матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_5 набув актив № 3 безпосередньо у власність (спільну сумісну власність з відповідачем ОСОБА_3 ), не відобразивши набуття права власності на нерухоме майно у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за відповідний рік, і протягом трьох місяців з моменту набуття права власності безоплатно відчужив зазначений актив (так само не декларуючи правочин щодо припинення права власності) на користь відповідача ОСОБА_1 , яка була його донькою.

Стороною позивача не надано доказів, з яких би вбачалося, що ОСОБА_5 після 11.05.2022, тобто після відчуження активу № 3 на користь відповідача ОСОБА_1 , мав фактичний зв'язок з активом № 3, зокрема, користувався активом, отримував якусь вигоду від цього майна, мав фактичний контроль над майном, здійснював витрати на утримання майна, мав фактичну можливість визначати правову долю об'єкта нерухомості тощо.

Але і відповідач ОСОБА_1 , будучи юридичним власником активу № 3, а отже формально маючи всі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження цим майном, з невідомих причин не надала жодних доказів на підтвердження своєї фактичної пов'язаності з нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 . Ці обставини створюють розумний сумнів з приводу того, що ОСОБА_1 була реальним власником активу № 3.

Наведені обставини у своїй сукупності з урахуванням принципу переваги більш вагомих доказів дають можливість констатувати, що ОСОБА_5 був формальним та фактичним власником активу № 3, який з метою приховування від контролюючих та правоохоронних органів без відображення у відповідних деклараціях було безоплатно відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 (доньки ОСОБА_5 ), як номінального власника майна.

З урахуванням цього судом встановлено зв'язок активу № 3 з ОСОБА_5 , а також набуття ним активу № 3 безпосередньо у власність як в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

4.5.2. Щодо набуття активу № 3 за рахунок законних доходів

При визначенні достатності доходів сім'ї ОСОБА_1 для набуття спірного активу суд керується загальними положеннями чинного законодавства та висновками щодо особливостей і методології його застосування в цілях ст. 290-291 ЦПК України, які наведено у п. 4.3.2 судового рішення.

При цьому суд звертає увагу, що вирішення питання достатності законних доходів для придбання активу взаємопов'язано з питанням вартості набуття такого активу. Так, відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК України для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття.

Таким чином, за загальним правилом визначення достатності законних доходів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, для придбання активу здійснюється в залежності від вартості набуття такого активу, яка у більшості випадків фіксується у відповідних договорах. У випадку відсутності заперечень щодо вартості набуття такого активу підстави для визначення і застосування мінімальної ринкової вартості відсутні.

Лише у тих випадках, коли вартість набуття майна, що визначена у договорі, є нижчою за мінімальну ринкову вартість, або коли набуття майна здійснювалося безоплатно, є підстави для визначення і застосування мінімальної ринкової вартості такого або аналогічного активу на дату його набуття.

Сторона позивача стверджувала, що визначена у договорі купівлі-продажу № 266 від 21.02.2022 (Т. 5, а.с. 81) ціна активу № 3 в сумі 596 000 грн не відповідає ринковій вартості такого об'єкта нерухомості на момент його набуття та є ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Внаслідок цього відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК України є потреба у застосуванні мінімальної ринкової вартості такого активу на дату набуття.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не стверджували, що зазначена в договорі купівлі-продажу ціна активу № 3 відповідає його ринковій вартості, зокрема, з огляду на технічний стан та інші характеристики нерухомого майна, що на дату його набуття обумовлювали економічну доцільність і обґрунтованість продажу саме за ціною в сумі 596 000 грн. Свідок ОСОБА_7 також не надав обґрунтованих показань щодо причин продажу активу № 3 саме як об'єкта нерухомого майна за ціною в сумі 596 000 грн, натомість послався на складність бізнесу та бажання найшвидше продати це майно.

Сторона відповідача в цілому не заперечувала, що вартість набуття активу № 3 є нижчою за його ринкову вартість. Разом з тим, сторона відповідача вважала, що чинне законодавство не забороняє сторонам відповідного договору на власний розсуд погодити ціну купівлі-продажу нерухомого майна.

Враховуючи наявність між сторонами спору щодо можливості використання договірної вартості набуття активу № 3 для визначення достатності законних доходів ОСОБА_5 для його набуття, суд з огляду на розподіл обов'язку доказування в межах даної категорії справ (ст. 81 ЦПК України) має перевірити доводи сторони позивача щодо наявності підстав для застосування мінімальної ринкової вартості активу № 3 на дату його набуття.

Щодо наявності підстав для застосування мінімальної ринкової вартості активу № 3

Першочергово суд звертає увагу на те, що ані положення ст. 290-292 ЦПК України, які вміщують в собі основний масив правового регулювання визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, ані будь-які інші акти чинного законодавства не містять визначення мінімальної ринкової вартості та порядку її визначення для даної категорії справ. Тобто законодавець, оперуючи поняттям мінімальної ринкової вартості та не надаючи його тлумачення і методології визначення, тим самим залишає визначення мінімальної ринкової вартості спірних активів на розсуд суду.

На думку суду, відсутність законодавчої дефініції та методології визначення мінімальної ринкової вартості не є перешкодою для застосування положень ч. 3 ст. 290 ЦПК України і не вказує на те, що має застосовуватися лише договірна вартість спірних активів. Це свідчить лише про те, що сторони справи наділені необмеженим обсягом процесуальних можливостей щодо надання доказів з метою доведення/спростування як обставин набуття активів за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, так і самої вартості спірних активів. Суд, вирішуючи спір по суті, здійснюючи оцінку всіх фактичних обставин та наданих сторонами доказів, у тому числі на підтвердження/спростування вартості спірних активів, уповноважений з'ясувати обставини набуття майна за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, та, у випадку встановлення цих обставин, застосувати мінімальну ринкову вартість спірного майна, яка вбачається з більш вагомих доказів сторони по справі.

Вказаний висновок логічно випливає з положень ч. 2 ст. 89, ст. 110 ЦПК України, відповідно до яких жоден доказ, у тому числі висновок експерта, не має наперед встановленої сили для суду, а кожен доказ як окремо, так і в сукупності оцінюється судом з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення спору по суті. Тому навіть при умові існування законодавчо встановленої методики визначення мінімальної ринкової вартості активів відповідні висновки суб'єктів оціночної діяльності та/або експертів щодо визначення такої вартості не будуть мати беззаперечного та безумовного значення для суду і будуть оцінюватися лише у сукупності з іншими доказами.

У будь-якому випадку положення чинного законодавства, які стосуються визначення ринкової вартості майна, дають можливість розтлумачити поняття мінімальної ринкової вартості, про яке зазначається в ч. 3 ст. 290 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього ж Закону методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Відповідно до п. 3, 4 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого Постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Оцінка майна проводиться з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання. Зміст цих принципів викладено у п. 5-10 вказаного Національного стандарту.

Вищевикладене у своїй сукупності дає можливість стверджувати, що суд, встановивши при розгляді даної категорії справ, що спірний актив був набутий за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, повинен застосувати ту мінімальну ринкову вартість активу, яка вбачається з більш вагомих доказів сторони справи, які, у свою чергу, з урахуванням фактичних обставин справи та характеристик спірного майна повинні вказувати на те, що така вартість активу на дату його набуття за реальних ринкових умов була найменшою з усіх можливих.

Тобто з урахуванням вказаних обставин суд на основі переваги більш вагомих доказів має застосувати мінімальну (найнижчу) вартість, за яку можливе розумне відчуження спірного майна або аналогічного йому майна на дату його набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за угодою між покупцем та продавцем за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Як було встановлено судом раніше, листом Національного агентства з питань запобігання корупції № 282-01/44796-24 від 19.06.2024 (Т. 2, а.с. 140-142) в рамках моніторингу способу життя ОСОБА_5 перед Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було ініційовано питання визначення на дату набуття ринкової вартості, у тому числі мінімальної ринкової вартості, об'єктів нерухомого майна, серед яких активу № 3. У листі НАЗК зазначено, що всередині активу № 3 знаходиться салон штор «VERONA», а до самого листа додано фотозображення салону зсередини.

У відповідь на вищезазначений лист Київський науково-дослідний інститут судових експертиз листом № 15316/12127-3-24/41 від 22.07.2024 (Т. 2, а.с. 143-145) повідомив, що середня вартість нежитлового приміщення загальною площею 208,8 квадратних метрів, яке розташоване за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, буд. 22а (активу № 3), станом на 21.02.2022 могла знаходитись в діапазоні від 3 000 000 грн до 3 500 000 грн.

У свою чергу, зі змісту висновку оціночно-будівельної експертизи № 969/24-28 від 13.12.2024 (Т. 5, а.с. 130-149), що був складений в рамках кримінального провадження № 620241401500000031 від 02.02.2024 за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, вбачається, що нежитлові приміщення загальною площею 208,8 квадратних метрів розташовані на АДРЕСА_2 . Район розташування об'єкта дослідження характеризується добре розвинутою вулично-дорожньою мережею (транспортною доступністю до об'єкта) та соціальною інфраструктурою (наявністю мережі об'єктів культурно-побутового обслуговування). Відстань до центру міста становить близько 0,3 км. Нежитлові приміщення розміщені у цокольному поверсі, підлога - бетонна, стіни - бетонні блоки.

Експертом констатовано, що ринкова вартість нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 21.02.2022 становить 4 987 814 грн. З висновку експерта вбачається, що визначення ринкової вартості об'єкта нерухомості здійснювалося за допомогою порівняльного підходу, який дозволив визначити вартість об'єкта оцінки на основі фактичних вартостей пропозицій приблизних аналогічних об'єктів, що відображає реальний попит на даний об'єкт, але в певній мірі не враховує майбутні вигоди від володіння об'єктом оцінки. Крім того, оцінка об'єкта нерухомості проводилася з розрахунку, що приміщення перебувають в задовільному технічному стані.

З показань свідка ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 встановлено, що актив № 3 - нежитлове приміщення значної площі, яке розташовано на цокольному поверсі житлового будинку, який знаходиться в центрі м. Івано-Франківська навпроти будівлі обласної державної адміністрації. До моменту продажу цього майна ОСОБА_7 . ОСОБА_3 нежитлове приміщення було обладнано під кафе та використовувалося як комерційна нерухомість, тобто для здійснення підприємницької діяльності. Після набуття активу № 3 ОСОБА_3 всередині приміщення було облаштовано салон штор, який функціонує і на момент судового розгляду.

Сукупність вищевикладених обставин та досліджених доказів дає можливість виснувати, що актив № 3, як комерційна нерухомість із значною площею, що розташована у центрі міста, яке є обласним центром, за умов, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо, розумно і без примусу, не міг продаватися та купуватися за 596 000 грн, оскільки така його вартість є невиправдано низькою.

Тобто, ціна активу № 3, яка погоджена сторонами в договорі купівлі-продажу - 596 000 грн, не відповідає ані ринковій вартості, ані мінімальній ринковій вартості такого об'єкта нерухомості на дату його набуття. При цьому різниця між ціною, що була погоджена учасниками договору, та ринковою ціною об'єкта нерухомості є суттєвою і становить щонайменше 2 млн грн.

Суд не заперечує доводи сторони відповідача щодо можливості сторін договору самостійно та вільно визначати вартість об'єкта нерухомості, однак вважає, що такі доводи підлягають наступній суттєвій деталізації.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Вказане положення корелює з такою засадою цивільного законодавства як свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 627 ЦК України). Однак свобода договору не є абсолютною та може піддаватися законодавчо встановленим обмеженням.

Аналіз змісту ч. 1 ст. 627 ЦК України дає можливість дійти висновку, що обмеженнями, які визначають рамки свободи договору, є, зокрема, вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимоги розумності та справедливості.

Однією з основних вимог цивільного законодавства є принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова КЦС ВС від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14).

Таким чином, хоча сторони договору мають свободу у визначенні умов укладеного між ними договору, зокрема, щодо ціни продажу певного майна, однак цивільне законодавство орієнтує таких сторін на те, що визначення умов договору має відбуватися з урахуванням вимог добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, цивільно-правові відносини, які опосередковують обіг речових прав на нерухоме майно, паралельно супроводжуються рядом інших відносин публічного характеру, зокрема, податковими відносинами, для яких суттєве значення має реальна ринкова вартість нерухомого майна. Ці обставини вкотре вказують на те, що свобода сторін договору у визначенні вартості об'єкта нерухомості є обмеженою.

У цьому аспекті суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_7 щодо обставин продажу ним активу № 3 за ціною в 596 000 грн. На переконання суду, досить малоймовірною та непослідовною є ситуація, за якої особа у жовтні 2021 року купує нежитлову нерухомість значної площі в центрі міста за ціною, що є явно нижчою за ринкову вартість такого об'єкта, робить там ремонт, переобладнання під кафе, здійснює господарську діяльність, а вже через чотири місяці, у лютому 2022 року, продає цю нерухомість за ціною, що є нижчою за ціну покупки, і єдиним покупцем такої нерухомості виявляється начебто ОСОБА_2 , який виявив бажання оформити нерухомість на ОСОБА_3 як дружину суб'єкта декларування ( ОСОБА_5 ). При цьому розрахунки за нерухомість проводяться в готівковий спосіб без видачі та отримання будь-яких документів.

На переконання суду, обставини, за яких ОСОБА_7 купує актив № 3 за однією ціною, а вже через декілька місяців продає актив № 3 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за іншою ціною, що є нижчою за першу, і при цьому, що перша ціна продажу, що друга ціна продажу значно не відповідають ринковій вартості об'єкта нерухомості, і при цьому одним з набувачів майна за другим продажом є особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто особа, яка в силу займаної посади має обмеження та контроль щодо свого майнового стану, і при цьому набуття об'єкта нерухомості приховується такою особою від декларування, у тому числі з наступним безоплатним відчуженням на користь пов'язаної особи (на користь доньки) - усі ці обставини в своїй сукупності вказують на те, що визначення у договорі купівлі-продажу ціни активу № 3 на рівні 596 000 грн не тільки не відповідає економічній сутності відносин обігу майна, які опосередковує договір купівлі-продажу, але й не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості і спрямовано на набуття активу повз вимоги/контроль антикорупційного законодавства. Такий стандарт поведінки учасників відповідного договору не створює підстав для довіри до визначених умов виниклого між ними зобов'язання.

Отже, судом встановлено, що актив № 3 було набуто за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, що вказує на наявність підстав для застосування мінімальної ринкової вартості активу № 3.

Щодо мінімальної ринкової вартості активу № 3

Судом встановлено, що договірна вартість активу № 3 є нижчою за його мінімальну ринкову вартість, а тому не може бути застосована для обрахунку достатності законних доходів подружжя ОСОБА_1 для придбання спірної нерухомості. У зв'язку з цим виникає потреба у застосуванні мінімальної ринкової вартості активу № 3.

Оскільки сторона відповідача не надала власних доказів щодо мінімальної ринкової вартості активу № 3, то в цілях ч. 3 ст. 290 ЦПК України суд застосовує мінімальну ринкову вартість активу № 3, яка вбачається з доказів сторони позивача.

З сукупності доказів, наданих стороною позивача, вбачається, що найнижчою (мінімальною) ринковою вартістю активу № 3 станом на 21.02.2022 була його вартість у розмірі 3 000 000 грн (Т. 2, а.с. 143-145). У цьому аспекті суд не може використати висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи № 969/24-28 від 13.12.2024 (Т. 5, а.с. 139-149), оскільки зі змісту висновку експерта вбачається, що оціночно-будівельна експертиза проводилась в межах кримінального провадження № 620241401500000031 та перед експертом було поставлено завдання визначення ринкової вартості активу № 3, а не його мінімальної ринкової вартості.

У зв'язку з цим суд доходить висновку, що станом на 21.02.2022 мінімальна ринкова вартість активу № 3 з урахуванням всіх встановлених обставин, характеристик спірного майна, принципів розумності, добросовісності, справедливості, економічної розсудливості не могла бути меншою, ніж 3 000 000 грн.

На переконання суду, вартість активу № 3 в сумі 3 000 000 грн станом на 21.02.2022 була найменшою з усіх можливих вартостей цього або аналогічного нерухомого майна, що відповідає змісту мінімальної ринкової вартості, про яку йдеться у ч. 3 ст. 290 ЦПК України.

У зв'язку з цим при визначенні достатності законних доходів подружжя ОСОБА_1 для придбання активу № 3 суд виходить з того, що мінімальна ринкова вартість цього транспортного засобу становила 3 000 000 грн.

Чи дозволяли законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на кінець лютого 2022 року придбати актив № 3 за його мінімальною ринковою вартістю, яка становила 3 000 000 грн

Залишок грошових коштів за 2021 рік, що могли перебувати у розпорядженні подружжя ОСОБА_1 на початку 2022 року

Як зазначалося у п. 4.3.2, 4.3.3 судового рішення, фактичні витрати подружжя ОСОБА_1 за 2021 рік в декілька разів перевищували офіційно отримані за цей період доходи. Внаслідок цього на початку 2022 року у розпорядженні подружжя ОСОБА_1 не могли перебувати будь-які законні грошові кошти, крім заощаджень за 2021 рік, що не були використані у відповідному звітному періоді.

Зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2021 рік (Т. 2, а.с. 70-73) вбачається, що невикористані за звітний період заощадження подружжя ОСОБА_1 складали 33 000 доларів США + 450 000 грн.

Таким чином, на початок 2022 року у розпорядженні подружжя ОСОБА_1 перебували законні грошові активи на суму 33 000 доларів США та 450 000 грн.

Доходи та витрати подружжя ОСОБА_1 станом на лютий 2022 року

Зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2022 рік (Т. 2, а.с. 64-67) вбачається, що за 2022 рік ОСОБА_5 задекларував наступні доходи: 384 022 грн (заробітна плата ОСОБА_5 ), 226 860 грн (пенсія ОСОБА_5 ), 81 000 грн (заробітна плата ОСОБА_3 ), 33 080 грн (пенсія ОСОБА_3 ), 920 500 грн (дохід від відчуження одного з автомобілів). Грошові заощадження подружжя ОСОБА_1 у 2022 році зростають до 41 000 доларів США та 610 000 грн.

Крім того, у декларації за 2022 рік відображено погашення кредитного зобов'язання перед АТ «КРЕДОБАНК», яке виникло 28.04.2021 в сумі 1 499 523 грн, на суму 684 761 грн. Залишок грошового зобов'язання на кінець звітного періоду складає 65 000 грн.

З відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податку (файл «суб'єкт+дружина» - папка «1 ДФ» - папка, Т. 6, а.с. 233), які сформовані на запит № 213 від 10.04.2024, вбачається, що у 2022 році ОСОБА_5 також отримав грошові кошти у сумі 16 524,03 грн в якості соціальної допомоги, а ОСОБА_3 - грошові кошти у сумі 13 032 грн в якості страхового відшкодування, 150 000 грн (спадщина), 500 000 грн (спадщина). При цьому відомості про форму (грошова чи негрошова) спадщини відсутні. Зазначені відомості не знайшли свого відображення у декларації ОСОБА_5 за 2022 рік.

Враховуючи, що у 2022 році ОСОБА_3 отримує спадщину у загальній сумі 650 000 грн і одночасно з цим у 2022 році її заощадження, які ОСОБА_5 відображає у декларації, збільшуються на 8 000 доларів (з 33 000 доларів до 41 000 доларів) та на 160 000 грн (з 450 000 грн до 610 000 грн), суд має достатні підстави припускати, що таке збільшення заощаджень відбулося саме за рахунок успадкованих коштів. При цьому 650 000 грн у 2022 році могли бути використані для збільшення вказаних заощаджень і при цьому мало залишитися ще приблизно 200 000 грн (650 000 грн/36.56 [офіційний курс долара станом на дату отримання спадщини] = 17 778 доларів США - 8 000 доларів США [сума збільшення заощаджень] = 9 778 доларів США*36.56 [курс долара] = 357 483 грн - 160 000 грн [сума збільшення заощаджень] = 197 483 грн)

З урахуванням викладеного вбачається, що законний сукупний дохід подружжя ОСОБА_1 за 2022 рік (при умові, що спадщина отримана в грошовій формі та закладена в суму збільшення заощаджень) становить 1 875 018,03 грн (384 022 грн + 226 860 грн + 81 000 грн + 33 080 грн + 920 500 грн + 16 524,03 грн + 13 032 грн + 200 000 грн) + 41 000 доларів США + 610 000 грн. Проте, як видно з декларації за 2022-2023 роки (Т. 2, а.с. 62, 64-67), грошові заощадження подружжя ОСОБА_1 почали використовуватися лише у 2023 році, що вказує на те, що грошові активи подружжя ОСОБА_1 у сумі 41 000 доларів США та 610 000 грн у 2022 році не використовувалися.

Таким чином, законний сукупний дохід подружжя ОСОБА_1 за 2022 рік, який реально міг бути використаний для покриття витрат на поточні потреби і придбання спірних активів, становив 1 875 018,03 грн.

При цьому станом на лютий 2022 року (момент придбання активу № 3) сукупні законні доходи подружжя ОСОБА_1 , що могли бути використані для покриття витрат на всі потреби, складали: 31 313,96 грн (пенсія ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 87-94)) + 4 400 грн (пенсія ОСОБА_3 (Т. 2, а.с. 84-86)) + 924 135,64 грн (соціальні виплати та дохід, від продажу автомобіля, що належать ОСОБА_5 ) = 959 849,60 грн.

При проведенні аналізу виписок по рахункам ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (Т. 6, а.с. 233 - файл «Відповідь_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - папка «Рахунки_Приватбанк») встановлено наступне.

На рахунку 0217 надходження грошових коштів за 2022 рік склали 575 991,44 грн, з яких 210 000 грн - поповнення готівкою, 246 500 грн - шляхом переказу з рахунку НОМЕР_22 , а 119 416,44 грн - інші джерела поповнення.

Загальні витрати (особисті кошти + кредитні кошти) грошових коштів на рахунку 0217 за 2022 рік склали 624 940 грн, з яких 578 468,32 грн - особисті кошти, що пішли на погашення заборгованості та інші цілі, не пов'язані з придбанням активу № 3, 60 300 грн - видача готівки.

При цьому за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 надходження грошових коштів склали 133 344,78 грн, з яких 120 000 грн готівкою, 12 000 грн шляхом переказу з рахунку НОМЕР_22 , а 1 344,78 грн з інших джерел. Витрати за цей же період склали 147 757,44 грн, з яких 135 821,66 грн особистих коштів, які пішли на погашення заборгованості за кредитним лімітом. Інші витрати не пов'язані з придбанням спірного майна.

На рахунку 1317 надходження грошових коштів за 2022 рік склали 519 337,78 грн, з них 518 409,78 грн - заробітна плата та пенсія, 928 грн - інші джерела надходжень.

Загальні витрати грошових коштів на рахунку 1317 за 2022 рік склали 517 877,46 грн, з яких 246 500 грн - перекази на рахунок 0217, 12 000 грн - зняття готівки, а решта - витрати, не пов'язані зі спірними активами.

При цьому за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 надходження грошових коштів склали 31 313,96 грн, які повністю складаються з пенсії. Витрати за цей же період склали 28 130,78 грн, з яких 12 000 грн - переказ на рахунок 0217, а решта не пов'язані зі спірними активами.

У ОСОБА_3 за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 рух коштів на рахунку відсутній. Другий рахунок, як зазначалося раніше, відкриється лише у вересні 2022 року.

Таким чином, станом на лютий 2022 року загальні безготівкові та документально підтверджені витрати ОСОБА_5 , що не були пов'язані з придбанням спірних активів, становили 151 952,44 грн (135 821,66 грн (витрати по рахунку 0217) + 16 130,78 грн (витрати по рахунку 1317 при вирахуванні переказу на рахунок 0217).

На підставі вищевикладеного, враховуючи законні доходи (959 849,60 грн) та підтверджені витрати (151 952,44 грн) подружжя ОСОБА_1 станом на лютий 2022 року, суд констатує, що станом на лютий 2022 року подружжя ОСОБА_1 мало у розпорядженні не більше 807 897,16 грн, що могли бути використані для придбання активу № 3.

Вказана сума грошових коштів дозволяла подружжю ОСОБА_1 придбати актив № 3 за договірною ціною, яка становила 596 000 грн, однак не дозволяла придбати актив № 3 за його мінімальною ринковою вартістю, яка становила 3 000 000 грн.

У зв'язку з цим судом встановлено, що законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на кінець лютого 2022 року не дозволяли придбати актив № 3 за його мінімальною ринковою вартістю.

4.5.3. Щодо різниці між вартістю активу № 3 і законними доходами ОСОБА_5 .

Керуючись висновками, що викладені у п. 4.3.3 судового рішення (щодо формули визначення різниці), суд зазначає, що мінімальна ринкова вартість активу № 3 становить 3 000 000 грн. У свою чергу, законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на момент придбання цього активу становили 959 849,60 грн (без урахування витрат на поточні потреби). Заощадження не враховуються, оскільки у 2022 році вони не використовувалися, а лише накопичувалися.

Таким чином, різниця між мінімальною ринковою вартістю активу № 3 та законними доходами ОСОБА_5 (при умові, що він взагалі їх не витрачав) становить 2 040 150,40 грн (3 000 000 грн - 959 849,60 грн), що перевищує мінімальну межу різниці, яка визначена у ч. 2 ст. 290 ЦПК України. Якщо враховувати історію витрат, які були здійснені подружжям ОСОБА_1 на момент придбання активу і описані у п. 4.5.2 судового рішення, то різниця між вартістю активу № 3 та законними грошовими активами ОСОБА_5 , що станом на лютий 2022 року могли бути в його розпорядженні, становить 2 192 102,84 грн (3 000 000 грн - 807 897,16 грн), що так само перевищує різницю, передбачену ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

За таких обставин суд доходить висновку, що актив № 3 є необґрунтованим та набутий ОСОБА_5 за відсутності для цього законних доходів.

4.5.4. Чи є сукупність доказів Позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів Відповідачів

Аналогічно до ситуації з активами № 1-2, сторона відповідача не надала жодних доказів, які б стосувалися активу № 3, представивши суду лише власну версію набуття активу № 3, яка ґрунтується на доказах, наданих стороною позивача. У зв'язку з цим суд на підставі одних і тих самих доказів має вирішити, чия версія подій (позивача чи відповідачів) щодо активу № 3 є більш переконливою (логічною, розумною).

Сукупний аналіз змісту заперечень відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які викладені у відзивах на позовну заяву (Т. 18, а.с. 1-10, 11-20, 21-27) та продубльовані у п. 2 судового рішення, дає можливість згрупувати ці заперечення наступним чином: 1) заперечення, які ґрунтуються на версії того, що актив № 3 купувався ОСОБА_2 для ОСОБА_1 , тобто юридично актив було набуто ОСОБА_3 , однак фактично вартість нерухомого майна сплачено ОСОБА_2 для подальшого дарування активу ОСОБА_1 ; 2) заперечення, які ґрунтуються на версії того, що актив № 3 юридично оформлювався на ОСОБА_3 для уникнення режиму спільності майна ОСОБА_1 з її колишнім чоловіком та для нульової ставки оподаткування; 3) заперечення, які ґрунтуються на версії того, що актив № 3 було набуто у період, коли ОСОБА_5 не обіймав посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави, а саме у період між його звільненням та поновленням на посаді.

Заперечення щодо набуття спірних активів у період, коли ОСОБА_5 не обіймав посаду, пов'язану з виконанням функцій держави, а саме у період вимушеного прогулу, проаналізовані судом у п. 4.1 судового рішення, де ці заперечення визнані необґрунтованими. Підстав для повторного викладу висновків з цього приводу суд не вбачає. З урахуванням того, що всі спірні активи набуті у період, коли ОСОБА_5 був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, суд відхиляє відповідні заперечення сторони відповідача.

Заперечення, які ґрунтуються на версії того, що актив № 3 юридично оформлювався на ОСОБА_3 для уникнення режиму спільності майна ОСОБА_1 з її колишнім чоловіком та для нульової ставки оподаткування, проаналізовані судом у п. 4.3.1 судового рішення в аспекті набуття ОСОБА_5 активу № 1, де така версія подій визнана необґрунтованою та недоведеною. Враховуючи, що обставини набуття активу № 1 майже аналогічні обставинам набуття активу № 3 (відрізняються лише тим, що актив № 1 юридично набувався безпосередньо ОСОБА_5 , а актив № 3 - ОСОБА_3 ), суд не вбачає підстав для висновків, відмінних від тих, що були викладені у п. 4.3.1 судового рішення.

Так само малоймовірним є те, що ОСОБА_1 , маючи потребу у придбанні майна, не бажаючи при цьому поширення на це майно режиму спільності з колишнім чоловіком, з яким фактично шлюбні відносини були припинені, чекала поки колишній чоловік ініціює офіційний процес розірвання шлюбу і весь цей час створюючи собі штучні перешкоди вимушена була вигадувати махінації довкола юридичного оформлення та переоформлення спірного активу.

Так само сторона відповідача не надала обґрунтованої відповіді на питання, чому ОСОБА_1 , перебуваючи на момент набуття спірного активу у фактичних відносинах з ОСОБА_2 , який начебто і купував для неї актив № 3, не могла використати самого ОСОБА_2 в юридичному процесі набуття та оформлення права власності на актив № 3, зокрема, щоб ОСОБА_2 придбав актив № 3 та після цього подарував самій ОСОБА_1 . При цьому показання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з цього приводу є суперечливими, оскільки ОСОБА_2 зазначив, що не задумувався над способом оформлення права власності на актив № 3 та діяв за вказівками ОСОБА_1 , якій хотів довести серйозність своїх намірів щодо неї, а сама ОСОБА_1 зазначила, що саме ОСОБА_2 прийняв рішення про необхідність оформлення активу № 3 на ОСОБА_3 , оскільки не збирався «ділити» це майно з колишнім чоловіком ОСОБА_1 під час розірвання їх шлюбу.

Пояснення щодо необхідності уникнення оподаткування через залучення батьків ОСОБА_1 суд оцінює критично, оскільки з огляду задовільний на майновий стан ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (про що вони самі стверджували у відзивах на позовну заяву), на невелику вартість активу № 3, що була зазначена у договорі і використовувалася б для визначення бази оподаткування, суд не вважає, що податкове зобов'язання з придбання ОСОБА_2 активу № 3 та подальшого дарування ОСОБА_1 було надмірним для них і суттєво вплинуло б на їх майнове становище.

В цьому аспекті суд звертає увагу, що сторона відповідача не надала також обґрунтованої відповіді на питання, чому ОСОБА_7 не міг одразу подарувати актив № 3 безпосередньо ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 при цьому фактично розрахуватися з ОСОБА_7 , якщо придбання цього нерухомого майна начебто з самого початку призначалося для ОСОБА_1 і здійснювалося ОСОБА_2 шляхом фактичних розрахунків (всупереч відомостям, що зазначені в нотаріально посвідченому договорі) з ОСОБА_7 , який є товаришем самого ОСОБА_2 . У такому випадку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 сплатили б лише податок, що був би аналогічний податку, який мала сплатити ОСОБА_3 , купуючи актив № 3 у ОСОБА_7 , та податку, який мав сплатити сам ОСОБА_7 , продаючи актив № 3 ОСОБА_3 , а факт дарування нерухомого майна виключив би можливість поширення на нього режиму спільного сумісного майна.

Тобто, за таких обставин витрати на оподаткування були б аналогічними до витрат, що повинні були мати місце при виконанні договору купівлі-продажу активу № 3, а також було б так само досягнуто цілі уникнення режиму спільності майна, але при цьому не було б потреби залучення подружжя ОСОБА_1 , набуття майна якими потребувало декларування/пояснення причин недекларування набуття і відчуження майна ОСОБА_5 , а також пояснення законності походження коштів, що були витрачені на придбання активу № 3.

Таким чином, якщо актив № 3 дійсно купувався для ОСОБА_1 за кошти ОСОБА_2 , однак номінально оформлювався на ОСОБА_3 , то з усіх можливих варіантів відповідачами було обрано найскладніший, який створив питання до ОСОБА_5 щодо законності походження цього майна, а відповідно створив ризик стягнення цього активу в дохід держави.

Пояснення ОСОБА_2 щодо того, що шляхом оформлення активу № 3 на ОСОБА_3 він хотів засвідчити серйозність своїх намірів щодо ОСОБА_1 в аспекті стосунків, суд вважає необґрунтованими. По-перше, на момент набуття активу № 3 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вже перебували у стосунках (як це вбачається з позиції сторони відповідача), а знайомі між собою були задовго до цього. При цьому ОСОБА_2 був знайомий з батьками ОСОБА_1 , і учасниками справи не зазначено, що між її батьками та ОСОБА_2 був якийсь конфлікт щодо несерйозності намірів ОСОБА_2 . По-друге, судом не встановлено, а стороною відповідача не зазначено, яким чином оформлення дороговартісного майна на ОСОБА_3 як дружину ОСОБА_5 , майновий стан яких підлягав декларуванню, засвідчує серйозність намірів ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 більше, аніж, наприклад, дарування цього майна одразу ОСОБА_1 .

Заперечення, які ґрунтуються на версії того, що актив № 3 купувався ОСОБА_2 для ОСОБА_1 , тобто юридично актив було набуто ОСОБА_3 , однак фактично вартість нерухомого майна сплачено ОСОБА_2 для подальшого дарування активу ОСОБА_1 , суд також не приймає до уваги з огляду на наступне.

Першочергово суд повторно звертає увагу, що ОСОБА_1 , будучи формальним власником активу № 3 з 2022 року, будучи особою, для якої начебто ОСОБА_2 купував це нежитлове приміщення, не надала жодних доказів на підтвердження своєї фактичної пов'язаності зі спірним активом, що давало б можливість спростувати її номінальну участь у процесі набуття цього майна. Суд вважає, що ситуація, за якої особа є формальним власником майна протягом декількох років, розуміє зміст заперечень іншої сторони, які зводяться до спростування зв'язку особи з цим майном, але при цьому не надає жодних доказів на підтвердження своєї фактичної пов'язаності зі спірним активом, лише додатково вказує на номінальну, а не реальну власність цієї особи.

Зі змісту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу активу № 3 від 21.02.2022 (Т. 5, а.с. 81-82), зокрема, п. 1.6, 2.1, 2.2 договору, вбачається, що продаж об'єкту нерухомості здійснено за 596 000 грн, які ОСОБА_7 (продавець) отримав у повному обсязі від ОСОБА_3 (покупця) до укладення договору. Підписавши нотаріально посвідчений договір, ОСОБА_7 засвідчив отримання грошових коштів саме від ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_3 , підписавши нотаріально посвідчений договір, а ОСОБА_5 , надавши нотаріально посвідчену згоду на укладення договору, засвідчили, що придбання активу № 3 здійснювалося ними не тільки у спільну сумісну власність, але і за рахунок спільних коштів. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів отримання подружжям ОСОБА_1 у 2022 році грошових коштів від ОСОБА_2 . Так само матеріали справи не містять будь-яких доказів отримання ОСОБА_7 грошових коштів від ОСОБА_2 в якості оплати за актив № 3.

Таким чином, з нотаріально посвідчених документів, які є належними, допустимими, достовірними доказами, що учасниками справи не заперечувалося, вбачається, що зобов'язання з купівлі-продажу активу № 3 виникло саме між ОСОБА_7 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , з іншої сторони. Оплата погодженої сторонами вартості активу № 3 здійснювалося ОСОБА_3 за рахунок спільних з ОСОБА_5 грошових коштів, а ОСОБА_7 засвідчив факт отримання цих грошових коштів від ОСОБА_3 .

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б дозволяли встановити відношення ОСОБА_2 до купівлі-продажу активу № 3. У зв'язку з цим заперечення сторони відповідача прямо суперечать документально підтвердженим фактам.

Вищевикладені обставини дають можливість також критично оцінювати показання свідка ОСОБА_7 та показання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 щодо проведення розрахунків між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 за актив № 3. За обставин, коли в нотаріально посвідчених документах зафіксовано факт проведення розрахунків саме між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 і відсутні будь-які документи щодо отримання грошових коштів ОСОБА_7 від ОСОБА_2 , суд не може вважати достовірними показання свідка ОСОБА_7 про передачу йому ОСОБА_2 грошових коштів готівкою за актив № 3. Ті обставини, що свідок ОСОБА_7 перебуває у дружніх стосунках з відповідачем ОСОБА_2 , на користь якого надаються показання щодо обставин, які нічим та ніким більше не підтверджуються, лише створюють додаткові підстави для недовіри свідку.

Крім того, у своїх показаннях ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надали суперечливі відомості з приводу того чи була ОСОБА_1 , для якої начебто і купувався спірний актив, присутня під час укладання договору купівлі-продажу від 21.02.2022. Так, ОСОБА_7 повідомив, що у приміщенні нотаріуса при укладенні договору та проведенні розрахунків були присутні лише він, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також сам нотаріус та його помічник, а сама ОСОБА_1 стверджувала також і про свою присутність.

Навіть якщо припустити, що ОСОБА_2 дійсно фактично оплатив вартість активу № 3, то суд вважає малоймовірним те, що за таких обставин учасники відповідного правовідношення не засвідчили цей факт, зокрема, написанням ОСОБА_7 відповідної розписки, зазначенням про це у самому договорі купівлі-продажу, у тому числі шляхом вказівки на те, що оплата ціни об'єкта нерухомості за дорученням покупця буде здійснена ОСОБА_2 , як наприклад, це було зроблено у договорі купівлі-продажу активу № 6 тощо. Суд піддає сумніву версію сторони відповідача щодо того, що дороговартісне нежитлове нерухоме майно, яке призначено для здійснення комерційної діяльності та яке знаходиться в центрі міста обласного значення, було продано шляхом проведення фактичних (готівкових) розрахунків без їх засвідчення будь-якими документами і лише на підставі дружніх стосунків ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Ба більше, навіть якщо припустити, що ОСОБА_2 дійсно фактично оплатив вартість активу № 3, то ці обставини жодним чином не спростовують факт набуття активу № 3 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 , а отже і набуття активу у власність ОСОБА_5 , а також не змінюють ситуації, за якої сторона відповідача не надала жодного доказу на підтвердження фактичної пов'язаності ОСОБА_1 з активом № 3, щоб суд міг дійти висновків про те, що ОСОБА_1 є не номінальним, а реальним власником об'єкта нерухомості.

З наведених вище підстав заперечення щодо фактичного набуття активу № 3 ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_2 суд вважає необґрунтованими та недоведеними.

Враховуючи, що всі заперечення сторони відповідача щодо набуття активу № 3 визнані судом необґрунтованими та недоведеними, інших заперечень/доводів учасниками справи не надано, суд доходить висновку, що версія сторони позивача про набуття ОСОБА_5 необґрунтованого активу № 3 за відсутності для того законних доходів є більш переконливою, логічною та такою, що узгоджується зі встановленими фактичними обставинами.

На підставі вищевикладеного, суд констатує, що актив № 3 є необґрунтованим та підлягає стягненню в дохід держави.

4.6. Щодо необґрунтованості квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (актив № 4)

4.6.1. Щодо зв'язку активу № 4 з ОСОБА_5 та набуття ним зазначеного активу в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України

16.02.2022 між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, № М19-07-02 (Т. 2, а.с. 223-227; Т. 5, а.с. 166-167), відповідно до п. 2.1 якого ТОВ «Млинарське» зобов'язалося передати у власність ОСОБА_5 квартиру, яка буде створена у майбутньому, а ОСОБА_5 зобов'язався прийняти квартиру у відповідності до умов даного договору та оплатити її.

Відповідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу предметом продажу є трикімнатна квартира під номером АДРЕСА_14 .

Відповідно до п. 2.4 договору планове закінчення будівельних робіт сторонами погоджено на 4 квартал 2023 року.

Відповідно до розділу 4 договору купівлі-продажу вартість 1 квадратного метра квартири становить 9 000 грн. Загальна вартість квартири на момент укладення договору становить 792 000 грн. Сторонами погоджено, що ОСОБА_5 сплачує вартість квартири у наступному порядку: 106 400 грн - до 17.02.2022, 6125 доларів США - до 01.04.2022, 6125 доларів США - до 01.07.2022, 6125 доларів США - до 01.10.2022, 6125 доларів США - до 31.12.2022. Спосіб проведення розрахунків безготівковий, шляхом здійснення відповідних переказів на банківський рахунок ТОВ «Млинарське».

При цьому ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_5 погодили, що загальна сума договору не є остаточною і підлягатиме перерахунку після повного завершення будівництва об'єкта, а саме кінцева сума по даному договору буде коригуватися сторонами з урахуванням фактичної кінцевої площі житлового приміщення та індексу інфляції.

Зі змісту квитанції № 9260-4558-3264-5431 від 17.02.2022 (Т. 2, а.с. 227) вбачається, що 17.02.2022 на виконання умов договору купівлі-продажу № М19-07-02 від 16.02.2022 ОСОБА_5 перерахував на банківський рахунок ТОВ «Млинарське» грошові кошти в сумі 106 400 грн. Призначенням платежу зазначається договір № М19-07-02 від 16.02.2022.

Обставини сплати ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 106 400 грн на користь ТОВ «Млинарське» на виконання вищезазначеного договору також підтверджуються випискою по рахунку НОМЕР_23 , відкритому на ім'я ОСОБА_5 (Т. 6, а.с. 233, папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - файл «Відповідь_Приватбанк»). Будь-яких інших платежів на користь ТОВ «Млинарське» ОСОБА_5 не здійснював.

05.04.2022 ОСОБА_5 написав заяву про розірвання договору № М19-07-02 від 16.02.2022 на підставі п. 7.4 (за згодою сторін) та повернення йому внесених грошових коштів на рахунок НОМЕР_23 (Т. 5, а.с. 168).

На підставі цієї заяви договір купівлі-продажу № М19-07-02 від 16.02.2022 між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_5 було розірвано, а внесені ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 106 400 грн 07.04.2022 було повернуто на його рахунок НОМЕР_23 (Т. 3, а.с. 344; Т. 5, а.с. 162; Т. 6, а.с. 233 - папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - файл «Відповідь_Приватбанк»)

У цей же день, 05.04.2022, між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, № М19-07-02 (Т. 2, а.с. 228-231), відповідно до п. 2.1 якого ТОВ «Млинарське» зобов'язалося передати у власність ОСОБА_4 квартиру, яка буде створена в майбутньому, а ОСОБА_4 зобов'язалася прийняти квартиру у відповідності до умов даного договору та оплатити її.

Відповідно до п. 2.2 цього договору предметом продажу є трикімнатна квартира під номером АДРЕСА_15 .

Відповідно до п. 2.4 цього договору сторони погодили планове завершення будівельних робіт на 4 квартал 2023 року.

Відповідно до розділу 4 договору вартість 1 квадратного метра квартири становить 11 400 грн. При цьому загальна вартість квартири на момент укладення договору становить 1 014 548 грн. Сторони погодили наступний порядок проведення розрахунків: 296 888 грн - до 15.04.2022, 217 940 грн - до 15.07.2022, 250 480 грн - до 15.10.2022, 249 420 грн - до 31.12.2022. Спосіб проведення розрахунків - безготівковий, шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок ТОВ «Млинарське».

При цьому сторони погодили, що загальна сума договору не є остаточною і підлягатиме перерахунку після завершення будівництва об'єкта, а кінцева сума по даному договору буде коригуватися сторонами з урахуванням фактичної кінцевої площі квартири та індексу інфляції.

Зі змісту листа ТОВ «Млинарське» № 06/01 від 26.06.2024 (Т. 5, а.с. 173), долученої до нього виписки з банківського рахунку ТОВ «Млинарське» (Т. 5, а.с. 174-177), а також з долучених відповідачем ОСОБА_4 платіжних доручень від 06.04.2022, від 08.04.2022, від 13.04.2022, від 18.04.2022, від 05.07.2022, від 07.07.2022, від 06.10.2022 (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС) вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу № М19-07-02 від 05.04.2022 ОСОБА_4 перерахувала на банківський рахунок ТОВ «Млинарське» наступні грошові кошти: 1) 06.04.2022 перераховано 190 488 грн; 2) 08.04.2022 перераховано 60 000 грн; 3) 13.04.2022 перераховано 35 000 грн; 4) 18.04.2022 перераховано 11 400 грн; 5) 05.07.2022 перераховано 52 500 грн; 6) 07.07.2022 перераховано 165 440 грн; 7) 06.10.2022 перераховано 250 480 грн; 8) 05.01.2023 перераховано 249 240 грн.

Таким чином, з наданих позивачем та відповідачем ОСОБА_4 доказів вбачається, що ОСОБА_4 у встановлений в договорі строк та порядку сплатила на користь ТОВ «Млинарське» грошові кошти в сумі 1 014 548 грн в якості оплати вартості квартири АДРЕСА_5 , що будувалася на підставі договору купівлі-продажу № М19-07-02 від 05.04.2022.

Зі змісту акта приймання-передачі № 22 від 17.01.2024 (Т. 5, а.с. 163) вбачається, що 17.01.2024 ТОВ «Млинарське» передало, а ОСОБА_4 прийняла в буд. АДРЕСА_16 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 на 7 поверсі загальною площею 89,1 квадратних метрів. Підписанням даного акту сторони підтвердили факт належного та повного виконання своїх зобов'язань за договором № М19-07-02 від 05.04.2022.

Зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав № 363316103 від 26.01.2024 (Т. 3, а.с. 350) вбачається, що на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу № М19-07-02 від 05.04.2022 та акта приймання-передачі № 22 від 17.01.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.01.2024 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

Зі змісту наданого відповідачем ОСОБА_4 технічного паспорту від 16.01.2024 (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС) вбачається, що після завершення будівництва активу № 4 ОСОБА_4 замовила технічну інвентаризацію та виготовлення технічної документації на цей об'єкт нерухомості. За її замовленням ПП «БТІ Експерт» було проведено технічну інвентаризацію, заведено інвентаризаційну справу № 2538-07/23, а також виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 .

Зі змісту наданої відповідачем ОСОБА_4 довідки № 6776 від 12.05.2025 (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС) вбачається, що після завершення будівництва активу № 4 ОСОБА_4 зареєструвала власне місце проживання за місцем знаходження цього об'єкта нерухомості. Крім того, зі змісту цієї довідки вбачається, що з 21.02.2024 по 12.05.2025 ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Будь-яких інших осіб, зареєстрованих за цією адресою, не значиться.

Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_4 і на даний момент зареєстрована, фактично проживає за адресою місцезнаходження активу № 4. Будь-які інші особи за цією адресою не зареєстровані та не проживають.

Крім того, судом встановлено, що 02.02.2024 ОСОБА_4 уклала з ФОП ОСОБА_29 договір про виготовлення меблів № КА-01-02-24 (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС), за змістом якого ФОП ОСОБА_29 зобов'язався виготовити, доставити, змонтувати та передати у власність ОСОБА_4 меблі в кухню для квартири АДРЕСА_5 . У свою чергу, ОСОБА_4 зобов'язалася прийняти зазначений виріб та оплатити його вартість (240 600 грн). При цьому стороною відповідача не надано доказів на підтвердження обставин виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання за цим договором.

22.03.2024 ОСОБА_4 також уклала з ФОП ОСОБА_30 договір-замовлення № Б-2467 (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС), за яким замовила речі внутрішнього оздоблення (ліжка, диван) для активу № 4. Загальну вартість речей внутрішнього оздоблення у договорі визначено в розмірі 114 955 грн. Стороною відповідача не надано доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_4 оплачувала вартість замовлених речей.

04.03.2024 ОСОБА_4 уклала з ФОП ОСОБА_31 договір № 12125022 про технічне обслуговування домофону (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС), предметом якого було надання послуг з технічного обслуговування і ремонту системи обмеження та контролю доступу до під'їзду багатоквартирного будинку АДРЕСА_16 . Разом з тим, стороною відповідача не надано доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_4 оплачувала послуги, які надавалися у відповідності до умов цього договору.

22.10.2024 ОСОБА_4 шляхом підписання відповідної заяви-замовлення (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС) приєдналася до Публічного договору про надання програмних та телекомунікаційних послуг, а саме послуг доступу до Інтернет за адресою: АДРЕСА_3 за тарифним планом «Оптика 300». Крім того, на підставі цього договору ОСОБА_4 було надано в тимчасове користування на строк надання послуги відповідне обладнання. При цьому стороною відповідача не надано доказів оплати ОСОБА_4 послуг, що надавалися за цим договором.

Судом також встановлено, що 22.10.2024 ОСОБА_4 приєдналася до умов договору розподілу природного газу (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС), на підставі якого оператор газорозподільної мережі Івано-Франківська філія ГРМУ розпочала надавати послуги розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_3 , а також на підставі якого на ім'я ОСОБА_4 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_24 , присвоєно ЕІС-код в межах газорозподільної мережі (56ХМ16С245008712). Разом з тим, стороною відповідача не надано доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_4 оплачувала послуги, які надавалися у відповідності до умов цього договору.

Також стороною відповідача надано платіжну інструкцію № 45Н8-ХМ45-Р330-3Х6А від 12.05.2025 (Т. 13, а.с. 1-4, документи містяться в електронній формі в ЄСІКС), з якої вбачається, що 12.05.2025 ОСОБА_4 оплатила житлово-комунальні послуги з постачання у квітні 2025 року електроенергії за адресою: АДРЕСА_3 . Будь-яких інших документів щодо оплати ОСОБА_4 житлово-комунальних послуг, які постачалися за адресою місцезнаходження активу № 4, стороною відповідача не надано.

Окрім цього, судом встановлено, що в рамках кримінального провадження № 62024140150000031 від 02.02.2024 за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, було проведено огляди мобільних телефонів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (Т. 5, а.с. 174-191), у ході яких встановлено наявність між ними електронного листування в програмному забезпеченні обміну електронними повідомленнями «WhatsApp». Наявність електронного листування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і зміст такого листування учасниками справи не заперечувалися. Зміст такого листування дає можливість встановити наступні обставини.

Так, 29.03.2024 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мало місце електронне листування, під час якого ОСОБА_5 просив ОСОБА_4 написати номер будинку і квартири для їх зазначення в декларації. При цьому ОСОБА_5 просив зробити це якнайшвидше, оскільки в нього був відкритий реєстр. На прохання ОСОБА_5 в електронному повідомленні ОСОБА_4 відповіла «Горбачевського 19д кор. 2. Кв. 19», що відповідає адресі місцезнаходження активу № 5. Після цього ОСОБА_5 попросив також написати номер будинку і квартири на АДРЕСА_16 , після чого між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мала місце телефонна розмова невідомого змісту, за результатами якої ОСОБА_4 в електронному повідомленні зазначила «Млинарська 19 КВ. 22», що відповідає адресі місцезнаходження активу № 4. На цьому листування від 29.03.2024 було завершено.

Аналізуючи зміст наведеного листування, яке мало місце 29.03.2024, суд звертає увагу, що стороною позивача надано виправлені декларації ОСОБА_5 за відповідні роки (Т. 2, а.с. 50-80), внаслідок чого датою їх внесення до реєстру є 2024 рік (рік, коли здійснювалося виправлення декларацій ОСОБА_5 ). Натомість з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (веб-доступ https://public.nazk.gov.ua/documents/d073dc85-f4f6-430b-87ab-53343bb48802), вбачається, що першочергово щорічна декларація ОСОБА_5 за 2023 рік була подана в системі 29.03.2024 о 19 год. 05 хв., тобто в той же день, коли мало місце вищезазначене електронне листування з ОСОБА_4 , в якому ОСОБА_5 згадував про подання декларації.

З урахуванням тих обставин, що у 2023 році ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 актив № 5 (квартира АДРЕСА_17 ), то в щорічній декларації за 2023 рік ОСОБА_5 мав відобразити набуття зазначеного активу.

Разом з тим, оскільки ОСОБА_5 не був юридичним власником активу № 4 та жодним чином не був юридично пов'язаний з вказаним об'єктом нерухомості (наприклад, ОСОБА_4 не була членом його сім'ї, що давало б підстави для відображення її майнового стану у декларації), а також оскільки актив № 4 юридично було створено лише у січні 2024 року, тобто у році, декларація за який мала бути подана лише у 2025 році, а повідомлення про істотні зміни в майновому стані у 2024 році ОСОБА_5 не подавав, то 29.03.2024 при заповненні щорічної декларації за 2023 рік у ОСОБА_5 не було жодних підстав для зазначення активу № 4 у відповідній декларації, на відміну від необхідності зазначення набуття активу № 5. Як наслідок, з виправлених щорічної декларації ОСОБА_5 за 2023 рік та декларації при звільненні за 2024 рік (Т. 2, а.с. 50-80) вбачається, що актив № 4 не знайшов свого відображення у деклараціях ОСОБА_5 , на відміну від активу № 5.

Враховуючи вищевикладені обставини у своїй сукупності, суд констатує, що електронне листування між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що мало місце 29.03.2024 та припало як на дату подання ОСОБА_5 щорічної декларації за 2023 рік, так і на період набуття ОСОБА_4 активу № 4, та в якому ОСОБА_5 запитував ОСОБА_4 інформацію щодо об'єкта нерухомості, стосувалося переважно саме активу № 5, який ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 у 2023 році, що ОСОБА_5 зобов'язаний був відобразити у відповідній декларації.

Однак, на переконання суду, ті обставини, що у вищезазначеному листуванні ОСОБА_5 запитував ОСОБА_4 з приводу активу № 4, хоча при цьому не мав жодного юридичного зв'язку з цим активом, ставлять під сумнів твердження сторони відповідача про те, що ОСОБА_4 є реальним власником активу № 4, і вказують на фактичний зв'язок ОСОБА_5 з цим майном. Суд вважає малоймовірною ситуацію, за якої ОСОБА_4 , будучи нібито реальним власником активу № 4, купуючи цю квартиру за свої гроші та виключно для себе, на прохання ОСОБА_5 , який є суб'єктом декларування та членом сім'ї чи близькою особою якого ОСОБА_4 не є, надає йому відомості про адресу цієї квартири начебто для її позначення у декларації.

Таким чином, електронне листування від 29.03.2024 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 свідчить про фактичну пов'язаність ОСОБА_5 з активом № 4, оскільки відображає надання ОСОБА_4 ОСОБА_5 відомостей про актив № 4 в його службових цілях (виконання обов'язку декларування), попри те, що ОСОБА_5 не був юридично пов'язаний з цим майном та, за твердженням сторони відповідача, не мав фактичного зв'язку зі спірною квартирою. Ці обставини, на переконання суду, вказують на те, що як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_4 усвідомлювали фактичну належність спірного активу ОСОБА_5 та його вирішальну участь в придбанні і подальшої передачі активу для використання ОСОБА_4 .

Крім того, 10.04.2024 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мало місце ще одне електронне листування (Т. 5, а.с. 182-191). Характер листування, ступінь участі в ньому ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зміст їх повідомлень - усі зазначені обставини у своїй сукупності в межах мовленнєвої компетенції суду дають можливість дійти висновку, що таке електронне листування стосувалося придбання побутової техніки для активу № 4 в цілях подальшого користування ОСОБА_4 . Так, наприклад, ОСОБА_4 писала, що їй потрібна індукційна плита та вбудована витяжка; ОСОБА_4 , скидаючи фотозображення витяжки, повідомляла, що оглядала її з метою придбання, а також зазначала про можливість придбання іншої; ОСОБА_4 , відповідаючи на повідомлення ОСОБА_5 з фотозображеннями певної побутової техніки, погоджувалася на придбання цієї техніки («окей, нехай ця буде») тощо.

Вказане листування, на переконання суду, вказує на те, що ОСОБА_4 обирала побутову техніку для власного використання під час проживання в активі № 4. Однак зміст листування в цілому, а також зміст повідомлень ОСОБА_5 вказують на те, що обрання такої техніки здійснювалося за погодженням/з дозволу ОСОБА_5 , а не за його порадами, і саме ОСОБА_5 відігравав вирішальну роль у придбанні тієї чи іншої техніки. Це, у свою чергу, також дає розумні підстави вважати, що ОСОБА_5 міг здійснювати фінансування придбання побутової техніки для активу № 4 в інтересах ОСОБА_4 .

Таким чином, електронне листування від 10.04.2024 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 свідчить про фактичну пов'язаність ОСОБА_5 з активом № 4, оскільки відображає вирішальну роль ОСОБА_5 у придбанні побутової техніки для подальшого використання ОСОБА_4 під час проживання в активі № 4. Ці обставини також підтверджують усвідомлення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 фактичної належності спірного активу ОСОБА_5 , оскільки за протилежного висновку малоймовірним є те, що ОСОБА_4 отримувала від ОСОБА_5 погодження на придбання побутової техніки для квартири, реальним власником якої вона начебто є.

Сукупність вищевикладених обставин дає можливість констатувати, що з самого початку договір купівлі-продажу № М19-07-02, на підставі якого у січні 2024 року було створено актив № 4, у лютому 2022 року був укладений між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_5 , який на виконання умов договору перерахував товариству лише перший платіж в якості оплати вартості майбутньої квартири. Після цього у квітні 2022 року, до створення активу № 4, а отже і до виникнення права власності на нього, ОСОБА_5 розірвав зазначений договір, а ТОВ «Млинарське» повернуло сплачені ним грошові кошти в якості першого внеску за майбутню квартиру. У той же день договір № М19-07-02 було укладено між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_4 . На виконання умов цього договору ОСОБА_4 шляхом внесення щомісячних платежів сплатила повну вартість майбутньої квартири, а ТОВ «Млинарське» у січні 2024 року завершило будівництво активу № 4 та передало його ОСОБА_4 , що мало наслідком виникнення її права власності на цю нерухомість. Після виникнення права власності ОСОБА_4 зареєструвала власне місце проживання за адресою активу № 4, уклала договори на придбання предметів та речей внутрішнього оздоблення квартири, на постачання житлово-комунальних послуг і з того моменту проживає за адресою активу № 4.

Керуючись стандартом доказування переваги більш вагомих доказів, суд деталізує, що докази сторони позивача вказують на те, що: 1) ОСОБА_5 брав участь у попередньому укладенні договору купівлі-продажу активу № 4, сплатив перший внесок на оплату вартості цієї квартири, після чого, через нетривалий проміжок часу, розірвав цей договір, який у той же день був переукладений з ОСОБА_4 , тобто з особою, що пов'язана з ОСОБА_5 ; 2) ОСОБА_5 просив у ОСОБА_4 відомості щодо активу № 4 ще до завершення його будівництва з метою зазначення у декларації, а ОСОБА_4 надала такі відомості; 3) ОСОБА_5 відігравав вирішальну роль у придбанні побутової техніки для її подальшого використання під час проживання ОСОБА_4 в активі № 4, у тому числі міг брати участь у фінансуванні придбання такої техніки.

У свою чергу, докази сторони відповідача вказують на те, що: 1) після розірвання ОСОБА_5 договору купівлі-продажу активу № 4, цей договір був переукладений з ОСОБА_4 ; 2) ОСОБА_4 сплатила повну вартість активу № 4; 3) ОСОБА_4 була замовником технічної документації щодо спірного активу; 4) ОСОБА_4 була замовником меблів, речей внутрішнього оздоблення для активу № 4, однак не надала доказів оплати їх вартості; 5) ОСОБА_4 уклала договори на постачання житлово-комунальних послуг за адресою місцезнаходження активу № 4, однак надала лише доказ щодо сплати електроенергії за квітень 2025 року; 6) ОСОБА_4 зареєструвала своє місце проживання за адресою активу № 4 та фактично проживає в цій квартирі з моменту набуття на неї права власності.

Тобто, ОСОБА_4 , будучи за її твердженням реальним власником активу № 4, стверджуючи про придбання цієї квартири виключно за її гроші та для її особистих цілей, за більше ніж рік з моменту виникнення права власності на спірне майно та фактичного проживання в цій квартирі змогла надати докази, які вказують лише на виготовлення технічної документації для нерухомості, замовлення меблів та речей внутрішнього оздоблення, а також на одноразову оплату житлово-комунальної послуги, однак при цьому не надала будь-яких інших доказів на підтвердження своєї фактичної пов'язаності з цією квартирою, наприклад, докази проведення дозвілля в спірній квартирі, несення витрат на утримання квартири, на оплату побутової техніки, меблів тощо. При цьому актив № 4 був предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, яке розслідувалося в межах кримінального провадження № 62024140150000031 відносно ОСОБА_5 , у зв'язку з чим ОСОБА_4 була обізнана з вимогами держави щодо незаконності походження цього майна. Ці ж вимоги фактично були відображені у позовних вимогах, зі змістом яких так само ОСОБА_4 була обізнана. Однак попри це, ОСОБА_4 змогла надати лише докази, які, на думку суду, не є достатніми для спростування твердження сторони позивача про зв'язок ОСОБА_5 з активом № 4.

Сукупність вищезазначених обставин дають можливість констатувати, що якщо актив № 4 і купувався для ОСОБА_4 та використовується нею для власного проживання, то придбання активу фактично здійснювалося ОСОБА_5 шляхом створення ним умов для юридичного придбання майна ОСОБА_4 , а використання квартири здійснювалося з його дозволу/погодження. У цьому аспекті суд враховує, що під час судового розгляду сторона відповідача підтвердила, що ОСОБА_5 піклувався про ОСОБА_4 як про доньку свого загиблого друга, фінансово підтримував її протягом багатьох років. Наявність таких особистих відносин між суб'єктом декларування та особою, на яку юридично оформлено набуття спірного майна та яка здійснює використання такого майна, за обставин даної справи вказує на опосередковану пов'язаність ОСОБА_5 зі спірним активом.

Створення умов для юридичного набуття активу ОСОБА_4 , про яку піклувався ОСОБА_5 , а також визначення за ОСОБА_4 подальшої можливості використовувати актив № 4 як особистий є ознаками того, що ОСОБА_5 опосередковано міг вчиняти щодо спірного активу дії, які тотожні праву розпорядженню ним.

Обґрунтовуючи набуття ОСОБА_5 активу № 4 в опосередкований спосіб, сторона позивача також стверджувала про недостатність доходів ОСОБА_4 для оплати повної вартості спірного активу.

З цього приводу в постанові КЦС ВС від 20.06.2024 у справі № 991/5169/23 зроблено висновок, що за конкретних обставин справи прямий спосіб набуття активу особою, яка діє за дорученням суб'єкта декларування, за умови недостатності розміру законних доходів такої особи для такого набуття може одночасно виступати опосередкованим способом набуття активів суб'єктом декларування. За наведених обставин та наявності різниці між вартістю активу та грошових коштів, набутих на законними підставах, такий актив підлягає визнанню необґрунтованим.

Отже, у разі, якщо (1) позивачем у справі про стягнення необґрунтованих активів позов пред'явлено до іншої (третьої) фізичної чи юридичної особи, яка за версією позивача набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави, або якщо така особа, уповноважена на виконання функцій держави, за версією (твердженням) позивача може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; (2) позивачем на підтвердження доводів про набуття активу суб'єктом декларування опосередковано (шляхом оформлення права власності за третьою особою) висуваються аргументи (надаються докази) щодо відсутності фінансової спроможності такої третьої особи на придбання спірного активу (активу, про необґрунтованість якого заявлено позов), - суд має перевірити такі доводи. При цьому така перевірка доводів позивача проводиться в загальному порядку. Відповідно і підхід до оцінки доходів третьої особи, яка не є суб'єктом декларування, не може бути аналогічним до підходу оцінки доходів суб'єкта декларування, оскільки з огляду на поширену практику неофіційного працевлаштування або офіційного працевлаштування з мінімальною заробітною платою та фактичною доплатою заробітної плати тощо не виключається можливість існування в третьої особи неофіційних доходів, які не знайшли своєї фіксації та відображення, наприклад, у відомостях податкового органу.

Тобто при перевірці фінансової спроможності третьої особи на придбання спірного активу в справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення суд враховує надані сторонами докази за загальними для цивільного процесу правилами та стандартом доказування.

При цьому суд звертає увагу, що висновок про фінансову неспроможність третьої особи придбати спірний актив не може однозначно свідчити про належність такого спірного активу особі, уповноваженій на виконання функцій держави, адже реальним (фактичним) власником може виявитися інша особа (не відповідач), тому цей висновок має враховуватися (співставлятися) у сукупності з іншими доказами позивача та відповідача на підтвердження/спростування набуття активу саме відповідачем (суб'єктом декларування). Так, відсутність фінансової спроможності третіх осіб для придбання дороговартісних об'єктів може бути додатковим індикатором їх набуття за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або в її інтересах, коли вона після набуття може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.

Але і протилежний висновок про фінансову спроможність третьої особи самостійно набути спірний актив не може однозначно свідчити про належність такого спірного активу такій третій особі (і відповідно безпідставність позову), адже не виключається формальне оформлення відповідачем (суб'єктом декларування) права власності на фінансово спроможну третю особу, саме з метою приховання реального власника.

Отже, для встановлення того, що фактичним власником активу є особа, уповноважена на виконання функцій держави, фінансова спроможність/неспроможність набути цей актив третіми особами, на яких він оформлений, має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи.

Аналогічні висновки викладені у постанові Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14.12.2022 у справі № 991/366/22.

Щодо наявності в ОСОБА_4 достатніх доходів для придбання активу № 4

З відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податку, які надані у відповідь на запит № 450 від 19.06.2024 (Т. 6, а.с. 233, папка «1 ДФ» - файл «ОСОБА_42_ОСОБА_43») вбачається, що з 2014 року по 2022 рік включно ОСОБА_4 офіційно отримала 413 986,15 грн доходів, з яких 282 547,01 грн за 2021 рік, а 51 299,76 грн за 2022 рік. Інших офіційних доходів у відомостях податкового органу не зафіксовано.

Вищезазначені доходи станом на 2022 рік могли бути заощаджені ОСОБА_4 лише при наявності інших джерел доходів. У протилежному випадку зароблені гроші неодмінно були б витрачені на поточні потреби (продукти харчування, медичні препарати, інші товари, роботи та послуги).

Крім того, відповідачем ОСОБА_4 було надано наступні докази щодо наявності інших джерел доходів за вищезазначений період (Т. 13, а.с. 1-4, 5-6; Т. 18, а.с. 62; документи містяться в електронній формі в ЄСІКС).

Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 341, № 339 від 24.04.2014 вбачається, що у 2014 році ОСОБА_4 отримала спадщину, яка складалась з 1/2 частки вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходились у Коломийському відділенні ЗКМ ПАТ «Укрсоцбанк» на відповідних рахунках. У той же час, стороною відповідача не надано документального підтвердження конкретної суми грошових коштів, що була успадкована ОСОБА_4 .

Крім того, у 2014 році ОСОБА_4 отримала спадщину, яка складалась з 1/2 частки транспортного засобу марки Renault, модель Trafic, 2004 року випуску.

Зі змісту договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири № 465 від 06.07.2021 вбачається, що у 2021 році ОСОБА_4 відчужила належну їй частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_18 . Вартість відчуження склала 209 544 грн, що, як офіційний дохід, знайшло своє відображення у відомостях податкового органу.

Зі змісту відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16/1424-аз/05-2025-1447-2025 від 19.05.2025 вбачається, що у 2021 році ОСОБА_4 також відчужила належну їй частку у праві власності на автомобіль марки Renault, модель Trafic, 2004 року випуску. Вартість відчуження склала 138 250 грн, що, як офіційний дохід, не знайшло свого відображення у відомостях податкового органу.

Крім того, зі змісту паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_25 від 07.08.2017, листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19/38828-25 від 14.05.2025 вбачається, що ОСОБА_4 неодноразово здійснювала виїзд за межі території України, що, згідно з її же поясненнями, здійснювалося для роботи в іншій державі (Республіці Польща). Так, з вказаних документів вбачається, що ОСОБА_4 перебувала за межами України у такі періоди: з 06.10.2017 по 19.12.2017, з 10.05.2019 по 16.05.2019, з 09.01.2020 по 13.01.2020, з 18.08.2021 по 26.08.2021, з 27.10.2021 по 04.11.2021, з 27.12.2021 по 03.01.2022, з 18.02.2022 по 21.02.2022, з 02.12.2022 по 10.12.2022, з 02.05.2023 по 12.05.2023, з 02.08.2024 по 17.08.2024, з 04.10.2024 по 08.10.2024.

Тривалість перебування ОСОБА_4 за межами України, систематичність її виїзду за кордон дають можливість припускати, що ОСОБА_4 могла виїжджати до іншої держави як у робочих цілях (з метою отримання заробітку), так і в особистих цілях (наприклад, з метою відпочинку тощо).

Обставини працевлаштування ОСОБА_4 у Польщі не знайшли свого щонайменшого доказового підтвердження, щоб суд міг виснувати з приводу того, що ці обставини скоріш за все мали місце. У будь-якому випадку стороною відповідача не надано хоч якихось доказів про рівень заробітку ОСОБА_4 , який вона отримувала за межами України.

ОСОБА_4 не є суб'єктом декларування, у зв'язку з чим, як зазначалося судом вище, рівень її доходів доказується у загальному порядку. Ці обставини дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 могла мати доходи внаслідок неофіційного працевлаштування. Однак, стороною відповідача так само не надано щонайменшого доказового підтвердження цих обставин, щоб суд міг вважати їх такими, що скоріш за все мали місце, і щоб визначити хоча б приблизний рівень неофіційних доходів ОСОБА_4 .

За таких умов суд не може перевірити твердження сторони відповідача про наявність в ОСОБА_4 неофіційних доходів, які використовувалися для придбання активу № 4, а також визначити конкретний чи приблизний рівень таких доходів. Внаслідок цього при визначенні достатності доходів ОСОБА_4 для придбання спірного активу суд використовує лише ті доходи ОСОБА_4 , які були документально підтверджені.

Крім того, суд враховує ті обставини, що учасниками справи не заперечувався факт систематичного надання ОСОБА_5 фінансової та іншої допомоги ОСОБА_4 з огляду на те, що остання була донькою його померлого товариша, тобто учасниками справи підтверджено обставини піклування ОСОБА_5 про ОСОБА_4 та надання останній грошових коштів. Проте ці обставини, на переконання суду, лише додатково підтверджують фактичний зв'язок ОСОБА_5 з активом № 4.

Таким чином, судом встановлено доходи ОСОБА_4 лише в розмірі 552 236,15 грн, які могли бути накопичені за 2014-2022 роки (лише за умови, що ОСОБА_4 протягом цих років не використовувала зазначені грошові кошти для витрат на поточні потреби) та які могли бути використані для придбання активу № 4, вартість якого становила 1 014 548 грн.

За таких умов суд доходить висновку про недостатність доходів ОСОБА_4 для придбання активу № 4, що за вищевикладених обставин виступає додатковим індикатором опосередкованого способу набуття спірної квартири ОСОБА_5 .

У цьому аспекті суд також звертає увагу на обставини набуття активу № 5 (детально проаналізовані у п. 4.8.1 судового рішення), які хронологічно співпадають з обставинами набуття активу № 4. Співставлення цих обставин дає можливість відтворити наступний хід подій:

1) 13.06.2019 між ОСОБА_4 та ПФ «Галицький двір» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому (Т. 5, а.с. 192-194), за яким передбачалося будівництво активу № 5 у 1 кварталі 2022 року та передача його у власність ОСОБА_4 ; документи щодо вартості квартири та здійснення ОСОБА_4 розрахунків за цим договором відсутні;

2) 16.02.2022 ОСОБА_5 укладає з ТОВ «Млинарське» договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, № М19-07-02 (Т. 2, а.с. 223-227; Т. 5, а.с. 166-167), за яким передбачалося будівництво активу № 4 у 4 кварталі 2023 року та передача його у власність ОСОБА_5 ; на підставі цього договору ОСОБА_5 сплатив лише перший внесок на оплату вартості активу № 4;

3) 05.04.2022 ОСОБА_5 написав заяву про розірвання договору № М19-07-02 від 16.02.2022 на підставі п. 7.4 (за згодою сторін) та повернення йому внесених грошових коштів (Т. 5, а.с. 168); договір було розірвано, а ОСОБА_5 було повернуто сплачений перший внесок;

4) 05.04.2022 між ТОВ «Млинарське» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, № М19-07-02 (Т. 2, а.с. 228-231), за яким передбачалося будівництво активу № 4 у 4 кварталі 2023 року та передача його у власність ОСОБА_4 ; на підставі цього договору ОСОБА_4 оплата повну вартість активу № 4;

5) 21.12.2022 завершується будівництво активу № 5, на який у ОСОБА_4 виникає право власності (Т. 5, а.с. 195);

6) 12.01.2023 право власності ОСОБА_4 на актив № 5 реєструється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Т. 5, а.с. 210);

7) 01.03.2023 ОСОБА_4 дарує ОСОБА_5 актив № 5 (Т. 5, а.с. 27-28);

8) 17.01.2024 завершується будівництво активу № 4, на який у ОСОБА_4 виникає право власності (Т. 5, а.с. 163);

9) 24.01.2024 право власності ОСОБА_4 на актив № 4 реєструється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Т. 3, а.с. 350).

З наведеного вбачається, що з самого початку ОСОБА_4 мала намір придбати актив № 5, однак ще до завершення його будівництва уклала договір купівлі-продажу, за яким мав бути збудований актив № 4. Через два місяці з моменту завершення будівництва активу № 5 ОСОБА_4 , не дочікуючись завершення будівництва активу № 4, подарувала актив № 5 ОСОБА_5 . Після цього майже рік ОСОБА_4 очікувала на звершення будівництва активу № 4, після чого зареєструвала права власності на нього та розпочала використання для особистих цілей.

ОСОБА_4 у своєму відзиві на позовну заяву не надала пояснень щодо обставин майже одночасного набуття активів № 4, 5. Інші відповідачі у своїх відзивах лише підтвердили ті обставини, що ОСОБА_5 піклувався про ОСОБА_4 , а тому остання, маючи бажання йому віддячити за багаторічну підтримку, вирішила подарувати свою квартиру (актив № 5).

Натомість під час досудового розслідування в межах кримінального провадження № 62024140150000031 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надавали показання (Т. 4, а.с. 72-77, 78-84), з яких вбачається, що ще у 2016 році ОСОБА_5 позичив ОСОБА_4 приблизно 11-12 тисяч доларів США для придбання нею активу № 5. Позика документально не оформлювалась. За рахунок особистих та позичених грошових коштів ОСОБА_4 придбала актив № 5 та почала в ньому проживати. У 2022 році ОСОБА_4 вирішила придбати більш нову, простору квартиру (актив № 4) на стадії будівництва, для чого мала достатню суму грошових коштів. У свою чергу, актив № 5 ОСОБА_4 вирішила подарувати ОСОБА_5 у рахунок погашення боргу за зазначеною позикою, проте оскільки вартість активу № 5 перевищувала розмір позики, то ОСОБА_5 мав також повернути ОСОБА_4 різницю шляхом передачі грошових коштів.

Аналогічні пояснення ОСОБА_5 надавав також Національному агентству з питань запобігання корупції під час проведення моніторингу способу його життя (Т. 4, а.с. 90-99).

Проте відомості, які вбачаються з цих показань та пояснень, суд не може вважати достовірними, оскільки: 1) ці показання безпосередньо не сприймалися судом в судовому засіданні; 2) зміст показань не підтверджується наявними матеріалами справи (відсутні докази отримання ОСОБА_4 позики від ОСОБА_5 ); 3) зміст показань суперечить встановленим фактичним обставинам (позика для придбання активу № 5 була начебто отримала у 2016 році, хоча договір купівлі-продажу квартири був укладений у 2019 році; у 2022 році ОСОБА_4 начебто вже проживала в активі № 5 та вирішила придбати актив № 4, хоча актив № 5 був збудований лише в кінці 2022 року, а договір на придбання активу № 4 був укладений у квітні 2022 року).

Навіть якщо покладатися на вищезазначені відомості як на достовірні, то вони лише додатково підтверджують фактичну пов'язаність ОСОБА_5 зі спірними активами та вчинення ним дій щодо створення умов набуття ОСОБА_4 зазначених об'єктів нерухомості.

З огляду на те, що судом встановлено недостатність доходів ОСОБА_4 для придбання у 2022 році активу № 4 за рахунок доходів, що могли бути накопичені з 2014 року, то обставини набуття нею активу № 5 (навіть за відсутності відомостей про його вартість і з припущенням того, що розрахунки за нього здійснювалися у 2019 році) лише посилюють сумніви щодо фінансової спроможності ОСОБА_4 за такий короткий період часу (2019-2022 рік) самостійно придбати два об'єкта нерухомості, один з яких при цьому подарувати на користь ОСОБА_5 .

За таких обставин суд також піддає сумніву можливість ОСОБА_4 самостійно здійснити витрати на придбання побутової техніки, меблів та речей внутрішнього оздоблення для активу № 4, які зазначалися судом вище.

Обставини неможливості ОСОБА_4 придбати актив № 4, у тому числі внаслідок майже одночасного придбання активу № 5, характер взаємовідносин ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також залученість ОСОБА_5 до процесу набуття активу № 4, додатково вказують на пов'язаність ОСОБА_5 з активом № 4.

Заперечення відповідача ОСОБА_4 проти зв'язку ОСОБА_5 з активом № 4 зводяться до того, що 1) ОСОБА_4 мала достатньо доходів для придбання активу № 4; 2) ОСОБА_5 не мав жодного фактичного зв'язку зі спірним активом. Зазначені доводи проаналізовані судом вище та визнані необґрунтованими, такими, що не спростовують зв'язок активу № 4 з ОСОБА_5 .

У свою чергу, першочергове укладення договору купівлі-продажу активу № 4 ОСОБА_5 з подальшим його розірванням і укладення в той же день договору ОСОБА_4 сторона відповідача пояснила (Т. 13, а.с. 1-4, п. 2.2 судового рішення) тим, що на початку 2022 року, коли вона мала намір придбати для себе квартиру, почався ріст цін на нерухомість, а також збільшувався попит потенційних покупців. У той момент ОСОБА_4 була вимушена їхати працювати в Закарпатську область, внаслідок чого була позбавлена можливості укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна. З метою фіксації ціни на нерухомість у договорі купівлі-продажу, а також щоб не втратити можливість придбати квартиру в обраному місці, договір купівлі-продажу з ТОВ «Млинарське» першочергово був укладений ОСОБА_5 , який за рахунок ОСОБА_4 зробив перший внесок. Після повернення ОСОБА_4 в м. Івано-Франківськ ОСОБА_5 розірвав договір з ТОВ «Млинарське», а ОСОБА_4 одразу уклала відповідний договір з товариством на придбання обраної квартири.

Суд критично сприймає версію ОСОБА_4 з приводу того, що попереднє укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 здійснювалося з метою фіксації ціни на нерухомість, оскільки порівняння умов договорів, що були укладені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , вказує на те, що зафіксувати вартість активу № 4 не вдалося і ОСОБА_4 порівняно з умовами договору ОСОБА_5 мала вже сплатити на 300 000 грн більше. Крім того, умовами обох договорів передбачалося, що загальна вартість активу № 4 є неостаточною та може коригуватися в залежності від певних обставин (фактичної площі збудованого об'єкта, рівня інфляції тощо).

Версія про попереднє укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 з метою «бронювання» квартири для подальшого придбання ОСОБА_4 заслуговує на увагу, однак у сукупності зі встановленими фактичними обставинами, які вказують на фактичний зв'язок ОСОБА_5 з активом № 4, є менш вірогідною за версію сторони позивача. Тим більше, суд вважає малоймовірною ситуацію, що для «бронювання» обраної квартири ОСОБА_4 могла попросити попередньо укласти договір купівлі-продажу тільки ОСОБА_5 , який був суб'єктом декларування.

Підсумок

Судом встановлено фактичні обставини, які вказують на: 1) створення ОСОБА_5 умов для юридичного набуття ОСОБА_4 активу № 4; 2) визначення ОСОБА_5 за ОСОБА_4 подальшої можливості використовувати актив № 4 як особистий; 3) недостатність доходів ОСОБА_4 для придбання активу № 4. Крім того, судом встановлено обставини, з яких вбачається, що ОСОБА_4 купувала нерухоме майно (актив № 5) і безоплатно відчужувала його на користь ОСОБА_5 через незначний проміжок часу з моменту набуття.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 міг опосередковано вчиняти щодо активу № 4 дії, тотожні праву розпорядженню таким майном, а отже, опосередковано набув цей актив у розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України. Ці ж обставини дають розумні підстави вважати, що юридичне оформлення активу № 4 за ОСОБА_4 було здійснено з метою приховування зв'язку цього майна з ОСОБА_5 .

Отже, судом встановлено зв'язок активу № 4 з ОСОБА_5 , а також опосередковане набуття ним цього активу у розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

4.6.2. Щодо набуття активу № 4 за рахунок законних доходів

При визначенні достатності доходів ОСОБА_5 для набуття спірного активу суд керується загальними положеннями чинного законодавства та висновками щодо особливостей і методології його застосування в цілях ст. 290-291 ЦПК України, які наведено у п. 4.3.2, 4.5.2 судового рішення.

Оскільки вартість набуття активу № 4 становить 1 014 548 грн, а розрахунки за нього відповідно до договору купівлі-продажу № М19-07-02 від 05.04.2022 були розстрочені на період з 15.04.2022 по 31.12.2022 (п. 4.6.1 судового рішення), то суд має визначити, чи мав ОСОБА_5 станом на 31.12.2022 законні доходи, достатні для придбання активу № 4 вартістю 1 014 548 грн.

Рівень законних доходів ОСОБА_5 станом на 31.12.2022 визначений судом у п. 4.5.2 судового рішення при здійсненні оцінки достатності його законних доходів для придбання активу № 3, який був набутий у тому ж самому звітному періоді, що й актив № 4. Підстав для проведення повторного аналізу законних доходів ОСОБА_5 за 2022 рік суд не встановив.

Керуючись висновками, що викладені у п. 4.5.2 судового рішення, суд зазначає, що законний сукупний дохід ОСОБА_5 за 2022 рік (з урахуванням доходу його дружини ОСОБА_3 відповідно до п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України), який реально міг бути використаний для покриття витрат на поточні потреби і придбання спірних активів, становив 1 875 018,03 грн.

При проведенні аналізу виписок по рахункам ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (Т. 6, а.с. 233 - файл «Відповідь_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - папка «Рахунки_Приватбанк») встановлено наступне.

На рахунку НОМЕР_23 ОСОБА_5 загальні витрати (особисті кошти + кредитні кошти) грошових коштів за 2022 рік склали 624 940 грн, з яких 578 468,32 грн - особисті кошти, що пішли на погашення заборгованості та інші цілі, не пов'язані з придбанням активу № 3, 60 300 грн - видача готівки. Витрат, пов'язаних з придбанням спірних активів не встановлено.

На його же рахунку 1317 загальні витрати грошових коштів за 2022 рік склали 517 877,46 грн, з яких 246 500 грн - перекази на рахунок 0217, 12 000 грн - зняття готівки, а решта - витрати, не пов'язані зі спірними активами.

Крім того, суд враховує, що у декларації ОСОБА_5 за 2022 рік (Т. 2, а.с. 64-67) відображено погашення кредитного зобов'язання перед АТ «КРЕДОБАНК», яке виникло 28.04.2021 в сумі 1 499 523 грн, на суму 684 761 грн. Залишок грошового зобов'язання на кінець звітного періоду складає 65 000 грн.

Також суд враховує обставини набуття сім'єю ОСОБА_1 у лютому 2022 році активу № 3 (п. 4.5 судового рішення), договірна вартість якого становила 596 000 грн, а мінімальна ринкова вартість - 3 000 000 грн. Судом було встановлено, що станом на лютий 2022 року законні доходи подружжя ОСОБА_1 (807 897,16 грн) з урахуванням здійснених витрат на поточні потреби дозволяли їм придбати актив № 3 за договірною вартістю, однак не давали можливості сплатити мінімальну ринкову вартість.

Таким чином, загальні підтверджені витрати ОСОБА_5 за 2022 рік, які не були пов'язані з придбанням активу № 4, становили 2 118 606,78 грн (259 377,46 грн [витрати на рахунку 1317 за вирахуванням переказів на рахунок 0217 та зняття готівки] + 578 468,32 грн [витрати особистих коштів на рахунку 0217] + 684 761 грн [погашення кредитного зобов'язання перед АТ «КРЕДОБАНК»] + 596 000 грн [придбання активу № 3]).

З наведеного вбачається, що витрати ОСОБА_5 за 2022 рік, які не були пов'язані з придбанням активу № 4, перевищували законні доходи ОСОБА_5 за цей звітний період. Тобто, ОСОБА_5 не мав у своєму розпорядженні законних доходів для придбання активу № 4.

У зв'язку з цим суд доходить висновку, що актив № 4 набутий ОСОБА_5 за відсутності для цього достатніх законних доходів.

4.6.3. Щодо різниці між вартістю активу № 4 і законними доходами ОСОБА_5 .

Оскільки витрати ОСОБА_5 на цілі, що не були пов'язані з придбанням активу № 4, у 2022 році перевищували законний дохід за цей звітний період, внаслідок чого на момент придбання спірного активу ОСОБА_5 не мав у своєму розпорядженні законних грошових коштів, то різниця між вартістю активу № 4 та законними доходами ОСОБА_5 фактично відповідає вартості спірного активу, тобто становить 1 014 548 грн.

У відповідності до висновків, що викладені у п. 4.4 судового рішення (щодо сукупного визначення необґрунтованості активів № 3, 4 як таких, що набуті в одному звітному періоді), суд зазначає, що сума різниць між вартістю активу № 3 та законними доходами ОСОБА_5 (2 192 102,84 грн) та між вартістю активу № 4 та законними доходами ОСОБА_5 (1 014 548 грн) становить 3 206 650,84 грн. Зазначена сума перевищує мінімальне порогове значення різниці, що передбачене ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

За таких обставин суд доходить висновку, що активи № 3, 4 є необґрунтованими.

4.6.4. Чи є сукупність доказів Позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів Відповідачів

Докази та доводи сторони відповідача щодо активу № 4 зводилися до спростування зв'язку спірного активу з ОСОБА_5 , у тому числі за рахунок підтвердження наявності в ОСОБА_4 законних доходів для придбання квартири. Відповідні доводи та докази на їх підтвердження були проаналізовані судом у п. 4.6.1 судового рішення, де визнані необґрунтованими та недостатніми відповідно для спростування обґрунтованого твердження позивача про незаконне набуття ОСОБА_5 активу № 4.

Будь-яких інших доводів, версій та доказів щодо активу № 4 стороною відповідача не висловлено та не надано.

Враховуючи, що всі заперечення сторони відповідача щодо набуття активу № 4 визнані судом необґрунтованими та недоведеними, інших заперечень/доводів учасниками справи не надано, суд доходить висновку, що версія сторони позивача про набуття ОСОБА_5 необґрунтованого активу № 4 за відсутності для того законних доходів є більш переконливою, логічною та такою, що узгоджується зі встановленими фактичними обставинами.

На підставі вищевикладеного, суд констатує, що актив № 4 є необґрунтованим та підлягає стягненню в дохід держави.

4.7. Щодо доцільності застосування сукупного підходу до оцінки необґрунтованості активів у виді квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (далі також - Актив № 5), та транспортного засобу марки та моделі Mercedez-Benz G 63 AMG 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 (далі також - Актив № 6)

Визначення необґрунтованості активів № 5-6 здійснюється позивачем, як і у випадку з активами № 1-2, 3-4, з огляду на їх сукупну вартість. Необхідність застосування сукупного підходу так само мотивовано тим, що зазначені активи загальною вартістю 10 550 287 грн були набуті подружжям ОСОБА_1 в одному звітному періоді, у 2023 році.

Разом з тим, керуючись міркуваннями, що були викладені судом у п. 4.3, 4.4 судового рішення, зважаючи на версії та докази сторони відповідача щодо вказаних активів, зважаючи на те, що набуття активів № 5 та № 6 здійснювалося в різні способи та за участі різних осіб (актив № 5 був набутий ОСОБА_5 шляхом прийняття дарунку від ОСОБА_4 ; актив № 6 був придбаний ОСОБА_3 за формальної участі у розрахунках ОСОБА_1 ), зважаючи на те, що перевірка необґрунтованості активу № 5 потребує визначення належного відповідача за цими вимогами, суд вважає за доцільне провести окремо оцінку можливості придбання активів № 5, 6 за рахунок законних доходів з огляду на конкретну вартість кожного активу. Оскільки спірні активи були набуті в одному звітному періоді, то у випадку підтвердження відсутності у ОСОБА_5 законних доходів для придбання цих активів з метою визначення їх необґрунтованості в цілях ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці між вартістю кожного активу та законними доходами ОСОБА_5 будуть складені між собою. Перевищення сукупної різниці між вартістю активів та законними доходами мінімальної межі, передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України, буде свідчити про необґрунтованість таких активів.

4.8. Щодо необґрунтованості квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (актив № 5)

4.8.1. Щодо зв'язку активу № 5 з ОСОБА_5 та набуття ним зазначеного активу в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України

Судом встановлено, що 13.06.2019 між ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому (Т. 5, а.с. 192-194), відповідно до п. 1.1, 1.2 якого ПФ «Галицький двір» зобов'язалося передати ОСОБА_4 об'єкт нерухомого майна, який буде створений в майбутньому, а ОСОБА_4 зобов'язалася прийняти його у відповідності до умов даного договору та оплатити кошти за нього.

Об'єктом нерухомого майна за цим договором до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на однокімнатну квартиру № 19 загальною площею 48,10 квадратних метрів, що розташована на 4 поверсі в другому корпусі багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_29.

Відповідно до п. 1.3, 1.5 зазначеного договору сторони погодили завершення будівельних робіт на 1 квартал 2022 року, а також погодилися, що право власності ОСОБА_4 на квартиру виникає з моменту повної оплати покупцем вартості квартири, вказаної у п. 1.2, 1.3 протоколу погодження договірної ціни та підписання акту прийому-передавання майна, але не швидше завершення будівництва (створення майна) та прийняття його до експлуатації.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу від 13.06.2019 загальна вартість квартири погоджується сторонами протоколом погодження договірної ціни. Вартість квартири оплачується шляхом внесення 100% передплати.

Разом з тим, ані докази сторони позивача, ані докази сторони відповідача не містять вищезазначеного протоколу погодження договірної ціни. Встановити ціну об'єкта нерухомості, яку ОСОБА_4 сплатила на виконання умов договору купівлі-продажу від 13.06.2019, за таких умов не виявилося за можливе.

Згідно з актом здавання-приймання завершених будівництвом житлових приміщень № 19/2 (Т. 5, а.с. 195) 21.12.2022 ПФ «Галицький двір» передало, а ОСОБА_4 прийняла згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, від 13.06.2019 однокімнатну квартиру АДРЕСА_20 .

На підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу та акта приймання-передавання в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Т. 5, а.с. 210) 12.01.2023 зареєстровано право власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомості у виді квартири АДРЕСА_21 .

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу, що 13.06.2019 був укладений між ПФ «Галицький двір» та ОСОБА_4 , було створено актив № 5, на який ОСОБА_4 набула право власності.

01.03.2023 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування № 385 (Т. 5, а.с. 227-228), відповідно до п. 1, 2 якого ОСОБА_4 подарувала, тобто передала безоплатно у власність ОСОБА_5 , квартиру АДРЕСА_22 , а ОСОБА_5 прийняв цей дарунок від ОСОБА_4 .

Відповідно до п. 6, 7 договору дарування сторони на підставі звіту про незалежну оцінку, зробленого 27.02.2023 ТОВ «Оціночний центр «МІНМАКС», оцінили дарунок у сумі 486 000 грн.

Відповідно до п. 9, 10, 12 договору дарування ОСОБА_4 запевнила, що у квартирі, яка є предметом цього договору, ніхто, крім неї, не зареєстрований та не проживає; що квартира є її особистою приватною власністю і будь-які інші особи не мають законних інтересів щодо цього нерухомого майна. Крім того, у строк до 02.03.2023 ОСОБА_4 зобов'язалася звільнити квартиру від речей домашнього вжитку, а у строк до 15.03.2023 - знятися з реєстрації місця проживання з цієї квартири.

При укладенні договору дарування ОСОБА_4 надала приватному нотаріусу також власноручно написану заяву (Т. 5, а.с. 223-224), в якій підтвердила, що квартира, яка є предметом договору дарування, купувалася за її особисті кошти.

На підставі вищезазначеного договору дарування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Т. 5, а.с. 229) 01.03.2023 зареєстровано право власності ОСОБА_5 на об'єкт нерухомості у виді квартири АДРЕСА_22 .

У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2023 рік (Т. 2, а.с. 58-63) ОСОБА_5 відобразив набуття активу № 5.

Сторона відповідача вищезазначені обставини не заперечувала, як і не заперечувала зв'язок активу № 5 з ОСОБА_5 та набуття ним цього активу в один із способів, що передбачений ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного судом встановлено зв'язок активу № 5 з ОСОБА_5 та набуття ним цього активу безпосередньо у власність як в один із способів, що передбачений ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

4.8.2. Щодо набуття активу № 5 за рахунок законних доходів

Версія сторони позивача щодо необґрунтованості активу № 5 не будується на твердженні набуття цього нерухомого майна ОСОБА_4 за дорученням, в інтересах та за кошти ОСОБА_5 з подальшим безоплатним відчуженням майна на користь останнього. Тобто, позивач не стверджує, що ОСОБА_4 при придбанні активу № 5 діяла за дорученням (у розумінні ст. 290 ЦПК України), в інтересах та за рахунок ОСОБА_5 , що в аспекті оцінки необґрунтованості активу потребувало б визначення достатності для придбання нерухомого майна як законних доходів самого ОСОБА_5 , так і законних доходів ОСОБА_4 (в якості додаткового індикатору набуття майна за дорученням ОСОБА_5 ).

Замість цього необґрунтованість активу № 5 простежується позивачем з моменту отримання ОСОБА_5 подарунку та зводиться до отримання ОСОБА_5 відповідного дарунку з порушенням вимог чинного законодавства, а також до перевищення вартості цього дарунку мінімальної межі, передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України. Хоча при цьому сторона позивача і здійснює обрахування законних доходів ОСОБА_5 на момент набуття спірного активу.

У зв'язку з вищевикладеним суд звертає увагу, що за обставин, коли спірне майно було набуто третьою особою з подальшим безоплатним відчуженням на користь суб'єкта декларування, а позивач, зазначаючи про необґрунтованість такого майна, не стверджує, що третя особа з самого початку діяла в інтересах та за дорученням суб'єкта декларування і витрати такої третьої особи є витратами суб'єкта декларування, то в аспекті оцінки необґрунтованості спірного майна перевірка достатності законних доходів суб'єкта декларування є недоцільною та непотрібною. За таких обставин суб'єкт декларування набуває майно безоплатно, а отже, не витрачає жодних доходів для придбання спірного активу, що позбавляє будь-якого сенсу перевірку майнового стану особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

Разом з тим, положення ч. 2, 3 ст. 290 ЦПК України при перевірці обґрунтованості майна безоплатно набутого особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимагають визначення мінімальної ринкової вартості такого майна з подальшим обрахуванням передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці.

При цьому оскільки за вищевикладених обставин безоплатного набуття майна особа, уповноважена на виконання функцій держави, не використовує будь-яких доходів, то фактично різниця, передбачена ч. 2 ст. 290 ЦПК України, буде являти собою мінімальну ринкову вартість спірного активу. Якщо мінімальна ринкова вартість перевищує мінімальну межу, передбачену ч. 2 ст. 290 ЦПК України, то зазначений актив має ознаки необґрунтованості та підлягає стягненню в дохід держави.

Аналогічний підхід до застосування передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці при безоплатному набутті активу особою, уповноваженою на виконання функцій держави, викладено у постанові КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23).

На підставі викладеного суд не здійснює перевірку достатності законних доходів ОСОБА_5 для набуття майна, яке було йому подаровано.

Окремо суд вважає за доцільне прокоментувати підхід позивача до визначення необґрунтованості активу № 5 через отримання ОСОБА_5 відповідного дарунку з порушенням вимог чинного законодавства.

Аналіз чинного антикорупційного законодавства дає можливість дійти висновку, що публічні особи, на яких поширюється дія такого законодавства, мають певні обмеження, спрямовані на запобігання корупційним та пов'язаним з корупцією правопорушенням. Одними з таких обмежень є обмеження щодо прийняття подарунків, які передбачені ст. 23, 24 ЗУ «Про запобігання корупції».

Зміст нормативних приписів, викладених у ст. 23, 24 ЗУ «Про запобігання корупції», зводиться до заборони публічним особам приймати від третіх осіб подарунки, якщо треті особи перебувають у підпорядкуванні публічної особи та/або дарунок пов'язаний з виконанням публічною особою функцій держави або місцевого самоврядування. Так само антикорупційне законодавство встановлює заборону публічним особам приймати від третіх осіб подарунки, якщо такі подарунки не відповідають загальноприйнятим уявленням про гостинність, а вартість таких подарунків є значною (одноразово перевищує два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня року, в якому прийнято подарунки).

Винятком із законодавчо встановленої заборони отримання подарунків є випадки отримання публічною особою подарунків від близьких осіб, отримання подарунків в якості загальнодоступних знижок на товари, послуги, загальнодоступних виграшів, призів, премій, бонусів або в якості відшкодування витрат на службове відрядження (ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про запобігання корупції»).

З наведеного вбачається, що особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у будь-якому випадку забороняється приймати подарунки від третіх осіб, які перебувають у її підпорядкуванні, подарунки від третіх осіб, якщо це здійснюється у зв'язку зі службовою діяльністю, подарунки від третіх осіб, якщо вартість такого подарунку перевищує межі, визначені у ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про запобігання корупції». Порушення такої заборони тягне за собою передбачену законодавством відповідальність, зокрема, адміністративну (ст. 172-5 КУпАП з конфіскацією подарунку) та кримінальну в залежності від фактичних обставин, але переважно також з конфіскацією незаконно отриманого майна.

При цьому особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, дозволяється приймати подарунки від близьких осіб незалежно від вартості таких подарунків, але за умови виконання вимог щодо декларування набуття відповідного майна.

На переконання суду, вищевикладені вимоги, заборони та обмеження антикорупційного законодавства мають співвідноситися з інститутом необґрунтованих активів (ст. 290 ЦПК України) наступним чином.

Прийняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від третьої особи подарунку, який не відповідає вимогам ст. 23, 24 ЗУ «Про запобігання корупції», зокрема, щодо вартості такого подарунку, може вказувати про необґрунтованість такого подарунку в розумінні антикорупційного законодавства (тобто його невідповідність вимогам закону), але з безумовністю не вказує на необґрунтованість відповідного майна у розумінні ст. 290 ЦПК України, оскільки останньою така необґрунтованість пов'язується не з порушенням вимог антикорупційного законодавства, а із законодавчо визначеною різницею між вартістю майна та законними доходами, що має перевищувати мінімально встановлену межу (1 505 250 грн).

Тобто якщо вартість отриманого суб'єктом декларування від третьої особи подарунку перевищує встановлені у ст. 23 ЗУ «Про запобігання корупції» межі, однак не перевищує мінімально визначену межу необґрунтованості, встановлену у ст. 290 ЦПК України, то такий актив не є необґрунтованим у розумінні ст. 290 ЦПК України, однак може бути стягнутий в дохід держави в рамках інших правових процедур, зокрема, внаслідок застосування стягнення/покарання у виді конфіскації майна за вчинення відповідного адміністративного чи кримінального правопорушення.

Якщо ж вартість отриманого суб'єктом декларування подарунку перевищує встановлену у ст. 23 ЗУ «Про запобігання корупції» межу та одночасно перевищує мінімальну межу необґрунтованості, визначену у ст. 290 ЦПК України, то в такому випадку актив з урахуванням конкретних фактичних обставин може бути стягнутий в дохід держави як в рамках процедури ст. 290 ЦПК України, так і в рамках інших правових процедур (наприклад, притягнення до відповідальності). Ініціювання однієї процедури стягнення такого активу в дохід держави виключає можливість ініціювання іншої процедури стягнення цього ж активу в дохід держави.

У свою чергу, прийняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, подарунку від близької особи виключає встановлені антикорупційним законодавством обмеження щодо вартості подарунку. Тобто, від близьких осіб суб'єкт декларування може отримувати будь-які подарунки. У зв'язку з цим публічні особи, будучи обізнаними з положеннями антикорупційного законодавства, можуть використовувати близьких осіб для легалізації необґрунтованих активів, наприклад, зазначати близьких осіб набувачем спірного майна з подальшим безоплатним відчуженням майна близькими особами на користь суб'єкта декларування. За таких обставин прийняття суб'єктом декларування подарунку від близької особи може відповідати вимогам ст. 23 ЗУ «Про запобігання корупції», але з безумовністю не вказує на обґрунтованість відповідного майна у розумінні ст. 290 ЦПК України.

Тобто якщо вартість отриманого суб'єктом декларування від близької особи подарунку не перевищує встановлену у ст. 290 ЦПК України мінімальну межу необґрунтованості, то такий актив не може бути необґрунтованим навіть попри фактичні обставини, які вказують на зв'язок публічної особи з майном ще навіть на стадії його придбання близькою особою.

Якщо ж вартість отриманого суб'єктом декларування від близької особи подарунку перевищує встановлену у ст. 290 ЦПК України мінімальну межу необґрунтованості, то такий актив в залежності від фактичних обставин справи може бути визнаний як необґрунтованим, так і обґрунтованим. Перевірка обґрунтованості активу у такому випадку проводиться у загальному порядку, передбаченому ст. 81, 290-291 ЦПК України, але в ракурсі встановлення обставин, які повинні вказувати на те, що дарування активу близькою особою фактично використано для легалізації майна суб'єктом декларування.

Таким чином, суд констатує, що отримання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, подарунку з порушенням відповідних вимог антикорупційного законодавства має враховуватися судом при оцінці активу як необґрунтованого, однак не є визначальним та безумовним індикатором необґрунтованості такого активу.

На підставі вищевикладеного суд враховує, що ОСОБА_5 , отримавши від ОСОБА_4 , яка не була йому близькою особою чи членом його сім'ї у розумінні ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції», подарунок у виді активу № 5 (навіть з урахуванням його договірної вартості), порушив обмеження антикорупційного законодавства щодо отримання подарунків.

Оскільки актив № 5 набутий ОСОБА_5 у порушення вимог антикорупційного законодавства, то суд доходить висновку про можливість перевірки обґрунтованості активу № 5 шляхом визначення різниці, передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

4.8.3. Щодо різниці між законними доходами ОСОБА_5 та вартістю активу № 5

Як зазначалося у п. 4.8.2 судового рішення, при оцінці необґрунтованості активу № 5 суд має визначити мінімальну ринкову вартість такого майна з подальшим її співставленням з мінімальною межею, передбаченою ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

Зі змісту листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 15316/12127-3-24/41 від 22.07.2024 (Т. 2, а.с. 143-145), отриманого НАЗК в рамках проведення моніторингу способу життя ОСОБА_5 , вбачається, що середня вартість квартири загальною площею 48,1 квадратних метрів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 01.03.2023 могла знаходитись в діапазоні від 1 200 000 грн до 1 500 000 грн.

Зі змісту висновку оціночно-будівельної експертизи № 968/24-28 від 11.12.2024 (Т. 5, а.с. 230-244), складеного в рамках кримінального провадження № 620241401500000031 від 02.02.2024 за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, вбачається, що актив № 5 є однокімнатною квартирою загальною площею 48,1 квадратних метрів. Район розташування об'єкта нерухомості характеризується добре розвинутою вулично-дорожньою мережею (транспортною доступністю до об'єкта) та соціальною інфраструктурою (наявністю мережі об'єктів культурно-побутового обслуговування). Відстань до центру міста становить близько 5 кілометрів. Рік побудови об'єкта 2021, підлога бетонна, стіни - цегла, перекриття - з/б панелі, інженерні мережі - електрика, водопровід, каналізація, газопостачання, опалення водяне.

При розрахунку вартості об'єкта нерухомості припускався задовільний технічний стан його приміщень. На основі порівняльного підходу експертом визначено середню вартість 1 квадратного метру, яка станом на 01.03.2023 становила 24 680 грн.

З урахуванням вищевикладеного, експертом констатовано, що ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 01.03.2023 становила 1 187 108 грн.

Враховуючи висновки суду щодо визначення та застосування мінімальної ринкової вартості, які викладено у п. 4.5.2 судового рішення, враховуючи, що визначена експертом ринкова вартість активу № 5 є нижчою за середню вартість такого активу, а також зважаючи на те, що стороною відповідача не надано жодних заперечень щодо визначеної позивачем мінімальної ринкової вартості активу № 5, зважаючи на встановлені характеристики спірного нерухомого майна (загальна та житлова площа, рік побудови, місце розташування тощо), то суд погоджується з доводами позивача про те, що станом на 01.03.2023, тобто на момент набуття майна ОСОБА_5 , мінімальна ринкова вартість активу № 5 не могла становити менше 1 187 108 грн.

Оскільки, як зазначалося у п. 4.8.2 судового рішення, при безоплатному набутті активу № 5 ОСОБА_5 не витрачав жодних доходів, а його майнове становище залишилося без змін (не враховуючи сам факт набуття майна), тому різниця, передбачена ч. 2 ст. 290 ЦПК України, не може бути застосована і фактично становить суму мінімальної ринкової вартості активу № 5 - 1 187 108 грн.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_5 необґрунтовано (з порушенням заборони антикорупційного законодавства щодо отримання подарунків від неблизьких осіб) безоплатно набув у власність актив № 5, різниця між мінімальною ринковою вартістю якого та законними доходами ОСОБА_5 становить 1 187 108 грн.

Хоча окремо взята різниця між мінімальною ринковою вартістю активу № 5 та законними доходами ОСОБА_5 , що була обрахована вище, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 290 ЦПК України (в частині мінімальної межі різниці між вартістю активу та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави), суд нагадує висновки, що викладені у п. 4.7 судового рішення - визначення можливості ОСОБА_5 набути активи № 5-6 за рахунок законних доходів здійснюється окремо з огляду на різні обставини набуття спірного майна, однак оскільки набуття цих активів здійснено в один звітний період, то визначення їх необґрунтованості здійснюється шляхом додавання різниць між вартістю активів та законними доходами ОСОБА_5 .

Тому якщо буде встановлено відсутність у ОСОБА_5 законних доходів для придбання активу № 6, а сума різниці між вартістю активу № 6 і законними доходами ОСОБА_5 та різниці між мінімальною ринковою вартістю активу № 5 і законними доходами ОСОБА_5 буде перевищувати встановлену у ч. 2 ст. 290 ЦПК України мінімальну межу необґрунтованості активів, то активи № 5-6 підлягатимуть визнанню необґрунтованими та стягненню в дохід держави.

Таким чином, вирішення питання щодо необґрунтованості активу № 5 та його стягнення в дохід держави залежить від вирішення питання щодо необґрунтованості активу № 6, яке буде вирішено судом у подальших пунктах судового рішення.

4.8.4. Чи є сукупність доказів Позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів Відповідача

Аналогічно до ситуації з активами № 1-3 стороною відповідача не надано жодних доказів щодо активу № 5, а лише представлено суду заперечення щодо спірного майна, які будуються на доказах сторони позивача. З урахуванням цього суд так само на основі одних і тих самих доказів має вирішити чия версія подій (позивача чи відповідачів) є більш переконливою.

Основний зміст заперечень відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , до яких пред'явлено позовні вимоги в частині стягнення активу № 5 (Т. 18, а.с. 11-20, 21-27; п. 2.4, 2.5 судового рішення), зводиться до того, що ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_3 не є належними відповідачами за цими позовними вимогами, оскільки останні пред'явлені до них як до спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_5 . Однак на момент судового розгляду спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилася, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини не зверталися, а відповідно не є спадкоємцями належного ОСОБА_5 майна, зокрема, активу № 5. Крім того, ОСОБА_5 мав ще одну доньку - ОСОБА_12 , яка за логікою позивача також мала б бути залучена до справи в якості відповідача за позовними вимогами щодо активу № 5, однак такою не є з невідомих причин.

Аналізуючи обґрунтованість наведених заперечень, першочергово суд повторно звертає увагу на ті обставини, що сторона відповідача не надала жодних доказів на підтвердження своїх заперечень щодо активу № 5, зокрема, і на підтвердження відсутності спадкової справи, на підтвердження тих обставин, що вони не вважаються такими, що прийняли спадщину в силу вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України тощо.

У свою чергу, основні доводи сторони відповідача щодо активу № 5 потребують вирішення судом питання з приводу того, хто є належним відповідачем за позовом про визнання необґрунтованими активів, що пред'явлений з підстав абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України, а саме з підстав закриття кримінального провадження за ст. 368-5 КК України відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у випадку, якщо такі активи набувалися безпосередньо у власність померлої особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. При вирішенні цього питання суд керується наступними міркуваннями та положеннями законодавства.

Приписи абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України вміщують в собі правове регулювання ситуацій пред'явлення позову про визнання необґрунтованими активів, які були предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, однак кримінальне провадження щодо такого кримінального правопорушення було закрито з підстав, що передбачені п. 3, 4, 5, 8, 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вказівка законодавця на можливість пред'явлення позову у разі закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у разі смерті підозрюваного/обвинуваченого, яким у таких провадженнях є сама особа, уповноважена на виконання функцій держави, у сукупності з положеннями п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, якими під набуттям активів вважається, у тому числі, набуття таких активів безпосередньо у власність особи, уповноваженої на виконання функцій держави, вказує на те, що законодавцем допускається можливість пред'явлення позову щодо активів померлого суб'єкта декларування, у тому числі якщо такі активи набувалися ним за життя у свою власність.

У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20), викладено такі правові висновки: «цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред'явлених до відповідача, який на час звернення з позовом до суду вже помер, підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства».

Таким чином, пред'явлення позову до померлої особи не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства та є підставою для відмови у відкритті провадження або для його закриття в залежності від часу, коли було з'ясовано обставини смерті відповідача.

При цьому положеннями ч. 4 ст. 290 ЦПК України, якими передбачено перелік осіб, до яких може бути пред'явлено позов про визнання необґрунтованими активів, не визначено кола відповідачів на випадок, якщо позов пред'являється з підстав абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України (якщо безпосереднім власником необґрунтованих активів був померлий суб'єкт декларування).

За таких обставин утворюється суперечність між загальними принципами цивільного процесуального законодавства, згідно з якими відповідач повинен мати процесуальну дієздатність (повинен бути живим), та положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України, якими фактично допущено можливість ініціювання судового спору щодо майна вже померлої особи, тобто особи, яка не має процесуальної дієздатності.

Аналіз п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, яким визначається майно, що може вважатися активами в цілях інституту цивільної конфіскації, вказує на те, що майно, яке може бути предметом цивільної конфіскації, у більшості випадків є оборотоздатним та входить до складу спадщини померлої особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

Презумпція правомірності набуття права власності на майно (ч. 2 ст. 328 ЦК України) орієнтує на те, що до постановлення судом рішення про зворотне і набуття таким рішенням статусу остаточного, і за відсутності інших обтяжень (наприклад, забезпечення майна шляхом накладення судом арешту), активи померлої особи, уповноваженої на виконання функцій держави, які були набуті за її життя та мають ознаки необґрунтованості, можуть бути предметом цивільного обороту, у тому числі успадковуватися. За таких обставин спадкоємці особи, уповноваженої на виконання функцій держави, можуть стати власниками майна, яке має ознаки необґрунтованості та щодо якого держава має інтерес.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина померлого суб'єкта декларування, до якої входить майно з ознаками необґрунтованості, належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини, тобто з моменту смерті суб'єкта декларування (ст. 1220 ЦК України).

Таким чином, смерть особи, уповноваженої на виконання функцій держави, щодо обґрунтованості активів якої у держави є сумніви, зумовлює виникнення ситуації боротьби (конфлікту, спору) прав, свобод та законних інтересів спадкоємців такої особи, яким належить спадщина, до якої входять активи, що мають ознаки необґрунтованості, або законних інтересів територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою за певних обставин, із законними інтересами держави, яка може претендувати на визнання необґрунтованими активів, що входять до складу спадщини померлої особи, з наступним їх стягненням в дохід держави. Такий конфлікт є аналогічним конфлікту, що вирішується в межах справ про визнання необґрунтованими активів за звичайних обставин, тобто коли особа, уповноважена на виконання функцій жива на момент пред'явлення позову. Тільки в такому випадку відрізняється суб'єктний склад матеріального правовідношення, в межах якого і виникає спір.

Вищевикладені висновки щодо спору між особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та державою або правонаступниками такої особи та державою узгоджуються з тими обставинами, що інститут цивільної конфіскації знайшов своє закріплення в нормах процесуального законодавства, які визначають порядок позовного провадження, тобто провадження, яке призначено для розгляду і вирішення спорів між особами на основі змагального та диспозитивного судового процесу.

Внаслідок цього спір між правонаступниками особи, уповноваженої на виконання функцій держави, та державою щодо необґрунтованості активів померлої особи, уповноваженої на виконання функцій держави, має знайти свій розгляд і вирішення в межах змагального та диспозитивного судового процесу, під час якого на підставі переваги більш вагомих доказів держава, маючи сумніви в обґрунтованості активів, повинна мати можливість довести свою позицію з цього приводу, а правонаступники, будучи зацікавленими в отриманні спадкового майна, повинні мати можливість спростувати позицію держави та довести обґрунтованість таких активів. При цьому процесуальне законодавство, яке регламентує порядок розгляду справ про цивільну конфіскацію, не ставить можливість пред'явлення позову у залежність від прийняття/неприйняття/відмови від прийняття спадщини, яка містить активи з ознаками необґрунтованості, спадкоємцями (що логічно з огляду на можливість відкликання заяв про прийняття чи неприйняття спадщини, поновлення пропущеного строку для прийняття спадщини тощо).

На переконання суду, спростування презумпції правомірності набуття права власності на майно здійснюється ретроспективно станом на момент існування відповідного юридичного факту. Тобто, спростування презумпції правомірності набуття права власності здійснюється станом на момент набуття права власності.

За таких обставин встановлення необґрунтованості активів померлої особи, уповноваженої на виконання функцій держави, свідчить про неправомірність набуття нею права власності на відповідне майно за свого життя. Оскільки право власності на майно першочергово спадкодавцем набуто неправомірно, то така неправомірність обтяжує оборотоздатність майна, у тому числі можливість його успадкування.

У той же час, якщо на підставі переваги більш вагомих доказів в межах змагальної процедури правонаступники особи, уповноваженої на виконання функцій держави, доведуть обґрунтованість належних померлій особі активів, то це вказує на правомірність виникнення права власності (підтверджує відповідну презумпцію) за життя особи, уповноваженої на виконання функцій держави, та свідчить про можливість успадкування цього майна.

У вищезазначених ситуаціях правонаступники особи, уповноваженої на виконання функцій держави, не є відповідачами у розумінні ч. 4 ст. 290 ЦПК України та не є відповідачами в їх класичному розумінні, оскільки своїми діями не порушували жодних прав, свобод та законних інтересів, правових актів, щоб відповідати за позовними вимогами держави. Проте, на переконання суду, якщо суб'єкт декларування за свого життя набуває майно, вартість якого не відповідає його законним доходам, що створює сумніви у правомірності такого майна та підстави для здійснення державою кримінально-правового переслідування суб'єкта декларування, однак таке переслідування не вдається завершити у зв'язку зі смертю суб'єкта декларування, то надання державі можливості доведення необґрунтованості (незаконності) зазначеного майна, а спадкоємцям суб'єкта декларування - можливості доведення протилежного відповідає інтересам суспільства і є необхідним у демократичному суспільстві, а також становить пропорційне втручання у права спадкоємців на спадщину.

Крім того, суд звертає увагу на те, що запроваджений в українському законодавстві інститут цивільної конфіскації отримав модель «in rem», тобто «з приводу речі», а не особи, що з огляду на те, що позивачем у даній справі є держава (ч. 1 ст. 290 ЦПК України) в особі відповідних органів державної влади, вказує на інтерес держави саме щодо рухомого/нерухомого майна, необґрунтовано набутого публічними особами.

Попри те, що у практиці судів України правовий спір - це завжди спір між суб'єктами права, тобто відсутня концепція позову «до речі» (actio in rem у деяких правових системах загального права, які допускають, щоб річ, наприклад морське судно, була буквально відповідачем), все ж зазначений вище підхід підкреслює, що actio in rem в українській судовій практиці як речовий позов пред'являється саме до будь-якої особи, яка порушує речове право особи. Речові позови йдуть слідом за річчю і заявляються до того, хто на даний момент володіє цією річчю, при цьому, звичайно, рішення суду за наслідками вирішення речового позову має значення res judicata лише для сторін цього спору (постанова ВП ВС від 03.12.2025 у справі № 902/388/18, провадження № 12-36гс25).

Хоча, як зазначалося раніше, правонаступники особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у межах даної категорії справ не є відповідачами в їх класичному розумінні, однак ті обставини, що спадщина суб'єкта декларування, до якої, у тому числі, можуть входити активи з ознаками необґрунтованості, належить їм з моменту її відкриття (з моменту смерті суб'єкта декларування), вказують на те, що активи, щодо яких держава має законні інтереси та може пред'явити речовий позов про визнання необґрунтованими і стягнення в дохід держави, «слідують» до спадкоємців суб'єкта декларування. З урахуванням викладеного вище відповідний позов держави щодо таких активів так само «слідує» за цим майном, а отже, і «слідує» до спадкоємців суб'єкта декларування.

Тому, на думку суду, залучення спадкоємців особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в якості відповідачів за вимогами щодо необґрунтованості активів, належних їх спадкодавцю (особі, уповноваженій на виконання функцій держави), не вказує на порушення вимог процесуального законодавства, а навпаки створює умови для реалізації завдань цивільного судочинства, оскільки створює для правонаступників умови з відстоювання своїх прав, свобод та законних інтересів.

У зв'язку з цим суд констатує, що прив'язка можливості пред'явлення державою позову про визнання необґрунтованими активів з підстав, що передбачені абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України, до прийняття спадкоємцями суб'єкта декларування спадщини, до якої входять спірні активи, за наявного правового регулювання фактично може ліквідувати правову ефективність інституту цивільної конфіскації. Спадкоємці особи, уповноваженої на виконання функцій держави, усвідомлюючи залежність можливості пред'явлення державою позову до спірного майна від факту прийняття ними спадщини, свідомо та навмисно можуть не приймати таку спадщину, хоча при цьому фактично продовжувати користуватися таким майном. Така поведінка спадкоємців фактично позбавить державу можливості звернутися до суду (через відсутність осіб, до яких може бути пред'явлено позов) та реалізувати свої законні інтереси на активи, які мають ознаки необґрунтованості. Зважаючи на обмеженість строку позовної давності щодо пред'явлення позову про визнання необґрунтованими активів, перебіг якого було відновлено актами цивільного законодавства (Закон України № 4434-IX від 14.05.2025), а також на можливість поновлення строку для прийняття спадщини, спадкоємці можуть навмисно вичікувати сплив строку позовної давності та через механізм поновлення строку для прийняття спадщини приймати спадщину особи, уповноваженої на виконання функцій держави, тим самим здобуваючи необґрунтовані активи в обхід інституту цивільної конфіскації та в обхід можливості держави пред'явити відповідний позов.

На відміну від цього, відсутність прив'язки можливості пред'явлення державою позову про визнання необґрунтованими активів до факту прийняття спадкоємцями спадщини не тільки не створює ризиків блокування роботи інституту цивільної конфіскації, але і забезпечує баланс інтересів всіх учасників матеріального правовідношення. Спадкоємці, які вже вступили до процесу спадкування, та потенційні спадкоємці, які зацікавлені або не зацікавлені у прийнятті спадщини, будучи залученими до змагальної та диспозитивної процедури, розпочатої за позовом держави щодо необґрунтованості активів померлого спадкодавця, з використанням всіх процесуальних можливостей зможуть спростувати позицію держави та підтвердити обґрунтованість спірних активів, тим самим включивши їх до складу належної їм спадщини. Відповідно якщо спадкоємці не зацікавлені в отриманні спадщини або тієї її частини, що має ознаки необґрунтованості, то в силу принципу диспозитивності вони можуть не використовувати надані їм процесуальні можливості з відповідними процесуальними наслідками.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, за таких обставин суд доходить висновку, що якщо кримінальне провадження за фактом вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв'язку зі смертю такої особи), а активи, що були предметом такого правопорушення були набуті особою за життя безпосередньо у власність, то позов держави про визнання необґрунтованими таких активів з підстав абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України може бути пред'явлено до спадкоємців особи, уповноваженої на виконання функцій держави, або до відповідної територіальної громади, якщо спадкоємці взагалі відсутні. При цьому саме на державу в особі відповідних державних органів покладається обов'язок визначення кола всіх спадкоємців і залучення їх до справи. Такі спадкоємці, будучи залученими до змагальної та диспозитивної судової процедури, матимуть достатні та ефективні процесуальні можливості відстоювання своїх законних інтересів щодо майна, яке входить до складу спадщини та на яке претендує держава з огляду на його необґрунтованість. Встановлення остаточним рішенням суду за результатами такої процедури необґрунтованості активів, що були набуті у власність особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за свого життя, свідчить про неправомірність виникнення права власності, що обтяжує оборотоздатність цього майна, виключаючи можливість його спадкування. У свою чергу, встановлення остаточним рішенням суду за результатами такої процедури обґрунтованості активів свідчить про правомірність виникнення права власності особи, уповноваженої на виконання функцій держави, та можливість подальшого цивільного обороту такого майна, у тому числі його спадкування.

У зв'язку з цим суд також доходить висновку, що саме ОСОБА_1 (донька) та ОСОБА_3 (той з подружжя, що пережив іншого) є належними відповідачами за позовними вимогами про визнання необґрунтованим активу № 5 та стягнення його в дохід держави, оскільки є спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 , який набув спірний актив за життя у свою власність. Неприйняття відповідачами спадщини або їх небажання приймати спадщину не впливають на висновки суду, оскільки пред'явлення до них відповідних позовних вимог відповідає змісту і складу матеріального правовідношення, спрямовано на забезпечення відстоювання як позиції (інтересів) держави щодо необґрунтованого майна померлого суб'єкта декларування, так і позиції (інтересів) правонаступників такого суб'єкта щодо цього майна, яке входить до складу спадщини. У такий спосіб створюються рівні процесуальні можливості для кожної із сторін правовідношення, що, однак, не зобов'язує відповідачів використовувати ці можливості, якщо вони не зацікавлені у відповідному майні.

Так само ймовірна наявність інших відповідачів (потенційних спадкоємців), не впливає на висновки суду. Тим більше, під час судового розгляду встановлено, що донька ОСОБА_5 - ОСОБА_12 , на відміну від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , жодним чином не була пов'язана з майном ОСОБА_5 , у тому числі спірними активами.

Крім того, як вбачається зі змісту ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.04.2025 про закриття кримінального провадження № 62024140150000031 відносно ОСОБА_5 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України (Т. 4, а.с. 36-51), ОСОБА_12 надавала згоду на закриття кримінального провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України та не наполягала на реабілітації ОСОБА_5 , а отже, була обізнана про обставини кримінально-правового переслідування ОСОБА_5 за фактом набуття ним рухомого/нерухомого майна. За таких обставин суд вважає малоймовірним, що ОСОБА_12 , у тому числі від своєї матері ОСОБА_3 , не знала про пред'явлення державою позову про визнання активів ОСОБА_5 необґрунтованими та про початок цієї цивільної справи. Тому ОСОБА_12 мала достатній обсяг часу та можливостей, щоб заявити про свої вимоги та/або заперечення у випадку їх наявності.

Тому підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з неналежністю відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за позовними вимогами щодо активу № 5 судом не встановлено.

Оскільки всі заперечення сторони відповідача щодо активу № 5 судом визнано необґрунтованими, то відповідно суд констатує, що версія позивача про необґрунтоване набуття ОСОБА_5 активу № 5 є більш переконливою за версію сторони відповідача. Як зазначалося у п. 4.8.3 судового рішення, остаточне підтвердження версії сторони позивача щодо необґрунтованості активу № 5 залежить від вирішення питання щодо необґрунтованості активу № 6.

4.9. Щодо необґрунтованості транспортного засобу марки та моделі Mercedez-Benz G 63 AMG 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 (актив № 6)

4.9.1. Щодо зв'язку активу № 6 з ОСОБА_5 та набуття ним зазначеного активу в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України

26.08.2023 між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля № 0352607020 (Т. 6, а.с. 12-21), відповідно до п. 1.1 якого ТОВ «Західно-Український автомобільний дім», керуючись рішенням ОСОБА_3 , яка вибрала потрібний їй новий автомобіль Mercedes-Benz, замовлення № 0352607020, із представлених в автосалоні зразків або електронних каталогів, зобов'язується передати у власність ОСОБА_3 автомобіль, аналогічний вибраному, а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти у власність переданий автомобіль і оплатити його за ціною в розмірі та порядку, визначеному договором.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу повна ціна автомобіля, що підлягає сплаті ОСОБА_3 за договором після доставки автомобіля в Україну, включає в себе всі необхідні митні платежі, а також інші податки, інші платежі, пов'язані із ввезенням автомобіля в Україну для вільного продажу, що діють на момент передачі автомобіля.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 договору купівлі-продажу ОСОБА_3 в день отримання рахунку-фактури зобов'язується сплатити на поточний рахунок ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» частину повної ціни автомобіля або повну ціну автомобіля в розмірі, визначеному специфікацією. Строк дії рахунку-фактури - до 16 год. дати рахунку-фактури, якщо інше не зазначено в самому документі. Якщо ОСОБА_3 не здійснить належним чином попередню оплату та/або здійснить її після закінчення строку дії рахунку-фактури повна ціна автомобіля може бути змінена ТОВ «Західно-Український автомобільний дім».

Відповідно до п. 2.5, 2.7 договору купівлі-продажу зобов'язання ОСОБА_3 з оплати автомобіля вважається виконаним належним чином за договором з моменту зарахування на поточний рахунок ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» грошових коштів в розмірі повної ціни автомобіля, яка визначена в остаточній специфікації. Всі платежі ОСОБА_3 за цим договором повинні здійснюватися на підставі виписаних рахунків-фактур.

Відповідно до п. 10.13 договору купівлі-продажу контактними даними ОСОБА_3 для отримання повідомлень ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» зазначаються наступні: телефон НОМЕР_11 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_3. За твердженням сторони відповідача вказані у договорі контактні дані ОСОБА_3 є контактними даними ОСОБА_1 .

Згідно зі специфікацією від 26.08.2023, яка є додатком № 2 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 26-27), предметом укладеного між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу є транспортний засіб з наступними характеристиками: Mercedes-Benz AMG G63, VIN-код НОМЕР_9 , чорного кольору, 2023 року випуску.

Повну вартість автомобіля специфікацією від 26.08.2023 визначено в сумі 9 363 179,19 грн, які мають бути перераховані на рахунок ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» в наступний спосіб: 20% попередня оплата від еквівалента повної ціни з ПДВ в валюті «Євро» за офіційним курсом НБУ на день оплати на підставі рахунку-фактури; 80% від еквівалента повної ціни з ПДВ в валюті «Євро» за офіційним курсом НБУ на день оплати на підставі рахунку-фактури протягом десяти календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення про готовність автомобіля до передачі.

Орієнтовний строк поставки автомобіля специфікацією від 26.08.2023 визначено в 6 місяців з моменту отримання попередньої оплати.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 28.08.2023 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 30) ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 досягнули домовленості щодо доповнення тексту договору купівлі-продажу п. 2.10 наступного змісту: «сторони погодили, що платежі по виставленим рахункам-фактурам, згідно з даним договором, на суму 5 565 196,00 здійснює ОСОБА_1 (Паспорт: № НОМЕР_26 , виданий органом 2626. 22 січня 2018р.».

У той же день, 28.08.2023, ОСОБА_3 було складено письмове доручення (Т. 6, а.с. 31), яким ОСОБА_3 доручила ОСОБА_1 виконати за неї зобов'язання за договором купівлі-продажу автомобіля № 0352607020 від 26.08.2023, а саме - здійснити платіж у розмірі 5 565 196 грн на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» як кредитора за договором. При цьому строк, термін здійснення платежу у дорученні не зазначається. Виписане ОСОБА_3 доручення містить застереження, що після виконання ОСОБА_1 зазначеного зобов'язання дана оплата зараховується на користь ОСОБА_3 як оплата за договором купівлі-продажу автомобіля.

28.08.2023 ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» виставило ОСОБА_3 рахунок № 0000000080 (Т. 2, а.с. 269) на сплату на користь товариства грошових коштів в сумі 3 500 000,16 грн в якості оплати за автомобіль Mercedes-Benz AMG G63 згідно з договором № 0352607020 від 26.08.2023. Рахунок дійсний до 16:00 год. 28.08.2023 та виписаний ОСОБА_33 .

28.08.2023 ОСОБА_34 написав розписку (Т. 2, а.с. 270), в якій підтвердив, що прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 130 000 доларів США за автомобіль Mercedes-Benz AMG G63 згідно з договором № 0352607020 від 26.08.2023. Станом на 28.08.2023 грошові кошти в сумі 130 000 доларів США за офіційним курсом НБУ (36,5686 грн) були еквівалентні грошовим коштами в сумі 4 753 918 грн (джерело інформації про обмінний курс - https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=28.08.2023&period=daily).

Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 05.09.2024 (Т. 6, а.с. 6-7) та наказу директора ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» № 1-к від 05.01.2004 (Т. 6, а.с. 9) станом на 26.08.2023 ОСОБА_35 працював в ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» на посаді спеціаліста з продажу легкових автомобілів та автомобілів підвищеної прохідності і здійснював обслуговування ОСОБА_3 при придбанні нею автомобіля Mercedes-Benz AMG G63.

При цьому з протоколу тимчасового доступу до речей і документів вбачається, що автосалон ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» не має каси для внесення грошових коштів готівкою клієнтами в якості оплати вартості транспортних засобів, а всі розрахунки за договорами здійснюються клієнтами через банківські установи.

ОСОБА_2 у своїх показаннях підтвердив, що ОСОБА_34 на момент придбання активу № 6 був працівником ТОВ «Західно-Український автомобільний дім», а також зазначив, що надавав ОСОБА_1 готівкові грошові кошти в сумі 130 000 доларів США, які у подальшому, після конвертації у національну валюту, були сплачені нею через касу банку на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» за актив № 6. У свою чергу, ОСОБА_1 у своїх показаннях підтвердила, що передавала ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» готівкові грошові кошти в сумі 130 000 доларів США, які, однак, після конвертації у національну валюту вносились до каси автосалону, а не банківської установи. При цьому ОСОБА_1 повідомила, що фактичний обмінний курс був набагато більшим за офіційний курс НБУ станом на 28.08.2023.

Таким чином, з доказів сторони позивача вбачається, що 28.08.2023 згідно з виставленого ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» рахунку на суму 3 500 000 грн в якості часткової оплати вартості активу № 6 на виконання умов договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 ОСОБА_1 сплатила готівкою грошові кошти в сумі 130 000 доларів США, що на дату їх передачі працівнику автосалону було еквівалентно 4 753 918 грн. Не зважаючи на відсутність каси в автосалоні ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» (як це було встановлено під час здійснення тимчасового доступу до речей і документів товариства), відповідальний працівник підприємства написав розписку про отримання від ОСОБА_1 готівкових грошових коштів в сумі 130 000 доларів США саме в якості оплати активу № 6 за договором № 0352607020 від 26.08.2023, а сама ОСОБА_1 у своїх показаннях стверджувала, що ці грошові кошти після конвертації в національну валюту вносилися до каси автосалону.

З урахуванням положень додаткової угоди № 1 від 28.08.2023 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 30) та письмового доручення ОСОБА_3 (Т. 6, а.с. 31) внесені ОСОБА_1 готівкою грошові кошти в сумі 130 000 доларів США були зараховані в якості виконання ОСОБА_3 грошового зобов'язання з оплати вартості активу № 6 за договором купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023.

Зі змісту відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7- 240508/45015 від 16.05.2024 (Т. 6, а.с. 233, папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - файл «Відповідь_Приватбанк») встановлено, що ОСОБА_1 має три рахунки у зазначеній банківській установі: НОМЕР_27 , що був відкритий 24.12.2019; НОМЕР_28 , що був відкритий 29.08.2013; НОМЕР_29 , що був відкритий 16.01.2015.

За результатами дослідження виписок по вказаним рахункам тільки на рахунку НОМЕР_27 зафіксовано рух коштів, що має відношення до розрахунків з ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» за актив № 6 відповідно до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023.

З виписки по рахунку НОМЕР_27 видно, що 28.08.2023 ОСОБА_1 додатково перерахувала ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» грошові кошти в сумі 1 900 003 грн (код квитанції 9316-1488-5364-7485), що з урахуванням вищевикладеного також було зараховано в якості виконання ОСОБА_3 грошового зобов'язання з оплати вартості активу № 6 за договором купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023.

З матеріалів позовної заяви не вбачається, щоб після 28.08.2023 ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» виставляло ОСОБА_3 рахунки/рахунки-фактури для оплати іншої частини вартості активу № 6 відповідно до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023.

Однак при цьому, 05.09.2023 між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 було підписано нову специфікацію, яка є додатком № 2 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 28-29). Згідно з цією специфікацією повну вартість активу № 6 було зафіксовано на рівні 9 326 469,10 грн. Орієнтовний строк поставки автомобіля погоджено в 1 місяць з моменту отримання попередньої оплати. Порядок сплати повної вартості активу № 6 визначено наступний: 20% попередня оплата від еквівалента повної ціни з ПДВ в валюті «Євро» за офіційним курсом НБУ на день оплати, якщо інша дата не буде узгоджена сторонами на підставі рахунку-фактури; 80% від еквівалента повної ціни з ПДВ в валюті «Євро» за офіційним курсом НБУ на день оплати, якщо інша дата не буде узгоджена сторонами, на підставі рахунку-фактури протягом десяти календарних днів з моменту отримання від ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» повідомлення про готовність автомобіля до передачі.

З виписки по рахунку НОМЕР_27 видно, що 05.09.2023, тобто в день підписання ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 нової специфікації до договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 перерахувала на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» грошові кошти в сумі 1 000 499,77 грн (код квитанції 9316-9597-4673-2151). Крім того, 07.09.2023 ОСОБА_1 перерахувала на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» також грошові кошти в сумі 368 172,15 грн (код квитанції 9317-1709-7816-8682).

Вищезазначені обставини не заперечувалися учасниками справи, а також підтверджуються паперовою роздруківкою виписки по цьому ж банківському рахунку, що була надана ОСОБА_5 разом з письмовими поясненнями до НАЗК в ході проведення моніторингу способу його життя (Т. 3, а.с. 120-121). При цьому роздруківка, що була подана ОСОБА_5 до НАЗК, містить рукописне позначення «оплата за Mercedes-Benz G63. Решта коштів оплачувалась готівкою через касу банку. Квитанції вилучені».

Крім того, до письмових пояснень ОСОБА_5 додано виписку по банківському рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ «Універсал Банк» (Т. 3, а.с. 122), з якого вбачається, що 05.09.2023 ОСОБА_1 перерахувала на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» також грошові кошти в сумі 800 189,85 грн. Сторона відповідача не заперечувала зазначені обставини, але і не надала власної виписки по цьому рахунку.

Таким чином, з наданих позивачем доказів вбачається, що за період з 28.08.2023 по 07.09.2023 ОСОБА_1 на виконання умов договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 в якості оплати вартості транспортного засобу сплатила на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» грошові кошти (сумарно як готівкою, так і банківськими переказами) в сумі 8 822 782,77 грн, що складає більше 90% вартості активу № 6, яка була погоджена ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 у новій специфікації від 05.09.2023. Всі платежі, що були здійснені ОСОБА_1 , були зараховані в якості виконання ОСОБА_3 грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу.

При цьому за результатами дослідження матеріалів позовної заяви, у тому числі виписок по банківським рахункам ОСОБА_3 (Т. 6, а.с. 233), судом не встановлено, щоб ОСОБА_3 на виконання умов договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 сплачувала на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» хоч якусь суму грошових коштів. Це з урахуванням показань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які стверджували про сплату ОСОБА_3 іншої частини вартості спірного автомобіля, дає можливість припускати, що різниця між погодженою вартістю активу № 6 та сплаченими ОСОБА_1 грошовими коштами, що становить 503 686,33 грн, була сплачена ОСОБА_3 .

Всупереч вищевикладеному, стороною відповідача надано лист ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» № 20/05/2025 від 20.05.2025 (Т. 18, а.с. 32-33, документ міститься в електронній формі в ЄСІКС), з якого вбачаються наступні обставини.

ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» не дозволяє здійснення повної оплати ціни автомобіля особами, що не виступають покупцем за договором, однак при цьому допускає часткову оплату ціни автомобіля такими особами, якщо це передбачено основним договором або додатковою угодою до нього. Всі розрахунки за придбання автомобілів здійснюються між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та клієнтами лише в безготівковий спосіб. Також ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» підтверджує, що товариством, як продавцем активу № 6, було виставлена вимога щодо здійснення часткової оплати автомобіля саме ОСОБА_3 .

З вищезазначеного листа ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» вбачається, що розрахунки за придбання активу № 6 здійснювалися за такою хронологією:

- 28.08.2023 ОСОБА_1 оплатила грошові кошти в сумі 1 900 000 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів №@2PL997951 від 28.08.2023;

- 05.09.2023 ОСОБА_1 оплатила грошові кошти в сумі 1 000 000 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № @2PL914143 від 05.09.2023;

- 05.09.2023 ОСОБА_1 оплатила грошові кошти в сумі 799 999,85 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 486398418.1 від 05.09.2023;

- 05.09.2023 ОСОБА_3 оплатила грошові кошти в сумі 1 497 000 грн згідно з платіжною інструкцією № 66932721 від 05.09.2023;

- 05.09.2023 ОСОБА_1 оплатила грошові кошти в сумі 1 497 000 грн згідно з платіжною інструкцією № 66930929 від 05.09.2023;

- 07.09.2023 ОСОБА_1 оплатила грошові кошти в сумі 368 169,15 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № @2PL934464 від 07.09.2023;

- 07.09.2023 ОСОБА_3 оплатила грошові кошти в сумі 2 264 300 грн згідно з інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 060720067 від 07.09.2023.

При цьому до вказаного листа ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» не долучає ані перелічених у ньому платіжних інструкцій та повідомлень про зарахування коштів, ані виписки з банківського рахунку чи будь-які інші документи бухгалтерської звітності, з яких би підтверджувався викладений у листі рух грошових коштів між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 / ОСОБА_1 .

Таким чином, з наданого стороною відповідача листа ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 в якості оплати повної вартості активу № 6 ОСОБА_1 в безготівковий спосіб сплатила 5 565 169 грн, що дорівнює сумі грошових коштів, яка зазначена у додатковій угоді № 1 до договору та письмовому дорученні ОСОБА_3 (Т. 6, а.с. 30-31), а ОСОБА_3 в безготівковий спосіб сплатила 3 761 300 грн. Загальна сума грошових коштів, що була сплачена ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , дорівнює 9 326 469 грн та складає повну вартість активу № 6, що була погоджена у специфікації від 05.09.2023 (Т. 6, а.с. 28-29).

При цьому враховуючи, що до листа ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» (Т. 18, а.с. 32-33, документ міститься в електронній формі в ЄСІКС) не додано документів на підтвердження викладених у ньому обставин, суд враховує, що відомості, надані ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» лише частково узгоджуються з наявними у матеріалах справи іншими доказами, а саме в частині здійснення ОСОБА_1 протягом 28.08.2023-07.09.2023 безготівкової оплати грошових коштів в сумі 4 068 169 грн. Інші відомості щодо здійснення ОСОБА_1 05.09.2023 оплати на суму 1 497 000 грн, а також щодо здійснення ОСОБА_3 протягом 05.09.2023-07.09.2023 оплати на суму 3 761 300 грн не вбачаються з наявних матеріалів справи.

Крім того, суд враховує, що зазначений лист ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» суперечить та жодним чином не спростовує розписку свого же працівника про отримання 28.08.2023 від ОСОБА_1 готівкою грошових коштів в сумі 130 000 доларів США в якості оплати за актив № 6 (Т. 2, а.с. 270).

Попри розбіжності відомостей щодо проведених розрахунків за придбання спірного транспортного засобу, 06.09.2023 між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 було підписано акт приймання-передачі автомобіля № 0352607020 (Т. 6, а.с. 42), відповідно до якого на виконання умов договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» передало, а ОСОБА_3 прийняла актив № 6 загальною вартістю 9 326 469,10 грн.

Зі змісту листа РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16-11810-2024 від 04.12.2024 (Т. 2, а.с. 94-100), свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_30 (Т. 6, а.с. 60) вбачається, що на підставі зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 набула право власності на актив № 6, про що було внесено відомості до відповідних державних реєстрів. При цьому спірному транспортному засобу присвоєно державний номерний знак НОМЕР_8 . Датою державної реєстрації автомобіля є 06.09.2023.

Аналогічно до ситуації з активами № 2, 3 (п. 4.3.1, 4.5.1 судового рішення) набуття ОСОБА_3 активу № 6 у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 свідчить про набуття ними цього майна у спільну сумісну власність. Оскільки учасниками справи не заперечувалися ці обставини і не спростовувалася презумпція спільності майна ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , то суд констатує, що актив № 6 було набуто ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у спільну сумісну власність, а отже, набуто ОСОБА_5 в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2023 рік (Т. 2, а.с. 61) ОСОБА_5 відобразив факт набуття ОСОБА_3 активу № 6 загальною вартістю 9 336 000 грн.

16.10.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладається договір дарування автомобіля № 2088 (Т. 6, а.с. 57-58), відповідно до положень якого ОСОБА_3 подарувала, тобто передала безоплатно у власність ОСОБА_1 , актив № 6, а ОСОБА_1 прийняла цей дарунок. Вартість дарунку сторонами оцінено в 77 000 грн. Підписанням договору дарування сторони засвідчили, що ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Для укладення ОСОБА_3 зазначеного договору дарування ОСОБА_5 надав нотаріально посвідчену заяву № 2067 від 16.10.2023 (Т. 6, а.с. 59), в якій виклав згоду на укладення договору дарування та безоплатне відчуження активу № 6 як спільного майна.

Примітним є те, що як вбачається зі змісту листа РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16-11810-2024 від 04.12.2024 (Т. 2, а.с. 94-100), № 31/28/16-1464-2024 від 12.06.2024 (Т. 6, а.с. 150-151), витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів (Т. 6, а.с. 154) ОСОБА_1 не здійснювала переоформлення активу № 6 на себе шляхом проведення відповідних реєстраційних дій, у тому числі реєстрації права власності. В офіційних базах даних до моменту наступного відчуження актив № 6 відображався як такий, що належить ОСОБА_3 .

Показання ОСОБА_1 з цього приводу є суперечливими. Так, з самого початку ОСОБА_1 повідомила, що не збиралась переоформлювати актив № 6 на себе, оскільки вважала це формальністю і думала, що договору дарування автомобіля буде достатньо для підтвердження правомірності використання транспортного засобу, а після цього ОСОБА_1 зазначила, що все таки намагалася перереєструвати спірний актив на своє ім'я, однак не змогла цього зробити через постійні черги та відсутність відповідних талонів у сервісних центрах.

Примітним є і те, що у декларації за 2023 рік (Т. 2, а.с. 58-61) ОСОБА_5 не відобразив відчуження активу № 6. Так само і в декларації при звільненні за період з 01.01.2024 по 23.06.2024 (Т. 2, а.с. 51-55) актив № 6 залишився у складі майна подружжя ОСОБА_1 .

Зі змісту протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у виді аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_5 № 12-08-04/703т від 06.06.2024 (Т. 6, а.с. 143-148) та додатку до нього у виді відеозаписів «2024-04-16_10-51-17», «2024-04-16_10-56-22», «2024-04-16_11-01-27», які записані на DVD-R диск з відповідним маркуванням чорного кольору (Т. 6, а.с. 233 - папка «НСРД»), судом встановлено, що 16.04.2024 о 10 год. 42 хв. до службового кабінету ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_1 ) ввійшла невстановлена органом досудового розслідування особа (далі - НО), після чого між ними мала місце розмова наступного змісту:

*розмова про можливість ОСОБА_5 переїхати до Америки*

ОСОБА_5: «І це. А найкраще, що мені сподобалось, це я зрозумів, що я якби проїхав Домінікану , Гаїті повністю переїхав острів аж до Куби , всьо подивився… Карибське море аж туди… робота легка, розумієте? Просто робота легка. І бабки платять і якби… ну не можу я якби… спати рівно… розуміючи, що мене такий товариш кличе. Та й жінка казала, що якщо хочеш їдь, подивися. Ну лодку дають, катер. Машини дають. Гроші дають. Готелі дають»;

НО: «Ну-ну. Та я чув, що ви собі якусь машину файну собі прикупили?»;

ОСОБА_5: «Ну та я знаю наскільки вона файна…»;

НО: «

Але тисне чи нє? »; ОСОБА_5: « То дурне таке… »;

НО: « Чуєте, а коли прокатаєте? »;

ОСОБА_5: «То таке… Ну я би сказав, що вона якби… не для їзди якби в місті…»;

НО: «А чо? Нє та то би за місто… трохи притопити… Там скільки кубів?»;

ОСОБА_5: «Чотири і два»;

НО: «Це обше капєц. А скільки кінських сил?»;

ОСОБА_1 : «П'ятсот… по моєму п'ятсот двадцять шість»;

НО: «Це обше триндєц. Чуєте, а чо ви так саме Мерседес? Ну цей Таурег якби тоже нормальна машина… Він тисне у вас і ладує просто капєц. Ще і ерлайн»;

ОСОБА_5: «Ну в мене ОСОБА_24 хотіла… візьми, давай купим. Давай то, давай то. Ну давай!»;

НО: « Ну то якби не жіноча машина, то «кубік »;

ОСОБА_1 : «Ну давай… та й вона зараз їздить… а тепер дивлюся класна безпека, там серйозно. Безпека розумієте. От і… по безпеці там вона…»;

НО: «Чуєте, а Ви по трасі пробували втопити?»;

ОСОБА_5: «Так»;

НО: «Але краще йде як Таурег чи нє?»;

ОСОБА_5: «Ну я би сказав, Таурег він рєзвіший… Він обтікаємий… дуже велика. Цей не може так набрати як Таурег набирає…»;

….

ОСОБА_5: «Ну так. Між ними німці зробити Таурег, це якби… але вони більше не роблять таких Таурегів »;

НО: «Та чо, я дивився, що нібито є якийсь рестайловий»;

ОСОБА_1 : «Але моєї комплектації немає»;

НО: «Нє?»;

ОСОБА_5: «Ні. Сємдесят чотири машини було в цій комплектації»;

НО: «Та то трохи дорого та й люди не дуже мають грошей»;

ОСОБА_1 : « Якби цей Таурег не був такий дорогий, якби в Ауді взяти… та Ауді буде в рази, ну не в рази…»;

НО: «Та буде… за сотку… за сто тисяч…»;

ОСОБА_5: «Так, на сорок тисяч буде дорожче, а цей … двигун працює цей краще»;

….

ОСОБА_5: «Аво мій Таурег, скільки йому, два з чимось років, ну якби на десіть тисяч впав»;

НО: «Нє та то якби так, але якщо машина в два рази дорожча то… ну ви на Таурезі втратили десіть відсотків, а там якби втратили десіть відсотків то…»;

ОСОБА_1 : «Так то є різниця….»;

НО: «Це зовсім інша цифра розумієте. Хіба що не будуть робити нові моделі, то цей буде в ціні триматись. Але ви самі трохи їздите, трохи тиснете чи нє?»;

ОСОБА_5: «Їздив якби. Але якби… зараз в місті, то я їду або на Мерседесі цьому Джі Ел Есі або на своєму Таурегу. Що є. Підперли мою, то я пішов другу забрав якби…».

Наведені фрагменти розмови за участі ОСОБА_5 , що мала місце 16.04.2024, вже аналізувалися судом в контексті зв'язку ОСОБА_5 з активом № 2 (п. 4.3.1 судового рішення). Додатково до вже встановлених судом обставин з цієї розмови вбачається, що вона також стосувалася іншого автомобіля.

В аспекті цього суд звертає увагу, що актив № 6 це автомобіль Mercedez-Benz G 63 AMG. Із загальнодоступних відомостей мережі Інтернет вбачається, що Mercedes-Benz G-клас - серія повнорозмірних позашляховиків (автомобілів підвищеної прохідності). До такої серії позашляховиків входить, зокрема, G 63 AMG, який у суспільстві прийнято називати як «гелендваген», «гелік», «кубік» (в силу своєї геометричної форми) тощо. Так само поширено переконання, що вказана модель транспортного засобу є переважно «чоловічою», тобто саме чоловіки у більшості випадків їздять на цьому автомобілі. Вказане переконання здобуло свого поширення не тільки завдяки характеристикам транспортного засобу, але і творам кінематографу (кіно, серіалів) з кримінальною тематикою, в яких часто фігурує зазначений автомобіль.

У зв'язку з цим наявність у зафіксованій розмові таких ключових слів як « Мерседес », « ОСОБА_24 », «не жіноча машина, то кубік» дає можливість ідентифікувати другий автомобіль, про який йде мова, та дійти висновку, що таким автомобілем є саме актив № 6. На це орієнтує назва марки автомобіля, відношення до цього автомобіля ОСОБА_1 , яка брала участь у придбанні цього автомобіля та на момент розмови була його формальним власником, а також згадування про «нежіночність» цього авто і геометричні форми останнього («кубік»).

Крім того, на це орієнтують відомості Єдиного державного реєстру транспортних засобів (Т. 2, а.с. 100-102), з яких вбачається, що ані за подружжям ОСОБА_1 , ані за ОСОБА_1 не було зареєстровано інших транспортних засобів, що підпадали б під таку характеристику. За ОСОБА_1 був зареєстрований лише транспортний засіб Mercedez-Benz GLS, який, однак, належить до іншої серії автомобілів цієї марки та в простолюді не іменується як «нежіноча» машина чи як «кубік».

Крім того, у своїх показаннях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при висвітленні обставин набуття активу № 6 також використовували фразу «кубік», характеризуючи спірний автомобіль.

Таким чином, суд доходить висновку, що у розмові від 16.04.2024, крім активу № 2, ОСОБА_5 також обговорював актив № 6. Зміст такого обговорення зводиться до того, що 1) ОСОБА_1 просила саме ОСОБА_5 придбати для неї актив № 6; 2) саме ОСОБА_5 придбав актив № 6 для ОСОБА_1 у відповідності до її прохання; 3) якби не прохання ОСОБА_1 , то ОСОБА_5 не придбав би актив № 6; 4) ОСОБА_5 періодично користувався активом № 6, зокрема, безпосередньо їздив на ньому, порівнював з активом № 2; 5) на момент розмови активом № 6 користується ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 їздить переважно або на активі № 2, або на Mercedez-Benz GLS, який належить ОСОБА_1 (Т. 2, а.с. 100-102).

Як зазначалося раніше (п. 4.2 судового рішення), 02.02.2024 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження № 62024140150000031 за ознаками вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України (Т. 2, а.с. 8). У межах цього кримінального провадження під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій і було зафіксовано розмову, що була проаналізована вище.

Зі змісту ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.08.2024 у справі № 344/14222/24 (провадження № 1-кс/344/5741/24) (Т. 6, а.с. 103-106) встановлено, що в межах кримінального провадження № 62024140150000031 під час досудового розслідування 04.06.2024 було проведено обшук автомобіля Mercedez-Benz G 63 AMG, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 , у ході якого зазначений транспортний засіб був вилучений слідчим та поміщений на штрафмайданчик Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області.

У цей же час, як вбачається із зазначеної ухвали слідчого судді, ОСОБА_3 , достовірно знаючи, що належний їй на праві власності автомобіль Mercedez-Benz G 63 AMG, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 , був вилучений слідчим під час проведення обшуку та поміщений на штрафмайданчик, 09.06.2024, тобто через 5 днів з моменту вилучення транспортного засобу, незаконно відчужила означений автомобіль ОСОБА_2 , який на той момент був співмешканцем її дочки - ОСОБА_1 .

Крім того, з цієї же ухвали слідчого судді вбачається, що в межах кримінального провадження № 62024140150000031 під час досудового розслідування 04.06.2024 також було проведено обшук автомобіля Land Rover Range Rover Autobiography, д.н.з. НОМЕР_31 , VIN-код НОМЕР_32 , у ході якого зазначений транспортний засіб був вилучений слідчим та поміщений на штрафмайданчик Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області.

Однак, ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що належний їй на праві власності автомобіль Land Rover Range Rover Autobiography, д.н.з. НОМЕР_31 , VIN-код НОМЕР_32 , був вилучений слідчим під час проведення обшуку та поміщений на штрафмайданчик, 09.06.2024, тобто через 5 днів з моменту вилучення транспортного засобу, незаконно відчужила означений автомобіль ОСОБА_2 , який на той момент був її співмешканцем.

За фактом відчуження вилучених під час проведення обшуків транспортних засобів 12.06.2024 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження № 62024140150000124, а саме за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.

Зі змісту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу транспортного засобу № 2575 від 09.06.2024 (бланк договору НТК № 656067) (Т. 6, а.с. 110-111) підтверджується, що 09.06.2024 ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_2 купив належний ОСОБА_3 транспортний засіб Mercedez-Benz G 63 AMG, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Чичилою Андрієм Ігоровичем.

Відповідно до п. 3 зазначеного договору продаж вчинено за 5 976 658,98 грн, які ОСОБА_2 сплатив, а ОСОБА_3 отримала повністю до підписання цього договору.

При укладенні договору купівлі-продажу у п. 6 ОСОБА_3 запевнила, що транспортний засіб не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, у податковій заставі не перебуває.

При укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену заяву (Т. 6, а.с. 117), в якій зазначив, що купує актив № 6 за особисті грошові кошти, а тому і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на ці грошові кошти немає. У свою чергу, ОСОБА_5 також надав нотаріально посвідчену заяву (Т. 6, а.с. 123-124), в якій надав дозвіл на здійснення ОСОБА_3 продажу активу № 6, як спільного майна, та укладення відповідного договору купівлі-продажу на її розсуд.

Примітним є те, що всі супутні до договору купівлі-продажу документи (витяги з Єдиного реєстру боржників, з реєстру актів цивільного стану, з реєстру обтяжень рухомого майна тощо) сформовані приватним нотаріусом ОСОБА_39 09.06.2024 в нічний період доби - з 22 год. до 23 год. Це вказує на терміновість укладення договору купівлі-продажу активу № 6 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Як було зазначено прокурором, терміновість укладення договору купівлі-продажу активу № 6 було обумовлено тим, що 10.06.2024 вже планувалося подання клопотання про накладення арешту на це майно в межах кримінального провадження.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали суперечливі показання з цього приводу. Так, ОСОБА_1 зазначила, що після проведення обшуку в активі № 6 ОСОБА_2 почав переживати за правову долю цього майна, у зв'язку з чим попросив переоформити на нього спірний автомобіль, що й обумовлювало терміновість дій з укладення договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Натомість сам ОСОБА_2 хоча і зазначив про те, що переживав з приводу можливого накладення арешту на актив № 6 та його подальшої конфіскації, але при цьому повідомив, що терміновості в укладенні договору між ним та ОСОБА_3 не було, а вечірній час його укладення був зручним для ОСОБА_2 і жодним чином не пов'язаний з проведеними обшуками.

Зі змісту листа РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях № 31/28/16-1464-2024 від 12.06.2024 (Т. 6, а.с. 150-151) вбачається, що на підставі вказаного договору купівлі-продажу транспортного засобу 11.06.2024 в ТСЦ № 2645 в період часу з 08 год. 53 хв. по 09 год. 33 хв. автомобіль Mercedez-Benz G 63 AMG, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN-код НОМЕР_9 , було перереєстровано на ОСОБА_2 без зміни номерних знаків. Перереєстрація транспортного засобу здійснювалася ОСОБА_40 на підставі доручення НТК № 656080 від 10.06.2024, посвідченого тим же приватним нотаріусом Чичилою А.І. За результатами перереєстрації ОСОБА_2 видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_33 .

Зі змісту цього ж листа сервісного центру також вбачається, що у той же день, 11.06.2024, та в той же період часу і в тому ж самому сервісному центрі автомобіль Rover Range Rover Autobiography, д.н.з. НОМЕР_31 , VIN-код НОМЕР_32 , було перереєстровано на ОСОБА_2 без зміни номерних знаків. Перереєстрація транспортного засобу здійснювалася ОСОБА_40 на підставі доручення НТК № 656080 від 10.06.2024, посвідченого тим же приватним нотаріусом Чичилою А.І. За результатами перереєстрації ОСОБА_2 видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_34 .

Зі змісту наведених документів вбачається, що на підставі договору дарування автомобіля № 2088 (Т. 6, а.с. 57-58) з 16.10.2023 власником активу № 6 була ОСОБА_1 , однак оскільки спірний транспортний засіб не було перереєстровано на неї, то 09.06.2024, після початку кримінального провадження відносно ОСОБА_5 за фактом вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, предметом якого, у тому числі був актив № 6, та після вилучення автомобіля у ході проведення обшуку, саме ОСОБА_3 (на той момент формально попередній власник) за згодою ОСОБА_5 відчужила актив № 6 на користь ОСОБА_2 , який приходився близькою особою для їх дочки - ОСОБА_1 . Після початку кримінального провадження ОСОБА_1 також відчужила на користь ОСОБА_2 інший свій транспортний засіб. Відчуження транспортних засобів здійснювалося в терміновому порядку, шляхом оформлення документів в одного і того самого приватного нотаріуса, а перереєстрація транспортних засобів на ОСОБА_2 на підставі його доручення, посвідченого тим же самим приватним нотаріусом, здійснювалася однією і тією самою довіреною особою в один і той же час в одному і тому ж самому сервісному центрі.

Фактичні обставини, що були встановлені судом вище, дають можливість відтворити наступну картину подій: правовою підставою для набуття подружжям ОСОБА_1 активу № 6 був договір купівлі-продажу, укладений за безпосередньої участі ОСОБА_3 . Придбання транспортного засобу здійснювалося ОСОБА_5 на прохання ОСОБА_1 . Перед виставленням першого рахунку-фактури умови договору купівлі-продажу було доповнено положеннями, які дозволяли ОСОБА_1 сплатити частину вартості автомобіля в рахунок виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором. Розрахунки за актив № 6 здійснювалися безпосередньо ОСОБА_3 та за її дорученням ОСОБА_1 . За результатами виконання договору купівлі-продажу спірний автомобіль було набуто у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . При цьому ОСОБА_5 відобразив набуття активу у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Через місяць з моменту придбання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 безоплатно відчужили актив № 6 на користь своєї доньки - ОСОБА_1 . При цьому факт відчуження транспортного засобу ОСОБА_5 не відобразив у відповідних деклараціях, а ОСОБА_1 не здійснила жодних дій щодо перереєстрації транспортного засобу на себе. Внаслідок цього формальним власником автомобіля в реєстраційних базах даних держави продовжила значиться ОСОБА_3 . Після відчуження автомобіля на користь доньки ОСОБА_5 зберіг фактичний зв'язок зі спірним активом, оскільки здійснював періодичне користування ним. У цей же час сама ОСОБА_1 також користувалася спірним активом. При цьому ОСОБА_1 мала також інші транспортні засоби, одним з яких ОСОБА_5 періодично користувався. Через деякий час відносно ОСОБА_5 розпочалося кримінальне провадження за фактом незаконного збагачення, у тому числі за фактом необґрунтованого набуття активу № 6, що був відчужений ОСОБА_1 . У межах цього кримінального провадження було проведено обшуки декількох автомобілів, у тому числі спірного транспортного засобу, за результатами яких транспортні засоби були вилучені на штрафмайданчик. Усвідомлюючи ці обставини, розуміючи, що формально актив № 6 був відчужений на ОСОБА_1 , однак не був перереєстрований на неї, що потребуватиме здійснення додаткових дій, а отже і додаткового часу, якого ОСОБА_3 і ОСОБА_5 не мали через початок кримінально-правового переслідування та вилучення майна, але маючи при цьому мету приховування набутого майна, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 фактично вдруге відчужили актив № 6 на цей раз ОСОБА_2 , з яким їх донька на той момент спільно проживала та мала стосунки, а пізніше одружилася з ним. Також на користь ОСОБА_2 було відчужено інший транспортний засіб, належний ОСОБА_1 . Майже одразу ці транспортні засоби в один і той же час в одному і тому ж самому сервісному центрі однією і тією ж самою довіреною особою були перереєстровані на ОСОБА_2 .

Набуття спірного активу у власність з відображенням факту його набуття у декларації; безоплатне відчуження активу на користь доньки через місяць з моменту придбання, однак без перереєстрації активу на неї та без відображення факту відчуження у декларації; періодичне користування цим активом після його відчуження на користь доньки; почергове користування транспортними засобами, у тому числі спірним автомобілем, незалежно від їх формальної належності ( ОСОБА_5 користувався іншими автомобілями, що були оформлені на ОСОБА_1 ) та без оформлення правових відносин щодо такого користування; фактична можливість ОСОБА_5 визначати користування спірним активом його донькою; можливість ОСОБА_5 визначати правову долю спірного активу шляхом здійснення після початку кримінально-правового переслідування та вилучення транспортного засобу його продажу на користь особи, що перебуває у стосунках з донькою ОСОБА_5 ; сам факт відчуження спірного автомобіля на користь пов'язаної особи після того, як автомобіль став предметом кримінального провадження - усі ці обставини крім того, що вказують на набуття активу у власність ОСОБА_5 , вказують також і на те, що навіть після формального відчуження автомобіля на користь доньки ОСОБА_5 зберігав зв'язок зі спірним активом, мав правомочності щодо цього майна, тотожні праву розпорядження ним, та здійснив його повторне відчуження на користь пов'язаної особи для запобігання конфіскації в межах кримінального провадження.

На підставі вищевикладених обставин, які вбачаються з наданої позивачем сукупності доказів, судом встановлено зв'язок активу № 6 з ОСОБА_5 та набуття ним цього активу у власність як в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заперечили зв'язок активу № 6 із ОСОБА_5 . Зміст заперечень сторони відповідача (Т. 18, а.с. 1-27; п. 2.3-2.5 судового рішення) зводиться до того, що фактичні дії щодо придбання активу № 6, у тому числі проведення розрахунків, здійснювала ОСОБА_1 за фінансової підтримки ОСОБА_2 , хоча юридичне оформлення права власності здійснювалося за ОСОБА_3 . Натомість ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_5 не мали жодного фактичного відношення до спірного транспортного засобу, як і не здійснювали будь-яких розрахунків щодо цього активу за рахунок власних коштів. Коли ОСОБА_2 виявив бажання щодо здійснення перереєстрації транспортного засобу на нього, то це було здійснено з огляду на те, що всі грошові кошти для придбання автомобілю надавалися саме ним.

Аналізуючи наведені заперечення сторони відповідача, суд доходить наступних висновків.

Тлумачення приписів ст. 239, 538 ЦК України дає можливість констатувати, що як вчинення правочину представником, так і виконання зобов'язання третьою особою замість боржника створює правові наслідки лише для особи, яку представляють, та боржника відповідно. Тобто, правочин, вчинений представником, вважається таким, що вчинений особою, яку представляють, і породжує правові наслідки тільки для такої особи, а зобов'язання виконане третьою особою замість боржника, вважається таким, що виконане боржником, і виконання зобов'язання в такий спосіб породжує правові наслідки тільки для боржника (як і у випадку невиконання зобов'язання третьою особою).

З урахуванням цього положення додаткової угоди № 1 від 28.08.2023 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 30) та письмового доручення ОСОБА_3 (Т. 6, а.с. 31), якими ОСОБА_1 доручено сплатити грошові кошти в сумі 5 565 196 грн в якості часткової оплати вартості активу № 6, створюють правові наслідки лише для ОСОБА_3 як сторони договору купівлі-продажу. Відповідно дії ОСОБА_1 , у тому числі за фінансової підтримки ОСОБА_2 , щодо оплати вартості активу № 6 не створюють для неї жодних правових наслідків та вважаються такими, що вчинені ОСОБА_3 і мають правові наслідки саме для останньої. Такі ж застереження містяться і в самому тексті додаткової угоди № 1 від 28.08.2023 та письмового доручення ОСОБА_3 .

У зв'язку з цим ті обставини, що ОСОБА_1 здійснювала розрахунки щодо активу № 6, жодним чином не спростовують обставини набуття активу № 6 у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і за інших встановлених фактичних обставин не спростовують зв'язок активу № 6 з ОСОБА_5 . Так само ці обставини однозначно не вказують на те, що актив № 6 з самого початку купувався для ОСОБА_1 .

Однак участь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у розрахунках щодо активу № 6 має враховуватися при визначенні достатності законних доходів подружжя ОСОБА_1 для його придбання, оскільки це може впливати на обсяг необґрунтованості активу, тобто дає можливість визначити чи є актив необґрунтованим повністю або частково.

Версія щодо того, що оформлення активу № 6 здійснювалося на ОСОБА_3 з метою уникнення режиму спільного сумісного майна ОСОБА_1 та її колишнього чоловіка, а також зменшення податкового навантаження, вже аналізувалася судом при оцінці необґрунтованості активів № 1, 3. Разом з тим, якщо здійснювати проекцію обставин набуття активів № 1, 3 та обставин набуття активу № 6 на обставини розірвання шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , то можна побачити їх відмінність. Така відмінність стосується розриву в часі між моментом набуття спірних активів та моментом ініціювання процесу розірвання шлюбу. Великий розрив у часі між зазначеними моментами, що мало місце за обставин набуття активів № 1, 3, був покладений судом в основу визнання версії сторони відповідача необґрунтованою та нерозумною. Разом з тим, оскільки набуття активу № 6 здійснювалося у тому ж році, коли офіційно було ініційовано процес розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , а конкретно у тому ж самому періоді (серпень-вересень 2023 року), то суд вважає за доцільне заново проаналізувати наведену стороною відповідача версію, однак в контексті обставин набуття активу № 6.

З матеріалів позовної заяви (Т. 4, а.с. 10-12) та відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що позов ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу розглядався Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області в межах судової справи № 352/1999/23. Провадження у справі було відкрито 28.08.2023, тобто через два дні після укладення договору купівлі-продажу активу № 6 та в той же день, коли було виставлено перший рахунок на здійснення часткової оплати вартості активу № 6. Сам шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було розірвано рішенням суду від 27.09.2023, яке набрало законної сили 28.10.2023. Таким чином, презумпція спільності майна ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , як тодішнього подружжя, припинила свою дію лише 28.10.2023, тобто вже після набуття активу № 6 ОСОБА_3 та після його дарування на користь ОСОБА_1 .

Тому якщо припустити, що придбання активу № 6 насправді здійснювалося ОСОБА_1 та виключно для неї, то набуття цього активу безпосередньо у власність ОСОБА_1 у період часу з серпня по вересень 2023 року дійсно б призвело до поширення на це майно режиму спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . За таких обставин логічною видається версія, що ОСОБА_1 могла вдаватися до дій щодо юридичного оформлення набуття активу на інших осіб для подальшого дарування ними цього майна їй, оскільки в такий спосіб можна було уникнути презумпції спільності майна подружжя.

Однак, так само суд вважає малоймовірним те, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що ОСОБА_3 є членом сім'ї ОСОБА_5 , а отже, її майнове становище так само підлягає декларуванню і може піддаватися перевірці при моніторингу способу життя ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що законних доходів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 явно недостатньо для придбання такого дороговартісного активу (у тому числі частини його вартості), що може створити питання законності походження майна, а отже і ризик стягнення його в дохід держави, до процесу юридичного оформлення набуття дороговартісного активу № 6 залучила саме ОСОБА_3 без правового оформлення передачі подружжю ОСОБА_1 грошових коштів, що повинні були бути сплачені ОСОБА_3 за вимогою ТОВ «Західно-Український автомобільний дім».

Так само сторона відповідача не надала обґрунтованої відповіді на питання, чому ОСОБА_1 до процесу юридичного оформлення набуття активу № 6 не могла залучити ОСОБА_2 , з яким на той момент вже тривалий час перебувала у стосунках. Якщо ОСОБА_2 повністю профінансував придбання активу № 6 для ОСОБА_1 (як на цьому наполягає сторона відповідача), то чому ОСОБА_2 не міг придбати спірний автомобіль безпосередньо у свою власність, подарувавши після цього ОСОБА_1 . Дійсно, при такій схемі юридичного оформлення набуття активу № 6 виникає необхідність сплати податку, що з огляду на вартість спірного автомобіля буде становити значну суму грошових коштів. Однак, на переконання суду, обсяг податкового навантаження не був надмірним для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , особливо з огляду на те, що ОСОБА_2 у своїх показаннях стверджував про готовність вчиняти будь-які дії щодо придбання майна та його оформлення за вказівками ОСОБА_1 , а отже, фактично підтвердив, що міг би сплатити всі необхідні податки, пов'язані з придбанням ним активу № 6 та його подальшим даруванням на користь ОСОБА_1 .

Ба більше, у своїх показаннях ОСОБА_2 стверджував, що саме він оплачував всі витрати, пов'язані із ввезенням спірного автомобіля до України, його першою реєстрацією, добровільним страхуванням від різноманітних випадків (КАСКО), що, на переконання суду, з огляду на характеристики транспортного засобу складало значну суму грошових коштів. Тому досить непереконливим є те, що за таких обставин ОСОБА_2 не міг бути залучений до юридичного процесу набуття активу № 6, оскільки при даруванні останнього ОСОБА_1 потрібно було б сплачувати податки.

У будь-якому випадку набуття ОСОБА_2 юридично активу № 6 не позбавляло його можливості фактичне дарування автомобіля ОСОБА_1 оформити у виді довіреності або у договорі дарування вартість автомобіля визначити у спосіб, як вона була визначена у договорі дарування активу № 6 від 16.10.2023 (Т. 6, а.с. 57), що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто явно нижче за ринкову вартість. При цьому ОСОБА_2 допустив, що у договорі дарування від 16.10.2023 вартість активу № 6 і була визначена нижче за ринкову для зменшення обсягу податкових нарахувань, чим засвідчив використання такої практики визначення вартості продажу/дарування майна.

Крім того, стороною відповідача не наведено жодних об'єктивних обставин, які б свідчили про терміновість придбання активу № 6 начебто ОСОБА_1 . Тому суд вважає малоймовірним те, що ОСОБА_1 , не маючи термінової потреби у придбанні активу № 6, не могла зачекати до моменту завершення розгляду судової справи про розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_9 і придбати спірний автомобіль вже після припинення режиму спільності їх майна. Тобто, стороною відповідача не доведено наявності жодних розумних причин, з яких би ОСОБА_1 була вимушена придумувати махінації довкола оформлення права власності на актив № 6.

Суд критично оцінює показання ОСОБА_2 , зі змісту яких вбачається, що придбання активу № 6 здійснювалося в сімейних цілях у зв'язку з тим, що автомобіль Land Rover Range Rover Autobiography, який до цього ОСОБА_2 також купив для ОСОБА_1 , не був своєчасно поставлений в Україну. На переконання суду, якщо автомобіль Land Rover Range Rover Autobiography можна охарактеризувати як «сімейний», то актив № 6 під таку характеристику не підпадає, оскільки належить до класу спортивних люксових автомобілів. При цьому показання ОСОБА_2 у цій частині суперечать показанням ОСОБА_1 , за змістом яких придбання активу № 6 здійснювалося у зв'язку з наявністю в неї бажання придбати цей автомобіль, а не у зв'язку із затримкою поставки автомобіля Land Rover Range Rover Autobiography.

Суд допускає, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не проводились розрахунки за договором купівлі-продажу спірного транспортного засобу № 2575 від 09.06.2024 (Т. 6, а.с. 110-111), як на цьому і наполягає сторона відповідача. Тобто, цілком ймовірним є те, що договір купівлі-продажу № 2575 від 09.06.2024 укладався лише формально для створення правової підстави перереєстрації активу № 6 на ОСОБА_2 . Однак при цьому стороною відповідача не надано жодного розумного пояснення тому, чому для цих цілей між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не міг бути укладений договір дарування, якщо договір купівлі-продажу фактично був укладений без розрахунків.

У цьому аспекті суд не сприймає версію сторони відповідача в частині того, що коли ОСОБА_2 виявив бажання перереєструвати на нього автомобіль, то це було зроблено з огляду на те, що саме він оплатив повну його вартість. По-перше, якщо ОСОБА_2 оплатив вартість автомобіля при його першому придбанні, то чому перереєстрація транспортного засобу здійснювалася на підставі договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 мав ще сплатити майже 6 млн грн, а не просто безоплатно отримати і так начебто належний йому автомобіль. По-друге, з матеріалів справи чітко вбачається, що дії щодо відчуження активу № 6 на користь ОСОБА_2 були вчинені одразу після проведення обшуку та вилучення цього автомобіля в рамках кримінального провадження відносно ОСОБА_5 за фактом незаконного збагачення. При цьому одночасно з цим на користь ОСОБА_2 відчужувався також інший автомобіль, який було обшукано та вилучено та щодо якого, як пояснила сторона відповідача, він лише частково брав участь у фінансуванні оплати. Тому очевидно, що такі дії вчинялися не з метою повернення ОСОБА_2 належного йому майна, а з метою унеможливлення конфіскації такого майна в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_5 .

Більше того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у своїх показаннях фактично підтвердили, що актив № 6 переоформлювався на ОСОБА_2 саме у зв'язку з початком кримінального провадження відносно ОСОБА_5 та проведенням обшуків.

Так само суд не сприймає версію сторони відповідача, що актив № 6 з самого початку купувався для ОСОБА_1 . Сторона відповідача не надала жодних доказів на підтвердження фактичної пов'язаності ОСОБА_1 з активом № 6, зокрема, докази користування ним, несення витрат на його утримання тощо. У цей же час, з доказів позивача видно, що ОСОБА_1 користувалася активом № 6 саме завдяки відповідному розпорядженню ОСОБА_5 , який також періодично користувався цим транспортним засобом.

У цьому аспекті суд також враховує, що попри юридичне оформлення безоплатного відчуження активу № 6 від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , остання, маючи достатній обсяг часу та можливостей, навіть не перереєструвала актив № 6 на себе. Внаслідок чого для унеможливлення конфіскації спірного активу подружжя ОСОБА_1 фактично здійснило друге його відчуження, однак вже на користь ОСОБА_2 .

Зазначення ОСОБА_1 своїх контактних даних у договорі купівлі-продажу активу № 6 жодним чином не впливають на вищевикладені висновки суду.

На підставі вищевикладеного, суд визнає заперечення сторони відповідача щодо відсутності зв'язку активу № 6 з ОСОБА_5 необґрунтованими та недоведеними. Наведені стороною відповідача заперечення за встановлених фактичних обставин не дають розумних підстав для існування вірогідності того, що саме ОСОБА_1 була реальним власником активу № 6 з моменту його придбання.

Натомість сукупність встановлених фактичних обставин дає можливість констатувати, що якщо актив № 6 і купувався для ОСОБА_1 , то здійснювалося це ОСОБА_5 і саме останній першочергово набув спірний автомобіль у свою власність, після чого безоплатно відчужив (подарував) на користь доньки ( ОСОБА_1 ), зберігши при цьому неформалізовані правомочності щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Враховуючи встановлені судом обставини, що вбачаються з доказів сторони позивача, зважаючи на спростування доводів сторони відповідача, судом встановлено зв'язок активу № 6 з ОСОБА_5 та набуття ним цього активу в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

4.9.2. Щодо набуття активу № 6 за рахунок законних доходів

Як зазначалося у п. 4.9.1 судового рішення, остаточну вартість активу № 6 у договорі купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 12-29) було визначено в сумі 9 326 469,10 грн. Виконання грошового зобов'язання з оплати вартості активу № 6 було розділено наступним чином: грошові кошти в сумі 5 565 196 грн замість ОСОБА_3 мала сплатити ОСОБА_1 (Т. 6, а.с. 30-31), іншу частину грошових коштів, відповідно 3 761 300 грн, мала сплатити безпосередньо ОСОБА_3 . У кінцевому підсумку грошове зобов'язання вважалося таким, що виконане безпосередньо ОСОБА_3 , а набувачами права власності на спірний автомобіль були ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як подружжя.

При цьому з матеріалів справи встановлено суперечності між фактичними обставинами, які стосуються проведення розрахунків між ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» та ОСОБА_3 / ОСОБА_1 щодо оплати вартості активу № 6. Так, з наданих стороною позивача доказів вбачається, що ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» сумарно (в готівковий та безготівковий способи) грошові кошти в сумі 8 822 782,77 грн. Матеріали позовної заяви не містять доказів сплати грошових коштів подружжям ОСОБА_1 на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім», але за встановлених фактичних обставин можна стверджувати, що інша частина грошових коштів в сумі 503 686,33 грн була сплачена ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за рахунок спільних коштів, що і обумовило виникнення їх спільної сумісної власності на спірне майно.

Тобто, надані позивачем докази вказують на те, що ОСОБА_1 фактично сплатила за актив № 6 більше, ніж було погоджено в додатковій угоді № 1 від 28.08.2023 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 30), та більше, ніж її було уповноважено письмовим дорученням від 28.08.2023 (Т. 6, а.с. 31).

Натомість з наданого стороною відповідача листа ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» № 20/05/2025 від 20.05.2025 (Т. 18, а.с. 33, документ міститься в електронній формі в ЄСІКС) вбачається, що у відповідності до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023, додаткової угоди № 1 від 28.08.2023 до цього договору, письмового доручення від 28.08.2023 на користь ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» ОСОБА_1 в безготівковий спосіб перерахувала грошові кошти в сумі 5 565 169 грн, а ОСОБА_3 - грошові кошти в сумі 3 761 300 грн.

Тобто, надані відповідачами докази вказують на те, що ОСОБА_1 фактично сплатила за актив № 6 стільки, скільки було погоджено в додатковій угоді № 1 від 28.08.2023 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 30), та стільки, скільки їй було доручено сплатити (Т. 6, а.с. 31). Однак при цьому суду не надано будь-яких платіжних документів на підтвердження відомостей вищезазначеного листа ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» щодо хронології та порядку розрахунків з приводу оплати вартості активу № 6.

Оскільки участь третіх осіб у розрахунках щодо придбання спірного активу може впливати на обсяг необґрунтованості майна (п. 4.9.1 судового рішення), то правильне і точне визначення часток грошових коштів, що були сплачені суб'єктом декларування та третіми особами, має вирішальне значення для визначення достатності законних доходів суб'єкта декларування для придбання спірного майна.

Наприклад, можлива ситуація, за якої подружжя ОСОБА_1 мало законні фінансові ресурси для сплати за актив № 6 частки грошових коштів в сумі 503 686,33 грн, яка вбачається з доказів сторони позивача, однак не мало достатніх доходів для сплати частки грошових коштів в сумі 3 761 300 грн, яка вбачається з доказів сторони відповідача. У такому випадку неправильне визначення частки грошових коштів, що насправді була сплачена подружжям ОСОБА_1 за актив № 6, може призвести до неправильного і передчасного висновку про достатність чи недостатність їх законних доходів.

Враховуючи, що:

1) встановлені судом розбіжності щодо обставин оплати вартості активу № 6 мають суттєве значення для кваліфікації активу № 6 як необґрунтованого;

2) під час судового розгляду не виявилося за можливе усунути зазначені розбіжності, оскільки докази сторони відповідача щодо здійснення розрахунків за придбання активу № 6 (лист ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» № 20/05/2025 від 20.05.2025) не тільки не підтверджуються іншими доказами, але і суперечать показанням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які також суперечать один одному; так, наприклад, у листі ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» № 20/05/2025 від 20.05.2025 (Т. 18, а.с. 33, документ міститься в електронній формі в ЄСІКС) зазначається про неможливість готівкових розрахунків за придбання автомобілів, а також відсутність каси в автосалоні; у показаннях ОСОБА_2 стверджується про передачу працівнику автосалону готівкових грошових коштів з наступною їх конвертацію в національну валюту та подальшим внесенням на банківський рахунок товариства через касу банківської області, а у показаннях ОСОБА_1 стверджується про передачу працівнику автосалону готівкових грошових коштів з наступною їх конвертацією в національну валюту та подальшим внесенням до каси товариства;

3) під час судового розгляду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не змогли назвати точні суми грошових коштів, що були сплачені ОСОБА_1 та подружжям ОСОБА_1 за придбання активу № 6; натомість у відзивах на позовну заяву сторона відповідача наполягала на здійсненні подружжям ОСОБА_1 оплати в сумі 3 761 300 грн, тобто на здійсненні подружжям оплати в більшому розмірі, ніж вбачається з матеріалів позовної заяви,

то суд вважає за доцільне проаналізувати достатність законних доходів подружжя ОСОБА_1 для оплати частки грошових коштів як в сумі 503 686,33 грн, так і в сумі 3 761 300 грн

Крім того, при вирішенні питання достатності законних доходів для придбання активу № 6 суд також аналізує достатність законних доходів ОСОБА_1 для оплати нею частки грошових коштів як в сумі 8 822 782,77 грн, так і в сумі 5 565 169 грн. Оскільки ОСОБА_1 не є суб'єктом декларування, то рівень її законних доходів встановлюється судом в загальному порядку.

При цьому з огляду на висновки, що викладені у п. 4.6.1 судового рішення, недостатність законних доходів ОСОБА_1 для сплати нею відповідних часток грошових коштів за актив № 6 може виступати індикатором тих обставин, що актив № 6 було набуто подружжям ОСОБА_1 за відсутності законних доходів, але однозначно не вказує на це. У свою чергу, достатність законних доходів ОСОБА_1 для фінансування нею часткової оплати вартості активу № 6 безумовно не вказує на те, що спірний актив є частково обґрунтованим, оскільки суб'єкт декларування цілеспрямовано може залучати фінансово спроможну третю особу до процесу набуття спірного майна з метою надання видимості його обґрунтованості.

Тобто, фінансова спроможність/неспроможність ОСОБА_1 сплатити грошові кошти у відповідній сумі в якості часткової оплати вартості активу № 6 має оцінюватися судом у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Щодо достатності законних доходів подружжя ОСОБА_1 для сплати грошових коштів в сумі 503 686,33 грн або в сумі 3 761 300 грн

Доходи подружжя ОСОБА_1 за 2023 рік

Зі змісту декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2023 рік (Т. 2, а.с. 59-62) вбачається, що за 2023 рік ОСОБА_5 було задекларовано наступні доходи: 149 908 грн (заробітна плата ОСОБА_5 ), 251 160 грн (пенсія ОСОБА_5 ), 418 103 грн (заробітна плата ОСОБА_3 ), 36 400 грн (пенсія ОСОБА_3 ). Таким чином, загальний законний дохід подружжя ОСОБА_1 за 2023 рік складав 855 571 грн.

У 2023 році подружжя ОСОБА_1 також отримало два подарунки у негрошовій формі (об'єкти нерухомості) загальною вартістю 986 000 грн, а також набуло нерухомість на загальну суму 1 598 000 грн.

Заощадження подружжя ОСОБА_1 у 2023 році зменшуються до 5000 доларів США та 100 000 грн, що у порівнянні з заощадженням за 2022 рік (41 000 доларів США та 610 000 грн) дає можливість констатувати витрачання подружжям ОСОБА_1 у 2023 році 36 000 доларів США та 510 000 грн.

Крім того, у декларації за 2023 рік не відображається грошове зобов'язання ОСОБА_5 перед АТ «КРЕДОБАНК», яке виникло у 2021 році та залишок якого станом на кінець 2022 року складав 65 000 грн. Ці обставини дають можливість припускати, що у 2023 році грошове зобов'язання перед АТ «КРЕДОБАНК» було виконано у повному обсязі.

Крім того, з відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, які надані у відповідь на запит № 213 від 10.04.2024 (Т. 6, а.с. 233; папка «1 ДФ» - файл «суб'єкт+дружина»), вбачається, що у 2023 році ОСОБА_5 також отримав соціальні виплати у сумі 5 598 грн, а ОСОБА_3 - страхове відшкодування в сумі 45 806,40 грн. Зазначені відомості не знайшли свого відображення у декларації за 2023 рік.

Таким чином, загальний дохід подружжя ОСОБА_1 за 2023 рік складав 906 975,40 грн. З урахуванням зафіксованого обсягу зменшення грошових заощаджень можна дійти висновку, що у 2023 році у розпорядженні подружжя ОСОБА_1 перебували наступні грошові кошти: 906 975,40 + 510 000 грн + 36 000 доларів США (станом на 2023 рік приблизно 1 519 200 грн) = 2 936 175,40 грн.

У той же час суд звертає увагу, що відповідно до ст. 291 ЦПК України визначення фінансової можливості придбати спірне майно передбачає проведення оцінки доходів за двома критеріями - достатності доходів та законності таких доходів. На це, зокрема, орієнтує спосіб викладення правової норми - «суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів».

Таким чином, навіть якщо на підставі поданих доказів встановлено, що доходів суб'єкта декларування вистачало для придбання спірного майна, однак не встановлено набуття таких доходів із законних джерел, то актив, придбаний за рахунок незаконних доходів, є необґрунтованим.

Грошові заощадження подружжя ОСОБА_1 не досліджувалися судом на предмет їх законності при оцінці необґрунтованості активів № 1-3, 5, оскільки, як зазначалося у п. 4.3.2, 4.5.2, 4.8.2 судового рішення, протягом 2020-2022 років заощадження не витрачалися, а лише накопичувалися. Інші доходи, що використовувалися при набутті активів № 1-3, 5, сумнівів в законності їх походження не викликали. Проте оскільки у 2023 році подружжям ОСОБА_1 поруч з іншими законними доходами було також використано заощадження в сумі 36 000 доларів США та 510 000 грн і в цьому ж році було придбано актив № 6, то є достатні підстави вважати, що такі заощадження могли бути використані для фінансування оплати вартості спірного транспортного засобу. У зв'язку з цим виникає потреба в проведенні оцінки законності таких заощаджень та можливості їх врахування при визначенні достатності законних грошових активів подружжя ОСОБА_1 .

В аспекті вищевикладеного судом раніше було встановлено, що у 2020 році (Т. 2, а.с. 79) грошові заощадження подружжя ОСОБА_1 складали 18 000 доларів США. Учасники судового провадження законність походження таких заощаджень не піддавали будь-яким сумнівам, а з огляду на те, що 2020 рік є початком періоду, в межах якого ОСОБА_5 було набуто спірне майно, і початком заняття ОСОБА_5 посади, пов'язаної з виконанням функцій держави, суд також не має достатніх і розумних підстав сумніватися у законності таких грошових заощаджень.

Протягом 2020-2022 років грошові заощадження подружжя ОСОБА_1 з 18 000 доларів США зросли до 41 000 доларів США та 610 000 грн, тобто на 23 000 доларів США та 610 000 грн. При цьому законний дохід подружжя ОСОБА_1 за 2021 рік складав 516 917,64 грн та був повністю використаний для покриття витрат на поточні потреби і придбання спірного майна, внаслідок чого у 2021 році ОСОБА_1 не мали законних грошових коштів, які б можна було заощадити (п. 4.3.2 судового рішення).

У свою чергу, законний дохід подружжя ОСОБА_1 за 2022 рік (при умові, що спадщина/дарунок були отримані ОСОБА_3 в грошовій формі) в сумі 1 875 018,03 грн при понесених витратах дозволяв збільшити грошові заощадження на 8000 доларів США та 160 000 грн (п. 4.5.2 судового рішення).

Таким чином, законні доходи подружжя ОСОБА_1 за 2021-2022 роки можуть обґрунтувати збільшення грошових заощаджень лише на суму 8 000 доларів США та 160 000 грн, однак не на суму 23 000 доларів США та 610 000 грн. У зв'язку з цим суд вважає законними та обґрунтованими лише грошові заощадження подружжя ОСОБА_1 на суму 26 000 доларів США та 160 000 грн (18 000 доларів США + 8 000 доларів США + 160 000 грн), які можуть бути враховані при оцінці загальних фінансових можливостей ОСОБА_5 у 2023 році.

Отже, загальний законний дохід подружжя ОСОБА_1 за 2023 рік з урахуванням суми грошових заощаджень, законність та обґрунтованість яких встановлено судом, складає: 906 975,40 + 160 000 грн + 26 000 доларів США (станом на 31.12.2023 за офіційним курсом НБУ було еквівалентно 987 542,40 грн) = 2 054 517,80 грн. Зазначена сума законних грошових коштів могла бути використана подружжям ОСОБА_1 у 2023 році для покриття витрат на всі потреби.

Як і при визначенні достатності законних доходів ОСОБА_5 для придбання активів № 1-3, суд визначає не тільки загальні фінансові можливості подружжя ОСОБА_1 протягом звітного періоду, але і встановлює рівень законних доходів подружжя на момент придбання спірного активу.

Оскільки 1) умови специфікації, яка є додатком № 2 до договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 (Т. 6, а.с. 26-27, 28-29), передбачали необхідність здійснення попередньої оплати (20% від вартості) до моменту поставки активу № 6 та остаточної оплати (80% від вартості) після його поставки, що свідчить про здійснення розрахунків у різні періоди часу; 2) фактично розрахунки за актив № 6 проводились протягом серпня - початку вересня 2023 року; 3) за результатами виконання договору купівлі-продажу № 0352607020 від 26.08.2023 актив № 6 був переданий у власність ОСОБА_3 06.09.2023 і в цей же день зареєстрований на її ім'я (Т. 6, а.с. 42, 60); 4) з доказів сторін справи вбачаються різні відомості щодо суми грошових коштів, яка була сплачена подружжям ОСОБА_1 в якості часткової оплати вартості активу № 6, внаслідок чого суд перевіряє версії обох сторін та, відповідно, оцінює надані ними докази; 5) з наданого стороною відповідача листа ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» № 20/05/2025 від 20.05.2025 (Т. 18, а.с. 33, документ міститься в електронній формі в ЄСІКС) вбачається, що 07.09.2023 було проведено останні розрахунки за актив № 6, то суд встановлює рівень законних доходів подружжя ОСОБА_1 станом на 07.09.2023.

За розбіжності відомостей щодо обставин проведення розрахунків за актив № 6 визначення законних фінансових можливостей подружжя ОСОБА_1 станом на 07.09.2023 дає можливість врахувати всі можливі законні доходи подружжя, які були в його реальному розпорядженні як при розвитку подій, що вбачається з доказів сторони позивача, так і при розвитку подій, що вбачається з доказів сторони відповідача.

У свою чергу, загальний законний дохід подружжя ОСОБА_1 станом на 07.09.2023 був наступним: 100 299,14 грн (заробітна плата ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 136)) + 167 440 грн (пенсія ОСОБА_5 (Т. 2, а.с. 93)) + 418 103 грн (заробітна плата ОСОБА_3 , яка враховується у повному розмірі станом на вересень 2023 року, оскільки невідома хронологія отримання цих грошових коштів) + 21 160 грн (пенсія ОСОБА_3 (Т. 2, а.с. 86)) + 3 606 грн (соціальні виплати ОСОБА_5 (Т. 6, а.с. 233; папка «1 ДФ» - файл «суб'єкт+дружина»)) + 45 806,40 грн (страхова виплата, отримана ОСОБА_3 (Т. 6, а.с. 233; папка «1 ДФ» - файл «суб'єкт+дружина»)) + заощадження (160 000 грн + 26 000 доларів США) = 1 903 965,94 грн. Зазначена сума законних доходів подружжя ОСОБА_1 могла бути використана ними станом на 07.09.2023 для покриття витрат на всі потреби, у тому числі витрат, пов'язаних з придбанням активу № 6.

Витрати подружжя ОСОБА_1 за 2023 рік

Як зазначалося вище, у 2023 році подружжя ОСОБА_1 набуло нерухомість на загальну суму 1 598 000 грн, а саме: квартиру вартістю 576 500 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_23 ; квартиру вартістю 573 500 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_24 ; квартиру вартістю 403 000 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_25 ; земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:23:001:1393 загальною вартістю 45 000 грн (Т. 2, а.с. 60).

Разом з тим, набуття вказаного майна не може бути враховано як витрати у 2023 році на суму 1 598 000 грн, оскільки з долучених до позовної заяви актів прийому-передачі, договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що буде створено в майбутньому, витягів з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т. 3, а.с. 284-301; Т. 6, а.с. 162-183) вбачається, що розрахунки за вищезазначене нерухоме майно проводились до 2023 року, хоча право власності на переважну кількість об'єктів було зареєстровано в 2023 році, зокрема, внаслідок їх створення у 2023 році. Таким чином, подружжя ОСОБА_1 у 2023 році витрати на придбання зазначеної нерухомості не здійснювало.

З матеріалів справи підтверджується здійснення у 2023 році витрат на погашення грошового зобов'язання перед АТ «КРЕДОБАНК» у сумі 65 000 грн.

Крім того, з виписок по банківським рахункам (Т. 6, а.с. 233; папка «Банки рахунки + аналіз» -папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - файл «Відповідь_Приватбанк») вбачається, що на рахунку НОМЕР_23 , що був відкритий на ім'я ОСОБА_5 , на початку 2023 року була кредитна заборгованість у розмірі 45 126,90 грн. Загальні надходження за 2023 рік становили 746 833,93 грн, з яких 275 800 грн шляхом переказу з іншого свого рахунку, 359 017 грн шляхом готівкового поповнення, 112 016,93 грн з інших джерел.

Загальні витрати на рахунку 0217 за 2023 рік становили 770 924,93 грн, з яких 746 833,93 грн особистих коштів, що пішли на погашення заборгованості за кредитним лімітом; 21 091 грн - на інші цілі, не пов'язані з придбанням спірного активу. Таким чином, з урахуванням залишку заборгованості за 2022 рік, на рахунку 0217 наприкінці 2023 року продовжувала існувати заборгованість у розмірі 69 217,90 грн.

На цьому ж рахунку надходження за період з 01.01.2023 по 07.09.2023 становили 429 760,05 грн, а витрати - 450 908,81 грн, з яких 429 760,05 грн особистих коштів, що пішли на погашення заборгованості за кредитним лімітом. Тобто, всі надходження на зазначеному рахунку протягом зазначеного періоду були зараховані в якості погашення заборгованості за кредитним лімітом.

На рахунку 1317, що був відкритий на ім'я ОСОБА_5 , на початку 2023 року був залишок грошових коштів 2 079,47 грн. Надходження за 2023 рік становили 408 779,78 грн, з яких 397 979,78 грн - заробітна плата та пенсія, 10 800 грн - перекази з іншої своєї картки.

Витрати за 2023 рік на рахунку НОМЕР_22 становили 405 762,94 грн, з яких 275 800 грн - перекази на іншу свою картку, 34 200 грн - зняття готівки, 95 762,94 грн - інші витрати, не пов'язані з придбанням спірного активу.

На цьому ж рахунку надходження за період з 01.01.2023 по 07.09.2023 становили 275 025,29 грн, а витрати - 273 344,40 грн, з яких 210 600 грн перекази на рахунок 0217.

Таким чином, загальні безготівкові витрати ОСОБА_5 , які не пов'язані з придбанням активів, у 2023 році становили 876 796,87 грн (129 962,94 грн [витрати на рахунку 1317 за вирахуванням переказів на рахунок 0217] + 746 833,93 грн [витрати особистих коштів на рахунку 0217]).

Натомість станом на 07.09.2023 загальні безготівкові витрати ОСОБА_5 , які не пов'язані з придбанням активів, становили 492 504,45 грн (62 744,40 грн [витрати на рахунку 1317 за вирахуванням переказів на рахунок 0217] + 429 760,05 грн [витрати особистих коштів на рахунку 0217]).

На першому рахунку ОСОБА_3 ( НОМЕР_20 ) на початку 2023 року був залишок грошових коштів у сумі 738 грн. Надходження за цей рік становили 500 грн (у серпні 2023 року). Витрати за 2023 рік становили 140 грн.

На другому рахунку ОСОБА_3 ( НОМЕР_21 ) на початку 2023 року залишок грошових коштів не міг перевищувати 10 836,42 грн. Надходження за 2023 рік становили 230 612,02 грн, а витрати, що не пов'язані зі спірним активом, становили 229 633,02 грн. На цьому ж рахунку за період з 01.01.2023 по 07.09.2023 надходження становили 96 000 грн, а витрати - 87 188,46 грн.

Таким чином, загальні безготівкові витрати ОСОБА_3 , які не пов'язані з придбанням спірного активу, у 2023 році становили 229 773,02 грн (229 633,02 грн + 140 грн).

Натомість станом на 07.09.2023 загальні безготівкові витрати ОСОБА_3 , які не пов'язані з придбанням активів, становили 87 328,46 грн (87 188,46 грн + 140 грн).

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що у 2023 році загальні документально підтверджені витрати подружжя ОСОБА_1 , що не пов'язані з придбанням активу № 6, становили 1 106 569,89 грн. У свою чергу, станом на 07.09.2023 загальні документально підтверджені витрати подружжя ОСОБА_1 , які не були пов'язані з придбанням активу № 6, становили 579 832,91 грн.

Відповідно станом на 07.09.2023 різниця між загальними законними доходами подружжя ОСОБА_1 та їх витратами, що не були пов'язані з придбанням активу № 6, становила 1 324 133,03 грн (1 903 965,94 грн - 579 832,91 грн). Залишок грошових коштів в такій сумі міг бути використаний для покриття у 2023 році витрат на придбання активу № 6.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що законні доходи ОСОБА_5 , які станом на 07.09.2023 могли бути в його реальному розпорядженні (1 324 133,03 грн), дозволяли сплатити грошові кошти в сумі 503 686,33 грн в якості часткової оплати активу № 6, однак не дозволяли сплатити грошові кошти в сумі 3 761 300 грн з тією ж метою. У будь-якому випадку законних доходів ОСОБА_5 не було достатньо для оплати повної вартості активу № 6 в сумі 9 326 469,10 грн.

Разом з тим, достатність законних доходів ОСОБА_5 для оплати частки вартості активу № 6 в сумі 503 686,33 грн безумовно не свідчить про обґрунтованість спірного активу, оскільки частка грошових коштів, яка мала бути сплачена подружжям ОСОБА_1 , могла бути спеціально визначена у відповідності до рівня законних доходів подружжя. Вказані обставини підлягають врахуванню при оцінці фінансової можливості ОСОБА_1 сплатити іншу частку вартості активу № 6.

У будь-якому випадку суд враховує, що законних доходів подружжя ОСОБА_1 станом на 07.09.2023 не вистачало для оплати тієї частки вартості активу № 6, про сплату ними якої стверджувала сторона відповідача (3 761 300 грн).

Доводи сторони відповідача в тій частині, що подружжя ОСОБА_1 не витрачало грошових коштів для оплати активу № 6, а ОСОБА_3 використовувала лише грошові кошти, які передавала ОСОБА_1 , у тому числі від ОСОБА_2 , суд не приймає до уваги, оскільки ані докази сторони позивача, ані докази сторони відповідача не містять підтвердження тих обставин, що подружжя ОСОБА_1 у 2023 році отримувало хоч якусь суму грошових коштів від ОСОБА_1 та/або ОСОБА_2 . Показання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в цій частині суд не може вважати достовірними, оскільки обставини передачі ними грошових коштів подружжю ОСОБА_1 не підтверджуються будь-якими іншими доказами, окрім як слів відповідачів, на користь яких свідчать ці обставини.

У зв'язку з цим судом не встановлено будь-яких обґрунтованих та розумних підстав вважати, що подружжя ОСОБА_1 при здійсненні розрахунків за актив № 6 витрачало не спільні кошти, а грошові кошти ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що законні доходи ОСОБА_5 у 2023 дозволяли сплатити грошові кошти в сумі 503 686,33 грн в якості часткової оплати активу № 6, однак не дозволяли придбати актив № 6 ані шляхом здійснення його часткової оплати в сумі 3 761 300 грн (як на цьому наполягала сторона відповідача), ані шляхом здійснення його повної оплати в сумі 9 326 469,10 грн.

Щодо достатності законних доходів ОСОБА_1 для сплати грошових коштів в сумі 5 565 169 грн або в сумі 8 822 782,77 грн

Сторона відповідача не надала власних доказів щодо законних доходів ОСОБА_1 і при цьому не заперечувала та навіть підтвердила докази сторони позивача з цього приводу. Тому при визначенні рівня законних доходів ОСОБА_1 суд керується відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, що надані у відповідь на запит № 217 від 10.04.2024 (Т. 6, а.с. 233; папка «1 ДФ» - файл «Дочка»).

Крім того, при визначенні фінансової можливості ОСОБА_1 сплатити у 2023 році грошові кошти в сумі 5 565 169 грн/8 822 782,77 грн суд аналізує відомості зазначеного реєстру за період з 2020 року по 2023 рік, у тому числі з метою обрахування можливого розміру грошових заощаджень ОСОБА_1 .

З відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків вбачається, що протягом 2020-2023 років ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, платник єдиного податку та самозайнята особа. Державний реєстр фізичних осіб - платників податків містить відображення доходів ОСОБА_1 за ознакою 157 (доходи самозайнятої особи), а також відомості про щорічні податкові декларації з відображенням доходів ОСОБА_1 від підприємницької діяльності за відповідний рік.

Зі змісту форми податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, що затверджена Наказом Міністерства фінансів України № 578 від 19.06.2015, а також положень ст. 292, 293 Податкового кодексу України, якими визначаються доходи платників єдиного податку, що підлягають оподаткуванню та відповідно декларуванню, суд доходить висновку, що якщо фізична особа-підприємець, окрім правового статусу платника єдиного податку, має також правовий статус самозайнятої особи, то дохід самозайнятої особи також підлягає декларуванню у податковій декларації платника єдиного податку. Тобто, відомості податкової декларації платника єдиного податку включають також доходи фізичної особи-підприємця як самозайнятої особи.

У зв'язку з цим при визначенні законних доходів ОСОБА_1 суд керується відомостями Державного реєстру фізичних осіб - платників податків лише в тій частині, в якій зафіксовано задекларований ОСОБА_1 дохід як фізичної особи-підприємця. У такий же спосіб рівень законних доходів ОСОБА_1 визначався сторонами справи.

Однак оскільки в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків відображено відомості лише про річний дохід (без розділення на місяці, квартали тощо) від підприємницької діяльності, що був задекларований ОСОБА_1 , а сторонами справи не надано самих податкових декларацій ОСОБА_1 , і ці декларації відсутні у відкритому доступі, то суд позбавлений можливості обрахувати рівень законних доходів ОСОБА_1 станом на 07.09.2023. Внаслідок цього суд визначає фінансову можливість ОСОБА_1 сплатити грошові кошти за актив № 6 з огляду на її загальний майновий стан у 2023 рік.

За 2020 рік ОСОБА_1 задекларувала доходів на суму 960 057 грн, за 2021 рік - на суму 1 355 210,24 грн, за 2022 рік - 1 726 659,40 грн, за 2023 рік - 4 704 183,33 грн.

Як було встановлено раніше зі змісту відповіді АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7- 240508/45015 від 16.05.2024 (Т. 6, а.с. 233, папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - файл «Відповідь_Приватбанк»), ОСОБА_1 має три рахунки у зазначеній банківській установі: НОМЕР_27 (далі - рахунок 2517); НОМЕР_28 (далі - рахунок 8108); НОМЕР_29 (далі - рахунок 7592).

Крім того, з матеріалів позовної заяви (Т. 3, а.с. 122-123) було також встановлено, що ОСОБА_1 має рахунок в АТ «Універсал Банк», однак виписку по цьому рахунку ані сторона позивача, ані сторона відповідача не надала.

З виписки по банківським рахункам, що відкриті на ім'я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», судом встановлено наступні обсяги фінансових операції ОСОБА_1 .

На рахунку НОМЕР_35 на початку 2020 року був залишок грошових коштів 348,13 грн. Надходження за 2020 рік становили 38,31 грн, а витрати 7,47 грн. Відповідно залишок грошових коштів на початок 2021 року - 378,97 грн. Надходження за 2021 рік становили 32,19 грн, а витрати - 6,27 грн. Відповідно залишок грошових коштів на початок 2022 року - 404,89 грн. Надходження за 2022 рік становили 26,31 грн, а витрати - 5,13 грн.

На рахунку 2517 на початку 2020 року була кредитна заборгованість в розмірі 1 588,23 грн. Надходження за 2020 рік становили 687 432 грн, а витрати - 678 942,95 грн. Залишок грошових коштів на початок 2021 року становив 6 900,82 грн. Надходження за 2021 рік становили 515 519,82 грн, а витрати - 522 518,88 грн. Залишок грошових коштів на початок 2022 року становив 200,76 грн. Надходження за 2022 рік становили 620 594,99 грн, а витрати - 550 302,67 грн.

У свою чергу, на рахунку 8108 на початку 2020 року був залишок грошових коштів в сумі 36,51 грн. Надходження за 2020 рік становили 70 249,50 грн, а витрати - 69 681,31 грн. Надходження за 2021 рік становили 25 955 грн, а витрати - 26 505,39 грн. Надходження за 2022 рік становили 18 634,70 грн, а витрати - 18 490,99 грн. Надходження за 2023 рік становили 13 350,00 грн, а витрати - 4 505,03 грн.

Таким чином, судом встановлено, що загальний дохід ОСОБА_1 за період 2020-2022 роки становив 4 041 926,64 грн. Натомість загальні документально підтверджені безготівкові витрати по рахункам, що відкриті лише в одній банківській установі, за цей же період становили 1 866 461,06 грн. Відповідно різниця між загальними доходами та витратами за цей період, що могла бути заощаджена та використана у 2023 році для оплати активу № 6, становила 2 175 465,58 грн.

Натомість на початку 2023 року на рахунку 7592 залишок грошових коштів становив 426,07 грн. Надходження за 2023 рік становили 23,43 грн, а витрати - 4,56 грн. Відповідно залишок грошових коштів на кінець досліджуваного періоду становив 444,94 грн.

На рахунку 2517 надходження у 2023 році на рахунок НОМЕР_36 становили 7 714 063,33 грн, з яких: 29 500 грн - готівкове поповнення, 42 010 грн - шляхом отримання переказу з інших карток, 2 927 145 грн - перекази отримані від ОСОБА_2 , 4 515 408,33 грн - шляхом отримання переказів/поповнень від інших осіб, 200 000 грн - грошові кошти, позначені як дохід фізичної особи-підприємця після вирахування всіх обов'язкових платежів та зборів.

Витрати у 2023 році на рахунку НОМЕР_36 становили 7 707 660,74 грн, з яких: 3 268 674,92 грн - оплата вартості спірного транспортного засобу (активу № 6); 9 045,23 грн - перекази на інші свої картки; 4 429 940,59 грн - на інші цілі, не пов'язані з оплатою активу № 6. За результатами дослідження виписки по рахунку судом не встановлено, щоб ОСОБА_1 у 2023 році знімала готівкові грошові кошти з рахунку НОМЕР_36 .

На рахунку 8108 надходження за 2023 рік становили 13 350,00 грн, а витрати - 4 505,03 грн.

Таким чином, судом встановлено, що у 2023 році ОСОБА_1 задекларувала дохід в сумі 4 704 183,33 грн. При цьому грошові надходження на рахунок 2517 у 2023 році становили набагато більше задекларованого в податковому органі доходу, а саме 7 714 063,33 грн, з яких більшу частину (7 422 533,33 грн) становили грошові перекази від третіх осіб (у тому числі від ОСОБА_2 ). Натомість документально підтверджені витрати по всім рахункам ОСОБА_1 у 2023 році становили 7 712 170,33 грн, з яких 3 268 674,92 грн - це часткова оплата вартості активу № 6, а всі інші - це витрати, не пов'язані з оплатою вартості спірного транспортного засобу.

Оскільки стороною відповідача не зазначено правових підстав отримання ОСОБА_1 у 2023 році нецільових грошових переказів від третіх осіб на суму 4 515 408,33 грн, як і не надано будь-якого пояснення обставин руху грошових коштів на рахунку 2517 у 2023 році, то суд, зважаючи на те, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, виходить з того, що зазначені грошові перекази є її доходами від підприємницької діяльності. Внаслідок цього суд також виходить з того, що задекларований ОСОБА_1 дохід від підприємницької діяльності у 2023 році в сумі 4 704 183,33 грн є складовою частиною надходжень на рахунок 2517 у 2023 році в загальній сумі 7 714 063,33 грн, а не додається до останньої.

Враховуючи 1) можливий обсяг грошових заощаджень ОСОБА_1 за 2020-2022 роки (2 175 465,58 грн); 2) задекларований дохід ОСОБА_1 у 2023 році (4 704 183,33 грн); 3) зафіксовані у 2023 році на рахунку ОСОБА_1 надходження (7 714 063,33 грн), складовою частиною яких був задекларований нею дохід від підприємницької діяльності; 4) документально підтверджені безготівкові витрати ОСОБА_1 у 2023 році, які становили 7 712 170,33 грн, з яких лише 3 268 674,92 грн було витрачено на оплату вартості активу № 6, а всі інші грошові кошти - на потреби, не пов'язані із спірним автомобілем, і не були переведені в готівку, суд вважає, що у 2023 році ОСОБА_1 , у тому числі за допомогою ОСОБА_2 , мала у своєму реальному розпорядженні грошові кошти в сумі 5 444 140,50 грн (2 175 465,58 грн [розмір можливих заощаджень за попередні роки] + 3 268 674,92 грн [документально підтверджені витрати на оплату вартості активу № 6, що співвідносяться з розміром доходів за 2023 рік та витрат за цей же рік, що не були пов'язані із спірним транспортним засобом]).

Вказаної суми грошових коштів не було достатньо для оплати у 2023 році частини вартості активу № 6 у сумі 5 565 169 грн. Тобто, законних доходів ОСОБА_1 не вистачало для оплати тієї частини вартості активу № 6, яка вбачається з доказів сторони відповідача.

Відповідно суд також доходить висновку, що фінансовий стан ОСОБА_1 з урахуванням можливого обсягу її заощаджень, допомоги ОСОБА_2 , зафіксованих надходжень та витрат, не дозволяв їй у 2023 році сплатити грошові кошти в сумі 8 822 782,77 грн на виконання ОСОБА_3 свого грошового зобов'язання з оплати вартості активу № 6.

Більша частина грошових надходжень у 2023 році була витрачена ОСОБА_1 на цілі, не пов'язані з оплатою спірного активу, та не була переведена у готівкові грошові кошти. Документального підтвердження обставин передачі ОСОБА_2 . ОСОБА_1 готівкових грошових коштів в сумі 130 000 доларів США стороною відповідача не надано, у зв'язку з чим суд вважає ці обставини недоведеними. Натомість розмір можливих заощаджень ОСОБА_1 станом на 07.09.2023 становив 59 489 доларів США (2 175 465,58 грн за офіційним обмінним курсом НБУ - 36,5686) та не дозволяв їй 28.08.2023 передати працівнику ТОВ «Західно-Український автомобільний дім» готівкові грошові кошти в сумі 130 000 доларів США в якості оплати за актив № 6.

Таким чином, в аспекті вищезгаданих розбіжностей в історії проведення розрахунків за актив № 6, які виникають у зв'язку з повною протилежністю доказів сторін справи та неможливістю її однозначно усунути під час судового розгляду, судом встановлено, що законних доходів подружжя ОСОБА_1 вистачало для сплати грошових коштів в сумі 503 686,33 грн в якості часткової оплати активу № 6 (сплата цієї суми грошових коштів вбачається з доказів сторони позивача), однак не вистачало для сплати грошових коштів в сумі 3 761 300 грн з тією ж метою (як на цьому наполягала сторона відповідача і як це вбачається з її доказів) і однозначно не вистачало для самостійного придбання активу № 6 загальною вартістю 9 326 469,10 грн.

Натомість законних доходів ОСОБА_1 не вистачало для сплати грошових коштів в сумі 5 565 169 грн в якості часткової оплати активу № 6 (сплата цієї суми грошових коштів вбачається з доказів сторони відповідача) та не вистачало для сплати грошових коштів в сумі 8 822 782,77 грн (сплата цієї суми грошових коштів вбачається з доказів сторони відповідача). Тим більше законних доходів ОСОБА_1 не вистачало для самостійного придбання активу № 6 загальною вартістю 9 326 469,10 грн.

З вищевикладеного вбачається, що за будь-якого з можливих варіантів проведення розрахунків за актив № 6 ані законних доходів подружжя ОСОБА_1 , ані законних доходів ОСОБА_1 , ані навіть їх сукупних законних доходів (6 768 273,53 грн) не вистачало для придбання активу № 6, вартість якого становила 9 326 469,10 грн.

Вищевикладені обставин у сукупності з 1) обставинами набуття ОСОБА_5 активу № 6, які описані у п. 4.9.1 судового рішення та які в своїй сукупності вказують лише на номінальну роль ОСОБА_1 у набутті ОСОБА_5 спірного транспортного засобу; 2) обставинами використання ОСОБА_5 фінансово спроможних пов'язаних з ним третіх осіб (дочки ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 ) для часткової оплати вартості активу № 6 з метою створення видимості обґрунтованості та законності набуття транспортного засобу; 3) обставинами вибуття активу № 6 після початку кримінального провадження щодо ОСОБА_5 , посилюють вірогідність того, що спірний транспортний засіб було придбано не за рахунок законних доходів ОСОБА_5 .

У зв'язку з цим суд констатує, що вартість активу № 6 має враховуватися повністю при оцінці його необґрунтованості, а також констатує, що законних доходів ОСОБА_5 не вистачало для придбання активу № 6 вартістю 9 326 469,10 грн.

4.9.3. Щодо різниці між вартістю активу № 6 та законними доходами ОСОБА_5 .

Керуючись висновками, що викладені у п. 4.3.3, 4.5.3 судового рішення (щодо формули визначення різниці), суд зазначає, що вартість набуття активу № 6 становила 9 326 469,10 грн. У свою чергу, законні доходи подружжя ОСОБА_1 станом на 07.09.2023 (дату набуття активу) становили 1 903 965,94 грн (без урахування історії витрат).

Таким чином, різниця між вартістю активу № 6 та законними доходами ОСОБА_5 (при умові, що він взагалі їх не витрачав) становить 7 422 503,16 грн (9 326 469,10 грн - 1 903 965,94 грн), що перевищує мінімальну межу різниці, яка визначена у ч. 2 ст. 290 ЦПК України. Якщо враховувати історію витрат, які були здійснені подружжям ОСОБА_1 і описані у п. 4.9.2 судового рішення, то різниця між вартістю активу № 6 та законними грошовими активами ОСОБА_5 , що станом на 07.09.2023 могли бути в його розпорядженні, становить 8 002 336,07 грн (9 326 469,10 грн - 1 324 133,03 грн), що так само перевищує різницю, передбачену ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

За таких обставин суд доходить висновку, що актив № 6 є необґрунтованим та набутий ОСОБА_5 за відсутності для цього законних доходів.

Повертаючись до висновків, що викладені у п. 4.7, 4.8.3, 4.8.4 (щодо сукупного визначення необґрунтованості активів № 5-6), суд зазначає, що сума різниць між мінімальною ринковою вартістю активу № 5 та законними доходами ОСОБА_5 (1 187 108 грн) і між вартістю активу № 6 та законними доходами ОСОБА_5 (8 002 336,07 грн) відповідно становить 9 189 444,07 грн та перевищує мінімальну межу різниці, передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

За таких обставин суд також доходить висновку, що актив № 5 так само є необґрунтованим та підлягає стягненню в дохід держави.

4.9.4. Чи є сукупність доказів Позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів Відповідача

Як і в ситуації з активами № 1-3, 5, стороною відповідача майже не надано власних доказів щодо обставин набуття активу № 6. Натомість стороною відповідача на основі доказів сторони позивача висловлено заперечення проти відповідної частини позовних вимог та представлено власну версію подій набуття ОСОБА_5 активу № 6. У зв'язку з цим суд так само на основі одних і тих самих доказів має вирішити чия версія подій (позивача чи відповідачів) є більш переконливою (розумною, логічною).

Версія сторони відповідача (п. 2.3-2.5 судового рішення; Т. 18, а.с. 1-27) зводиться до відсутності зв'язку активу № 6 з ОСОБА_5 та побудована на твердженні, відповідно до якого актив № 6 купувався ОСОБА_1 (у тому числі з допомоги ОСОБА_2 ) для її же потреб за її грошові кошти, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (батьки ОСОБА_1 ) були лише формально залучені до процесу набуття активу № 6 з метою уникнення поширення режиму спільності на це майно з тодішнім чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , а також з метою дарування цього майна ОСОБА_1 за нульовою ставкою оподаткування. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 будь-яких особистих коштів та/або спільних коштів для оплати за актив № 6 не використовували і цим майном не користувалися.

Суд звертає увагу, що всі вищезазначені заперечення сторони відповідача були проаналізовані судом при з'ясуванні наявності зв'язку активу № 6 з ОСОБА_5 (п. 4.9.1 судового рішення) та при з'ясуванні наявності у ОСОБА_5 законних доходів для придбання спірного транспортного засобу (п. 4.9.2 судового рішення). За результатами проведеного аналізу у відповідних пунктах судового рішення заперечення сторони відповідача визнані судом необґрунтованими та/або недоведеними, та/або несуттєвими.

Враховуючи, що всі заперечення сторони відповідача щодо позовних вимог, які стосуються активу № 6, не знайшли свого підтвердження, а інших доводів, заперечень та версій подій стороною відповідача не надано, суд доходить висновку, що версія сторони позивача про необґрунтоване набуття ОСОБА_5 активу № 6 за відсутності для цього достатніх законних доходів є більш переконливою та такою, що логічно/розумно узгоджується із встановленими фактичними обставинами.

Таким чином, суд констатує, що актив № 6 є необґрунтованим та підлягає стягненню в дохід держави, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

5. Оцінка досліджених судом доказів та підстави не врахування окремих доказів

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 1, 2, 4 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.

Під час судового розгляду учасниками справи не зазначено підстав для визнання наявних в матеріалах справи доказів неналежними, недопустимими, недостовірними, тим самим підтверджено можливість їх покладення в основу остаточного судового рішення та обґрунтування висновків суду. Судом також не встановлено підстав для визнання досліджених та покладених в основу цього рішення доказів неналежними, недопустимими та недостовірними.

Окремо суд звертає увагу, що майже вся доказова база, сформована стороною позивача, є матеріалами кримінального провадження № 62024140150000031 від 02.02.2024, що здійснювалося відносно ОСОБА_5 за фактом вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України.

Досудове розслідування в межах кримінального провадження № 62024140150000031 від 02.02.2024 було закінчено, що припинило дію таємниці досудового розслідування (ст. 222 КПК України), а саме кримінальне провадження завершено шляхом його закриття на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, що і стало підставою для подання відповідного позову до суду. Позаяк, уповноваженим органом прокуратури було надано дозвіл Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі на використання матеріалів кримінального провадження № 62024140150000031 від 02.02.2024 та розголошення відомостей, що містяться в них, при розгляді справи про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави (Т. 2, а.с. 7). Крім того, всі матеріали вказаного кримінального провадження, що мали гриф таємності, були розсекречені у встановленому законом порядку.

Положеннями ЦПК України не передбачено заборони на використання в межах цивільного судочинства доказів, зібраних в межах інших видів судочинства, зокрема, кримінального, якщо при цьому дотримано вимог чинного законодавства і це не призводить до недопустимості таких доказів, рівності та змагальності сторін судового процесу.

Висновки щодо можливості використання доказів, зібраних в межах кримінального провадження, при розгляді і вирішенні цивільної справи викладено, зокрема, в постановах ВС від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 678/364/15-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18, від 08 вересня 2022 року у справі № 125/1501/20-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 761/4564/19, від 22 травня 2024 у справі № 369/1937/20, від 03 липня 2024 у справі № 465/2710/20.

З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку, що використання в межах даної справи матеріалів кримінального провадження № 62024140150000031 в якості доказів не є підставою для визнання їх неналежними, недопустимими чи недостовірними з цих підстав.

Окремо суд звертає увагу на неврахування наступних доказів:

1) всі електронні файли формату Microsoft Excel, які знаходяться на диску, долученому до матеріалів позовної заяви (Т. 6, а.с. 233), за наступним шляхом - папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Виписки_АТ_Кредобанк».

На цьому ж диску (файл «Запит на банки_ОСОБА_5» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Банки рахунки + аналіз») міститься запит НАЗК № 282-01/24564-24 від 11.04.2024 до всіх банків України з вимогою про надання банками виписок по всім рахункам ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_41 . При цьому у запиті зазначається, що виписки по банківським рахункам мають бути надані в електронній формі в файлах формату Microsoft Excel (таблицях) з можливістю фільтрування кожного поля таких таблиць. Вимога НАЗК обґрунтовано проведенням моніторингу способу життя ОСОБА_5 .

У відповідь на вказаний запит АТ КБ «ПРИВАТБАНК» своїм листом № 20.1.0.0.0/7-240508/45015 від 16.05.2024 (файл «Відповідь_Приватбанк» - папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка «Банки рахунки + аналіз») надало виписки по рахункам по запитуваним особам.

При цьому як зазначений лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК», так і додатки до нього у виді запитуваних виписок по рахункам вміщені в одному електронному файлі формату PDF, який містить печатки банківської установи, підписи уповноважених осіб банку, що у свою чергу дає можливість підтвердити надійність, достовірність викладеної у файлі інформації. Самі ж виписки по рахункам узгоджуються з інформацією, яка наведена в листі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дають можливість встановити належність, номер, період функціонування рахунків, а також деталі обігу грошових коштів по цим рахункам (включно з номером платіжних карток, датами, змістом та сумою грошових переказів, отримувачами цих переказів, залишком грошових коштів на рахунках до та після платіжних операцій).

Крім того, лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та додатки до нього у виді запитуваних виписок по рахункам також продубльовано ще в одному електронному файлі формату Microsoft Excel (таблиці), що дає можливість за допомогою відповідного програмного забезпечення здійснювати опрацювання відображених в таблиці даних.

Обставини, що наведені вище, дають можливість констатувати, що виписки по рахункам, які були відкриті на ім'я ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які містяться на диску, долученому до матеріалів справи (Т. 6, а.с. 233) (папка «Запит 1_ОСОБА_5+дружина+дочка» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка « Банки рахунки + аналіз »), та які були покладені в основу цього судового рішення, у тому числі при обрахуванні витрат подружжя ОСОБА_1 , надані суду у спосіб, що дозволяє підтвердити їх належність, допустимість та достовірність.

У той же час, матеріали справи не містять жодної відповіді АТ «Кредобанк» на запит НАЗК № 282-01/24564-24 від 11.04.2024, як і не містять відомостей про те, що така відповідь взагалі була надана. При цьому на згадуваному диску (Т. 6, а.с. 233) у папці «Виписки_АТ_Кредобанк», яка міститься в папці «Банки рахунки + аналіз», містяться електронні файли формату Microsoft Excel (таблиці), які стороною позивача представлено як виписки по рахункам, що відкриті в АТ «Кредобанк» на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

У зв'язку з цим суд звертає увагу, що через відсутність відповіді АТ «Кредобанк» на запит НАЗК аналогічно до того, як це зробив АТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд не має можливості встановити суб'єкта створення електронних файлів формату Microsoft Excel (таблиці), які містяться у папці «Виписки_АТ_Кредобанк», а також не має можливості верифікувати відомості, що вміщені в цих файлах. Сторона відповідача не надала власних виписок по рахункам ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в АТ «Кредобанк», що унеможливлює усунення зазначених недоліків наданих стороною позивача відповідних доказів.

Крім того, суд звертає увагу, що електронні файли формату Microsoft Excel (таблиці), які містяться у папці «Виписки_АТ_Кредобанк», не дають можливості встановити володільця конкретного банківського рахунку, а також деталі платіжних операцій в частині залишку грошових коштів до та після таких операцій. Ці обставини позбавляють зазначені докази ознаки належності та ускладнюють можливість їх використання для встановлення/підтвердження та/або спростування обставин, що входять до предмета доказування.

З вищевикладених підстав суд не враховував при ухваленні остаточного судового рішення всі електронні файли формату Microsoft Excel, які знаходяться на диску, долученому до матеріалів позовної заяви (Т. 6, а.с. 233), за наступним шляхом - папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Виписки_АТ_Кредобанк».

2) електронні файли формату Excel під назвою «statement190fd858408», «statement190fd8355a1», « statement190fd847c69 », які містяться та диску в Т. 6, а.с. 233 за наступним шляхом - папка «Банки рахунки + аналіз» - папка «Рахунки_Приватбанк» - папка « Запит 2_ОСОБА_43+ОСОБА_42 » - папка « Рахунки ОСОБА_42 ». За твердженням сторони позивача вказані електронні файли містять виписки по банківським рахункам ОСОБА_4 , що були відкриті на її ім'я в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

З листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-240718/45613 від 29.07.2024, який міститься в папці «Запит 2_ОСОБА_43+ ОСОБА_42 » на тому ж самому диску, встановлено, що ОСОБА_4 має лише три рахунки в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - НОМЕР_38 , НОМЕР_39 , НОМЕР_40 .

Разом з тим, файли «statement190fd858408» та «statement190fd847c69» містять начебто виписки по банківським рахункам НОМЕР_41 та НОМЕР_42 , щодо яких у вищезазначеному листі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відсутні відомості про їх належність ОСОБА_4 . Лише файл «statement190fd8355a1» містить начебто виписку по банківському рахунку НОМЕР_38 , який у листі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначається як такий, що належить ОСОБА_4 .

У будь-якому випадку суд звертає увагу, що лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-240718/45613 від 29.07.2024, який наданий у форматі PDF, не містить відображення виписок по запитуваним банківським рахункам, у тому числі відкритим на ім'я ОСОБА_4 , а вищезазначені електронні файли формату Excel не містять відомостей про суб'єкта їх створення, що позбавляє суд можливості покладатися на відомості цих файлів як офіційні та достовірні або щонайменше звірити відомості цих файлів з офіційною відповіддю банківської установи.

Ці обставини у сукупності з тим, що ОСОБА_4 не було ані підтверджено достовірність інформації, викладеної у цих файлах, ані спростовано цієї інформації, а також не надано власних виписок по банківським рахункам, позбавляють суд можливості враховувати зазначені електронні файли формату Excel як докази виписок по банківським рахункам відповідача ОСОБА_4 .

У свою чергу, електронні файли формату Excel з назвами «statement190fd858408_ОСОБА_42», «statement190fd847c69_ОСОБА_42», які містяться в тій же папці на тому ж самому диску, створені позивачем та є його аналізом інформації, викладеної у файлах «statement190fd858408» та «statement190fd847c69». Тобто, створені позивачем файли з аналізом виписок по банківських рахунках ОСОБА_4 ґрунтуються на файлах, які суд не може враховувати як належні, достовірні докази.

У зв'язку з цим електронні файли «statement190fd858408_ОСОБА_42», «statement190fd847c69_ОСОБА_42» суд також не може враховувати як належні, достовірні докази виписок по банківським рахункам ОСОБА_4

3) всі інші докази, у тому числі електронні, які містяться в матеріалах справи та які не були враховані в цьому судовому рішенні через їх неналежність та/або несуттєву доказову цінність по відношенню до обставин, що входять до предмета доказування (переважно матеріали проведення моніторингу способу життя ОСОБА_5 , під час якого виявлено факти набуття також іншого рухомого/нерухомого майна, яке не є предметом спору).

6. Висновки за результатами судового розгляду

За результатами повного, всебічного, точного, змагального та рівного судового розгляду на підставі переваги більш вагомих доказів (версій) сторін справи суд доходить наступних висновків:

1) активи № 1-2 загальною вартістю 3 389 710 грн набуті ОСОБА_5 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, за відсутності для цього достатніх законних доходів, а різниця між вартістю цих активів та законними доходами ОСОБА_5 не може бути застосована, оскільки всі законні доходи за відповідний звітний період були використані для покриття витрат, що не були пов'язані з придбанням спірних активів.

З урахуванням вищевикладеного, активи № 1-2 є необґрунтованими та підлягають стягненню в дохід держави, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

2) активи № 3-4 загальною вартістю 4 014 548 грн набуті ОСОБА_5 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, за відсутності для цього достатніх законних доходів, а сукупна різниця між вартістю цих активів та законними доходами ОСОБА_5 становить 3 206 650,84 грн, що перевищує межу різниці, передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

З урахуванням вищевикладеного, активи № 3-4 є необґрунтованими та підлягають стягненню в дохід держави, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

3) активи № 5-6 загальною вартістю 10 426 469,10 грн набуті ОСОБА_5 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в один із способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України. При цьому актив № 5 набутий ОСОБА_5 безоплатно з порушенням заборони антикорупційного законодавства щодо отримання подарунків від третіх осіб, а актив № 6 набутий ОСОБА_5 за відсутності для цього достатніх законних доходів. Сукупна різниця між вартістю активів № 5-6 та законними доходами ОСОБА_5 становить 9 189 444,07 грн та перевищує мінімальну межу різниці, передбаченої ч. 2 ст. 290 ЦПК України.

З урахуванням вищевикладеного, активи № 5-6 є необґрунтованими та підлягають стягненню в дохід держави, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, суд доходить висновку про повне задоволення позовних вимог.

7. Інші питання, які вирішуються при ухваленні остаточного судового рішення

7.1. Щодо судових витрат

Учасниками справи не заявлено про понесення судових витрат у зв'язку з розглядом цієї справи. Внаслідок цього підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

7.2. Щодо негайного виконання судового рішення

Підстави, передбачені ст. 430 ЦПК України для допущення негайного виконання судового рішення, в межах даної категорії справ відсутні.

7.3. Щодо здійснення судового контролю

Підстави, передбачені ч. 5, 6 ст. 453-1 ЦПК України для здійснення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання стороною відповідача звіту про його виконання, в межах даної категорії справ відсутні.

7.4. Щодо заходів забезпечення позову

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1, 7-10 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Ухвалою суду від 15.04.2025 в межах даної справи (провадження № 2-з/991/16/25) до подання позовної заяви було вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи № 1-6. На момент ухвалення остаточного судового рішення накладені арешти продовжують діяти, спірне майно перебуває під відповідним обтяженням. Учасники справи не заявляли клопотань про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то застосовані ухвалою суду від 15.04.2025 заходи забезпечення позову щодо цих необґрунтованих активів відповідно до ст. 158 ЦПК України продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили. У випадку відкриття протягом цього строку виконавчого провадження за заявою позивача, накладені на активи № 1-6 арешти продовжують діяти до повного виконання судового рішення.

7.5. Щодо правових наслідків визнання активів необґрунтованими

Відповідно до ст. 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість.

У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов'язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

Стягнення в дохід держави активів, визнаних судом необґрунтованими, або інших активів відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", крім випадків здійснення такого стягнення в порядку, встановленому Законом України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".

У постанові КЦС ВС від 20.06.2024 у справі № 991/5169/23 (провадження № 61-16166св23) зроблено висновок з приводу того, що визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (пункт 12 частини першої статті 346 ЦК України) є підставою припинення права власності, а чинне законодавство не містить особливостей стягнення в дохід держави активів, визнаних необґрунтованими, якщо звертається стягнення на сам актив (зокрема, майно, майнові права), а не його вартість. Тому вартість набуття у власність такого активу особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має значення для кваліфікації такого активу як необґрунтованого, а не для звернення стягнення його в дохід держави.

У зв'язку з цим, якщо звертається стягнення безпосереднього на необґрунтований актив (зокрема, майно, майнові права), у резолютивній частині судового рішення не потрібно зазначати його вартість або визначати певну суму грошових коштів, в межах якої має бути звернено стягнення на майно.

Оскільки за результатами розгляду даної справи суд доходить висновку про стягнення в дохід держави безпосередньо самих спірних активів, то суд, викладаючи текст резолютивної частини судового рішення, керується вищевикладеними висновками щодо застосування норм процесуального законодавства.

Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст. 12, 81, 89, 264, 265, 290-292 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави - задовольнити.

Визнати необґрунтованими наступні активи:

- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2723651526040, яка зареєстрована на ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_43 );

- транспортний засіб марки та моделі VOLKSWAGEN TOUAREG, 2021 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код та номер кузова НОМЕР_4 , який зареєстрований на ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_5 );

- нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 123023526101, яке зареєстровано на ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_43 );

- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2868510326040, яка зареєстрована на ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_7 );

- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681269926040, яка була зареєстрована на ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на момент його смерті;

- транспортний засіб марки та моделі MERCEDES-BENZ G 63 AMG, 2023 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_8 , VIN-код та номер шасі НОМЕР_9 , який зареєстрований на ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_10 ).

Стягнути в дохід держави наступні необґрунтовані активи:

- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2723651526040, яка зареєстрована на ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_43 );

- транспортний засіб марки та моделі VOLKSWAGEN TOUAREG, 2021 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код та номер кузова НОМЕР_4 , який зареєстрований на ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_5 );

- нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 123023526101, яке зареєстровано на ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_43 );

- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2868510326040, яка зареєстрована на ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_7 );

- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2681269926040, яка була зареєстрована на ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на момент його смерті;

- транспортний засіб марки та моделі MERCEDES-BENZ G 63 AMG, 2023 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_8 , VIN-код та номер шасі НОМЕР_9 , який зареєстрований на ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_10 ).

Заходи забезпечення позову, а саме арешти, накладені ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.04.2025 у справі № 991/3299/25 (провадження № 2-з/991/16/25) на вищезазначені необґрунтовані активи, - залишити без змін.

Арешти, накладені на майно ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.04.2025 у справі № 991/3299/25 (провадження № 2-з/991/16/25), продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили та можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів із дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення Вищого антикорупційного суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (адреса місцезнаходження: 01135, місто Київ, вул. Ісаакяна, будинок 17; код ЄДРПОУ: 45252419).

Відповідачі:

ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_26 ; РНОКПП: НОМЕР_5 );

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_14 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_23 ; РНОКПП: НОМЕР_43 );

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_15 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_27 ; РНОКПП: НОМЕР_10 );

ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_16 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ).

Повний текст рішення складено 12.01.2026

Суддя-доповідач: Широка К.Ю.

Судді: Олійник О.В.

Саландяк О.Я.