Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/125/26 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 386/1090/25 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
07.01.2026 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції у м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2025 року,
В провадженні Гайворонського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження № 12021120000000277 від 01.10.2021 року по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
В судовому засіданні, яке відбулось 17 грудня 2025 року суд, за клопотанням прокурора продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 14 лютого 2026 року, включно з визначенням застави у 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 028 000 грн.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), що відноситься до категорії особливо тяжких. Покарання за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення передбачає позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Судом також враховано вік обвинуваченого, стан здоров'я, сімейний стан, його майновий стан, який працевлаштований, працює головою ФГ «Колос», який раніше не судимий.
Також місцевий суд виходив з того, що розгляд даного кримінального провадження лише розпочався, представник потерпілої юридичної особи та свідки ще не допитані під час судового слідства та мають допитуватись.
У силу своїх владних повноважень, ОСОБА_8 об'єктивно має широке коло зв'язків та не будучи обмеженими у вільному спілкуванні може використати такі з метою здійснення впливу на експертів, спеціалістів по вказаному кримінальному провадженню.
Відтак, беручи до уваги наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що є підстави вважати наявними ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків. Тому, зважаючи на доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, необхідно продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 скасувати. Змінити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою АДРЕСА_1 . Визначити підозрюваному ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, розмір якої визначити у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зобов'язавши підозрюваного ОСОБА_8 виконувати процесуальні обов'язки, визначені частиною п'ятою статті 194 КПК України.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що на його думку місцевим судом було безпідставно задоволено клопотання сторони обвинувачення про продовження дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 всупереч грубого порушення положення статті 184 КПК України, оскільки таке клопотання не містило жодного доказу, не містило копій матеріалів, що б підтверджували зазначені прокурором обставини, не містило переліку свідків, що могли б підтвердити доцільність застосування запобіжного заходу чи продовження його дії. При цьому, суд першої інстанції відверто нівелюючи вимоги зазначеної статті задовольняє клопотання, що не лише не відповідає вимогам статті 184 КПК України, а є необґрунтованим, що впливає на долю обвинуваченого та утримує його під вартою. В свою чергу визначені дії суду та сторони обвинувачення матимуть наслідком скарги до ЄСПЛ у зв'язку з порушенням основоположних прав людини, що передбачені статтею 5 ЄКПЛ. На обґрунтування щодо наявності будь-якого із визначених ризиків не надано абсолютно жодного доказу. Сторона обвинувачення, за час перебування обвинуваченого під вартою робить формальні посилання на наявність ризиків, однак не обґрунтовує їх та не доводить жодними доказами. Захисник зазначає, що наявність ризиків за відсутності обґрунтованої підозри не є достатньою підставою для застосування/продовження запобіжного заходу, так само як і просто обґрунтована підозра не дає підстав для застосування/ продовження цього заходу. Верховний Суд неодноразово надавав орієнтири стосовно принципу безпосередності та порядку (правил) його реалізації (Постанова Верховного Суду від 03.09.2019 р. у справі №206/3631/16-к (провадження №51- 7130км18)). Засада безпосередності є неодмінною складовою процесуальної форми судового розгляду. Недотримання її судом/слідчим суддею, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження слідчого судді/суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані під час винесення судового рішення, крім випадків, передбачених Кодексом. Отже, таке рішення, відповідно до ст. 370 КПК, не може бути визнане законним та обґрунтованим (Постанова Верховного Суду від 12.02.2019 р. у справі №754/7061/15 (провадження №51-4584км18)). Сторона захисту зазначає, що ухвала місцевого суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 17.12.2025 року є незаконною, оскільки прийнята без дослідження колегією суддів доказів, на підставі яких можна дійти висновку, що продовження такого запобіжного заходу є виправданим та необхідним. В даному випадку, колегія Гайворонського районного суду Кіровоградської області не досліджувала матеріалів, які підтверджують факти, викладені у клопотанні прокурора, оскільки таких матеріалів не було надано.
Так, сторона захисту зазначає, що в ході здійснення правосуддя в даній справі, колегією суддів було здійснено відступ від застосування принципу законності, який передбачає застосування та неодмінне дотримання суддею процесуального закону, в той час як колегія задовольняє клопотання сторони обвинувачення, що не підтверджується жодними доказами. У клопотанні прокурор вказує, що неможливо застосувати домашній арешт через проживання обвинуваченого в одному населеному пункті з потерпілою та свідками. Ці доводи є хибними, оскільки юридична адреса «потерпілої» - ДП «Держрезервнасінфонд» - м. Київ, вуя. Саксаганського, 1, тобто інший населений пункт та область; свідки: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - мешканці Тернопільської області; Петрашенко - проживає поза межами смт Голованівськ. Таким чином, прокурор фактично вводить суд в оману. Домашній арешт в умовах цілодобового контролю повністю гарантує дотримання процесуальних обов'язків. Також захисник зазначає, що ухвалою суду було визначено заставу у розмірі 6 055 000 грн., проте на його думку такий розмір є явно надмірним та не відповідає фінансовому стану обвинуваченого. Встановлення застави не повинно мати карального характеру (ст. 182 КПК України, практика ЄСПЛ - Mangouras Spain, № 12050/04. Завищена сума застави - фактичне позбавлення права на звільнення. Враховуючи тривалість перебування під вартою, відсутність шкоди життю чи здоров'ю особи та активну участь у процесі, сума застави має бути зменшена до розумного та досяжного рівня від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Колегії суду неодноразово роз'яснювалась неможливість внесення застави в розмірі, що перевищує досяжний для обвинуваченого рівень, оскільки саме таку суму коштів. Обвинувачений може отримати, взявши кредит, без надання заставного майна. Також захисник зауважує, що обвинувачений відзначає погіршення стану здоров'я та має скарги на постійні болі у спині. Адміністрація Державної установи «Кропивницький слідчий ізолятор» фактично не реагує на звернення обвинуваченого та не може забезпечити надання якісної медичної допомоги. Відповідно до висновку МРТ від 15.04.2025 року - МР картина порушення статики та дегенеративно-дистрофічних змін поперекового відділу хребта. Грижі диску LS/S1. Протрузії дисків вищевказаної локалізації. Спондилоартроз, спондильоз. Рекомендовано консультацію невролога. Разом з цим, маючи такий діагноз обвинувачений утримується у слідчому ізоляторі, в умовах, що не сприяють нівелюванню наслідків хвороби, а надання будь-якої медичної допомоги не передбачено. За таких обставин захисник вважає, що прийняте рішення (ухвала) від 17.12.2025 року про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 була прийнята з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду та на цих підставах підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних вимог, дослідивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
У відповідності до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як убачається з наданих місцевим судом матеріалів, на розгляді Гайворонського районного суду Кіровоградської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021120000000277 від 01.10.2021 року, по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 суд першої інстанції встановив наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений дійсно може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Наведені прокурором ризики є триваючими та вони виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_8 на більш м'який.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів враховує, що ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України є актуальним, оскільки обвинувачений усвідомлює тяжкість можливого покарання у разі визнання його винуватим за вчинення умисних, тяжких та особливо тяжких злочинів, вказана обставина може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду.
Ризик незаконного впливу на свідків, експертів - визначений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, існує й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом показань та надання їм оцінки, оскільки перебуваючи поза межами установи попереднього ув'язнення обвинувачений матиме можливість обговорювати з причетними до протиправної діяльності особами, відомі органу досудового розслідування обставини щодо підготовки та вчинення кримінального правопорушення, намагання вплинути на цих осіб.
Крім того, апеляційний суд враховує вік та стан здоров'я обвинуваченого, соціальні зв'язки, наявність родини та утриманців, майновий стан, наявність та відсутність судимостей та зауважує, що характеризуючи дані обвинуваченого не переважають можливих ризиків неправомірної поведінки останнього та є обставинами, які враховані при обранні запобіжного заходу, проте, не можуть спростувати ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Ризиком в контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має обґрунтувати свій висновок про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Також, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Виходячи з наведеного, місцевий суд вірно врахував, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на інших обвинувачених чи свідків.
Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає не лише відомостям про особу обвинуваченого, а й характеру та тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_8 обвинувачується, виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були враховані при обранні запобіжного заходу, при продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовжують існувати, в зв'язку з чим суд дійшов до обґрунтованого висновку про доцільність збереження застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу, який забезпечить його належну процесуальну поведінку.
При прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою суд також врахував доводи захисту та зауважив, що в даному випадку доводи захисту не перевищують суспільного інтересу у справі, яка полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, забезпечення запобіганню процесуальних ризиків і у суду були підстави, за яких судом було застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та обставини, які при цьому враховувалися, не відпали, а тому й відсутні обставини для зміни запобіжного заходу.
Не є підставою для пом'якшення запобіжного заходу і наявність у обвинуваченого хвороб та необхідність у лікуванні, оскільки вказані обставини не позбавляють його можливості отримати кваліфіковану медичну допомогу у місцях тримання під вартою.
Отже потреба в обмеженні права на особисту свободу обвинуваченого шляхом продовження останньому найсуворішого виду запобіжного заходу, є виправданою.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. 199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
В той же час, є не обґрунтованими твердження захисника, що місцевий суд визначив заставу у розмірі 6 055 000 грн, яка є непомірною, оскільки як убачаться з ухвали суду, ОСОБА_8 судом першої інстанції зменшено розмір застави, яка визначена в межах 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 028 000 (три мільйона двадцять вісім тисяч) грн.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з тих підстав, що саме такий розмір застави буде співмірним з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та в разі внесення такого розміру застави це зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним процесуальних обов'язків, передбачених п.п. 1-3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.
На переконання колегії суддів, визначений судом розмір застави, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі містяться також інші твердження сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Суд звертає увагу, що за практикою Європейського суду з прав людини право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставин, колегія суддів вважає ухвалу суду законною, обґрунтованою та вмотивованою, порушень норм чинного КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни судового рішення по справі не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити місцевому суду ухвалити законне та вмотивоване рішення, колегією суддів не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи не є достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 177, 178, 376, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, з визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4