печерський районний суд міста києва
Справа № 757/63215/19-ц
пр. 2-1155/25
02 грудня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Соколова О.М.,
при секретарі судового засідання - Колесник А.Є.,
цивільна справа № 757/63215/19-ц
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни, Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій неправомірними та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання дій неправомірними та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна з чужого незаконного володіння.
У обґрунтування вказано, що між позивачем та АТ «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 08-038/603к від 13.12.2006 року на суму 106000 доларів США для придбання житла - квартири по АДРЕСА_1 . У забезпечення договору кредиту, 13.12.2006 року між позивачем та АТ «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки № 02038/11981.
Позивач вказує, що 27.06.2019 року до неї прийшли працівники Банку і пред'явили інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно із якого вбачалося, що вказана квартира з 13.09.2019 року вже належить АТ «Укрсоцбанк».
Позивач вважає, що рішення відповідача 1 про перереєстрацію права власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк» є незаконним.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2019 року позовну заяву залишено без руху.
26.02.2020 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2019 року позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2020 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/63215/19-ц та призначено підготовче судове засідання.
14.07.2020 року на адресу суду від представника АТ «Альфа-Банк» надійшла заява про заміну сторони її правонаступником.
03.12.2020 року на адресу суду від представника АТ «Альфа-Банк» надійшло повідомлення про припинення юридичної особи.
01.03.2021 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача.
01.03.2021 року на адресу суду від представника АТ «Альфа-Банк» надійшли письмові пояснення.
02.03.2021 року на адресу суду від представника АТ «Альфа-Банк» надійшла заява про заміну сторони її правонаступником.
12.12.2022 року на адресу суду від представника АТ «Сенс Банк» надійшла заява про зміну найменування.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.04.2023 року занесеною до протоколу судового засідання залучено АТ «Альфа-Банк» у якості співвідповідача до участі у справу № 757/63215/19-ц.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.04.2023 року занесеною до протоколу судового засідання замінено назву співвідповідача АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.09.2024 року занесеною до протоколу судового засідання замінено відповідача 2 АТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.09.2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 757/63215/19-ц та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.12.2025 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотань про витребування доказів.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.12.2025 року відмовлено позивачу у задоволенні заяви про зупинення провадження.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, причини неявки суд не повідомила, у матеріалах справи містяться клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, вимоги підтримав, просив задовольнити.
Відповідач 1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, причини неявки суд не повідомила.
Відповідач 2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив, від представника відповідача 2 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника, просив відмовити у задоволенні вимог позову.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, з урахуванням тривалого перебування справи у суді суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Так, обґрунтовуючи позов, позивач вказує, що дії Державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни є незаконними.
Судовим розглядом встановлено, що 13.12.2006 р. між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - Банк) та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №.08-038/603к, у відповідності до якого Банк надав позичальниці кредитні кошти у розмірі 106000,00 дол. США, з кінцевим строком повернення коштів до 13.12.2031 року, з подальшим внесенням змін та доповнень.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1 13.12.2006 року було укладено Іпотечний договір № 02-038/1198i (далі - Іпотечний договір).
З матеріалів справи вбачається, що 10.09.2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
Крім того, судовим розглядом встановлено, що згідно інформації з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, АТ «Альфа-Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк».
Так, у відповідності до умов Іпотечного договору в іпотеку АТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
Розділом 4 зазначеного Іпотечного договору був передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація.
Пунктом 4.1 Іпотечного договору Сторонами було погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов'язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п. 4.2 Іпотечного договору Сторонами було погоджено, що у разі порушення Іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.5 Іпотечного договору були встановлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: 4.5.1. на підставі рішення суду; або 4.5.2. виконавчого напису нотаріуса; або 4.5.3. шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
У відповідності до ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення мас іпотекодавцями обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважасться відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнения на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
3 вищенаведеного вбачається, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , підписуючи договір іпотеки, погодила всі умови, які викладені в договорі, підтвердила свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю Предмета іпотеки у випадку виникнення у Іпотекодержателя права звернення стягнення на Предмет іпотеки, відповідно до умов цього Договору та вимог чинного законодавства України.
Відповідно до матеріалів справи, у зв'язку із грубим порушенням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору у іпотекодержателя АТ «Укрсоцбанк» виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у досудовому порядку, та у наслідку ігноруванням вимог Банка про погашення заборгованості, державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію прав та обтяжень, яким зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом абз. 1 п.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи а у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Згідно ст.572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч.2 ст.590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом
Згідно з ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з ч.1 ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюсться до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до п. 4.5 Іпотечного договору: Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет Іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Судовим розглядом встановлено, що на виконання норм Закону України «Про іпотеку», АТ «Альфа-Банк» надіслав письмове повідомлення іпотекодавцю.
Таким чином, всі дії Державним реєстратором Державного підприємства «Науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» Мосійчук О.В. були виконані у відповідності до діючого законодавства.
Щодо посилання позивача на пропуск позовної давності, як на підставу припинення зобов'язань та унеможливлення проведення державної реєстрації, суд вказує наступне.
У даній справі звернення стягнення на квартиру ОСОБА_1 , як предмет іпотеки, шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у судовому порядку, тому строк позовної давності до даних правовідносин взагалі не застосовується.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані Йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визначає.
Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України). Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.
Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, с дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті встановлює, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.
За змістом указаної норми іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»).
Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, підтверджують наступне.
Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України
Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом
Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне іпотечне застереження). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Також помилковими є і посилання позивача в позовній заяві як на підставу її задоволення на виконання реєстратором вимог статей 35. 37 Закону України «Про іпотеку» в частині перевірки розміру заборгованості при позасудовому захисті, то необхідно зазначити таке.
Державний реєстратор при вчиненні реєстраційних дій керувався Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній станом на час здійснення державної реєстрації речових прав, який не передбачає перевірку реєстратором безспірності розрахунку заборгованості, на відміну від вчинення нотаріусом виконавчого напису та дотримання ним Закону України «Про нотаріат» і Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Водночас, спростовуючи доводи позивача про те, що згідно з надісланим АТ «Укрсоцбанк» повідомленням сума боргу за кредитним договором становила інший розмір, а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації, необхідно зазначити, що позивачем не заперечується факту неналежного виконання ним як позичальником та іпотекодавцем забезпеченого іпотекою зобов'язання за кредитним договором.
Відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Таким чином, позивач не позбавлений права у встановленому законом порядку ставити питання відшкодування різниці вартості предмета іпотеки та розміру забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 344/16105/19.
У відповідності до ст.263 ЦПК України, Суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в Постановах Верховного Суду.
Щодо застосування у даній ситуації Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд вказує наступне.
Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц провадження № 61-10874 сво 18».
Окрім того, позивачем не надано жодного та допустимого доказу, що дане майно є єдиним місцем проживання позивача та відсутнє інше майно, що перебуває у власності позивача.
Обов'язок на доведення відсутності іншого житла покладається саме на сторону позивача.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Так, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та безпідставними та позивачем взагалі не доведено, чим порушуються її права.
Порушення цивільних прав є передумовою звернення до суду, у відповідності до ст.4 ЦПК України.
Відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим позовом.
Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволені позовних вимог, що неодноразово підкреслювалось правовими висновками як Верховного Суду.
Відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати, у тому числі судовий збір, понесені стороною позивача, покладаються на нього.
Керуючись ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12,267,526, 572, 575, 590, 598,599, 1049,1054 ЦК України,ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного реєстратора Державного підприємства «Науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» Мосійчук Оксани Василівни, Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій неправомірними та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Соколов