ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/164/26
провадження № 1-кс/753/119/26
"07" січня 2026 р. слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого слідчого відділу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_6 , погоджене прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 62025170020005399 від 26 квітня 2025 року, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України,
Слідчий слідчого відділу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_6 за погодженням з прокурором Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 18 січня 2026 року тобто в межах строку досудового розслідування без визначення розміру застави.
Як зазначає слідчий, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , 20.07.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №210 призначено на посаду розвідника - оператора 1 розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 . Отже, з 20.07.2024 ОСОБА_4 вважається військовослужбовцем військової служби та таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
У свою чергу ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби, обіймаючи посаду розвідника - оператора 1 розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, оберігати як святиню Бойовий прапор своєї частини, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються Статутами, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, знаходитися на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять).
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Так, напередодні 31.08.2024 у ОСОБА_4 виник кримінально противоправний умисел, спрямований на тимчасове ухилення від проходження військової служби.
Реалізуючи свій кримінально противоправний умисел 31.08.2024 ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби, обіймаючи посаду розвідника - оператора 1 розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, без поважних причин, та відповідних дозволів командирів (начальників) самовільно залишив військову частину в умовах воєнного стану, а саме місце дислокації військової частини НОМЕР_1 в населеному пункті АДРЕСА_1 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням службових обов'язків.
Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що у невстановленому слідством місці та у невстановлений слідством час, однак не пізніше 21.05.2025, у ОСОБА_4 , виник злочинний умисел спрямований на пошкодження майна, а саме вхідних дверей до тамбурного приміщення квартир АДРЕСА_2 , шляхом підпалу.
Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно-небезпечних наслідків, 21.05.2025 приблизно о 23.40 год. ОСОБА_4 прибув до буд. АДРЕСА_3 після чого пройшов до вхідних дверей тамбурного приміщення квартир АДРЕСА_4 , що встановлені на третьому поверсі під'їзду №3 та із використанням заздалегідь заготовленого, з метою вчинення злочину знаряддя, спричинив займання горючої рідини, внаслідок дії на неї вогневого стороннього джерела запалювання, з метою знищення майна, виконавши дії, спрямовані на виникнення пожежі та як наслідок підпалив двері вище вказаного тамбурного приміщення, в нижній їх частині. В результаті чого, сталось загоряння та пожежа, що стало наслідком пошкодження вхідних дверей до тамбурного приміщення квартир АДРЕСА_2 .
Після чого, ОСОБА_4 , з місця вчинення кримінального правопорушення зник.
Також, як встановлено досудовим розслідування, всупереч нормативно-правовим актам, які визначають порядок поводження з бойовими припасами та вибуховими речовинами, ОСОБА_4 , вступивши в попередню змову, групою осіб з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив злочини проти порядку громадської безпеки.
Так, ОСОБА_4 , в невстановлений у ході досудового розслідування час та місці, але не пізніше 17.07.2025, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_7 , без передбаченого законом дозволу, у порушення вимог ст. ст. 41, 92 Конституції України, ст. ст. 178, 328 Цивільного кодексу України, Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 № 2471 X-II, Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 12.10.1992 № 576, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, придбали бойові припаси та вибухові речовини, а саме: баражуючий боєприпас на основі FPV-дрона з елементом живлення, датчиком цілі, камерою та елементами управління, а також протитанкової гранатою ПГ-7С1 в даній частині якого встановлено електродетонатор, (дану гранату перероблено і додано пластичну вибухову речовину та встановлено втулку для електоро-детонуючого підривача); радіокерований саморобний вибуховий пристрій, який складається з мобільного телефону «Nokia» з приєднаними проводами до плати телефону, додатковим елементом живлення у вигляді батарейки по типу «Крони», електродетонатором ЕДПр, неодимових магнітів та вибухової пластичної речовини загальною масою 1057 гр., які помістили до багажного відділення належного ОСОБА_8 автомобіля марки «БМВ Х6», д.н.з. НОМЕР_2 , тим самим здійснили зберігання бойового припасу та вибухової речовини без передбаченого законом дозволу.
17.07.2025 близько 22.00 год. за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, БП «503» працівниками поліції зупинено автомобіль марки «БМВ Х6» д.н.з. НОМЕР_2 , в якому знаходився його водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та пасажир ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які здійснювали перевезення бойового припасу та вибухової речовини без передбаченого законом дозволу.
18.07.2025 в період часу з 00.16 год. по 01.16 год. працівниками поліції проведено обшук в автомобілі марки «БМВ Х6» д.н.з. НОМЕР_2 , в ході якого вилучено бойові припаси та вибухові речовини, а саме: баражуючий боєприпас на основі FPV-дрона з елементом живлення, датчиком цілі, камерою та елементами управління, а також протитанкової гранатою ПГ-7С1 в даній частині якого встановлено електродетонатор, (дану гранату перероблено і додано пластичну вибухову речовину та встановлено втулку для електоро-детонуючого підривача); радіокерований саморобний вибуховий пристрій, який складається з мобільного телефону «Nokia» з приєднаними проводами до плати телефону, додатковим елементом живлення у вигляді батарейки по типу «Крони», електродетонатором ЕДПр, неодимових магнітів та вибухової пластичної речовини загальною масою 1057 гр., у зв'язку з чим припинено протиправну діяльність ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .
Таким чином, ОСОБА_4 органом досудового розслідування підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, а також ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України, тобто у незаконному носінні, зберіганні, придбанні бойових припасів та вибухової речовини без передбаченого законом дозволу, вчиненого групою осіб за попередньою змовою, а також ч. 2 ст. 194 КК України, тобто в умисному пошкодженні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу.
12 листопада 2025 року відносно ОСОБА_4 слідчим суддею Дарницького районного суду м. Києва обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16.49 год. 10 січня 2025 року без права внесення застави.
16 грудня 2025 року слідчим суддею Дарницького районного суду м. Києва строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до шести місяців, тобто до 18 січня 2026 року.
Як зазначає слідчий у органу досудового розслідування виникла необхідність у проведенні таких слідчих - процесуальних дій: розсекретити та долучити до кримінального провадження в повному обсязі матеріали про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання про дозвіл на їх проведення, а також ухвали Київського апеляційного суду за результатами розгляду клопотань; виконати вимоги ст. 290 КПК України; скласти обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування.
Однак провести вказані слідчі (розшукові) та процесуальні дії у строк до 10 січня 2026 року не видається за можливе, а не проведення повного комплексу вказаних дій матиме негативний вплив на подальший судовий розгляд цього кримінального провадження в суді, а також може призвести до втрати та неналежного збору, оцінки та перевірки доказів на підтвердження чи спростування вини підозрюваних в інкримінованому кримінальному правопорушенні.
З огляду на викладене слідчий просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи клопотання, слідчий посилається на існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення та тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні; незаконно впливати на свідків та інших осіб у кримінальному провадженні, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, з метою зміни ними свідчень, а також може вчинити інші кримінальні правопорушення, на що вказує відсутність у підозрюваного міцних соціальних зв'язки, наявність у колі спілкування підозрюваного осіб, з якими він спільно вчиняє кримінальні правопорушення.
Неможливість застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів слідчий обґрунтовує положеннями частини восьмої статті 176 КПК України, згідно з якою під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Клопотання слідчого про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам ст. 184 КПК України, до клопотання долучено копії матеріалів, якими обґрунтовуються його доводи, витяг з ЄРДР, клопотання та додатки до нього вручені обвинуваченому і його захиснику.
Прокурор у судовому засіданні підтримала клопотання, вважаючи мету і підстави продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цій стадії провадження обґрунтованими та такими, що дають право на продовження застосування найбільш суворого запобіжного заходу, посилаючись на ризики, визначені статтею 177 КПК України.
Захисник підозрюваного та підозрюваний у судовому засіданні заперечували проти поданого клопотання, посилаючись на необґрунтованість заявлених прокурором ризиків, перебування підозрюваного раніше під м'якшим запобіжним заходом, який він не порушував, сприяння підозрюваним слідству, міцні соціальні зв'язки підозрюваного і його позитивну характеристику за місцем роботи і проживання.
Заслухавши прокурора, підозрюваного та його захисника, дослідивши копії матеріалів кримінального провадження, додані до клопотання, проаналізувавши надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності з наданим до клопотання обґрунтуванням, суд дійшов висновку про задоволення клопотання з таких мотивів.
Відповідно до положень частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Водночас, як передбачено частиною восьмою статті 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті тобто тримання під вартою.
Загальні підстави і порядок застосування та продовження запобіжного заходу визначені у статях 194, 199 КПК України, конструкції яких передбачають такі критерії дослідження слідчим суддею обставин (фактів):
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження дії запобіжного заходу;
3) обставини, які перешкоджають закінченню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Суд враховує, що поняття обґрунтована підозра не визначене у національному законодавстві, а тому зважаючи на вимоги, закріплені у статті 9 КПК України, враховуючи положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виходить з того, що згідно із практикою ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі «Murrаy v.United Kingdom», 14310/88, 28.10.1994, п. 55).
Тобто, не вдаючись до детального аналізу, оцінки дій, винуватості особи та не порушуючи презумпції невинуватості на цій стадії кримінального провадження, слідчий суддя повинен пересвідчитись, що повідомлена підозра є такою, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об'єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у якому її підозрюють.
При цьому, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, ці докази не повинні бути до такої міри переконливими та очевидними, щоб свідчити про винуватість особи, однак мають створювати у слідчого судді реальне бачення причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Описана у клопотанні фабула у сукупності з наданими прокурором поясненнями та матеріалами кримінального провадження, доданими до клопотання, на даному етапі провадження дає слідчому судді можливість дійти висновку про наявність ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 407 КК України.
Слідчий суддя вважає, що за обставин, викладених у клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, та в ухвалі слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року, прокурор довів наявність обґрунтованої підозри у причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, доданими до клопотання.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Щодо ризиків кримінального провадження, прокурор зазначає про наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними свідчень та вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Слідчий суддя вважає, що прокурор під час розгляду клопотання довів наявність ризику, передбаченого пунктом 1 статті 177 КПК України. Так, слідчий суддя враховує, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі до 10 років, отже, очікування можливого суворого вироку та усвідомленням підозрюваним невідворотності покарання у разі визнання його винним може мати значення для ризику переховування.
Також слідчий суддя вважає, що під час розгляду клопотання прокурор довів і наявність ризику впливати на свідків та інших осіб у кримінальному провадженні з метою зміни ними свідчень, оскільки інкриміноване кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України вчинене групою осіб, свідки разом з підозрюваним проходили військову службу в одній військовій частині, що може створювати умови і ризики для здійснення безпосереднього впливу на них, що є актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні.
Щодо існування ризику вчинення підозрюваним іншого кримінальні правопорушення слідчий суддя враховує, що ОСОБА_4 свідомо залишив військову частину без поважних причин, про належність до військової служби органам державної влади та правоохоронні органи не повідомляв, під час самовільного залишення місця служби був причетний до вчинення інших кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України, а законні джерела отримання доходів у підозрюваного відсутні.
З урахування встановлених обставин, беручи до уваги відомості про особу обвинуваченого, його стан здоров'я, вимоги частини восьмої статті 176 КПК України слідчий суддя дійшов висновку, що прокурор довів наявність підстав для продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу, а саме тримання під вартою.
Згідно частини третьої статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Водночас, зважаючи у сукупності на відомості про особу підозрюваного, стадію кримінального провадження, обставини кримінальних правопорушень та мотиви, які спонукали підозрюваного до їх вчинення, суд з огляду на зазначені вище міркування, вважає за необхідне не визначити підозрюваному розмір застави, оскільки він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого статтею 407 КК України.
Керуючись статтями 176-178, 183, 193, 194, 197, 199, 309, 376 КПК України, слідчий суддя
1. Клопотання слідчого задовольнити.
2. Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах продовженого строку досудового розслідування. а саме до 18 січня 2026 року включно.
Строк дії ухвали - до 16 год. 49 хв. 18 січня 2026 року.
Альтернативний запобіжний захід у виді застави стосовно ОСОБА_4 не визначати.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а підозрюваним - у цей же строк моменту вручення йому копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1