ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19561/25
провадження № 2/753/200/26
12 січня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Сирбул О. Ф., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») звернулося до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 )про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 21.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2173062, відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн.
08.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»було укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-08022021, відповідно до якого позивач набув право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2173062 від 21.03.2020. Відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
На підставі вищевикладеного позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором № 2173062 від 21.03.2020 у розмірі 16 400,00 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.09.2025 провадження по справі відкрито, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та одночасно задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребувано в АТ "СЕНС БАНК" інформацію.
10.11.2025 на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2025 з АТ "СЕНС БАНК" надійшла інформація.
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (ст. 279 ЦПК України).
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані у справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.03.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 2173062, відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 30 днів. В свою чергу відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у встановлений термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.
Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів.
Відповідно до умов кредитного договору, 21.03.2020 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за дорученням ТОВ «Авентус Україна» перерахувало грошові кошти в сумі 5 000,00 грн відповідачу на його банківську карту № НОМЕР_1 . На підтвердження вказаної обставини позивачем надано копію листа ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 5726-ВП від 18.07.2025.
З АТ "СЕНС БАНК" надійшла відповідь на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2025, за змістом якої суд повідомили про те, що за ПІБ " ОСОБА_1 " в АТ "СЕНС БАНК" знайдено одного клієнта, на ім'я якого картка, маска якої № НОМЕР_2 не відкривалася, просили надати повний номер картки або уточнити дані боржника.
Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, вбачається, що станом на 12.08.2025 заборгованість за вищевказаним кредитним договором становить 16 400,00 грн, з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11 400,00 грн - заборгованість за відсотками; 0,00 грн - заборгованість за комісіями.
08.02.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»було укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-08022021, відповідно до якого позивач набув право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2173062 від 21.03.2020.
Позивачем вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору, зокрема на поштову адресу боржника було відправлено досудову вимогу вих № 20487887 від 12.08.2025.
Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Так, між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договір укладено в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором С548052.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З дослідження наданих позивачем документів вбачається, що доказів того, чи видані за цим кредитним договором кошти, матеріали справи не містять.
Більше того, відповідь АТ "СЕНС БАНК" на ухвалу суду від 29.09.2025 надійшла до суду 10.11.2025, зареєстрована канцелярією суду за вх. № 88398 та в подальшому була долучена до підсистеми ЄСІТС "Електронний суд". Позивачу ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та його представникові вказаний документ було доставлено до їх електронного кабінету підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" 11.11.2025, про що в матеріалах справи містяться відповідні довідки про доставку електронного документу. Проте жодних додаткових пояснень у зв'язку зі змістом наданої АТ "СЕНС БАНК" відповіді від сторони позивача до суду не надходило.
Так, Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII, щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності і уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже, доводи позивача щодо розміру нарахованих сум заборгованості не підтверджені жодними належними доказами, хоча навіть операції в електронному виді можуть та мають бути підтверджені певними доказами, а правових підстав приймати бездоказово позицію позивача як апріорі істинну тільки тому, що позивачем є фінансова установа, законом не встановлено і у суду таких повноважень немає.
При цьому обов'язок доказування покладений на учасників справи.
Так, правилами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 цієї статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Тобто, стверджуючи про факт надання відповідачу кредиту, позивач не надав до суду жодного належного доказу, яким би підтвердив викладені обставини. За таких умов в ході розгляду справи позивачем не було доведено факту видачі відповідачу коштів у заявленому позивачем розмірі, тому відсутні підстави їх стягнення.
До того ж, сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості.
Також, порівнявши суму кредиту та суму процентів та пені, суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її правове призначення. Адже неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання і не може лягати непомірним тягарем на споживача й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Згідно Закону України «Про споживче кредитування» - максимальна сукупна сума штрафів і пені за порушення споживачем виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розмір подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять.
Таким чином, не вбачається підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів. З огляду на наведене позов задоволенню не підлягає.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 11, 141, 207, 509, 526, 530, 536, 549, 551, 610, 615, 625, 633, 634, 651, 1050, 1054, 1055, 1069 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 12.01.2026.
Суддя: