Справа № 580/5101/25 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР
12 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.05.2023 по день фактичного розрахунку - 13.03.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.05.2023 по день фактичного розрахунку - 13.03.2025;
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 05.05.2023 по 13.03.2025, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 05.05.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення - 13.03.2025.
Позов мотивовано тим, що у день звільнення позивача зі служби відповідач не виплатив йому при звільненні всіх належних йому сум, які виплачені позивачу лише 13.03.2025, тому він вважає, що відповідач має нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 48970 (сорок вісім тисяч дев'ятсот сімдесят) грн. 14 коп. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 28.06.2023 по 13.03.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 по справі №580/5101/25 частково, а саме в частині, якою зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 48 970 (сорок вісім тисяч дев'ятсот сімдесят) грн 14 коп. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів; ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати і стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 189 084 (сто вісімдесят дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 75 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом жодним чином не враховано, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та позиція вказана в ній висвітлювали правовідносини до внесення змін до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022. Такими змінами законодавець уже заклав у норми Кодексу законів про працю, зокрема до ст.ст. 116, 117, принципи розумності, справедливості та пропорційності обмеживши виплати працівникові його середнього заробітку терміном у 6 місяців. Судом першої інстанції всупереч вимогам матеріального права здійснено власні розрахунки, які не ґрунтуються на жодному нормативно-правовому акті.
Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 28.02.2022 до 05.05.2023, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, обчислений виходячи з виплат за два останні календарні місяці роботи, що передують місяцю в якому відбулося звільнення (березень квітень 2023) становить - 1 033,25 грн. Отже, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України середній заробіток позивача за шість місяців становить 189 084,75 грн (183 дні*1033,25 грн).
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року та від 29 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
09 вересня 2025 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2023 №134 звільнений з військової служби у запас з 05.05.2023 та виключений зі списків особового складу частини і знятий з усіх видів забезпечення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2023 у справі № 580/2620/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 28.02.2022 до 05.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022-2023 роки" станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
13.03.2025 року на виконання рішення суду відповідачем виплачено грошове забезпечення за період з 28.02.2022 до 05.05.2023 у сумі 114 263,65 грн.
Вважаючи, що виплата грошового забезпечення із затримкою є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та втрати частини доходу, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції вказав, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Загальний розмір виплачених коштів після звільнення склав 110 713,86 грн. Виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 114 263,65 грн/14 (місяці, за які нараховувалась виплата) = 8 161,69 грн/міс.*6 міс. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи принцип справедливості та співмірності, становить 48 970,14 грн.
Заперечення апелянта мотивовані протиправністю застосування судом першої інстанції принципу пропорційності, оскільки прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 законодавець уже заклав у норми Кодексу законів про працю, зокрема до ст.ст. 116, 117, принципи розумності, справедливості та пропорційності обмеживши виплати працівникові його середнього заробітку терміном у 6 місяців.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
На підставі аналізу наведених норм права можна дійти такого висновку. Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).
Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.
Частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 489/6074/23 вирішувала виключну правову проблему та здійснювала тлумачення положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
Судова колегія у справі № 489/6074/23 дійшла наступних висновків:
«91. Частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
92. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
93. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
94. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
95. Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
96. Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
97. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
98. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
99. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
100. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.
105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан