13.01.2026 року м. Дніпро Справа № 908/1165/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),
судді: Іванов О.Г., Дармін М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 (повне рішення складено 18.08.2025, суддя Ярешко О.В.) у справі №908/1165/25
за позовом: Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ященка Ігоря Костянтиновича, м. Запоріжжя
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство “ГРАДПРОЕКТ», м. Запоріжжя
про стягнення 45 978,41 грн.,
28.04.2025 до Господарського суду Запорізької області через систему Електронний суд надійшла позовна заява (вих. № б/н від 28.04.2025) Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ященка Ігора Костянтиновича про стягнення заборгованості з оплати орендної плати у розмірі 38243,77 грн., 3% річних у розмірі 551,25 грн., інфляційних втрат у розмірі 2488,95 грн., штрафу у розмірі 1250,62 грн., що разом складає 42534,59 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.05.2025 суддею Ярешко О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1165/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Враховуючи предмет та підстави заявленого позову, оскільки об'єкт оренди у спірний період був переданий до господарського відання КП “ГРАДПРОЕКТ», суд залучив вказану особу до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, оскільки рішення з цього спору може вплинути на права та обов'язки КП “ГРАДПРОЕКТ». Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, що викладена у заяві про усунення недоліків, прийнята судом до розгляду.
Таким чином, предметом розгляду у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати орендної плати у розмірі 41687,59 грн., 3% річних у розмірі 551,25 грн., інфляційних втрат у розмірі 2488,95 грн., штрафу у 1250,62 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення від 26.02.2022 № 899.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 у справі №908/1165/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ященка Ігора Костянтиновича на користь Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (пр. Металургів, буд. 11, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69032, код ЄДРПОУ 05478717) 1418 (одна тисяча чотириста вісімнадцять) грн. 42 коп. інфляційних втрат, 74 (сімдесят чотири) грн. 73 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Провадження у справі у частині стягнення 25522 грн. 72 коп. заборгованості закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, з використанням системи Електронний суд, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Комунальне підприємство “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», в якій просить: рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 в частині закриття провадження в справі у зв'язку із відсутністю предмету спору залишити без змін, в іншій частині - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що хоча згоди всіх сторін Договору оренди про заміну балансоутримувача та розірвання договору оренди досягнуто не було, що підтверджується відсутністю підписаної угоди про це, відповідач отримавши 06.03.2025 від представника позивача проект додаткової угоди та проект акту про повернення нежитлового приміщення з орендного користування підписав лише акт, підписавши його «заднім» числом 30.10.2024. Слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що орендодавцем була надана згода на розірвання договору оренди. Позивач зазначає, що така згода могла мати місце лише при підписанні орендарем умов, зазначених у проекті додаткової угоди, оскільки проект містив не тільки положення щодо дострокового розірвання Договору оренди, а і інші умови, при яких таке розірвання можливе. І тільки при підписанні орендарем такого проекту додаткової угоди в подальшому мало б місце повернення майна з користування саме до КП «ГРАДПРОЕКТ».
Як зауважено Скаржником, фактично, Договір оренди, укладений з департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавцем), КП «ВРЕЖО №7» (балансоутримувачем за договором оренди) та відповідачем (орендарем) не є розірваним, оскільки проект додаткової угоди про це не був підписаний відповідачем, а одностороння відмова від Договору не допускається згідно п. 11.4. Договору оренди.
Як наголошено Скаржником, маючи на руках підписану угоду про розірвання договору оренди, орендар у 10-ти добовий термін в порядку п. 2.5. Договору складає акт приймання-передачі комунального майна з орендного користування та повертає предмет оренди у 10-ти добовий термін. Судом першої інстанції були досліджені докази та встановлена хронологія подій, яка вчинялася орендодавцем, КП «ВРЕЖО №7», як стороною договору оренди, та КП «ГРАДПРОЕКТ» для розірвання договору оренди, проте взагалі не надано цим доказам оцінки.
Скаржник наполягає, що обов'язок про повернення предмету оренди виникає у орендаря виключно по досягненню згоди між сторонами такого договору, яка викладається лише у письмовій формі та набрала чинності. В правовідносинах, що склалися додаткова угода, яка містила й інші умови, якими вносилися зміни до договору оренди, в тому числі і щодо його розірвання, укладена не була, чинності не набрала, згоди на розірвання договору оренди досягнуто не було.
Як зазначено Скаржником, оскільки проект додаткової угоди, в тому числі, але не виключно, про розірвання договору оренди, підписаний орендодавцем був направлений до КП «ГРАДПРОЕКТ» для подальшої роботи останнього з орендарем щодо підпису ним додаткової угоди лише 31.01.2025 р., враховуючи посилання у позові про те, що 06.03.2025 р. відповідач прибув до позивача для підписання додаткової угоди про розірвання договору оренди та не заперечення відповідачем, викладеним у відзиві, про відмову від підпису запропонованого проекту додаткової угоди про розірвання договору оренди, то з цих хронологічних подій встановлюються обставини того, що приміщення не могло бути повернуто відповідачем з користування «заднім» числом, а саме, 30.10.2024 р. Позивач зазначає, що відповідач тісно пов'язує у відзиві між собою дві події, акт, яким повернув майно відповідач з користування, був підписаний ним лише після того, як відповідач ознайомився із запропонованим позивачем проектом додаткової угоди.
На думку Скаржника, акт приймання-передачі майна з орендного користування міг бути фактично підписаним відповідачем, починаючи з березня 2025, оскільки лише у березні 2025 відповідач не підписав проект додаткової угоди, наданий балансоутримувачем для підпису, після чого як він зазначив, підписав акт про повернення майна з орендного користування. Отже, враховуючи фактичні обставини справи, 30.10.2024 предмет оренди з орендного користування фактично не повертався, тому орендна плата продовжила нараховуватися і в 2025 році.
Крім того, Скаржником зазначено, що судом першої інстанції при перевірці розрахунку позивача 3% річних зазначено, що позивачем допущено арифметичні помилки при визначенні початку періоду їх нарахування. Так, суд вважає, що 3% річних не нараховуються у вихідні дні, проте позивач не може погодитися із таким рішенням суду, оскільки 3% річних нараховуються щодня (за кожен день прострочення), а не тільки у робочі дні, і розрахунок включає всі дні, включаючи вихідні та свята. Стаття 625 ЦК України, яка передбачає цю норму, не робить винятків для вихідних днів, розрахунок проводиться на основі кількості днів прострочення, і немає винятків для вихідних днів. Враховуючи, що приміщення з орендного користування 30.10.2024 р. не поверталося та фактично у 2025 році перебуває в орендному користуванні за договором оренди продовжує нараховуватися орендна плата та підлягає стягненню сторонами договору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Іванов О.Г., Дармін М.О.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою ЦАГС від 12.09.2025 здійснено запит матеріалів справи №908/1165/25 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
19.09.2025 матеріали справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 у справі №908/1165/25. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
26.09.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що аналізуючи зміст матеріалів справи та апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 вбачає, що вимоги Позивача, викладені в апеляційній скарзі не є правомірними і навіть не відповідають матеріалам справи. Так, з апеляційної скарги виходить, що суттю претензій Позивача по даній справі є 18,38 кв.м. площі, орендованої у регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, згідно Договору оренди №899 від 26.06.2002. Що, на думку відповідача, не відповідає дійсності. Адже всі розрахунки і оплати здійснювались з розрахунку 17,55 кв.м. орендованої площі, згідно Додаткової угоди до вищевказаного Договору оренди від 05.05.2004, що відображено у матеріалах справи, згідно яких виносив своє рішення Господарський суд Запорізької області.
Відповідач просить суд відмовити Позивачу в задоволенні його скарг і претензій щодо рішення суду першої інстанції, залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 по даній справі без змін.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2002 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець за договором у редакції додаткової угоди від 01.06.2011), Комунальним підприємством “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» (балансоутримувач у редакції додаткової угоди від 01.10.2018) та Фізичною особою-підприємцем Ященком Ігорем Костянтиновичем (орендар, відповідач) укладено договір № 899 оренди нежитлового приміщення по пр. Соборному, 95.
Додатковою угодою від 24.10.2017 договір оренди викладений у новій редакції. За умовами п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення підвалу (літ. А-5) площею 17,55 кв.м по пр. Соборному, 95, яке перебуває на балансі Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7».
Майно використовується орендарем на правах оренди під місця загального користування (п. 1.2).
Відповідно п. 3.4 договору у редакції додаткової угоди від 01.03.2022, орендна плата розраховується та спрямовується орендарем: 100% розміру орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожний місяць балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати, у тому числі нарахування ПДВ на суму орендної плати, здійснюється орендарем самостійно та сплачується щомісячно не пізніше останнього числа місяця, наступного за звітним.
Орендар, згідно п. 5.2 договору, зобов'язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно п. 3.7, у випадку порушення строків оплати та обсягу платежу, орендар зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3% від місячного розміру орендного платежу щодо якого було допущено відповідне порушення. Обов'язок щодо нарахування вказаних платежів покладається на орендаря. В разі нездійснення орендарем сплати платежів, нарахування та стягнення штрафу виконує балансоутримувач у встановленому нормативно-правовими актами порядку.
У випадку закінчення дії цього договору або його дострокового припинення орендна плата перераховується орендарем по добу фактичної здачі комунального майна по акту приймання-передачі (п. 3.10).
За умовами п. 2.4, у разі закінчення строку дії цього договору або його дострокового розірвання орендар передає комунальне майно орендодавцю, балансоутримувачу одночасно із підписанням акту приймання-передачі вказаного майна у 10-ти добовий термін у порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання.
Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні за договором (п. 2.5).
Згідно п. 11.4, цей договір може бути розірвано за погодженням сторін.
Додатковою угодою від 15.08.2019 термін дії договору продовжено на 2 роки 11 місяців до 26.05.2022.
Відповідно акту приймання-передачі № 15 від 30.04.2024 об'єкт нерухомого майна - частина нежитлового приміщення № 59 підвального поверху (літ. А-5) площею 17,55 кв.м по пр. Соборному, 95, передано з господарського відання Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» у господарське відання Комунального підприємства “ГРАДПРОЕКТ» згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05.10.2023 № 9.
30.10.2024 ФОП Ященко І.К. звернувся до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради з листом про розірвання договору оренди № 899 від 26.06.2002.
У відповідь на цей лист Департамент надіслав лист від 04.11.2024 № 139/01/01-07/282 на адресу ФОП Ященка І.К. та КП “ГРАДПРОЕКТ», в якому зазначив, що заборгованість по орендній платі станом на 31.10.2024 перед балансоутримувачем складає 45783,91 грн. Орендарю слід виконати всі фінансові зобов'язання, передбачені договором, а балансоутримувачу - здійснити контроль щодо сплати орендарем орендної плати по дату передачі об'єкта за актом приймання-передачі (включно).
КП “ГРАДПРОЕКТ» надіслано Департаменту лист від 28.01.2025 № 212, яким повідомлено про підготування та відповідь на звернення ФОП Ященка І.К. проєкту додаткової угоди про розірвання договору оренди від 26.06.2002 № 899 та акту приймання-передачі об'єкту оренди.
На цей лист Департамент листом від 31.01.2025 № 11/01/01-07/18 повернув КП “ГРАДПРОЕКТ» підписаний зі своєї сторони проєкт додаткової угоди до договору оренди від 26.06.2002 № 899. Просив після підписання цієї угоди орендарем повернути її примірник до Департаменту.
30.10.2024 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, КП “ГРАДПРОЕКТ» та ФОП Ященком І.К. підписаний акт прийому-передачі, за яким ФОП Ященко І.К. передав, а Департамент, КП “ГРАДПРОЕКТ» прийняли комунальне майно, а саме: частину нежитлового приміщення № 59 підвалу (літ. А-5) загальною площею 17,55 кв.м за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 95.
25.03.2025 Комунальне підприємство “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» поштою (поштове відправлення № 6903204755789 з описом вкладення) надіслало відповідачу лист від 25.03.2025 № 113, в якому зазначено про надходження 30.10.2024 на адресу орендодавця заяви орендаря від 30.10.2024 про розірвання договору оренди № 899. Запропоновано орендарю особисто з'явитися до КП «ВРЕЖО № 7» для підписання підготовленої орендодавцем додаткової угоди про розірвання договору та узгодження дати повернення орендованого майна.
27.03.2025 відповідач поштою надіслав позивачу лист від 27.03.2025 (поштове відправлення № 6909500065680, яке отримано представником позивача за довіреністю 08.04.2025) «Щодо розірвання договору оренди». У листі вказав про підписання акту прийому-передачі майна з оренди 30.10.2024; зазначив, що більше не має доступу до раніше орендованого приміщення; просив надати розрахунок та реквізити для погашення заборгованості по орендній платі на дату підписання акту прийому-передачі майна.
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.01.2025 у справі № 908/3088/24 провадження у справі № 908/3088/24 за позовною заявою Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» до Фізичної особи-підприємця Ященка Ігоря Костянтиновича про стягнення заборгованості за договором оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ ЗЕРЗ від 26.06.02 № 899 у розмірі 29087,57 грн., а саме: 25643,75 грн. основного боргу, 2058,71 грн. інфляційних втрат, 572,58 грн. 3 % річних та 812,53 грн. пені закрито відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, за відсутності предмету спору.
Як вказав позивач та не заперечив відповідач, заборгованість по оплаті орендної плати, яка була предметом розгляду у справі № 908/3088/24, виникла за період з 01.10.2023 по 30.04.2024.
Оскільки позивач вважає, що договір оренди нежитлового приміщення № 899 від 26.06.2002 не є розірваним, у зв'язку з не підписанням відповідної додаткової угоди, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.05.2024 по 28.02.2025 у розмірі 41687,59 грн., 3% річних у розмірі 551,25 грн., інфляційних втрат у розмірі 2488,95 грн., штрафу у 1250,62 грн.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом позову в цій справі є вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості з оплати орендної плати у розмірі 41687,59 грн., 3% річних у розмірі 551,25 грн., інфляційних втрат у розмірі 2488,95 грн., штрафу у 1250,62 грн.
Так, спірні правовідносини виникли на підставі Договору № 899 від 26.06.2002 оренди нежитлового приміщення, що є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно з наступними нормами права.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасником господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовують відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Вказаною нормою також передбачено обов'язок кожної сторони вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом положень статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 Цивільного кодексу України, та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
При цьому співвідношення між нормами Цивільного кодексу України і законів, які регулюють особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Цивільного кодексу України або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Цивільного кодексу України, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту (Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009).
Суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що між сторонами наявні правовідносини з оренди комунального майна, які регулюються загальними нормами ЦК та ГК України і спеціальним законом - Законом України "Про оренду державного і комунального майна".
Під час укладення договору оренди сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".
27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.
Враховуючи те, що Додатковою угодою від 15.08.2019 термін дії договору №899 було продовжено на 2 роки 11 місяців - до 26.05.2022, тому господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону №157-ІХ.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений, зокрема, Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022 та від 16.11.2022 №2738-ІХ.
Отже, як вірно встановлено господарським судом, закінчення строку спірного Договору оренди (26.05.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.
Водночас, у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 №2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.
У пункті 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» у первинній редакції цієї Постанови зазначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
При цьому, пунктом 5 цієї Постанови визначено: якщо сторони договору позбавлені можливості підписати акт повернення майна з оренди, майно вважається повернутим з моменту настання такої події: отримання орендодавцем заяви орендаря про дострокове припинення договору.
Відповідно до пункту 16 Постанови №634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.
Вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов'язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022 (постанова Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 30.10.2024 між відповідачем як орендарем, та Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, яке виступало від імені Територіальної громади м. Запоріжжя як власника орендованого майна, та орендодавцем за договором № 899, а також КП “ГРАДПРОЕКТ», у господарському віданні якого перебуває об'єкт оренди, було підписано акт прийому-передачі з орендного користування майна відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та, відповідно, припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендодавця до орендаря, так і від орендаря до орендодавця (постанова Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №910/13612/23).
Суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідач звернувся до орендодавця, який виступає від імені власника майна, з заявою щодо дострокового розірвання договору оренди, орендодавець проти такого розірвання не заперечив, прийняв від орендаря об'єкт оренди за актом. Акт приймання-передачі об'єкта з оренди також підписаний фактичним балансоутримувачем нерухомого майна.
Тобто, власником майна та його балансоутримувачем вчинені дії на припинення договору оренди № 899, орендований об'єкт прийнятий від орендаря без зауважень. Оскільки достовірно встановлено факт припинення договору оренди шляхом підписання акта прийому-передачі об'єкта з оренди, що відповідає вимогам частини 2 статті 795 ЦК України, колегією суддів відхиляються твердження позивача, що не підписання між сторонами угоди про його розірвання, дає змогу вважати договір діючим.
Відповідно до положень статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частина перша статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов'язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов'язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди. За таких обставин орендна плата може нараховуватися орендодавцем і після закінчення строку дії договору оренди за фактичне користування майном. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 по справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 по справі № 926/2119/17.
Пунктом 3.10 договору № 899 передбачено, що у випадку закінчення дії цього договору або його дострокового припинення орендна плата перераховується орендарем по добу фактичної здачі комунального майна по акту приймання-передачі (п. 3.10).
Суд апеляційної інстанції поділяє висновки господарського суду, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору, оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 24322,53 грн. заборгованості з орендної плати за період 01.05.2024 по 30.10.2024.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 551,25 грн., інфляційних втрат у розмірі 2488,95 грн., штрафу у 1250,62 грн.
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 5 ст. 254 ЦК України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем допущено помилку в періоді нарахувань, а саме не було враховано вимоги частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Апеляційним судом перевірено здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, та встановлено, що він є правильним.
Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати, нараховані за загальний період з липня 2024 по березень 2025 у сумі 2172,58 грн., а також 3% річних, нарахованих за загальний період із 02.07.2024 по 28.04.2025 у розмірі 446,03 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У пункті 3.7 договору сторони встановили, що у випадку порушення строків оплати та обсягу платежу, орендар зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3% від місячного розміру орендного платежу щодо якого було допущено відповідне порушення.
Як встановлено судом, позивачем нараховано штраф, виходячи з усієї суми боргу орендної плати, що була заявлена позивачем за період з травня 2024 по лютий 2025. Колегія суддів поділяє висновки господарського суду, що вказаний розрахунок позивача суми штрафу не відповідає умовам договору, тому відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно наданої відповідачем платіжної інструкції № 3399 від 10.06.2025, останнім на рахунок позивача було перераховано загальну суму 25522,72 грн., із якої за розрахунком відповідача орендна плата складає 24322,53 грн., інфляційні втрати - 1051,87 грн., 3% річних 148,32 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, апеляційний суд вважає правомірним та обґрунтованим рішення господарського суду, що провадження у справі за вимогою по стягненню 24322,53 грн. боргу з орендної плати, за вимогою по стягненню 754,16 грн. інфляційних втрат та 446,03 грн. 3% річних підлягає закриттю.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції здійснено належну оцінку доказам по справі та, відповідно, винесено законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 у справі №908/1165/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін