Справа № 209/7791/25
Провадження № 2/209/323/26
13 січня 2026 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді - Левицької Н.В.,
за участі секретаря судового засідання - Погрібної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження за без повідомленням сторінцивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Дніпровського районного суду міста Кам'янського з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Грибанов Д.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за картковим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим в межах Кредитного договору №0074/980/1309918/19 в розмірі 11552,96 а також понесені судові витрати.
Стислий виклад позовних вимог.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 29.11.2019 між відповідачем ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк»» було укладено кредитний договір №0074/980/1309918/19, який за своєю правовою природою є змішаним договором, а саме кредитний договір та кредит про надання банківських послуг, в якому містяться елементи різних договорів і надаються декілька різних видів послуг - кредитування та видача і обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток, в межах якого було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 .
14.03.2025 року між АТ «ОТП Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14/03/25, відповідно до умов якого право грошової вимоги за картковим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим в межах кредитного договору №0074/980/1309918/19, перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Згідно з реєстром боржників № 2 до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 11552,96 грн, з яких: 6500 грн загальна сума боргу по тілу, 5052,96 грн сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн сума боргу по комісії.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 14.03.2025 позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Ураховуючи викладене, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 11552,96 грн та судові витрати по справі.
Процесуальні дії у справі.
За відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради від 29.10.2025, які надані на запит суду та отримані судом 10.11.2025, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 13 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Відповідачу, ухвалу про відкриття провадження від 13 листопада 2025 року та копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками було направлено на адресу зазначену у позові, яка також є місцем реєстрації відповідача. Конверт повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній».
Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк, відповідач, не подав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також відзив на позовну заяву не подавався.
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17(П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 27.02.2023 у справі №909/548/16(909/947/20).
Також суд враховує правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, згідно якого, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі
Оскільки ухвалу про відкриття провадження було направлено за адресою, зазначеною у позовній заяві, яка також є місцем реєстрації відповідача, то слід вважати, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику стороні та про встановлення відповідачу строку для подання відзиву на позов.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, суд приходить до наступного висновку.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 3 ст. 95 ЦПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Верховного суду України від 17 січня 2020 року, справа №916/2286/16, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Фактичні обставини справи, встановлені судом та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.11.2019 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0074/980/1309918/19 (а.с. 4).
Судом також встановлено, що зазначений кредитний договір між сторонами було укладено в спосіб подання письмової анкети-заяви Відповідачем на надання відповідної платіжної картки та видачі Позивачем Відповідачу такої картки. Вказані дії сторін не суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо способу укладання договору, а відтак, породжували відповідні договірні зобов'язання для сторін по справі.
Згідно з умовами вказаного договору, АТ «ОПТ Банк» взяв на себе зобов'язання з відкриття карткового рахунку, надання картки держателю, а також виконання розрахункового обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням картки. На картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий за заявою відповідача, було встановлено кредитний ліміт, порядок користування яким визначено правилами користування карткою.
Згідно умов обслуговування кредитної лінії, за користування кредитом, Банк нараховує процент. Розмір процентної ставки, вказаний у відповідній Заяві-анкеті та погоджений позичальником становить 5% в місяць.
Також Відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту до вищезазначеного договору (а.с. 6 на звороті-7).
Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 , станом на 14 березня 2025 року перед банком становить 11552,96 грн, яка складається з 6500 грн - заборгованість по тілу, 5052,96 грн - заборгованість по відсотках (а.с. 19-27).
Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ОСОБА_1 становлять відносини, які пов'язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором а також його поверненням та сплатою процентів за користування ним (кредитні правовідносини).
Щодо наявного права позивача на пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
В даному випадку, судом встановлено, що з витягу з Державного реєстру фінансових установ убачається, що позивач є фінансовою установою з свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи.
Згідно витягу з реєстру боржників, до договору факторингу №14/03/25 від 14.03.2025, укладеного між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», останній набув право вимоги заборгованості за договором кредиту № 0074/980/1309918/19 від 29.11.2019 року. Такий витяг суд розцінює як належний, допустимий та достатній доказ, що підтверджує обставину набуття права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Відповідно до копії платіжної інструкції № 676.1 від 14.03.2025 АТ «ОТП БАНК» здійснило оплату ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за договором факторингу №14/03/25 від 14.03.2025 у розмірі 4893746,34 грн (а.с. 30).
Вищевказаний договір факторингу, якими обґрунтовуються позовні вимоги у цій справі, на час вирішення спору є дійсними, у судовому порядку недійсними не визнавався та доказів щодо його нікчемності (невідповідності умов імперативним вимогам законодавства) суду не надавалося, суд вважає, що відповідний договір є таким, що регламентують правовідносини, визначені ними.
У зв'язку із чим ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» є належним позивачем за вказаним позовом, і такому кредитору належить право вимоги за вищеназваним кредитним договором.
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту суд вказує про наступне.
Як встановлено судом відповідач підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява-анкета є невід'ємною частиною Договору про надання послуг дистанційного обслуговування засобами системи ОТР Smart та правил надання послуг дистанційного обслуговування засобами системи ОТР Smart тарифів банку, які розміщені на офіційному сайті банку. Шляхом підписання заяви-анкети відповідач підтвердив, що він особисто отримав свій примірник заяви-анкети, з умовами та правилами, Тарифами банку, які розміщені на офіційному сайті банку, ознайомлений, приймає та погоджується з їх положеннями та надає письмову згоду на укладення договору.
На підтвердження фактичного надання кредитних коштів відповідачеві, як позичальнику, та не виконання такою особою своїх зобов'язань щодо повернення отриманих на умовах строковості грошових кредитних коштів, з боку позивача суду представлено банківську виписку по руху коштів по картковому рахунку, який був відкритий на ім'я відповідача.
Суд із цього приводу вказує, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно п.п.1 п. 59 Положення про організацію бухгалтерського обліку ,бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018р.№ 75 банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них.
Згідно п. 62 такого Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
В даному випадку виписка по руху коштів по картці відповідача відповідає вказаним вимогам чинного законодавства, та є первинним документом, який беззаперечно свідчить про надання боржнику кредитних грошових коштів та існування у позичальника заборгованості за кредитним договором. Аналогічна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.
Також у вказаній виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідач активно користувався кредитними коштами, а отже й підтверджується факт відкриття карткового рахунку. Із виписки вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами, а також частково сплачувала заборгованість за договором.
У зв'язку із тим, суд вважає, що отримання у кредит грошових коштів Відповідачем підтверджено належними доказами по справі, а відтак у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі.
Перевіривши надані позивачем розрахунок заборгованості, у тому числі на предмет його узгодженості із вказаною випискою руху грошових коштів по картковому рахунку, та узявши до уваги умови кредитного договору, суд вважає доведеним обставину порушення відповідачем умов такого кредитного договору в частині своєчасного повернення сум отриманого кредиту.
Відповідач доказів виконання своїх договірних зобов'язань в частині повернення фактично отриманих кредитних коштів за названим кредитним договором суду не представив. Так само, стороною відповідача не було надано власного розрахунку.
Таким чином, застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму боргу по тілу кредиту за картковим рахунком № НОМЕР_1 відкритим в межах кредитного договору № 0074/980/1309918/19 в сумі 6500,00 грн.
Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд зазначає наступне.
Суд вважає, що шляхом підписання анкети-заяви та Паспорту споживчого кредиту відповідач, як споживач, був проінформованим також про реальну процентну ставку, загальні витрати за кредитом, та інші важливі правові аспекти його надання, що передбачені статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем зобов'язань з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за його користуванням, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача саме заборгованості по процентах у розмірі 5052 грн 96 коп. Вказана вище заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростованим відповідачем.
Таким чином, аналізуючи здобуті у справі докази, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог банку у їх повному обсязі та стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за картковим рахунком № 262091309918 відкритим в межах кредитного договору № 0074/980/1309918/19 від 29.11.2019 року, у загальному розмірі 11552,96 грн.
Суд зауважує, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд даної цивільної справи по суті, в судове засідання не з'явився, заперечень на позов та доказів на їх обґрунтування суду не надав, що дає суду право при заочному розгляді справи обмежитись доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Розподіл судових витрат.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 3028,00 грн., який підлягає до стягнення з відповідача на підставі ст. 141 ЦПК України.
Щодо вимог позивача про відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи, у сумі 1 514 грн, то в цій частині слід відмовити, оскільки доказів понесення зазначених витрат суду не надано. Відтак вони є недоведеними та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст .2, 5, 10-13, 76-81,141, 247, 258-259, 263-265, 272, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за картковим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим в межах кредитного договору № 0074/980/1309918/19 від 29.11.2019 в розмірі 11552 (одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) гривні 96 копійок з яких: 6500.00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5052 грн 96 коп - сума заборгованості за відсотками;
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати по справі, які складаються з судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Дніпровський районний суд міста Кам'янського шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Дата складання судового рішення 13 січня 2026 року.
Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА