Справа № 750/14724/25
Провадження № 2/750/519/26
13 січня 2026 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Слісаря А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (змінило назву з Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінтраст Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 25998 грн. 81 коп.
Обґрунтовано позов тим, що 18 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна», було укладено електронний договір № 6977551 про надання споживчого кредиту, сума кредиту складала 7000 грн. Кредитний договір укладено відповідно до Правил надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022, розміщених на їх сайті - https://creditplus.ua/ru/documents. Строк кредиту складав 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів. Дата повернення кредиту 12.08.2024. 27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, згідно якого ТОВ «Авентус Україна» відступило право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором. Неналежне виконання відповідачем договору призвело до виникнення заборгованості перед фінансовою установою, а тому позивач, як правонаступник, звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, у зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 18 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна», укладено електронний договір № 6977551 про надання споживчого кредиту в сумі 7000 грн., які були зараховані на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 21-25).
Кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022, розміщених на їх сайті - https://creditplus.ua/ru/documents. Строк кредитування складав 360 днів. Дата повернення - 12.08.2024. Процентна ставка в день за користування кредитними коштами складає 1,99 % (п. 1.5.1.). Відповідно до п. 1.5.2. знижена процентна ставка 1,095% в день.
Договір було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С8324», після чого відповідач отримав кредит в сумі 7000 грн. на свою платіжну карту, що підтверджується довідкою(а.с.74-76).
Відповідно до частини 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Також, відповідачем було підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 26).
За інформацією АТ КБ «Приватбанк», наданою на запит суду, на ім'я ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), на яку 18 серпня 2023 року здійснено переказ коштів на суму 7000 грн.
Таким чином, зарахування кредитних коштів в сумі 7000 грн. на картковий рахунок відповідача підтверджується належними доказами.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
В абзаці другому частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» (змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал») було укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило право вимоги заборгованості за договорами кредиту ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» (а.с. 77-81).
Як вбачається з витягу реєстру боржників до договору факторингу 27.05/24-Ф від 27.05.2024, який підписаний обома учасниками угоди та скріплений їх печатками, ТОВ «ФК» «Фінтраст Україна» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6977551 (а.с. 14-15).
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договорів про відступлення прав вимоги, як первісним Кредитором ТОВ «Авентус Україна» направлено повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні.
Разом з тим суд зазначає, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 6 лютого 2019 року в справі №361/2105/16-ц.
Частиною 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
На підставі статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У позовній заяві зазначено, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в сумі в сумі 25998 грн. 81 коп., яка складається з: 6438 грн. 02 коп. - сума кредиту; 9695 грн. 55 коп. - нараховані процентів згідно договору та 9865 грн. 24 коп. - нараховані позивачем проценти за 77 календарних днів.
Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році (п. 3.1 договору).
Відповідно до п. 1.5.1 стандартна процентна ставка становить 1,99% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 договору.
Відповідно до п. 1.4 договору строк кредиту становить 360 днів.
Щодо вимоги позивача про нарахування інфляційних витрат і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, суд звертає увагу, що згідно із Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 18, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
У частині зупинення примусового стягнення штрафних санкцій, дія правових норм у часі - пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України мають ретроспективну дію, тобто поширюється також на кредитні договори і позики, які укладені до 17.03.2022 (набрання чинності законом № 2120). На даний час зміни до указаної норми Закону законодавцем не вносилися.
З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства, суд вбачає вимоги позивача про нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України необґрунтованим.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, оскільки відповідач взятих на себе зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі не виконала, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасила, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та процентами, нарахованими за користування кредитом.
Також, у зв'язку з наявністю підстав для часткового задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати на правничу допомогу.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно п. 3 частини другої ст. 141 ЦПК судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачу правничу допомогу надавав адвокат Столітній М.М. на підставі ордеру серії АІ № 2028817 від 10 грудня 2024 року (а.с. 27) та договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а.с. 43-44).
Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 адвокатом були надані послуги на загальну суму 10000 грн. (а.с. 13).
Згідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.
Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі. Проте, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 289, 354 ЦПК України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (місцезнаходження: вул. Загородня, 15, оф. 118/2, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи - 44559822) заборгованість у сумі 25998 грн. 81 коп. (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім грн. 81 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2422 грн. 40 коп. судового збору та 5000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Слісар