13 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/4506/24 пров. № А/857/34719/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» на додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 (головуючий суддя Мандзій О.П., м. Тернопіль) по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕН» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті №067096 від 02.07.2024 про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» адміністративно-господарського штрафу №067096 від 02.07.2024.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Додатковим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в користь товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» судові витрати, пов'язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
Не погодившись з таким додатковим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕН» оскаржило його в апеляційному порядку, просить змінити таке, збільшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню із відповідача, до заявлених 12 000,00 гривень.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно поданої заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї доказів, стягненню із Відповідача підлягала сума таких витрат в розмірі 12 000,00 гривень.
Мотивуючи додаткове рішення щодо зменшення заявленої суми витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив із того, що сума в заявленому розмірі є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, застосувавши таким чином частину 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Проте судом проігноровано імперативні положення частин 6 та 7 цієї ж статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не заявляв клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю у відповідності до положень частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а, відповідно, у суду були відсутні підстави для такого зменшення, оскільки процесуальним законом суд не наділено правом зменшувати розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи. З цього приводу Верховний Суд сформував стабільну судову практику, яка виражена, зокрема, у судових рішеннях від 15.06.2022р. у справі № 922/1876/21, від 25.05.2021р. у справі № 910/7586/19, від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц, від 09.04.2019р. у справі № 826/2689/15, від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, від 22.11.2019р. у справі № 902/347/18.
Клопотання Відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги від 07.11.2024р. не може вважатись клопотанням про зменшення суми судових витрат в розумінні положень частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, так як, по - перше, дане заперечення не містило жодних розумних обґрунтувань щодо неспівмірності заявленої суми, а по - друге, суть заперечень полягало не у зменшенні суми, а у проханні повністю відмовити у її стягненні. У пункті 39 мотивувальної частини додаткової ухвали від 8 червня 2022 року у справі № 920/1191/20 Верховний Суд зробив висновок про безпідставність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги без надання будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів та без наведення обґрунтованого розрахунку витрат, які є співмірними.
Встановлюючи співмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у даній справі слід звернути увагу на правові висновки Верховного Суду з цього питання, висловлені, зокрема, у постанові від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20. Так, Верховний Суд зазначив наступне (дослівно): «...метою стягнення витратна правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Отже, суд доходить висновку, що повна компенсація суб'єктом владних повноважень іншій стороні у справі витрат на адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, повинна виступати додатковим запобіжником подачі таким суб'єктом безпідставних, зокрема апеляційних та касаційних скарг. Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, у тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 560/665/19, у додатковій постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20».
Схожі висновки сформовані також у постановах Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20.
Враховуючи необхідність застосування у даній справі правових висновків Верховного Суду вважаю доцільним звернути увагу на те, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизовано тлумачення поняття «подібні правовідносини». Так, у даній постанові, зокрема, зазначено (дослівно):
«Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за 'їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу 'їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови)».
«Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин (пункт 98 постанови).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив таку залишити без задоволення.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Постановляючи додаткове рішення щодо витрат на правничу допомогу суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За правилами ч.3 ст.143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно із ч.5 ст.143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
У відповідності до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З огляду на викладене, правильним є твердження, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як встановлено ч.2, 3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно матеріалів справи, 02.10.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «СТЕН» та адвокат Свірським Т.В. укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно умов якого загальну ціну цього договору становитиме вартість усіх послуг, наданих адвокатом під час його дії. Вартість конкретної послуги, наданої адвокатом по даному договору (гонорар), встановлюється у фіксованому розмірі та зазначається у відповідному підпункті даного пункту договору та/або у додаткових угодах (чи додатках) до договору.
Додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги від 19.07.2024 сторони договору погодили, що вартість послуг адвоката (гонорар у фіксованому розмірі) по наданню професійної правничої допомоги клієнту, пов'язаної із судовим провадженням в суді першої інстанції у справі за позовом клієнта до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно - господарського штрафу, становить 12000,00 грн. та включає в себе вартість усіх послуг (необхідних процесуальних дій) в рамках цієї судової справи. При цьому сторони домовились не визначати вартість кожної окремої послуги, наданої адвокатом в рамках даної судової справи.
04.11.2024 сторонами договору складено акт надання-отримання послуг, згідно з яким адвокат надав, а клієнт отримав адвокатські послуги (професійну правничу допомогу), пов'язані із розглядом судової справи №500/4506/24, а саме: підготовка та складення позовної заяви (в тому числі, але не виключно: правовий аналіз та оцінка обставин і наявних доказів; правовий аналіз законодавства та судової практики; формування правової позиції). Послуги надані в обсязі та на умовах, обумовлених сторонами. Вартість послуг становить 12000,00 грн. Клієнт зобов'язаний оплатити вартість послуг у спосіб, не заборонений чинним законодавством України, в термін до 31.03.2025.
При цьому суд першої інстанції правильно врахував позицію Європейського суду з прав людини викладену у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», щодо вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, де суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Надавши оцінку матеріалам справи та доказам складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 12000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
При цьому суд слушно зауважив, що дана справа є справою незначної складності, а також враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові, що спрощувало роботу адвоката при їх підготовці, а тому, підготовка даної заяви по суті справи не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів, правильно вважав, що стягнута має бути сума витрат, пов'язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а додаткове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕН» - залишити без задоволення, а додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №500/4506/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя М.А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула