з питань забезпечення позову
13 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/5994/25 пров. № А/857/52690/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, спонукання до вчинення певних дій, -
19.03.2025р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо неналежного розгляду в установленому законом порядку заяви в оформленні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняття відповідного рішення за результатами її розгляду;
скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом № 21 та викладене у повідомленні №1499/в від 21.02.2025р. про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі абз.13 ч.1 ст.23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.1-4, 19).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.27 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом № 21 від 21.02.2025р., в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов'язаному ОСОБА_1 ; зобов'язано комісію ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2025р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.47-50).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.53-56).
Під час апеляційного розгляду позивач ОСОБА_1 скерував до апеляційного суду заяву про забезпечення позову, в якій просить до завершення апеляційного розгляду заборонити юридичним та фізичним особам, а також органам ТЦК, вчиняти дії щодо його мобілізації, направлення до військових частин, прийняття рішень, пов'язаних з його призовом (а.с.98-101).
Вимоги поданої заяви обґрунтовує тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Інший учасник справи не подав заперечень на подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Розгляд заявленого клопотання здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та подану заяву (клопотання) в межах наведених у ньому доводів, колегія суддів дійшла висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено, серед іншого, шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до роз'яснень, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2019р. у справі № 826/10936/18 та від 30.09.2019р. у справі № 420/5553/18.
Предметом розглядуваного спору є оскарження відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, свою позицію позивач формував на підставі того, що відповідач неналежно (неповно) розглянув подану ним заяву про надання відстрочки, через що на нього слід покласти обов'язок по її повторному розгляду.
Тобто, позивачем здійснюється захист свого права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Подана заява про забезпечення позову торкається заборони відповідачу та невизначеному колу інших осіб вчиняти будь-які дії щодо мобілізації, направлення до військових частин, прийняття рішень, пов'язаних з призовом ОСОБА_1 .
Між тим, колегія суддів вважає, що подана заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Аналіз поданого клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову та матеріалів справи свідчить про те, що доводи клопотання ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджуються матеріалами справи.
При цьому, будь-яких достовірних доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; для відновлення порушених прав позивачу необхідно буде докласти значних зусиль, часу та витрат, позивачем не представлено.
Колегія суддів підкреслює, що заходи забезпечення такого позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п.1 ч.2 ст.150 КАС України.
В контексті співмірності суд також перевіряє не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надає оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
В розрізі викладеного, вимоги заяви про забезпечення позову є занадто широкими і невизначеними, що явно виходить за межі позовних вимог та за предмет судового розгляду і поширюється на невизначене коло осіб, не залучених до участі у розгляді цієї справи.
При цьому, масштаб визначених позивачем заходів забезпечення фактично призведе не лише до втручання в діяльність відповідача, а й торкнеться прав та інтересів осіб, які не залучені до участі в справі.
Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність запропонованих позивачем заходів забезпечення позову.
Крім того, колегія суддів вважає, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову в запропонований позивачем спосіб фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування ст.150 КАС України.
Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що вагомих доводів таких наслідків в разі незастосування заходів забезпечення позову не наведено.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на громадян. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що зазначені позивачем у клопотанні про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст.151 КАС України.
Таким чином, правові підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову є відсутніми.
Враховуючи вищевказані обставини, оцінюючи наведені в обґрунтування поданої заяви мотиви заявника, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість заяви про забезпечення позову, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.ст.150, 154, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, ч.2 ст.321, ч.2 ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 380/5994/25 шляхом заборони вчинення дій або прийняття рішень, пов'язаних із мобілізацією, направленням до військових частин до завершення апеляційного розгляду, - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Бруновська Н. В.
Хобор Р. Б.
Дата складання повного судового рішення: 13.01.2026р.