Справа № 240/8204/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
13 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Корольовського відділу державної виконавчої служби міста Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року скасувати в частині відмови в позові про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) щодо не включення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислено розмір грошової компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток і зобов'язання доплатити суми такої компенсації.
Прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ), що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року залишено без змін.
06 грудня 2024 року Житомирським окружним адміністративним судом у справі №240/4808/24 видано виконавчі листи, зокрема про зобов'язання боржника здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Постановою державного виконавця від 20 січня 2025 року відкрито виконавче провадження №76821935.
04.02.2025 на адресу відділу ДВС надійшло повідомлення з ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №240/4808/24, з врахуванням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2024, було виконано 20.11.2024 в добровільному порядку в повному обсязі, додавши довідку розрахунок №100 від 30.01.2025 де сума виплаченої компенсації відпустки при звільнені становила 62276,32 грн. а сума грошового забезпечення з якого здійснено розрахунок грошового забезпечення є 24263,50 грн.
Також 12.02.2025 в/ч НОМЕР_1 подала до Житомирського окружного адміністративного суду заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає до виконання, проте ухвалою суду від 24.02.2025 у задоволенні заяви було відмовлено.
В/ч НОМЕР_1 вказану ухвалу оскаржила до Сьомого апеляційного адміністративного суду, на даний час розгляд апеляційної скарги триває.
Згідно наданої Дубком Сергієм Миколайовичем який діє в інтересах ОСОБА_1 довідки-розрахунку №95 від 23.02.2024 про розмір виплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 року ОСОБА_1 вбачається, що з складових грошового забезпечення, на які мав право військовослужбовець на день виключення із списків особового складу та які включаються до складу розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток відсутня додаткова винагорода , а сума всього грошового забезпечення становить 24263,50 грн.
Державним виконавцем 06.03.2025 було винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду ВП №76821935 у сумі 5100 грн.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення та визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.03.2025 за ВП № 76821935 про накладення на позивача штрафу у сумі 5 100 грн. 00 коп.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішен інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 3 Закону № 1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктами 1, 16, 22 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII зарішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 75 Закону № 1404-VIII уразі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на аналіз наведених норм права слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас обов'язковою умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин.
Отже, приймаючи рішення про накладення на боржника штрафу відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII, державний виконавець зобов'язаний з'ясувати, чи вжито боржником дії щодо виконання рішення суду та чи існують поважні причини, які унеможливлюють його виконання.
В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Таким чином, зміст правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що лише невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин тягне за собою наслідки, встановлені приписами Закону України "Про виконавче провадження".
Тобто, на момент прийняття рішення про накладення штрафу державний виконавець має встановити факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
З наведеного вбачається, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, але не зробив цього.
З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним рішення суду без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
При цьому суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Верховний суд у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 виклав свою позицію щодо врахування додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток, яка передбачена Постановою №168, а саме зазначив, що, на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. За приписами вказаної норми, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Тому, як пояснив відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, при обчисленні розміру таких виплат, Військова частина НОМЕР_2 була зобов'язана врахувати суму винагороди, яку ОСОБА_1 отримував перед звільненням.
Як свідчать довідка про суми виплачених додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 12.02.2024 №92 від 23.02.2024, ОСОБА_1 починаючи з 03.2022 по 12.2022; з 02.2023 по 06.2023; з 08.2023 по 10.2023; з 01.2024 по 02.2024 здійснювалася виплата додаткової винагороди.
Таким чином, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, відповідно до довідки військової частини виплачувалася ОСОБА_1 починаючи з 25.02.2022 по 12.02.2024, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки. 25.02.2022 по 12.02.2024, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі №240/23909/23, від 20 грудня 2024 року у справі №240/21650/23.
Разом з тим, як свідчить довідка-розрахунок про розмір виплаченої грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки, ОСОБА_1 від 22.02.2025 №220, додаткова винагорода визначена у сумі розміром 0,00грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами відповідача та висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для накладення на позивача штрафу оскаржуваною постановою, оскільки рішення суду щодо зобов'язання боржника здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", Військовою частиною НОМЕР_2 не виконано.
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.