Справа № 240/20997/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
13 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні їй в період з 29.01.2020 по 15.07.2021 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити їй за період з 29.01.2020 по 15.07.2021 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 та Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 17.02.2016 по 15.07.2021.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що в спірний період з 29.01.2020 по 15.07.2021 грошове забезпечення виплачувалось позивачу, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
У зв'язку з прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, позивач вважає, що в період з 29.01.2020 по 15.07.2021 її грошове забезпечення мало бути обчислене, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, а тому вона звернулась з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частиною першою статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Вищезазначеною Постановою №704 затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також нову схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, внаслідок чого з 01 березня 2018 року було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції, яка була чинною до 24.02.2018, передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В свою чергу, приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Натомість, приміткою Додатку 14 до Постанови №704 було передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови № 704 та викладено пункт 4 Постанови №704 у наступній редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Отже, з 24.02.2018 було змінено розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями: з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, зміни до приміток Додатків 1 та 14 не вносилися.
Відтак, зміст приміток до Додатків 1 та і 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж Постанови, якою передбачено використання для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка 1 Додатку 1 та примітка Додатку 14 до Постанови №704 повинні бути у безпосередньому зв'язку з нормою права, якої вони стосуються, в даному випадку з положеннями пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і не повинні суперечити змісту основної норми, яку вони супроводжують.
Не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови на підставі Постанови № 103, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Отже, застосуванню до правовідносин щодо порядку визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням підлягають саме положення основної норми пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, який має нормативний характер.
Таким чином, починаючи з 24.02.2018 згідно з пунктом 4 Постанови №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Однак, 29 січня 2020 року Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову у справі №826/6453/18, якою пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 щодо порядку визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, було скасовано.
Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції
Відтак, починаючи з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, що була чинною до змін, внесених пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність застосування з 29 січня 2020 року до спірних правовідносин щодо порядку визначення військовослужбовцям розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням положень пункту 4 Постанови №704 в редакції, що діяла до 24 лютого 2018 року, тобто до внесення змін на підставі Постанови № 103, і яка передбачала, що розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
У той же час, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ встановлено обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й розрахованих згідно з Постановою №704.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку про те, що зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та "Про Державний бюджет України на 2021 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та на 2021 роки не містили.
З огляду на передбачені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили (закону про Держбюджет на відповідний рік), згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, тобто в даному випадку Законам України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та "Про Державний бюджет України на 2021 рік", із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021, 2022, 2023), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі, як розрахункова велична для обчислення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, жодним чином не впливає на спірні відносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Враховуючи вищезазначене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених у відповідності до пункту 4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на тарифний коефіцієнт.
Водночас, матеріалами справи підтверджується та обставина, що в період з 29.01.2020 по 15.07.2021 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, які виплачувались позивачу, були розраховані відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Використання відповідачем для розрахунку позивачу в спірний період розміру посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, призвело до отримання позивачем протягом спірного періоду в меншому розмірі щомісячного грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розміри яких залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в період з 29.01.2020 по 15.07.2021 щомісячного грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розрахованих виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти є протиправними, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Як наслідок, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.07.2021, а також виплачених за цей період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року та встановленого Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.