Справа № 560/10043/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
13 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного університету оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Національного університету оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Національного університету оборони України щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 з 04.09.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано Національний університет оборони України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 04.09.2022 по 19.05.2023, зокрема, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 та 01 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Міністра оборони України від 30.08.2022 № 795 майора ОСОБА_1 було зараховано слухачем командно-штабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України в подальшому наказом Міністра оборони України від 14.06.2024 № 921 підполковника ОСОБА_1 направлений для подальшого проходження військової служби - військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Позивач вважаючи, що у період з 04.09.2022 по 19.05.2023 протиправно не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження служби, звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак надалі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1 762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2 481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2 684,00 грн.
Крім того, слід врахувати, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що дії відповідача стосовно обчислення та виплати грошового забезпечення за спірний період без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", є протиправними.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги про те, що даний позов подано з порушенням строку звернення до суду, то колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку доводам відповідача щодо помилковості його позиції про залишення позовної заяви без розгляду.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що як правильно зауважив суд першої інстанції, в даному випадку ч.2 ст.233 КЗпП України не є застосовною до даних правовідносин, оскільки спір стосується виплат (грошового забезпечення), які не було здійснено під час проходження служби, а не при звільненні (в даному випадку виключення зі списків особового складу). Тобто, застосуванню підлягає саме ч.1 ст.233 КЗпП України.
Колегія суддів враховує, що законодавець в ст.233 КЗпП України пов'язав початок перебігу строку звернення до суду (в межах даних правовідносин) з моменту коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. В свою чергу, особа могла дізнатись про порушення свого права лише з повідомлення про кожну виплату заробітної плати, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці в межах ст.110 КЗпП України та ст.30 ЗУ "Про оплату праці", або факту одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, неможливо встановити коли позивачу було письмово повідомлено про усі суми, які були нараховані та виплачені, в межах ст.110 КЗпП України та ст.30 ЗУ "Про оплату праці", за оспорюваний період і чи взагалі такі повідомлення здійснювались.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку військовослужбовець може (має право) знати його розмір і дані про це забезпечення (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, однак суд першої інстанції невірно його трактує, оскільки військовослужбовець може (має право) знати про складові щомісячного грошового забезпечення, проте суд першої інстанції не встановлює, в межах даного спору, чи військовослужбовець знав і чи суб'єкт владних повноважень виконав свій обов'язок щодо такого повідомлення.
Суд апеляційної інстанції також застосовує правову позицію висвітлену Верховним Судом в постановах від 25.09.2025 справа №340/1472/25, від 21.03.2025 справа № 460/21394/23, а саме: "На переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 29 червня 2024 року, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення позивачем місячного строку звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідач не надав до суду доказів письмового повідомлення позивача про усі суми, які були нараховані та виплачені, в межах ст.110 КЗпП України та ст.30 ЗУ "Про оплату праці", за оспорюваний період.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив правильний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Національного університету оборони України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.