Справа № 240/18425/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
12 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково,
позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 29.08.2024 №063350031976;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 29.08.2024 №063350031976.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Житомирській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року.
22.08.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та прийнято рішення від 29.08.2024 №063350031976 про відмову у призначенні виплати. У рішення зазначено, що до заяви ОСОБА_1 надав довідку від 05.04.2024 №64 видану закладом "Музична школа імені Б. М. Лятошинського" Житомирської міської ради, в якій зазначено що з 01.08.1987 його призначено на посаду викладача по класу духових інструментів, документи які підтверджують приналежність музичної школи до закладів освіти відсутні.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 відмовлено у виплаті разової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень Закону.
Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191.
Відповідно до п.1 Порядку цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з п. 2 Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені:
переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років";
переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення".
Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058 та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту 6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Отже право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 по справі №234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058будь-якого іншого виду пенсії.
Згідно матеріалів справи, підставою для невиплати грошової допомоги відповідачем визначено те, що згідно довідки від 05.04.2024 №64 виданої закладом "Музична школа імені Б. М. Лятошинського" Житомирської міської ради, з 01.08.1987 позивача призначено на посаду викладача по класу духових інструментів, документи які підтверджують приналежність музичної школи до закладів освіти відсутні.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про освіту" складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Положеннями статті 12 Закону України "Про позашкільну освіту" визначено, що заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" перелік посад педагогічних працівників системи позашкільної освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України. Педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Відповідно пункту 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433, мистецькі школи: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо належать до позашкільних навчальних закладів.
Згідно Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугу років, зокрема: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах відносяться учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; у позашкільних навчальних закладах - директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Згідно з Приміткою 2 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Крім того, дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.1996 № 397/21 за поданням Міністерства соціального захисту населення України від 01.02.1995 № 01-3/133-02-2 на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання поширено порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, без внесення змін до неї.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №233/4308/17 зазначено, що ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років. За висновком Великої Палати Верховного Суду викладач школи мистецтв є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, тому стаж роботи на відповідній посаді повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Відтак музичні школи (школи мистецтв) віднесені до установ та закладів освіти, а отже робота на посадах викладачів музичних шкіл (шкіл мистецтв ) повинна зараховуватись до педагогічного стажу, оскільки зазначені посади відносяться до переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників.
Згідно матеріалів справи позивачу з 20.04.2024 була призначена пенсія за віком. Відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідного стажу. При цьому, пенсія позивачу була призначена вперше та до цього будь-якої іншої пенсії позивач не отримувала, що не заперечується відповідачами.
Крім того, згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.08.1978 був призначений на посаду викладача по класу духових інструментів в закладі "Музична школа імені Б.М. Лятоіпинського" Житомирської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки.
Згідно довідки "Музичної школи імені Б.М. Лятошинського" Житомирської міської ради від 05.04.2024 № 64 на основі рішення Житомирської міської ради від 03.06.2024 № 381 назва музична школа № 1 ім. Б.М. Лятошинського змінена на Комунальний початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад музична школа № 1 ім. Б.М. Лятошинського Житомирської міської ради.
На основі рішення Житомирської міської ради від 24.12.2020 № 34 назва Комунальний початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад музична школа № 1 ім. Б.М. Лятошинського Житомирської міської ради змінена на заклад "Музична школа імені Б.М. Лятошинського" Житомирської міської ради.
Згідно довідки "Музичної школи імені Б.М. Лятошинського" Житомирської міської ради від 09.09.2024 № 189 зроблено витяг із Статуту Закладу "Музична школа імені Б.М. Лятошинського" Житомирської міської ради № 691 від 23.02.2023, згідно якого, заклад "Музична школа імені Б.М. Лятошинського" Житомирської міської ради - мистецька школа, яка є закладом позашкільної освіти сфери культури, створена і здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про освіту", "Про Позашкільну освіту", "Про культуру", "Положення про мистецьку школу", і затвердженого наказом Міністерства культури України від 09.08.2018 №686, Концепції сучасної мистецької школи", затвердженої наказом Міністерства культури України від 20.12.2017 №1433, постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 03.11.2010 № 996, інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства культури та інформаційної політики України (постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2020 року №238), рішень засновника мистецької школи, а також цього Статуту, який регламентує діяльність Закладу.
Виходячи з вищевикладеного, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи позивача на посаді викладача по класу духових інструментів в Музичній школі імені Б.М. Лятошинського повинен зараховуватися до його пільгового стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
З огляду на зазначене, у спірних правовідносинах позивачем дотримано всіх умов, визначених пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України №1058-ІУ, для виплати йому грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 29.08.2024 №063350031976 та наявність правових підстав для зобов'язання ГУПФУ в Хмельницькій області прийняти рішення про нарахування та виплату позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі Закон України №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно матеріалів справи на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано ордер адвоката, договір про надання правничої допомоги від 23.09.2024, акт виконаних робіт від 23.09.2024, квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 5000 грн.
У акті зазначено, що виконані послуги включають: аналіз судової практики, підготовка та направлення позовної заяви до суду - 5000 грн.
Згідно положення частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн., вважаючи такий завищеним.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд також ураховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що дана справа відноситься до справ незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не є резонансною, чи такою, що може мати значне репутаційне значення для позивача, не пов'язана з необхідністю збирати і досліджувати значний обсяг доказів. Суд першої інстанції також правильно враховано, що справу було вирішено без проведення судових засідань у спрощеному провадженні.
При цьому судом враховано, що правнича допомога, яка складається із аналізу судової практики, подання позову до суду, за своєю природою входить до послуг зі складання позовної заяви, що передбачає вивчення та опрацювання необхідної кількості документів, збір доказів тощо.
Отже, враховуючи часткове задоволення позову, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судові витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, понесені позивачем у зв'язку із розглядом даної справи, підлягають відшкодуванню у розмірі 3000,00 грн.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.