Справа № 240/6164/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
12 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 05 лютого 2025 року №063350035392 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи в російській федерації згідно трудових договорів, здійснити призначення, нарахування та виплату пенсії за віком з урахуванням довідки про заробітну плату №155 від 12 жовтня 2010 року, виданої ЗАТ «Момоблбудтрест №11», та довідок про заробітну плату №25/сп від 17 лютого 2021 року, №26/сп від 17 лютого 2021 року та №27/сп від 17 лютого 2021 року, виданих Федеральним державним підприємством «Державний трест «Артиквугілля» з дня звернення з заявою з 04 грудня 2024 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 05 лютого 2025 року №063350035392 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 січня 2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно з довідками, виданими Федеральним державним підприємством «Державний трест» Артиквугілля»: №25/сп від 17 лютого 2021 року (періоди роботи з квітня 2012 року по квітень 2013 року, з червня 2013 року по лютий 2014 року, з червня 2014 року по грудень 2014 року), №27/сп від 17 лютого 2021 року (періоди роботи з січня по березень 2018 року, з вересня 2018 року по вересень 2019 року, з грудня 2019 року по грудень 2020 року), №29 від 18 лютого 2021 року, а також довідкою №153 від 12 жовтня 2010 року (період роботи у 2005 - 2009 роках), виданою ЗАТ «Мособлбудтрест №11», та прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 січня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач повідомив позивача, що рішенням від 05 лютого 2025 року №063350035392 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік.
Також зауважив, що за поданими документами до страхового стажу не враховано період роботи на території російської федерації у 2005 - 2009 роках згідно довідки №155 від 12 жовтня 2010 року, і періоди роботи за січень 2021 року згідно довідки №19/сп від 17 лютого 2021 року, з січня по березень 2018 року, з вересня 2018 року по вересень 2019 року, з грудня 2019 року по грудень 2020 року згідно довідки №27/ сп від 17 лютого 2021 року, періоди роботи з квітня 2012 року по квітень 2013 року, з червня 2013 року по лютий 2014 року, з червня 2014 року по грудень 2014 року згідно довідки №25/сп від 17 лютого 2021 року, періоди роботи згідно довідки № 29/сп від 18 лютого 2021 року, оскільки з 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», згідно якого до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Уважаючи таке рішення ГУ ПФУ у Львівській області протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову виходячи з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV), відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду, виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць такої угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав - учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
При цьому суд відхиляє посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії вказаної Угоди.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Указана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17 розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави - учасниці , на території якої вони проживають.
Відтак Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача на території російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття такого стажу.
Окрім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Оскільки позивач працював на території російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі №620/3530/22 та від 30 жовтня 2025 року у справі № 300/6020/23.
Факт роботи позивача на території російської федерації у заявлені позивачем періоди підтверджується відповідними довідками.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданими позивачем документами підтверджується трудовий стаж позивача, який підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Відтак правильним є висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком викладеній у рішенні від 05 лютого 2025 року №063350035392.
Щодо зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити пенсію за віком, враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову шляхом зобов'язання органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 спірних періодів роботи згідно з довідками, виданими Федеральним державним підприємством «Державний трест» Артиквугілля»: №25/сп від 17 лютого 2021 року (періоди роботи з квітня 2012 року по квітень 2013 року, з червня 2013 року по лютий 2014 року, з червня 2014 року по грудень 2014 року), №27/сп від 17 лютого 2021 року (періоди роботи з січня по березень 2018 року, з вересня 2018 року по вересень 2019 року, з грудня 2019 року по грудень 2020 року), №29 від 18 лютого 2021 року, а також довідкою №153 від 12 жовтня 2010 року (період роботи у 2005 - 2009 роках), виданою ЗАТ «Мособлбудтрест №11» та прийняти рішення щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.