Справа № 320/5925/23 Головуючий у І-ій інстанції Горобцова Я.В.,
суддя-доповідач Кобаль М.І.
13 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника позивача: Буковчаник Є.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом Київської обласної прокуратури до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та скасування постанови, -
Київська обласна прокуратура (далі - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін'юсту) у якому просила:
- визнати протиправними дії Департаменту ДВС Мін'юсту та старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін'юсту Сніжинського Т.Є. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо винесення постанови про накладення на Київську обласну прокуратуру штрафу;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін'юсту Сніжинського Т.Є. від 13.12.2022 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення на Київську обласну прокуратуру штрафу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Міністерством юстиції України подано апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким залишити позов без розгляду, а в разі, якщо суд не знайде підстав для залишення без розгляду позову, відмовити повністю у задоволенні позову (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на примусовому виконанні у Департаменті ДВС Мін'юсту перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022, в частині зобов'язання Київської обласної прокуратури провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, з 28.09.2020 по 16.08.2022, у порядку та розмірах, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених коштів.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін'юсту Сніжинським Т.Є. від 13.12.2022 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, за невиконання без поважних причин судового рішення, на Київську обласну прокуратуру накладено штраф у розмірі 5100, 00 грн. (далі по тексту - оскаржувана постанова).
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єктом владних повноважень не доведено суду законності прийнятої ним оскаржуваної постанови, оскільки станом на момент винесення вказаної постанови про накладення штрафу у відповідача були наявні поважні причини невиконання судового рішення, оскільки в резолютивній частині рішення судом не зазначена конкретна сума, яку необхідно виплатити позивачу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії старшого державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови про накладення на Київську обласну прокуратуру штрафу за невиконання без поважних причин судового рішення є передчасними та такими, що вчинені без з'ясування всіх необхідних обставин справи, а отже протиправними.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 у справі №320/2981/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії:
- визнано протиправними дії Київської обласної прокуратури при нарахуванні та виплаті заробітної плати прокурору ОСОБА_1 , починаючи з 26.03.2020, в порядку та в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2021 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не в порядку та в розмірах, передбачених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язано Київську обласну прокуратуру провести перерахунок та виплату заробітної плати позивачу за період з 26.03.2020 по 07.02.2022, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, з урахуванням раніше виплачених коштів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі №320/2981/21 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 скасовано, та ухвалено нове рішення, яким:
- визнано протиправними дії Київської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати, починаючи з 28.09.2020, у порядку та в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»;
- зобов'язано Київську обласну прокуратуру провести перерахунок та виплату позивачу заробітної плати, починаючи з 28.09.2020 по 16.08.2022 у порядку та розмірах, визначених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням раніше виплачених коштів.
20.09.2022 державним виконавцем відкрито виконавче провадження та зобов'язано боржника виконати вищезазначене рішення суду протягом 10 робочих днів.
У зв'язку з невиконанням в добровільному порядку Київською обласною прокуратурою судового рішення у справі №320/2981/21, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін'юсту Сніжинським Т.Є. від 13.12.2022 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, за невиконання без поважних причин судового рішення, на Київську обласну прокуратуру накладено штраф у розмірі 5100, 00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - по тексту - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частини 1-2 статті 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Приписами частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII обумовлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини 6 статті 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями частин першої - третьої статті 63 Закону №1404-VIII, згідно частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, наведені вище правові норми визначають, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Тобто, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що у даному випадку, не виконання боржником - Київською обласною прокуратурою рішення суду без поважних причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Так, дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд апеляційної інстанції встановив, що станом на момент винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови від 13.12.2022 року у ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу боржником - Київською обласною прокуратурою судове рішення виконано не було. Належних доказів поважності причин невиконання вказаного судового рішення, боржником не надано.
У свою чергу, поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VІІІ, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Тобто, поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Так, у мотивах позовної заяви Київська обласна прокуратура зазначено як поважність причиним невиконання рішення суду, що у прокуратури виникли труднощі під час виконання вищевказаного судового рішення в частині нарахування ОСОБА_1 заробітної плати, починаючи з 28.09.2020 по 16.08.2022, в порядку та розмірах, визначених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на невизначеність у резолютивній частині постанови від 16.08.2022 конкретної суми, яка підлягає виплаті позивачу.
У зв'язку з наведеним, Київська обласна прокуратура звернулася до суду із заявою про роз'яснення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2022 щодо визначення суми заробітної плати, яку необхідно виплатити позивачу. На час прийняття оскаржуваного рішення відповідача питання роз'яснення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду вирішене не було.
Отже доводи позивача, з яким погодився суд першої інстанції, зводяться до того, що вказані обставини є поважною причиною невиконання судового рішення, та передчасним винесенням відповідачем постанови про накладення штрафу.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів не вбачається, а позивачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, належних доказів звернення до державного виконався під час виконання ВП № НОМЕР_1, з будь-якими листами або поясненнями, які свідчать про намагання боржником виконати рішення суду, повідомлення про відкладення/зупинення проведення виконавчих дій чи повідомлення про поважність причин його не виконання, тощо.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що підстави відкладення проведення виконавчих дій регламентовано положеннями статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, що за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Разом з тим, жодних документів, що є підставою для відкладення проведення виконавчих дій чи зупинення вчинення виконавчих дій боржником надано не було, що не спростовано останнім, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
Також, колегія суддів звертає увагу, що тривалий час рішення суду, яким поновлено законні права та інтереси ОСОБА_1 є невиконаним тривалий час, без поважних на те причин.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Між тим, як підтверджується матеріалами справи, станом на 13.12.2022, тобто на момент винесення оскаржуваної постанови, інформації про виконання рішення суду від боржника не надходило. Про поважні причин, які перешкоджають виконанню рішення суду боржником не повідомлено виконавчий орган.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що приймаючи оскаржену постанову від 13.12.2022 у ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу на Київську обласну прокуратуру в розмірі 5100 грн., Відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін'юсту діяв на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень, а тому відсутні законні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Київської обласної прокуратури до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та скасування постанови відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст рішення виготовлено 13.01.2026 року