13 січня 2026 р. Справа № 554/14185/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 21.10.2025 (суддя Савченко А.Г., вул. Навроцького, 5, м. Полтава, 36002) по справі № 554/14185/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Шевченківського районного суду міста Полтави з позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області (надалі також відповідач 1), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (надалі також відповідач 2) в якому просив суд:
-скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5746345 від 18.09.2025 року про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 гривень за правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 121 КУпАП та закрити провадження по справі.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 21.10.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт стверджує, що н/причіп АР1190XF був тривалий час на ремонті, що унеможливлювало вчасне проходження обов'язкового технічного контролю до 27.08.2025. Після проведення ремонтних робіт, 18.09.2025 напівпричіп було направлено на обов'язковий технічний контроль, проте він був зупинений працівниками патрульної поліції та на позивача було складено постанову про вчинення адміністративного правлпорушення, передбаченого ч.3 ст. 121 КУпАП.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 18.09.2025 старшим інспектором відділу безпеки дорожнього руху УПП в Харківській області ДПП капітаном поліції Кузнецовим Д.С. прийнято постанову серії ЕНА № 5746345, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.
Згідно постанови, 18.09.2025 о 08:38 год. АД М18, водій керував транспортним засобом DAF, номерний знак НОМЕР_1 з н/причіпом НОМЕР_2 , який підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов (п/причіп), чим порушив п.п. 31.3 Б ПДР, ст. 35 ЗУ «Про дорожній рух», відповідальність, за яке передбачена ч. 3 ст. 121 КУпАП
Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, оскаржив її в судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності спірної постанови з огляду на підтвердження у судовому порядку факту керування позивачем транспортним засобом, який підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов (п/причіп)
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірної постанови.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
На виконання пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначенні положеннями Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі Закон № 3353-XII).
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР).
За пунктом 1.3. ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно з законодавством (пункт 1.9).
Відповідно до пункту 31.3. (б) ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).
Статтею 29 Закону № 3353-XII встановлено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.
Відповідно до статті 33 Закону № 3353-XII технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.
Поняття обов'язковості технічного контролю транспортних засобів наведено у положеннях частини першої статті 35 Закону №3353-XII, за якими обов'язковому технічному контролю підлягають транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
В той же час, обов'язковому технічному контролю не підлягають: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років; 3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України" (частина друга статті 35 Закону №3353-XII).
За визначенням, наведеним у частині сьомій статті 35 Закону № 3353-XII, періодичність проходження обов'язкового технічного контролю, який для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років, становить кожні два роки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137 затверджено Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (далі Порядок № 137), положення якого стосовно періодичності проведення обов'язкового технічного контролю повністю дублюють приписи Закону № 3353-XII.
Пунктом 1 Порядку № 137 також встановлена періодичність проходження обов'язкового технічного контролю для вантажних автомобілів незалежно від форм власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни із строком експлуатації більше двох років - два роки.
За визначенням, наведеним у пункті 16 частини 2 Порядку № 137, вантажність (вантажопідйомність) транспортного засобу - різниця між максимальною масою транспортного засобу (повною масою транспортного засобу) та спорядженою масою транспортного засобу, яка дорівнює масі вантажу, який можна завантажити та перевозити на транспортному засобі.
У відповідності до приписів статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, автомобіль вантажний - це автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобіль легковий - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев'ять з місцем водія включно.
У відповідності до частин 3 та 4 статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт», при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).
При державній реєстрації легкових автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (легковий, таксі, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).
Приписами частини 3 статті 121 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина 1 статті 247 КУпАП).
Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України, доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що власником спеціалізованого напівпричепа н/пр-самоскид 3-осі,який переобладнаний у 2022 році; універсальний контейнеровоз/зерновоз для перевезення конт. типу 1А, повною масою 39000 кг. марки LAG, номерний знак НОМЕР_2 є ОСОБА_2 (а.с.18-19).
Відповідно до витягу із Інформаційного порталу Головного сервісного центру МВС, щодо перевірки діючого ОТК за номерним знаком НОМЕР_2 , який належить напівпричіпу LAG моделі 0-3-39CD, дата проходження ОТК 18.09.2025, тобто, вже після винесеної оскаржуваної постанови (а.с.51).
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність в діях позивача порушення пункту 31.3. (б) Правил дорожнього руху та відповідно скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 121 КУпАП.
Доводи позивача, відносно того, що транспортний засіб напівпричіп LAG моделі 0-3-39 CD не міг пройти ТО вчасно, оскільки перебував на ремонті є необґрунтованими, з огляду на наступне.
На підтвердження своїх доводів надано договір № 05-03-25/2 про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту автомобілів, який укладено між ОСОБА_2 та ПП «Полтавська пивна компанія» (а.с.24-28) .
Також позивачем надано Договір № 02/06-25 від 02.06.2025 про надання в тимчасове платне користування частини нежитлового приміщення, укладеного між ТОВ «АРПРОМ» та ОСОБА_2 , предметом якого є надання в оренду приміщення за адресою м. Харків, вул.. Ковтуна, 60 для використання під ремонт спеціального напівпричепа НПР самоскида LAG АР1190XF (а.с.22-23).
Водночас надані докази не підтверджують факту, що в момент зупинки транспортного засобу, а саме 18.09.2025 р. транспортний засіб здійснював перевезення напівпричепа LAG АР1190XF після завершення ремонтних робіт останнього, що унеможливлювало проходження вчасного ТО. Дана обставина не позбавляє обов'язку позивача дотримуватись норм ПДР України, зокрема, щодо проходження обов'язкового технічного контролю.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що вчинення позивачем порушення п. п. 31.3. (б) підтверджено належними і допустимими доказами, а тому слід вважати доведеним наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 121, що в свою чергу підтверджує, що оскаржувана постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, зміст постанови відповідає вимогам ст. ст. 283-284 КУпАП, а адміністративне стягнення накладено в межах санкції вказаної статті.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, позовні вимоги про скасування спірної постанови серії ЕНА № 5746345 від 18.09.2025 задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 21.10.2025 по справі № 554/14185/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий