13 січня 2026 року справа №360/1322/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Кашуби Миколи Олексійовича на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року (повне судове рішення складено 18 серпня 2025 року) у справі № 360/1322/25 (суддя в І інстанції Борзаниця С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
26.06.2025 до суду надійшла позовна заява адвоката Кашуби Миколи Олексійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних діб, за 2023 рік у кількості 14 календарних діб, за 2024 рік у кількості 14 календарних діб;
- зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних діб, за 2023 рік у кількості 14 календарних діб, за 2024 рік у кількості 14 календарних діб.
Ухвалою суду першої інстанції 02.07.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду першої інстанції від 16.07.2025 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на 3 (три) календарних дні з дня отримання даної ухвали суду шляхом подання за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
На виконання зазначеної ухвали суду представником позивача надано клопотання про поновлення строку звернення до суду з таких підстав.
Про порушення своїх прав щодо отримання усіх належних при звільненні виплат позивач дізнався тільки після надходження відповіді від 06.06.2025. В наказі про звільнення позивача зазначена компенсація за невикористані позивачем щорічні основні та додаткові відпустки, проте факт наявних невикористаних відпусток як учаснику бойових дій відповідачем був безпідставно прихований. Позивача з приводу заборгованості некомпенсованих відпусток компетентні органи не інформували.
Також зазначено, що в доказ того, що позивач проходив службу та виконував бойові завдання протягом строку, яким пропущений суду була надана довідка від 08.04.2025 №1914, де зазначено, що позивач дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 04.11.2024. Після призначення на нову посаду у іншому відомстві, позивач перебував у процесі адаптації, оскільки суттєво змінився як характер, так і обсяг посадових обов'язків. У вказаний період позивач фактично не мав можливості належним чином зосередитись на захисті своїх прав у судовому порядку через підвищене службове навантаження та необхідність швидкої адаптації до нових умов проходження служби.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року адміністративний позов адвоката Кашуби Миколи Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою про повернення позовної заяви, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивачем не було одержано письмового повідомлення про компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2022 рік у кількості 14 календарних діб, за 2023 рік у кількості 14 календарних діб, за 2024 рік у кількості 14 календарних діб, Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності Відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит 06.06.2025 Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
В силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року. Отже, на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються, оскільки охоплюють період з 2022 року по 2024 року.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Повертаючи позов, суд першої інстанції посилався на наступне.
Із цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 (п. 6.1) офіційно роз'яснив, що скорочення процесуальних строків звернень громадян до суду, зокрема строків подання позовних заяв, зустрічних позовів, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису тощо, забезпечують оперативність розгляду судових справ і жодною мірою не обмежують суб'єктів щодо права на судовий захист.
Таке роз'яснення надав Конституційний Суд України щодо нових приписів у процесуальних кодексах, якими було зменшено строки звернення до суду.
Конституційний Суд України в згаданому рішенні констатував, що в процесуальних кодексах, зокрема й у КАС України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України. Такі зміни щодо скорочення строку звернення до суду в адміністративному судочинстві визнані конституційними.
Щодо посилань представника позивач на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише з отриманою відповіді відповідача, суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
В даному випадку, ознайомившись з наказом про звільнення, в якому були детально зазначені складові компенсації за невикористані позивачем під час проходження служби відпустки, а саме: рік, кількість днів, вид відпуски, а також отримавши відповідні суми у жовтні 2024 року, позивач був достовірно обізнаний з розміром виплачених сум та мав об'єктивну можливість звернутися до відповідача для з'ясування чи уточнення складових отриманих ним сум під час звільнення.
Крім того, суд звертає увагу, що у разі неможливості особистого звернення до відповідача (перебування на службі чи в іншому регіоні тощо) позивач мав можливість звернутися до відповідача за допомогою пошти або електронного звернення.
Отже, посилання представника позивача на те, що про порушення своїх прав щодо отримання усіх належних при звільненні виплат позивач дізнався тільки після надходження відповіді від 06.06.2025 на адвокатський запит, є незмістовними, оскільки матеріали, додані до позовної заяви, містять відомості щодо ознайомлення позивача з наказом про звільнення, в якому детально зазначені відомості щодо складових компенсації за невикористані позивачем під час проходження служби відпустки.
Отже, на дату звільнення зі служби (15.10.2024) та після отримання сум, нарахованих та виплачених при звільненні, позивач достовірно знав про складові вищезазначеної компенсації.
Суд повторно зазначає, що той факт, що із заявою щодо здійснення нарахування та виплати спірної компенсації представник позивача звернувся до відповідача у травні 2025 року та отримав відповідь листом від 06.06.2025 не змінює часу, з якого позивач повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав, оскільки про складові виплаченої йому компенсації та відповідні суми позивач знав ще у жовтні 2024 року (отримавши виплати).
Щодо посилань представника позивача на те, що позивач проходив службу та виконував бойові завдання протягом строку, який пропущений, суд зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 (адміністративне провадження №К/990/14363/24) зазначив, що стаття 123 КАС України допускає поновлення строків звернення до суду, якщо заявник доведе поважність причин їх пропуску. Військова мобілізація та участь у бойових діях можуть бути визнані такими поважними причинами, якщо ці обставини об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Верховний Суд підтвердив, що строки звернення до суду, встановлені статтею 122 КАС України, можуть бути поновлені відповідно до статті 123 КАС України, якщо заявник надасть обґрунтовані пояснення та докази поважності причин пропуску. Суворе застосування строків звернення до суду в умовах воєнного стану може обмежувати конституційне право військовослужбовців на доступ до правосуддя, що суперечить принципу справедливості, закріпленому у статті 2 КАС України.
Так, Верховний Суд у пункті 57 постанови вказав, що проходження військової служби може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з таких причин: обмеження доступу до правової допомоги - військовослужбовці можуть перебувати у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду; виконання службових обов'язків - служба у Збройних Силах України, особливо в умовах воєнного стану, передбачає повну концентрацію на виконанні військових завдань, що може унеможливлювати звернення до суду; повага до особливого статусу - військовослужбовці, виконуючи свій конституційний обов'язок, мають право на захист від невиправданого обмеження доступу до правосуддя, гарантованого статтями 55, 124 та 129 Конституції України; фактор часу - участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях може суттєво ускладнювати дотримання строків, передбачених законом.
В довідці від 08.04.2025 № 1914 зазначено, що позивач перебуває на військовій службі з 04.11.2024 по теперішній час.
Отже, зазначена довідка підтверджує факт проходження позивачем військової служби, а не факт участі, протягом строку, який пропущений, у бойових діях, перебування у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях, перебування у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду.
Крім того, суд зазначає, що посилання на проходження військової служби без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме походження служби вплинуло та обумовило пропуск строку, є необґрунтованими, оскільки на момент звернення до суду позивач продовжує перебувати на військовій службі.
Суд повторно звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд зазначає, що у заяві стороною позивача не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 16.07.2025 було продовжено строк для строк для усунення недоліків позовної заяви та зазначено про необхідність надання доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою, зокрема, щодо участі у бойових діях, перебування у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях, перебування у віддалених або небезпечних місцях, де неможливо отримати правову допомогу або підготувати документи для звернення до суду.
Посилання на те, що у період з 11.11.2024 по 12.01.2025 позивач проходив навчання за програмою базової загальновійськової підготовки, перебуваючи на полігонах, де присутні складнощі з мобільним зв'язком, є безпідставними, оскільки до суду позивач звернувся лише 26.06.2025, тобто, через п'ять місяців після завершення зазначеного навчання, а інших доказів щодо об'єктивної неможливості звернення до суду після закінчення навчання суду не надано.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Таким чином, недоліки, на які вказано судом в ухвалах від 02.07.2025 та 16.07.2025 позивачем не усунуто.
Отже, станом на 18.08.2025, вимоги ухвал суду від 02.07.2025 та 16.07.2025, у встановлений судом строк, який був достатнім для усунення недоліків позовної заяви, позивачем не виконано.
Позивач звернувся до суду у спірних правовідносинах 25.06.2025, тобто поза межами встановленого строку.
З урахуванням наведеного, підстави поновлення строку звернення до адміністративного суду суд визнає не поважними, а тому заява не підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, в постанові від 19 листопада 2025 року в справі № 420/27284/24 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в пунктах 63-66 зазначив, «…що стаття 233 Кодексу законів про працю України пов'язує початок обчислення строку не лише з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а із моментом, коли він дізнався про порушення свого права. При застосуванні статті 233 Кодексу законів про працю України та, стверджуючи про те, що позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися у місяці виплати додаткової винагороди, суди зобов'язані були перевірити об'єктивну можливість позивача знати про порушення свого права.
З огляду на доводи позивача, Судова палата зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 31.12.2023 судам попередніх інстанцій необхідно з'ясувати наявність/відсутність у позивача об'єктивної можливості до 03.06.2024 (отримання документів від відповідача) бути обізнаним про порушення свого права.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог за період з 19.07.2022 по 31.12.2023 та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
З урахуванням викладеного, Судова палата дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу…».
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції про повернення позову не може вважатись постановленою з дотриманням процесуального законодавства.
Крім того, відповідно до наданих документів, позивач проходить військову службу, з якої не звільнений.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Згідно пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, тому судове рішення ухвалено з порушенням процесуального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу представника позивача Кашуби Миколи Олексійовича на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 360/1322/25 - задовольнити.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року - скасувати, а справу № 360/1322/25 - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 січня 2026 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць