13 січня 2026 року Чернігів Справа № 620/2805/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлення Пенсійного фонду України в Сумській області від 07.02.2025 №253350004288 про відмову у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, період навчання в Новгородському сільськогосподарському інституті з 01.09.1984 по 06.08.1986;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з дати подання заяви про призначення пенсії, а саме з 27.06.2024 з урахуванням періоду навчання в Новгородському сільськогосподарському інституті.
Позовні вимоги мотивує тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області протиправно відмовило їй у призначенні пенсії за віком, не зарахувавши до страхового стажу період навчання в Новгородському сільськогосподарському інституті, що підтверджується відповідним дипломом та записом в трудовій книжці.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі надіслана відповідачам через систему «Електронний суд» та доставлена до їх електронних кабінетів 28.05.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного документу. Копія позовної заяви з додатками отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області 04.06.2025, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області - 06.06.2025. Правом для подання відзиву у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк відповідачі не скористалися.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд установив такі обставини.
ОСОБА_1 27.06.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 05.07.2024 №253350004288 (а.с. 25, 26, 32).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №620/10028/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №253350004288 від 05.07.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди: роботи в колгоспі “Урожай» Новгородського району з 04.04.1984 по 15.07.1984; роботи в колгоспі “Росія» Солецького району Новгородської області з 07.08.1986 по 26.11.1987; роботи в Південноказахстанському обласному управлінні із статистики й аналізу з 01.08.1994 по 11.11.1997 та повторно розглянути заяву від 27.06.2024.
На виконання вказаного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 27.06.2024 про призначення пенсії за віком та прийняло рішення від 13.11.2024 №253350004288, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивачки зараховані періоди, зокрема з 04.04.1984 по 15.07.1984, з 07.08.1986 по 26.11.1987, з 01.08.1994 по 11.11.1997 (а.с. 28, 37).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України від 07.02.2025 №253350004288 внесено зміни до рішення від 13.11.2024 №ЕПС 253350004288 у зв'язку з уточненням інформації щодо неврахування страхового стажу. Відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність у позивачки необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення страховий стаж особи становить 29 років 11 місяців 26 днів. До страхового стажу не враховано: період навчання з 01.09.1984 по 26.10.1986 згідно трудової книжки від 04.04.1984 НОМЕР_1 , оскільки наявне виправлення в наказі на зарахування до вузу (даний період перетинається з роботою, а саме - з 07.08.1986 початок роботи в колгоспі) (а.с. 40).
Не погодившись із відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком та незарахуванням періоду навчання до страхового стажу, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом, оскільки вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її законне право на отримання пенсії за віком.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).).
Так, статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII)
Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі
Статтею 62 Закону України №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також, відповідно до пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Як встановлено судом позивачка до заяви про призначення пенсії надала, зокрема копію трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 04.04.1984 та копію диплома НОМЕР_2 .
Відповідно до записів №3 та №4 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_1 01.09.1984 зарахована до студентів зооінженерного факультету денного відділення Новгородського сільськогосподарського інституту; 26.10.1986 відрахована з інституту за власним бажанням (а.с. 13-20). Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не врахувало період навчання до страхового стажу позивачки, оскільки наявне виправлення в наказі на зарахування до вузу (даний період перетинається з роботою, а саме - з 07.08.1986). Таким чином, позивачці не зараховано період навчання у Новгородському сільськогосподарському інституті з 01.09.1984 по 06.08.1986.
Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктами 2.2, п. 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктами пункту 2.5 - 2.8 Інструкції №162 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводяться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація на новому місці роботи зобов'язана надати працівнику у цьому необхідну допомогу. У разі необхідності адміністрація підприємства видає робітникам і службовцям на їх прохання завірені виписки відомостей про роботу з трудових книжок. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Згідно з пунктом 2.17 Інструкції №162 в трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Адміністрація зобов'язана видати робітнику або службовцю його трудову книжку в день звільнення із внесеним до неї записом про звільнення (пункт 4.1 Інструкції №162).
Суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Із аналізу вказаних норм права висновується, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналізуючи приписи Інструкції №162 та Інструкції №58, суд зазначає, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на її особисті права.
Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).
Більше того, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Разом із тим, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянка України, позивачка наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.
Крім того, на підтвердження періоду навчання з 01.09.1984 по 06.08.1986 позивачка надала диплом НОМЕР_2 з додатком, з якого вбачається, що позивачка у 1984 році вступила до Новгородської філії Ленінградського СГІ і у 11909 році закінчила повний курс Новгородського сільськогосподарського інституту за спеціальністю 1506 «Зоотехнія». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 26.12.1990 присвоєно кваліфікація зооінженер (а.с. 21-24).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що незарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання позивачки з 01.09.1984 по 06.08.1986 в Новгородському сільськогосподарському інституті, що зазначений в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 та підтверджується дипломом НОМЕР_2 , носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, що свідчить про те, що відповідачем не було забезпечено розгляду поданої позивачкою заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 3 статі 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивачки на отримання належного пенсійного забезпечення.
Враховуючи наведене, суд вважає протиправною відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивачки спірного періоду навчання.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів заява позивачки про призначення пенсії за віком від 27.06.2024 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Сумській області й рішення про відмову в такому призначенні прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, яким і не враховано період навчання ОСОБА_1 до страхового стажу особи. Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати спірний період до страхового стажу, повторно розглянути заяву та здійснити перерахунок пенсії не підлягають задоволенню.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 07.02.2025 №253350004288 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.06.2024, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Новгородському сільськогосподарському інституті з 01.09.1984 по 06.08.1986.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову частково.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь позивачки належить стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1000,00 грн відповідно до частини задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 07.02.2025 №253350004288 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.06.2024, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в Новгородському сільськогосподарському інституті з 01.09.1984 по 06.08.1986.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп. відповідно до частини задоволених вимог.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул.Степана Бандрери, 43, м.Суми, Сумська обл., 40009, код ЄДРПОУ 21108013).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П'ятницька, 83А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940).
Повний текст рішення суду складено 13 січня 2026 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО