Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання прийняття позову до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі в частині вимог, з питання повернення позову в частині вимог, з питання роз'єднання позовних вимог
13 січня 2026 р. справа №520/33840/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військової частини НОМЕР_1 про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації невиплаченого грошового забезпечення за період з 12.04.2022 по 13.05.2023 в сумі 119 840,00 грн; 2) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 12.04.2022 року по 30.06.2025 року, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року; 3) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію за додаткові щорічні відпустки за 2023-2025 роки; 4) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за участь у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони в сумі 100000,00 грн. за 28 днів лютого 2025 року, та 100000,00 грн. за 31 день березня 2025 року; 5) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000,00 грн; 6) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію невиплаченого грошового забезпечення за період з 12.04.2022 по 13.05.2023 в сумі 119840,00 грн.; 7) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 12.04.2022 року по 30.06.2025 року, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року; 8) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за додаткові щорічні відпустки за 2023-2025 роки; 9) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткові винагороди за участь у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони в сумі 100000,00 грн. за 28 днів лютого 2025 року, та 100000,00 грн. за 31 день березня 2025 року; 10) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000,00 грн,
встановив:
Предметом позову є, зокрема, вимога про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 12.04.2022 року по 30.06.2025 року, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
За викладеними у позові твердженнями, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2025 року № 183 молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 8 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, звільненого наказом командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 30 червня 2025 року №259-РС з військової служби у відставку згідно підпункту “6» пункту 2 частини 4 стати 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців), вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 30 червня 2025 року виключити зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
Тож, подія припинення військової служби заявника припала на - 30.06.2025р.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025р. позов було залишено без руху у зв'язку із пропуском строку на звернення до суду стосовно вимог про грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 12.04.2022 року по 30.06.2025 року, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Указане рішення суду зумовлено неухильним виконанням приписів ч.1 ст.122 КАС України, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169 КАС України, якими передбачено, що недоліком в оформленні позову є подання позову поза межами визначеного процесуальним законом строку на звернення до суду без заяви (клопотання) про поновлення пропущеного строку та без доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.
До суду 08.01.2026р. від заявника надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з позовом, в обґрунтування якої позивач зазначив, що строк звернення до адміністративного суду підлягає поновленню, оскільки позивач з моменту проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 і до теперішнього часу здійснював активні та послідовні дії, спрямовані на отримання належних йому виплат, зокрема грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, шляхом подання рапортів, звернень до уповноважених органів та неодноразового звернення до суду. Крім того, об'єктивні та непереборні обставини, зокрема проходження лікування, встановлення інвалідності внаслідок війни, відсутність фінансової можливості для отримання правничої допомоги, а також дія правового режиму воєнного стану, у сукупності з добросовісною поведінкою позивача, підтверджують наявність поважних причин для поновлення строку звернення до суду.
При цьому, у тексті згаданого процесуального документа заявник визнав ту обставину, що довідка військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025р. №61 була отримана ще до настання події звільнення з військової служби (30.06.2025р.).
Вирішуючи питання про усунення недоліків в оформленні позову та наявності підстав для прийняття позову до розгляду, суд виходить із таких підстав та мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізналася" та "повинна була дізнатись".
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 року у справі №380/2355/20.
Предметом позову у даній справі є, зокрема, управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу нарахування та виплати грошової компенсації вартості за належне, але не отримане речове майно.
Окружний адміністративний суд зауважує, що Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду було прийнято постанову від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
В означеному судовому акті міститься правовий висновок з приводу правової природи грошової компенсації вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна та строки її виплати.
Так, Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця (п.50 постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19).
Цей висновок є цілком застосовним відносно спору у справі №520/33840/25.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, ст. 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013р. №578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Згідно з пунктом 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 у справі №380/6200/20, від 23.08.2022 у справі №540/2001/21.
Позивач у поданій заяві про поновлення строку зазначив, що в період з травня по червень 2025 року звертався до керівництва військової частини НОМЕР_1 , в тому числі з рапортом на отримання довідки про вартість неотриманого речового майна у період з 12.04.2022 року по 06.06.2025 року та рапортом про виплату коштів за неотримане речове майно у період з 12.04.2022 року по 06.06.2025 року.
При цьому 17.06.2025 позивач отримав довідку військової частини НОМЕР_1 № 61 від 17.06.2025р., яка містила розрахунок вартості речового майна, належного йому до видачі за період служби з 12.04.2022 по 06.06.2025, що свідчить про обізнаність позивача не лише про наявність відповідного права, а й про фактичне невирішення питання виплати грошової компенсації.
Відсутність подальшої письмової відповіді за результатами розгляду рапорту про виплату коштів не може розцінюватися як об'єктивна та непереборна перешкода для звернення до суду, оскільки з 30.06.2025 року позивач не міг не знати про існування факту порушення власного права на отримання грошової компенсації вартості неодержаного під час військової служби речового майна за довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025р. №61 (котра була отримана до 30.06.2025р. - дата звільнення з військової служби).
Суд відмічає, що правила проходження військової служби не передбачають можливості досудового урегулювання будь-яких спорів (у тому числі і майнового характеру), пов"язаних з проходженням військової служби.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2025р. у справі №260/1942/24 вказав, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. У той же час, це не свідчить про можливість подання такої заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24.
Враховуючи вищевикладене, до позовних вимог щодо нарахування відповідачем компенсації вартості за неотримане речове майно застосовується місячний строк звернення до суду.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 у справі №380/1785/21 зазначив, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачка повинна була бути обізнана з часу її звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.
У справі, що розглядається позивач був звільнений зі служби наказом від 30.06.2025 №183 та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Нормативно-правові акти з питань права на отримання грошової компенсації неодержаного під час проходження військової служби речового майна, процедури реалізації названого права, механізму обчислення означеного грошового платежу є офіційно оприлюдненими та загально доступними.
Сукупність викладених вище міркувань призводить до виникнення підстав вважати позивача обізнаним стосовно непроведення спірного розрахунку з грошової компенсації неодержаного під час проходження військової служби речового майна саме при звільненні з військової служби - 30.06.2025, оскільки відлік строку звернення до суду процесуальний закон пов'язує саме з обізнаністю стосовно порушеного права, а не відколи особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність суб"єкта владних повноважень відносно неї є порушенням її власних прав.
Посилання позивача на погіршення стану здоров'я та проходження лікування не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про об'єктивну неможливість або істотні перешкоди для своєчасного звернення до суду.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивач раніше неодноразово звертався до адміністративного суду з аналогічними позовними вимогами у межах справи №520/26254/25 та справи №520/29642/25, що свідчить про його обізнаність щодо можливого порушення своїх прав та наявність реальної можливості реалізувати право на судовий захист у встановлені законом строки.
Разом з тим, на виконання ухвал суду про залишення позову без руху у межах справи №520/26254/25 та справи №520/29642/25 заявником недоліки позову усунуті не були, що спричинило повернення відповідних позовів.
За таких обставин суд приходить до висновку, що наведені позивачем причини несвоєчасного звернення до суду за цим епізодом позову мають суто суб'єктивний характер, не є об'єктивно непереборними та не можуть бути визнані поважними.
Заявника у межах спірних правовідносин було звільнено з військової служби 30.06.2025р., а позов до суду подано - 29.12.2025р., тобто поза межами місячного строку звернення до суду.
Тривалість пропуску строку звернення до суду у межах спірних правовідносин є значною.
У цьому контексті суд зауважує, що Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Слід відмітити, що при зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду упродовж встановленого процесуального строку звернення до суду. На противагу, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Тому у цьому аспекті потребують підтвердження обставини, які завадили реальній, об'єктивній можливості позивача виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо проведеного розрахунку спірних сум, виплачених при звільненні зі служби, принаймні у межах місячного строку звернення до суду у цій категорії спорів.
Суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Стосовно усіх обставини дії правового режиму воєнного стану суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано початок агресії Російської Федерації проти України - 20.02.2014р. та набуття цією агресією повномасштабного характеру - 24.02.2022р.
При цьому, у нормах Закону України від 15.03.2022р. №2123-ІХ факт такої агресії було використано законодавцем у якості причини для зменшення тривалості строку звернення до суду (а не у якості фактору збільшення тривалості строку звернення до суду), позаяк у період дії правового режиму воєнного стану публічні інтереси суспільства у відносинах, де учасником є Держава Україна набувають пріоритету над власними інтересами приватних осіб.
Постанова Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21 містить правові висновки про те, що: 1) введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.; 2) при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
До того ж у постанові Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 сформульована правова позиція, за якою сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обгрунтування неможливості звернення до суду саме позивача у встановлені строки, у зв»язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Проте, ані у позові, ані у поданому на виправлення недоліків позову процесуальному документі заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Тому посилання заявника на знеособлені фактори загальної дії воєнного (військового) характеру безвідносно до конкретної життєвої ситуації, у якій заявник потрапив у становище фізичної нездатності (неможливості) подати позов не можуть бути кваліфіковані у якості поважних причин пропуску строку на звернення до суду.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог закону.
Відтак, вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025р. у справі №520/33840/25 слід визнати невиконаними.
У зв'язку із викладеним згідно з ч.1 ст.169 КАС України заявникові позовна заява підлягає поверненню в даній частині позовних вимог.
Разом із тим, зважаючи на наявність у заявника спеціального правового статусу, суд у даному конкретному випадку знаходить за справедливе прийняти позов до провадження в частині тих вимог, відносно яких наразі не виявлено факту звернення до суду поза межами процесуального строку, згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
За формальними зовнішніми критеріями (форма, зміст, обсяг приєднаних документів) стан оформлення матеріалів позову у цілому відповідає вимогам ст.ст.25, 26, 122, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Указане зумовлює прийняття рішення про відкриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог.
В одному позові заявником без обґрунтування пов'язаності викладено вимоги відносно 4 окремих та самостійних владних волевиявлень суб'єкта владних повноважень стосовно виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткові відпустки, компенсації на лікування та виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ №168.
Між тим, дана обставина з урахуванням змісту належних норм процесуального закону поза розумним сумнівом не надає суду вагомих підстав для прийняття у даному конкретному випадку іншого процесуального рішення, окрім рішення про відкриття провадження у справі.
З огляду на ч.4 ст.12, ч.3 ст.257, ч.4 ст.257, ч.6 ст.262 КАС України ініційований спір підлягає вирішенню у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) осіб.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118-123, 160, 161, 171, 173, 175, 241-243, 248, 256, 257, 262, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1.Викладені в заяві від 07.01.2026р. доводи визнати недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Заяву про поновлення строку звернення до суду від 07.01.2026р. - залишити без задоволення. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025р. у справі №520/33840/25 - визнати невиконаними.
Позов в частині вимог про грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 12.04.2022 року по 30.06.2025 року, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року - повернути.
Прийняти позов до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі в частині вимог про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації невиплаченого грошового забезпечення за період з 12.04.2022 по 13.05.2023 в сумі 119 840,00 грн; 2) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію за додаткові щорічні відпустки за 2023-2025 роки; 3) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за участь у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони в сумі 100000,00 грн. за 28 днів лютого 2025 року, та 100000,00 грн. за 31 день березня 2025 року; 4) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000,00 грн; 5) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію невиплаченого грошового забезпечення за період з 12.04.2022 по 13.05.2023 в сумі 119840,00 грн.; 6) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за додаткові щорічні відпустки за 2023-2025 роки; 7) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткові винагороди за участь у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони в сумі 100000,00 грн. за 28 днів лютого 2025 року, та 100000,00 грн. за 31 день березня 2025 року; 8) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000,00 грн.
2. Здійснювати розгляд та вирішення справи одноособовим складом суду у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.
3.Роз'єднати в окремі провадження об'єднані у позові вимоги.
У межах справи №520/33840/25 залишити вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації невиплаченого грошового забезпечення за період з 12.04.2022 по 13.05.2023 в сумі 119 840,00 грн; 2) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію невиплаченого грошового забезпечення за період з 12.04.2022 по 13.05.2023 в сумі 119840,00 грн.
Вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію за додаткові щорічні відпустки за 2023-2025 роки; 2) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за додаткові щорічні відпустки за 2023-2025 роки виділити в окреме провадження і передати до відповідного структурного підрозділу апарату Харківського окружного адміністративного суду для організації виконання положень ст. 31 КАС України.
Вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за участь у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони в сумі 100000,00 грн. за 28 днів лютого 2025 року, та 100000,00 грн. за 31 день березня 2025 року; 2) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткові винагороди за участь у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони в сумі 100000,00 грн. за 28 днів лютого 2025 року, та 100000,00 грн. за 31 день березня 2025 року виділити в окреме провадження і передати до відповідного структурного підрозділу апарату Харківського окружного адміністративного суду для організації виконання положень ст. 31 КАС України.
Вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000,00 грн; 2) зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію витрат на лікування в сумі 50000,00 грн виділити в окреме провадження і передати до відповідного структурного підрозділу апарату Харківського окружного адміністративного суду для організації виконання положень ст. 31 КАС України.
3. Зобов'язати відповідача подати до суду: 1) відзив на позов, де чітко та однозначно зазначити про те, які з викладених у позові обставин визнаються, а які заперечуються; 2) усі докази на підтвердження висловлених аргументів та на висвітлення обставин спору, зокрема, але не виключно докази про проходження заявником військової служби із відображенням дати зарахування на кожну нову штатну посаду та звільнення/переміщення/переведення; докази про алгоритм обчислення грошового забезпечення за усіма розрахунковими елементами за період з 12.04.2022 по 13.05.2023; докази про функціональні обов'язки заявника за посадою; докази нарахування та виплати заявнику індексації грошового забезпечення за період з 12.04.2022 по 13.05.2023 тощо; 3) письмові пояснення та докази з приводу існування поважних причин ненадання відзиву на позов, 4) заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень) - у строк не пізніше 15 днів з дати одержання цієї ухвали.
4. Запропонувати подати до суду відповідь на відзив та заперечення протягом трьох календарних днів від одержання відповідних процесуальних документів разом з доказами про таку дату. Роз'яснити, що про неможливість подання доказів слід письмово повідомити суд протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
5. Роз'яснити наявність процесуальних прав і обов'язків, передбачених ст.44, 45, 47, 60, 131 КАС України та неприпустимість як зловживання процесуальними правами, так і недобросовісного виконання процесуальних обов'язків.
6. Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, підлягає оскарженню в частині повернення позову; в іншій частині оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко