про повернення позовної заяви
13 січня 2026 рокусправа № 380/24868/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Москаль Р.М. перевірив матеріали позовної ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), від імені якого діє представник Жабокрик Д.А., звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з такими вимогами:
- визнати неправомірною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільнені;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою від 25.12.2025 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду із обґрунтуванням поважності причин пропуску цього строку, а також доказів на підтвердження існування таких обставин.
В цій ухвалі суд відхилив доводи Позивача про те, що з набуттям чинності 11.12.2025 року Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежується будь-яким строком та дійшов висновку, що правові наслідки Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) поширюються на правовідносини, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 11.12.2025 року, та не змінюють правового режиму регулювання тих правовідносин, які виникли до цієї дати. Зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із звільненням позивача 27.10.2023 року та подальшою відмовою відповідача у здійсненні нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, про що позивач був повідомлений листом від 30.01.2024 № 09/М-36-102, тобто задовго до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025. Відтак, на момент виникнення спірних правовідносин частина перша статті 233 КЗпП України у редакції із встановленим тримісячним строком звернення до суду була чинною та підлягала застосуванню. Тлумачення позивачем Рішення Конституційного Суду України як такого, що нібито поширює свою дію на всі правовідносини, які виникли і до 11.12.2025 року, є помилковим та не ґрунтується на положеннях статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» і правовій природі актів конституційної юрисдикції. Визнання норми неконституційною означає втрату нею чинності на майбутнє, якщо інше прямо не визначено у рішенні Конституційного Суду України.
05.01.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду. На обгрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду зазначив, що порушення зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває. З огляду на таку юридичну позицію Конституційного Суду України, правовідносини між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виникли з дня невиплати позивачу гарантованої законом виплати та є такими, що тривають. Отже, ураховуючи правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), оскільки ці правовідносини тривалі і виникли до ухвалення вказаного Рішення Конституційного Суду України та продовжують існувати після його ухвалення. Вважає поважними зазначені причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом та просить суд поновити такий.
Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом та суд керується такими мотивами:
відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду у справах щодо проходження публічної служби встановлюється місячний строк. Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. З 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини перша та друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до позовної заяви, позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та наказом начальника цього прикордонному загону №678-ОС від 25.10.2023 виключений із списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Так, проходження військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення).
За змістом пункту 7 Положення, закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням (пункт 293 Положення).
Підпунктом 1 пункту 9 розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року №558, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога розмірі, зокрема, 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу).
При цьому, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонному загоні №678-ОС від 25.10.2023 року ОСОБА_1 з 27.10.2023 виключений із списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. Із змісту цього наказу позивачу було відомо про належні йому до виплати суми грошового забезпечення.
Таким чином, позивач з дня звільнення з військової служби мав можливій дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні.
Із заявою про виплату спірної одноразової грошової допомоги позивач звернувся до відповідача 09.01.2024, на яку отримав відповідь, оформлену листом від 30.01.2024 за №09/М-36-102 (а.с.11).
Суд звертає увагу, що ухвалою від 13.11.2024 року у справі № 380/22520/24, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025, повернув позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії з мотивів значного пропуску тримісячного строку звернення до суду.
Посилання позивача на триваючий характер порушення у вигляді невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні є помилковим. Відповідно до змісту позовних вимог спір стосується одноразової виплати, підстави для отримання якої виникають у зв'язку із звільненням зі служби. Відмова відповідача у здійсненні нарахування та виплати такої допомоги була чітко виражена та доведена до відома позивача у листі від 30.01.2024 № 09/М-36-102. Саме з цього моменту позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права та про суб'єкта такого порушення.
За усталеною судовою практикою, триваючим правопорушенням є таке, яке характеризується безперервним невиконанням встановленого законом обов'язку за відсутності визначеного моменту його завершення. Водночас спір щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не має ознак триваючого правопорушення, оскільки підстави для отримання такої виплати виникає та підлягає реалізації одноразово, а відмова у її виплаті є завершеним правопорушенням з моменту повідомлення про таку відмову.
Також суд відхиляє доводи позивача про можливість поширення правових наслідків Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 на спірні правовідносини як такі, що нібито є триваючими. Як вже зазначав суд в ухвалі від 25.12.2025, відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визнання норми неконституційною означає втрату нею чинності з дня ухвалення відповідного рішення, якщо інше прямо не визначено самим рішенням Конституційного Суду України. У Рішенні від 11.12.2025 № 1-р/2025 не міститься застережень щодо його зворотної дії у часі.
Оскільки спірні правовідносини виникли у жовтні 2023 року та були остаточно сформовані не пізніше 30.01.2024 року, тобто задовго до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025, до них підлягала застосуванню частина перша статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на той час, яка встановлювала тримісячний строк звернення до суду.
Отже, наведені позивачем обставини не свідчать про наявність об'єктивних, непереборних та незалежних від його волі причин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду, а отже не можуть бути визнані поважними причинами пропуску процесуального строку.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки суд дійшов висновку, що повідомлені представником позивача в заяві про усунення недоліків позовної заяви обставини не доводять поважності причин пропуску строку звернення до суду, то у задоволенні цього клопотання слід відмовити, а позовну заяву ОСОБА_1 слід повернути з мотивів значного пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин.
У зв'язку із захворюванням головуючого судді та його перебуванням до 12.01.2026 на лікуванні процесуальне рішення у цій справі приймається після повернення судді до роботи.
Керуючись ст.ст. 169, 241, 243, 248, 256, 294, 295 КАС України, суддя -
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з мотивів, що наведені заяві про усунення недоліків позову від 05.01.2026.
Повернути позовну ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії (і додані до неї документи) особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
СуддяМоскаль Ростислав Миколайович