про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
12 січня 2026 року м. Київ № 320/417/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України (адреса Київська обл., Броварський р-н., м. Бровари, бульвар Незалежності, буд. 39, 4, поверх, 07400, ЄДРПОУ 34837745), в якому оскаржуються дії та бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду.
Обґрунтовуючи позов зазначив, що відповідач протиправно прийняв оскаржувані постанови, вчиняє дії та бездіяльність.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, встановлено, що спір не відноситься до юрисдикції окружного адміністративного суду, з огляду на таке.
Згідно з п.6 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач оскаржує дії/бездіяльність виконавця, які винесені при примусовому виконанні виконавчого листа від 07.10.2024 №529/752/24, що видав Диканський районний суд Полтавської області.
Суд, оцінивши встановлені обставини, дослідивши надані матеріали, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України зазначає наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
Водночас, з аналізу вимог ч. 1, 2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
Зазначена норма кореспондується з ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який був чинний в період з 28.05.1999 по 05.01.2017.
Відповідно до частини першої статті 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про те, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільній справі, винесеного місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 05.03.2021 у справі № 640/19503/19, адміністративне провадження №К/9901/1100/20.
З матеріалів справи вбачається, що Диканським районним судом Полтавської області 07.10.2024 року видано виконавчий лист №529/752/24.
На підставі зазначеного виконавчого листа винесені постанови про відкриття виконавчого провадження та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
З огляду на вказане, та враховуючи те, що позивач оскаржує дії, вчинені на виконання рішення Диканського районного суду Полтавської області, то такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини, у рішенні справи «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 №336/2177/17.
Дослідженням змісту позову не установлено вимог, які б були підсудні окружному адміністративному суду, що б за правилами частини 3 статті 21 КАС України зумовлювало належність цього спору до підсудності Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з частиною 1 статті 318 КАС України прийняття судом рішення з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25 - 28 цього Кодексу, є підставою для скасування рішення суду і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
За правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 21.07.2019 у справі №855/306/19, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил територіальної, інстанційної та предметної підсудності.
Наведені обставини свідчать, що Київський окружний адміністративний суд є неповноважним судом для розгляду та вирішення даної справи з огляду на її предметну підсудність.
Оскільки, переметом даного позову є оскарження дій державного виконавця, вчинених на підставі виконавчого листа, виданого Диканським районним судом Полтавської області, предметно справа підсудна місцевому загальному суду, а саме Диканському районному суду Полтавської області.
При цьому, відповідно до положень ч. 6 статті 170 КАС України, суд роз'яснює позивачу, що даний спір належить до юрисдикції загального місцевого суду та підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав, визначених ст. 170 КАС України, для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Пунктом 3 ч.1 ст.7 Закону України від 27.02.2020 №3674-VI «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Згідно з ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки сплата судового збору позивачем за звернення до адміністративного суду підтверджується платіжною інструкцією від 22.12.2025 №1.458663903.1 на суму 1211,20 грн, наявні підстави повернути його у вказаному розмірі.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 170-171, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними.
2. Повернути ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, згідно з платіжною інструкцією від 22.12.2025 №1.458663903.1.
2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.