про повернення позовної заяви
12 січня 2026 року м. Київ № 320/58833/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення в частині та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправним пункт спільного рішення керівництва та житлової комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України від 29.12.2010 року, що оформлене протоколом №45 та затверджене Головою Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 , в частині відмови в зміні дати зарахування на квартирний облік з урахуванням дати первинної постановки на облік в Західному регіональному управлінні полковник юстиції ОСОБА_3 ( з 15.10.1992);
- зобов'язати житлову комісію та керівництво Адміністрації Державної прикордонної служби України прийняти спільне рішення, яким зберегти полковнику юстиції ОСОБА_1 попередній час перебування на квартирному обліку у Західному регіональному управлінні полковник юстиції ОСОБА_3 шляхом зміни дати зарахування на квартирний (житловий) облік на первинну дату, а саме: з дати «листопад 2010 року» на дату « 15 жовтня 1992 року», з внесенням відповідних змін до списків осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення житловими приміщеннями для постійного проживання.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що з серпня 1986 по теперішній час проходить військову службу, а саме: з жовтня 1992 року по серпень 2003 року проходив службу в Прикордонних військах країни, а в подальшому - в Адміністрації Держприкордонслужби. Під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Прикордонних військ України був поставлений на квартирний облік у 1993 році.
Позивач пояснив, що при зарахуванні його на квартирний облік за останнім місцем служби у листопаді 2010 року, час постановки на квартирну чергу, а саме 15 жовтня 1992 року Житловою комісією Адміністрації Держприкордонслужби не був врахований.
Позивач стверджує, що у 2025 році, намагаючись в досудовому порядку відновити свої порушені права, звернувся з рапортом про збереження йому попереднього часу перебування на квартирному обліку шляхом зміни дати зарахування на квартирний (житловий) облік на первинну дату, а саме: з дати «листопад 2010 року» на дату « 15 жовтня 1992 року». Проте, рішенням від 28.02.2025 у задоволені рапорту відмовлено.
Позивач зазначив, що протягом всього часу намагався в досудовому порядку вирішити питання та відновити свої порушені житлові права, а також, що порушення його житлових прав з боку відповідача мають постійний та довготривалий характер.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
17 грудня 2025 року на адресу суду від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач наголосив на тому, що він намагався в досудовому порядку вирішити питання та відновити свої порушені права, зокрема у 2025 році шляхом звернення з рапортом від 27.01.2025 з проханням зберегти його попередній час перебування на квартирному обліку шляхом зміни дати зарахування на квартирний (житловий) облік на первинну дату, а саме: з дати «листопад 2010 року» на дату « 15 жовтня 1992 року».
Позивач акцентує увагу на тому, що спірні відносини носять постійний та довготривалий характер.
Крім того, позивач посилається на запроваджений в країні воєнний стан та зауважує, що суворе застосування строків звернення до суду в умовах воєнного стану може обмежувати конституційне право військовослужбовців на доступ до правосуддя.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Суд наголошує на тому, що право громадян на звернення до суду не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі №607/6231/17, від 17.04.2018 у справі №438/769/13-а, від 24.04.2018 у справі №357/18214/14, від 26.06.2018 у справі №663/1012/16-а, від 10.07.2018 у справі №820/4856/17, від 28.08.2018 у справі №826/11545/17, від 09.11.2018 у справі №334/3536/17, від 27.11.2018 у справі №537/2348/16-а, від 27.11.2018 у справі №305/2056/15-а, від 20.12.2018 у справі №756/513/17, від 20.12.2018 у справі №712/7831/16-а, від 22.01.2019 у справі №201/9987/17, від 07.02.2019 у справі №802/497/16-а, від 14.05.2019 у справі №826/26174/15, від 21.12.2019 у справі №826/12776/15 та від 05.05.2022 у справі №240/10663/20, від 26.12.2024 у справі №500/7713/23, тощо.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи спростовує дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у такої особи можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2024 у справі №500/7713/23.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
За таких обставин, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Стаббігс на інші проти Великобританії», справа “Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).
При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 7 вересня 1999 року у справі "Йодко против Литви (Jodko v. Lithuania).
Суд зауважує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Предметом позову у цій справі є оскарження позивачем пункту спільного рішення керівництва та житлової комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України від 29.12.2010, що оформлене протоколом №45 та затверджене Головою Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 , в частині відмови в зміні дати зарахування на квартирний облік з урахуванням дати первинної постановки на облік в Західному регіональному управлінні полковник юстиції Сергія Лагути (з 15.10.1992).
При цьому, звертаючись до суду з означеною позовною заявою 26.11.2025 (майже через 15 років), позивач стверджує, що у 2025 році, намагаючись в досудовому порядку відновити свої порушені права, звернувся з рапортом про збереження йому попереднього часу перебування на квартирному обліку шляхом зміни дати зарахування на квартирний (житловий) облік на первинну дату, а саме: з дати «листопад 2010 року» на дату « 15 жовтня 1992 року». Проте, рішенням від 28.02.2025 у задоволені рапорту відмовлено.
Позивач як у позовній заяві, так і в заяві про усунення недоліків зазначив, що протягом всього часу намагався в досудовому порядку вирішити питання та відновити свої порушені житлові права, а також, що порушення його житлових прав з боку відповідача мають постійний та довготривалий характер.
Однак, суд зазначає про відсутність в матеріалах адміністративного позову жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем протягом 15 років активних дій, направлених на зміну дати його зарахування на квартирний облік.
При цьому, на переконання суду, отримання позивачем у березні 2025 року витягу з протоколу №32 від 28.02.2025 про відмову у задоволенні його рапорту про зміну дати зарахування на квартирний облік не змінює момент початку обліку строку звернення до суду, а саме: момент, коли позивач дізнався або мав дізнатися про дату його зарахування на квартирний облік.
Таким чином, звернувшись 26.11.2025 до суду з даним позовом, позивач пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Подану позивачем заяву «про усунення недоліків» від 16.12.2025 суд розцінює як заяву про поновлення строку звернення до суду з огляду на те, що ухвалою суду від 08.12.2025 суд зобов'язав позивача надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
При цьому, означена заява не містить доказів поважності пропуску строку звернення до суду майже через 15 років з моменту виникнення спірних відносин.
Стосовно посилань позивача на запроваджений в Україні воєнний стан суд зазначає таке.
У зв'язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Верховний Суд в ухвалі від 22 червня 2022 року у справі №640/12494/20 зазначив, що введення з 24.02.2022 воєнного стану в країні, безумовно, є поважною підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Верховний Суд в ухвалах від 23.06.2022 у справі №380/7251/21, у справі №520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 зазначив, що питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках.
Правова позиція аналогічного змісту викладена Верховним Судом в ухвалі від 10 березня 2023 року у справі №540/1285/22 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 109476405).
Суд зазначає, що у своєму клопотанні позивач лише посилається на обмеження та складнощі, пов'язані із запровадженим воєнним станом, однак жодних доказів на підтвердження об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду з позовом у цій справі не надає. Фактично, клопотання позивача зводиться лише до його пояснень, документальне підтвердження яких відсутнє.
Також суд зазначає, що відповідно до статті 12-2 Закону України “Про правий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою та другою цього ж Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Отже, навіть в умовах воєнного стану робота судів не може бути припинена.
Таким чином, лише посилання позивача на введення на території України воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду, за умови роботи (функціонування) судів, та без надання доказів того, яким чином введення воєнного стану впливає на можливість вчинення процесуальних дій.
Враховуючи відсутність інших (крім вже заявлених у позовній заяві та визнаних неповажними) поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду, ненадання доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку звернення до суду, внаслідок чого у задоволенні заяви «про усунення недоліків», розціненої судом як заява про поновлення строку звернення до суду, слід відмовити.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що позивач не виконав вимоги суду від 08.12.2025, викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви в означеній частині, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.
Позов подано до суду в електронній формі через електронний кабінет представника позивача в підсистемі ЕСІТС «Електронний суд».
Відповідно до положень статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом.
Суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно з положеннями статті 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі.
На підставі викладеного, суд вважає за доцільне прийняти рішення про здійснення розгляду (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.
Позов повернути позивачеві з усіма доданими до нього документами.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали суду надіслати позивачу (його представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.