12 січня 2026 року м. Київ справа № 990/190/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та відшкодування шкоди,
До Верховного Суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо незабезпечення надання ефективної безоплатної вторинної правничої допомоги у період з 2022 року по дату ухвалення рішення у цій справі для захисту прав у спорах з Пенсійним фондом України та в інших справах, де така допомога була необхідна;
- зобов'язати Міністерство юстиції України вжити невідкладних та дієвих заходів для забезпечення надання ефективної безоплатної вторинної правничої допомоги, зокрема, шляхом призначення компетентного адвоката (адвокатів) для підготовки необхідних процесуальних документів та представництва інтересів у судах у справах щодо: перерахунку/індексації пенсії та призначення пенсії по втраті годувальника; оскарження дій/бездіяльності посадових осіб ПФУ; захисту прав у зв'язку з інцидентом за участю працівників поліції 17 квітня 2024 року (точніше дата є в заявах про злочин); інших справах, де буде встановлено право на БВДП;
- поновити усі пропущені процесуальні строки для звернення до суду та для вчинення інших процесуальних дій у справах, пов'язаних із захистом пенсійних та інших прав, зазначених у цій заяві, розгляд яких не відбувся по суті з 2022 року через ненадання ефективної безоплатної правничої допомоги, визнавши причину поважною;
- відшкодувати завдану протиправною бездіяльністю: матеріальну шкоду у розмірі 77 799 грн (77 000 грн недоотриманої пенсії як прямий наслідок неможливості судового захисту + 799 грн вартість пошкодженого одягу під час інциденту з поліцією, який став можливим через відсутність правового захисту); моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн, яка полягає у тривалих душевних стражданнях, приниженні гідності, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість отримати належну пенсію та захистити свої права, погіршенні стану здоров'я через постійний стрес та неможливість придбати ліки, відчутті безпорадності та незахищеності перед державними органами, спричинених протиправною бездіяльністю відповідача;
- застосувати при вирішенні справи положення статті 59 Конституції України з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України (зокрема, у Рішеннях №№13-рп/2000, 23-рп/2009, 6-рп/2013), визнавши право на безоплатну правничу допомогу в адміністративних справах, пов'язаних з захистом фундаментальних соціальних прав та/або обставин, що мають ознаки кримінальних правопорушень.
Ухвалою Верховного Суду адміністративну справу №990/190/25 передано до Київського окружного адміністративного суду для розгляду за підсудністю.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №990/190/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 прийнято адміністративну справу №990/190/25 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю., та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивачем подано до суду клопотання, в якому він просить суд:
- замінити неналежних відповідачів на Держава Україна;
- приєднати дану справу до вже відкритого провадженя в ЄРДР 12025105010000592 предати справу з поліції до НАБУ, де вже було здійснено заміну на належного відповідача - Державу Україна та розглянути всі вимоги по суті в одному провадженні з викликом свідків та наданням усних пояснень;
- визнати незаконними дії Держави Україна в особі Міністерства юстиції щодо ненадання ефективної правової допомоги та реального адвоката з 2022 року;
- визнати незаконними дії Держави Україна в особі правоохоронних органів щодо організації незаконного розшуку та побиття позивача як викривача корпуції;
- визнати неконституційними всі постанови КМУ щодо "індексацій" та відповідні норми законів, повернути вкрадену пенсію та відшкодувати завдану шкоду;
- звернутись до Конституційного Суду України з поданням щодо неконституційності змін до Конституційї, які ліквідували дієвий механізм захисту прав громадян прокуратурою.
Розглянувши подане клопотання, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України.
Пунктом 1 частини другої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
З наведеного вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
За принципом поділу державної влади в Україні, закріпленому у статті 6 Основного Закону, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України.
За правилами статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 жовтня 2003 року № 16-рп/2003 у справі № 1-21/2003 визначено, що основною формою діяльності ВРУ є пленарні засідання під час сесій, які є регулярними зібраннями народних депутатів України відповідного скликання у визначений час, у визначеному місці і які проводяться за встановленою процедурою. На пленарних засіданнях розглядаються питання, віднесені Конституцією України до повноважень ВРУ, і шляхом голосування народних депутатів України приймаються рішення з цих питань.
Під терміном “рішення» ВРУ, який вживається в частині другій статті 84 Конституції України, треба розуміти результати волевиявлення парламенту України з питань, віднесених до його компетенції.
Під терміном “акти», що вживається у статті 91 Конституції України, необхідно розуміти рішення ВРУ у формі законів, постанов тощо, які приймаються ВРУ визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 зазначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.
Згідно із ч. 1 ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність нормам Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність нормам Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
Згідно із частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII “Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Ураховуючи викладене, суд зазначає, що в поданому клопотанні позивач змінює і підставу і предмет первинно заявленого позову, що свідчить про подання до суду нового позову, тому у прийнятті до розгляду такої заяви слід відмовити.
Також, позивачем подано заяву, в якій він просить суд:
- викликати та допитати в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- витребувати з Національної поліції України та Національного антикорупційного бюро України усі наявні у них належні докази та матеріали кримінальних проваджень, що стосуються злочинів та корупції в системі центрів безоплатної праової допомоги, а також бездіяльності посадових осіб Міністерства юстиції, які покривали ці злочини;
- витребувати з Координаційного центру надання правничої допомоги, а також з усіх регіональних та місцевих центрів, до яких звертався позивач, усі його звернення, заяви та скарги, починаючи з 2021 року, а також усі листи, доручення та рішення, що були ухваленні щодо нього.
Згідно зі ст. 9 КАС України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частині четвертій ст. 9 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Таким чином, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує суд вчинити всі необхідні дії для повного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи з метою забезпечення прийняття правосудного рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2чт. 73 КАС України).
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень(ч. 3 ст. 73 КАС України).
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування(ч. 4 ст. 73 КАС України).
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Частиною першою статті 91 КАС України передбачено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи підстави та предмет заявленого позову, що обумовлюють межі з'ясування обставин в цій справі, суд доходить висновку, про відсутність необхідності витребування доказів та виклику свідків, указаних позивачем.
Крім того в матеріалах справи наявне клопотання позивача про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, з приводу чого суд зазначає таке.
За змістом ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені ст. 262 КАС України.
Відповідно до частини п'ятої вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, типові справи та інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а також щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У цьому випадку предмет позову стосується категорії справ незначної складності.
Ураховуючи викладене, зважаючи, що будь-яких вагомих підстав та обґрунтованих пояснень необхідності розгляду цієї справи у судовому засіданні позивач не навів, беручи до уваги, що за правилами спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка справа, окрім перерахованих у ч. 4 ст.262 КАС України, суд доходить висновку про відсутність підстав для розгляду даної справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Керуючись статтями 5, 9, 12, 9, 44, 47, 80, 91, 160, 243, 248, 257, 260, 262, 294 КАС України, суд
1. Відмовити у прийнятті до розгляду клопотання ОСОБА_1 про залучення доказів, заміну неналежних відповідачів на Державу Україна та об'єднання вимог в одне провадження.
2. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик свідків - відмовити.
3. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Василенко Г.Ю.