13 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/16303/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягають у неврахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 26.01.1987 по 27.07.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 26.01.1987 по 27.07.1993, та зобов'язати призначити пенсію за віком з дати звернення до відповідача за її призначенням - 28.03.2025;
- стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення пенсійного віку звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням відповідача відмовлено у призначенні пенсії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Вказує, що рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №063350037267 від 04.04.2025 відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28.03.2025 ОСОБА_1 зверталася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Розглянувши заяву та надані документи відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та встановлено, що страховий стаж позивача складає 13 років 5 місяців 27 днів. Необхідний страховий стаж у разі його відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, передбаченого частиною 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років. За результатами розгляду заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи в СРСР з 26.01.1987 по 27.07.1993, оскільки є різниця між датою звільнення з роботи та датою наказу більше одного місяця, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58.
Крім того, не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 27.07.1993 на території російської федерації, у зв'язку з тим, що 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави зараховано по 31.12.1991.
Особа матиме право на пенсійну виплату при набутті необхідного страхового стажу.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також врегульовано порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону України №1058-IV закріплено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Отже, позивачу як особі, яка в 2025 році досягла віку 65 років для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж від 15 до 22 років.
Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII).
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених правих норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.
Відповідно до змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи в СРСР з 26.01.1987 по 27.07.1993, оскільки є різниця між датою звільнення з роботи та датою наказу більше одного місяця. Також не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 27.07.1993 на території російської федерації, у зв'язку з тим, що 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Відповідач також зазначає, що періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Щодо розбіжностей в даті звільнення та даті прийнятого наказу про звільнення зазначених в трудовій книжці суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (втрата чинності 29.07.1993) (далі Інструкція №162) трудові книжки і вкладиші до них заповнюються мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і на офіційній мові СССР.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкція №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів (пункт 2.8 Інструкції №162).
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Суд встановив, що відповідно до відомостей трудової книжки від 22.08.1977 позивач у спірний період 26.01.1987 прийнята на роботу в магазин №2 до "ОРС Лазарівського ЛЙХ" та 27.07.1993 звільнена у зв'язку із закінченням трудового договору.
Підставою відмови у призначенні позивачу пенсії за віком у спірному рішенні зазначено те, що дата звільнення (27.07.1993) не відповідає даті наказу про звільнення (14.10.1992).
Наказу про звільнення матеріали справи не містять.
Зазначений в трудовій книжці запис про звільнення завірений печаткою підприємства та виконуючим обов'язки помічника начальника кадрів.
Разом з тим, суд взяв до уваги, що позивач у позові стверджує, що фактичне звільнення відбулося 27.07.1993.
Вирішуючи правомірність оскаржуваного рішення від 04.04.2025 №063350037267, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №370/541/17, в якій суд звернув увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Суд виходить з того, що розбіжності між датою звільнення та датою наказу не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період.
З огляду на зазначене, посилання відповідача як на підставу для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу є необґрунтованими.
Так, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Заявник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу заявника за спірний період. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
За встановлених обставин, суд вважає посилання відповідача на розбіжність у даті звільнення позивача та даті наказу про звільнення формальною обставиною та не є достатньою підставою для не врахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 26.01.1987 по 27.07.1993.
Стосовно, не зарахування спірних періодів роботи відповідно до записів в трудовій книжці від 22.08.1977, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд зазначає таке.
За змістом частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі №361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-457а14.
Суд зазначає, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Стосовно посилань відповідача на постанову КМУ від 16.05.2025 №562, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Так, 01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-IX (надалі - Закон №2783-IX).
З урахуванням вищевикладеного, можна дійти висновку, що в даному випадку відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації.
При цьому, не зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу.
Таким чином, відповідач повинен зарахувати періоди роботи відповідно до трудової книжки від 22.08.1977 з 26.01.1987 по 27.07.1987 до страхового стажу ОСОБА_1 .
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.04.2025 №063350037267 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за віком з дати звернення за її призначенням, а саме з 28.03.2025, суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідачів та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності в частині оскаржуваного рішення, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2025 з урахуванням висновків суду.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Представник позивача подав до суду документи, які підтверджують витрати позивача на правничу допомогу адвоката, що підлягає сплаті позивачем, в сумі 20000 грн.
Відповідач проти таких витрат заперечує. Вказує, що справа розглядається судом у спрощеному провадженні та належить до справ незначної складності, отже вимога про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в сумі 20000 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такі ж висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16 та постанові від 07.03.2023 по справі № 280/1530/20.
Відтак, дослідивши надані суду докази на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу у сумі 20000 грн, а також враховуючи складність справи, витрачений адвокатом час та значення спору для сторони, суд вважає заявлену суму витрат неспівмірною з наданими послугами на правничу допомогу.
Оскільки справа розглядалася в спрощеному провадженні без виклику сторін, суд, виходячи з принципів співрозмірності, вважає за можливе клопотання про стягнення допомоги на правничу допомогу адвоката задовольнити частково та стягнути витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Крім того, на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211,20 грн, сплачена відповідно до платіжної інструкції за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягають у неврахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 26.01.1987 по 27.07.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності з 26.01.1987 по 27.07.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2025 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області понесені судові витрати у виді витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов
13.01.26