12 січня 2026 рокуСправа № 160/35075/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
10 грудня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), яка надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , орган, що видав 5333, дата видачі 05.12.2022 року, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32, тел. (0322) 38-65-34, адреса ел. пошти: nasv@post.mil.gov.ua, код ЄДРПОУ 08410370, р/р иА758201720313271003201002931 в ДКСУ м. Києві, МФО 820172) витрати, пов'язані з його утриманням у зазначеному закладі вищої освіти у розмірі 846175 гри. 02 коп.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на правових підстав для стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з його утриманням у позивача.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/35075/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року вищезазначену позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано усунути недоліки у встановлений судом строк - протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
26 грудня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучені докази направлення відповідачу позовної заяви з додатками, а також уточнена позовна заява.
В уточненій позовній заяві позивач вказав, що позивач ще в рапорті на звільнення зазначав про небажання відшкодувати витрати на його утримання, чим відмовився їх відшкодовувати.
Оцінюючи стан усунення недоліків позовної заяви, суд зазначає наступне.
Недоліки позовної заяви щодо надання доказів направлення позивачу позовної заяви з додатками суд визнає усунутими.
Щодо обґрунтування підстав на подання цього позову суд зазначає наступне.
При залишенні позовної заяви без руху суд звертав увагу позивача в т.ч. на приклади судової практики (зокрема, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №400/4280/20).
Відповідне правозастосування є послідовним та неодноразово в подальшому підтримувалося самим Верховним Судом.
В цьому аспекті суд звертає увагу на ще один правозастосовчий приклад правової оцінки Верховного Суду тотожних обставин справи - постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2025 року у справі №520/27185/21, в якій Верховний Суд вказував:
« 44. Отже, ураховуючи наведене вище нормативне регулювання та праворозуміння, правильне вирішення спору у справах з подібними правовідносинами залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку №419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати.
45. Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов'язано можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
46. Відтак, із цільового тлумачення наведених правових норм слідує, що у вимірі спірних правовідносин Університет був зобов'язаний після отримання рапорту відповідача про відрахування здійснити розрахунок витрат, пов'язаних з його утриманням у цьому вищому навчальному закладі, відобразити узагальнену суму відшкодування у відповідному наказі про звільнення курсанта, а також надати йому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови відповідача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного Університетом строку добровільного відшкодування, позивач міг звернутися до суду.
47. Водночас відповідач наполягає, що не відмовлявся добровільно відшкодувати витрати, пов'язані із його утриманням у вищому навчальному закладі, проте Університет не визначив розрахунку витрат на навчання та йому не було запропоновано у добровільному порядку відшкодувати витрати, які є предметом стягнення у цій справі.
48. При цьому, обґрунтовуючи позовну заяву, позивач стверджує про обізнаність відповідача щодо виникнення у нього обов'язку відшкодувати витрати, пов'язані із його утриманням в Університеті, однак не надає доказів, що відповідачу було запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати та визначено строк для відшкодування таких витрат».
Таким чином, як вже вказав суд, йдеться про обов'язкове досудове врегулювання спору, яке ініціює позивач після відрахування курсанта. Та обставина, що курсант в рапорті на звільнення «вважав за необхідне зазначити про небажання відшкодувати витрати» і «просив врахувати зазначене при прийнятті рішення щодо відрахування та оформлення відповідних документів», не є підставою для звільнення від виконання обов'язку з вжиття обов'язкових заходів досудового врегулювання спору.
Зміст таких заходів зводиться до обов'язку відповідача «надати курсанту час на добровільне відшкодування витрат». І лише, у разі відмови відповідача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного Університетом строку добровільного відшкодування, позивач міг звернутися до суду.
Саме таке нормативно-правове регулювання запроваджено законодавцем і саме таким чином його належить застосовувати виходячи з правових висновків Верховного Суду.
Позивач такий час не надавав.
В зв'язку з цим суд звертав увагу позивача на те, що: «У позовній заяві позивач обраховує місячний строк звернення з дати ознайомлення відповідача з довідкою-розрахунком від 05.11.2025 року, що є помилковим в цілому. Як вже вказав суд, місячний строк належить обчислювати з першого дня після спливу строку на добровільне відшкодування відповідних витрат, а не з дня визначення розміру таких витрат чи доведення такого розміру курсанту.
Зважаючи на вищевказане, відповідачу вже на етапі відкриття провадження у справі належить обґрунтувати власні розрахунки строку звернення до суду та підтвердити наявність права на подання такого позову.
Наявне питання належить розглядати в аспекті можливості застосування п. 4 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, про що позивачу роз'яснюється судом».
Як наслідок, позивач фактично проігнорував висновки суду щодо невжиття обов'язкових заходів досудового врегулювання спору, а саме: взагалі не надавав відповідачу строк на добровільне відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням в навчальному закладі, безпідставно вважаючи що може такий строк не надавати, якщо відрахований курсант заявляв «про небажання» і просив «врахувати при прийнятті рішення» його позицію щодо правових підстав для стягнення таких витрат.
Позивач, якщо вважав такі доводи курсанта безпідставними, мав дотриматися встановленого порядку стягнення відповідних коштів шляхом надання курсанту часу на добровільне відшкодування витрат, чого не зробив.
Суд заздалегідь роз'яснив позивачу, що недолік позовної заяви стосується можливості застосування п. 4 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, чим забезпечив позивачу найкращу можливість у реалізації його прав. Невикористання такої можливості є результатом власної поведінки позивача.
Так, згідно п. 4 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Оскільки позивач навіть не встановлював відповідачу строк для добровільного відшкодування відповідних витрат, а також навіть не розпочинав відповідну обов'язкову процедуру досудового врегулювання спору, суд констатує, що відповідний недолік позовної заяви вказаний в ухвалі суду від 15 грудня 2025 року, позивачем не усунуто.
Відповідно до пункту 1, пункту 4 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, у разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, що позовну заяву належить повернути позивачу.
У зв'язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці, ухвала постановлена в перший робочий день судді.
Керуючись ст. ст. 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про стягнення коштів - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачеві, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити, що згідно з ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко