13 січня 2026 рокуСправа №160/17339/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі-відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів, що виразилася у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 інфляційних втрат за весь час прострочення сплати боргів у сумі 309 грн 52 коп. та у сумі 2690 грн 85 коп., а також трьох процентів річних від прострочених сум;
- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 за період невиплати боргів станом на 31.05.2025 (включно) інфляційні втрати у сумі 4187,77 грн та три процента річних у сумі 769,68 гривні;
- зобов'язати відповідачів провести нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 інфляційних втрат за весь час прострочення сплати боргів у сумі 309 грн 52 коп. та у сумі 2690 грн 85 коп., починаючи з 01.06.2025 (тобто з місяця, індекси інфляції за який на момент подання цієї позовної заяви ще офіційно не опубліковано);
- зобов'язати відповідачів провести нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 трьох процентів річних від простроченої суми 309 грн 52 коп. та простроченої суми 2690 грн 85 коп., починаючи з 01.06.2025 (тобто з місяця, індекси інфляції за який на момент подання цієї позовної заяви ще офіційно не опубліковано).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.02.2023 у справі №204/885/21 позовну заяву позивача до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області задоволено. Вказане рішення суду від 06.02.2023 у справі №204/885/21 набрало законної сили 23.05.2023. На підставі зазначеного рішення судом 14.08.2023 видано виконавчий лист. За заявою позивачу від 15.08.2023 відділом, примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Мін'юсту прийнято до виконання вказаний виконавчий лист, виданий судом 14.08.2023, у зв'язку з чим 16.08.2023 відкрито виконавче провадження №72547374. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Так, за інформацією Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 06.06.2025 №25861-17471/К-01/8-0400/25 самі суми заборгованостей з пенсії позивачу виплачено: по справі №204/153/16-а - лише 04.05.2016; по справі №204/5284/16-а- лише 04.12.2016. Проте, ні при виплаті заборгованостей з пенсії (04.05.2016 та 04.12.2016), ні станом на час звернення до суду з цим позовом компенсацію у розмірі 309 грн 52 коп. та у розмірі 2690 грн 85 коп. позивач не отримав. Оскільки у передбачений Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» строк (а саме: місяць, у якому здійснено виплату заборгованості з пенсії - це 04.05.2016 та 04.12.2016) виплату компенсації здійснено не було, на підставі ст. 625 ЦК України 27.04.2025 позивач висунув вимогу відповідачу про виплату відповідних сум компенсацій, що є боргом (309 грн 52 коп. та 2690 грн 85 коп., що разом складає 3000 грн 37 коп.), з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від прострочених сум (вимогу зареєстровано 27.04.2025 за №ВЕБ-04001-Ф-С-25-075975). За результатами розгляду вимоги позивачу від 27.04.2025 за №ВЕБ-04001-Ф-С-25-075975, поданої в порядку ст. 625 ЦК України, відповідач листом від 27.05.2025 №24169-16143/К-01/8-0400/25 фактично відмовив позивачу у її задоволенні, посилаючись на те, що виконує виключно рішення судів і лише у межах покладених судом зобов'язань. Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
На виконання вимог ухвали від 19.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшов лист в якому позивач просить залишити суб'єктний склад сторін та зміст позовних вимог заявлений ним у поданому позові.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/17339/25 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Однак, відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Так, рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06.02.2023 у справі №204/885/21 позовну заяву позивача до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було задоволено.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 11.07.2015 по 31.05.2016 (справа №204/153/16-а з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції) на суму пенсії у розмірі 309 грн 52 коп. та за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (справа №204/5284/16-а) на суму пенсії у розмірі 2690 грн 85 коп., що разом складає 3000 грн 37 коп.
Вказане рішення суду від 06.02.2023 у справі №204/885/21 набрало законної сили 23.05.2023. На підставі зазначеного рішення судом 14.08.2023 видано виконавчий лист.
За заявою позивачу від 15.08.2023 відділом, примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Мін'юсту прийнято до виконання вказаний виконавчий лист, виданий судом 14.08.2023, у зв'язку з чим 16.08.2023 відкрито виконавче провадження №72547374.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Так, за інформацією Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 06.06.2025 №25861-17471/К-01/8-0400/25 самі суми заборгованостей з пенсії позивачу виплачено: по справі №204/153/16-а - лише 04.05.2016; по справі №204/5284/16-а- лише 04.12.2016.
Проте, ні при виплаті заборгованостей з пенсії (04.05.2016 та 04.12.2016), ні станом на час звернення до суду з цим позовом компенсацію у розмірі 309 грн 52 коп. та у розмірі 2690 грн 85 коп. позивач не отримав.
Оскільки, у передбачений Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» строк (а саме: місяць, у якому здійснено виплату заборгованості з пенсії - це 04.05.2016 та 04.12.2016) виплату компенсації здійснено не було, на підставі ст. 625 ЦК України 27.04.2025 позивач висунув вимогу відповідачу про виплату відповідних сум компенсацій, що є боргом (309 грн 52 коп. та 2690 грн 85 коп., що разом складає 3000 грн 37 коп.), з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від прострочених сум (вимогу зареєстровано 27.04.2025 за №ВЕБ-04001-Ф-С-25-075975).
За результатами розгляду вимоги позивачу від 27.04.2025 за №ВЕБ-04001-Ф-С-25-075975, поданої в порядку ст. 625 ЦК України, відповідач листом від 27.05.2025 №24169-16143/К-01/8-0400/25 фактично відмовив позивачу у її задоволенні, посилаючись на те, що виконує виключно рішення судів і лише у межах покладених судом зобов'язань.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
Суд наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація втрати доходу у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.
Наведені висновки відповідають позиції викладеній Верховним Судом в постанові від 29.04.2025 у справі № 580/9536/23.
Позаяк в межах цього судового провадження позивач не заявляв відповідних вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", а позовна заява не вмотивована відповідними підставами, відповідне право не підлягає захисту в межах цієї справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.
Закріплений у частині першій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зважаючи на те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено, у суду відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат у цій справі.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна